Ми з Вами бачимо страшні наслідки — знесення будівлі першої половини ХІХ століття нахабним адвокатом під виглядом реконструкції. Про це багато хто висловився, але пропоную дослідити причини.
Система прийняття рішень стосовно цінної забудови протирічить здоровому глузду
Такий вигляд мав 200-річний будинок на Ярославській, 13Б до знесення
Що ж не так із загальною системою?
1. Цінна історична забудова не захищена. Міста не мають права встановлювати особливі вимоги щодо експлуатації або реконструкції цінної забудови власникам. Міста не мають права складати переліки таких будівель. Міста не мають права визначати цінну забудову — цінною. Те саме стосується міських ландшафтів.
2. Відбувається постійна підміна понять: реконструкція – нове будівництво. До 2011 року (якщо я не помиляюся) в ДБН у визначенні реконструкції було вказано, що має зберігатися конструктивна схема будівлі. В 2011 році це вимарали (ми знаємо, хто це зробив, але і в наступні роки міністерство це не виправило). В законі визначення терміну «реконструкція» — немає.
3. Дозвіл на будівництво і дозвіл на встановлення паркану навколо будівництва в багатьох випадках надають різні установи (державний ДІАМ, міський ДАБК). Ніхто ні з ким не комунікує. Мала би бути одна установа — місто. Хочеш будувати — один дозвіл на всі роботи (підготовчі, будівельні, паркан), як це є у цивілізованому світі.
4. Погодження проєкту реконструкції (історичний ареал) відбувається не в місті, а в міністерстві. Міський департамент нічого про це не знає. Громадськість і фахова спільнота нічого про це не знає. Міністерство не може знати специфіку кожного з 401 історичного місця. Ми всі узнаємо що сталося, коли будівлю вже знесли.
5. Місто не моніторить і не виявляє потенційні пам’ятки, а якщо моніторить і виявляє — переважна більшість заявок «вмирає» в міністерстві. Будинок на Ярославській мав шанс стати пам’яткою — місто за 11 років «не встигло» (а може, не схотіло) дійти до Мінкульту. До речі, скільки співробітників працює в КНМЦ? Пам’ятаю, були розрахунки, що на розробку охоронних договорів пам’яток з вже присвоєним статусом при такій малій кількості співробітників знадобиться 60 років. Інституту громадських інспекторів й досі немає.
6. Комісія з охорони культурної спадщини в Київській Міській Раді налічує дві особи. За моєю інформацією жодного разу не збиралася.
7. Консультативна рада при Департаменті охорони культурної спадщини не веде промоційної роботи, не є публічною, не має сторінки в соцмережах, сайту, не публікує анонси засідань і протоколи (привіт травневому рішенню Констультативної ради про збільшення висотності на Подолі. Звернення вже написали, опублікуємо).
8. В міністерстві культури занадто багато вакантних посад. Працювати нема кому. У відділі, який надає погодження проектної документації реально працює 2 особи — це на всю країну.
9. В місті 6 інспекторів з охорони культурної спадщини. 6 осіб, Карл! При цьому на одному старому Подолі сконцентровано близько 3,5 тисяч пам’яток.
10. Забудовник не реагує на скасування дозволу на встановлення паркану. Йому все одно нічого не буде. Навіть якщо буде суд, і щось йому присудить — виконавча служба не працює (приклад — Хрещатик, 25, де після суду, який заборонив будівництво та позапланових перевірок ДІАМ за нашими зверненнями із приписами, забудовник продовжує будувати, і, навіть, не по ночах, а серед білого дня — за фотографіями мешканців).
Система тяжко хвора
Що ми пропонували в свій час?
- Розширити права місцевого самоврядування і надати можливість надавати статус цінної забудови органам місцевого самоврядування (законопроект № 2143-3 Проект Закону про місто Київ – столицю України). Статті відхилив Комітет при повторному другому читанні.
- Ввести термін «реконструкція» в законодавство, визначивши, що збереження існуючої конструктивної схеми будівлі при реконструкції є обов’язковим. Якщо не збережена конструктивна схема — інший титул «нове будівництво». Правка, подана до законопроекту № 5655 на друге читання наприкінці 2021 року. Відхилена комітетом.
Це, звісно, лише окремі кроки. Але і вони поки не підтримуються.
Я маю велику надію, що ми повернемося до здорового і професійного глузду. Разом із спеціалістами, які працюють над проєктом Містобудівний Кодекс України. І впевнена, що провідну роль в місті має місто, яке не можна обмежувати у збереженні свого genius loci.
Треба повертати реальне місцеве самоврядування в столицю
Але місто має працювати. Подивіться Адмінкодекс міста Нью-Йорк, до прикладу. Структуру міської адміністрації. Наявність районних рад, наявність квартальних комітетів. Київ цим похвалитися не може. Треба повертати реальне місцеве самоврядування в столицю.
Оригінального будинку, на жаль, не повернути. Чи можна зобов’язати забудовника його відновити? Не впевнена. І чи потрібно відновлення втраченої спадщини? Про це точаться суперечки. Мер міста заявив, що розірвав договір оренди землі під будинком. Божечки, там ще і не його земля була! Чим це допоможе (якщо рішення не скасується в суді)? Тим, що власник будівлі мав нерухомість, а тепер — не має. Сам себе обдурив. Але містянам від того не легше.
Мораторій, про який кажуть, зазвичай теж малоефективний. Заставити власників йти на містобудівну раду зміг тільки Садовий. Закон це прямо забороняє (привіт всім, хто був дотичний до створення закону № 3038 та всіх його подальших ітерацій).
Погодження головним архітектором не має під собою процедури і безсанкційне. Обидві правки, що я подавала, зала прийняла, але заради того, щоби остання не вступила в силу (або конкурс, або погодження у головного архітектора в історичному ареалі) похоронили цілий закон (заблокований проектом Постанови).
Будинків першої половини ХІХ століття в Києві майже не залишилося. Їх можна порахувати на пальцях: будинок Іпсіланті на Лаврській, Будинок Браунеса на Січових Стрільців, будинок на розі Костянтинівської і Хоривої, ще може десяток по місту (поправте мене, пам’яткоохоронці). Чому їх так мало? Бо це — не прибуткові будинки, а особняки. В ХІХ столітті (до періоду будівельного буму) Київ був забудований особняками. На зламі ХІХ і ХХ століття власники земельних ділянок зносили власні особняки і будували прибуткові будинки для здачі квартир в оренду для отримання прибутку. Прибуткові будинки замінили особняки, але власники залишалися ті самі, вони проживали в своїх будинках разом із квартирантами. Вони були власниками і землі, і нерухомості на ній. Якість (в тому числі естетична) цих будинків є високою, адже сьогодні ці прибуткові будинки — основна за кількістю частина культурної спадщини Києва. Тож особняків майже не залишилося.
Це означає, що будинок на Ярославській був дуже цінний, він один з небагатьох, який не був знесений в період будівельного буму зламу ХІХ-ХХ ст., не був зруйнований під час Другої світової, не був знесений під час повоєнної відбудови Києва 1950-х років не був зруйнований під час будівельного буму початку ХХІ століття.
Ви скажете: так і цей, адвокат, теж планував збудувати житловий клубний будинок, може він там теж проживати планує. Чим він відрізняється від власників ХІХ століття? Контекстом. Київ періоду війни у ХХІ столітті відрізняється контекстом. ХХ століття корінним образом змінило відношення цивілізованих людей до історії своїх міст.
На жаль, яничарам це не під силу зрозуміти. Треба кардинально міняти закон.
Читайте також:
Кличко ініціював розірвання договору оренди на вже знесений 200-річний будинок на Подолі
Петиція з вимогою відновити будинок на Софійській площі набрала необхідні голоси