На хвилі тренду відродження автентичної української культури експерти Музею просто неба в Пирогові та Олег Волосовський, архітектор, засновник loft buro, радник із питань архітектури і дизайну в Національному музеї народної архітектури та побуту України, провели для спеціалістів у галузі архітектури та дизайну науковий семінар — перший у серії. В рамках події відбулася екскурсія локацією, де представлена архітектура Слобожанщини та Полтавщини, а також майстер-клас із кераміки від художника-кераміста Олександра Маслія за підтримки компанії BUDZIRKA.
Перший майстер-клас із ліплення від BUDZIRKA. Фото: Віра Зінченко
Попереду — ще 6 семінарів, що пройдуть у 5 різних локаціях музею:
6 липня — «Середня Наддніпрянщина та Південь України». Куратор: Вадим Назаренко;
20 липня — «Карпати». Куратор: Олена Громова;
3 серпня — «Поділля та вітряки». Куратор: Руслан Дубина;
17 серпня — «Полісся». Куратор: Анатолій Борейко;
31 серпня — «Українське село ХХ століття». Куратор: Тамара Василенко.
В кінці матеріалу ви знайдете посилання на реєстрацію.
Учасники семінару для архітекторів «Полтавщина і Слобожанщина» . Фото: Максим Дробиненко
До майбутніх семінарів відповідно до тематики долучатимуться партнери: loft buro, BUDZIRKA, Вітекс Україна, L.Decor, Gudani Group. Інформаційну підтримку семінарів забезпечує видання PRAGMATIKA.MEDIA.
У рамках екскурсійних програм українським архітекторам розкажуть про специфіку формування поселень, типологію українських садиб і громадських будівель — шинків, церков, комор; про засоби адаптації будівлі під професію господаря, старовинні будівельні техніки та елементи декорування — орнаменти, різьблення й використання кольорів.
Екскурсовод розповів учасникам про секрети стародавньої архітектури. Фото: Максим Дробиненко
На гостей очікує не університетська лекція, а живе спілкування з носіями знань та дискусії з колегами. Експерти-науковці допоможуть їм побачити експозицію музею поглядом архітектора-дослідника та знайти спорідненість і відмінності між техніками будівництва Європи та країн Сходу. Досвідчені науковці розкажуть гостям про еволюцію організації процесів у господарстві, а саме — про перенесення функціоналу зі споруд на подвір’ї до приміщень у сучасних помешканнях, а також допоможуть зрозуміти, як давнім будівничим вдавалося зробити приміщення сільських осель настільки багатофункціональними та осягнути принципи сезонного господарювання прадавніх часів.
Білява хата складніша, ніж здається на перший погляд. Фото: Максим Дробиненко
Полтавщина та Слобожанщина: втрачені архітектурні секрети
Під час прогулянки локацією «Полтавщина та Слобожанщина» гостям розповіли про архітектурний досвід, накопичений полтавськими та слобожанськими селянами. Максим Главацький, старший науковий співробітник у Національному музеї народної архітектури та побуту України, розпочав розповідь з екскурсу в історію. «Площа Музею просто неба становить 130 гектарів. Нині це найбільший музей у Європі! Наша територія поділена на 7 локацій, і сьогодні ми з вами прогуляємося по першій із них. Коли з’явилася ідея побудови музею, потрібно було знайти місце, різні локації якого нагадували б ландшафт відповідних семи регіонів країни. Вибір припав на селище Пирогів, яке тоді передмістям Києва. Протягом довгих 7 років, з 1969 по 1976 рік, працівники музею, етнографи, архітектори, фольклористи, історики та археологи їздили по Україні і збирали «матеріал» для майбутніх садиб. Експонати привозили в розібраному вигляді й укомплектовували на місці. Нині в музеї налічується 95 тисяч експонатів, але для широкого загалу відкрито лише орієнтовно 35–36 тисяч». Це не тільки споруди, а й знаряддя праці, предмети побуту.
Старовинні садиби мали складну господарчу «інфраструктуру». Фото: Максим Дробиненко
Експерт показав гостям усі споруди, що формують експозицію регіону. Архітектори, які були присутні на події, дізналися, чому крізь солом’яні та очеретяні стріхи ніколи не проникала вода та як українці боролися зі шкідниками, що пошкоджували природні матеріали. «Коли майстри ремонтували дах на хаті, вони спочатку укладали шар, потім — поливали його водою. І так знову і знову», — розкрив секрет якості виконання робіт науковець.
У кіно ми звикли бачити сільські хати майже без меблів, проте насправді вони були зовсім не такими. Фото: Максим Дробиненко
Святослав Шилін: «Нині ми маємо шанс відновити втрачене. Я вважаю, що нам треба задати тон і, можливо, навіть створити попит для того, щоб найближчим часом українські заводи почали виробляти речі, які ми з вами могли б використовувати в наших проєктах»
Гості майстер-класу навчилися не лише ліпити, але й малювати на глині. Фото: Віра Зінченко
Також гості почули про те, як архітектура будинку поєднувала сакральне, професійне й побутове. «Найсакральніший момент у полтавській хаті — це піч. Зверніть увагу, на кожній печі можна побачити знак Христа. Символи відтворені за фотографіями, зібраними пів століття тому. Водночас зверніть увагу: піч та місце за піччю — це найтепліші зони в домі», — вказав експерт.
Архітекторам розповіли про те, чому солом’яні дахи не пропускали воду. Фото: Максим Дробиненко
Серед іншого архітекторам показали і «робочий кабінет» коваля. «В 90-х тут працював справжній коваль. Як бачите, коли стеля вища — до 2,5–3-х метрів, потрібно більше деревини для опалення. І, відповідно, якщо буде 2,5 метри і вище, дверцята будуть набагато більшими, і тепло буде швидше виходити. Щоб підтримувати вогонь в невеликому приміщенні, без постійного притоку повітря, треба було постійно задіювати міх, що наганяє повітря в піч через глиняний перехідник, у середину печі. Я навіть одного разу бачив, як наш коваль зміг розігріти величезну металеву пластину товщиною десь 10–15 сантиметрів так, що вона стала червоною», — поділився спогадами екскурсовод.
Гості побачили, який вигляд мала та сама «відьмина» ступа, у якій нібито літали відьми. Фото: Віра Зінченко
Він також пояснив, що в давнину вікна в будинках орієнтували з урахуванням тривалості світлового дня так, щоб у хаті довше було світло. Розповів секрети хатнього зберігання: на давніх аналогах антресолей сушили кукурудзу, а в холодних зонах будинку стояли бочки із солониною та лежали продукти, що потребували «холодильника». «У більшості хат був другий поверх, де можна було відпочивати, сушити врожай та зберігати сіно. Як правило, кожен куточок не тільки самої хатини, а й другого поверху був заповнений».
Анастасія Веснянка, маркетингова директорка BUDZIRKA. Фото: Максим Дробиненко
Кожен семінар розрахований на один день, з 10.50 до 18.00, і містить майстер-клас від партнерів «Зв’язок матеріалів і технік крізь часи». На кожному з майстер-класів гостям запропонують свіжі ідеї щодо того, як використовувати традиційні матеріали в сучасній архітектурі
Перший майстер-клас відбувся в локації, присвяченій Карпатам, а саме — в споруді «Ґражда». Раніше мала кількість відвідувачів добиралася до цієї маловничої фортеці, втім, перед початком серії семінарів тут провели грандіозну толоку.
Олег Волосовський — архітектор та один зі співорганізаторів заходу. Фото: Віра Зінченко
Головним організатором толоки виступив Олег Волосовський при завзятій підтримці партнерів проєкту. Учасники толоки не тільки прибрали двори, але й залучили для дрібних реставраційних робіт спеціалістів, які працюють в автентичних техніках. Компанія BUDZIRKA стала автором першого майстер-класу. Один із ключових матеріалів асортименту компанії різноманітні керамічні плити.
Святослав Шилін, CEO компанії BUDZIRKA та Анастасія Веснянка. Фото: Максим Дробиненко
Майстер-клас із кераміки та нанесення кольору на вироби з полтавської глини
Перший майстер-клас у циклі семінарів провела компанія BUDZIRKA. На заході, присвяченому темі кераміки, учасники дізналися про українські традиції та зліпили лембики — традиційні графини для алкогольних напоїв.
Святослав Шилін, CEO компанії BUDZIRKA, розпочав подію з того, що поділився з гостями своєю філософією щодо кераміки в Україні та запропонував їм об’єднатися, аби повернути Україні статус культурного лідера у світі кераміки.
Учасники екскурсії не лише поспілкувалися з науковцями, які вивчають українську сільську архітектуру, але й обговорили нові ідеї з колегами. Фото: Максим Дробиненко
«У надрах України перебуває 10% світового запасу білої каолінової глини, втім, на жаль, поки що ми добуваємо та використовуємо дуже мало сировини. Глина, яку ми добуваємо, йде на експорт… Сьогодні ми з вами зібралися зокрема й для того, щоб поміркувати про це, адже кераміка — це про Україну. У 50-ті роки, коли країна почала відбудовуватись після війни, трапився керамічний бум, і в архітектурі навіть є цей термін — керамічний бум. Тоді в різних областях України побудували заводи, які мали випускати керамічні вироби, призначені для будівництва, наприклад, керамічну плитку. Проте згодом почалася боротьба з «архітектурними надлишками», а потім стартувало будівництво «хрущовок», і про керамічну галузь знову забули… Нині ми маємо шанс відновити втрачене. Я вважаю, що нам треба задати тон і, можливо, навіть створити попит для того, щоб найближчим часом українські заводи почали виробляти речі, які ми з вами могли б використовувати в наших проєктах», — зазначив Святослав Шилін.
Вироби, виготовлені гостями, обпалять у справжній гончарній печі. Фото: Віра Зінченко
Художник-кераміст Олександр Маслій розповів гостям про архітектурний потенціал одного з найпоширеніших українських будматеріалів давнини — глини, та про три українські керамічні центри — Опішню, Слов’янськ і Косів. «Сьогодні ми з вами будемо робити лембика. Коли я зробив свого першого лембика і запостив результат у соцмережі, стався бум-ефект. У коментарях припустили, що це зразок південноамериканської культури. Так от, друзі, насправді це українська культура», — поділився досвідом Олександр.
Українська оселя — це приглушені кольори і психологічно комфортний зонований простір. Фото: Максим Дробиненко
Художник розповів архітекторам про нові методи випалу кераміки й сучасні гончарні круги та зробив короткий екскурс в історію українського гончарства ХХ століття. «В Опішні в 50-х—70-х роках стався керамічний бум, і лембики зробилися дуже популярні. Головно це були бики, барани, леви й козли. Для чого вони служили? Це були ємності для алкогольних напоїв. Господар тримав лембик за хвіст-ручку і розливав таким чином напої. Згодом ці вироби стали чисто декоративними», — пояснив художник.
Максим Пархоменко, директор з продажів Західного регіону, компанія Budzirka та Олександр Столовий, архітектор, компанія archimatika. Фото: Віра Зінченко
Олександр розповів присутнім про те, як змінювався дизайн гончарних виробів із часом. Виявилося, що в 60-х робили акцент на суворості форм, і це стало потужним трендом. «Ми можемо використовувати це і зараз. Наприклад, можна взяти чорний матовий виріб і додати на нього золото. Насправді можна обмежити фактуру і зробити абсолютно брутальну, мінімалістичну скульптурну пластику», — розповів майстер.
Вироби, які гості зробили на майстер-класі, відправили на обпалювання в піч, де їх оброблять за температури 1200 градусів.
