Микола Каблука, головний світловий дизайнер, артдиректор і засновник компаній Expolight та Kabluka Light & Digital Sculptures
«Це не просто галерея, а культурний хаб, де мистецтво продукує нові сенси. Фасад, ландшафт та інтер’єри існують у взаємодоповнюючій синергії, як живий організм, а світло — як диригент, що задає тон кожній події, — каже Микола Каблука, засновник Expolight. — Це була справжня творча симфонія: ми, Анна та замовник — як тріо, де кожен вносив свою частку. Коли архітектор, світловий дизайнер і клієнт так горять однією ідеєю, результат виходить не просто гармонійним, а живим, потужним і надихаючим!»
ZENYK ART GALLERY виділяється серед будівель на вулиці імені Шота Руставелі впізнаваним фасадом — ультрасучасним і таким, що водночас відсилає до історичного контексту старого Львова. Фото: Арсен Горецький
На початку 2025 року у Львові, на вулиці Шота Руставелі, 7, на місці нудної будівлі старого радянського інституту відкрилася ZENYK ART GALLERY — інтерактивна сцена для сучасного мистецтва. Зіновій Козицький, натхнений пам’яттю про онука, став фундатором унікального експериментального простору, де роботи знаменитих Марчука, Криволапа, Тістола, Бенксі й молодих українських митців вступають у діалог між собою та глядачами. У цьому йому допомагала команда однодумців — група вчених-мистецтвознавців під керівництвом Христини Береговської, докторки мистецтвознавства, яка нині є директоркою ZAG, а також дизайнерка Христина Хобзей, авторка дизайнерського проєкту галереї, Любомир Башинський, який керував процесами будівництва та інжинірингу, і безліч інших фахівців.
Анна Іскіердо спроєктувала фасад, що запам’ятовується, з витонченим графічним малюнком, а Микола Каблука оживив архітектуру за допомогою світла. Спікери розповіли PRAGMATIKA.MEDIA про процес із його складнощами та нюансами, про те, як загальні та приватні смисли сформували групове біополе і трансформувалися в унікальний матеріальний об’єкт.
Зіновій Козицький: завдання сучасного арту — спонукати людей шукати нові питання (і, звісно, відповіді)
Як мистецтво може стати мостом між особистими переживаннями та суспільними змінами? Чи здатна архітектура галереї відобразити дух міста й водночас відкрити його світові? Про те, як ZENYK ART GALLERY стала культурним хабом, що поєднує локальні таланти з глобальним контекстом, розповів Зіновій Козицький, меценат і засновник галереї.
Зіновій Козицький, засновник «Благодійного фонду Козицького» та мистецького виставкового проєкту «Ми і світ», український підприємець і меценат
PRAGMATIKA.MEDIA: Історія створення ZENYK ART GALLERY пов’язана з особистою втратою у вашій родині, яка трансформувалася у світлий проєкт. Розкажіть, як це вплинуло на філософію галереї та які цінності ви хотіли закласти в її місію?
Зіновій Козицький: Історія галереї повʼязана з утратою в нашій родині, утратою мого онука — неймовірно талановитої молодої людини, філософа та культуролога, який пристрасно любив мистецтво. За кілька місяців до смерті Зенек написав сценарій за «Маленьким принцом» Сент-Екзюпері, вклавши в нього своє бачення сучасного світу. Ми втілили його задум на відкритті галереї: друзі поставили спектакль, який тепер зберігається в нашому архіві. Скульптура Маленького принца на даху, що відсилає до Сент-Екзюпері, стала символом його ідей та мрії.
Сама ідея галереї з’явилася у 2022 році. Ми створили фонд для підтримки армії, але невдовзі зрозуміли, що треба показати світові Україну як сучасну європейську державу з багатою культурною традицією. Так народився артпроєкт «Ми і світ». До 2024 року ми провели понад 50 виставок у 19 країнах — від Австралії й Туреччини до Тель-Авіва, Карнегі-холу в Нью-Йорку і навіть ООН. Кожна виставка — це не просто експозиція, а ціла філософія, підкріплена каталогом і глибоким задумом. Цю кропітку роботу здійснює команда під керівництвом докторки мистецтвознавства Христини Береговської — молоді професіонали, які горять ентузіазмом, випускники факультету культурології академій мистецтв Києва та Львова.
ZAG стала логічним продовженням — душевним і концептуальним простором, який продовжує місію просування української культури, поєднуючи її зі світовим контекстом.
P.M.: Спочатку будинок планувався як бізнес-центр, але ви вирішили перетворити його на галерею. Як архітектура будівлі трансформувалася під вашу ідею?
З. К.: Будівля, де тепер розташована ZENYK ART GALLERY, спочатку була типовою радянською будівлею 60-х років — інститутом теплоенергопроєктування, одним із п’яти подібних у Союзі. Після приватизації інститут збанкрутував, і приміщення просто здавались в оренду. Ми почали з купівлі одного крила, де раніше був банк «Надра», який теж збанкрутував. Пізніше ми викупили друге крило, а потім власники всього комплексу запропонували нам придбати будівлю повністю. Вони планували будувати тризірковий готель, але через війну відмовилися від цієї ідеї. Будівля зовсім не відповідала нашому баченню галереї. Це була нічим не примітна споруда, яка не викликала жодних емоцій. Ми розпочали пошук архітекторів, проводили конкурси. Так і познайомилися з Анною Іскіердо та Миколою Каблукою.
Лобі галереї відразу запрошує гостей приєднатися до захоплюючої та пізнавальної гри, обіцяючи занурення у світ мистецтва. А також – повну безбар'єрність. Фото: Арсен Горецький
Це було ідеальне поєднання: Анна привнесла мистецтво в архітектуру, Микола розставив акценти та контрапункти за допомогою магії світла.
P.M.: ZAG позиціонується не просто як музей, а як функціональний культурний хаб. Як ви інтегруєте подієвий менеджмент, щоб мистецтво стало частиною життя та викликало відгук у сучасної аудиторії?
З. К.: Ми із самого початку наголосили на подієвому менеджменті, щоб експонати не просто висіли на стінах, а оживали через взаємодію з людьми.
Першу виставку було присвячено дітям — тим, хто втратив батьків, хто опинився в лікарнях, хто пережив перші дні війни. Ми хочемо підтримувати розвиток молодих людей через мистецтво, яке розмовляє з ними однією мовою. Іноді люди, приходячи на виставку, кажуть: «Я дивлюсь на картину, читаю опис — і не знаю, що сильніше вражає!» Це і є наша мета: мистецтво має ставити питання, викликати роздуми, пов’язувати минуле із сьогоденням. Наприклад, робота Арсена Савадова «Генезис переговорів» ніби перегукується з політичним порядком денним, показуючи переговори в новому світлі, актуалізуючи цю тему. Глядач не просто споглядає, він вступає в діалог, можливо, в суперечку, яка змінює його погляд на світ.
Ми бачимо запит на простір-трансформер, який дозволяє об’єднати мистецтво, соціальні ініціативи та живі події, щоб галерея стала місцем підтримки та натхнення
P.M.: Ви ініціюєте в ZAG безліч подій — від мистецьких до соціальних, запрошуючи ветеранів, людей з інвалідністю, які постраждали від війни. Чи вважаєте ви, що саме такий запит в української аудиторії на простори, де можна поєднувати різні формати? І чому ви вирішили не обмежуватися лише галерейним простором, а зробити його багатофункціональним?
З. К.: Спочатку ми фокусувалися на галерейному просторі, але виявилося, що він сам по собі надихає на різні події. Хтось приходить вранці займатися йогою — ми маємо гурт, який збирається тричі на тиждень, хтось влаштовує ретрофестиваль, презентацію книги чи навіть фестиваль електронної музики, присвячений пам’яті композитора Богдана Весоловського. Люди самі пропонують ідеї, і вже шикується черга на проведення заходів. Це знак, що простір відповідає реальним потребам суспільства.
Ми бачимо запит на простір-трансформер, який дозволяє об’єднати мистецтво, соціальні ініціативи та живі події. Запрошуємо ветеранів, людей з інвалідністю, які постраждали від війни, щоб галерея стала місцем підтримки та натхнення. Першу виставку, «Маленький принц», відвідало 36 тисяч людей — неймовірна кількість, яка підтверджує, що ми на правильному шляху. Міністерство культури Італії звернулося до нашого Міністерства культури з проханням подати першу виставку в Національному римському музеї з липня по листопад. Зараз ми готуємо її до відправлення. Італійці навіть хочуть створити на її основі гід із сучасного українського мистецтва. До нас приїжджають посли, представники бізнесу, міжнародні делегації. ZAG перетворюється на платформу, яка показує світові силу української культури.
Вечорами світло м’яко струмує з просторів галерейних залів крізь ажурний фасад. Фото: Арсен Горецький
P.M.: Фасад ZENYK ART GALLERY, створений Анною Іскіердо та підсвічений Expolight, став новою візитівкою Львова. Як ви визначали, яку емоційну реакцію має викликати фасад, і як він пов’язаний із внутрішнім простором галереї?
З. К.: Будинок розташований у самому серці Львова, за десять хвилин пішки від площі Міцкевича, серед будинків, яким більше ста, а то й двохсот років. Хотілося, щоб фасад гармоніював з історичною архітектурою міста, але був сучасним. Анна запропонувала стильний, повністю скляний фасад із керамічними акцентами, і це вийшло неймовірно красиво та відсилає до традицій львівських черепичних дахів і старої цегляної кладки.
Моя роль полягала в тому, щоб поділитися баченням: фасад мав стати не просто оболонкою, а частиною історії галереї. Ми хотіли, щоб він манив, запрошував усередину, створював відчуття чогось особливого. Підсвічування від Expolight надає емоційну глибину: увечері фасад оживає, стає теплим і привабливим.
На першому поверсі, де розташовані вхід, експозиції та магазин мистецтва, а також на другому та третьому поверхах, де є невеликі бібліотеки, ми використовували ті самі керамічні елементи, що й на фасаді. Таким чином, створюється зв’язок між зовнішнім виглядом галереї, її наповненням і містом.
P.M.: Освітлення, розроблене Миколою Каблукою, відіграє ключову роль у створенні образу ZAG, підкреслюючи як фасад, так і внутрішній простір. Які завдання ви ставили перед ним, щоб світло стало частиною історії галереї? Чи були у вас побажання акцентувати певні зони чи об’єкти?
З. К.: Микола Каблука — справжній архітектор світла, майстер, котрий вміє створювати атмосферу в кожному куточку простору. Я нещодавно був у Музеї Moco в Амстердамі, і, щиро кажучи, наша галерея вражає більше. Освітлення в ZAG — це ціла історія: світло підкреслює нюанси картин, смислові точки, обриси скульптури, створює настрій… Ми працювали в тісному контакті з нашою командою мистецтвознавців, яку очолює Христина Береговська, докторка мистецтвознавства. Їхній досвід допоміг нам сформулювати завдання для Миколи: світло має стати повноцінним інструментом взаємодії з відвідувачами. Ми хотіли, щоб воно розповідало історію, спрямовувало погляд, творило емоції.
Артоб’єкти, які встановлені вже на підході до галереї, виділені світловою навігацією. Фото: Арсен Горецький
Конкретних побажань на кшталт «підсвітити цю зону» було небагато — ми довірилися професіоналізму команди Expolight і наших мистецтвознавців. Вони разом продумували, як світло може посилити сприйняття мистецтва, виділити ключові об’єкти і створити гармонію між експозицією та простором. У підсумку світло стало невід’ємною частиною душі нашої галереї.
P.M.: Микола Каблука згадував термін «фіджитал» — поєднання фізичного та цифрового мистецтва в медіаартінсталяціях, як-от «Дихання матерії» чи «Танцююче полотно». Як ви бачите роль таких сучасних інсталяцій у ZAG і як вони впливають на досвід відвідувачів?
З. К.: Фіджитал-інсталяції — це вже світовий тренд, і для сучасної галереї вони просто необхідні. Зустріч із Миколою Каблукою та командою Expolight стала для нас справжнім успіхом. Наша імерсивна кімната, наприклад, перевершує те, що я коли-небудь бачив у найкращих музеях Європи та світу. Ці інсталяції позиціонують галерею сучасної, відкритої, нової форми мистецтва. «Дихання матерії» чи «Танцююче полотно» не просто прикрашають простір, а створюють потужний досвід, який занурює відвідувача в мистецтво. Наприклад, у поточній виставці «Рай і пекло» є інсталяція з фігурою біса на коні, де світло й тіні створюють ефект, ніби за ним рухаються одразу три тіні. Це заворожує, викликає нові емоції.
P.M.: Інтерактивний фасад, на якому можна малювати через мобільний додаток, також унікальна особливість ZAG. Яким чином цей прийом впливає на сприйняття галереї як громадського простору?
З. К.: Ідея інтерактивного фасаду, що запрошує гостей виразити себе у творчому акті, належить Миколі Каблуці, і ми її з радістю підхопили. Такий фасад посилює роль галереї як публічного простору, відкритого для діалогу та творчості, вона стає не просто музеєм, а частиною міського життя, місцем, де кожен може залишити свій слід. Ми також розробили сценарії для тематичних проєкцій, наприклад, на День прапора або День Незалежності.
Поки що, за умов війни, ми обережно підходимо до інтерактиву. Львів — місто, де часто проходять похоронні кортежі, і ми враховуємо етичний бік. Не можна просто дати кожному перехожому повний контроль над фасадом. Поруч із галереєю є великий екран на підпірній стіні, який зараз транслює промо виставок, змінюючи зображення картин. Наразі цього достатньо, але в майбутньому плануємо розвивати інтерактив далі.
Баланс між локальним та глобальним — це не сувора пропорція, а гармонія. Світові імена задають масштаб, а українське мистецтво привносить унікальний голос
P.M.: Чи вдається знаходити баланс між локальним і глобальним мистецтвом в експозиціях? І чи потрібний цей баланс?
З. К.: Хочу наголосити, що ZAG — це про сучасне українське мистецтво, яке не замкнуте на собі, а прагне діалогу зі світовим контекстом, показуючи спадкоємність традицій. Виставляючи роботи сучасних українських митців поруч із такими класиками, як Дюрер чи Ріпин, ми даємо молодим авторам можливість осмислити своє місце в мистецтві, надихатись і будувати стратегію на майбутнє.
Баланс між локальним та глобальним — це не сувора пропорція, а гармонія. Світові імена задають масштаб, допомагають зрозуміти теми та підходи, а українське мистецтво привносить унікальний голос, який звучить у цьому глобальному хорі. Ми хочемо, щоб відвідувачі бачили, як наші художники продовжують традиції, але говорять про сучасність — війну, надію, життя.
Освітлення галереї спроєктоване під трансформацію просторів для 15 різних сценаріїв. Фото: Андрій Авдєєнко
Поточну виставку «Рай і пекло» через великий інтерес глядачів продовжено до кінця жовтня. Наразі команда на чолі з Христиною Береговською, директоркою галереї, обговорює ідеї для наступної великої експозиції.
Паралельно ми активно використовуємо простір на третьому поверсі для короткострокових виставок — експозиції сучасних українських митців, зокрема львівських, з акцентом на молоді таланти. Зараз розглядаємо ідею виставки, присвяченої Львову, де буде представлене бачення міста митцями — від класиків до сучасників. Такі проєкти можуть стати частиною діалогу про те, як мистецтво впливає на розвиток міста та його культурну стратегію.
У нас уже сформувалася черга з бажаючих виставлятись — до 2028 року! Нещодавно ми створили художню раду, куди увійшли відомі мистецтвознавці, художники й академіки. Вони ретельно відбирають роботи, і цей процес непростий: заявок сотні, гідних багато, але потрібно обрати найкращих. При цьому ми хочемо дати шанс молодим авторам, зокрема студентам Академії мистецтв, які приїжджають із різних куточків України. Ми живемо в історичний час, коли емоції — від болю до надії — заряджають творчість. Це час, коли народжуються шедеври, бо митці висловлюють на полотнах весь спектр переживань. ZAG стає платформою, де ці голоси звучать, і я впевнений, що ми побачимо роботи, які увійдуть в історію.
Фігурка Маленького принца на даху одразу маркує об’єкт як креативний простір. Фото: Арсен Горецький
Friendly interface від Анни Іскіердо — архітектурна мова, що каже: «Тобі сюди можна»
Як архітектура може перетворити стару радянську будівлю на відкритий культурний простір, що запрошує всіх? Чи здатен фасад стати голосом галереї, що говорить зі Львовом і світом? Про те, як ZENYK ART GALLERY стала втіленням інклюзивності та сучасного дизайну, розповіла Анна Іскіердо, архітекторка проєкту.
PRAGMATIKA.MEDIA: Перетворити стару радянську офісну будівлю на сучасну інклюзивну галерею — це, напевно, завдання із зірочкою? Що надихало і як вам вдалося реалізувати на практиці таку амбітну реконструкцію?
Анна Іскіердо: Ми були навіть не першими, хто спробував модернізувати цю будівлю типового радянського інституту. Коли нас запросили, будівля вже була в стані незавершеної реконструкції під готель — перепланований простір, нові вікна, еркери. Це був такий «недоготель». Новий замовник захотів переосмислити її, створивши щось унікальне для Львова. Ми отримали жорстке технічне завдання: зберегти наявні огороджувальні конструкції та частково змонтований фасад. Але це створювало дисонанс, і ми запропонували два варіанти зі збереженням фасаду й чотири нових. Замовник обрав новий підхід: «Робимо з нуля».
Анна Іскіердо, креативна директорка та співзасновниця AIMM
Інклюзивність — це не лише про людей з інвалідністю, а про всіх: простір, де тобі раді, без архітектурної агресії, з інтуїтивною, дружньою мовою
Наша студія AIMM має досвід реконструкцій, тож ми знали, як працювати з «радянськими кістками», щоб будівля мала сучасний вигляд, а не відремонтований. Для нас було важливо створити цілісну архітектуру. Спочатку замовник планував бізнес-центр із переходом до сусідньої будівлі, але ідея галереї швидко стала головною. Це вже не просто офіс, а щось більше: процес триває, і проєкт відкриває нові можливості. Відкриття ZENYK ART GALLERY мало такий резонанс, що ми почали розширення на третій поверх.
P.M.: Але тут виникає важливе запитання: як архітектурно вдалося перетворити закриту, функціональну будівлю бізнес-центру на відкриту галерею — простір, у якому кожен може відчути себе запрошеним? Адже це не лише питання дизайну — це питання відкритості, інклюзивності, доступності.
А. І.: Головним завданням було об’єднати бізнес-центр і публічний простір, зберігши баланс між технічними вимогами офісу та живим характером галереї. Ми створили відкритий доступ: без парканів, з кількома входами, що формує психологічну відкритість. Другий поверх — серце галереї, він доступний для всіх сходами чи ліфтом, щоб кожен мав вибір. Інклюзивність — це не лише про людей з інвалідністю, а про всіх: простір, де тобі раді, без архітектурної агресії, з інтуїтивною, дружньою мовою. Ідеально було б зробити його без дверей, але в межах реконструкції ми досягли максимуму. Це база для української архітектури, особливо у Львові, де історичні будівлі ускладнюють впровадження безбар’єрності. ZAG — приклад, як можна створювати відкриті, сучасні простори.
Орнамент, використаний на фасаді, повторюється в оформленні інтер’єрів та в основі брендового шрифту ZENYK ART GALLERY. Фото: Арсен Горецький
P.M.: Фасад будинку викликає асоціацію з бібліотекою — наче полиці з книгами стоять вертикально. Ще нагадує доміно: є ритм, повтор, але з грою випадковості. Що надихнуло вас і як фасад галереї відображає її концепцію?
А. І.: Ми свідомо створювали композицію, яка тримається як цілісність, але кожен елемент має свою форму, своє «входження» у фасад. Ми розробляли графічний малюнок фасаду, що відобразився надалі в айдентиці — це стало частиною єдиного стилю. Починали із шести концепцій фасаду, презентували їх замовникові. Обраний варіант спочатку був трохи інакшим, але після тестів із матеріалами ми затвердили фінальний дизайн. Принцип «книжечок» не унікальний — подібне є у світі, але наша інтерпретація вийшла виваженою, майже ювелірною. Хотілося динаміки в структурованій формі, і це дала варіативність панелей — різних за висотою й кутом. Ця ідея стала основою для айдентики та інтер’єрів, проходячи через проєкт червоною ниткою. Цікаво, що в студії такий варіант вважали «непрохідним». Пам’ятаю, як замовник спитав: «Аню, який тобі подобається?» Я сказала: «Цей, але ви його не оберете». А вони обрали! От така історія.
P.M.: Ось ці «книжечки» або «доміношки» — вони видаються керамічними, це справді кераміка?
А. І.: Насправді це не кераміка, хоча зовні дуже схоже, — це повністю алюмінієвий фасад. Спочатку планували кераміку, але вага перевищувала розрахункову здатність конструкцій, що створювало технічні обмеження. Довелося шукати альтернативу. Фасадна компанія «Гліма́р», команда якої ставиться до створення виразних фасадів як до свого роду мистецтва, запропонувала алюміній, який імітує кераміку: візуально не відрізнити, навіть я спочатку думала, що це кераміка. Алюмінієві елементи префабриковані: виготовлялися на заводі й монтувалися, як конструктор. Це дало точність, швидкість і якість, на відміну від кераміки, яку довелося б збирати вручну. Спеціалісти з «Гліма́р» вклалися в проєкт із досвідом і розумінням — це дуже відчувається в результаті.
P.M.: Як фасадні елементи вплинули на дизайн інтер’єрів, зокрема офісної частини? Ймовірно, такі виразні елементи відразу «задають тон»?
А. І.: Фасадні «книжечки» видно зсередини завдяки повному склінню, і вони настільки естетичні, що самі формують характер інтер’єру, особливо в кабінетах і галерейному просторі другого та третього поверхів. Додатковий декор не потрібен — архітектура стає частиною інтер’єру. Ми зробили офіси стриманими, мінімалістичними, з урахуванням суворої корпоративної культури замовника — потужної газовидобувної компанії. Завдяки інтеграції фасаду й інтер’єру все має цілісний вигляд. Це не про декор, а про глибоку гармонію, і це одна з найцікавіших особливостей проєкту.
Окрім функціональних світлових точок, лобі ZENYK ART GALLERY прикрашають кастомні підвісні світильники. Фото: Андрій Авдєєнко
P.M.: Продовжуючи тему гармонії, хочу запитати, як склалася ваша співпраця з Expolight? Що саме Микола Каблука привніс у проєкт і сам процес створення галереї?
А. І.: Коли фасади вже були затверджені і ми почали розробляти робочі креслення, замовник підняв питання: «А що з підсвіткою? Хто в нас її робитиме?» Треба було знайти тих, хто справді найкраще це вміє. У мене в голові є буквально кілька компаній, але, чесно, ніхто не зрівняється з командою Миколи Каблуки. Я запропонувала його кандидатуру, познайомила із замовником — і далі все пішло дуже органічно.
Expolight презентували своє бачення як фасадного освітлення, так і інтер’єрного. Із цього моменту розпочалася серйозна, глибока співпраця, яка триває й досі. Якщо ви бачили фасад у вечірній час — це має просто неймовірний вигляд. Підсвітка охоплює контур будівлі разом з останнім поверхом, де розміщена скульптура Маленького принца. Крім фасаду, світлові художники також інтегрували освітлення в ландшафтну частину, територію довкола якої ми проєктували разом. І, звісно, Expolight реалізували підсвічування всередині самої галереї: лобі, зали, навіть імерсивну кімнату. Це комплексне 3D-осмислення світла в просторі — і дуже коректна, уважна робота.
Який вигляд це має на практиці: вони розробляють своє бачення, ми зустрічаємось разом із замовником, обговорюємо концепцію, вносимо зауваження, корегуємо. Це спільне, колективне рішення. Тут не йдеться про «хтось головний, хтось підрядник». Це партнерство. На об’єкті є головний архітектор, і дуже важливо, щоб світло вписувалося в архітектурну ідею, а не працювало паралельно з нею. У нас це не перший об’єкт разом, ми давно знайомі, добре розуміємо один одного, і це дуже допомогло. Коли працюєш у тандемі, де легко вловлювати ідеї одне одного, — це справжня вдача.
Світло дозволяє окреслити межі камерного простору без зведення фізичних стін. Фото: Андрій Авдєєнко
P.M.: Як вам здається, люди правильно зчитали ваші ідеї, смисли, які вкладали в проєкт архітектори та дизайнери? Чи був хтось, хто побачив у цьому щось власне, якусь несподівану для вас ітерацію?
А. І.: Люди бачать фасад по-різному: хтось — бібліотеку, хтось — доміно. Це прекрасно, бо хороша архітектура викликає асоціації, діалог. Як із Театром на Подолі — він породжував суперечки, але це значить, що він живий. І в цьому проєкті, мені здається, ми потрапили в точку. Бо є відгук, є інтерес. Люди дивляться, щось бачать, щось читають по-своєму — і це означає, що ми зробили не байдужу архітектуру. У час війни створювати нові культурні простори — рідкість. Реалізувати ZAG у синергії із замовником, артдиректоркою й талановитими світловими художниками з любов’ю до Львова й України — це більше, ніж архітектура. Це внесок у культурний ландшафт Західної України.
Імерсивна кімната ZENYK ART GALLERY дозволяє поринути у фантастичні світи. Фото: Expolight
Микола Каблука: як диригувати оркестром, де кожен промінь грає свою партію
Як світло може стати диригентом, що оживляє архітектуру й мистецтво, запрошуючи кожного до діалогу? Чи здатне воно перетворити галерею на пульсуючий культурний хаб, де емоції та історії сплітаються в єдине ціле? Про те, як ZENYK ART GALLERY засяяла завдяки унікальному підсвічуванню та цифровим інсталяціям, із теплом і пристрастю розповів Микола Каблука, головний світловий дизайнер і артдиректор компаній Expolight та Kabluka Light & Digital Sculptures, чий талант зробив галерею новою іконою Львова.
PRAGMATIKA.MEDIA: Ви згадували, що вашою амбітною метою було створити нову візитну картку Львова. Коли ви зрозуміли, що саме світло може стати ключовим інструментом формування цього образу? Що послужило першим імпульсом — можливо, якийсь наратив чи історія, яку має розповідати це місце?
Микола Каблука, головний світловий дизайнер, артдиректор і засновник компаній Expolight та Kabluka Light & Digital Sculptures. Фото: Максим Дробиненко
Микола Каблука: Світло суттєво впливає на сприйняття — це як у театрі, де емоції та естетика відіграють важливу роль. У будь-якому проєкті, пов’язаному з емоційним впливом, світло стає критично важливим елементом. У випадку з галереєю замовник прагнув створити простір світового рівня, і ми дійшли розуміння, що для цього потрібне виняткове освітлення.
Проєкт справді вийшов дуже яскравим і потужним, але його рушійною силою стала трагічна історія — історія втрати. Зіновій Козицький, переживши особистий біль, зумів перетворити його на щось світле та значуще для суспільства. Для мене це неймовірно надихаючий приклад. Ми навіть обговорювали з ним створення скульптури, присвяченої темі втрати батьків їхніми дітьми, що стало додатковим мотиватором роботи над проєктом. Разом із кураторкою галереї Христиною Береговською ми визначили, які передові світлові технології слід використовувати. В підсумку ми застосували найсучасніші рішення, які перевершили навіть освітлення галереї MoMA після її нещодавньої реконструкції. Наприклад, ми розробили фреймові світильники, здатні акцентувати увагу на окремих деталях експонатів — чи то яблуко, чи риба на картині — з різним ступенем розмитості країв. Також ми використовували волвошери — рідкісне рішення для галерей, що забезпечує рівномірну вертикальну заливку, яка допомагає балансувати яскраві контрасти.
Простір спроєктований як трансформер: крім виставок, він готовий до 15 різних сценаріїв. Фестивалі, романтичні вечері, модні покази, чайні церемонії, навіть балетні перформанси — все це мешкає тут
Крім того, ми інтегрували власне програмне забезпечення, що перевершує стандартні рішення. Воно дозволяє керувати кожним світильником через цифрові протоколи, створюючи гнучкі світлові сценарії. Всі трекові світильники можна переставляти й адаптувати під нові експозиції, що робить підхід до освітлення галереї максимально сучасним і функціональним.
P.M.: Галерейні експозиції змінюють одна одну. Ви налаштовуєте світлові сценарії під кожну нову експозицію?
М. К.: Коли ми перемикалися з першої експозиції на другу, все буквально заграло по-новому. Картин поменшало, а скульптури вийшли на перший план. У центрі атріуму виросла грандіозна 5-метрова просторова скульптура — справжній виклик! Довелося за два тижні переосмислити простір: прибрати частину світильників для картин і налаштувати все під новий вайб. Це було як переписати сценарій для сцени, де головні ролі тепер мають об’ємні форми.
Медіаартоб’єкти Kabluka Light & Digital Sculptures є повноправними учасниками експозицій. Фото: Андрій Авдєєнко
Із самого початку ми задумали не просто круте освітлення, а щось більше — вплетення цифрового мистецтва. Я не лише займався технічним боком, а й вклав душу художника, створюючи цифровий контент. Так з’явилося наше цифрове полотно — гігантський екран 4 на 8 метрів. Це жива картина, що 99% часу показує роботи цифрових художників, а іноді перетворюється на сцену для лекцій, аукціонів чи презентацій. Такі рішення вже стають must-have у топових музеях світу.
Ще ми запалили імерсивну кімнату, де проєкції обволікають стіни та підлогу. Додали лазери, легкий дим для атмосфери та сенсори, щоб люди могли буквально «помацати» світло. Це як зробити крок в інший вимір, де мистецтво оживає навколо тебе.
Простір спроєктований як трансформер: крім виставок, він готовий до 15 різних сценаріїв. Фестивалі, романтичні вечері, модні покази, чайні церемонії, навіть балетні перформанси — все це мешкає тут. Такий підхід робить місце особливим: воно не завмирає після закриття галереї, а продовжує пульсувати, збираючи людей довкола мистецтва та натхнення.
LED-екран у вхідній зоні ZENYK ART GALLERY використовується як афіша. Фото: Expolight
P.M.: Як ідея інтерактивного підсвічування фасаду ZENYK ART GALLERY втілює концепцію відкритості та залучення громади і яке значення вона має для сучасного мистецтва в міському просторі?
М. К.: Ідея народилася з бажання зробити фасад живим і відкритим для людей. Ми створили унікальну систему, яка дозволяє кожному через мобільний додаток малювати прямо на фасаді! Відкриваєш макет будівлі на смартфоні, обираєш ділянку і твориш, а графіка в реальному часі оживає на фасаді. Це як стати художником, що залишає свій слід на будівлі. Такий інтерактив наголошує, що це місце — не просто галерея, а простір для творчості та самовираження. Тут кожен може відчути себе творцем.
P.M.: У вечірній час, поглянувши на фасад, бачиш унікальний ефект, за якого світло м’яко ллється, наче потоки води, з перфорованого фасаду. Як вам удалося так налаштувати систему освітлення?
М. К.: Ми хотіли, щоб фасад дихав, був живим. Підсвічування не статичне — воно плавно рухається, як хмари, що ковзають по небу. Ми ретельно підібрали швидкість, щоб світло не здавалося надто нав’язливим, а створювало м’який, заворожливий рух. При цьому будь-якої миті підсвічується не більше 30–40% фасаду — це додає витонченості й не перевантажує сприйняття.
Ажурні елементи, які роблять фасад упізнаваним, ми підкреслили світлом зсередини. Для цього розробили з нуля кастомні світильники з еліптичною оптикою. Вони створюють плоский, наче зрізаний промінь світла, що тягнеться вгору, підкреслюючи ажурність кераміки та її шляхетну текстуру. Це як тонкий пензель, який акуратно висвічує деталі, не порушуючи гармонію.
Точковий світловий акцент на скульптурі Маленького принца робить її помітною і в темний час доби. Фото: Expolight
P.M.: Наскільки важко було інтегрувати цю складну систему освітлення у фасад, зберігши його архітектурну пластику?
М. К.: Нашим завданням було не тільки створити ефектне освітлення, а й повністю сховати світильники, щоб вони не порушували чистоту архітектури. Це завжди наш пріоритет: освітлення повинне працювати ввечері, але вдень залишатися невидимим, щоб не ламати естетику фасаду, адже освітлення вдень і так не працює. Ми дуже заморочилися, щоб інтегрувати світильники всередину конструкцій. Це було непросто, особливо з погляду обслуговування, але результат був того вартий: світло підкреслює витонченість архітектури.
P.M.: Розкажіть докладніше про вашу співпрацю з архітекторами AIMM, процес прийняття рішень і вашу синергію з Анною Іскіердо.
М. К.: Співпраця з Анною — це завжди як запалити нове світло! Кредо її компанії — створення impressive architecture, архітектури, яка чіпляє й не відпускає. Завдання було амбітне: створити фасад, який із перших днів став би новою іконою Львова. Анна взялася за реконструкцію із жорсткими обмеженнями в техзавданні й зуміла перетворити банальний фасад на щось свіже, яскраве та абсолютно унікальне. Девелопери, архітектори, будівельники — всі закохалися в цей проєкт.
Працювати з Анною — одне задоволення. Вона не просто створила крутий фасад, а була з нами на кожному етапі, вникаючи в кожну деталь. Ми разом робили мокапи: в офісі тестували прототипи світильників зі шматочками кераміки, дивилися, як світло оживає в матеріалі. Потім вийшли на фасад, збирали великі моделі, щоб упіймати той самий ефект, який змушує серце битися частіше.
P.M.: На даху галереї є відкритий артпростір із чудовими краєвидами Львова та скульптурою Маленького принца. Розкажіть, як ви працювали зі світлом у цьому делікатному місці? Що було важливо — тиша, поезія образу чи, може, щоб скульптуру було видно здалеку? І як ви пов’язали локальне підсвічування з контурним освітленням будівлі?
М. К.: Скульптура Маленького принца — це головний акцент даху, елемент, пов’язаний із назвою та історією галереї. Цей хлопчик із шарфом, що розвівається, мрійливо дивиться в небо й відразу чіпляє погляд. Ми хотіли, щоб він сяяв, але м’яко, поетично. Щоб світло не кричало, а шепотіло його історію.
Точковий світловий акцент на скульптурі Маленького принца робить її помітною і в темний час доби. Фото: Expolight
Ми довго шукали баланс. Бронза, з якої зроблена скульптура, поглинає світло, тому розрахунки були лише початком. Ми створили 3D-модель, а потім, поки дах ще не був завершений, тестували різні варіанти потужності світла прямо на місці. Були суперечки: зробити його яскравішим чи залишити стриманим? У підсумку обрали золоту середину — контрастність 1 до 3 на тлі «хмар» фасаду, щоб скульптура виділялася, але не сперечалася із загальною атмосферою.
Дах — це особливе місце. Увечері ти не оточений стінами, а потопаєш у панорамі Львова. Щоб зберегти цю магію, ми зробили загальне освітлення мінімальним, майже невагомим з огляду на те, як око адаптується до темряви. Точкові акценти на скульптурі та інших об’єктах допомагають оку не втрачати орієнтири, але не відволікають від краєвиду міста. Світло тут як легкий мазок пензля, який підкреслює фігуру Маленького принца і відкриває красу вечірнього Львова.
P.M.: У галереї багато світлових нюансів: акценти на скульптури, атмосфера в залах, м’яке підсвічування зелені. Як ви визначали, де світло має «говорити голосно», а де — «шепотіти»?
М. К.: Світло в галереї — це як жива мелодія, яка змінюється в кожному просторі. Ми підходили до цього як до розповіді, де кожен куточок має свою інтонацію. Візьмемо лобі: це перше, що зустрічає гостя. Тут світло має «заявити про себе»: яскраво, але не кричущо, щоб одразу задати вау-ефект. Лобі — це реєстрація, магазин з українським крафтом, який теж хочеться виділити. Через скляні перегородки ти бачиш галерейні зали, і світло там уже дражнить, манить, обіцяє щось незвичайне.
Функція локального налаштування галерейних світильників дозволяє розставляти акценти на художніх полотнах. Фото: Андрій Авдєєнко
А ось в експозиційних залах світло стає іншим — тонким, майже поетичним. Ми працювали з кураторкою та керівницею артцентру Христиною Береговською, яка, до речі, ще й учений-мистецтвознавець. Із нею було неймовірно цікаво: кожна експозиція — це ціла історія. В одній виставці можуть сусідити Дюрер, оригінал Ріпина, сучасні скульптури та цифровий арт. Планування залів щоразу змінюється: перегородки ставлять, прибирають, створюють нові маршрути. І світло має вести відвідувача, як гід, підказуючи, що важливо, а що фон.
Ми використовували наш просунутий арсенал: трекові світильники, які можна переналаштовувати під будь-яку експозицію, кастомні фреймові акценти, щоб виділити, наприклад, одну деталь на картині та м’яку заливку для скульптур чи зелені. Це не просто «увімкнув лампу над картиною» — це як диригувати оркестром, де кожен промінь грає свою партію. Головне — створити послідовність сприйняття: десь світло «співає» голосніше, щоб привернути увагу, а десь «шепоче», щоб дати глядачеві паузу та простір для емоцій.
Імерсивна кімната від Kabluka Light & Digital Sculptures — це мікс фізичного та цифрового мистецтва. Фото: Андрій Авдєєнко
P.M.: Наскільки трудомістким був процес налаштування світла для галереї і як простір адаптується під різні події?
М. К.: Налаштування світла — це створення живої картини, де кожен мазок важливий. Для зміни експозиції наша команда два тижні працювала нон-стоп, без вихідних, день та ніч. То справжній марафон: велика команда, ітерації, постійні доопрацювання. Щось додавали, щось уточнювали, дивилися, як світло грає, і йшли далі. Це жива, плинна історія, де немає фінальної точки — весь час щось удосконалюєш.
Але фішка галереї в тому, що вона не лише про експозиції. Цей простір живе різними подіями: то балерини танцюють серед скульптур, то йога на тлі картин, перформанси чи благодійні акції. Наприклад, вони проводили подію для збирання коштів на протези для воїнів. Один із них, Олесь, хлопець із неймовірною волею, втратив ноги, але не дух. Команда галереї допомогла зібрати гроші на кінетичні протези, і він пообіцяв через три місяці станцювати вальс із кожною дівчиною з їхньої арткоманди. Такі історії надихають!
Галерея — це не лише музей, а й соціальний артпростір. Так, тут є і Дюрер, і Ріпин, і зарубіжні майстри, але особливий акцент — на українських художниках. Це про спадкоємність, про те, як наші художники продовжують творити та звучати, незважаючи ні на що.
На другому поверсі галереї гостей зустрічає гігантський LED-екран, який транслює твори медіаарту. Фото: Андрій Авдєєнко
Простір трансформований, і світло адаптується під будь-який сценарій: від складної експозиції до вечірки чи благодійного вечора. Ми налаштували систему так, що одним натисканням кнопки можна переключити освітлення під різні режими. Я об’їздив багато галерей у світі, але такого рівня гнучкості майже ніде не бачив.
P.M.: Які можливості відкриває система Expolight Cloud Control для багатогранного публічного простору? Як вона впливає не лише на візуальний складник, а й на сценарій перебування людини у просторі та її емоції?
М. К.: Expolight Cloud Control — це наша відповідь на відсутність готових рішень, які могли б поєднати все в одному. Ми почали її розробляти багато років тому, бо хотіли створити систему, де традиційне галерейне освітлення, функціональне світло, цифрові картини, імерсивні кімнати та інтерактивний фасад працюють як єдиний організм з одним зручним інтерфейсом. Це цифровий диригент, який керує цілим оркестром світла, звуку та медіа.
У галереї все зав’язане на сценарії. Ми маємо основний експозиційний простір, але на різних поверхах можуть відбуватися свої події — десь лекція, десь перформанс, а десь усе разом. І Expolight Cloud Control дозволяє одним натисканням кнопки перемикати складні сценарії: від галерейного світла до атмосфери для йоги, благодійного вечора чи презентації бренду. Наприклад, в імерсивній кімнаті для другої експозиції ми створили цілий цифровий фільм, де світло, лазери та звук зливаються в єдине переживання. Система підлаштовує фон, акценти, навіть звуковий супровід так, щоб відвідувач почував себе частиною історії.
На другому поверсі галереї гостей зустрічає гігантський LED-екран, який транслює твори медіаарту. Фото: Expolight
Наші багатофункціональні LED-екрани — це взагалі окрема магія. Зазвичай вони показують цифрові артроботи, які я створював разом із командою, з алгоритмами, що задають такт. Але варто натиснути кнопку — і екран перетворюється на сцену для презентації: підключаєш ноутбук, світло перемикається на спікера, зал приглушується, експонати відсуваються, з’являються стільці. Галерея за секунду стає лекторієм або майданчиком для бізнес-івента. Це трансформація всього простору, де навіть механічні зміни, як-от переміщення перегородок, підпорядковані спільній ідеї. Така гнучкість впливає на емоції: людина не просто дивиться на мистецтво, вона живе в ньому.
P.M.: Розкажіть детальніше про медіаартінсталяції, реалізовані під брендом Kabluka Light & Digital Sculptures. Що для вас особисто означає цей формат і як він вписується в багатогранну атмосферу галереї?
М. К.: Під брендом Kabluka Light & Digital Sculptures ми створили кілька інсталяцій для галереї, і кожна з них додає свій ритм у цей культурний хаб.
Почнемо з фасаду — це, мабуть, наша найзухваліша ідея. Я хотів, щоб він не просто світився, а говорив: «Це місце, де народжується творчість!» Будь-який перехожий може через програму малювати на фасаді, і його лінії в реальному часі оживають на будівлі. Це як узяти пензель і творити в міському масштабі! Зіновій Ярославович і Христина одразу загорілися цією ідеєю. Технічно це був виклик, але коли є мета, рішення знаходиться. Для першої експозиції ми створили шість цифрових артробіт, які змінювали одна одну і транслювалися на зовнішньому екрані, задаючи тон усьому простору.
Ми поринули у гру текстур і віртуальних форм, досягнувши такого реалізму, що екран перестає бути плоским. Секрет у тінях — ми імітували світло, ніби воно ллється від уявного вікна збоку
Ще одна перлина — імерсивна кімната. Це не просто проєкції на стінах, як у цифрових галереях, а мікс фізичного та цифрового мистецтва, що посилює емоції. Ми продумували маршрути так, щоб відвідувач міг розпочати з фізичних експонатів, а потім зануритися в імерсивний сюжет, або навпаки — отримати цифровий вибух як крещендо, що розкриває тему експозиції. Кожна робота для цієї кімнати — окремий твір, де ми з командою не просто проєктуємо картини, а переосмислюємо їх, додаючи нові наративи та емоційні лінії. Це як саундтрек, який робить фільм глибшим.
LED-екран на вході зустрічає гостей 3D-контентом з ефектом занурення, створеним за нашою технологією: схожі роботи ми робили для Cube у Chicago Central House у Києві або Gallery 37x у Дубаї, де екран працює просто неба. Афіша з’являється ненав’язливо, вплетена в арт, а через QR-код можна зайти в додаток, дізнатися про події або навіть створити креативне тло для селфі. Це інтерактив, який натякає: ти не просто глядач, а співавтор.
P.M.: Чи можете розповісти докладніше про цифрові роботи, створені для величезного екрану в основному експозиційному просторі галереї? Як вони влаштовані і що ви хотіли ними передати?
М. К.: На другому поверсі в серці експозиційного простору ми встановили гігантський екран — 4 на 8 метрів. Разом із командою я створив для нього п’ять цифрових артробіт, і кожна — це як дослідження живої матерії, яка дихає та змінюється. Ми поринули у гру текстур і віртуальних форм, досягнувши такого реалізму, що екран перестає бути плоским. Секрет у тінях — ми імітували світло, ніби воно ллється від уявного вікна збоку. Знаєте, як у натюрморті: намалюєш глечик, додаси тіні та відблиски — і він оживає, мозок зчитує об’єм. Ось і тут: тіні створюють ілюзію, що перед тобою не екран, а жива скульптура, що пульсує.
Імерсивна кімната ZAG виводить львівську галерею на найвищий світовий рівень технологічного обладнання. Фото: Expolight
Кожна робота — це своя історія. Наприклад, «Дихання матерії» — алегорія творчої енергії. Це про те, як нежива субстанція під іскрою натхнення перетворюється на витвір мистецтва. Ще одна робота — «Танцююче полотно» — показує напівпрозоре полотно, яке звивається, міняється, скручується в обсязі, ніби оживає під чиєюсь невидимою рукою. Інша робота — «Мережевий час» — про швидкоплинність моменту. Це прозора, плинна текстура, яка змінюється й розчиняється, нагадуючи, як важливо ловити кожну секунду, не намагаючись її утримати.
А ось «Цифровий сплеск» — це метафора соціальних зв’язків. Уявіть величезні ртутні краплі, які то розділяються, то зливаються в єдине ціле. Кожна крапля — це людина, яка відбиває світ навколо, вбирає його в себе, але залишається частиною більшого. Вони рухаються, перетікають, створюючи відчуття живої, пульсуючої єдності. Ми грали з оптичними ефектами — дзеркальними поверхнями, відображеннями, щоб усе було максимально об’ємним і реалістичним. Це як алегорія того, як ми всі пов’язані, але кожен є унікальним. Образи не статичні — вони течуть, трансформуються, створюючи відчуття єдності протилежностей, де все рухається й дихає. Передати це словами — як описати музику! Потрібно бачити, як ці текстури оживають, як грає рельєф на екрані.
P.M.: Як медіаарт, поєднуючи фізичне й цифрове, може переосмислити простір галереї та вплинути на сучасну культуру? Що для вас особисто означає цей формат у контексті створення ZENYK ART GALLERY як живого, емоційного наративу?
М. К.: Для мене медіаарт — це не лише цифрова графіка, а фіджитал, де фізичне та цифрове сплітаються в одне ціле. Я обожнюю цей мікс! Коли екран стоїть у реальному просторі, наприклад, на розі стіни, і ти створюєш ілюзію ніші чи об’ємної форми, глядач вірить, що це реально. Чому? Тому що ми розуміємо, як працює світло, тіні, архітектура, і використовуємо це, щоб обдурити око та мозок.
Поринути у світловий океан або подорожувати між зірками — ZAG пропонує гостям дивовижний досвід і неймовірні емоції. Фото: Expolight
Ми комбінуємо аналогові інструменти — тіні, світло, фізичні поверхні — із цифровою графікою, щоб створити динамічні сюжети. Це не статична картинка, а історія, що розвивається, змінюється, дихає.
Ми — майстри, які розмовляють мовою мистецтва, технологій та емоцій одночасно. Зазвичай у світі компанії роблять світло або займаються системами управління, або створюють медіаарт. А ми все це об’єднуємо в єдиний потужний акорд, не просто підсвічуємо — ми створюємо наративи, вплітаємо їх в архітектуру та концепцію. Коли працюєш із такими кураторами, як Христина Береговська, це як джаз: спочатку народжується спільна ідея, а потім ми за допомогою світла, цифрового арту та складних систем втілюємо її в життя.
Наш козир — це поєднання майстерності в технологіях та художнього мислення. Ми створюємо не просто красиву картинку, а цілісний досвід, який захоплює глядача: чи це інтерактивний фасад, чи імерсивна кімната, чи цифрова скульптура. І найголовніше — мистецтво для нас первинне, навіть коли ми поринаємо в технічні нетрі. Це дозволяє нам робити простори, які не просто вражають, а розповідають історії та залишають слід у душі.
Скульптура Володимира Семківа «Людський вимір», встановлена на тротуарі перед входом у ZENYK ART GALLERY. Фото: Expolight
Світло як голос культури
ZENYK ART GALLERY — це жива сцена, де мистецтво дихає, а архітектура промовляє до серця. Світло, як невидимий художник, тче емоції та смисли, оживляючи бачення Зіновія Козицького, Анни Іскіердо та Миколи Каблуки. Галерея стала культурним мостом, що поєднує українську ідентичність із глобальним полілогом.
Як світло, що століттями осявало куполи українських храмів і вулички міст, формувало душу архітектури? Чи може сучасне освітлення, як у ZAG, стати новим голосом, що переосмислює історичну спадщину України, запрошуючи світ до розмови про нашу культуру?
