Помилка модерністів
У середині XX століття міські планувальники-модерністи протиставляли теплу та солідарну атмосферу старих пролетарських кварталів емоційній холодності буржуазних передмість. Вони щиро прагнули якісно покращити умови для мешканців міських промзон та околиць у впевненості, що коли люди матимуть можливість жити у світлих квартирах із централізованим опаленням, водопостачанням і каналізацією, їхня творча енергія буде звільнена, і людство увійде до золотого віку. Але післявоєнний оптимізм і духовний підйом пройшли, а розселені в модерністських вежах люди не перетворилися автоматично на добрих сусідів.
Модерністська утопія Прюітт-Айгоу луснула всього за 20 років. Буквально за перші 10 років рівень безпеки в комплексі знизився настільки, що поліцейські відмовлялися виїжджати за викликом. У 1972 році влада Сент-Луїса вирішила знести 33 багатоповерхівки. Архітектор Мінору Ямасакі увійшов в історію як автор двох зруйнованих символів: Прюітт-Айгоу як символу соціальної катастрофи й кінця епохи модернізму і Всесвітнього торгового центру — символу американського процвітання.
Про подібні проблеми багатоквартирних житлових комплексів у нових містах Франції ми раніше писали у статті «Населений пам’ятник. Робота над помилками». Розкішний житловий комплекс «Абраксас» замислювався Рікардо Бофіллом, засновником Taller de Arquitectura, як палац для пролетаріату із просторими дуплексами та триплексами. Проте мешканці перетворили його на небезпечний для життя лабіринт.
Післявоєнне модерністське житло було затавроване як холодне та нежиттєздатне середовище. Навіть якщо сама архітектура була визначною, у ній чомусь не формувалося стале співтовариство
У Західному Берліні символом модерністських помилок став спальний район Меркішес-Фіртель (Märkisches Viertel), який журналісти називали «сміттєзвалищем західнонімецького суспільства», «найбільш порожнім прикладом цементної архітектури». Темзмід, район південно-східного Лондона, прославився на весь світ завдяки Стенлі Кубрику, який зняв його в кінострічці «Механічний апельсин».
Район Märkisches Viertel - символ модерністських помилок у Західному Берліні. Фото: Kai Kniepkamp. Джерело зображення: www.abseitsberlin.de
До кінця XX століття післявоєнне модерністське поліпшене житло було затавроване як холодне, пустельне, небезпечне та нежиттєздатне середовище. Навіть якщо сама архітектура була визначною (як «Абраксас»), у ній чомусь не формувалося стійке співтовариство, не виникало теплих зв’язків, взаємин та особливої енергетики, властивої старим кварталам.
Досі немає єдиної думки, чи винні в тому помилкові сценарії планувальників, чи помилки державного управління, чи соціальна сегрегація. Трапляються також версії, що кампанія з дискредитації модернізму була частиною політики, спрямованої на те, щоб скомпрометувати ідеї дотаційного державного житла.
Але якщо планувальний підхід модерністів «буття визначає свідомість» не спрацював, то чому б не зайти з іншого боку та не почати з пробудження громадської свідомості?
CEO компанії Vlasne Misto Ярослав Корніяченко проводить екскурсію територією майбутнього кластерного міста у 2023 році
Суперсусіди — герої нашого часу
«Спільнота має бути в центрі міського розвитку», — говорить Рамон Маррадес, директор Placemaking Europe, мережі європейських організацій, які прагнуть оживити суспільні простори. Усі гіди з плейсмейкінгу, про які ми раніше писали у статті «Вивчи це! Як дослідження допомагають створити нову ідентичність місць», спираються на спільноту, ком’юніті. Вільям Вайт, засновник організації Project for Public Spaces (PPS) та автор книг «Соціальне життя малих міських просторів» і «Як перевернути місто», теж вчить нас, що мудрість спільноти забезпечує основу для всіх рішень у публічному просторі.
У червні 2023 року агентство «ООН-Хабітат» прийняло за основу міського розвитку концепцію сталого добросусідства: «У той час, коли сукупні наслідки екологічних криз і соціально-просторової нерівності все більше впливають на життя, ми вважаємо, що стале сусідство є ключовим фактором, здатним сприяти благополуччю людей».
Агентство «ООН-Хабітат» прийняло за основу міського розвитку концепцію сталого добросусідства: «Вважаємо, що стале сусідство є ключовим фактором, здатним сприяти благополуччю людей»
У багатьох містах США та Канади розроблено гайди добросусідства, які орієнтовані насамперед на нових жителів. Це не збірка жорстких кодів і законів, а список, який пояснює новачкам місцеві традиції та звички. Він розрахований не лише на фізичних осіб, а й на підприємців, які прийшли зі своїми інвестиційними проєктами. Незважаючи на те, що рекомендації, викладені в такому підручнику, звучать досить м’яко, якщо їм не слідувати, то місцеві жителі можуть подати судовий позов на нового сусіда, який виявився занадто галасливим або недостатньо якісно сортує сміття. Або ж бойкотувати бізнес, якщо підприємець ігнорує думку місцевих жителів і просто неввічливо поводиться.
Майстер-план кластерного містечка Vlasnе Misto у Київській області. Зображення надане Vlasne Misto
У Європі стала мегапопулярною ідея 15-хвилинного міста, сформульована Карлосом Морено. Ця концепція міського дизайну орієнтована на те, щоб забезпечити мешканців усім необхідним для фізичного та духовного благополуччя в радіусі 15 хвилин ходьби або їзди на велосипеді. Все частіше європейці вдаються до практик гіперлокального або, як його ще називають, акупунктурного урбанізму. Це заходи, які поширюються на ще менші одиниці, наприклад, суперблоки в Барселоні чи «1-хвилинне місто» у Стокгольмі. Але жодну із цих концепцій неможливо втілити без добросусідських відносин.
«Коли ми пробуджуємо почуття місця та спільності, громадяни й міська тканина перетворюються», — паризький журналіст Патрік Бернард із 2017 року проводить експеримент «Республіка суперсусідів». Він ініціює сусідські літні посиденьки в парках чи кафе та пропонує людям зайнятися громадськими проєктами, наприклад, заготовляти компост для озеленення й міських городів, ретельно фільтруючи сміття та складаючи біовідходи у спеціальні вуличні компостери. Лише за останній рік суперсусіди заготовили 60 тонн компосту. Все, що потрібно від місцевої влади, — дозволити встановлення дерев’яних ящиків на вулицях.
Добросусідство та безпека
Треба уточнити, що урбаністам важлива не сама по собі дружба між сусідами, а переваги, які ці добрі стосунки дають суспільству (місту) загалом. Насамперед, звичайно, безпеку. У сучасному розумінні добросусідство — це не лише взаємний обмін усмішками, теплими привітаннями та спільний гриль. Мається на увазі, що ваш сусід зателефонує до поліції, якщо ви порушили правила паркування, переїхали собачку, б’єте дитину, галасуєте або вибігаєте вночі з ножем у руці. У разі НП, катастрофи, війни, навали марсіан члени спільноти допомагатимуть один одному і спільно захищатимуть майно.
Пішохідний та зелений – житловий квартал кластерного містечка Vlasne Misto у Київській області. Зображення надане Vlasne Misto
Добросусідство — частина культури невеликих населених пунктів, міст і сіл. Нагадаємо, Vlasne Misto — це кластерне автономне містечко на 32 тисячі осіб, яке будується в межах Дмитрівської ОТГ у Київській області серед лісів та озер. Ідея — створити стале поселення з малоповерховою забудовою, повним набором сервісів та інфраструктури і міцним ком’юніті. CEO компанії Ярослав Корніяченко впевнений, що головним соціальним клеєм, який об’єднає більш ніж 30 тисяч людей, стануть спільні цінності. Економічний, енергетичний та екологічний складники — це три основні засади сталого розвитку міста-кластера. Детально про цінності та старт проєкту читайте у статті «Ярослав Корніяченко з Vlasne Misto: український формат City Village для однодумців». Ці самі цінності пропонується поділяти й мешканцям Дмитрівської ОТГ.
«Міцні кістки» міста, тобто грамотний план і транспортні схеми — це фундамент, hard-налаштування, на яких уже можна надбудовувати соціальний soft
Більшість нових власників перевезе до сільської місцевості міську культуру та міський стиль спілкування. Дмитрівська громада — суспільство, що склалося, але в усіх селах ОТГ проживає всього близько 16 тисяч осіб. При заселенні 32 тисяч мешканців у кластер Vlasne Misto старожили опиняться в меншості. Якщо дотримуватися принципів сталого розвитку, завдання — вибудувати тісні, партнерські та доброзичливі взаємини між 45-ма — 50-ма тисячами людей.
Ринкова площа кластерного містечка Vlasnе Місто у Київській області. Зображення надане Vlasne Misto
І тут доводиться згадати про число Данбара. Антрополог та еволюційний психолог Робін Данбар припустив, що кількість стабільних соціальних відносин у приматів має фізіологічне обмеження й залежить від розмірів неокортексу (кори великих півкуль головного мозку, що відповідає за вищу нервову діяльність). У людини межа соціальних відносин начебто дорівнює 150 — і це максимальний розмір соціальної групи, здатної діяти згуртовано. Це лише теорія, і число Данбара раз у раз намагаються перерахувати й екстраполювати на зростання соціальних контактів у соцмережах.
Але очевидно, що, крім цінностей, для формування ком’юніті необхідні ще й поліси — зовнішні та внутрішні правила, а також створення сприятливого для їхнього дотримання середовища. «Міцні кістки» міста, тобто грамотний план і транспортні схеми — це фундамент, hard-налаштування, на яких уже можна надбудовувати соціальний soft.
Ринкова площа кластерного містечка Vlasnе Місто у Київській області. Зображення надане Vlasne Misto
Безпека в буквальному сенсі
Якщо почати з фізичної безпеки, то насамперед важливо з’ясувати, як саме в новому містечку вирішуватимуться питання охорони громадського порядку та майна. Чи передбачена поліцейська дільниця? Ярослав Корніяченко повідомив, що правопорядок буде контролювати муніципальна поліція в тісній співпраці з територіальними управліннями Міністерства внутрішніх справ. Крім цього, місто використовуватиме сучасні технології для забезпечення охорони: «Мережа відеофіксації на всіх перехрестях і на вулицях, контроль руху авто, обмеження руху зовнішнього автотранспорту в житлових кварталах, теплові датчики по зовнішній межі міста з лісопарковим господарством, контроль та огляд вантажного транспорту, рух якому дозволений за попереднім погодженням із замовником/мешканцем містечка, система GPS-спостереження за дітьми, безпечне освітлення всього міста в темний період доби — це ще далеко не всі технології та протоколи безпеки, що запрограмовані та запроєктовані. Додатково мешканці можуть ставити диспетчеризацію охорони своїх помешкань чи комерційних приміщень».
Одна з найпоширеніших проблем заміського життя — люди побоюються залишати будинок надовго через страх пограбування та незаконного проникнення на ділянку. Але сучасні люди люблять мандрувати. Типова котеджна забудова навколо Києва — це житлові комплекси або приватні будинки за двометровими чи триметровими парканами. Архітектура вже суспільно не важлива, все одно, крім господарів, її ніхто не бачить. Втім, це не суто українська специфіка, а глобальний результат неоліберальної містобудівної політики, яка породила «спільноти, що охороняються», «barrios cerrados», «urbanizaciones privadas» або «condomínios datados» — закриті житлові спільноти в різних точках планети.
Дизайн-код, розроблений для Vlasne Misto, повністю забороняє глухі паркани в межах кварталів індивідуальних житлових будинків чи блоків
Багатоквартирні будинки у житловому кварталі кластерного містечка Vlasne Misto у Київській області. Зображення надане Vlasne Misto
Соціологи підтвердили експериментально, що паркани скоріше формують почуття страху й тривогу, а не зменшують реальну загрозу. При цьому люди всередині обгородженої місцевості схильні до тривоги сильніше, ніж ті, хто зовні. Паркани також сприймаються як відчутне вираження соціальної сегрегації та призводять до відсутності соціальної згуртованості.
Дизайн-код, розроблений для Vlasne Misto, повністю забороняє глухі паркани в межах кварталів індивідуальних житлових будинків чи блоків, дозволено паркани не вище 1,53 та 1,85 м у відповідних зонах.
«Висота паркану не убезпечує від пограбування, а в межах цілісного міста навіть заважає відеоконтролю та контролю датчиків руху. Добросусідство, надійні вхідні двері, замки, можлива додаткова диспетчеризація на пункт охорони, освітленість вулиць, контроль руху авто на КПП — це принципи, які реалізовують безпеку вашу і ваших помешкань. Звісно, коли ви живете в поселенні, де вам не відомі сусіди, бо ви “чужий”, не контактуєте, не спілкуєтесь, вважаєте, що саме органи муніципалітету зобов’язані зробити освітлення на вулиці, при цьому ви сплачуєте податки в столиці — паркан може вам додати 10% до безпеки.
Територією кластерного містечка Vlasne Misto планується прокласти 84 кілометри велосипедних доріжок. Зображення надане Vlasne Misto
Під час проєктування вуличної мережі, пішохідних і рекреаційних ділянок ми уникаємо сліпих зон, але освітлення не повинне навантажувати і конфліктувати із житлом. Енергоефективність регулюється датчиками руху та рівнем освітленості».
Оскільки містечко вбудоване в екосистему лісу, то лайтинг-план передбачає небажаність надмірного освітлення: воно шкодить не лише фауні, а й може завдавати дискомфорту людям. Тому по межі лісового масиву передбачається підвищити рівень безпеки за допомогою тепловізорів і датчиків руху.
Швидке реагування
За всіх своїх недоліків і метушні міста виграють у близькості до критичних служб. Медична реформа, яка стартувала в Україні у 2012 році, призвела до закриття сотень лікарень і поліклінік по всій країні. Насамперед постраждали жителі сільської місцевості — хворий міг не дочекатися бригади лікарів із районного центру чи довозу до міської лікарні. Дмитрівській ОТГ вдалося зберегти сільську амбулаторію. Але з урахуванням очікуваного приросту населення цього недостатньо.
Ярослав Корніяченко, CEO компанії Vlasne Misto. Фото: Юрій Ферендович
Ярослав Корніяченко розповів, що в планах — будівництво на території Vlasne Misto цілого медмістечка: «До введення в експлуатацію на території міста медичного містечка з реанімаційним і реабілітаційним відділенням будуть побудовані медичні пункти для надання першої невідкладної допомоги, налаштована співпраця з медичними установами навколо міста та за потреби — термінова доставка до клінік у Києві.
Охорона здоров’я — це надважливе питання надання превентивної медицини, реабілітації громадян, тому ми вже зараз працюємо над реалізацією медичного центру в партнерстві з мережею клінік ADONIS. Я впевнений, що нам у найближчі терміни вдасться залучити кошти в проєкт».
У місті запроєктоване власне комунальне підприємство із забезпеченням усією технікою для життєдіяльності міста для швидкої реакції на будь-які інженерні аварії
У новому місті буде й окрема пожежна частина. «Сьогодення нас усіх постійно змушує думати про безпеку, але коли ми купуємо квартиру, чомусь насамперед демонтуємо датчики димовиявлення та пожежогасіння, що передбачені будівельними нормами, тому рівень безпеки також залежить від нас самих. У місті запроєктоване власне комунальне підприємство із забезпеченням усією технікою для життєдіяльності міста, розташоване воно в центральній частині для швидкої реакції на будь-які інженерні аварії до 5–10 хв. На цій території буде розміщена і пожежна частина, — пояснив CEO Vlasne Misto. — Житлові квартали запроєктовані з доступом для пожежного авто з усіх боків, система пожежних гідрантів і пожежних водосховищ поєднана з програмою повторного використання дощової води та очищених стоків, що раціоналізує використання, дає гарантію доступу до води в усіх куточках міста на випадок виникнення пожежі. Місто також матиме власну систему всіх датчиків: димовиявлення, погіршення стану повітря та інші. Малоповерховість забезпечує високий рівень безпеки й комфорту».
Дворові простори у житлових кварталах кластерного містечка Vlasne Misto у Київській області. Зображення надане Vlasne Misto
Пішохідне місто
Найбільш успішні урбаністичні практики пов’язані з пішоходизацією міст. Перекриття вулиць і перетворення їх на променади, перенесення магістралей у тунелі, звуження проїжджої частини — все це справді робить міста чистішими, тихішими та безпечнішими. Якщо місто будується з нуля, то у проєктувальників є можливість одразу передбачити транспортну схему, яка відповідає сучасним принципам.
«Обмеження швидкості використовується не лише для безпеки різних категорій транспорту чи пішоходів. Воно є елементом регулювання руху транспорту, не створюючи заторів по місту та на в’їздах/виїздах. На активних міжквартальних вулицях обмеження швидкості — до 50км/год, далі є вулиці 30км/год і 20 км/год, у житлових кварталах обмеження від 5 до 10 км/год, оскільки рух автотранспорту заборонений, але, на жаль, порушниками можуть стати навіть велосипедисти та електротранспорт.
«Ми створюємо мережу підземних паркінгів у багатоквартирних житлових кварталах і громадських та комерційних зонах, а також декілька багаторівневих будівель мобільності»
Територія кластерного містечка Vlasne Misto у Київській області буде повністю інклюзивною. Зображення надане Vlasne Misto
Мобільність, безбар’єрність та інклюзивність міського середовища повинні створювати комфорт і безпеку для всіх мешканців. Місто без авто на вулицях — це безпека для всіх. Ми створюємо мережу підземних паркінгів у багатоквартирних житлових кварталах і громадських та комерційних зонах, а також декілька багаторівневих будівель мобільності коло бізнес-центру й на зовнішній межі міста в зонах медичного містечка й рекреації та в’їзду до міста».
На вулиці буде дозволено лише тимчасове паркування на острівцях не довше 15 хв. Для стоянки передбачені громадські паркінги, на яких можна дистанційно, через смартфон, забронювати місце для авто резидентів або гостей. Частину транспортних ліній одразу прокладуть під землею. В рамках Vlasne Misto мешканці зможуть пересуватися велосипедами (для безпечного велосипедного руху запроєктували 84 км велодоріжок), трамваєм або електрошатлами.
Лінійний парк у житловому кварталі кластерного містечка Vlasne Misto у Київській області. Зображення надане Vlasne Misto
Інклюзивність як частина політики відкритості
Ярослав Корніяченко трактує поняття «інклюзивність» не лише як фізично доступне середовище. Зробити територію максимально безбар’єрною — це одна з очевидних умов. Наприклад, у місцях перепаду рельєфу будуть встановлені ескалатори та витяги, якими можуть скористатися мешканці й гості з обмеженою мобільністю. Справа в тому, що серед резидентів Vlasne Misto буде чимало людей похилого віку. Ідея створення реабілітаційного комплексу та якісного інклюзивного простору для людей срібного та золотого віку, як називає їх Ярослав, — одна з його головних мотивацій. Це зокрема й політика відкритості та повного прийняття і принцип: люди похилого віку повинні вести повноцінне активне соціальне життя.
«Програма зведення реабілітаційного комплексу містить два функціональні блоки:
- блок реабілітаційного центру подвійного призначення — 7987 м² (для постійних мешканців, мешканців 50+ і гостей іззовні);
- блок постійного перебування та пансіонного обслуговування — 14 487,4 м².
Перший блок передбачає спеціальні лікувальні процедури для опорно-рухового апарату, при серцево-судинних захворюваннях, психічних розладах, вадах мовлення та інших супутніх хворобах літніх людей і всіх інших громадян. Окрім цього, блок містить додаткові послуги, як-от СПА та перукарні для постійних і тимчасових користувачів.
У місцях перепаду рельєфу будуть встановлені ескалатори та витяги, якими можуть скористатися мешканці й гості з обмеженою мобільністю
Територія реабілітаційного комплексу Silver Age Vlasne Misto у Київській області. Зображення надане Vlasne Misto
Відповідно до функцій передбачено приміщення керівництва й адміністрації, медперсоналу, додаткових служб, а також колективні приміщення для резидентів і відвідувачів: кафе-їдальня, конференцзал, кінозал, мультифункціональний зал, тренажерний зал, лікувальні басейни та ванни, творчі майстерні, які слугують терапією. Ландшафтний парк із biotop pound, городи з теплицями та майданчик для гри в петанк є продовженням попередніх функцій, розміщених на першому та мінус першому поверхах реабілітаційного центру. Усі ці функції допомагають пацієнтам віднайти нове хобі чи займатись тим, чим вони займались упродовж свого життя».
У статті «Справа молодих. Віковий mixed-use та новий дизайн для старіючого світу» PRAGMATIKA.MEDIA пояснювала, чому проєктування зі спеціалізацією на проживання та догляд за літніми людьми стає одним із найпрестижніших архітектурних завдань. Місто для людей похилого віку — це поєднання дизайнерських рішень, від яких виграють усі, незалежно від віку. У рейтингу умов для старіючого населення, який складає міжнародна організація HelpAge International, Україна перебуває наприкінці списку з 96 країн — на 73 місці. І це була статистика до широкомасштабного вторгнення. Розраховувати на якийсь прорив у цій сфері найближчими роками немає сенсу. Але девелопери можуть розглядати інфраструктуру для людей похилого віку як нішу для інвестицій.
«Наше завдання — підвищити рівень соціальної активності наших рідних у віці за 50+ і до максимально можливого. Збільшити середній вік життя»
«Другий блок передбачає три житлові поверхи з медичним супроводом. Він налічує 202 індивідуальні однокімнатні резиденції для літніх людей, що забезпечують приватну та водночас дружню атмосферу між усіма мешканцями, — продовжує Ярослав. — Наше завдання — підвищити рівень соціальної активності наших рідних у віці за 50+ і до максимально можливого. Збільшити середній вік життя.
Територія реабілітаційного комплексу Silver Age Vlasne Misto у Київській області. Зображення надане Vlasne Misto
Срібний вік — це поважний вік, людина має досвід, яким може поділитись із суспільством, виконує більш легкі фізичні навантаження, має бажання якісного відпочинку та проведення часу з родиною, потребує підтримки та вчасної медичної допомоги, за умови наявності необхідних інфраструктурних об’єктів може ще довгий період свого життя брати участь у розвитку громади. Освітні, культурні центри міста нададуть можливість навчатися, розвивати творчість, ерудованість у будь-якому віці. Медичні дослідження стверджують, що активність головного мозку відповідає за продовження життя».
Однодумці та партнери Корніяченка за проєктом розуміють, що, створюючи повністю інклюзивне середовище проживання для літніх людей, інвестують зокрема й у власний комфорт і здоров’я в майбутньому.
Сусідський контроль: як не перейти межу?
Від теми інклюзивності можна плавно повернутись до теми добросусідства. Все-таки добрі взаємини із сусідами — чи не головна умова морального комфорту, а конфлікт може звести нанівець усі переваги якісно спланованого середовища. Ми дбаємо про наших сусідів, а вони дбають про нас. Напевно, всі знають популярну урбаністичну ідею про сусідський контроль як гарантію безпеки та спокою.
Корніяченко вважає, що поняття «сусідський контроль» необхідно трансформувати у «свідомий громадський контроль», при цьому дотримуючись розумних рамок, щоб не перетворити місто на місце підозрілих параноїків, де кожен стежить за іншим.
Ярослав Корніяченко, CEO компанії Vlasne Misto
«За часів першої земельної реформи в Німеччині сусід, який здав сусіда, що викидав сміття на узбіччя, отримував частину його земельної ділянки. Суспільство = безпека та комфорт у співіснуванні в одному ареалі. Норми проживання в суспільстві повинні бути не надмірними, але й не вибірковими. Не можна для виділення власної особистості допускати нехтування встановленими спільними нормами — за рівнем гучності, швидкістю проїзду. Але й не потрібно ставити занадто високі рівні заборон. Тож усі ці внутрішні норми та заборони встановлюватимемо разом. До сортування сміття спонукатимемо штрафами. Або мотивуватимемо наповненням спільного рахунку від проданого на переробку, а кошти звідти можна буде витратити на суспільні потреби або розваги, розвиток культури чи освіти».
«Мешканці — це співвласники більшої частини території, вони також будуть контролювати її та встановлювати правила відкритості, гостьові режими»
Автори концепту Vlasne Misto впевнені, що проблем зі взаємною інтеграцією нових мешканців і старожилів не буде. Тим більше, що вони постійно спілкуватимуться один з одним у магазинах, на ринках, у школі та в лікарні, оскільки сервіси та комерційні послуги доступні для всіх мешканців ОТГ. Спільні проєкти з благоустрою та громадські ініціативи лише вітаються.
Доступ до локацій у житловій зоні передбачений лише для резидентів, оскільки їхній рівень комфорту, як наголосив Корніяченко, залишається на першому місці: «Vlasne Misto — це не острів і не зона відчуження! Користування парковими зонами та скверами можливе, якщо дотримуватися загальних правил поведінки та чинного законодавства. Мешканці — це співвласники більшої частини території, вони також будуть контролювати її та встановлювати правила відкритості, гостьові режими.
На території кластерного містечка Vlasne Misto розташовано кілька озер. Зображення надане Vlasne Misto
Наш проєкт націлений на зростання економічного рівня громади й регіону, своїм досвідом ми зможемо допомогти розширювати кількість інфраструктурних об’єктів і сервісів навколо проєкту. Всі люди, які свідомо орієнтовані на розвиток, заслуговують на комфортне безпечне життя. Потрібно розуміти, що під лежачий камінь вода не тече. Нам ніхто не винен. У масштабі ми, громадяни, повинні створювати, контролювати й робити правильний вибір команди державних менеджерів, які керують нашими податками та створюють сервіси, формують сталий розвиток країни, забезпечують пенсійні фонди, маркетинг на міжнародному рівні, залучають інвестиції та допомагають нам створювати сталі міста».
Жоден урбаніст у світі не здатний змусити людей бути щасливими, активними та доброзичливими. Жоден геніальний планувальник не здатний прописати для кожного мешканця благополучний життєвий сценарій. Урбаністика сьогодні — це не лише про планування й архітектуру як таку, а й про архітектуру взаємовідносин. Буття визначає свідомість чи свідомість визначає буття — ця екзистенційна суперечка між Марксом і Гегелем мігрувала у сферу міського будівництва. Тож що спочатку: hard-налаштування середовища або соціальний soft і стале ком’юніті? Це питання може перетворити на бурхливу філософську дискусію будь-яку нудну тему з благоустрою, як-от встановлення нових вуличних урн чи шпаківень. Але обговорювати необхідно й важливо, оскільки від комунікацій із суспільством сьогодні залежить життєвий строк будь-якого архітектурного об’єкта. А тим більше — будівництво цілого міста.
