Життя на висоті. Олександр Кумейко про особливості «порятунку» мансард

«Ти прокидаєшся рано-вранці, коли сонце тільки сходить, коли є невелика хмарність, а місцями йде димок. Перед тобою — просто приголомшливий краєвид, від якого перехоплює подих. Ось тут підключаються емоції й фантазія. Це й породжує якусь магію». У Брюгге Олександр Кумейко був восени, як у тому самому культовому фільмі Мартіна Макдони. Архітектор запам’ятав знамениту дзвіницю, вузькі вулиці та суміш ароматів, позбавлених домішок вихлопних газів (річ у підземних паркінгах). Життя в мансарді в такому місті й споглядання зі свого вікна заходу сонця, світанків і нічних вогнів, напевно, здатне зробити поетом кожного.

Використання високих дахів для будівництва житлових приміщень прийшло до нас із XVII століття. І хоча в історії така практика була й раніше, популярною вона стала саме завдяки знаменитому архітекторові Франсуа Мансару, який використовував для житла дах ламаної форми з вікнами, тобто мансарди. Мода на мансарди поширилася в Парижі не лише через виразність архітектури, а й через економічну вигоду. У той час міська влада стягувала податок із домовласників за кожен поверх, тоді як горище поверхом не вважалося. Чи раціонально займати підпокрівельні простори квартирами та громадськими приміщеннями сьогодні? Які особливості життя на даху та наскільки побут у мансарді відрізняється від побуту на типовому поверсі? І, нарешті, яке підводне каміння в реконструкції чи проєктуванні горищ чекає на будівельників? Про це ми поговорили з київським архітектором Олександром Кумейком.

Чому дах?

Реновація мансард — перспективний напрям. Олександр Кумейко вважає, що весь старий архітектурний фонд Києва (особливо район Подолу) має великий потенціал. Будівлі, побудовані після 1900 року, мають запас міцності, що дозволяє як надбудовувати верхні поверхи, так і експлуатувати наявні горищні простори. Але чому, власне, дах? Тому що, говорячи про функціональний бік, мансарди мають низку переваг над стандартними поверхами. Тут у архітектора багато в чому розв’язані руки.

Перший і жирний плюс — можливість уникнути внутрішніх несучих стін за рахунок металевих колон і створити вільне планування. «У таких приміщеннях є невелика частка планувальних обмежень, — пояснює Кумейко, — наприклад, організація санвузлів є неприпустимою над житловими приміщеннями. Але загалом у мансарді можна зробити що завгодно».

Змінюючи конфігурацію покрівлі, можна впливати на архітектуру будівлі та характер інтер’єру. Те саме стосується й вікон. «У старій будівлі вже є певна нарізка вікон, яку не можна порушувати. І зазвичай ці вікна невеликого розміру. У мансарді ж ми можемо дозволити собі великі прорізи, тим самим даючи приміщенню більше світла, а його господарю — більше свободи», — розповідає Олександр.

Наявність скатного даху в будівлі — можливість отримати «квартиру-будинок»

Наявність скатного даху в будівлі — можливість отримати «квартиру-будинок» із підвищеним комфортом. Тут можна організувати додатковий поверх з атріумом, облаштувати повноцінний камін і відкриту терасу з озелененням. Але часто клієнт відмовляється від мансарди, посилаючись на безліч проблем. На думку Кумейка, із розвитком будівельних технологій різниця між роботою з типовим поверхом і роботою з горищним простором стерлася, а труднощі реалізації мансардного житла давно перетворилися на міф. Кумейко говорить про те, що сьогодні для проєктувальника немає жодних технічних складнощів.

Давайте розвіємо міфи

Міф номер один: у мансарді холодно. На думку Олександра, тепловтрати через вікна покрівлі такі самі, як і на стандартному поверсі. Збереження тепла в приміщенні залежатиме лише від якості вікна й характеристик склопакета. Архітектор зазначив, що за десятки років змінилися вимоги й до утеплення покрівлі. «Ми завжди закладаємо товщину утеплювача 25 сантиметрів. Такий пиріг огороджувальної конструкції має коефіцієнт опору вищий за зовнішні стіни», — пояснює Кумейко.

Міф номер два: перегрів. Олександр розповідає, що в старих будинках шар утеплювача покрівлі становив 80 або 100 міліметрів. Під час реконструкції «забувають» залучити професіоналів, а це означає, що робляться помилки й виходить неефективний ізоляцій­ний прошарок. «Так, мансардний поверх отримує більше енергії від сонця, — пояснює Олександр, — але якщо правильно виконати всі вузли відповідно до нормативних вимог, то жодного дискомфорту не буде».

За словами Кумейка, раніше було чимало нарікань на те, що через мансардні покрівлі добре чути дощ. Ця проблема усувається за допомогою правильного використання утеплювача, тому що він служить і звукоізоляцією. «Думаю, дискомфорт від шуму більше пов’язаний із ударами крапель об підвіконня. Але це вирішується за допомогою матеріалів. Наприклад, замість металевих відливів можна використати кам’яні», — пояснює архітектор.

Наступна легенда пов’язана з проникненням вологи. Але знову‑таки, за словами нашого експерта, дощ і сніг — не проблема, якщо вживати необхідних заходів. За словами Кумейка, є технології підігріву даху та конструкції для видалення снігу, але навіть вони не є обов’язковими. На що тут варто звернути увагу — це на підігрів водостічної системи. «Не обов’язково гріти всю покрівлю, — пояснює архітектор, — зазвичай підігрів облаштовується навколо водоприймальних точок. Так у момент зміни температури повітря, у момент відтавання вся вода йде безпосередньо в отвір».

Ламати чи будувати?

У роботі з мансардами є два сценарії розвитку подій: реконструкція та надбудова будівлі. Коли ми говоримо про реконструкцію, необхідно враховувати містобудівну ситуацію, особливо якщо йдеться про історичні квартали. «У будівлі є певний об’єм, висота, поверховість, верхня позначка гребеня. Видозмінюючи шатрову покрівлю, треба брати до уваги всі ці показники», — розповідає Олександр. Окрім іншого, слід пам’ятати про те, що одягнена на будівлю «шапка» змінює сприйняття архітектури загалом. Одне з основних завдань проєктувальника — вписати нову покрівлю в навколишню забудову. «У цьому разі можна йти двома шляхами, — розповідає Кумейко, — використовуючи метод нюансу чи метод контрасту. Все залежить від конкретної ситуації. Контраст, на думку архітектора, є складнішим підходом із погляду реалізації та з погляду сприйняття нової форми городянами. Підкорити мансарду наявному стилю легше. Так, у Парижі безліч мансард виконано в стилі псевдоісторизму.

Олександр Кумейко: «Надягаючи на будівлю «шапку», ми змінюємо сприйняття архітектури загалом»

Кумейко вважає, що здійснювати реконструкцію покрівлі простіше в аспекті узгодження, адже в цій ситуації немає жодного порушення містобудівної ситуації: проєктувальник працює в заданих рамках. У разі надбудови горища застосовуються інші вимоги законодавства.

Із погляду будівельних робіт, за словами Олександра, реалізація надбудови є дещо простішою порівняно з реконструкцією. «Тут ми уникаємо моменту демонтажу, видалення старих конструкцій», — пояснює Кумейко. Із погляду технічних особливостей етап демонтажу (особливо в центрі міста) — дуже проблематична історія. «У тебе під будівлею ходять люди, при цьому дуже вузька вулиця, де потрібно розмістити транспорт для вивезення будівельного сміття тощо», — розповідає архітектор.

Підводне каміння та запас міцності

У реконструкції мансардних поверхів є загальні особливості. За словами Кумейка, тут є як мінімум два постійні чинники. Перший — абсолютно всі конструкції підлягають повній заміні, другий — після заміни та появи в просторі нових елементів і приміщень будівля не перевантажується. Як підкреслює архітектор, це стандартна ситуація для всього історичного центру Києва. У роботу цих будівель уже закладене певне навантаження, зокрема й горища. Під час заміни застарілих конструкцій зазвичай використовують металокаркас. Він значно легший, ніж кладки та дерев’яні крокви, тому додаткове навантаження несуттєво впливає на несучу здатність будівлі.

Єдине місце, де варто шукати підводне каміння в реконструкції, — це фундаменти. Але навіть не через те, що фундаменти старі, а через характеристики ґрунту. І хоча з часом відбувається усадка будівлі й ґрунт ущільнюється, фундаменти найчастіше вимагають посилення в процесі реконструкції покрівлі.

Під час реновації мансард також відбувається зміна роботи перекриттів. Для горищних перекриттів житлових і громадських приміщень передбачені різні навантаження, і це необхідно враховувати під час проєктування. Навантаження на перекриття пов’язане ще й із тим, що будівля проходить кілька етапів життя. Кожен новий господар замість демонтажу та заміни старого пирога просто додає новий шар. Не варто навіть пояснювати, наскільки це неефективне та шкідливе рішення. На занедбаних горищах додається шар бруду й цілого пласта життєдіяльності птахів, щурів, бездомних тварин, які знаходять тут притулок. У процесі реконструкції підлога насамперед очищується від нашарувань, а самі перекриття, які мають досить важку конструкцію, замінюються новими, полегшеними.

Щоб не бути голослівним

З Олександром ми поговорили про два «мансардні» проєкти, над якими працювала його студія.

Перший кейс був реалізований у 2012 році в будинку на вулиці Гоголівській, у центрі Києва. Імпульсом для створення житла в мансарді стало прохання мешканців полагодити покрівлю, з якою весь час були проблеми. Покрівля текла, перманентно піддаючись ремонту. Крім того, там постійно мешкали птахи, нерідко ночували безхатченки.

Коли мешканці зважилися на капітальний ремонт, простір горища був поділений між декількома власниками, і в процесі реконструкції покрівлі було облаштоване нове житло — кілька квартир. Архітектори команди Кумейка спроєктували простір, виконавши планування, а інтер’єром займалися інші спеціалісти.

Під час реконструкції мансард фундаменти, як правило, вимагають посилення

На початковому етапі проєктування архітектори вивчили горище та здійснили обстеження фундаментів. У результаті були замінені всі конструкції. Старі дерев’яні крокви поступилися місцем металевим балкам, бетонні перекриття — легкій стяжці по профлисту. Окрім оновлення самої покрівлі, було відремонтоване парадне. Внаслідок цього резиденти верхніх поверхів отримали додатковий житловий простір, мешканці нижніх поверхів отримали бонус у вигляді безпеки. Антисанітарія, аварійний стан конструкцій, проникнення в будинок сторонніх залишилися в минулому.

Це Peremoga

Якщо в житловому будинку на Гоголівській була здійснена реконструкція горища, то в іншому столичному об’єкті скатний дах архітектори виконали фактично з нуля. Ідеться про «будинок із фотографіями» на вулиці Ярославів Вал, 15.

Фахівці виконали повну реконструкцію приміщень будівлі. Стара покрівля була в жахливому стані, кроквяні конструкції й усі дерев’яні балки були побиті шашелем. У процесі реконструкції конструктивну схему нагорі замінили металокаркасом із двома рядами колон на осях несучих стін нижніх поверхів. У цій ситуації архітектори не втратили можливість створити панорамне скління.

Після реновації будівлі тут розмістився коворкінг Peremoga. Про свої враження та самовідчуття в новому просторі розповідає Дарина Мудрак, бренд-менеджер коворкінгу Peremoga:

«Команда Peremoga розпочала роботу на Ярославовому Валу, 15 у вересні 2020 року, вдихнувши нове життя в будівлю, яка занепадала більше двадцяти років. Цей випадок став нашим першим проєктом ревіталізації. Особливо приємно повертати життя в порожні будівлі. Тож наразі ми знаходимося в активному пошуку нових об’єктів, які потребують відновлення.

Працюючи над дизайном із командою архітекторів, ми намагалися гармонійно вписати декоративні елементи так, щоб вони не відволікали й не заважали робочому настрою. У своїх інтер’єрах ми поєднуємо прості речі, які є запорукою комфортної роботи й продуктивності: вдале планування, якісні меблі й зручне розташування локацій. Загалом нам подобається мінімалістичний стиль інтер’єрів і те, як поєднується автентична цегляна кладка зі строгими білими стінами.

Що стосується відповідності приміщення функціональному наповненню, то тут для нас важливу роль відіграли розташування й зручність самої локації. Район Золотих воріт має багато переваг: поруч є вся необхідна інфраструктура для комфортної роботи, великий вибір закладів харчування, є метро, а офіси з панорамними вікнами на найвищому поверсі будівлі відкривають чудовий краєвид на історичний центр Києва.

Дарина Мудрак: «Особливо приємно повертати життя в порожні будівлі»

Найбільший плюс мансарди з панорамними вікнами ― вид на місто й велика кількість денного світла. Водночас такі вікна додають і клопоту: потрібно приділити особливу увагу опалювальній системі і власне якості вікон, щоб у холодну пору року приміщення не втрачало тепло. Окрім цього, необхідно врахувати, що влітку сонячна сторона сильно нагріватиметься, тож варто подбати про хороші штори-ролети / жалюзі й кондиціювання приміщення. На наш погляд, нам вдалося збалансувати й урахувати всі фактори».

Під час інтерв’ю з Олександром ми зай­шли в гості до одних із резидентів коворкінгу, редакції dev.ua, медіакомпанії про IT-сферу в Україні. «Ми знаходимося тут із серпня, — розповідає Стас Юрасов, головний редактор видання dev.ua, — до цього орендували офісне приміщення у БЦ «Гулівер». Нашому керівникові Артему важливо, де працює команда, адже правильна атмосфера сприяє творчості. Враження від нашого робочого простору дуже добрі. Приміщення невелике, але світле, тому що стіни пофарбовані у світлі тони й тому, що в нас є велике вікно. Окрім світла, це ще й дуже гарний краєвид, який доповнює інтер’єр».

Залягти на даху в Брюгге

Олександр любить подорожувати. На його рахунку 67 країн. «Мені подобається дивитися не лише на те, як там живуть, а й як там будують», — каже він. Кумейко ділиться своїми «архітектурними спостереженнями» щодо облаштування мансард. Олександр розповідає про Страс­бург. Це місто, де будівлі зазвичай мають покрівлі заввишки 3–4 поверхи. Те, що конструкції нових або реконструйованих будівель виконані з металу, Олександр визначає дослідним шляхом: «Я розумію це за частотою кроку колон і за тим, як на зрізі покрівлі видно краї балок». Багатоповерхові житлові дахи характерні й для міст Баварії в Німеччині. Але, звичайно, найяскравіша ілюстрація цього напряму — батьківщина мансард, французька столиця. «Париж — найбільший позитивний приклад для тих, хто проти життя на даху, — стверджує Кумейко, — тут навіть можна відстежити кілька рівнів, кілька етапів підйому над містом».

Олександр Кумейко: «Париж — найяскравіший позитивний приклад для тих, хто проти життя на даху»

Побутує думка, що життя в мансардах обирають люди зі специфічним характером чи професією. Коли ми говоримо слово «мансарда», то уявляємо майстерню художника чи фотостудію, великий просторий кабінет із бібліотекою чи гойдалкою, підвішеною до стелі, кімнату, залиту світлом, або цілу оранжерею. Інтер’єр мансарди налаштовує на певний лад, створює особливий стан — із цим твердженням Кумейко цілком погоджується. Олександр і сам жив у мансардах у Парижі та Брюгге.

«Однозначно життя на даху створює незвичайну атмосферу», — розповідає Олександр, пояснюючи це тим, що змінюється ракурс сприйняття міста. За його словами, багато що, звичайно ж, залежить від краєвиду за вікном: якщо навпроти бетонний завод, який працює цілодобово, то жодної романтики ви не відчуєте, але якщо навколо такі самі мансарди, історичний центр, гарна архітектура, то самовідчуття буде інше.

Жити в мансарді не тільки можна, а й треба. Освоюючи неексплуатовані горищні простори міста, можна вирішити одразу кілька проблем, як на рівні побуту мешканців, так і на рівні містобудівної ситуації. Надягаючи «шапку» на будівлю, фахівці мають можливість і реанімувати архітектуру, і створити інтер’єр із підвищеним комфортом та особливою атмосферою.