МАФи в мікрорайонах: Естетика хаосу чи логіка виживання міст?

У професійному сенсі МАФ — це не лише кіоск. Це вся дрібна міська інфраструктура: лавки, навіси, зупинки, інформаційні стенди. Саме ці «дрібниці» формують щоденний досвід міста — комфортний або виснажливий.

Експертами для статті виступили: Софія Бондар — урбан-дизайнерка, дослідниця міст і містопланувальниця, членкиня урбаністичної коаліції Ro3kvit; Олександра Нарижна — архітекторка, урбаністка та голова ГО Urban Reform; Георгій Максименко — архітектор і урбаніст; фахівці КП КМДА «КИЇВ.ПРОЗОРО».

МАФи та їхні парадокси

«Кіоск корисний, він не виникає просто так — він реагує на запит», — пояснює Софія Бондар, підкреслюючи, що проблема не в самій формі споруди, а в хаотичності її появи. Саме через це місто перестає бути абстрактною схемою і стає живим середовищем. У випадку з кіосками ця логіка особливо виразна, бо вони виникли як реакція на масові потреби: купити хліб дорогою додому, перехопити каву біля метро чи отримати дрібний сервіс у кроковій доступності.

Олександра Нарижна називає МАФи феноменом перехідного етапу. Це була швидка відповідь на зміну способу життя після розпаду радянської системи планування. Капіталізм та нові моделі споживання прийшли швидше, ніж місто встигло перебудувати свою структуру. Експертка наголошує: «Життя змінюється, і змінюється стрімко».

Георгій Максименко додає до парадоксів ще один вимір: дрібне виробництво та майстерні, які взагалі не мають легального місця в міському просторі. Вони змушені «ховатися» у квартирах, гаражах чи промзонах, залишаючись невидимими для економіки. На думку архітектора, МАФи — це спроба повернути мікробізнес у публічний простір.

З одного боку, вони економічно необхідні, мають широкий попит, наповнюючи простір живою стихією повсякденності. З іншого — вони залишаються маргіналізованими, «тимчасовими» та постійно перебувають під загрозою демонтажу. Вони порушують уявлення про впорядкований простір, ламають візуальну чистоту й з’являються на транзитних шляхах, біля парків і станцій метро — саме там, де концентрація людей найбільша.

Радянський мікрорайон як ідеальне середовище для МАФів

Кожна епоха залишає по собі архітектурний відбиток, який із часом неминуче входить у протистояння з новою реальністю. Житлові масиви кінця XX сторіччя часто стають об’єктом критики за свою одноманітність. Може, тому, що їхня справжня проблема лежить глибше? А саме — у жорсткій, майже стерильній логіці планування. Радянський мікрорайон будувався як сувора ієрархічна схема: жити потрібно було в одному місці, а працювати в іншому. Купувати продукти ж можна було лише в державних магазинах, гастрономах чи універмагах, які теж будувалися не за попитом, а за планом. До відстані додавався ще й вічний дефіцит, тому покупки перетворювалися на справжнє випробування.

У такій моделі не було місця для гнучкості. Перші поверхи панельних будинків проєктувалися виключно як житловий простір, архітектори того часу просто не мали завдання інтегрувати приватне підприємництво в тканину міста, адже сама ідея «кави біля дому» або «ремонту взуття в під’їзді» не вкладалася в систему державного забезпечення. Панельні перші поверхи не передбачали бізнесу. Переробляти їх під вітрини й окремі входи — дорого, складно і часто юридично болісно. «Взагалі до середини XX сторіччя в архітектуру були інтегровані і активні перші поверхи, і тією чи іншою мірою комерція. Але пізніше все змінилося, тому ми говоримо про те середовище, яке сформувалось у кінці XX сторіччя», — додає Олександра Нарижна.

Коли на зміну плану прийшли ринкові відносини, місто опинилося в ситуації критичного «просторового дефіциту». Запит на дрібний ритейл і сервіси з’явився миттєво, а фізичного місця для нього в капітальних будівлях не виявилося. Саме в цій порожнечі, на стику між гігантськими житловими будинками та віддаленими магазинами, виникли МАФи. Вони стали саморегульованою, майже біологічною відповіддю на економічний вакуум. Кіоск з’явився не там, де дозволив план, а там, де пролягли реальні людські маршрути — на «протоптаних стежках» від метро до дому.

Софія Бондар: «Кіоск корисний, він не виникає просто так — він реагує на запит»

«Не залишається місця для дуже маленьких бізнесів. Вони вже поступово з’являються в сучасній забудові, але поки що не є масовою практикою. А кіоски — це якраз ті самі маленькі бізнеси. Це може бути індикатором, коли виникає потреба в людей, але немає пропозиції, тому з’являється кіоск, який задовольняє цю потребу», — підсумовує Софія Бондар.

Нова морфологія та її критика

Сьогодні Київ намагається перевести стихійне розростання МАФів у керовану систему. Одним із ключових інструментів цієї політики стало КП «КИЇВ.ПРОЗОРО», через яке місто легалізує розміщення тимчасових споруд на конкурентних засадах. У цій моделі МАФ трактується вже не як випадковий елемент, а як регульована частина міського благоустрою. Нині підприємство визначене балансоутримувачем елементів благоустрою комунальної власності та відповідальним за розміщення на них тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного та іншого призначення.

Раніше кіоски з’являлися без урахування архітектурного стилю та інженерних вимог. Тепер кожен об’єкт має відповідати чітким архетипам — рекомендованим технічним характеристикам. Основним принципом стає прозорість: право оренди локацій виборюється на електронних торгах через систему «Prozorro.Продажі». Підприємці отримують договір на 5 років із правом пролонгації. Стабільність дозволяє бізнесу інвестувати в якісні споруди та сучасний сервіс, не боячись раптового демонтажу.

У «КИЇВ.ПРОЗОРО» наголошують, що мета — не прибрати торгівлю з вулиць, а перетворити її на цивілізовану частину міської інфраструктури, яка наповнює бюджет і робить Київ естетичнішим. Також у КП додають, що загальний обсяг надходжень за укладеними договорами станом на кінець 2025 року становить 13 мільйонів гривень. Для порівняння: річний бюджет Києва у 2025 році становив близько 90 млрд грн, а витрати на ЖКГ і благоустрій — приблизно 7 млрд. Тож ці надходження становлять менше 0,02% міського бюджету.

Водночас експертне середовище оцінює реформу по-різному. Олександра Нарижна вважає легалізацію МАФів стратегічною помилкою: «Цей підхід демонструє легалізацію такого явища на постійній основі, і це достатньо катастрофічно для розвитку міста. Тимчасові споруди вже давно виконали свою функцію. Дохід від МАФів у масштабах міста мізерний. Це питання якості життя та безпеки. Ми маємо усвідомити: сьогодні за МАФами стоїть не малий приватний підприємець, а великі корпоративні мережі, як-от “Кулиничі” в Харкові. У Ризі, наприклад, кіоски знесли — і нічого не втратили. Тому час переходити від “латки на дірці” до нормальних інвестицій і системних архітектурних рішень, які інтегрували б бізнес у капітальну структуру міста. Це потрібно вирішувати системно: вести діалог із бізнесом і виходити на якісні інвестиційні рішення», — наголошує урбаністка.

Софія Бондар критикує насамперед універсальний дизайн. На її думку, однакові типові МАФи по всьому місту ігнорують локальний контекст і не гарантують покращення якості публічного простору. «Як на мене, робити ось цю універсальність може бути трошечки хибним рішенням. До кожного випадку має бути свій підхід. Ми знаємо, що універсальні рішення не працюють ні для кого. І чи покращить це справді якість простору — під питанням. Наприклад, у місті Ейндховен під час фестивалів на площах міста було дуже багато малих форм. Це були павільйони, фудкорти тощо. Але це відбувалося на певній площі в один час, і головне — кіоски були дуже органічно продумані», — зазначає дослідниця.

Іншої думки дотримується Георгій Максименко. Він виступає не за демонтаж МАФів, а за їхнє впорядкування. На його переконання, вони мають залишитися, але працювати за встановленими дизайн-кодами та правилами торгівлі. «Часто в погоні за ефективністю керівники вдаються до травматичних методів — “вичистити все одним помахом руки”. У підсумку це стає наведенням порядку замість налаштування системи. Надання МАФам легітимності — це ресурс і важіль впливу. Тут важливо сформувати суспільний запит: який вигляд вони повинні мати, який асортимент пропонувати і кого ми хочемо там бачити», — зазначає архітектор, наголошуючи на необхідності чітких вимог до тимчасових споруд у міському просторі.

Георгій Максименко: «Часто в погоні за ефективністю керівники вдаються до травматичних методів — “вичистити все одним помахом руки”. У підсумку це стає наведенням порядку замість налаштування системи»

ТРЦ — вбивця кіосків?

ТРЦ свого часу з’явилися як відповідь на запит автомобільного суспільства. Великий паркінг, величезний кошик і можливість купити все в одному місці. Проте в європейському просторі ця модель уже пройшла стадію критичного переосмислення. ТРЦ поступово втрачають статус центрів щоденного життя, перетворюючись на локації для рідкісних «стратегічних» закупівель раз на два тижні. Натомість щоденний побут мешканців дедалі впевненіше повертається в простір людського масштабу.

В Україні ж типологія торговельно-розважальних центрів усе ще перебуває на етапі стрімкого розвитку. Показовим кейсом стала ситуація навколо станції метро «Академмістечко» в Києві. На місці нещодавно демонтованих МАФів планують звести новий ТРЦ безпосередньо в межах транспортного вузла.

«У ТРЦ величезний масштаб, але людям комфортніше в просторі людського масштабу. Багато прикладів якісної архітектури в Німеччині й Польщі в таких самих районах, як і в нас, що вписані в забудову. Забудова переосмислюється, ці простори інтегровані, і вони чудово працюють», — зазначає Нарижна.

Софія Бондар також вважає, що ТРЦ не зможуть замінити якісно сплановані публічні простори. «Ключова перевага кіосків — у тому, що ти швиденько можеш обрати щось конкретне тут і зараз, не заходячи у великі ТРЦ і не гуляючи там безкінечно. Але цю потребу можна задовольнити й першими поверхами. Якщо обирати між, умовно, жвавими вулицями з першими поверхами і якимись окремими кіосками, то я як архітекторка оберу вулиці й перші поверхи», — зазначає вона.

У містах із блокованою забудовою саме перші поверхи формують обличчя вулиці. Коли малий бізнес інтегрований у будівлю, він створює безпеку та спільноту. Кафе з виносними столиками чи відкрита вітрина перетворюють тротуар на простір, де хочеться затриматися. Окремо встановлений кіоск на вулиці чи в ТРЦ позбавлений цієї соціальної доданої вартості. Він задовольняє функцію, але не створює якісного міського середовища. Капітальні перші поверхи не тиснуть масштабом, як ТРЦ, і не створюють візуального хаосу, як МАФи. Це переосмислення наявної забудови, де бізнес отримує цивілізоване місце, а мешканці — естетичне середовище.

На думку Георгія Максименка, дрібному бізнесу доволі важко увійти на ринок усередині ТРЦ через вартість приміщення та правила оздоблення магазинів. «Коли у справі є відносини лише власника магазину та регулюючого актора без посередників, то такі відносини мені подобаються більше. Бо вони видаються демократичнішими. Немає третього актора, котрий конкурує з іншими великими адміністраціями ТРЦ. Це ніби інший вимір конкуренції», — підкреслює архітектор перевагу кіосків на вулиці.

Ярмарки, ринки: давно забуте нове

В історичних містах ярмарки збиралися на одній точці, де люди мали можливість поспілкуватися, проте архітектура при цьому розвивалася спокійно. На площах не з’являлося негарних тимчасових МАФів, бо торг відбувався лише протягом кількох днів, після чого простір ставав вільним. Але у XX столітті почала домінувати ідея радикального очищення. Архітектори-модерністи прагнули позбавити міста «бруду, хаосу й перенасиченості», створюючи стерильні та впорядковані простори, де не було місця для ярмарків.

Експерти вважають, що відновлення ярмарків — чудове явище, яке по-справжньому «включає» міський простір. Коли місто бореться із цим, воно знищує сформовану соціальну екосистему. «Якщо повністю вбити міську мікрофлору “антибіотиками” суворих регуляцій, місто втратить здатність до життя. Ярмарки та стихійні ринки — це ті самі “живі хороші бактерії”, які повертають місту людський масштаб і природний ритм. Зібралися люди, поторгували, поспілкувалися раз на декілька днів — і роз’їхались. Це ніяк не зачепить архітектуру, але створить простір для комунікації», — підкреслює Олександра Нарижна.

«Якщо повністю вбити міську мікрофлору “антибіотиками” суворих регуляцій, місто втратить здатність до життя. Ярмарки та стихійні ринки повертають йому людський масштаб і природний ритм. Це ніяк не зачепить архітектуру, але створить простір для спілкування», — Олександра Нарижна

На думку Софії Бондар, гарним прикладом життєздатної «ярмарки» є барахолка на Почайній. Вона вважає, що, попри постійні спроби влади врегулювати чи обмежити цей простір, він залишається унікальним культурним осередком Києва. Експертка підкреслює, що унікальність таких місць — у їхній абсолютній інклюзивності, де перетинаються всі вікові та фінансові групи.

Чи побачимо ми МАФи в майбутньому? Звісно, так, адже вони є невід’ємними елементами міста. Проте чи залишаться ті самі старі кіоски посеред панельних будинків? Тут відповідь, мабуть, буде заперечною. Жоден кіоск у його нинішньому вигляді не витримає конкуренції із сучасними магазинами чи ТРЦ, які надають значно ширший спектр послуг.

Але як малий бізнес зможе працювати далі? Головна суть будь-якого якісного простору — це його людський масштаб, зокрема і в міській економіці. У майбутньому кожен матиме змогу взяти участь у впорядкованих ярмарках або завітати до фудмаркету, який ідеально вписаний в архітектуру міста. МАФи зникнуть не через естетику. Вони зникнуть тоді, коли місто створить для дрібного бізнесу кращу альтернативу.