Жовтень у столиці справді видався цікавим на події для української артспільноти.
Після 3-го сезону фестивалю Ukrainian Design and Innovation Week, який тривав 5–13 жовтня в кількох локаціях Києва, експерти та запрошена аудиторія продовжили обмін думками на архітектурно-мистецькому заході Design & Architecture Summit.
У просторі UNIT.City протягом двох днів говорили про монументальне мистецтво, еволюцію матеріалів у дизайні та будівництві, предметний дизайн, пошук сценаріїв для архітектурної спадщини, яка залишилася нам із минулого.
Учасники панельної дискусії «Монументальне мистецтво в сучасному міському просторі» та головний редактор PRAGMATIKA.MEDIA Костянтин Ковшевацький
Подія в такому великому форматі стала можливою завдяки нашій співпраці з організаторами Ukrainian Design Week Анатолієм та Катериною Росковшенками та за підтримки українських компаній Schüco Ukraine, Forbo Flooring Systems, MDT Group, ELIO HOME, BUDZIRKA, а також компанії Expolight та бренду Kabluka Light & Digital Sculptures, заснованих українським митцем, світловим дизайнером Миколою Каблукою.
Зліва направо: скульптор-кераміст GORN Ceramics Юрій Мирко, CEO BUDZIRKA Святослав Шилін, директорка Міжнародного інституту культурної дипломатії Тетяна Калита, митці Олексій Сай, Світлана Ратошнюк, Олексій Аполлонов, креативний директор GORN Ceramics Богдан Кривошея
Повна програма та ключові тези виступів учасників панельних дискусій Design & Architecture Summit — у великому звітному матеріалі тут.
Розпочався захід з обговорення ролі та побутування об’єктів монументального мистецтва в публічних просторах.
Українські міста досі наповнені монументами часів радянської епохи, багато з них несуть ідеологічне навантаження або є політизованими. Назагал ці об’єкти — меморіали, монументи, скульптурні форми — є свідченням того, якою мовою митці і влада того часу зверталися до глядача, які засоби виразності та впливу вважали доцільними.
Які ідеї та форми приходять на зміну? Які монументи та скульптури на часі в урбан-просторах Києва та інших українських міст саме сьогодні? А також — про що хочуть говорити автори артінсталяцій своїми роботами і які матеріали вони можуть використовувати як альтернативу класичним художнім медіа? Ці запитання ми поставили учасникам дискусії: СЕО компанії BUDZIRKA Святославу Шиліну, співзасновниці та директорці Міжнародного інституту культурної дипломатії, організаторці Міжнародної бієнале «Скульптура просто неба» Тетяні Калиті, креативному директору GORN Ceramics та засновнику студії 22F Богданові Кривошеї, художнику-керамісту GORN Ceramics Юрію Мирку, українським митцям Олексієві Саю, Світлані Ратошнюк і Олексію Аполлонову, які нещодавно взяли участь у спільному проєкті бієнале «Скульптура просто неба» та BUDZIRKA зі створення артоб’єктів, і світловому дизайнерові, засновнику і артдиректору компанії Expolight та бренду Kabluka Light & Digital Sculptures Миколі Каблуці.
Дводенний офлайн-івент Design & Architecture Summit зібрав творчу спільноту в просторі інноваційного парку UNIT.City
На початку зустрічі ведучий панельної дискусії, головний редактор PRAGMATIKA.MEDIA Костянтин Ковшевацький запросив Тетяну Калиту та Святослава Шиліна розповісти аудиторії про новий проєкт «Креативна лабораторія», який згуртував представників артспільноти та виробників у виготовленні просторових об’єктів з HPL-панелей. Ці мистецькі роботи доповнили експозицію бієнале в «Софії Київській», цього року вона називається «Лінія життя». Прототип скульптури авторства Олексія Сая на час саміту також був розміщений на території UNIT.City.
Тетяна Калита: «Включити до експозиції роботи, створені не в майстерні скульпторів, а на промислових потужностях і з будівельного матеріалу, було певною авантюрою, яка виправдала себе»
За словами Тетяни Калити, для міжнародної бієнале «Просто неба», яка проходить у просторі колишнього митрополичого саду «Софії Київської» з 2016 року, було певною авантюрою включити до експозиції роботи, які були створені для виставки не в майстерні скульпторів, а на промислових потужностях та з матеріалу, який вважається будівельним.
Тетяна Калита та Святослав Шилін
Ідея дослідити потенціал використання HPL-панелей у творчих проєктах народилася у співпраці з компанією BUDZIRKA, яка не вперше підтримує заходи Міжнародного інституту культурної дипломатії та бієнале «Просто неба».
Художники Олексій Сай, Олексій Аполлонов та Світлана Ратошнюк отримали запрошення створити ескізи, за якими на виробництві під інженерним та авторським наглядом були виготовлені три просторові об’єкти: «Слон, що стікає кровʼю», «Спустошені» та «Увага!».
Тетяна Калита згадала про те, що у 2016 році, коли бієнале готували до відкриття вперше, ідея розмістити сучасні скульптури у «класичному» просторі колишнього митрополичого саду «Софії Київської» викликала певний опір у керівництва заповідника. Вона резюмує: той перший досвід і реакція відвідувачів дали зрозуміти і організаторам, і керівництву, що це було варто зробити.
Так само і цей новий досвід створення сучасних просторових об’єктів із HPL здавався своєрідним викликом, який виявився плідним і цікавим.
Святослав Шилін і Тетяна Калита розповіли аудиторії, які ідеї були закладені у скульптури проєкту «Креативна лабораторія»
Вона поділилася з аудиторією спостереженнями: незважаючи на те, що панелі HPL Fundermax пласкі й міцні, розмістити фігури було не так легко, і це потребувало окремих рішень. «Ми мали справу з унікальним простором. Територія “Софії Київської” під охороною ЮНЕСКО, і є певні обмеження. Наприклад, об’єкти не можуть бути заглиблені в ґрунт, були певні вимоги щодо висоти інсталяцій. Зважаючи на те, що цей простір публічний, об’єкти мали бути стабільними й антивандальними. Тому я хотіла б зробити комплімент інженерним рішенням, вони були прийнятні і для керівництва заповідника, і для збереження сенсів, які закладали автори художньої частини творів», — зазначила Тетяна Калита.
Святослав Шилін: «Здається, з плином часу скульптури у просторі бієнале майже почали пускати коріння і “спілкуватися” між собою, з іншими роботами митців. Результат нашої спільної роботи — нове бачення скульптури в громадському просторі»
Святослав Шилін, звертаючись до аудиторії, навів приклад: коли архітектор Городецький створював Будинок із химерами та інші свої проєкти, він експериментував із бетоном, тоді новітнім матеріалом.
«Свого часу це вважалося хоробрим кроком, непередбачуваним за результатом. Мабуть, із цього ми брали певний приклад, і сьогодні дивимося на результати, які отримали», — сказав Святослав.
Досвід співпраці з художниками він назвав надзвичайним. За словами Шиліна, обмеження, зумовлені певними фізико-технологічними властивостями матеріалу й особливостями простору, де мали розмістити готові об’єкти, стали не перепоною, а рушійною силою під час роботи. Він поділився з присутніми враженнями від спостережень за виготовленням скульптур.
Дводенний Design & Architecture Summit став завершальною подією Тижня українського дизайну та інновацій у столиці
Далі учасники перейшли до обговорення сенсів, які автори заклали у твори, і до ширшого кола питань: чи мають взагалі об’єкти, розміщені в громадських просторах міста, виховувати глядача? Чи повинен автор пояснювати свій твір людям, доносити його суть, або ж ліпше віддати це на суд аудиторії, щоб вона визначала суть сама?
На думку Тетяни Калити, цінність сучасних мистецьких робіт полягає в тому, що вони викликають багато різних думок, емоцій та асоціацій, і це краще, ніж якщо в роботі транслюється пряма думка, яка легко зчитується. При цьому для складних сенсів не обов’язково використовують складні форми.
Художник Олексій Аполлонов
Художниця Світлана Ратошнюк
Художник Олексій Сай
Святослав Шилін розповів аудиторії, які саме ідеї були закладені у скульптури проєкту «Креативна лабораторія» їхніми авторами.
Артобʼєкт авторства Світлани Ратошнюк «Увага!» містить елементи, які відсилають нас до логістичних маркувань, це попередження про крихкість вантажу, вразливість до впливу води чи вогню. В цьому разі йдеться про увагу до людей, увагу однієї людини до іншої в час, коли все навколо нестабільне, а ми є крихкими і вразливими. При цьому сама скульптура фіксується на локації дуже надійно.
У скульптурі Олексія Сая «Слон, що стікає кров’ю» великий акцент зроблений саме на конструктиви. Автор обрав рішення, виходячи з властивостей матеріалу, — елементи конструкції розташовані у двох напрямках і підтримують один одного. Таким чином, слон стікає кров’ю, але через це стоїть, і якщо перестане — впаде, ця метафора апелює до подій сьогодення.
Робота Олексія Аполлонова «Спустошені» — це об’ємні, проте пустотілі фігури людей, виконані в кольорі. «Люди йдуть, вони в подорожі, але в їхніх валізах нема нічого, і всередині них теж нема. Вони абсолютно порожні. Це все із сьогоднішнього дня», — пояснив сенс, закладений у скульптуру, Олексій Аполлонов.
Лайтинг-дизайнер Микола Каблука долучився до дискусії й розповів про концепцію, дизайн і реалізацію меморіальної інсталяції «Хрест Героїв»
Далі учасники й гості заслухали виступ світлового дизайнера Миколи Каблуки про меморіальну інсталяцію «Хрест Героїв», присвячену воїнам ЗСУ та боротьбі українського народу, встановлену цього року в міському парку Вишгорода.
Розробка концепції «Хреста Героїв», майстер-плану локації, архітектурний дизайн і реалізація цього інноваційного проєкту належать бренду Kabluka Light & Digital Sculptures, до роботи над ідеєю долучилися однодумці — представники духовенства, військовослужбовці, девелопери.
«Хрест Героїв» — скульптура, яка існує в іншій парадигмі, ніж та, до якої аудиторія звикла з радянських часів
Микола Каблука поділився з аудиторією розповіддю про задум і реалізацію меморіалу, який можна вважати зразком новітнього українського монументального мистецтва.
За його словами, «Хрест Героїв» — скульптура, яка існує в іншій парадигмі, ніж та, до якої аудиторія звикла з радянських часів. Це не пам’ятник, до якого люди підходять лише для того, щоб покласти вінок, натомість автор зробив його імерсивним. До «Хреста Героїв» можна наблизитися й відчути більш глибоке занурення і проживання цього досвіду, зайшовши всередину інсталяції і ставши її частиною, а також знайти розраду. Він взаємодіє з глядачем через форму, світло, супроводжуючий звук і цифрове розширення монументу.
Меморіальну інсталяцію, створену Kabluka Light & Digital Sculptures, можна вважати зразком новітнього українського монументального мистецтва
Микола Каблука нагадав, що тема меморіалів зараз залишається дуже дискусійною, в ній багато питань, зокрема — чи варто створювати їх зараз, чи доречніше дочекатися завершення війни. Проте, заважаючи на час, що минає, на біль і втому, які накопичуються, люди потребують емоційного підживлення й підтримки, уваги до їхніх втрат зараз, а не колись. У відео, яким супроводжувалася розповідь лайтинг-дизайнера, аудиторія почула щиру реакцію одного з головних ініціаторів меморіалу, бойового офіцера Олександра Горгана. За його словами, все задумане для «Хреста Героїв» вдалося втілити.
Микола Каблука: «Заходячи всередину скульптури, людина ніби стає частиною хреста, і це партисипація. Кожен символічно розділяє хрест, який випало нести нашій країні, це один із сенсів»
Микола Каблука пояснив ще один аспект роботи:
«Ми хотіли, щоб “Хрест Героїв” повноцінно сприймався трьома категоріями людей — військовими, вірянами, які бачать хрест, і звичайними цивільними людьми, які сприймають це як артоб’єкт. Тому скульптура сприймається ззовні, скульптура сприймається зсередини і продовжується в цифровому просторі. Для трьох груп людей, глядачів їхній запит закритий. Це було дуже важливо».
Головний редактор PRAGMATIKA.MEDIA, модератор дискусії Костянтин Ковшевацький
Далі Костянтин Ковшевацький запитав спікерів про їхнє ставлення до розміщення творів мистецтва в міському просторі. Чи не перетворюється таким чином мистецтво на дизайн?
На думку художника Олексія Сая, скульптура в публічному просторі здавна була функціональною, створеною на чиєсь замовлення і з певною метою. У випадку з публічними просторами варто керуватися не виключно творчою думкою митця, а дбати про те, як це буде працювати і чи зробить місце кращим.
«Згаданий “Хрест Героїв” — ідеальний тому приклад, створений із повагою до всіх аудиторій, до місця, з гармонійним розташуванням. Водночас місто — це хаотична штука, а тим більше наші міста з їхньою архітектурою, заскленими балконами, безладом… Із цим доведеться мати справу. З тим, що об’єкт так чи інакше не буде у красивому просторі на 360° майже ніде, і це може не спрацювати. З тим, що він не влаштує всіх, що не сподобається багатьом. Тому треба думати, як мати справу з тими просторами, що в нас є, і з такими людьми, які мають різні думки. Це складніше, ніж питання краси, — говорить він. — Створюючи “Слона”, я якраз думав про те, що скульптура може бути легкою й тимчасовою, поки у нас триває цей перехід до сприйняття скульптури в публічному просторі. Всі звикли до бронзи, де є фігура, постамент, а решта не сприймається скульптурою. Тому такі речі можна заводити в простори під виглядом тимчасового. І, може, це і добре».
Художник Олексій Сай говорить про роль тимчасових артоб’єктів у міських просторах
За словами Олексія Сая, який також є автором інсталяції I’m fine для цьогорічного фестивалю Burning Man, що так відгукнулася українцям, невеликі тимчасові артоб’єкти додають настрою спостерігачам. Вони роблять простори «легшими» й більш гармонійними, але не впорядковують їх так, як це здатні робити монументальні об’єкти.
У відповіді на питання ведучого, чому в нас так мало тимчасової скульптури в міському полотні порівняно з іншими країнами, він спирається на відсутність традиції як такої й на те, що ми регулярно викорінюємо зроблене попередниками раніше.
Олексій Сай: «Поки триває перехід до сприйняття скульптури в публічній площині, такі речі можна заводити в простори у вигляді тимчасового мистецтва»
Переходячи від сенсів до матеріалів і продовжуючи тему тимчасовості, Костянтин Ковшевацький звернувся до креативного директора GORN Ceramics Богдана Кривошеї із запитанням, чому в монументальному мистецтві досить мало працюють із керамікою.
Богдан Кривошея зазначив: незважаючи на більшу вразливість керамічних скульптур і нюанси виготовлення великих об’єктів із кераміки, за бажання та в підготовлених локаціях її можна вдало використовувати. Ці вкраплення в суспільних просторах можуть бути дуже цікавими, керамічні артоб’єкти мають інший настрій і характер, ніж метал, вони набагато «тепліші» і приємніші за сприйняттям, із фінансового боку їх доступніше виготовляти.
Що ж до ширшого питання, чи мають скульптура, артінсталяції бути присутніми в суспільних просторах, Богдан Кривошея каже: тільки там вони і повинні бути, бо мистецтво — це те, що варто бачити якомога більшій кількості людей. Саме так можна забезпечити щоденне естетичне виховання перехожих, містян.
Підсумовуючи дискусію, спікери висловили думки, що мистецтва в публічних просторах має бути більше, зокрема й такого, що реалізується за допомогою різних медіа та засобів виразності
Олексій Аполлонов: «Відсутність попиту на якісні скульптуру, декоративно-прикладне мистецтво для громадських просторів не можна компенсувати за рахунок лише приватних замовлень»
Художник Олексій Аполлонов зазначив: те, як поводитиме себе і що диктуватиме мистецький об’єкт, скульптура в публічному просторі, визначається не лише талантом митця та ідеєю, яку було вкладено, але й суспільними і владними ініціативами.
За його словами, в країні багато талановитих людей, митців, архітекторів і дизайнерів, але міста, паркові зони потерпають від невиважених рішень через відсутність необхідного рівня експертизи у посадовців і знань про культурну спадковість, культурну пам’ять у громадян-споживачів. Також Аполлонов вказав на відсутність сталого попиту на якісні скульптуру, декоративно-прикладне мистецтво, які, на його думку, не можна компенсувати за рахунок лише приватних замовників та ініціатив. Без цього не досягти необхідного рівня розвитку й масовості, особливо якщо говорити про міські, громадські простори.
Водночас, як зазначив Костянтин Ковшевацький, бувають різні випадки, так, проєкт «Хрест Героїв» став саме приватною ініціативою та фінансувався фондом ім. отця Тита Войнаровського.
Скульптор-кераміст GORN Ceramics Юрій Мирко
На думку Богдана Кривошеї, Україна перебуває в певному трансформаційному періоді, коли монументальне мистецтво попередніх форматів вже не знаходить відгук як у громади, так і в самих митців. Тому варто шукати нові форми, і якщо дизайн і мистецтво при цьому перетинаються — вади в цьому нема:
«Для мене дизайн — це рішення. Гарний дизайн будь-чого передбачає зрозумілість, зручність, емоції від користування. Мистецтво завжди викликає внутрішні переживання й емоцію. Скульптури, які перебувають на кордоні дизайну і мистецтва, — як-от згаданий “Хрест Героїв”, бо він дуже технологічний, наповнений сучасними світловими, звуковими виразними засобами, — здатні викликати спектр душевних переживань. Це про ті нові форми, які можна розповсюджувати. В Україні зараз ми створюємо багато нового, не лише у військовому, але і в культурному, дизайнерському сенсах. Є криза, але криза — завжди вікно можливостей і поштовх до нового. Це справа не тільки уряду, громади, а всіх нас, щоб рухатися вперед.
Через різні відгуки або їхню відсутність і навіть помилки з часом ми прийдемо до свого стилю, розуміння, як це має бути. Водночас, як на мене, не варто категорично відкидати, знищувати зразки класичного монументального мистецтва з минулих епох».
«Варто шукати нові форми, і якщо дизайн і мистецтво при цьому перетинаються — вади в цьому нема», — Богдан Кривошея
Микола Каблука підтримав тезу про синергію дизайну й мистецтва, за його словами, традиційні підходи до створення об’єктів монументального мистецтва, класичні матеріали вже не працюють так, як раніше.
Світлана Ратошнюк та Олексій Аполлонов поділилися з гостями враженнями від роботи з HPL-панелями та співпраці з командою інженерів і технологів — як поводить себе матеріал, які обмеження та переваги у творчості надає.
Богдан Кривошея говорить про те, що ми перебуваємо в трансформаційному періоді, коли монументальне мистецтво потребує нових форм та інструментів
Підсумовуючи дискусію, спікери висловили думки, що мистецтва в просторах, з якими активно взаємодіють люди, має бути більше. Причому різного за типами — тимчасового і постійних експозицій, виготовленого з антивандальних матеріалів і більш крихкого — так це формуватиме інше сприйняття об’єктів, спонукатиме до турботи, зрощення суспільної культури.
Можливо, саме таке «виховання» мистецтвом більш доцільне, аніж ідеологічне, завдання якого покладали на монументи в минулому.
У фінальному виступі Тетяна Калита перефразувала відому тезу про теорію розбитих вікон — вона назвала її «теорією засклених вікон».
Коли відвідувачі, громада бачать, що простори загального користування впорядковані, регулярно відновлюються і лагодяться після втручань або вандалізму, це формує культуру ставлення: згодом їх більше не захочеться нікому руйнувати.
Учасники дискусії «Матеріали в дизайні. Бібліотека матеріалів як інструмент для дизайнера»
19 жовтня Design & Architecture Summit відкрився панельною дискусією про матеріали в дизайні.
У зустрічі взяли участь Ольга Новікова, архітекторка, співзасновниця Martins architecture & design studio, СЕО BUDZIRKA Святослав Шилін, архітекторка, засновниця Danielian Bureau, співорганізаторка ДВРЗ Design Days Анаіт Данієлян, директор ТОВ «Конопляні технології» (ТМ Hempire) Сергій Бойко та Олександра Попруга, засновниця дизайн-студії об’єктів із переробленого пластику Anumo Plastic.
Святослав Шилін також є співавтором ідеї створення Бібліотеки українських матеріалів
Спікери будували дискусію навколо таких питань: із чого складаються шедеври сучасних дизайну й архітектури? Які матеріали в дизайні і чому є найбільш популярними й перспективними сьогодні та які з них можуть з’явитися саме в Україні? Під час зустрічі аудиторії була презентована Бібліотека українських матеріалів — пізнавально-експериментальна локація для дизайнерів і архітекторів, створена в просторі BUDZIRKA цьогоріч.
Бібліотека українських матеріалів містить експонати, згруповані за сімома типами: дерево, камінь, глина, скло, метали, полімери й волокна
«В Україні багато цікавих матеріалів, про які майже ніхто не знає», — Ольга Новікова
На початку зустрічі Ольга Новікова пригадала: ідея створити збірку питомих матеріалів, яка була б корисною для українських дизайнерів і спонукала їх до експериментів та колаборацій, виникла під час відвідування простору Zaventem Ateliers у Бельгії разом з історикинею дизайну, організаторкою ДВРЗ Design Days Ларисою Цибіною:
«Після цього ми мали розмову, що у нас в Україні дуже багато цікавих матеріалів, про які майже ніхто не знає. Так ми почали роботу над створенням Бібліотеки, це вдалося зробити доволі швидко завдяки ентузіазму Лариси Цибіної і Святослава Шиліна».
Ольга Новікова, архітекторка, співзасновниця Martins architecture & design studio, розповіла про ідею й реалізацію Бібліотеки українських матеріалів
Ольга Новікова розповіла, що наразі Бібліотека містить матеріали, згруповані за сімома типами: це дерево, камінь, глина, скло, метали, полімери й волокна. Важливим моментом є те, що всі матеріали представлені в їхньому первісному стані, без обробки, тобто в експозиції немає готових виробів.
Відвідувачі — дизайнери, архітектори, творча спільнота — можуть вивчати технологічні властивості матеріалів, компонувати зразки для власних майбутніх проєктів і контактувати з їх виробниками.
В експозиції Бібліотеки немає готових виробів, лише зразки. Це допомагає розглядати матеріали без асоціацій щодо конкретного використання або проєктів, що вже існують
Олександра Попруга: «Знайомство зі зразками дає можливість оцінити їхню вагу, щільність, тактильність, колірні особливості, це неможливо зробити за фото»
Костянтин Ковшевацький звернувся до присутніх виробників, чиї матеріали представлені в Бібліотеці, та попросив їх прокоментувати співпрацю. Чим саме є участь у наповненні Бібліотеки — нагадуванням дизайнерам, що такий матеріал існує, чи радше спробою надати їм практичну палітру для проєктів?
Олександра Попруга, засновниця дизайн-студії об’єктів із переробленого пластику Anumo Plastic
За словами Олександри Попруги, засновниці студії Anumo Plastic, це обидва варіанти — як розповідь про продукт, його патерни, колористику, можливість оцінити вагу, щільність, тактильні якості (адже лише візуально не все можна сприйняти правильно), так і пропозиція його застосування. Вона згадала, що в Бібліотеці представлені кілька інших видів переробленого пластику від українських студій. Тож спробу засновників простору запросити українських виробників і дизайнерів не до конкуренції, а до комунікації та співпраці можна вважати вдалою.
Сергій Бойко пригадав, що на початку роботи з технічними коноплями цей матеріал сприймався екзотично і не асоціювався з будівництвом. Наразі ж українська індустрія конопель відроджується, цьому посприяли зокрема й зміни в законодавстві. Hempire свого часу першими стали використовувати подрібнені стебла конопель — костру — й розробили власне українське вапняне в’яжуче. Сьогодні в Hempire виготовляють не лише вапняно-конопляний тиньк для будівництва, але й декоративні, акустичні панелі, панелі типу армстронг.
Важлива якість цих матеріалів — від’ємний вуглецевий слід, чим наразі не може похвалитися цемент, і відсутність будь-яких шкідливих домішок.
Виступ директора ТОВ «Конопляні технології» (ТМ Hempire) Сергія Бойка
«Створюючи житло, ми говоримо не лише про красу, від нас у принципі залежить, чим буде дихати кінцевий споживач, мешканець», — Сергій Бойко
Свого часу компанія «Конопляні технології» ініціювала створення Української асоціації конопляного будівництва, роль Бібліотеки українських матеріалів Сергій Бойко вбачає в тому, щоб вона сприяла появі нових стартапів і доведенню продуктів до ринку та споживача.
Галина Поволяшко, співзасновниця студії декоративних рішень для інтер’єру DЕCOR SOLUTIONS, і Лариса Цибіна, історикиня дизайну, організаторка ДВРЗ Design Days
Сергій Бойко звертає увагу на проблематику використання наявних будматеріалів — їх складно утилізувати, і на практиці в Україні це майже не роблять. Цю ситуацію треба змінювати, зокрема й за рахунок розробки та використання нових українських матеріалів — із маркерами екологічної чистоти, зрозумілих для використання й утилізації.
Виступ архітекторки, засновниці Danielian Bureau та співорганізаторки ДВРЗ Design Days Анаіт Данієлян
Анаіт Данієлян вважає Бібліотеку матеріалів, у створенні якої також узяла участь, допоміжною для дизайнерів — вона систематизує напрацювання, що вже існують, та спонукає до колаборацій. На її думку, зараз в індустрії оптимально прогресувати й рухатися разом, а не поодинці.
Те, що в колекції забрані саме зразки, а не вироби, зручно для дизайнерів — це розбиває стійкі асоціації з конкретним використанням і розвиває фантазію.
«Історичні матеріали можуть “втягнутися”, перенестися в сучасність. Традиційні методи виготовлення матеріалів використовуються в сучасному дизайні. Це те, як має працювати Бібліотека і як мають застосовуватися українські матеріали», — Анаіт Данієлян
Бібліотека українських матеріалів має потенціал стати платформою для колаборацій дизайнерів, архітекторів, виробників та створення стартапів
Анаіт Данієлян закликала українських дизайнерів не боятися експериментувати, використовуючи нові для себе матеріали, міксувати вітчизняні та закордонні позиції, якщо поки вони не відчувають, що здатні покрити всі потреби за рахунок українських виробництв. Це сприятиме розвитку індустрії.
Ще одна перевага Бібліотеки, на яку звернула увагу архітекторка, — це нові можливості не лише для дизайнерів інтер’єру, архітекторів, але і для предметного дизайну. В якості прикладу Анаіт Данієлян розповіла про колаборацію бренду kint і GUSHKA, в результаті якої крісло від kint «одягли» в овечу вовну. До цієї співпраці бренд GUSHKA сприймався переважно в розрізі відновлення ремесла і створення готових виробів, тепер вони вийшли на ринок як постачальники цікавого матеріалу.
Під час зустрічі аудиторія мала можливість поставити запитання спікерам — дизайнерам, архітекторам і виробникам
Святослав Шилін: «Сировина — це початок. Займатися експортом сировини для України недостатньо, треба створити додану вартість. Тому ми виховуємо, плекаємо саме це»
В завершальній частині зустрічі Святослав Шилін відповів на запитання гостей про те, чи містить створена колекція відомості про сумісність різних матеріалів і шарів, варіанти їх спільного застосування в об’єктах і виробах. Також — чи планується найближчим часом розширення збірки матеріалів та залучення BUDZIRKA, яка опікується створеним простором, до менеджменту й дистрибуції матеріалів українського виробництва.
