Максим Розенфельд підписує книги для гостей презентації
Максим Розенфельд не лише любить Харків, але й постійно намагається заразити цим почуттям оточуючих. Його екскурсії містом такі популярні, що на них важко потрапити, а його відео про Берлін, Мюнхен, Барселону та Харків, а також курс «Школи світового дизайну» стали справжньою подією в колі людей, які цікавляться історією архітектури.
Нині Максим — у складі команди проєкту UN4, що працює над майбутнім відновленням Харкова за підтримки всесвітньо відомого британського архітектора Нормана Фостера та уряду України. Цей кейс — пілотний для України, і саме Харків став одним із двох міст (інше — Миколаїв), що взяли в ньому участь. Якщо досвід виявиться вдалим, у майбутньому учасниками проєкту зможуть стати інші міста України, які також постраждали від російської агресії. Нині Максим Розенфельд працює над черговим етапом проєкту: він створив обґрунтування для конкурсу на реконструкцію площі Свободи в Харкові.
Детальніше про подробиці співпраці харківських архітекторів із Норманом Фостером можна буде дізнатися 19 вересня на лекції Максима Розенфельда «Мріяти не шкідливо, або Сміливі плани під час війни», яка відбудеться за організаційної підтримки PRAGMATIKA.MEDIA та BUDZIRKA. Зокрема, на ній Максим Розенфельд також розповість про концепцію конкурсу реконструкції Харківської ОВА й перебіг уже згаданого конкурсу з відновлення громадського простору площі Свободи.
На майбутній лекції йтиметься і про порятунок харківської культурної спадщини. Максим уже детально розкрив цю тему на презентації другого видання своєї книги — «Фасади. Харків». Автор зазначив, що фасади старих будинків — це не лише естетична спадщина, але й змістовний духовний наратив, що включає історію міста та людей, які будували Харків. Гості також почули багато цікавих фактів про будні історика архітектури. Вони дізналися, як Максим збирав матеріали для книги, гуляв містом разом із нащадками знаменитих архітекторів початку ХХ століття та рятувався від депресії війни за допомогою малювання.
Архітектор розповів про те, чому вирішив намалювати всіх архітекторів і фасади, які згадав у книзі, власноруч.
Максим Розенфельд розповідає про те, як малював портрети архітекторів
«Це був абсолютно прагматичний розрахунок: якщо я візьму портрет, скажімо, Болеслава Михаловського в інтернеті, то це буде крадіжка, а якщо я намалюю архітектора самостійно, то авторські права на зображення належатимуть мені. “Я художник, я так бачу”. Зрештою виявилося, що, зображаючи людину, ти її буквально досліджуєш: вивчаєш тектоніку шкіри, форму носа… Коли ти, наприклад, малюєш одного з головних забудовників Харкова — Олексія Бекетова, ти, звісно, розумієш, що він академік і видатна людина, а з його іменем пов’язано безліч назв: станції метро, вулиці, університету та багатьох інших речей, але при цьому ти дивишся на його краватку й бачиш, що це був франт. Чому, наприклад, для археолога важливо, щоб художники замальовували археологічні символи? Бо коли художники роблять малюнки, вони буквально на дотик пізнають предмети, які зображають», — розповів Максим Розенфельд.
Книга «Фасади. Харків» Максима Розенфельда, присвячена фасадам харківських будинків
За словами автора, це працює як із людьми, так і з будинками: архітектор змінює ставлення як до змальованої «по цеглинці» будівлі, так і до її архітектора.
«Коли ти малюєш дім по вулиці Дарвіна, де Бекетов оселився у 1912-му, згадуєш, що під час усіх цих історій (Перша та Друга світові війни й катастрофи ХХ століття. — Прим. ред.) не було часу, коли його родина не жила б у себе на другому поверсі. Там досі все так, як було: ось це вікно вітальні, а це вікно кабінету Галини Бекетової, дружини архітектора. В кабінеті біля каміна є крісло й камінна поличка, а на ній — вазочки. І досі все на місці: крісло на місці, поличка на місці, вазочки на місці. Я розумію, що цей будинок і взагалі Бекетов — частина коріння міста. Частина Харкова», — пояснив автор.
Максим Розенфельд підписав книгу для покупця
Будинок Бекетова, впевнений Максим Розенфельд, не єдиний «міцний горішок» Харкова. Наприклад, у 1900 на першому поверсі будинку Гладкова, що в центрі Харкова, відкрився магазин фабрики Жоржа Бормана, нині — відома харківська фабрика «Бісквіт-Шоколад». За 124 роки свого існування цей магазин ніколи не зачинявся.
«Ще одна зі споруд Покровського — Радіоастрономічний інститут НАН. Архітектор збудував його як Музей церковної давнини, але передусім він відомий саме як літературний клуб Еллана-Блакитного, де відбувалися події фільму “Будинок «Слово»”. Частими гостями там були і Курбас, і Тичина, і Хвильовий, і всі-всі-всі»
«Незважаючи на революції, зміни влади, війни, окупації та Голодомор, він ніколи не зачинявся, і в ньому ніколи не змінювався асортимент продукції. Свіжий шоколад завжди лежав у шафах, які, до речі, і досі там стоять. Як не важко в це повірити, він завжди розпродавався… 2 березня 1922 року по сусідству — в Палац спорту — прилетіла бомба, і в магазині повибивало шибки. Через деякий час вікна закрили фанерою, на якій було написано “Ми відкрилися”. І коли ти заходиш у цей магазин зараз, то відчуваєш, що все довкола пропахло запахом какао й шоколаду. Запах в’ївся в стіни дерев’яних шаф, і він нікуди не подінеться навіть у разі, якщо там не буде цукерок…» — упевнений Максим Розенфельд.
У книзі «Фасади. Харків» можна побачити як «вічні» будинки, так і їхніх хоч і не безсмертних, але все одно дуже красивих побратимів. Наприклад, харківський будинок із химерами Володимира Покровського, який він створив для своїх сестер і для оформлення якого був замовлений портрет архітектора у скульптурної артелі, що виробляла декор.
Максим Розенфельд розповідає про те, як малював фасади старих харківських будинків
«Ще одна зі споруд Покровського — Радіоастрономічний інститут НАН. Архітектор збудував його як Музей церковної давнини, але передусім він відомий саме як літературний клуб Еллана-Блакитного, де відбувалися події фільму “Будинок «Слово»”. Частими гостями там були і Курбас, і Тичина, і Хвильовий, і всі-всі-всі. Саме там Володимир Маяковський і Майк Йогансен грали в більярд. Якщо ви подивитеся на цей будинок збоку, ви зрозумієте, що він не сірий, а акварельний, бо у відблисках сонця, що заходить, фарба набуває безлічі відтінків. У книзі “Фасади. Харків“ є його зображення… Всі ці будиночки, ці саламандрочки, всі ці штуки — неможливо зупинитися й перестати малювати всю цю культурну оздобленість і красу, що є на стінах міста», — поділився почуттями Максим Розенфельд.
«Коли Зекцер потрапив під трамвай, його відвезли на станцію на Рейтарській, яку він збудував. Архітекторові дали маску з анестезією, адже потрібно було зробити операцію, але він відсунув її і сказав: “Я все побудував. Далі будуватимуть інші”. І помер»
Химерне оздоблення — одна з найяскравіших рис стилю модерн і водночас одна з визначальних рис Харкова. Чи не найвідоміший архітектор, який працював у цьому стилі, — Олександр Ржепішевський.
«Ржепішевський — це один із найвідоміших і найулюбленіших харківських архітекторів. Він дійсно створив прецедент того, що в місті з’явилася велика кількість будівель у стилі північного модерну. Він практикував підхід не декоративний, а дуже романтичний, стильний і образний. Олександр Іванович — це харківська легенда, що вже стає брендом і навіть мерчем», — пояснив Максим Розенфельд.
Ще одна легенда київського модерну — Йосип Зекцер. Цей архітектор не лише став фундатором монументального модерну, але й закінчив своє життя точно так само, як легендарний іспанський архітектор Антоніо Гауді.
Максим Розенфельд і Світлана Фельдман, директорка видавництва «АССА»
«Будинок Йосипа Зекцера — один із кращих прикладів саме монументального модерну київських архітекторів. До речі, Зекцер загинув через 6 років після Гауді і за абсолютно аналогічних обставин. Усі знають легенду про те, що коли Антоніо Гауді потрапив під колеса барселонського трамваю, його відвезли в лікарню, яку він колись побудував. Коли Зекцер потрапив під трамвай, його відвезли на станцію на Рейтарській, яку він збудував. Архітекторові дали маску з анестезією, адже потрібно було зробити операцію, але він відсунув її і сказав: “Я все побудував. Далі будуватимуть інші”. І помер. Це один із моїх найулюбленіших героїв. Він обов’язково з’явиться в книжці “Фасади Києва”», — запевнив Максим Розенфельд.
Із легендарних архітекторів-модерністів оповідь переходить на легендарні будинки в стилі модерн. Архітектор розповів гостям про будівлю, в якій жили засновники ХФТІ, зокрема Лев Ландау, про будинок на вулиці Римарській, 6, про клініку Червоного Хреста, будівлю на вулиці Пушкінській (нині — вул. Г. Сковороди) та будинок мануфактури навпроти Благовіщенського собору зі скульптурами в декадентському стилі, який був популярним у часи його будівництва.
Зображення фасаду будинку по вулиці Костя Левицького, Львів
«Улюблена нами всіма мануфактура, що вже давно стоїть у руїнах. Колись головний архітектор Гітлера Альберт Шпеєр сказав, що руїни мають романтичніший вигляд, ніж цілі будівлі…» — додав автор.
«Часом мене запитують: ти взагалі бачиш, що відбувається довкола? Чи на часі книжки? Але насправді я роблю це, щоб відволіктися від того, що під вікнами гуде і блимає. А отже, таким чином, просто лікуюся. І я планую продовжувати терапію й надалі»
До книги «Фасади. Харків» увійшли як зображення будівель, якими вони є зараз, так і зображення будинків до «модернізації» — німецької чи радянської. Наприклад, аби з’ясувати, який вигляд мав один із найстаріших будинків по вулиці Конторській до «радянського ремонту», Максимові Розенфельду довелося провести ціле розслідування. «Цей будинок віддали під комунальні квартири для працівників ЖЕКу ще у 20-ті роки. І відповідно до цього статусу він і виглядає. Але ми знаємо, що початково він був фантастично прекрасним. Десь 5 років тому харківський дослідник архітектури Євген Соловйов знайшов в архіві аркуш із його зображенням. І саме воно стало основою для зображення, яке я створив», — говорить Розенфельд.
Зображення фасаду будинку по вулиці Костя Левицького, Львів
Автор завершує розповідь про будинки історією про людину, котрій присвячена його книга, а саме — про архітектора Олександра Лейбфрейда. Працюючи як архітектор і викладач інституту, він протягом 10 років зберігав для свого архіву фото старих будинків і вулиць.
«Він створив класний бібліотечний каталог, на кожній з окремих карток якого було написано все, що можна сказати про конкретний будинок. Це була людина, яка знала про місто все та щиро й безкоштовно ділилася знаннями з містянами, які до нього зверталися. Наприкінці 90-х років син Олександра, Володимир, теж архітектор, виїхав до Німеччини і взяв із собою батька. Я намалював портрет Олександра, написав про нього текст і відіслав матеріали його синові із запитанням, чи він не проти, щоб я присвятив книгу його батькові. І тоді ця історія ніби замкнулася для мене», — розповів Максим Розенфельд.
Зображення фасаду будинку по вулиці Чикаленка, Київ
Насамкінець Максим Розенфельд зізнається: для нього книга «Фасади. Харків» стала порятунком від депресії. «Часом мене запитують: ти взагалі бачиш, що відбувається довкола? Чи на часі книжки? Але насправді я роблю це, щоб відволіктися від того, що під вікнами гуде і блимає. А отже, таким чином, просто лікуюся. І я планую продовжувати терапію й надалі. Наприклад, у січні цього року ми поїхали з моїм другом архітектором до Львова, щоб поспілкуватися з Олегом Дроздовим, Антоном Коломійцевим, головним архітектором Львова, та Юліаном Чаплінським. Вони мені кажуть: намалюй нам Львів. І от у мене вже є 65 фасадів міста Львова. І знов це терапія… Я би хотів намалювати і фасади Львова, і фасади Чернівців, і фасади Одеси, і фасади Києва», — розповів Максим Розенфельд.
