Одним із ключових завдань архітектурної спільноти в Україні, що перемогла, буде меморизація війни та всього, чому вона нас навчила, адже лише правда може захистити від ворога, який відточував своє вміння брехати протягом кількох сотень років. Минулого разу ми розповіли про імерсивну меморіальну інсталяцію «Хрест Героїв» — яскравий приклад принципово нового підходу як до меморіальної архітектури, так і до архітектури загалом. Цей об’єкт впливає на глядача не за допомогою «авторитетності» масивних кам’яних форм, а за допомогою світла та прийому, завдяки якому глядач, що зайде всередину скульптури, відчує себе її частиною.
Цього разу ми поспілкувалися з автором меморіалу — Миколою Каблукою, засновником компанії Expolight і бренду Kabluka Light & Digital Sculptures, експериментатором і «майстром світла» з двадцятирічним досвідом, та запитали в нього про етичну специфіку меморизації в умовах, коли війна ще триває. А також попросили його пояснити нам, у чому полягає потенціал світла в архітектурі та як правильно з ним працювати.
Інсталяція у вечірній час
Наративи «Хреста Героїв»: говорить світло
PRAGMATIKA.MEDIA: Будь ласка, поясніть, як змінився погляд на роль світла в архітектурі меморіальних об’єктів і скульптур, створених задля вшанування пам’яті? Чи правильно, що раніше світло було лише акцентом, тоді як зараз воно використовується як повноцінний інструмент?
Микола Каблука: Не впевнений, що доцільно говорити про радикальні зміни, адже світло й раніше використовувалося як сакральний емоційний елемент впливу — навіть для створення потужних меморіальних об’єктів. Достатньо згадати відому роботу Тадао Андо: скульптуру, проходячи через яку світло створює на фоні бетонної стіни храму силует хреста, таким чином «просвітлюючи» будівлю.
Микола Каблука, засновник і артдиректор компанії Expolight та бренду Kabluka Light & Digital Sculptures
P.M.: Скажіть, у чому полягає потенціал світла? Чим воно принципово відрізняється від «фізичних» будівельних матеріалів?
М. К.: Як особа, що все своє професійне життя, починаючи з періоду раннього студентства, а отже, майже 24 роки, присвятила дослідженню світла та заглибленню в його концепцію на всіх рівнях — від технологічного до філософського, можу сказати, що це дійсно надпотужний архітектурний елемент. Він не матеріальний — просто хвилі й часточки, і ти не можеш до нього доторкнутися, але водночас цей елемент потужніший, ніж матерія. Знаєте, що мене у світлі захоплює? Його здатність повністю змінювати речі, насправді не змінюючи їх. Бувши дитиною, я намагався зрозуміти, чому двір, де вдень все здається таким радісним і ви з друзями гасаєте від ранку до ночі, змінюється, коли приходить вечір. Все ж на місці — ті самі бабусин дім, сарайчик… Але емоційно все сприймається вже зовсім по-іншому.
P.M.: Коли змінюється світло, змінюється і світ довкола?
М. К.: Правильно. Пам’ятаєте фразу «все залежить від того, в якому світлі подати»? Дозволю собі метафору. Уявіть, що ви прийшли на поетичний вечір і двічі прослухали геніальний поетичний твір. Уперше вам його продекламували не майстерно, без розуміння суті та з акцентами в непотрібних місцях. Що в підсумку? Правильно: ви знизали плечима, й на цьому все скінчилося. Але коли потім інша людина прочитала твір правильно, у вас навернулася сльоза і тьохнуло в грудях. При цьому кожна буква лишалася на своєму місці — і вперше, і вдруге ви чули одні й ті самі слова… Точно так само ми сприймаємо форму — не саму по собі, а завдяки відбитому світлу. А це значить, що скульптура сприймається коректно тільки в разі, якщо світло облаштоване майстерно, а акценти розставлені правильно. Світло — це надпотужний елемент, що дозволяє багатократно підсилити ефект матеріальних елементів скульптури чи акцентувати увагу на певних її концептах. І завдяки його властивостям, до речі, навіть нематеріальні оптичні моменти, наприклад, дзеркала зі світлом, здаються ще реальнішими, ніж матеріальні.
“Хрест Героїв” у нічний час: вигляд збоку
P.M.: При цьому світло асоціюється не з матеріальним, а з духовним світом, так?
М. К.: Звісно. Люди завжди відчували: світло — це те, з чого, образно кажучи, все починається. Пам’ятаєте перші слова за Біблією: «Хай буде світло!»? Гадаю, саме через цей ефект його застосовували, а це те, з чого ми почали розмову, у перших сакральних будівлях: стоунхенджах та єгипетських, грецьких і римських храмах, де використано вражаючі ефекти тіні та гри світла на рельєфі. Відомий приклад — собор у Ватикані з отвором у центрі купола. Завдяки диму від свічок світло, яке через нього проникає, сприймається як дещо потужне й сакральне. Буквально — як божий перст.
“Хрест Героїв” на фоні нічого неба
«Вогники надихають, дають віру й помножуються, помножуються — починаючи з тих перших сміливців. Мені хотілося зайти в хрест і відчути себе частиною цього. Відчути нашу спільну силу. Відчути, що ти — одна із цих часточок»
P.M.: І саме таку роль світло грає в меморіальному комплексі, який ви створили?
М. К.: У цьому випадку світло, напевно, виконує ще сильнішу роль, адже ми зробили на ньому акцент. І зробили спеціально, оскільки нині в наративах та емоційному сприйнятті українців і світу домінує теза «Світло переможе темряву». Ця війна абсолютно несправедлива, тому всім очевидно, хто в цій ситуації є Темрявою. І — а це частина колективного несвідомого — що все відбувається за одвічним сценарієм: Темрява завжди більша, а промінь Світла завжди здається на її фоні зовсім маленьким, слабким і самотнім… І водночас ми знаємо: переможе саме він, адже Темрява порожня, а він, яким би маленьким не був, заповнить собою все. Така природа речей. Тоді, на початку війни, хтось виїжджав, а хтось — і це мене тоді дуже надихнуло — повірив і не злякався. І саме ці люди тоді стали тими малесенькими промінчиками Світла. Маленьким Світлом, що здається крапочкою, яка протистоїть величезній Темряві. Вони стали прикладом для інших, адже коли ти бачиш, що хтось не здається, а бореться, то приєднуєшся, і потім уже твої знайомі візьмуть приклад із тебе. А отже, перші промінчики світла запалюватимуть нові вогники, а ті, кого вони запалили, — інших людей, і так світло пошириться й запалить світи.
P.M.: Скажіть, будь ласка, яке ключове враження дозволило вам обрати саме цю концепцію «Хреста Героїв»? Можливо, це було осяяння?
М. К.: Спочатку це було як рівняння з багатьма рівнями: я мусив знайти рецепт, що закрив би всі завдання одночасно. А потім, роздумуючи над завданням, я згадав колег, які пішли на фронт, маючи двох доньок. Не бувши перед тим в армії, і відразу — під Бахмут… І те, як під час перших масових обстрілів наші бухгалтери й фінансисти встановлювали світильники на паркінгах та облаштовували перші бомбосховища. І як дехто з них допомагав людям, що тікали з Маріуполя: годували й приймали їх удома. І те, як уже на другий день війни люди почали шити теплий одяг на фронт. Усе це викликало в мене дуже сильні почуття. Ось ця сміливість, відданість, спільна відповідальність, самоорганізація й готовність щось робити заради інших. Мені здається, що це — ключові риси українського народу. Вогники надихають, дають віру й помножуються, помножуються — починаючи з тих перших сміливців. Я вирішив створити хрест, куди можна буде зайти, щоб відчути себе частиною цього всього. Відчути нашу спільну силу. Відчути, що ти — одна із цих часточок.
Підготовка до зведення світлової інсталяції
«Коли ми працювали над “Хрестом Героїв”, нам хотілося уникнути стереотипних моментів і перспективи зробити його місцем горя та помноження горя, яке багато хто й так уже відчув. У всіх нас є знайомі, яких війна торкнулася дуже сильно, але мені хотілося, щоб акцент був не на цьому, а на проживанні досвіду та осмисленні цінності життя»
Меморіальний комплекс у режимі реального часу: світло і звук як засоби імерсивності
P.M.: Знайти нові слова для того, щоб у новому аспекті розповісти про дещо, добре відоме всім, дуже важко. Із цією проблемою стикається кожен архітектор, що працює над меморіальними об’єктами. Як вам вдалося знайти нове прочитання теми пам’яті про боротьбу?
М. К.: Головна ідея комплексу — це алегорія на сенс нашої ситуації. На те, що всі українці відчули 24 лютого, а саме: коїться щось сакральне. Я заклав у цю концепцію два моменти. Перше: світло, здатне перемогти значно більшу за себе темряву. Друге: відчуття імерсивності, створене за допомогою дзеркал. У підсумку отримуємо, що глядач не спостерігає певний величезний об’єкт ззовні, як, наприклад, під час огляду Батьківщини-матері чи іншої традиційної скульптури, а стикається з чимось, із чим можна взаємодіяти. Може бути частиною цього, бути всередині. Крапочки світла помножуються дзеркалами саме тоді, коли ти заходиш усередину. Спостерігаючи за цим, ти відчуваєш гордість і єдність із людьми, які не здалися, а почали боротися. З тими, хто вселяв упевненість іншим. Ці цяточки світла символізують як людей, що захищали від темряви, так і людей, які стали світлом та пішли у світло, загинувши.
P.M.: Чи важлива імерсивність для сучасних інсталяцій та меморіальних комплексів?
М. К.: Ну, це принципово. Імерсивність — це частина рефлексії та переживання, осмислення досвіду. Її присутність вказує на принципову відмінність сучасних об’єктів від меморіалів старої парадигми — радянських. Коли ми працювали над «Хрестом Героїв», нам хотілося уникнути стереотипних моментів і перспективи зробити його місцем горя та помноження горя, яке багато хто й так уже відчув. У всіх нас є знайомі, яких війна торкнулася дуже сильно, але мені хотілося, щоб акцент був не на цьому, а на проживанні досвіду та осмисленні цінності життя.
Відвідувач споглядає вогники, що символізують тих, хто став на захист України
P.M.: Тобто ціль полягала не в тому, щоб нагадати про страждання, а в тому, щоб допомогти його подолати? Щоб нагадати не про слабкість, а про силу?
М. К.: Незадовго до війни я взяв участь у світловому аспекті роботи над меморіальним комплексом «Бабин Яр». Я працював у співавторстві зі швейцарським скульптором Мануелем Герцем, котрий, до речі, вже створив дуже багато сучасних меморіальних скульптур по всьому світу. Мене дуже надихнула концепція колеги: Герц вважає, що скульптури, присвячені загиблим, мають бути місцем осмислення. Споглядаючи ці об’єкти, люди мають почуватися так, нібито розкривають книжку чи заходять у храм. Наприклад, в окремих світових традиціях є храми, де люди крутять спеціальні молитовні циліндри, на яких написані молитви. І поки вони крутяться, молитва лине в небеса. Уявімо так: меморіальний комплекс має бути храмом, на стінах якого написані молитви від страшного сну, адже всі ми хочемо, щоб це більше не повторилося. Образно кажучи, в нашому проєкті хрест — це книжка, в яку ти потрапляєш. Це дуже сильні моменти, і нам було дуже цікаво зрозуміти цю логіку й акцентувати, підкреслити її світлом. Для мене «Хрест Героїв» — це меморіал нового типу. Не просто об’єкт, на який ти дивишся, а образ, у якому закодовані певні елементи. Простір для осмислення.
P.M.: З яким ти взаємодієш.
М. К.: Так, взаємодієш через свій досвід. Мені здається, що це більш глибоко й краще відповідає сучасному рівню суспільства — його рівню співпереживання та розуміння. Це також потужніше, ніж просто героїзація та меморизація. Наш комплекс емоційно освічує людей та допомагає їм рефлексувати, адже хтось із відвідувачів уже втратив близьких і потребує підтримки, а хтось, якщо мова про дітей, колись зможе продовжити справу своїх батьків. Працюючи над ідеєю, я уявляв, що батьки, які зайдуть туди з дітьми, зможуть передати своїм діткам гордість та натхненність єдністю українського народу і його сміливістю… Війна продовжується, і невідомо, скільки ще буде тривати чергова її фаза, тому «Хрест Героїв» працюватиме як засіб єднання поколінь. Особливо нині, коли багато хто з нас тільки починає нарешті зв’язувати події сьогодення зі знанням про минуле нашого народу. Тільки починає розуміти, що суворі війни, геноциди й епізоди вирізання українців росіянами вже траплялися. І навіть більше: війна триває багато століть, а почалася відразу ж після створення московії. Москва, московія почала розоряти, вирізати, руйнувати Русь ще багато років тому… До речі, місто Вишгород, де стоїть «Хрест Героїв» — дуже знакове, адже саме тут народився перший митрополит Русі. І головна святиня Русі, ікона «Вишгородська Богоматір», теж перебувала саме тут. Вона, що дуже символічно, була викрадена москалями — ще, здається, Боголюбським. «Хрест Героїв» стане нагадуванням про довгу-довгу історію, яка, на жаль, ще може повторюватися — навіть після переможного для нас кінця цієї війни.
Микола Каблука, засновник і артдиректор компанії Expolight та бренду Kabluka Light & Digital Sculptures
«Коли маєш справу з подією, яка ще триває, все зовсім інакше, адже ти цю подію відчуваєш та проживаєш. І саме це потужне переживання допомогло мені створити насичений світлом простір, вплив якого підсилюють оптичні ефекти та релігійний наратив, адже глядачі мають зайти буквально всередину хреста»
P.M.: У чому полягає різниця між роботою над меморіальним комплексом тоді, коли подія ще триває, та роботою над ним тоді, коли йдеться про історію чи постать із глибокого минулого?
М. К.: Коли перед тобою стоїть завдання створити об’єкт на вшанування історичних трагедій, ти просто працюєш над тим, щоб передати пам’ять про дати та правильно висвітлити героїчні приклади й образи. Коли ж маєш справу з подією, яка ще триває, все зовсім інакше, адже ти цю подію відчуваєш та проживаєш. І саме це потужне переживання допомогло мені створити насичений світлом простір, вплив якого підсилюють оптичні ефекти та релігійний наратив, адже глядачі мають зайти буквально всередину хреста. Різні люди релігійні по-різному, але всім знайомий образ — «нести свій хрест». Нині свій хрест доводиться нести всій нашій країні. І те, що відвідувачі заходять у хрест меморіального комплексу та стають його частиною — це теж посил, адже кожен так чи інакше цей хрест розділяє: або важко працюючи під бомбардуваннями, або воюючи на фронті.
P.M.: В Україні живуть люди різних релігій і поглядів на духовне, отже, ви мали створити об’єкт, сенс якого торкався б релігії, але не обмежувався нею, правильно?
М. К.: Так, абсолютно правильно. Одним із головних стейкхолдерів була католицька церква, але мені хотілося зробити об’єкт не надто релігійним, тим більше — не надто стереотипно релігійним. Не просто хрест. Ми обрали символ козацького хреста тому, що це давній український символ і нинішній логотип ЗСУ, тобто те, що зараз викликає в українців найбільшу довіру.
У похмуру погоду “Хрест Героїв” здається сталевим
P.M.: Коли люди заходять усередину, світловий духовний наратив посилюється ще й звуком?
М. К.: Так, людина чує музичний трек під назвою «Голос України», який ми створили спеціально для цього комплексу. Він викликає асоціації з голосом матері. Частиною українського менталітету завжди була ідея про те, що зі своєю землею в нас такі самі стосунки, як і з матір’ю, а «Голос України» допомагає відчути себе так, як ми почувалися, бувши маленькими дітьми в обіймах матері тоді, коли нам було погано. Я довго не міг знайти це звучання, і зрештою ми вирішили зібрати природні звуки всіх регіонів України так, щоб кожен українець, незалежно від того, звідки він, — зі східних донецьких чи луганських степів, українського кримського моря, Карпат, північних лісів чи долин спокійних степових річок — відчув щось своє.
P.M.: Чому синергія світла та звуку чинить такий потужний вплив?
М. К.: Домінуючий канал сприйняття у людини — візуальний. Другий за важливістю — звуковий. Світло саме по собі здійснює дуже потужний візуальний вплив, але коли до нього додається звук, ми сприймаємо це як завершення певного посилу. А отже, майстерно сплітаючи ці два впливи й спрямовуючи їх у певний канал, ви можете отримати потрібний вам ефект.
Інсталяція спроектована так, щоб скло відображало всі оточуючі предмети та людей не прямо, а так, щоб оку не було за що зачепитися
Сенс та естетика: чи не надто «красиво»?
P.M.: Краса і скорбота не завжди сумісні. Чи існує для митця, який працює над меморіальною скульптурою, ризик створити проєкт, що буде сприйматися як «занадто естетичний»? Так, що в підсумку глядач, який не перебуває в контексті подій, сприйматиме його як такий, що не містить компонента скорботи?
М. К.: Загалом скажу, що мені завжди, і під час роботи над моїми попередніми проєктами теж, хотілося, щоб об’єкт, який я створю, існував не заради естетики. Я вважаю, що світло не повинне бути просто засобом створення сильних емоцій — цього досить легко досягти сучасними інструментами формотворення чи світлових технологій, але це безсенсовно. Важливо, щоб на естетичні складники нанизувався освітній компонент. Як мінімум, це має бути транслювання наративів, що виховують. Втім, не так, як у часи тоталітарної моделі виховання, коли наративи меморіальних комплексів форматували молодь як піонерів і комсомольців, а органічнішим способом і, само собою, з іншою метою, а саме — виховати вільну людину, яка має вибір.
P.M.: Як же втриматися на грані естетики й сенсу?
М. К.: Потрібно сприймати світло не як засіб естетики, а як засіб розповіді. Наведу приклад: нещодавно ми працювали над завданням, за сенсом схожим на «Хрест Героїв»: робили ключову інсталяцію до 30-річчя незалежності України. Це відбувалося на Хортиці, в останню мирну осінь перед війною. До нас тоді звернулися з проханням, як вони сказали, «зробити щось таке “вау” на даху музею, щоб люди приходили туди, як до фонтанів Бурдж Халіфа». Мені здалося безвідповідальним зробити просто щось типу фонтанів Бурдж Халіфа в місці, присвяченому історії України та козацтва й відновленню пам’яті. Щоб уникнути «вау» без глибини, сенсів і виховного компонента, я вирішив зробити на кургані, що перебуває на території музею, 3D-мепінг перманентну проєкцію, яка ніби дозволяє зазирнути всередину цього кургану. Коли ви туди «зазираєте», минуле, яке він приховує, наче виходить на поверхню: візуальний арт мовою образів розповідає вам про нашу історію й «українську ДНК» і протягує ниточку візії нашої країни з минулого в майбутнє. Також ми додали графіку та зробили лазерну проєкцію на небо й пороги, присутні в панорамі Дніпра. І цей елемент теж викликає асоціації з давниною, сивими порогами та давнім Дніпром. Для мене це означало повну завершеність. Ще раз наголошую: краса без сенсів, філософії й освітнього компонента не є важливою. Для мене естетика заради естетики означає безвідповідальність художника.
Вночі відвідувачам здається, що частинка неба спустилася на землю
P.M.: Знову ж повертаємося до теми естетики у скорботі — як вам вдалося втриматися на грані краси й сенсу під час роботи над «Хрестом Героїв»?
М. К.: Коли ми працювали над «Хрестом Героїв», нам якраз хотілося зробити об’єкт не занадто болісним і скорботним. Хотілося витримати момент гордості та єдності, надихнути людей. І ми обрали рішення, яке допомогло ідеально збалансувати естетику та сенс: у візуальному вимірі «Хрест Героїв» — це одне велике дзеркало, що відображає людей не повністю, а частково. Тобто ви бачите не відображення, а дзеркальний силует, що легко розчиняється та поєднується з оточенням. У вас немає об’єкта, на якому можна було б жорстко сфокусувати свою увагу. А отже — ваші думки відразу починають рухатися в потрібному напрямку.
Микола Каблука, засновник і артдиректор компанії Expolight та бренду Kabluka Light & Digital Sculptures
P.M.: Нині багато скульпторів збалансовують красу й інформативність не лише безпосередньо — за допомогою сенсів, закладених у скульптуру, але й утилітарно — доповнюючи свою роботу інформаційними табличками чи QR-кодами. Ви теж використали цей прийом. Як вважаєте, чи можуть сучасні інсталяції існувати без переходу в цифровий вимір?
М. К.: Мені здається, що скоро практика цифрового доповнення стане стандартною. Моя ідея полягала в тому, що нам потрібно зробити «Хрест Героїв» сучасним, адже ця скульптура має вдосталь глибоких сенсів, і просто поставити поруч інформаційну табличку було б нерозумно. Нині люди сприймають світ через смартфони, тому наша команда розширила контекст цифровим доповненням. Це допомагає відвідувачам зануритися трішки глибше. Спочатку ти сприймаєш те, що ззовні, потім проходиш цей досвід, зайшовши всередину, а потім, вийшовши назовні, помічаєш стели, які ми запроєктували в 4-х напрямках. І вже в кінці ти читаєш інформацію і дізнаєшся, що щойно відчув те саме, що й багато інших людей, які побували тут до тебе. Хіба ж це не сприяє єднанню?!
