Deprecated: class-oembed.php відхилено починаючи з версії 5.3.0! Використовуйте wp-includes/class-wp-oembed.php натомість. in /var/www/pragmatika.media/wp-includes/functions.php on line 5513

Хто відновлював Дрезден: реформатори та охоронці руїн

«Чому вчить прокляте життя? Тому, що міста горять, а люди — не важливо, дурні, смішні чи злі — просто гинуть у вогні», — Курт Воннегут, який пережив бомбардування Дрездена, будучи військовополоненим, вважав, що саме слово «абсурд» найточніше характеризує суть війни. Розповідаємо про те, як відбувалося відновлення зруйнованого Дрездена та які кроки містобудівників допомогли впорядкувати повоєнний хаос.

 

Руйнівна демонстрація сили

На відміну від багатьох міст німецького рейху, Дрезден був майже незахищений силами ППО. Ніхто з німців не припускав, що Ельбська Флоренція з її славою світової культурної перлини може бути цілеспрямовано зруйнована. У місті не було скупчення військових, проте розташовувалися табори військовополонених із тисячами британців і американців.

Меморандум Королівських ВПС Великобританії, який напередодні атаки зачитали пілотам, позначив цілі операції так: «завдати удару противнику там, де він відчує його найсильніше, і показати росіянам, коли вони прибудуть до міста, на що здатні Королівські ВПС». То й що було первинним мотивом?

Elb-Florenz – Ельбська Флоренція. Так поетично називали столицю Саксонії, яка славилася своєю барочною архітектурою та багатством. На довоєнній листівці зображено міський виставковий палац Дрездена

Три хвилі бомбардувань 13–15 лютого 1945 року знищили 12 тисяч будівель Дрездена. Детонація 2400 тон фугасних і 1500 тон запальних бомб викликала вогняний шторм, який висмоктав повітря з підвалів, де ховалися мешканці. Історики досі не зійшлися щодо кількості загиблих (називають цифри від 25 до 230 тисяч). Більшість із жертв не загинули від обвалів будівель, а згоріли живцем або задихнулися у сховищах.

Безумовно, рейх, із його амбіціями глобального перепланування європейських міст, мав реагувати на поточні руйнації під час війни. Оперативними та стратегічними планами відновлення пошкоджених бомбардуваннями кварталів завідував соратник і підлеглий Альберта Шпеєра — архітектор Рудольф Волтерс. Спочатку архітектори, що входили до робочої групи штабу з реконструкції доктора Волтерса, були сповнені оптимізму.

Вони розглядали руйнацію старих міських кварталів як своєрідну зачистку, що дозволить запровадити нову, більш прогресивну архітектуру. Передбачалося, що в розпорядженні реконструкторів буде величезний трудовий ресурс, і фантастичні проєкти за ескізами фюрера будуть реалізовані руками мільйонів полонених.

Акцент у новому плануванні робився на покращенні санітарних умов (широкі вулиці, просторі квартири з природними інсоляцією та вентиляцією), на зведенні неокласичних адміністративно-культурних комплексів, а також на будівництві бункерів.

Оскільки захоплення світу — завдання не на 5 днів, Гітлер ще в 1940 році запровадив Führer-Sofortprogramm, «Невідкладну програму», що передбачала будівництво тисяч громадських, зокрема й висотних, бункерів. Передбачалося, що бетонні стіни завтовшки 2,5 метри витримають навіть удосконалені бомби союзників. До Дрездена кампанія з масового будівництва бункерів так і не дійшла.

Вид з уцілілого балкона ратуші на зруйнований центр Дрездена. 1945 р. Джерело зображення: bpk/Hilmar Pabel/ullstein

Отже, відсутність ППО та ефективних сховищ — ось чим пояснюються колосальні втрати Дрездена. Обвуглені кістяки, наче обгризені гігантською сараною, — історичний центр Ельбської Флоренції перетворився на руїни.

 

Ідеологія та архітектура

Незважаючи на масштаб трагедії, історичні факти свідчать про досить швидкі темпи відновлення міста. Завдання дещо спрощувалося тим, що міська інфраструктура — дороги, водогін, каналізація — здебільшого вціліла. Вже у травні 1945 року на околицях Дрездена увімкнули електрику, газ і запустили рух трамваїв.

У грудні 1946 відновився рух транспорту мостами Марієнбрюкке й Альбертбрюкке через Ельбу. Ревізія показала: для того, щоб місто повернулося до повноцінного життя, необхідне будівництво мінімум 80 тисяч будівель.

Під час розбирання завалів тесаний камінь, з якого в епоху Відродження зводилися палаци, складався акуратно. Згодом цей матеріал використовували для реставрації будівель. Джерело зображення: bpk/Hilmar Pabel/ullstein

Ревізія показала: для того, щоб місто повернулося до повноцінного життя, необхідне будівництво мінімум 80 тисяч будівель

Призначений радянською військовою адміністрацією на посаду голови магістрату Рудольф Фрідріхс і міський інженер Герберт Конерт 13 липня 1945 року сформували «Комітет із реконструкції міста Дрезден». Незважаючи на екстрену ситуацію, що потребувала термінових заходів, керівництво міста оголосило конкурс проєктів міського відновлення.

Приймалися роботи як професіоналів, так і «ентузіастів, які хочуть висловити свій погляд на редизайн міського пейзажу». Влітку 1946 року понад двісті проєктів було представлено на виставці «Новий Дрезден». Тут були пропозиції радикального перепланування центру, продиктовані бажанням звільнитися від націонал-соціалістичного минулого, а також узагалі історичних будівель.

Наприклад, архітектор Ханс Хопп, затятий противник буржуазності в архітектурі, бачив новий Дрезден повністю забудованим типовими висотними будинками, хрестоподібними в плані. Його радикальний модернізм явно перегукується з нездійсненими амбіціями Ле Корбюзьє, який мріяв саме таким чином перебудувати Париж.

Проєкт «Нового Дрездена» Ханнса Хоппа, лютий 1946 р.: вид з Альтмаркт на Прагерштрассе та організований бізнес-центр

Інші концепції передбачали докладну реставрацію всіх зруйнованих об’єктів. У підсумку комісія затвердила компромісний план Герберта Конерта Große Dresdner Aufbauplan, який передбачав прокладання нових магістральних осей, розширення старих доріг, але збереження барокових пропорцій і масштабу на вулицях і площах історичного центру. На всій території центру планувалося відновити квартальну забудову із чотириповерхових будівель зі скатними дахами. Конерт закликав уникати нових домінант, відреставрувавши історичні.

Герберт Конерт раптово помер ще до фіналу конкурсу. Надалі багато будівель, які він пропонував зберегти й відновити, все ж таки було зруйновано, а нові квартали зводилися відповідно до документа Die 16 Grundsätze des Städtebaus (16 принципів міського дизайну), затвердженого в 1950 році урядом НДР.

Цю концепцію сформулювали в СРСР як антитезу Афінській хартії міст. Структура міста складалася з політичного центру з площами, проспектами для маршів, демонстрацій, і робочих мікрорайонів. «Міста будуються промисловістю для промисловості» — ось стрижень концепції.

Директор відділу пропаганди Хайнц Грюневальд, мер Дрездена Вальтер Вайдауер та архітектор Герберт Конерт планують відновлення міста в 1946 р. Фото: Fred Ramage

Вальтер Вайдауер, який обіймав крісло обер-бургомістра Дрездена з 1946 по 1958 рік, був прихильником радикального модернізму й не приховував свого бажання позбавити Дрезден його вікової буржуазності. Ідеї соціалістичного реалізму для створення адміністративних і культурних будівель, імпортовані в НДР із Москви, мали настільки багато спільного з баченням Шпеєра та націонал-соціалістів, що викликали відторгнення в суспільстві.

Але повоєнні роки були невідповідним часом для протестів. У Дрездені почалося активне зведення адміністративних будівель, витриманих, як ми би зараз сказали, у стилі «сталінського ампіру». Дрезденський Альтмаркт було розширено на південь, щоб створити простір для масових демонстрацій.

Такий вигляд мала одна з центральних вулиць Дрездена в 1958 р. Джерело зображення: bpk/Hilmar Pabel/ullstein

«Рихла» забудова менше страждає від пожеж, спричинених бомбардуванням. А ось традиційне планування густонаселеного історичного центру виявилося смертельно небезпечним

Фонова забудова центральних районів Дредзена, xарактерна для другої половини ХХ ст. Фото: Dario Ciraulo/ Unsplash

Вайдауер мав чимало прихильників серед архітекторів. Прагнення до глобального перепланування пояснюється не лише утопічною ідеєю побудувати нове соціалістичне місто, а й тяжкою травмою війни. Модерністська типологія житлових кварталів із широкими вулицями та великими дворами між будинками, яку архітектори Баухауса вважали «здоровішою», здавалася найбільш привабливою людям, що пережили вогненну бурю.

«Рихла» забудова менше страждає від пожеж, спричинених бомбардуванням. А ось традиційне планування густонаселеного історичного центру виявилося смертельно небезпечним. Тому німецькі архітектори виходили з принципу: «Ніколи більше вузькі вулиці та двори без запасних виходів не повинні коштувати життя тисячам людей».

При цьому планувальники дотримувалися ідеологічного наративу: нове місто, навіть після «розпушення», не повинно було перетворитися на «розслаблене західне поселення». Аж до початку XXI століття дрезденські планувальники намагалися досягти рівномірної щільності у 250 жителів на гектар. І лише останніми роками цей принцип поступився новій урбаністичній парадигмі «щільне місто».

Площа перед ратушею, розчищена від уламків, протягом кількох десятиліть залишалася вільною від забудови. 1955 р. Джерело зображення: bpk/Hilmar Pabel/ullstein

1957 р. Порожні простори в центрі Дрездена використовувалися як пасовища. Джерело зображення: AFP

Захист руїн

Якби не консолідований опір дрезденської інтелігенції і «традиціоналістів», то Дрезден був би повністю зачищений від спадщини вже в перше повоєнне десятиліття. Вейдауеру приписують резонансну заяву: «Соціалістичному Дрездену не потрібні ні церкви, ні фасади в стилі бароко!».

У перші місяці розчищення історичного центру та порятунок уцілілих артефактів зі зруйнованих палаців і храмів були повністю громадською ініціативою. Реставратори, архітектори, скульптори, що з’їхалися з усієї Саксонії, за допомогою добровільних помічників (переважно жінок) вручну розчищали руїни барокових палаців і галерей.

Майстер працює над відновленням скульптур, що прикрашали дрезденські палаци. Джерело зображення: AFP

Дивно, але театр (Schauspielhaus), незважаючи на катастрофічні пошкодження будівлі, уже через 3 роки, у 1948-му, знову відкрився оперою «Фіделіо». Дивлячись на фото після бомбардування міста, це здається фантастикою, оскільки несучі стіни, перекриття, зал і сцена були просто знищені. Проте унікальні механізми сцени (чи не найпрогресивніші у світі на той час) майже не постраждали.

Архітектор Еміль Лейбольд, який відповідав за реконструкцію, зробив диво: він зумів розширити функціонал театру, перетворивши його на мультиарену, де можна було демонструвати оперні, балетні й театральні постановки, і при цьому зберіг планувальну структуру, зокрема інтер’єр триярусного залу з плавними модерністськими балконами, відтворений за первісним проєктом Lossow & Kühne.

З оновленого залу, що прийняв публіку в 1948 році, зникли позолота, багаті барельєфи та кришталеві люстри, їм на зміну прийшли біла «яєчна» штукатурка, латунь і світильники, вмонтовані в касетну стелю. Але сам факт такого швидкого відродження суспільно значущої будівлі буквально з попелу став потужним мотиватором для городян.

У 1911-1913 роках архітектори Вільям Лоссоу та Макс Ханс Кюне збудували на замовлення театральної спільноти Дрездена будівлю у змішаному стилі: необарокко та модерн. Театральний зал вміщував майже півтори тисячі глядачів

Позбавлений буржуазних надмірностей, зал театру, тим не менше, зберіг структуру історичного інтер’єру

Музей-галерею Цвінгера буквально збирали по шматочках із перших днів після того, як сапери покинули руїни. Робота дещо полегшувалася тим, що з попередньої реставрації 1936 року збереглися всі плани та документи. Керівник довоєнної реставрації Хуберт Ерміш сумнівався, що відновлення можливе: «Ця робота займе роки. Лише деякі скульптори, різьбярі по каменю, муляри мають навички для виконання такої складної роботи.

Вони мають бути художниками своєї справи, мати такт і працювати з усвідомленням того, що їхня власна робота підпорядкована роботі загальній». І все-таки більшу частину галереї було відновлено до 1964 року. Але реставрація окремих об’єктів музейного комплексу продовжується й зараз.

Листівка-гравюра із зображенням “художньої Мекки” – дрезденської галереї Цвінгер. Кінець ХІХ століття

Реставратори, архітектори, скульптори, що з’їхалися з усієї Саксонії, за допомогою добровільних помічників,  вручну розчищали руїни барокових палаців і галерей

Реставратори галереї Цвінгер намагалися точно відтворити не лише довоєнну архітектуру, а й палацові сади. Фото: Марко/Unsplash

Павільйони галереї Цвінгер. Фото: koby ツ/ Unsplash

Фріц Леффлер увійшов до історії Дрездена та Німеччини як хранитель і рятівник міських пам’яток. Він сміливо та непохитно чинив опір радикалізму Вейдауера. Завдяки Леффлеру вціліли руїни оперного театру, створеного архітекторами Готфрідом і Манфредом Земперами в ХІХ столітті. У 1981 році, після 8-річної реконструкції, опера знову відкрилася.

Леффлер відстояв Резиденцшлосс — королівську резиденцію в центрі Дрездена. Незважаючи на те, що вціліла лише частина історичного Зеленого склепіння та підвальні приміщення, Леффлер і його однодумці наполягли на консервації руїн. Відновлення розкішного палацу почалося лише після падіння Берлінської стіни і нині обійшлося в більш ніж 300 мільйонів євро.

Зараз туристи вже відвідують королівську скарбницю, монетний двір, зброярню, бібліотеку. Колекція музею складається з оригінальних артефактів — меблів і творів мистецтва. Скарби Августа Сильного пережили війну та бомбардування в евакуації, і після реконструкції приміщення їх повернули до палацу.

Відновлюючи практично з чистого аркуша Фрауенкірхе, реставратори встановили в стінову кладку камені, зібрані на руїнах. Вони відрізняються за кольором. Фото: Armin Pfarr/Unsplash

Протягом більш ніж півстоліття Фрауенкірхе була символом падіння Дрездена, а тепер стала символом його воскресіння

Інтер’єр Фрауенкірхе. Фото: Paul Kapischka/Unsplash

А ось найвідоміша дрезденська домінанта, церква Фрауенкірхе, залишалася в руїнах до падіння комуністичного режиму. Ці руїни влада НДР свідомо залишила недоторканими — як науку. Після падіння Берлінського муру почалося відновлення Фрауенкірхе за рахунок добровільних пожертв.

Повна реставрація коштувала майже 200 мільйонів євро. Протягом більш ніж півстоліття Фрауенкірхе була символом падіння Дрездена, а тепер стала символом його воскресіння.

 

Відновлення житла

Але Дрезден — це не лише історичні пам’ятки. Після бомбардування без даху над головою залишилося близько 300 тисяч людей. До них додалися біженці зі східних провінцій, що були знищені без жодних шансів на відновлення.

Бездомні жили в «хатинах Ніссена», розроблених інженером Пітером Ніссеном ще в роки Першої світової війни. Це були збірні укриття з дахом із металевого профнастилу без будь-якої ізоляції чи оздоблення. У спеку чи холод перебувати всередині було нестерпно.

Nissen-Hütten – хатини Ніссена, що збереглися, часто використовуються як садові будиночки або склади

Більшість ідей про радикальну архітектурну революцію в повоєнному Дрездені залишилися нереалізованими, оскільки необхідно було терміново забезпечити житлом знедолені сім’ї. До кінця 1946 року відремонтували майже 50 тисяч квартир, що зазнали незначних пошкоджень. Потрібно було побудувати з нуля ще 220 тисяч.

На початку 50-х років для масового будівництва житла по всій НДР організували житлово-будівельні кооперативи (AWG), що отримали від уряду ділянки під забудову та карт-бланш на роботи. Обер-бургомістр Дрездена Вейдауер у перші ж дні після свого обрання оголосив про конфіскацію землі та майна всіх членів націонал-соціалістичної партії. Ці ресурси спрямували на відновлення житла.

З приходом хрущовської відлиги в Дрездені припинили будувати будівлі у стилі сталінського ампіру та переключилися на проєкт WBS 70, спільний для всієї НДР, — будівництво збірних будинків із залізобетонних панелей.

Житловий район Горбіц, збудований на південному сході Дрездена у рамках програми житлового будівництва в 70-роки XX століття – в 70-ті роки XX століття

Горбіц – найбільший масив з панельних будинків (plattenbau) у Дрездені

Одна з вулиць району Горбіц після реновації

Для багатьох корінних жителів Дрездена така архітектура була образливою. Але, по-перше, вона вирішувала проблему дефіциту житла, а по-друге, як показав новітній досвід, панельки виявилися вдячним матеріалом для реновації, і сьогодні райони, побудовані в 70-х, аж ніяк не лякають.

 

Поспішайте повільно

В історії повоєнного відновлення Дрездена вражає кілька моментів. Незважаючи на бурхливі дебати, дискусії, битви навколо створення нових символів, обговорення будівництва форумів, палаців політики, мегаплощ для демонстрацій, ідеологічний шторм не скасував рутинної, але активної роботи з відновлення інфраструктури та житла.

Піраміда життєзабезпечення відновлювалася набагато швидше, ніж задовольнялися амбіції політиків. Звичайно, тема зведення типових житлових будівель не могла за напругою пристрастей змагатися з питаннями розширення Альтмаркт, куди потрібно було вмістити 200 тисяч демонстрантів, що марширують. Десь на задньому плані, в тіні популістів, день і ніч працювали сотні тисяч будівельників, силами яких і повертався до життя новий Дрезден.

Вид на Резиденцшлосс — королівську резиденцію в центрі Дрездена. Фото: Olgi /Unplashs

При цьому аж до об’єднання Німеччини перед ратушею Дрездена красувалися пустирі: очищені, але неосвоєні простори. Їхня активна забудова та благоустрій розпочалися лише після падіння муру. Дивно також і те, що, незважаючи на однозначний вирок старій буржуазній архітектурі, зберігачам спадщини Дрездена вдалося врятувати від зачистки не тільки, здавалося б, безнадійні руїни, але й саме каміння, з якого потім були відновлені будівлі.

Отже, німці виявилися мудро неквапливими в найбільш спірних ідеологічних питаннях, але напрочуд оперативними в питаннях життєзабезпечення.

 

 

Читайте також

85-річчя Герніки. Трагедія, яка не повинна була повторитися

Зикурати та лабіринти. Архітектура пам’яті

Післявоєнний Хрещатик. Ціна питання