Ковентрі: брутальна повоєнна архітектура на межі знищення

Ще до того, як англійське Ковентрі у 2021 році отримало статус «місто культури Великої Британії», воно сприймалося в архітектурному середовищі як музей повоєнного бруталізму. Розповідаємо про те, як із попелу виникли елегантні модерністські ансамблі з бетону та скла і чому сьогодні, незважаючи на мирний (для Великої Британії) час, ця спадщина перебуває під загрозою знищення.

Coventrieren — нацистські пропагандисти цинічно збагатили словник німецької мови словом, що означає руйнування міст авіабомбардуванням, після масованого нальоту на англійське містечко Ковентрі. Провінційне Ковентрі було столицею автомобільної, авіаційної та військової промисловості, де вироблялися автомобілі, мотоцикли, велосипеди, авіаційні двигуни, а також артилерійські установки та боєприпаси.

Тому в рейху вважали Ковентрі «законною військовою ціллю». У результаті безперервного 11-годинного бомбардування 14 листопада 1940 року місто втратило 4330 будинків. Три чверті фабрик міста лежали в руїнах.

Зруйнований центр Ковентрі після бомбардування 14 листопада 1940 року. Джерело зображення: coventrytelegraph.net

Усього за роки Другої світової війни на Ковентрі було здійснено більше сорока авіанальотів. І все ж таки бомбардування не зламали дух жителів міста. Фронт вимагав нової зброї, літаків і автомобілів. Тому ті, хто міг працювати, продовжували працювати в цехах, решта — розбирали завали. Відправлялися служби в соборі Святого Михаїла, хоча храм був практично зруйнований.

Церковна служба на руїнах собору Святого Михаїла у Ковентрі. Джерело зображення: coventrytelegraph.net

Післявоєнні темпи відновлення Ковентрі та ентузіазм, що переповнював усіх його мешканців, пояснюються тим, що у городян був гарний, навіть чудовий план! Післявоєнній Європі гостро були потрібні нові автомобілі, автобуси, літаки — тому економічний прогноз був більш ніж сприятливий. Заводи, які не припиняли роботу навіть у найважчі дні війни, після її завершення почали швидко розширюватися.

Попит на робочі руки на підприємствах і будівництвах залучив тисячі мігрантів. Швидке та успішне відновлення Ковентрі було ідеєю фікс не лише для політиків із країн-переможниць. Участь у повоєнному відновленні Ковентрі стала місією для планувальників і дизайнерів із різних країн Європи й усього світу.

Читайте також: 85-річчя Герніки. Трагедія, яка не повинна була повторитися

Масштаби руйнувань, незважаючи на трагедію, відкрили унікальну можливість повністю перепроєктувати місто. І міська рада звернулася до плану Дональда Гібсона — молодого архітектора, який працював над концепцією розвитку Ковентрі ще до війни, не припускаючи, що за кілька років Люфтваффе надасть у його розпорядження чисте полотно. Майже чисте.

Оскільки Гібсон був радикальним модерністом, його плани реконструкції передбачали безжальне знищення всієї історичної спадщини — навіть уцілілої. Ідеї Гібсона отримали схвалення його колег-архітекторів: «Не може бути й мови про повернення в старі добрі часи — дні тісних будинків і кривих вулиць. Та про нетрі, які все ще живуть у тривалій смерті минулого століття».

Масштаби руйнувань, незважаючи на трагедію, відкрили унікальну можливість повністю перепроєктувати місто. І міська рада звернулася до плану Дональда Гібсона

Але жителі, що пережили стільки трагічних утрат, не готові були погодитися з таким підходом. Коли в 1945 році на загальноміській виставці представили модель реконструкції Ковентрі, люди не знайшли жодної зі знайомих будівель і почали протестувати. У відповідь на обурення жителів міська рада оголосила, що основним простором для втілення новаторських ідей стане передмістя, а для центральної частини архітектори намагатимуться знайти прийнятний компроміс.

Скульптор Ральф Бейєр вирізує напис на наріжному камені для закладення у фундамент собору Ковентрі. Фото з історичного архіву Англії

Сад на місці руїн кафедрального собору Ковентрі. Джерело зображення: coventrytelegraph.net

Символом такого компромісу можна вважати реконструкцію кафедрального собору. Від готичної споруди XIV століття залишилися лише шпиль і зовнішня стіна. Але ці руїни зміцнили та зберегли. Нава перетворилася на сад просто неба, а впритул до нього, з аналогічного червоного пісковика, звели нову модерністську структуру, об’єднану з історичними залишками дахом. Ідея такого синтезу належить шотландському архітекторові Безілу Спенсу, який отримав за дизайн Собору Ковентрі лицарське звання. 87-метровий шпиль і сьогодні залишається найвищою домінантою Ковентрі.

Встановлення даху нового кафедрального собору Ковентрі. Фото з історичного архіву Англії

Екран Святих та Ангелів – вітраж, створений художником-гравером Джоном Хаттоном для собору Ковентрі. Джерело зображення: modernmooch.com

 

Місто-сад на руїнах

Ковентрі не претендувало на статус регіонального центру й не потребувало великої кількості адміністративних будівель. Тому міське ядро, що історично складалося з торгових і житлових будівель, функціонально таким і залишилося. А ось дорожня мережа зазнала тотального перегляду. Оскільки Ковентрі вважалося столицею британської автопромисловості, то легко було припустити, що автомобілів на його вулицях ставатиме дедалі більше.

Cам громадський центр Ковентрі Лінг вирішив зробити виключно пішохідним — і це був перший у Європі повністю пішохідний міський центр!

Головний архітектор Ковентрі Артур Лінг підтримав ідею Дональда Гібсона — оточити історичний центр магістраллю з кільцевими розв’язками та радіальними дорогами до передмість. Але сам громадський центр Лінг вирішив зробити виключно пішохідним — і це був перший у Європі повністю пішохідний міський центр!

План реконструкції центру Ковентрі, розроблений Дональдом Гібсоном та Артуром Лінгом. Джерело зображення: coventry.gov.uk

Люди фланували торговими пасажами, відпочивали в тіні під деревами на внутрішніх площах, захищених будинками від шуму та вітру. Автомобілі ж переміщувалися кільцевою магістраллю, а ближче до площі Бродгейт могли підібратися хіба що повітряними мостами-естакадами — по землі ходили лише громадські автобуси. Щоб прогресивні автомобілізовані городяни не відчували дискомфорту, Лінг передбачив будівництво багатоповерхових паркінгів. Експлуатовані дахи торгових центрів також використовувалися як автостоянки.

Принцеса Єлизавета відкриває площу Бродгейт у Ковентрі після реконструкції. 22 травня 1948 року. Джерело зображення: coventrytelegraph.net

Пожежний допомагає встановити статую слона на вершині штандарту в Бродгейті, Ковентрі, 1948 рік. Джерело зображення: coventrytelegraph.net

Статуя леді Годіви на площі Бродгейт в Ковентрі. Джерело зображення: coventrytelegraph.net

Саму площу Бродгейт, що до війни була тісним перехрестям, затиснутим хаотичною забудовою, Лінг вирішив перетворити на міську візитку. Оскільки німецькі бомбардувальники виступили агентами з радикального розчищення, квартали навколо були повністю зруйновані, тож з’явилося вільне місце для створення «зеленого острова» — паркового простору, в центрі якого встановили статую леді Годіви — покровительки Ковентрі. Острів оточили модерністськими будівлями — готелями й торговими центрами. На фотографіях 1948–1949 років парк уже готовий, а зведення будівель тривало до кінця 50-х.

 

Хай живе бетон!

Французький вираз béton brut (оголений бетон) став для англійських архітекторів утіленням нової ідеї. Сучасні критики архітектури вважають, що повоєнний дефіцит і прагнення якнайшвидше забезпечити знедолених городян новим житлом не можуть пояснити фанатичної відданості планувальників Ковентрі саме бруталізму. Не тільки практичні міркування, а й нова ідеологія зіграли свою роль.

Архітектори прагнули піти максимально далеко від буржуазного декадансу і втілити в будинках «нову чесність»: бетон і метал не ховаються сором’язливо за оздобленням «під камінь», а видаються саме тим, чим є. Так чесний роботяга не намагається видаватися аристократом і відмовляється від карикатурних спроб натягнути на себе чужий образ. То був запит часу на справедливість, відлиту в бетоні.

Центр Ковентрі – 80-ті роки XX століття. Джерело зображення: modernmooch.com

Промислова депресія, що майже знищила Детройт, так само сильно вдарила й по автомобільній промисловості Ковентрі

Бетонні багатоповерхові будівлі були гарні й тим, що в стислий термін пропонували тисячам людей, крім стін і даху над головою, такі цивілізаційні блага, як централізоване опалення, гарячу воду, окремі ванні кімнати та кухні. Велике будівництво перших повоєнних десятиліть перетворило Ковентрі з провінційного середньовічного містечка на визнану світову столицю нової архітектури — бруталізму. Бурхливий розвиток міста продовжувався до світової економічної кризи 70–80-х. Промислова депресія, що майже знищила Детройт, так само сильно вдарила й по автомобільній промисловості Ковентрі.

Залізничний вокзал Ковентрі, відкритий навесні 1962 року. Джерело зображення: modernmooch.com

 

Усе було помилкою?

«Історична схема вулиць Ковентрі була зруйнована погано продуманим повоєнним плануванням, яке мало низку недоліків, зокрема багатоповерхові будинки посеред вулиці, погану міську читаність і недостатні чи заблоковані види. А сама елегантна повоєнна архітектура була скомпрометована безтактними доповненнями», — архітектор Деніел Морганс із бюро Chapman Taylor, представляючи у 2021 році план масштабної реновації центру Ковентрі, озвучує думку досить широкої аудиторії, яка відчуває гостру ностальгію за часом, коли письменники епохи романтизму називали Ковентрі одним із найкрасивіших середньовічних міст Англії.

Те, чим так пишалося повоєнне покоління, сьогодні часто зноситься під оплески людей, які ностальгують за вікторіанською архітектурою

Так, із погляду архітектора, Ковентрі є чарівною грубою скринькою, наповненою чудовими та жахливими брутальними іграшками. Але далеко не всі місцеві жителі поділяють таке захоплення. Із кожним роком усе голосніше й впливовіше звучать голоси тих, хто закликає позбутися потворних «бетонних бункерів» і взагалі всієї спадщини повоєнних років, а заодно й «огидних гібридів» — постмодерністських непорозумінь, подібних до автовокзалу Пул-Мідоу, що виглядає, ніби будівельний ангар із прибудованим античним портиком.

Фрагмент фасаду кафедрального собору Ковентрі. Джерело зображення: modernmooch.com

Те, чим так пишалося повоєнне покоління, сьогодні часто зноситься під оплески людей, які ностальгують за вікторіанською архітектурою. Економічна депресія кінця XX століття, «тетчеризація», що супроводжувалася занепадом британських провінцій, — усе це було важким випробуванням для суспільства. І потьмянілі бетонні будівлі, що вкрилися плямами вогкості, лише посилювали загальне негативне психологічне тло. Люди вирішили позбутися сірих брутальних монстрів: така архітектура вже не тішила, вона гнітила.

Читайте також: Зикурати та лабіринти. Архітектура пам’яті

Майстер-план ревіталізації центру Ковентрі від архітектурного бюро Chapman Taylor передбачає радикальну зачистку міського простору від «багатьох нечутливих сучасних доповнень до повоєнної архітектури, які виявилися шкідливими для міського середовища», а також «покращення фасадів». Візуалізації до майстер-плану демонструють нам наповнений сонячним світлом благополучний центр сучасного міста.

Проєкт реконструкції торгової площі у центрі Ковентрі від архітектурного бюро Chapman Taylor. Джерело зображення: coventry.gov.uk

Усе, як ми любимо (правда, любимо): озеленені стильні громадські простори, активні фасади, середня поверховість, сади на дахах, доступність і прозорість. Якби йшлося про нове будівництво на постпромисловій території — то й питань не було б. Але проєктні пропозиції від Chapman Taylor позбавлені будь-якої індивідуальності, що більш ніж дивно для міста з визначною історією.

Бачення архітекторів Chapman Taylor — це, по суті, той самий інтернаціоналізм, який призвів до появи безликих районів-близнюків у 50–80-ті роки. Модерністи зробили чимало помилок, але (принаймні модерністи в Ковентрі) прагнули надати місту яскравих індивідуальних рис.

Ескалатор “Хобот слона”, на торговій площі Upper Precinct. Джерело зображення: coventry.gov.uk

Проєкт Chapman Taylor, розроблений і схвалений владою Ковентрі у 2017 році, захисники бруталізму зустріли з розчаруванням. Із площі West Orchards видалили ескалатор, який городяни називали «Хоботом слона», — і це обернулося гучним скандалом. А коли стало відомо про ще масштабніший проєкт реновації району City Centre South, який має бути реалізований до 2026 року, то збунтувалися вже захисники спадщини всієї Великої Британії.

Частину бруталістських будівель внесли до English Heritage, визнавши їх «невід’ємною частиною повоєнної архітектурної історії Великої Британії»

Зіткнувшись з опором громадян, спікери від бюро Chapman Taylor і компанії-забудовника стали набагато обережнішими у висловлюваннях. Вони стверджують, що реновація не торкнеться об’єктів повоєнного будівництва, лише «очистить їх від невдалих прибудов 80–90-х років».

Але фактично плани руйнують створену Артуром Лінгом модерністську серію малоповерхових торгових кварталів — проєкт передбачає радикальну перебудову архітектурного ансамблю площі Bull Yard, що, на думку захисників спадщини, стане фатальною помилкою. Експлуатовані автостоянки на дахах Лінг проєктував, щоб звільнити для пішоходів простір на рівні землі, проте, на думку сучасних планувальників, це сьогодні неактуально, як і похмурий вигляд потемнілих бетонних фасадів.

Статуя Фенікс, установлена на честь відродження Ковентрі на площі біля торгового центру Bull Yard. Фото: Andrew Fox

Але, згідно з «Математичними засадами натуральної філософії» Ісаака Ньютона, every action has a reaction. Громадський резонанс дозволив зберегти Elephant Building — культову будівлю, спроєктовану архітекторами Теренсом Грегорі та Гаррі Ноублом у вигляді слона (як відсилання до герба Ковентрі, на якому зображене це створіння, що несе замок на спині).

Спортивный центр Elephant Building. Джерело зображення: wikimedia.org

Частину бруталістських будівель внесли до English Heritage, визнавши їх «невід’ємною частиною повоєнної архітектурної історії Великої Британії». А коли Ковентрі оголосили культурною столицею Великої Британії на 2021 рік, то саме архітектура бруталізму стала стрижнем концепції культурного розвитку міста.

 

Практично, чесно, красиво

Автори стратегії культурного розвитку Ковентрі на найближче десятиліття сконцентрувалися не тільки на роз’ясненнях цінності повоєнної спадщини, а й на прикладах, які підтверджують, що нове будівництво не означає неодмінного знищення старих будівель.

Наприклад, торговий центр Cathedral Lanes у Ковентрі часто називають «більмом, що закриває вид на середньовічний собор». У 2000-х універмаг занепав — його магазини спорожніли. Члени гуртка ненависників бруталізму потирали руки, шанси домогтися знесення огидної будівлі зростали з кожним днем.

Читайте також: Післявоєнний Хрещатик. Ціна питання

Але, на їхнє розчарування, «потвору» вдалося відстояти, перетворивши Cathedral Lanes на популярний ринок їжі. Він відкрився напередодні пандемії, і, незважаючи на карантин, більшість ресторанів відновили роботу, щойно обмеження були зняті.

Модерністське кафе “Годіва”, що стало символом культурного та суспільного життя повоєнного Ковентрі. Джерело зображення: coventrytelegraph.net

Культове кафе Godiva, що стало символом суспільного життя 50-х, — циліндр зі скла і сталі, піднятий на колоні, сьогодні знаходиться під дахом торгового центру — і це вдалий приклад інтеграції.

Кафе “Годіва”. Джерело зображення: coventrytelegraph.net

Реабілітація повоєнної архітектури силами культури та мистецтва — ефективний і простий шлях

Місцева кампанія за збереження брутальних монстрів Ковентрі збіглася зі світовою тенденцією. 2020-ті ознаменувалися поверненням моди на бетон. Не просто практичність і чесність, але також прагнення до безпечної архітектури — ось іще одна причина, через яку бруталізм останніми роками повертає собі популярність.

Наприкінці XX століття багато будинків спробували зробити привабливішими, одягнувши в оболонку з композитних матеріалів, які, незважаючи на сертифікати безпеки, насправді виявилися горючими. Після трагічної пожежі в башті Grenfell Tower у червні 2017 року, яка забрала життя 71 людини, у Великій Британії переглянули вимоги до облицювання й утеплення фасадів.

З’ясувалося, що практично жоден із матеріалів, що використовуються в будівництві, не можна вважати повністю вогнестійким, а більшість, навпаки, могли спровокувати миттєве поширення вогню на великій площі. А ось бетонні монстри в цьому сенсі, очевидно, є максимально безпечними.

"Брутальний синій" став фірмовим кольором у період проведення культурного фестивалю у Ковентрі. Джерело зображення: coventry2021.co.uk

Практичні вигоди бетонного будівництва необхідно роз’яснювати та доводити цифрами. А ось реабілітація повоєнної архітектури силами культури та мистецтва — ефективний і простий шлях.

Інсталяція Янека Шеффера у рамках проєкту “Слухаючи антропоцен”, реалізованого у кафедральному соборі Ковентрі. coventrybiennial.com

Підсвічування центрального району Ковентрі, створене в рамках арт-проекту The Coventry Phoenix Initiative. Джерело зображення: coventry2021.co.uk

Ще у 2004 році архітектори MacCormac Jamieson Prichard у рамках The Coventry Phoenix Initiative перетворили пішохідний маршрут центром міста на метафоричну подорож, присвячену темі примирення сьогодення та майбутнього, і зробили це за допомогою світла, кольору, скла та pop-up доповнень. Більшість художніх акцій останніх років у Ковентрі тісно пов’язані з повоєнними архітектурними пам’ятками.

Читайте також: Війна та мир Леббеуса Вудса

«Місто гостинності, місто активістів і першопроходців, місто миру та примирення, місто інновацій і винаходів, а тепер — і місто культури», — так автори маніфесту Coventry City of Culture Trust описують сучасний Ковентрі. У 2021 році під час одного з культурних заходів на фасади культових будівель у різних районах Ковентрі спроєктували цитату Джордж Еліот: «Переривання музики чи поезії завжди фатальне».

Це твердження можна вважати справедливим щодо архітектури. Переривання природної наступності, руйнування тендітного архітектурного палімпсеста відбувається під час глобальних катастроф — воєн, повеней, землетрусів. Але знищувати архітектурні шари в мирний час на догоду ідеології чи смакам, що змінилися, — безумство.

 

 

Читайте також

Хіросіма. Реконструкція та нова ідентифікація міста після Другої світової війни

Берлін. Можливість абсолютної архітектури

Нове серце Роттердама. Післявоєнна реконструкція зруйнованого міста

Хто відновлював Дрезден: реформатори та охоронці руїн