Про це йдеться у новому звіті Інституту води, довкілля та здоров’я Університету ООН.
За словами директора інституту Каве Мадані, у багатьох регіонах світу водні системи вже не можуть повернутися до історичних показників.
У звіті зазначають, що йдеться не про повний глобальний колапс, однак кількість країн із фактично “збанкрутілими” або близькими до цього водними системами настільки велика, що це вже змінило світовий ландшафт ризиків. Через взаємозалежність держав, торгівлю, міграцію та геополітику, проблема має глобальні наслідки.
Найбільший тягар нестачі води лягає на дрібних фермерів, корінні народи, мешканців бідних міських районів, а також на жінок і молодь. Водночас вигоди від надмірного використання водних ресурсів здебільшого отримували економічно й політично сильніші групи.
Автори звіту вводять поняття “водного банкрутства”, яке поєднує дві складові:
- неплатоспроможність — коли забір і забруднення води перевищують можливості її природного відновлення;
- незворотність — руйнування ключових природних екосистем, таких як озера й болота, які неможливо відновити до початкового стану.
Водночас у звіті наголошують, що банкрутство — це не кінець, а початок системного відновлення.
Порівняння звичайного стану водоспаду Вікторія та під час посухи у 2019 році. Фото: Reuters
“Потрібно зупинити втрати, захистити критичні ресурси, переглянути нереалістичні зобов’язання й інвестувати у відновлення”, — зазначив Мадані.
Дані дослідження свідчать, що з початку 1990-х років понад половина великих озер світу міліє, а з 1970 року зникло близько 35% природних водно-болотних угідь. Майже три чверті населення планети проживають у країнах із високим або критичним рівнем водної небезпеки. Близько чотирьох мільярдів людей щороку стикаються з гострим дефіцитом води щонайменше протягом одного місяця.
За оцінками, економічні збитки від посух уже сягають понад 300 мільярдів доларів на рік.
Споживання води майже перевищує доступні ресурси у половині зі 100 найбільших міст світу
Про це свідчать нові дані аналізу та картографування, підготовлені Watershed Investigations спільно з The Guardian.
За результатами дослідження, 50 міст зі списку найбільших відчувають високий рівень водного стресу, а 39 із них розташовані в регіонах надзвичайно високого водного навантаження. Серед найбільш уразливих називають Пекін, Нью-Йорк, Лос-Анджелес, Ріо-де-Жанейро та Делі. До групи міст із високим стресом також віднесли Лондон, Бангкок і Джакарту.
Фото: Kirby Lee/Getty Images
Окремий аналіз супутникових даних NASA, який підготували науковці University College London, показує, які з найбільших міст світу протягом останніх 20 років висихають, а які — стають вологішими. Сильні тенденції до висихання зафіксували, зокрема, у Ченнаї, Тегерані та Чженчжоу. Водночас Токіо, Лагос і Кампала демонструють зворотний тренд — зростання вологості.
За оцінками дослідників, близько 1,1 млрд людей живуть у великих агломераціях, що розташовані в регіонах із тривалим висиханням. Натомість у зонах, де спостерігається довгострокове зволоження, мешкає приблизно 96 млн людей.
Найбільше міст у вологіших зонах розташовані в країнах Африки на південь від Сахари. А найбільш виражене висихання концентрується в Азії — зокрема в північній Індії та Пакистані.
Експерти закликають уряди відмовитися від короткострокових антикризових рішень і перейти до довгострокового управління водними ресурсами з урахуванням реальних екологічних обмежень, інакше деградація довкілля та соціальні конфлікти лише посилюватимуться.
Читайте також:
У львівських парках встановили близько 60 годівниць для птахів
Через 15 років після Фукусіми Японія готується відновити роботу найбільшої у світі АЕС