Як розквітлий паперовий ліхтар: Serpentine представив перший у своїй історії рухомий павільйон

Цього літа лондонська галерея Serpentine святкує 25-річчя серії експериментальних архітектурних павільйонів і вперше презентує конструкцію, що здатна рухатись. Авторка новаторського проєкту – відома бангладеська архітекторка Маріна Табассум, яка прославилася створенням житла для мешканців дельти Гангу з бамбука та трави.

Її новий павільйон – це архітектурний гібрид: щось середнє між тропічною оранжереєю та офісною будівлею 70-х років. Проте він водночас є медитативним місцем для неквапливої кави – за чималою ціною, як заведено у Серпентайні, пише The Guardian.

Отвори поділяють павільйон на чотири сегменти. Фото: Iwan Baan

Форма споруди – капсула довжиною 55 метрів із дерев’яними арками заввишки 28 метрів, облицьована напівпрозорими коричневими панелями. Всередині — дерево гінкго, висаджене навпроти башти галереї. Кінці павільйону увінчані куполами, що нагадують тропічні теплиці або нави соборів. Рельєфна обшивка створює ефект складного гофрованого паперу, ніби конструкція може скластися і зникнути вмить.

Книжкові полиці слугують також сидіннями. Фото: Iwan Baan

На відміну від цього образу, натхненням для Табассум стали шаміани — святкові намети Південної Азії, у яких світло проникає крізь тканину, створюючи особливу атмосферу. Спочатку вона хотіла оздобити павільйон мішковиною, однак пожежні норми та британські дощі змусили обрати сучасний матеріал — пластик, закріплений на сталевому каркасі.

Попри свою елегантність, павільйон виглядає дещо надмірно порівняно з проєктами Табассум у Бангладеш, які відзначаються простотою, природними матеріалами та мінімальним вуглецевим слідом. На цьому тлі лондонська конструкція здається «перевантаженою» – типова проблема для проєктів Серпентайну, де архітекторські ідеї часто спрощуються через темпи та обмеження інженерних компаній.

Цього року ще одним викликом стала механіка: павільйон має частини, які рухаються за допомогою гідравліки, щоб забезпечити відкритість до парку або ж створити закритий простір для 200 відвідувачів. Система вартувала недешево, а результат — переміщення всього на 1,4 метра — помітити непросто.

Бангладеська архітекторка Маріна Табассум. Фото: Джилл Мід / The Guardian

Поки що невідомо, куди після літа переміститься ця капсула. Проте Табассум мріє перетворити її на бібліотеку, тож у павільйоні вже з’явилися полиці з книгами, присвяченими бенгальській культурі, поезії та екології Бангладеш. «Це має бути простір для діалогу, де люди можуть забути про розбіжності та поговорити про людяність», — зазначає архітекторка.

Однак поряд із павільйоном Табассум з’явилась ще одна споруда — криклива й контрастна. Це «ігровий павільйон» сера Пітера Кука, 88-річного ветерана архітектурного авангарду. Його творіння нагадує сплюснутий чизбургер з кольоровими плямами «кетчупу» та «гірчиці» й пластиковою гіркою збоку. Павільйон, спонсорований Lego, має вигляд недолугої пародії на розвагу.

«Ігровий павільйон» Пітера Кука. Фото: Олівер Вейнрайт

Чому саме Кук? За словами керівництва галереї, це було бажання покійної Захи Хадід, яка бачила в ньому союзника у вічному пошуку новизни. Та, здається, експериментальна традиція павільйонів Серпентайну досягла свого піку – і кумедна конструкція Кука може стати її химерним фіналом.

 

 

Читайте також:

Архітектурна вернакулярна революція, якої ми не помітили

Між дахом і землею. DAKH: Vernacular Hardcore як голос української відбудови на La Biennale di Architettura

Готель на палях і з контейнерів: як США адаптуються до кліматичних загроз у нацпарках