Юрій та Марина Гарбарі, засновники архітектурного бюро Yugma Design Group
Живи, працюй, відпочивай
«Міста не придатні для життя. Жорстока непримиренність окремих приватних інтересів породила нещастя величезної кількості людей», — розпач і гірке розчарування пронизує ці рядки Афінської хартії 1933 року. Коли Ле Корбюзьє та його однодумці складали свій маніфест в Афінах, світ стояв на порозі найжорстокішої війни століття — Другої світової. Але Ле Корбюзьє та його однодумці були щиро переконані, що колиска всіх лих — це старі, хаотично сформовані міста (нагадаємо, Афінська хартія була видана в пресі в 1941 році, у вже повністю окупованій Франції, а перевидана й набула масового поширення ще через 16 років).
Ле Корбюзьє, Зіґфрід Гідіон, Вальтер Ґропіус, Хосеп Луїс Серт та інші члени Четвертого міжнародного конгресу сучасної архітектури (CIAM) в Афінах вважали, що саме традиції старого містобудування та відсутність осмисленої політики у створенні довкілля привели людство на межу краху. Це переконання породило ідею, що саме архітектура та новий порядок планування здатні вирішити найгостріші глобальні проблеми людства. Архітектори мислили в революційній парадигмі, сформульованій ще Еженом Потьє, автором Інтернаціоналу: «Весь світ насильства ми зруйнуємо, а потім ми наш новий світ побудуємо». Але, на відміну від комуністів із їхніми абстрактними утопіями, модерністи мали досить чіткий функціональний план.
Ville Radieuse, проєкт Ле Корбюзьє з модернізації Парижа, який передбачав знесення історичних кварталів у центрі міста. На щастя, проєкт не був реалізований через вкрай негативну реакцію парижан. Фото: Wikipedia
Суть Афінської хартії зводиться до того, що три основні функції людини, якими має опікуватися містобудування, — це життя, робота та відпочинок. Головні завдання містобудівників: а) розміщення об’єктів на території; б) організація руху; в) вироблення законодавчих документів. Рецепт благополуччя, на думку авторів маніфесту, досить простий — створити середовище, яке в достатній кількості забезпечить необхідні фактори для розвитку живих істот: сонце, простір, природу. Усі архітектурні плани розглядалися крізь призму відповідності цим умовам.
Піти до монастиря
Рекреаційна архітектура, або архітектура відпочинку — це не інновація. Теоретики виділяють три формати відпочинку: туризм, курортне лікування та власне відпочинок, короткострокове чи довгострокове перебування здорових людей у сприятливих природних і соціальних умовах.
Перші туристи — це мандрівники, дослідники та паломники. Природна цікавість і жага пізнання нового змушували людей переміщуватися світом із прадавніх часів. Курортологія також сягає корінням в античність: археологи знайшли сліди будівництва громадських терм на мінеральних джерелах по всій Європі. Найбільш відомі — терми Каракалли. У сутінковому Середньовіччі люди могли тимчасово (або назавжди) відмовитися від суєти брудних міст, що кишіли інфекціями, усамітнившись у віддалених монастирях, розташованих зазвичай у мальовничих місцях. Піти в монастир означало не стільки готовність відмовитися від радостей життя, скільки прагнення втомлених духом втекти від жорстоких і агресивних перегонів на виживання. Церква виконувала функції глобального турагентства: утримувала релігійні пам’ятки та спрямовувала паломників від монастиря до монастиря, а пізніше, з кінця XIV століття, коли змінилося ставлення до води та гігієни, — від одного лікувального джерела до іншого. Аахен, Баден-Баден, Віші, Вісбаден, Карлсбад, побудовані на руїнах стародавніх терм, створювалися саме як курорти. Бальнеологія, наука про цілющі води, та дієтологія, наука про здорове харчування, розвиваються з XIII століття. Стійка архітектурно-просторова типологія курортів склалася вже в XVII столітті — на гравюрі Маттеуса Меріана Wildbad Adelholzen, що входить до зібання Topographia Bavariae, можна побачити цілюще джерело, обгороджений сад та місце для гри в кеглі.
Гравюра Маттеуса Меріана, що входить до зібрання Topographia Bavariae із зображенням курорту Wildbad Adelholzen. Джерело зображення: Wikipedia
Розквіт морських курортів припав на кінець XIX століття. А ось ідеї організувати соціальну рекреацію не тільки для еліт, а й для трудящих мас — це вже явище XX століття.
Будинок серед Альп
У 1910 році німецькі торгові магнати вирішили заснувати «Німецьке товариство будинків відпочинку для службовців і комерсантів» (DGK), щоб підтримати співробітників середньої ланки та стимулювати їх працювати більш ефективно. Спочатку товариство викуповувало та модернізувало готельні будівлі. До будівництва нових, відповідних часу баз відпочинку та санаторіїв залучили прогресивних архітекторів.
У сільській місцевості Баден-Вюртемберга в оточенні Швабських Альп у 1930 році було збудовано будинок відпочинку, що відповідав принципам модерністів та нового будівництва. Haus auf der Alb, спроєктований архітектором Адольфом Шнеком, зберігся і внесений до списку 100 знакових будівель Баугаузу як пам’ятка функціоналізму. У житловому корпусі з коридорною системою всі 65 номерів були орієнтовані вікнами на південний схід. Сонце щедро висвітлювало та дезінфікувало внутрішні простори, а погляду відпочиваючих відкривався мальовничий краєвид на долину. Панорамні вікна, широкі балкони, тераси та солярії, піднятий на колонах перший поверх із басейном та гімнастичним залом — усе це дозволяє зарахувати будинок до школи Баугауз, хоча сам Адольф Шнек ніколи не був членом цієї архітектурної спільноти. Але час Веймарської республіки закінчувався, і будинок відпочинку використовувався за прямим призначенням лише до 1939 року, потім — як госпіталь, далі — як готель і штаб-квартира Міжнародного товариства медитації. У 1985 році будинок перейшов у муніципальну власність. Після реконструкції в Haus auf der Alb розміщений Центр громадянської освіти землі Баден-Вюртемберг, де політикам-початківцям і чиновникам прищеплюють ази демократичного мислення.
За своєю ДНК Haus auf der Alb є типовим об’єктом рекреаційної архітектури XX століття для всієї Європи й території колишнього СРСР.
Ідеї модерністів початку XX століття були вірусними та ідеально відповідали запиту на кращу якість життя та відпочинку заради суспільних інтересів. Щоб плідно працювати, людина нового світу має якісно відпочивати. Бажано під контролем та з мінімальними витратами для держави. Архітектура функціоналізму якнайкраще відповідала створенню фабрик із задоволення потреб людини в концентрованій формі та в найкоротші терміни, а також політиці соціального туризму. Цим пояснюється щільний графік лікувальних чи оздоровчих процедур у першій половині дня та масових заходів у другій. Право відпочиваючих самостійно обирати час та місце для дозвілля, як і меню в їдальні, категорично ігнорувалося. Сценарій максимально швидкого відновлення сил був розроблений у кабінетах, вважався науково обґрунтованим та не підлягав обговоренню. Порушники режиму виганялися з курортного раю.
Вид на Haus auf der Alb у долині Швабських Альп, Бад-Урах, Баден-Вюртемберг, Німеччина. Фото: © lookphotos / Bayerl, Günther
Щедрі природні ресурси республік радянського союзу дозволяли з мінімальними витратами створювати дійсно унікальні за красою курорти біля моря та в горах. Після розпаду СРСР держава відійшла від організації масового відпочинку, віддавши під приватизацію санаторії, будинки відпочинку й турбази. Лише небагато зі здравниць, отриманих незалежною Україною у спадок, стали економічно ефективним бізнесом. «На місцеві органи влади покладається найважливіше завдання соціального значення — організувати відпочинок таким чином, щоб він справді відновлював фізичні та моральні сили людей. Ефективне використання вільного часу зміцнить здоров’я та моральні якості населення міст», — каже Афінська хартія. Місцеві органи влади самоусунулися від завдання, а без державного фінансування та організації концепції модерністів виявилися непрацюючими.
Економічний дефолт, який спіткав санаторно-курортну сферу союзу республік, що розпався, — не єдина причина, через яку оздоровчі фабрики пішли в минуле. Не менш важлива причина — зміна запиту
Але економічний дефолт, який спіткав санаторно-курортну сферу союзу республік, що розпався, — не єдина причина, через яку оздоровчі фабрики пішли в минуле. Не менш важлива причина — зміна запиту. Старі бази відпочинку занепали, зате з’явилися нові.
Вид із причалу бази відпочинку Selfish Club, розташованої на березі Канівського водосховища. Фото: Юрій Ферендович
Клуб для егоїстів
Флагманський проєкт українського архітектурного бюро Yugma Design Group має назву Selfish Club. «Клуб егоїстів» розташований на березі Канівського водосховища, поряд із селом Кийлів за 55 кілометрів від столиці, а це, на думку Марини Гарбар, співзасновниці та директорки Yugma Design Group, — ідеальна дистанція для об’єкта, розрахованого на відпустку вихідного дня.
«Замовлення на створення бази Selfish на березі Канівського водосховища ми отримали, коли вже мали певний досвід у рекреаційній архітектурі. Замовник хотів створити свого роду закритий чоловічий клуб для своїх друзів і знайомих. Такий собі рай для рибалок із девізом “І нехай весь світ зачекає”, — пояснює ідею клієнта Юрій Гарбар. — Що ми побачили під час нашого першого візиту на локацію? Мальовнича болотиста місцевість із затоками та каналами. Відсутність будь-якої інфраструктури. Саморобні помости для рибалок та пришвартований до берега старий дебаркадер. Спочатку власник планував його якось використовувати, але експертиза показала, що цей дебаркадер перебуває в тому стані, коли інвестиції в нього зовсім нерентабельні, і іржавий металевий кістяк здали на брухт.
Марина Гарбар, співзасновниця та директорка Yugma Design Group
Територія була невелика, та з обмеженнями по ділянках, де дозволене будівництво. У цьому випадку було отримано дозвіл будувати капітальні будівлі за п’ять метрів від води, і замовник уже мав готовий пакет документів із генеральним планом і погодженнями. Це дозволило нам не обмежувати свою фантазію та спроєктувати низку цікавих об’єктів прямо біля води. Тим більше, я сам завзятий рибалка», — говорить Юрій.
Креслення з проєкту бази відпочинку Selfish Club. Зображення надане Yugma Design Group
Перша черга будівництва була підпорядкована ідеї створення чоловічого клубу. Вздовж берегової лінії побудували адмінбудівлю та магазин із рибальським екіпіруванням, на понтоні — човнову станцію з причалами, елінги для човнів, тир, дім-баню з виходом до води на понтоні, пляж із басейном на понтоні, гриль-бар, VIP-котедж та п’ять плавучих будинків, пришвартованих уздовж каналу прямо на воді, а також створили озеро з осетровими.
Адміністративна будівля бази відпочинку Selfish Club. Фото: Юрій Ферендович
Через кілька років стало очевидно, що члени клубу хотіли б забезпечити повноцінний відпочинок для своїх сімей у той час, поки вони самі рибалять. Концепція зрушила в бік сімейної бази відпочинку. Стартувала друга черга будівництва на прилеглій території в 1,9 гектара. Тут з’явилася нова вхідна зона та майданчик для гелікоптерів. Було збудовано спортивні та дитячі майданчики, поле для гольфу, велике озеро з альтанками, розрахованими на сім’ю. Більшість території — це паркова зона. На озері є дуже цікавий і складний з інженерного погляду артоб’єкт — альтанка з підводним номером. За міцним герметичним вікном зручно споглядати підводне життя.
«Егоїсти-рибалки не постраждали. Їхня приватність не порушується. Максимум, чим їм довелося пожертвувати, — це пивна альтанка, оскільки вона знаходилася на місці, ідеальному для святкування дитячих днів народжень, і була досить місткою. Тож пивна альтанка стала просто альтанкою», — пояснює Марина.
Кабінки для рибалок на березі озера з осетровими. Фото: Юрій Ферендович
Але на цьому розвиток клубу не зупинився. Настала черга освоєння ще двох гектарів — для корпоративного відпочинку на природі. Ця зона теж має свої фокусні об’єкти — оранжерею із зимовим садом і фітобаром та дві резиденції на воді для гостей з окремими виходами на воду. Але це ще не все. Четверта черга передбачає будівництво спа-центру, ще одну велику теплицю для овочів, щоб забезпечити свіжі продукти до столу гостей, конференц-готель, марину для яхт. У перспективі ще багато чого. Поки що ці масштабні роботи заморожені: інвестори чекають на закінчення війни.
Компетенції для створення рекреаційної архітектури
На старті кар’єри Юрій та Марина Гарбари працювали в різних компаніях. Юрій — у великій девелоперській, Марина займалася дизайном інтер’єрів і невеликими архітектурними об’єктами.
«Моїм першим досвідом у сфері рекреації було проєктування дизайнерського спа-центру в Києві, який успішно працює й сьогодні. Тоді я глибоко поринула у вивчення типології спа. У 2008 році, відкривши власну компанію, ми виявили, що наш обсяг досвіду ідеальний для створення рекреаційних комплексів — від розроблення інженерних мереж і проєктування капітальних будівель до малої архітектури та ландшафтів. Цей архітектурний напрям орієнтується на творче завдання — дарувати людям радість, спокій, можливість для релаксації. Працювати заради того, щоб людина і в мирний час, і навіть у період затяжної війни могла швидко відновитися морально та фізично.
Житлові котеджі Selfish Club розташовані на каналі, відведеному від Канівського водосховища. Фото: Юрій Ферендович
До нас приходили замовники, які викупили старий піонерський табір, турбазу або корпоративний санаторій, що потребували модернізації. Після кризи 2008 року з’явився громадський запит на короткостроковий відпочинок за містом. Ми мали об’єкт у Черкаській області, де фірма хотіла створити мисливський клуб, було замовлення від Нацбанку — ми виграли архітектурний конкурс на проєктування бази відпочинку для співробітників паперового комбінату. Різні клієнти, різні масштаби, локації».
Одна з професійних компетенцій Yugma Design Group — досконале знання нормативної бази та ведення робочої документації для складних ділянок, до яких належать усі прибережні території.
Житлові котеджі Selfish Club розташовані на каналі, відведеному від Канівського водосховища. Фото: Юрій Ферендович
Марина Гарбар: «До широкомасштабного вторгнення ми працювали на Арабатській стрілці — розширювали територію старої бази відпочинку на березі Азовського моря. Проблема Азовського моря в тому, що в сильну спеку у воді з’являється безліч медуз. Ми планували створити велике озеро з чистою водою та побудувати на наявному каналі будинки для цілорічного відпочинку. Зробити лагуну, продовжити цим сезон і рентабельність проєкту.
Запит на тишу, усамітнення та простір — одна з основних тенденцій, яку сьогодні фіксують українські архітектори
Працювали разом із чилійськими архітекторами: ми займалися будинками та інфраструктурою, вони — ландшафтом і створенням місць для активностей, оскільки мали унікальний досвід роботи в прибережних зонах. Це була дуже цікава та корисна для нас колаборація, ми багато чого почерпнули у наших колег. У процесі нашої діяльності з розширення база продовжувала працювати. Це абсолютно нормально для багатьох закордонних компаній — коли інвазія здійснюється так, щоб не порушувати повсякденне життя, не завдавати незручностей та дискомфорту. І що дуже важливо, одна із цілей будь-якого втручання — мінімізувати шкоду природі».
Плавучі будиночки пришвартовані до берега з підведенням комунікацій. Фото: Юрій Ферендович
Тримайтеся берегів!
Характеристики локації диктують практично все — від планування та розміщення будівель до дизайну. Те, що спрацювало на морському узбережжі, не спрацює на березі озера чи річки.
«Кожне завдання — унікальний експеримент. У випадку із Selfish Club нам довелося працювати з болотистими ґрунтами. До нас на території працювали кілька архітекторів, і їх спіткала невдача, коли вони зіткнулися зі спробою практичної реалізації своїх планів, намагаючись створити бетонні фундаменти на мулистому ґрунті. Ми проаналізували ситуацію та зрозуміли, що не треба намагатися перемогти природу, треба пристосовуватися. У нас разом із замовником з’явилася ідея побудувати плавучі будинки, що дало змогу розширити територію та збільшити номерний фонд. Адмінбудівлю та інші об’єкти на ґрунті ми будували на металевих палях. На ділянках, де за нормативами капітальне будівництво заборонене, ми розміщували малі архітектурні форми: альтанки, елінги, майданчики для гриля, елементи благоустрою тощо. Наше кредо — досконало дотримуватись нормативів, працювати в рамках законодавчих дозволів», — пояснює деталі проєкту головний архітектор Yugma Design Group.
Дизайн-код Selfish Club продиктований навколишнім краєвидом. Фото: Юрій Ферендович
Специфіка проєктування інженерії та оформлення документів на плавучі будинки і сама їх реалізація — це окрема історія. Чого варте, наприклад, підведення інженерних комунікацій до пришвартованих плавучих будинків і розрахунок ватерлінії для всіх сезонів. Клімат змінюється, і паводки стають усе ряснішими. Це той випадок, коли архітектура має бути гнучкою в буквальному значенні слова.
Система укріплення берегової лінії у Selfish Club. Фото: Юрій Ферендович
Юрій Гарбар: «Берегозміцнення — окрема наука. У Канівському водосховищі вода часто піднімається вище запланованих позначок, причому більш ніж на метр. І навіть якщо ти будуєш за нормативами, потрібно закладати певний запас міцності на випадок аномалій. Безперечно, неможливо застрахуватися від якихось екстремальних катаклізмів. Наші укріплення й архітектура в Selfish Club уже 10 років витримують випробування на міцність, але одного разу вода підійшла практично впритул до критичної позначки. І ми згадували наші перші дискусії із замовником, який хотів, щоб вода була максимально близько — буквально хлюпала під ногами людини, яка сидить на терасі плавучого будиночка, а ми переконували, що необхідно залишити місце на випадок паводка. У нас існують нормативи, але з нашого досвіду і з урахуванням клімату, що стрімко змінюється, є сенс там, де можливо, трохи посилювати ці нормативи, адаптуючи архітектуру до можливих паводків, посух, ураганів.
Юрій Гарбар, співзасновник Yugma Design Group. Фото: Юрій Ферендович
За моїм особистим спостереженням, останні три роки висота хвилі в Дніпрі під час паводків збільшилася відсотків на 40, а цієї весни вода піднялася ще вище. І тепер мені починає здаватися, що ми залишили замало запасу. Сподіваємось, це була рідкісна аномалія, літні місцеві рибалки стверджують, що вони за своє життя подібного не бачили».
Рівень води в Канівському водосховищі змінюється залежно від сезону. Фото: Юрій Ферендович
Чи впливає довкілля на архітектурний образ і дизайн? Безумовно, стверджує Марина Гарбар.
«Для проєкту Selfish Club ми довго обирали колористичне рішення для будівель. Зупинилися із замовником на комбінації — натуральне дерево та темно-сірий фальц. Індивідуально підібраний відтінок гармонує з кольором води Канівського водосховища, адже у нас немає блакитних лагун, тому блакитні та будь-які яскраві відтінки різко дисонували б із ландшафтом. Темний колір металу та відтінок світлого дерева стали фірмовою фішкою Selfish Club. Всі фарби повинні мати підвищену стійкість до корозії й вигоряння на сонці. Це позначається на бюджеті, але ми пояснюємо клієнтам, що близькість до води диктує свої умови будівництва та експлуатації. Наприклад, територія бази відпочинку регулярно обробляється від комарів. Усі альтанки обладнані москітними сітками. Водне плесо відбиває й без того яскраве сонце, тому панорамним вікнам необхідний якісний сонцезахист».
Сімейні альтанки на березі великого озера в Selfish Club. Фото: Юрій Ферендович
Епоха індивідуалізму
Зіґфрід Гідіон, один із упорядників Афінської хартії, уже тоді звертав увагу колег-архітекторів на недостатню індивідуалізацію модерністських підходів. «Біблія Гідіона» — його книга «Простір, час та архітектура. Розвиток нової традиції» (Space, Time, and Architecture. The Growth of a New Tradition) — це заклик до відновлення «інтимності життя» та повернення до людських масштабів у проєктуванні середовища. Пріоритет суспільного на шкоду індивідуальному призвів до того, що Гідіон називає розщепленням людського его, катастрофічним розривом між думкою та почуттями.
Альтанка з підводною кабіною, де гості Selfish club можуть спостерігати за рибами в їх стихії. Фото: Юрій Ферендович
У застосуванні до рекреаційної архітектури це означає відхід від масовості та великих масштабів. Від типових багатоповерхових корпусів, переповнених басейнів, забитих пляжів, тісної посадки в їдальнях і гучних дисковечорів до двомісних кают, тиші, контакту з незайманою природою. Від групових активностей до споглядання та медитації. Від чіткої геометрії збудованих у ряди типових корпусів, променадів та максимальної інсоляції до малоповерхових будівель із зеленими дахами, схованих за кронами дерев, та майже дикого ландшафту зі звивистими стежками. Від монофункції до змішаного використання.
Поле для гольфу в Selfish Club. Фото: Юрій Ферендович
Запит на тишу, усамітнення та простір — одна з основних тенденцій, яку сьогодні фіксують українські архітектори. Пандемія, а потім війна стимулювали багатьох людей покинути місто, і багато хто зацікавлений у довгостроковому перебуванні в рекреації.
«Україна має у своєму розпорядженні величезний ресурс, у нас є інфраструктурно нерозвинені, але унікальні в екологічному плані території. Безліч красивих безлюдних куточків, де немає якісних доріг і де відсутня елементарна інфраструктура. Саме зараз ми працюємо над проєктом для інтровертів. Ділянка розташована на південь від Києва, під Богуславом. У цій порослій лісом горбистій місцевості жили герої повісті Нечуй-Левицького “Кайдашева сім’я”. Мене вразила рослинність довкола — поєднання сосен і диких груш», — розповідає Марина Гарбар.
Проєкт бази «Трохи далі», розроблений Yugma Design Group. Фото: Юрій Ферендович
Концепція бази «Трохи далі» досить незвичайна для України. Маленькі дерев’яні будиночки будуть максимально автономні та занурені в природне середовище. Мінімум благоустрою, мінімум негативного впливу на природу. Передбачається можливість замовити будиночок онлайн і не контактувати з персоналом після приїзду. Власне, жодного персоналу гість не побачить. Йому повідомлять, де взяти ключ або код від замка, — і на цьому комунікація закінчиться. Вже на осінь на ділянці відбудеться встановлення перших будиночків, збудованих за каркасною технологією.
Ще одна тенденція — прагнення до простоти та лаконічності, простих форм і натуральних матеріалів. Кришталь, мармур, позолота, химерне кування — все це вже в минулому
Юрій Гарбар: «Ціль — не тільки виконати візуалізацію гарного будиночка в лісі, але й зробити так, щоб він був збудований і працював, а це неможливо без створення генплану з мережами та інженерними розрахунками. Ми визначилися з підведенням електроенергії, місцем для свердловин та каналізації з фільтраційними полями. І це вагома частина роботи, якою замовник займався рік: підведення мереж, установлення трансформатора, буріння свердловин, розміщення інженерії.
Мангальна зона Selfish Club. Фото: Юрій Ферендович
Автономність баз відпочинку — окрема розмова. Не кожне мальовниче місце можна використовувати під створення об’єкта рекреації. Треба вивчати інфраструктуру в радіусі кількох десятків кілометрів, щоб розуміти, що з проїздами, що з підведенням комунікацій. Звідки надходитиме електрика? Звідки брати воду? Якого обсягу потрібні очисні споруди? Сьогодні ми маємо великий досвід у цьому плані, технології дозволяють влаштувати каналізацію навіть у водоохоронній зоні й повністю очищати стоки до такої якості, щоб після фільтрації їх можна було спускати в річку й не завдавати шкоди екології».
«З урахуванням блекаутів було б доцільно передбачити встановлення сонячних панелей, однак у нашому кліматі вони ефективні лише пів року. Це ми знаємо з особистого досвіду, оскільки самі живемо у приватному будинку із сонячними панелями й навіть у київському офісі поставили панелі. Зручно, бо ми маємо світло під час відключень електроенергії. До речі, більшість інновацій ми відчуваємо на собі — дуже корисно мати власний досвід у таких питаннях», — доповнює Марина.
Ресторан у теплиці Selfish Club. Фото: Юрій Ферендович
Менше пафосу
Ще одна тенденція — прагнення до простоти та лаконічності, простих форм і натуральних матеріалів. Кришталь, мармур, позолота, химерне кування — все це вже в минулому. Принаймні для рекреацій. Українцям гостро потрібен відпочинок, і більшості не важливо, що плитка в санвузлі бази відпочинку коштує по 100–200 євро за квадратний метр. Як це не важливо європейцям, які віддають перевагу простоті й натуральності в інтер’єрах та екстер’єрах. Українське суспільство перебуває в стані потоку та болісному пошуку ідентичності, але базові характеристики, що визначають ступінь комфорту для українських мільйонерів і зумерів, мало чим відрізняються від європейських: це особистий простір і безпека.
Спа-комплекс Selfish Club. Фото: Юрій Ферендович
«Ми багато подорожуємо та реагуємо на світові тенденції. Це відображається в наших проєктних пропозиціях. Ми віддаємо перевагу чесній архітектурі й партнерству, в якому всі сторони орієнтовані на те, щоб покращити якість життя, відпочинку, підтримати людей. Якщо замовник хоче швидко та дешево побудувати щось і одразу отримати прибуток, то це не до нас, — розповідає Марина Гарбар. — Ми вважаємо, що запорука успіху — це підготовка, вивчення локації та точно сформульована концепція. Якщо територія обмежена і немає місця для розвитку, то категорично не раджу намагатися в одних межах реалізувати всі можливі активності та функції. Це найгірша ідея — вичавлювати з кожного квадратного сантиметра площі максимум комерційної віддачі. Про яку рекреацію, про яке відновлення й відпочинок можна говорити, якщо відпочиваючі сидять один в одного на голові?
Номерний фонд Selfish Club розрахований на 50 осіб. Фото: Юрій Ферендович
Засмучує, що замовники, які теж морально втомилися від війни, все менше готові до експериментів. Вони воліють обирати перевірене рішення й неохоче погоджуються пробувати щось нове в дизайні. Ми шанувальники скандинавської архітектури, і для одного із замовників пропонували використовувати незабарвлене дерево, захищене лише просоченням. Згодом шорсткі дерев’яні стіни набули б сіро-сивого кольору, дуже шляхетного й виразного. Якщо використовувати моноформу, то будівлі, обшиті незабарвленим деревом, мають максимально природний вигляд. Але клієнт наполягає на використанні фальцю, бажаючи, щоб ми зробили щось подібне до того, що робили в Selfish Club, оскільки це рішення вже випробуване і надійне. Свого часу пропозицію використовувати фальц для дахів наші партнери та колеги теж зустрічали скептично. Десять років тому був експеримент, який тепер перетворився на магістральний стиль для рекреаційної архітектури в Україні. Однак не можна використовувати хорошу ідею знову і знову. Зрештою вона набридне всім. Тому ми підсвідомо чекаємо замовника, який був би відкритий до нових ідей і трендів».
Засновники Yugma Design Group упевнені, що, незважаючи на бойові дії та невизначеність, розвиток рекреаційного напряму буде продовжуватися.
Тепличне господарство в Selfish Club. Фото: Юрій Ферендович
«Незважаючи на війну, замовники закінчують роботу з розширення номерного фонду на багатьох наших об’єктах. Є запит на відпочинок біля води поряд зі столицею, тож треба його задовольнити, — вважає Марина Гарбар. — Освоєння прибережних територій триватиме за рахунок приватних інвесторів. Ми не маємо ілюзій, немає жодних підстав заявляти, що рекреація — це завдання номер один для держави. Головне — вистояти у війні, відновити житло та інфраструктуру. Але якщо доводиться відновлювати житло з нуля, то чому в ці проєкти нових житлових комплексів не закласти рекреаційні зони? Не просто жалюгідне озеленення — смужку газону та простенький дитячий майданчик, а місця, де люди могли б повноцінно відпочивати після робочого дня. Державні плани, на жаль, практично не враховують потреби мешканців у відпочинку».
На думку архітекторів, планування має бути гнучким фізично та концептуально. Якщо розмір території дозволяє, можна міксувати типології, створюючи на одній ділянці умови для інтровертів, а на відстані — місця для громадських активностей.
Якісний ландшафтний дизайн – одна з головних умов успіху рекреації. Фото: Юрій Ферендович
«Можна створювати різні типи зон відпочинку, можна задовольняти потреби різних категорій людей на одній великій території, зонуючи її. Всі ми різні, і навіть поділ на екстравертів та інтровертів дуже умовний. Думаю, ми рухаємося до епохи тонких індивідуальних налаштувань», — упевнена засновниця Yugma Design Group.
Якщо об’єкти для відпочинку й відновлення — «киснева маска» для людей у стані стресу та нервового виснаження, то чи можна заперечувати, що її конструкція важлива? Занурення в тему може бути ще глибшим. Чи можна використовувати під рекреацію спустошені землі та промзони? Звідки брати емоційний складник? Наскільки глибоко рекреаційні архітектурні рішення проникають у житло та офіси? Чи можна змінити картинку, перезавантажитися, відмовитися від суєти, не залишаючи місто? Чи будуть потрібні такі, ще зовсім не розвинені в Україні формати, як відпочинок у лісовій хатині чи в кемпінгу? Що, як в економічному плані вони виявляться навіть успішнішими за формат сімейної бази відпочинку? Щоб не закінчувати текст питанням, натякнемо: плануємо розвинути тему рекреаційної архітектури в майбутніх матеріалах.
