Віталій і Юрій Кириліви й Данута Кріль — співзасновники дизайн-бюро Hochu rayu, винахідники та інноватори. За час роботи створена ними компанія розробила безліч дизайнерських проєктів і технологічні винаходи, що стали відомими в усьому світі: шолом Helmfon, який блокує шум і допомагає офісним працівникам зосередитися, та розумний голосовий записник — кулон Senstone, що зібрав повну заявлену суму на краудфандинговій платформі Kickstarter.
Сьогодні мова піде про Віталія і Юрія — не як про дизайнерів, а як про військовослужбовців. Такі, як вони, — знахідка для ЗСУ, адже саме люди, що вміють вирішувати складні проблеми творчо, перетворили наше військо, за версією західних ЗМІ, на «армію Макгайвера». Цей термін — відсилання до старого, але дуже відомого в англомовному світі серіалу «Секретний агент Макгайвер», головний герой якого вдало викручується зі складних ситуацій, виготовляючи супершпигунські штуки з підручних засобів.
Віталій та Юрій Кириліви на посту. Зображення: фото з особистого архіву Віталія та Юрія Кирилів
Передісторія
Коли у 2014-му почалася війна, Віталій ще не знав, що згодом стане військовим інноватором. Прагнучи бути готовим до війни, він разом з іншими хлопцями з бюро запросив для співпраці військовослужбовця з бойовим досвідом у міжнародних місіях. Той провів для них 10-денний тренінг із військової справи, і, отримавши нові знання, хлопці вирішили діяти за принципом УПА: отримуєш знання й передаєш їх. Вони створили центр військової підготовки для українців, де продовжували вчитися самі та навчали інших. «Базові знання, які я тоді отримав, допомогли мені зрозуміти, які стратегії мислення працюють на війні, та засвоїти правильну манеру поведінки зі зброєю», — каже Віталій. Зусилля виявилися недаремними: нещодавно, перебуваючи на навчанні в Британії, дизайнер помітив, що завдяки тому «першому курсу бійця» вже має певний багаж навичок, якими повинен володіти військовий. Ці знання дуже допомогли чоловікові й на початку повномасштабного вторгнення у 2022-му.
Війна почалася для нього так само, як і для мільйонів інших українців. «24 лютого 2022-го я чомусь прокинувся о 5-й ранку, хоча зазвичай я сплю міцно. Біля мене лежав увімкнений телефон. Не розумію, чому саме він був увімкнений і чому саме було відкрите відео з путіним на весь екран… Принаймні так я пам’ятаю цей момент. А далі — думки про рідних і про те, що робити далі», — згадує Віталій.
Протягом кількох перших місяців війни команда думала тільки над двома питаннями: як використати свої знання для боротьби з ворогом та як зберегти життя й психологічне здоров’я — своє та дітей. Весну 2022-го вони провели на інформаційному фронті: створювали графічні постери, у яких закликали Захід закрити небо над Україною. Команда зверталася до різних медіа, тому через деякий час один із розроблених нею плакатів з’явився на фасаді Центру культури в Парижі. Ідейний посил роботи був — «хто після нас?». Дизайнери сподівалися, що люди із західних країн зрозуміють: якщо зараз нам не допоможуть, то завтра банда московитів прийде «рятувати» вже їх.
Фото з особистого архіву Віталія Кириліва
Наступним кроком став проєкт PANСERNYK — створення легкоброньованих елементів для неброньованих цивільних машин, призначених для евакуації. Захисні полотна з міцної тканини з кишеньками для броньованих металевих і кевларових пластин можна адаптувати до будь-якого транспорту за розміром, формою та різним наповненням кишеньок для досягнення різних ступенів захисту.
«Проєкт PANСERNYK. Фото з особистого архіву Віталія Кириліва
Підрозділ розвитку та інновацій
Перед Великоднем Віталій з рідним братом і співзасновником Hochu rayu Юрієм поїхали в Івано-Франківськ і пішли до військкомату. Там чоловіки продемонстрували комісії презентацію з розповіддю про те, як їхні вміння та знання можуть стати в нагоді на війні. «Того ж дня ми отримали військові квитки. Так і опинилися в ЗСУ», — підбиває підсумок Віталій.
«Коли син питає: “Тату, ти дизайнер і ти у війську, отже, ти — військовий дизайнер?”, я відповідаю “так”, хоча насправді в ЗСУ немає посади дизайнера», — сміється Віталій.
Не виключено, що завдяки зусиллям хлопців у війську скоро з’явиться ще більше незвичних професій, адже брати Кириліви вирішили створити нову унікальну військову одиницю — підрозділ розвитку та інновацій. Нині формування перебуває на етапі інституціоналізації. «Щоб порвати шаблони зсередини, нам знадобиться підрозділ толкових людей. Разом із ними ми будемо працювати над досягненням двох цілей: по-перше, залучити досвід експертів із різних галузей, а по-друге, організувати роботу в трьох взаємозалежних напрямках: освітньому, інфраструктурному та бойовому. Аналізуємо, які проблеми є на кожному із цих напрямків, і працюємо над їх вирішенням. Головна місія — збільшити шанси на збереження життя особового складу», — ділиться планами інноватор.
Віталій переконаний: їм із братом і майбутньою командою вдасться реалізувати ці цілі завдяки креативному підходу, дизайн-мисленню та безпосередньо дизайну. «Hochu rayu визначають поняття “дизайн” так: дизайн — це завжди рішення, що в певному співвідношенні емоцій і функцій досягає цілі. А от креативність — це про нестандартний підхід до рішення проблем. Нині змінювати систему вже не складно, адже хоч раніше військо й було річчю в собі, що “бродила” у своїх стінках, як консерва в закритій тарі, та не пускала нічого всередину, тепер усе інакше, адже люди зрозуміли: те, що працює в бізнесі, може спрацювати й тут», — каже військовий.
Віталій та Юрій Кириліви в лісах Патагонії. Фото з особистого архіву Віталія та Юрія Кирилів
Бізнес — це процес перетворення креативу на систему, тому третя важлива ціль підрозділу у війську — це зробити так, щоб усі новаторські рішення, на які вдалося наштовхнутися комусь із військових, не забувалися, а ставали правилом для всіх. «Рішення має бути не тільки нестандартним, але й системним: таким, щоб усі відразу отримували інформацію про новий підхід і відразу ж починали його впроваджувати», — коментує він. Дизайнер вважає: поки що цього не відбувається тому, що ЗСУ бракує алгоритмів дій у сфері людської комунікації. Як приклад він наводить ситуацію з перетворенням весільних дронів на бойові — на жаль, перш ніж це рішення почали використовувати у всьому війську, пройшло досить багато часу.
«Щоб порвати шаблони зсередини, нам знадобиться підрозділ толкових людей. Разом із ними ми будемо працювати над досягненням двох цілей: по-перше, залучити досвід експертів із різних галузей, а по-друге, організувати роботу в трьох взаємозалежних напрямках: освітньому, інфраструктурному та бойовому»
Віталій та Юрій вважають, що якби різні військові підрозділи мали змогу швидко обмінюватися інформацією, це також допомогло б їм знизити можливість повторення помилок одне одного.
Креатив, якому не вистачає системності
І хоч проблем поки багато, завдяки таким, як Віталій, Юрій і їхня команда, ЗСУ змінюються щодня. «Те, чим ми тут займаємося, дуже схоже на нашу роботу на цивілці: немає ТЗ, неясно і незрозуміло, що робити, але треба щось зробити. Втім, оскільки ми звикли працювати саме так, ми знаємо, як діяти: збираємо інформацію, аналізуємо, фокусуємося і знаходимо рішення», — розповідає чоловік.
Результати роботи говорять самі за себе: дизайнерам вдалося розробити турель нового типу для кулеметників, із круговим захистом і можливістю встановлення на гусеничну та колісну техніку. Виріб уже працює на фронті, тому найближчим часом хлопці очікують на відгуки про його використання. «Турель не тільки підвищує шанси виконати завдання, але й зберігає життя особовому складу», — запевняє він. І додає: «Неможливо розвернути велику махину в інший бік за один день, але ЗСУ мусять змінюватися, інакше державі прийде кінець. І військо хоче змінюватися та змінюється. За весь час служби, а це вже майже два роки, я всього раз чи двічі мав справу з людьми, які не хотіли змін».
Віталій та Юрій Кириліви під час зйомки фільму. Фото з особистого архіву Віталія та Юрія Кирилів
Що ж до зміни мислення на цивілці, то, на думку Віталія, багатьом із нас теж бракує вміння застосовувати нові стратегії. Про це він розповідає з погляду дизайнера: «Війна вплинула на людей дуже по-різному: для когось це зламані долі чи історія волонтерства або донатів, для когось — просто чергова “незручна ситуація”. І хоч деякі міста й команди вже думають, як змінити підхід до розбудови після війни, дехто все ще робить, “аби було”. Нещодавно я бачив відео про те, що за 15 км від Донбасу вже кладуть дорогу… Цікаво, куди дивиться тамтешня місцева спільнота і чи має вона взагалі якийсь вплив? Навіщо класти дорогу, якщо росіяни ці 15 км можуть подолати за кілька годин?» — дивується військовий.
«Все набуло піксельного вигляду»
Hochu rayu — це цивільна бізнес-команда, що міркує про розбудову після війни виключно в стратегічному ключі. Поки двоє її керівників служать, робота тримається на команді бюро, а також на третій співвласниці — Дануті Кріль. Коли почалася війна, на неї, за словами Віталія, разом звалилися всі проєкти, адже, йдучи на війну, вони з братом навіть не встигли передати колезі справи. «Завдяки зусиллям Дани та команди бізнес зміг втриматися на плаву. На жаль, так пощастило не всім, і дуже багато бізнесів на початку війни просто закрилися», — каже дизайнер.
«Війна вплинула на людей дуже по-різному: для когось це зламані долі чи історія волонтерства або донатів, для когось — просто чергова “незручна ситуація”. І хоч деякі міста й команди вже думають, як змінити підхід до розбудови після війни, дехто все ще робить, “аби було”»
Нещодавно бюро Hochu rayu завершило серію проєктів у Львові: інклюзивної лікарні Святої Параскеви нового для України формату, організованого за принципом «пацієнт має постійно відчувати підтримку», п’ятиповерхового офісного приміщення для української газовидобувної компанії, а також простору взаємодій «Креденс» (теж відомого як «Креденс Кафе»). За словами дизайнерки Данути Кріль, лікарня Святої Параскеви — це новий для України формат, адже її інклюзивність полягає не в наявності табличок зі шрифтом Брайля та пристосованих до потреб хворих санвузлів. Усі деталі простору цього закладу сприяють тому, щоб пацієнт міг легко задовольнити свої потреби та якнайшвидше відновитися.
Проєкт офісного приміщення газовидобувної компанії запам’ятався команді тим, що в процесі його реалізації довелося добряче постаратися, бо через воєнний стан знайти потрібні матеріали стало важко. Втім, усі перешкоди вдалося подолати.
А ось «Креденс Кафе», спроєктованому дизайнерами, вже довелося пережити близький «приліт», після якого фасад приміщення трохи пошкодився. Проте власники вже повністю його відновили.
«Не скажу, що під час війни працювати просто, але ми все одно продовжуємо розвиватися. Звісно, дехто поїхав до родичів за кордон, але більшість усе ж продовжує волонтерити, працювати та допомагати. На жаль, чоловіча частина бюро постійно під питанням, бо ми розуміємо, що служити буде кожен. Підсумовуючи, скажу, що зараз ми працюємо в такому ж режимі, як, мабуть, і всі бізнеси в Україні — живемо в перманентному стані невідомості», — коментує військовий.
Дизайнер переконаний: у майбутньому його компанія буде працювати над defence military, адже після завершення війни це питання стане ще актуальнішим. «Відповідь проста: я не хочу, щоб мої сини й племінники йшли воювати, а наше майбутнє залежатиме саме від того, як ми розвиватимемо свою обороноздатність і боєздатність. Коли повернемося з війни, матимемо вже дуже багато зв’язків і контактів, тому нам буде легше розвивати цю справу», — запевняє він.
Місто як компанія
Віталій Кирилів упевнений, що після війни дизайнерам доведеться вчитися мислити по-новому. «Колись ми створювали мікросвіти: розробляли проєкти так, щоб кожна дизайнерська деталь підтримувала всі інші. У 2022-му ми поставили перед собою нове завдання: будувати макросвіти, іншими словами — створювати дизайнерські екосистеми. Тепер, коли ми виконуємо завдання, ми будуємо не рішення — крісло, гаджет, будинок, а майбутню взаємодію між людиною і навколишнім простором, людиною й об’єктом, людиною і людиною. Ключова ідея — це створення нового досвіду взаємодії», — стверджує він.
«Існують принципи кола життя, згідно з якими, перш ніж будувати, слід зрозуміти, що саме місто як сервісна модель має забезпечувати всім своїм учасникам і тим, хто підтримує його життєдіяльність. На жаль, поки що більшість бачить у сфері будівництва змогу поповнити свою кишеню — і все»
Також Віталій вважає, що, на жаль, багато людей досі «будують, аби будувати». Натомість, на його думку, архітектори та дизайнери мають ставитися до міст як до компаній: розуміти їхню візію, місію та цінності. «Якщо ми, міркуючи про місто, не розумітимемо, хто клієнт, хто персонал і яка наша корпоративна культура, то ми продовжуватимемо будувати будинки-труни. Існують принципи кола життя, згідно з якими, перш ніж будувати, слід зрозуміти, що саме місто як сервісна модель має забезпечувати всім своїм учасникам і тим, хто підтримує його життєдіяльність. На жаль, поки що більшість бачить у сфері будівництва змогу поповнити свою кишеню — і все. Важливо, щоб відбувся хоч один яскравий кейс із правильною побудовою стратегій!».
Дизайнер завершує розмову роздумами про те, як українцям навчитися міркувати інакше. На його думку, коли ми закінчимо війну і постане питання про відбудову міст, складно буде всім: цивільним, військовим, політикам, бізнесам. Нам усім доведеться стикнутися з численними питаннями: що ми хочемо створити? хто такі українці? чи вже маємо концепцію, єдину для всіх? «Під час війни ми діяли разом лише протягом короткого часу, але насправді це марафон. І цей марафон показав, що поки що ми навчилися взаємодіяти лише короткостроково — на проєктах. Тобто поки що вміємо долучатися, але ще не вміємо об’єднуватися. У нас іще немає розуміння, що треба зробити для того, аби певний проєкт став спільним для нас усіх. Як українцям навчитися об’єднуватися глобально і на постійній основі? В мене поки що немає відповіді», — підсумовує Віталій Кирилів.
Підтримати підрозділ інновацій «PANСERNYK», про який ішлося в матеріалі, можна тут:
Банка https://send.monobank.ua/jar/5Xr3Vo9SyQ.
