Під час Українського будівельного конгресу, який відбувся в Києві навесні, обговорювали питання майбутнього українського девелопменту та урбаністики. Велику увагу приділили проблемі безбар’єрності. На сьогоднішній день в нашій країні понад трьох мільйонів людей з обмеженими фізичними можливостями. Цей показник – один з найбільших в Європі. Війна все ще триває і можна прогнозувати, що співвітчизників з інвалідністю стане, на жаль, тільки більше. Також треба звернути увагу на те, що українці – одна зі стрімко “старіючих” націй. За даними Опендатабот, у нас більше 10 мільйонів пенсіонерів. І, ті бар’єри, які раніше ми не помічали в наших містах, тепер будуть в фокусі. Життєвий простір повинен бути зручним, ергономічним, доступним кожному незалежно від статі, віку чи стану здоров’я. І, на вимогу часу, принципи організації міського життя також мають докорінним чином змінитися.
Нова цінність
Інклюзивність – це принцип, згідно якого доступ до міського простору та послуг мають всі без винятку громадяни. Інакше кажучи, “включення” усіх мешканців в суспільне та міське життя. Зараз це одна з ключових умов побудови відкритого суспільства без штучних кордонів, в якому кожний має можливість реалізувати свій потенціал та задовольнити власні потреби. Але крім доступності та інтеграції, інклюзивність включає в себе безпеку, захищеність, належність до спільноти, взаємодію.
Рендер проєкту Greenville Park на Подолі
У червні Міністерство освіти і науки оприлюднило результати соціологічного
дослідження щодо питань безбар’єрності. Близько 83% респондентів визнають інклюзивність новою цінністю для країни та суспільства, розуміючи важливість адаптованого середовища і необхідність соціальних трансформацій та інфраструктурного вдосконалення.
У містобудуванні рух до інклюзії почався після Другої світової війни. Величезна кількість маломобільних людей в післявоєнний час потребувала якісно нових форм організації міського життєвого простору. Першу концепцію в контексті інклюзивності розробив архітектор Рональд Мейс, який все життя був прикутий до інвалідного візку через хворобу, перенесену в дитинстві. Вона отримала назву “універсальний дизайн” і її принципи широко застосовуються в міському плануванні. Серед них рівність, доступність, гнучкість та простота використання, необхідність незначних фізичних зусиль з боку мешканця, наявність вільного місця і простору, відповідальне споживання та адаптивність.
Можна навести чимало прикладів втілення цих ідей в міському середовищі, зокрема:
- відсутність сходів та розсувні двері на входах до будівель;
- встановлення ліфтів та підйомників, а в обмежених умовах – пандусів;
- влаштування піднятих переходів, окремих пішохідних зон та смуг велодоріжок. До речі, якщо ви відкриєте мапу кількості велодоріжок в Європі, то побачите, що найбільше їх в північно-західній частині континенту. Кореляція очевидна: саме міста Бенілюксу та Скандинавії визнаються одними з найбільш комфортних для проживання з точки зору інфраструктури;
- організація достатнього вуличного освітлення, тому що місто має бути безпечним у будь-який час доби;
- інтеграція зелених зон та громадського простору, вільного від забудови та комерції;
- зонування, яке необхідно для комфортного співіснування різних соціальних та вікових груп в одному просторі;
- транслітерація шрифтом Брайля, звукові сигнали, маршрутні вказівники тощо.
Крім цього, важливий також принцип “розумного пристосування”, який передбачає внесення змін та модифікацій у вже існуючий простір з метою його адаптації в інтересах маломобільних категорій населення. Інакше кажучи, інклюзивне середовище необхідно не лише проєктувати з нуля, але й адаптувати.
Рендер проєкту Greenville Park на Подолі
Нещодавно стартувала розробка плану заходів з реалізації Національної стратегії безбар’єрності на 2025-2026 роки, про що звітували в Кабміні. Долучитися до неї можуть як профільні організації, експерти та міжнародні фонди, так і представники широкої громадськості. А за словами чиновників КМДА, принципи сталої інклюзивної соціальної інфраструктури та житла враховані також в процесі розробки Стратегії розвитку Києва на найближчі роки.
Отже, органи влади та місцевого самоврядування на декларативному рівні вже зараз підкреслюють важливість інклюзії в сучасних реаліях. Будемо сподіватися, що рух в цьому напрямку не обмежиться лише документами з красивими назвами.
До речі, наші партнери з платформи ЛУН минулого року запустили інтерактивну карту інклюзивності “Місто без меж”, на яку додаються всі локації в українських містах, де вже зроблені певні кроки до безперешкодного доступу маломобільних груп населення.
Але важливість впровадження безбар’єрності повинні розуміти і девелопери, тому що будь-який міський життєвий простір для людини починається з її будинку.
Доступне середовище та житлові комплекси
Міністерство регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ у 2019 році встановило нові державні будівельні норми для обов’язкового створення безбар’єрного простору. Новий ДБН містить близько 100 нововведень для безпеки і комфорту людей з обмеженими фізичними можливостями. Згідно нових норм, вся соціальна інфраструктура, будинки та споруди мають будуватися винятково з урахуванням елементів доступності.
Інклюзивність житла не лише робить його максимально зручним і розрахованим на потреби будь-якої людини, але й збільшує ліквідність за рахунок залучення ширшого кола покупців. Що ж потрібно враховувати забудовникам?
Рендер проєкту Greenville Park на Подолі
Часто до маломобільної категорії відносять лише людей з інвалідністю. Проте це не зовсім справедливо. Коли ми повертаємось з поїздки додому з великою валізою, ми маломобільні? Так. А жінка з дитячою коляскою? А людина з гіпсом на нозі? Отже, практично всі протягом життя можуть бути маломобільними хоча б епізодично. Тому в інклюзивному середовищі зацікавлені усі без винятку містяни.
Забудовники повинні розглядати цей підхід в розрізі “якщо простір зручний для людини на візочку, він зручний для будь-кого”. Саме таким чином впроваджується принцип 8/80 – коли територія житлового комплексу однаково зручна та комфортна для 8-річної дитини та 80-річного пенсіонера.
В обох наших проєктах – Greenville Park та Greenville на Печерську – ми намагаємося якомога більше застосувати ідеї безбар’єрності. Відсутність порогів, мінімум пандусів, чудово освітлена прибудинкова територія, зручні входи та просторі коридори, місткі ліфти, голосове супроводження, маршрутні вказівники зі шрифтом Брайля, збільшені підземні паркінги із великою кількістю машино-місць для маломобільних людей та іншими супутніми опціями. Крім того, на перших поверхах комплексів передбачені окремі приміщення для дитячих колясок та велосипедів, дитячі ігрові кімнати, кімнати матері та дитини, тощо.
Рендер проєкту Greenville Park на Подолі
Для проєктування доступного середовища в житловому комплексі важливо детально опрацювати маршрут від внутрішньої території до самих дверей в квартиру. Проєктувальники повинні заздалегідь проаналізувати, з якими перешкодами і труднощами можуть зіштовхнутися маломобільні групи населення. Для кращого розуміння весь маршрут можна подолати разом з дитячої коляскою, в якості експеримента. Звернути увагу треба і на такий аспект, як потоковий рух майбутніх мешканців при виході у зовнішнє середовище.
Які функціональні зони в фокусі?
Паркінг. Мають бути не лише окремі паркомісця для фізично обмежених людей, але й наглядна, зрозуміла навігація по ньому. Продумані пішохідні маршрути, зручні освітлені коридори, санвузли. Обов’язковим є влаштування групи містких ліфтів, що поєднують паркінг із основними поверхами комплексу.
Вхідна група. Більшість маломобільних людей називають найбільш складним для подолання функціональним елементом будинку саме вхідну групу. Тут головне правило – чим менше на шляху дверей і перепадів висоти, тим краще.
Дверні отвори, проходи, коридори, ліфти. Щонайменше, повинні відповідати
нормативній кількості і розмірам. І чим вони більші, тим комфортніше середовище формують.
Навігація. Усі внутрішні приміщення важливо облаштувати зрозумілими та
доступними засобами навігації. Тактильні таблички, вивіски, піктограми, мнемосхеми, звукове супроводження. Те саме стосується евакуаційних шляхів.
Квартири. Широкі дверні отвори, відсутність перепадів підлоги та порогів,
обов’язково – просторий санвузол. Отже, інклюзивне життєве середовище, доступне для кожної людини, починається саме з порогу її будинку. Якісна робота девелоперів – це важливий крок на шляху до створення безбар’єрного простору в українських містах.
Читайте також:
Як зробити офіс інклюзивним – поради від архітекторів ZIKZAK Architects
Безбар’єрний відпочинок: як українські готелі втілюють напрям інклюзивності