М’яка архітектура для повільного життя

Не темп равлика, а правильна швидкість

Досить популярна сьогодні філософія slow living зародилася в Італії ще наприкінці 1980-х років. Відправною точкою розвитку цього руху стало створення організації Slow Food. Політичний активіст Карло Петріні заснував це об’єднання для протидії розповсюдженню в Італії ресторанів швидкого харчування, зокрема мережі McDonald’s, яка у 1986 р. відкрила в країні свій перший заклад.

Метою Slow Food була підтримка закладів-антиподів фастфуду з його спрямованістю на уніфікацію, швидкі та недорогі перекушування. На противагу цьому послідовники Петріні прагнули зберегти традиційну національну та регіональну кухню, заохочували вирощування місцевих продуктів, поважали традиції застілля та неспішної насолоди прийомом їжі.

Незабаром концепт повільності перетік в інші сфери життя, ознаменувавши появу цілого slow-руху. Його маніфестом можна вважати книгу «Без суєти» канадського журналіста Карла Оноре, видану 2004 р. У ній розглядається, як можна застосовувати принципи неспішності в кожній галузі людської діяльності. «Повільна філософія не в тому, щоб робити все в темпі равлика. Вона — в прагненні робити все з правильною швидкістю. Насолоджуватися годинами та хвилинами, а не просто рахувати їх. Робити все якнайкраще, а не якнайшвидше. Йдеться про якість, а не кількість у всьому — від роботи до їжі та виховання дітей», — пояснював Оноре.

«Festina Lente», — кажуть послідовники slow living. Поспішай повільно. Філософія slow не про відставання, не про заперечення прогресу та нових технологій, а про баланс у житті. Про більш усвідомлене проведення часу. Про насолоду миттєвостями. Саме такий підхід дозволяє зробити життя більш здоровим, благополучним, щасливим, а роботу — продуктивною.

Рух за повільне життя виник в Італії і швидко поширився світом

Світовий інститут повільності, заснований Гейром Бертелсеном, є лише однією з небагатьох організацій у світі, які просувають ідеї slow living. Причому адепти цього руху вважають, що повільним може бути все: мистецтво, освіта, наука, подорожі, мода, виховання дітей, старіння, секс, медицина, технології, архітектура, міста…

 

Повільні міста

Одним із найпоширеніших відгалужень slow-світогляду став рух за повільні міста, який також виник в Італії. Біля його джерел стояв Паоло Сатурніні, тоді — мер тосканського містечка Греве-ін-К’янті. Почалося все з того, що він і ще три його колеги домовилися змінити життя в їхніх населених пунктах відповідно до принципів повільності. Для закріплення цього рішення в 1999 р. було створено організацію Cittaslow, яка існує й досі.

Стати повноцінним членом Cittaslow може лише місто з населенням не більше 50 тис., яке зобов’язується відповідати цілій низці вимог: забезпечувати підтримку місцевого виробництва, зберігати культурну спадщину та історію, прагнути підвищення добробуту мешканців шляхом уповільнення темпу життя, створювати належну інфраструктуру для цього, заохочувати здоровий спосіб життя. Надзавдання — зберегти культурне розмаїття на тлі повсюдної гомогенізації.

 

Повільна архітектура

Повільна архітектура — ще одна навколоурбаністична концепція, яка виросла з руху слоуфуд. Під цим терміном розуміється архітектура, яка створюється поступово, органічно вписується в середовище та задовольняє на всіх рівнях потреби користувача.

Повільний архітектор витратить стільки часу, скільки йому потрібно, на дослідження кліматичних умов, особливостей ландшафту, а також соціальних і психологічних потреб клієнта. Знову ж таки, це не означає, що будівництво повільного будинку триватиме вічно. Воно лише займе стільки часу, скільки дійсно необхідно.

Повільна архітектура прагне гармонії з довкіллям

Засновник руху Slow Home Джон Браун каже, що повільне життя має на увазі життя відповідно до доходів, а не прагнення купити найбільший маєток. Таким чином, повільна архітектура — це рух від розміру до якості та довговічності. 

Одним із аспектів повільної архітектури є повторне використання об’єктів, конструкцій, матеріалів. Так, повільні архітектори вважають за краще заповнювати та ущільнювати наявні міські простори, а не забудовувати приміські зони. Крім того, частиною архітектурного проєкту стають уживані або вироблені локально матеріали. Мета такого використання — не тільки скорочення витрат, але також данина культурі та історії регіону.

Хоча повільна архітектура прагне до гармонії з навколишнім середовищем, уникнення відчуття «штучності» та поваги до місцевих традицій, сучасні технології проєктування чи будівництва зовсім не табу. Однак вони не повинні визначати зовнішній вигляд повільних будинків, які за стилем варіюються від ультратрадиційних до авангардних.

 

Петер Цумтор — термальні купальні та каплиця

Справжнім символом повільної архітектури став комплекс «Терми Вальс» у Швейцарії, побудований за проєктом Прітцкерівського лауреата Петера Цумтора в 1993–1996 рр. Архітектор хотів підкреслити гру світла й тіні, відблиски води, насичене парою повітря, унікальну акустику приміщень, відчуття теплих каменів — усе для посилення ритуалу купання в термальних водах.

«Терми Вальс» — це архітектурна інтерпретація образу печери. Дахи купалень вистелені землею, вони частково занурені у схил пагорба, а стіни облицьовані плитами із зеленувато-сірого кварциту, що видобувається в регіоні.

Комплекс складається з 15 різних блоків, які з’єднуються один з одним як великий лабіринт. Цумтор ретельно розробив шлях руху купальників по ньому, щоб привести їх до певних точок, де люди могли б насолодитися гарними краєвидами та власним інтимним досвідом прийняття термальних ванн. Маленькі простори перемежовуються з великими купальнями за допомогою так званого меандра (тип геометричного орнаменту у вигляді ламаної лінії) — простору між блоками, що з’єднує їх докупи.

«Рух навколо цього простору означає відкриття. Ви ніби гуляєте лісом. Усі там шукають свій шлях», — пояснює Цумтор. Архітектор хотів, щоб час для відвідувачів терм зупинився, тому навіть був проти розміщення годинника всередині. Втім, через деякий час після відкриття він там усе ж таки з’явився.

Ще одна повільна робота Цумтора — Каплиця брата Клауса в Німеччині. Архітектор погодився взятися за цей проєкт майже безкоштовно після того, як до нього звернулися місцеві фермери. Вони хотіли віддати належне Ніклаусу з Флюе, католицькому святому, що жив у XV ст., якого вважали своїм покровителем.

Каплиця Ніклауса з Флюе, або брата Клауса, була побудована посеред поля. За суворим геометричним фасадом ховається містичний інтер’єр. Світло проникає всередину храму через отвір у даху. Оскільки отвір нічим не закритий, то разом зі світлом туди також потрапляє дощ і сніг. Таким чином, досвід перебування у святилищі залежить від часу доби та погоди, проте неминуче наштовхує на похмурі відчуття та екзистенційні думки.

Інтерес представляє оригінальний метод будівництва каплиці. Спочатку фермери спорудили зі 112 стволів сосни каркас, що нагадує індіанський вігвам. Потім на цю дерев’яну основу уклали 24 шари бетону (кожен близько півметра завтовшки). Коли бетон застиг, дерев’яний каркас підпалили. Внаслідок цього всередині храму залишилася порожнина з обвугленими стінами. У каплиці немає водогону чи електрики. З обгорілими бетонними стінами і свинцевою підлогою вона є місцем украй аскетичним.

 

Ван Шу — музей і кампус

Лауреата Прітцкерівської премії Вана Шу називають взірцевим послідовником руху за повільні міста і навіть «чемпіоном Китаю з повільної архітектури». Він може витрачати роки на роздуми над своїми проєктами.

Що турбує Вана Шу — так це руйнування старих китайських кварталів хутунів і будівництво на їхньому місці бездушних новобудов. Архітектор збирав тонни фрагментів старої цегли та черепиці від знесених будівель і створював із них нові неповторні структури. Це його спосіб забезпечити наступність історії у новому будівництві.

Найвідоміші проєкти Amateur Architecture Studio, якою Ван Шу керує разом зі своєю дружиною Лу Веню, — це кампус Сяншань Китайської академії мистецтв та Історичний музей Нінбо. В обох проєктах Ван використав залишки знесених будинків, які вважалися будівельним сміттям. Застосування цього матеріалу в поєднанні з утрамбованою землею Ван називає «стійким будівництвом по-китайськи».

Ван Шу використовує у своїх проєктах цеглу та черепицю від знесених старовинних будинків

Музей історії в місті Нінбо був побудований за допомогою традиційної китайської техніки під назвою вапан, яка полягає у створенні цілісних структур із різнотипних елементів. Цей метод застосовувався для швидкого будівництва стін після стихійних лих. Ван Шу також використав для фасадів музею велику кількість бетону, який контрастує з уламками старих будівель, зібраними на околицях. На думку архітектора, така будівля музею допоможе місцевим жителям зберегти свої спогади про втрачені села. Деяким використаним матеріалам понад тисячу років.

Кампус Сяншань у Ханчжоу подібний до маленького містечка для студентів і викладачів. Він складається з понад двадцяти окремих споруд, включаючи бібліотеку, галерею, невеликий стадіон, шість навчальних корпусів і дві художні студії. Кожна будівля була ретельно спроєктована з урахуванням її призначення та розташування, вітру, сонця та зв’язку з рештою кампусу. Підхід Вана полягав у тому, щоб дозволити ландшафту з великим пагорбом, річкою та деревами визначити, як розташовуватиметься архітектура. У підсумку природа й архітектура не тільки співіснують, а й доповнюють одна одну.

 

Едуарду Соту де Мора — приватний будинок і готель

Португальця Едуарду Соту де Мора, ще одного володаря Прітцкерівської премії, також часто називають майстром повільної архітектури, зокрема тому, що будівництво навіть маленької будівлі за його проєктом може затягнутися на довгі роки.

Його архітектура контекстуальна й рідко схильна до впливу сучасних тенденцій. «Для мене архітектура — це глобальне питання. Немає екологічної архітектури, немає розумної архітектури, немає стійкої архітектури — є лише гарна архітектура», — каже він.

Соту де Мора спроєктував безліч резиденцій, одна з них — будинок у Моледу, на будівництво якого пішло сім років. Так склалося, що для архітектора характеристики місця важливіші за вимоги клієнта. У випадку з Моледу клієнт був невибагливий (він лише хотів отримати будинок із певним набором приміщень), а от локація виявилася дуже вимогливою — вона була терасованим схилом із видом на атлантичне узбережжя.

Соту де Мора вирішив зберегти тераси на ділянці та приховати резиденцію у цьому специфічному ландшафті. Проблема в тому, що висота терас не дозволяла вписати туди будинок, тому архітекторові довелося реконструювати схил із новими підпірними стінами та платформами. Ці маніпуляції коштували дорожче, ніж сама будівля, проте, на щастя для Соту де Мора, клієнт виявився розуміючою людиною.

Цілих вісім років пішло в Соту де Мора ще на один проєкт — Санта-Марія-ду-Буро. У підсумку напівзруйнований монастир XII ст. перетворився на готель State Inn. Це не реконструкція будівлі в її первісному вигляді — проєкт спрямований на адаптацію руїн під нові функції. Багато кам’яних колон і арок старовинного монастиря збереглися, але ті елементи, які не дожили до наших часів, не були відновлені. Архітектор створив нові простори, що відповідають історії, але є сучасними за своєю концепцією.

 

Як сповільнити життя у великих містах?

Великі міста не можуть приєднатися до організації Cittaslow, життя в них апріорі має більш високий темп, адже жителям Нью-Йорка чи Токіо доводиться долати за день великі відстані, вони не мають часу, щоб зупинитися й насолодитися моментом. З іншого боку, мегаполіси внаслідок швидкого розвитку глобалізуються, впускають до себе міжнародні корпорації, через що втрачають свою унікальність. Та й повільна архітектура рідко знаходить місце серед бетонних джунглів. Здається, slow living неможливий у великих містах?

Не зовсім так.

Мабуть, високий темп мегаполісів не можна зупинити. Та й не треба. Однак можна створити якісь оази повільності — місця, де людина може припинити бігти та перепочити.

Американська архітекторка і співзасновниця руху Slow Space Метте Аамодт пропонує проєктувати повільні простори — місця з ідеальними умовами для сповільнення, роздумів і залучення всіх органів чуття людини. Як приклад такого повільного простору вона наводить Центральний вокзал у Нью-Йорку. «При тому, що він побудований для пасажирів, які поспішають, коли ви входите до великої зали — то мимоволі сповільнюєтеся (і можливо, в цьому суть)», — зазначає архітекторка.

Повільні простори в розумінні Аамодт повинні відповідати трьом основним характеристикам: гарний, чистий і справедливий. Щоб простір був гарним, він має бути красивим, орієнтованим на людину та довговічним. Щоб він був чистим, він має сприяти здоров’ю людей і не мати негативних наслідків для екології. Щоб був справедливим, усі учасники будівництва повинні отримувати справедливу винагороду за свою працю.

М’яка архітектура — це рух від кількості до якості

Китайські урбаністи Женкун Ган, Лінге Лонг і Вень Уян у своїй роботі Soft Architecture and Slow Cities пропонують термін «м’якої архітектури». На їхню думку, саме вплетення таких будівель у тканину міста може наблизити мешканців до ідеалів slow living.

М’яка архітектура повинна виконувати більше функцій, ніж суто архітектурні, та пропонувати публічні простори, що сприяють різним міським активностям та інтеракції між людьми, задовольняти потреби городян на різних рівнях і покращувати якість їхнього життя. При цьому інтер’єри та екстер’єри м’якої архітектури повинні відповідати культурним і поведінковим особливостям користувачів. М’яка архітектура (на противагу жорсткій — бездушній) — це рух від кількості до якості.

 

INTERGAL CITY як приклад архітектури для slow living

Багатофункціональний комплекс INTERGAL CITY, який будується в Печерському районі Києва за проєктом OMEGA ARCHITECTURAL BUREAU, може вважатися прикладом архітектури, що сприяє сповільненню швидкого життя. Як це досягається?

Змішане використання

Поєднання кількох функцій в одному комплексі заощаджує час користувачів. Щоб купити продукти для вечері чи нове вбрання для вечірки, резидентам INTERGAL CITY потрібно просто спуститися до супермаркету або торгового центру. Не треба везти свою дитину до садка через півміста, адже прямо в комплексі передбачений дитячий центр. Для працівників офісу в обідню перерву доступні фудкорти. Для всіх, хто хоче підтримати спортивну форму, відкритий фітнес-центр. Кількість справ, які ви встигаєте зробити протягом дня, не зменшується, а час звільняється.

Близькість транспортних вузлів

INTERGAL CITY розташований у пішій доступності від станції метро «Печерська» та зупинок громадського транспорту. Щоб дістатися автомобілем до центру міста, знадобиться не більше 10 хв. Зручне транспортне сполучення — більше часу для насолоди ранковою чашкою кави та для того, що називають slow morning.

Великий паркінг

Наземний і підземний паркінг на 1 400 місць потенційно позбавляє проїжджу частину, узбіччя та тротуари прилеглих районів від залишених там автомобілів, звільняючи більше простору для машин і пішоходів. Менше перешкод — сприятливіша поїздка чи прогулянка.

Тераси

Для працівників офісів, мешканців і гостей INTERGAL CITY передбачено кілька терас — із прогулянковими зонами, місцями для відпочинку, дитячими майданчиками, гарними краєвидами на схили Дніпра та місто. Такі простори самі собою дають можливість розслабитися й поміркувати, нікуди не поспішаючи.

 

Суспільні простори

Відкриті суспільні простори сприяють комунікації між різними користувачами комплексу та гостями, підвищують соціальну залученість.

Архітектура

Сміливий, але не агресивний архітектурний образ, що разюче відрізняється від залізобетонних коробок, натиканих по Києву, завдяки плавності ліній створює більш дружнє середовище. Такий об’єкт може сам собою стати точкою тяжіння. Крім того, архітектурою передбачені великі панорамні вікна. Надихаючі краєвиди з кожної квартири — унікальний досвід, доступний резидентам на регулярній основі.