Анна Кирій: «Не можна будувати проєкт про гідність, нехтуючи гідністю на кожному кроці»
Архітекторка, власниця ТОВ «Архітектурно-проектна група Анни Кирій» та заступниця голови Архітектурної палати НСАУ називає рішення Верховного суду «поганим діагнозом для суспільства».
На її думку, у випадку НВМК майже на кожному етапі було порушено і закон, і професійну логіку: від виділення ділянки до будівництва без повноцінних конкурсних і тендерних процедур, від ігнорування фахових висновків до ухвалення спеціальних рішень, що фактично знімали запобіжники.
«На питання “Що не так із НВМК?” можна відповісти коротко: приблизно все. Там яку площину не взяти — все зроблено із ґвалтуванням закону та логіки: від виділення земельної ділянки до будівництва без тендерів», — говорить вона.
Кирій особливо наголошує не лише на юридичних порушеннях, а на культурі ігнорування професійної думки. За її словами, десятки фахівців та інституцій писали звернення, виходили на протести, збирали підписи під відкритими листами — але рішення все одно ухвалювалися в закритому режимі.
«Не можна робити проєкт, який має бути про гідність з нехтуванням гідності на кожному кроці процесу. Проєкт, який має бути про діалог – без жодних діалогів та розмов із суспільством», — підкреслює вона.
Одна з локацій НВМК в Гатному у ескізному проєкті
Архітекторка проводить паралелі з просуванням законопроєкту №5655, де, на її думку, так само було проігноровано фахову позицію. І застерігає: ситуація, коли після рішення суду пам’ять про загиблих фактично протиставляють самому судовому рішенню, є небезпечною і для держави, і для суспільства.
Дарка Гірна: «Програма мінімум — зупинити поховання і провести незалежну експертизу»
Журналістка і дослідниця військової комеморації Дарка Гірна вважає, що нині першочерговим кроком має стати виконання рішення Верховного суду — тобто зупинка поховань.
«Далі — незалежна міжнародна експертиза земельної ділянки. Від цього можна формувати подальші кроки виходу з кризи», — говорить вона.
На її думку, ключовою помилкою став поспіх і передача проєкту людям, далеким від теми меморіалізації, історії українського війська та практик військової некрополістики. Вона нагадує, що ще на початку 2023 року НСАУ розробила дорожню мапу реалізації проєкту через відкритий архітектурний конкурс, однак цей шлях було відкинуто.
Гірна звертає увагу і на те, що аргумент про «тисячі родин, які чекають негайного поховання», став, за її словами, зручною ширмою для непрозорих рішень. Фактична ж кількість ідентифікованих поховань на сьогодні, за її словами, значно менша, ніж це подавалося в публічній риториці.
Вона також говорить про управлінську відповідальність, яка, на її переконання, лежить не лише на профільних установах, а й на політичному рівні, де ухвалювалися ключові рішення.
Професійна критика як «загроза»
Обидві співрозмовниці сходяться в одному: у цій історії професійна критика сприймалася не як необхідний елемент складного національного проєкту, а як перешкода.
На думку Гірної, це прояв «радянської управлінської етики», в якій мета виправдовує засоби, а критиків намагаються дискредитувати, приписуючи їм «чужі інтереси».
Візуалізація військового кладовища
Кирій додає, що у здоровому суспільстві громадські організації та професійні спільноти працюють як запобіжники від помилкових рішень. У випадку НВМК ці запобіжники були свідомо проігноровані.
Міжнародний досвід і українська реальність
Дарка Гірна нагадує, що у країнах Заходу системи військової комеморації формувалися через спеціальні комісії, відкриті архітектурні конкурси та довгу експертну роботу ще сто років тому — після Першої та Другої світових воєн.
В Україні ж, за її словами, вже є достатнє законодавство про архітектурні конкурси і є доступ до міжнародного досвіду. Бракує головного — політичної волі організувати процес правильно і делегувати його фахівцям.
Чи можливе перезавантаження?
Обидві співрозмовниці вважають, що перезавантаження проєкту теоретично можливе, але воно вимагатиме складних і непопулярних рішень, зокрема кадрових.
Інакше, застерігають вони, цей кейс може стати небезпечним прецедентом для регіональних меморіалів — сигналом, що закони можна порушувати, а потім легітимізувати це через апеляцію до пам’яті про загиблих.
«Чи можна будувати місце національної пам’яті без довіри?» — ставить риторичне питання Дарка Гірна.
Поки що історія НВМК, на їхню думку, демонструє, що без довіри, діалогу і поваги до фахової думки навіть проєкт, покликаний вшанувати гідність полеглих, може стати джерелом глибокої суспільної кризи.
Раніше ми писали, що у Львові переносять радянські поховання з Пагорба Слави на інше кладовище.
Читайте також:
Національне військове меморіальне кладовище: компроміс між пам’яттю та безпекою громади. Думка IRS
Під Києвом побудують нове кладовище з колумбарієм та каплицею