У пошуках сексуального місця

Архітектура здатна контролювати поведінку, підносити й принижувати, наводити на думки про бога, нагадувати, спонукати до дії та навіть, можливо, зцілювати травми війни (про це ми писали в темі «Війна і мир»). Та чи здатна архітектура змусити любити? Або стимулювати сексуальний потенціал людини, її пристрасть до розмноження й жагу задоволення?

 

Покоління модерністів і творців mid-century минулого століття вважало, що «машину для проживання» має замінити «машина для задоволення». На відміну від прямолінійності давніх зодчих із їхнім фалоцентризмом, лібертаріанців із публічними залами для оргій, прозорого символізму ар-нуво, модерністи тяжіли до більш тонких алюзій і пробудження несвідомого за допомогою архітектурних прийомів.

Роль архітектури як величного інструмента сексуальних репресій була підтверджена. Боротьба за композиторську свободу, за відкидання функціоналізму як інструмента пригнічення свободи поведінки тепер сягла апогею

Протягом останніх років ця тема раптом знову набула популярності: одна за одною з’являються книги та дослідження про роль архітектури в сексуальному житті людини, ретроспективні виставки занурюють нас в історію питання, а молоді архітектори розширюють кордони терміна «якість життя».

Андреа Бранці. Фото: Aldo Angelli. Джерело фото: aldo-agnelli-xahr.format.com

Універсальна енергія, що породила оргонічну архітектуру

«У такому суспільстві, як наше, що наразі переживає перші симптоми сексуальної революції, я вважаю, що є передумова до ідеї архітектури як насамперед «сексуального місця». […] Роль архітектури як величного інструмента сексуальних репресій була підтверджена.

Боротьба за композиторську свободу, за відкидання функціоналізму як інструмента пригнічення свободи поведінки тепер сягла апогею; проте шлях від органічної до оргонічної архітектури, схоже, буде довгим і складним», — писав у своїх «Радикальних нотатках» ще в 1975 р. Андреа Бранці. Нині титулований дизайнер, теоретик і філософ, тоді він називав себе «Enfant Prodige в архітектурі» та у складі Archizoom стояв у витоків «радикальної архітектури» середини ХХ ст., або ж «суперархітектури».

Диван Superonda
Розроблений групою радикальних архітекторів Archizoom Associati в 1966 р., став прототипом безкаркасних диванів і мультифункціональних меблів. Зразок, що можна було використовувати як диван, ліжко, шезлонг чи скульптуру, був представлений під час проголошення «Радикального маніфесту» в Пістої

«Обмануті діти батьків модернізму» — так іще називали себе молоді європейські архітектори, котрих стискали жорсткі рамки функціоналізму Ле Корбюзьє. Насамперед ці бунтівники вчинили революцію в предметному дизайні: послідовники Етторе Соттсаса подарували людству об’єкти, здатні взаємодіяти з нами на рівні сенсорики: м’які крісла-мішки, пухнасті дивани, а пізніше і стиль Memphis.

А в Новому світі паралельно набирав оберти лайфстайл Playboy, що популяризував дизайнерські доробки Джорджа Нельсона, Едварда Уормлі, Ееро Саарінена, Гаррі Бертойї, Імзів і Єнса Ріса. Післявоєнна епоха бітників і постмодерністів закликала до гедонізму. І не лише на рівні дизайну та декору, а й на конструктивному — в архітектурі.

Повернемось до Бранці — що він мав на увазі, кажучи про те, що майбутнє за оргонічною архітектурою? Термін «оргон» увів Вільгельм Райх, засновник тілесно орієнтованої психотерапії. Уродженець села Добряничі (раніше Галиція, а нині Перемишлянський район Львівської області), Райх був одним з учнів Зігмунда Фрейда, підтримував теорію про те, що в основі всіх неврозів лежить сексуальна незадоволеність, і після приходу нацистів до влади емігрував до Америки.

Вільгельм Райх вважав, що оргазм є найвищим проявом життєвої енергії, і навіть спроєктував так званий «акумулятор оргона» — будку завбільшки з телефонну кабіну. Він стверджував, що, поміщаючи в неї людину, можна збільшити кількість оргонної енергії в тілі. Домом і лабораторією цього сексуального лібертаріанця була будівля в модерністському стилі, спроєктована з урахуванням побажань Райха архітектором Джеймсом Беллом. Тепер там розташований музей Райха — «Оргонон».

Оргонний акумулятор Вільгельма Райха

Теорії Райха стали вірусними, а його припущення щодо впливу простору на посилення сексуального потенціалу змусило велику кількість архітекторів розпочати пошуки «сексуального місця», де самі стіни працювали б подібно до оргонного акумулятора.

Життя самого Райха завершилося трагічно: влада звинуватила його в шахрайстві, вчення було визнане псевдонауковим, а він сам був затаврований як «винахідник шапочок із фольги», засуджений і помер у федеральній в’язниці від серцевого нападу. Це не охолодило запал послідовників Райха, ба більше, з’явилася версія, що терапевт так наблизився до секрету безсмертя, що став жертвою секретних спецслужб.

Кінетична скульптура Ніколаса Шеффера, скульптора, натхненного ситуаціоністами та рухом радикальних архітекторів Франції 1960-х рр. Він розробив La ville cybernetique (1965–1969), у якому був свій власний центр сесуального дозвілля. Шеффер описував його як «простір, що складається із сексу, вольт, танцювальних кінетичних скульптур і привидів».
Джерело фото: Wikimedia Commons

Каліфорнійський егрегор

Одним із відомих адептів теорії Райха можна вважати архітектора Ріхарда Нойтру, що став провідником ідеї «оргонної архітектури». Так само, як Фрейд і Райх, Нойтра також народився в Австро-Угорській імперії. Він виріс в оточенні зразків романського та вікторіанського стилів, австрійського сецесіону і, судячи з усього, накопичив неабиякий протестний потенціал, адже перший приватний будинок, збудований ним після еміграції до Південної Каліфорнії, був підкреслено модерністським.

Ріхард Нойтра на терасі особняка VDL II в Лос-Анджелесі, котрий служив йому не лише домом, а й офісом, 1966 р. Фото: Julius Shulman

Це був особняк лікаря-натуропата Філіпа Ловелла. Каркасна будівля з металу, бетону і скла стала однією з визнаних ікон модернізму: в її вигляді були гармонійно поєднані площинні принципи Френка Ллойда Райта і естетика Ле Корбюзьє. Історики архітектури досі сперечаються, чий саме вплив на концепцію був первинним — Нойтри, котрий, перш ніж взятися до проєктування, аналізував потреби і вподобання своїх клієнтів, чи Ловелла, що практикував кольоротерапію, ароматерапію та вірив у здатність архітектури зцілювати від хвороб.

Lovell House. Цей особняк був названий Lovell Health House не випадково. У ньому є фітнес-зала просто неба, кімнати для прийняття сонячних ванн, а також кабінети для терапії. Джерело фото: wikiarquitectura

Відкрите планування, стрічкове скління, неймовірні види на Лос-Анджелес і скелясті пейзажі, сад і басейн — гедоністичний характер Lovell House задав тон архітектурі голлівудських пагорбів на кілька наступних десятиліть і досі лишається актуальним.

Chuey House
Незважаючи на свою історію, культовий дім Ріхарда Нойтри, збудований ним у 1958 р., у 2017-му був виставлений на продаж усього за $10,5 млн.
Фото: J. Paul Getty Trust. Getty Research Institute, Los Angeles

Успіх «будинків для задоволення» Нойтри, нібито здатних підвищувати лібідо й підсилювати творчий потенціал, був такий великий, що замовники навіть вносили подібні вимоги до технічного завдання. Так, поетеса Жозефіна Айн Чуй, для якої Ріхард у 1956 р. спроєктував Chuey House, вимагала, щоб каліфорнійський будинок, де вона планувала жити з третім чоловіком, художником, був насамперед осередком і генератором творчої енергії.

Найбільша кімната в будинку — художня студія, яку Жозефіна Айн Чуй попросила облаштувати для свого третього чоловіка Роберта Чуй. Із панорамних вікон відкривається вид на долину, центр Лос-Анджелеса і океан. Фото: J. Paul Getty Trust. Getty Research Institute, Los Angeles

Chuey House багато в чому є автоцитуванням проєкту Lovell House, хоча він був побудований майже на 30 років пізніше. До кінця свого життя Жозефіна була переконана, що «машина для творчості» від Нойтри працює більш ніж успішно. І навряд чи єдиною причиною для такої впевненості були зібрання адептів «оргонних акумуляторів» та експерименти з ЛСД.

Chuey House багато в чому є автоцитуванням проєкту Lovell House, хоча й був побудований майже на 30 років пізніше

Julius Shulman photography archive, 1936–1997

Чи не головним ретранслятором ідеї «сексуальної архітектури» став кінематограф. Частіше за все голлівудські режисери практикували іронічний підхід — яскраву пародію на зібрання, подібні до тих, що проходили в Chuey House, можна побачити у фільмі «Сплячий» Вуді Аллена.

Кадр із фільму «Сплячий» Вуді Аллена

Низку сцен було відзнято в «Скульптурному домі» Чарльза Даттона, збудованому ним на схилі гори Джинесі, штат Колорадо. Загадковий пристрій «Оргазмотрон», що замінює людям майбутнього секс, — це насправді ліфт особняка. Втім, незважаючи на ефектний кінематографічний образ і приголомшливі види з панорамних вікон, сама триповерхова будівля, що нагадує літаючу тарілку, не мала попиту — особняк багаторазово змінював власників і стояв порожнім.

Архітектура була сексуальним акселератором в кіно чи це кіно сексуалізувало архітектуру?

Сцени з кінокартини «Великий Лебовські» братів Коен, котру The Independent назвав «першим культовим фільмом епохи інтернету», а саме зустріч Лебовські з порнографом Джекі Трихорном, відзняті в особняку мультимільйонера Джеймса Голдштайна, Sheats-Goldstein Residence в Беверлі-Гіллз.

Кадр із фільму «Великий Лебовські» братів Коен

Найефектніші простори розташованого на скелі особняка — це вітальня й тераса з басейном, накриті бетонною стелею з відкритими конструктивними елементами. Ця чарункова структура створює дещо первісну, печерну атмосферу, яка за сценографією підкреслює рід занять Трихорна. Цю ж вітальню можна побачити і в фільмі «Янголи Чарлі».

Печера середини ХХ століття — ідеальне житло для плейбоя-мультимільйонера Джеймса Голдштайна

Sheats-Goldstein Residence, який можна було б назвати взірцем органічної та оргонічної архітектури, був побудований Джоном Лотнером, ще одним вихідцем з Австрії та одним із найпопулярніших зодчих каліфорнійських гедоністів. Якщо Нойтра залишався вірним типології плаского дому, то Лотнер сміливо експериментував з еліпсовидними формами.

Sheats-Goldstein Residence
У 2016 р. мультимільйонер Джеймс Голдштайн заявив, що після своєї смерті заповідає особняк Музею мистецтв Лос-Анджелеса LACMA. «Я лишу свій будинок і його облаштування музею. Сподіваюся, мій подарунок спонукатиме інших зробити те саме і зберегти архітектруні пам’ятки Лос-Анджелеса для майбутніх поколінь», — заявив Голдштайн.
Фото: Jeff Green/LACMA

Його особняки з розкішними зонами відпочинку знайомі широкому загалу за голлівудськими блокбастерами. Та чи саме архітектура Лотнера була сексуальним акселератором, чи це кіно сексуалізувало його архітектуру?

 

Дизайн і архітектура як засіб зваблення

Медіамашина Playboy

Г’ю Гефнер із подругою Барбарою Бентон в оточенні «зайчиків» у клубі Playboy, Лондон, 1969 р. Джерело: АР

Коли професорка архітектурної школи Прінстонського університету Беатріс Коломіна вирішила проаналізувати, як часто Playboy писав про архітектуру, вона була приголомшена тим, яка кількість статей, починаючи від 1953 року, містить імена Френка Ллойда Райта, Міса ван дер Рое, Френка Гері, Бакмінстера Фуллера та інших.

Сама Беатріс стала відомою на початку 90-х завдяки своїм дослідженням про вплив гендера на доробки Адольфа Лооса, Ле Корбюзьє і модерністів середини століття, а також книгам «Сексуальність і простір» (1992), «Секс архітектури» (1996). Вона звернулася до керівництва Прінстону з проханням придбати всі номери Playboy з 1953 по 1979 роки. Їх вивчення й було покладене в основу культурологічного дослідження Беатріс, стало темою декількох успішних виставок, а курс «Архітектура в Playboy» досі є однією з популярних освітніх програм університету.

Беатріс Коломіна: «Playboy зробив більше для сучасної архітектури і дизайну, аніж будь-який архітектурний журнал чи навіть музей сучасного мистецтва. На піку популярності видання мало сім мільйонів читачів»

Г’ю Гефнер — чоловік у піжамі, що перетворив власне ліжко на офіс, вважав, що інтер’єр і архітектура є головними інструментами зваблення. Тож буквально з першого номера в журналі з’являються детальні описи просторів і предметів інтер’єру.

Кругле ліжко Г’ю Гефнера, котре служило йому не лише місцем для сну, а й офісом, із подачі Playboy стало символом сексуальної свободи Фото: Burt Glinn/©Magnum Photos, Inc.

Такий підхід виявився комерційною знахідкою і спровокував шквал листів до редакції від заінтригованих читачів, котрі вимагали подробиць і уточнень: марку виробника, ім’я дизайнера, матеріал, із якого виготовлено той чи інший предмет, ім’я архітектора, що звів будівлю, і навіть планування квартири.

«Зайчики» Playboy на заході на честь початку будівництва Lake Geneva Playboy Club Hotel, 1968 р. (нині — Grand Geneva Resort & Spa).
Джерело фото: www.grandgeneva.com

Американські чоловіки — читачі журналу надихалися запропонованим образом плейбоя — прогресивного міського жителя, холостяка, гедоніста і урбаніста. Вони вимагали конкретних рецептів, котрі дозволяли б їм досягти цього ідеалу. Адже в молодого парубка ще не було дружини, яка б займалася оформленням квартири, тому американці були в захваті, що Playboy запропонував їм, по суті, інструкцію користувача і став найкращим порадником у питаннях моди і стилю.

Іронія долі: Playboy перетворив простір під дахом, пентхаус, на культурну одиницю, а заснований у 1965 р. журнал Penthouse став головним конкурентом Playboy і ледь не поглинув видання у 2010 р., коли компанія FriendFinder Networks запропонувала викупити пакет акцій Playboy за $210 млн. Джерело зображення: Playboy Magazine, October 1956 р.

Уже в 1956 р. журнал публікує на восьми сторінках докладний ілюстрований проєкт Playboy Penthouse, перетворюючи простір під дахом висотної будівлі на культову одиницю і об’єкт бажання. Панорамне скління, фрагменти відкритого цегляного мурування, велика кількість гаджетів і апаратури, сценічне світло, велике ліжко…Уявіть квартиру сучасного метросексуала і знайдіть хоч кілька принципових відмінностей від цього інтер’єру 60-річної давності.

Інтер’єри Playboy Penthouse 60-річної давності досі лишаються ідеальним простором для метросексуала ХХІ століття

Через кілька років Playboy здійснює черговий архітектурний прорив, публікуючи деталізований проєкт триповерхового таунхаусу, який можна вважати прототипом сучасного «розумного» будинку, адже тут було передбачене дистанційне керування всіма системами життєзабезпечення. Міський маєток був спроєктований архітектором Р. Дональдом Джайє і пристосований до лайфстайлу самого Гефнера. У будинку з прозорим фасадом зі скла і сталі передбачений гараж на дві машини, великий басейн з атріумом.

Таунхаус Playboy
Прототип «розумного будинку».
Джерело зображення: Playboy Magazine, 1962 р.

Стіни житлових приміщень оздоблені тиковим деревом, стіни басейну — натуральним каменем, передбачені кесонні стелі з вбудованим світлом, а головним предметом меблювання стало кругле ліжко, що обертається, має бар і стереосистему — подібне до того, на котрому спав і працював Гефнер (із подачі Playboy таке ліжко стало сприйматись як символ сексуальної свободи та розпусти — залежно від градусу ханжества в крові читача). Окремими пунктами дизайнер таунхаусу одразу пропонує для меблювання й мініколекцію модерністських стільців від Саарінена, Лаверне, Джорджа Таньє.

Головна світова рушійна сила — не релігія, а секс


Г’ю Гефнер

Г’ю Гефнер. Фото: Kristian Dowling/AP

Головний плейбой Америки дожив до 91 року, одружившись востаннє за 5 років до смерті на юній моделі. Проте, незважаючи на свою підкреслену симпатію до модерністської архітектури, більшу частину життя, від 1970-х до самої смерті у 2017 р., він прожив в особняку Playboy Mansion, збудованому в тюдорівському стилі Артуром Ролланом Келлі, найбільш плідним каліфорнійським архітектором початку ХХ ст.

Playboy Mansion. Особняк, збудований за проєктом архітектора Артура Роллана Келлі, Г’ю Гефнер придбав у 1971 р. за $1,1 млн. Після смерті медіамагната у 2017 р. Playboy Mansion купив мультимільйонер Дарен Метропулос за $100 млн. Фото: Jim Bartsch / Los Angeles Times

До речі, саме подібну архітектуру Джон Лотнер вважав найбільш потворною. Про свої перші враження від Каліфорнії він писав так: «Коли я вперше проїхав по бульвару Санта-Моніки, побачене видалося мені настільки жахливим, що я просто захворів».

Басейни, гроти і газони Playboy Mansion, що видавалися респектабельними вдень, після заходу сонця перетворювалися на територію сексуальної свободи — свого роду Діснейленд для дорослих. В оформленні ландшафту та інтер’єрів Гефнеру допомагав архітектор Рон Дірсміт, що також працював над офісом Playboy у будівлі Palmolive Building. Фото: Jim Bartsch / Los Angeles Times

І тим не менш, сексуаліст Г’ю Гефнер обрав для себе саме Playboy Mansion, що повністю вибивається з теорії про виключну сексуальну привабливість модерністської архітектури. До речі, Ілон Маск і Марк Цукерберг, у творчому потенціалі котрих ми не сумніваємося, живуть у будинках, які мало кому видаються привабливими.

Playboy Mansion
Загальна площа просторів Playboy Mansion перевищує 2 тис. кв. м. Для обслуговування й догляду за маєтком був потрібен штат прислуги майже в 100 осіб.
Фото: Jim Bartsch / Los Angeles Times

Кабінет Г’ю Гефнера. Настрій цьому простору задають насамперед матеріали: різне дерево та шкіряна оббивка м’яких меблів. І, звісно ж, книги, основна частина яких зберігається в бібліотеці особняка Playboy Mansion. Фото: Jim Bartsch / Los Angeles Times

Сеанси магії з подальшим викриттям

Секрет «сексуального місця» — це практично філософський камінь в історії архітектури. Щойно теоретики намагаються систематизувати й привести до спільного знаменника все розмаїття архітектурного досвіду, спливає деталь, що не дозволяє протягти верблюда в голкове вушко.

Наприклад, кілька років тому історик архітектури, професор візуальних культур Единбурзького університету Річард Вільямс написав книгу «Секс і будівлі. Сучасна архітектура і сексуальна революція», що стала бестселером. У книзі Вільямс описує свою подорож світом у пошуках «чарівної» будівлі, котра б вивільнила його сексуальний потенціал. А свою історію він починає з обвинувальної промови на адресу вікторіанської архітектури рідного Морнінгсайда — передмістя Единбурга.

Морнінгсайд
Район на південному заході Единбурга, Шотландія.
Джерело зображення: www.boydsolicitors.com

«Морнінгсайд — це втілення пристойності в архітектурній формі. Ця респектабельність привернула мою увагу в мить прийняття рішення про придбання квартири. Однак після кількох років проживання там вона ж занурила мене в нудьгу. А згодом обстановка стала відверто пригнічувати. Ці будівлі уособлюють сублімоване соціальне життя з убогим емоційним резервом і вірністю власним обов’язкам», — пише Вільямс.

Об’їздивши півсвіту, Річард Вільямс присуджує звання «еротичного раю» Бразилії і захоплюється генієм і життєвою силою Оскара Німеєра, забудовника столиці держави — Бразиліа. І це не дивно: архітектор зумів навіть будівлю штаб-квартири комуністичної партії в Парижі вивести напружено еротичною: у відвідувача при погляді на купол підземної конференц-зали виникають асоціації, аж ніяк не пов’язані із серпом і молотом (проєкт побудований на стилізації комуністичної емблеми, але помітним це стає, лише якщо дивитись на будівлю з висоти пташиного польоту).

Штаб-квартира французької комуністичної партії
Побудована в Парижі за проєктом Оскара Німеєра в 1965–1976 рр. Шестиповерхова будівля зі скляним фасадом символізує стяг, що майоріє на вітру, а втоплений у землю купол — це дах конференц-зали. Джерело зображення: Ap/Lapresse

Німеєр одружився з власною секретаркою у 98 років, дожив до 105 і практично до останніх днів працював. Вільямс намагався отримати відповідь на запитання, чи вважає Німеєр модерністську архітектуру і свої «бетонні криві» генераторами лібідо, але безуспішно. Оскар притримувався думки, що секрет його творчого і фізичного довголіття полягає не в якихось особливих властивостях будівель, а в «жінках, пляжі й пиві».

Частину своєї книги Вільямс присвятив феномену Drop City — комуні в південному Колорадо. У 1965 р. хіпі збудували тут табір із будівлями у формі геодезичних куполів Бакмінстера Фуллера, що зібрані з будівельних відходів і сміття. Засновники комуни притримувалися теорії «радикальної архітектури», згідно з якою форма будівлі зумовлює поведінку того, хто в ній живе. Вони вважали свої будівлі виключно сексуальними, а в якості доказу демонстрували журналістам і зацікавленим архітекторам групові оргії. Але буквально за три роки Drop City маргіналізувався, і комуна розпалася, тим самим довівши безпідставність низки соціальних і архітектурних теорій.

Аудиторія Ibirapuera
Одна з останніх робіт Оскара Німеєра Аудиторія Ibirapuera — мультифункціональний центр у парку Ibirapuera, Сан-Паулу, Бразилія. Остання будівля в парковому комплексі, майстер-план якого архітектор створив іще в середині ХХ ст. Відкриття Аудиторії відбулось у 2005 р. Яскраво-червоний піддашок над входом нагадує язик, через що Аудиторію стали називати «Будівля з язиком». Фото: Patrizia Cousseau

А сам Річард Вільямс після своєї захопливої подорожі повернувся до ангедонічного і аноргазмічного вікторіанського Морнінгсайда, де досі викладає в університеті Единбурга.

 

Секс як Perpetuum Mobile

Сам процес пошуку закономірностей між архітектурою й лібідо відкриває перед дослідниками абсолютно неочікувані грані й аспекти, що спонукають до створення нових сутностей і в підсумку не дозволяють архітектурі намертво застигнути в камені. І хоча універсальний рецепт із проєктування будівель і просторів, котрі гарантували б багаторазовий оргазм чи посилили лібідо, досі не сформульований, самі пошуки радикальних дизайнерів, архітекторів і модерністів подарували людству сотні архітектурних та інтер’єрних шедеврів.

Геодезичні павільйони Drop City
Такий вигляд мали будинки в комуні, заснованій хіпі в південному Колорадо в 1965 р.
Джерело зображення: MK Gallery

Експерименти з розширення свідомості збагатили кольорову палітру наших міст і збудували сотні нових нейронних зв’язків між соціумом, мистецтвом і наукою

Навіть якщо вважати, що секрет привабливості Playboy Lifestyle — це всього лише добрий смак і великі гроші, котрі багато хто сприймає як матеріальний аналог сексуальної енергії, то їхній внесок в естетику сучасних жилових просторів складно переоцінити. Недарма Г’ю Гефнер вважав, що головна світова рушійна сила — це не релігія, а секс.

Мабуть, найпоширеніша помилка «лицарів архітектурного Грааля» полягає в тому, що вони намагаються вирвати архітектуру з контексту — історичного, культурного, ландшафтного, кліматичного. Еротизація архітектури Каліфорнії, Бразилії та інших південних локацій може бути закономірним результатом благодатного природного середовища. Говорячи словами Оскара Німеєра, це насамперед «жінки, пляж і пиво».

Лібертаріанські настрої в анархокомунах, подібних до Drop City та сквотів, можуть бути результатом уживання маріхуани й ЛСД, але ці експерименти з розширення свідомості збагатили кольорову палітру наших міст (згадаємо про походження графіті та стріт-арту) і збудували сотні нових нейронних зв’язків між соціумом, мистецтвом і наукою, сформувавши мультидисциплінарний генератор прогресу.

Річард Вільямс, автор бестселера «Секс і будівлі». Джерело фото: www.newmetropolitan.hss.ed.ac.uk

Крім впливу природи, епохи та Genius Loci, певну роль відіграють також особистісні характеристики людини: можливо, для пересічного сапіосексуала нема нічого еротичнішого за простір книгарні, а релігійний екстаз під склепіннями древнього храму — це та сама енергія ци, або ж оргон. Як говорив Оскар Уайльд, краса — в очах того, хто дивиться.