Якісне публічне місце зазвичай говорить саме за себе, а люди голосують ногами. Якщо судити з того, як проголосували кияни, оцінка висока. Але якщо ми хочемо дізнатися доданки успіху, треба звертатися до персоналій, які стоять за проєктом. Особливо якщо врахувати, що його можна назвати прецедентним щодо роботи з історичною спадщиною.
Фестиваль PROSTONEBA 2021 відбувся в новій столичній локації — у просторі A-Station. У лекторії виступили зокрема архітектори, які працювали над реновацією цехів колишнього військового заводу «Арсенал» та будівлі військової комендатури на Арсенальній площі. Фото: А Development
Фестиваль PROSTONEBA 2021 відбувся в новій столичній локації — у просторі A-Station. У лекторії виступили зокрема архітектори, які працювали над реновацією цехів колишнього військового заводу «Арсенал» та будівлі військової комендатури на Арсенальній площі. Фото: А Development
На території A-Station розташовані п’ять (!) пам’яток архітектури, причому одна з них — будівля комендатури на Арсенальній площі — пам’ятка архітектури навіть не місцевого, а національного значення. Підсумок реновації наочно спростовує міф про неможливість здійснити в умовах непрозорого та забюрократизованого українського законодавства успішний із фінансового погляду девелоперський проєкт. Про кейс, від реалізації якого виграли інвестори, резиденти, місто та жителі, PRAGMATIKA.MEDIA вже писала в «інвестиційному» 32-му томі. Про проєктування не лише самої архітектури, а й командних зв’язків і зовнішніх відносин нам розповіли архітектори Тетяна Лисюк і Андрій Пашенько.
Тетяна Лисюк:
«Те, що ви бачите, — лише верхівка айсберга»
Тетяна Лисюк, головний архітектор девелоперської компанії А Development
Починаючи із середини ХІХ століття, коли арсенальні майстерні перевели до казематів київського військового форту, заводська територія була закритою для киян. Після банкрутства заводу «Арсенал» у 2009 р. подальша доля цехів і військової комендатури, що залишилася у спадок від фортеці, не раз обговорювалася на нарадах у КМДА, Головархітектурі, Мінкульті. Незважаючи на те, що з кожним роком стан будівель погіршувався, здавалося, що компромісне рішення, яке влаштовувало б інвесторів, міську владу та безліч охоронних інспекцій, буде досягнуте не раніше, ніж «незручна нерухомість» самозруйнується.
Роль громадськості в діалозі була нікчемною. Втім, ніхто й не претендував: кияни настільки звикли до наявності зони відчуження в самому центрі столиці, що навіть не припускали, що колись зможуть використати її як суспільну. Свого роду приклад вивченої безпорадності. Початок будівельних робіт на території колишнього «Арсеналу», а потім відкриття Kyiv Food Market, що зберіг свій автентичний «виробничий» шарм, стали першим фрагментом складного пазла, нової когнітивної міської карти. Цього літа формат масштабного проєкту A-Station проявився вже чітко.
Чимало інформації про етапи реалізації було озвучено під час лекцій у рамках фестивалю PROSTONEBA. Але про деталі стратегії PRAGMATIKA.MEDIA розповіла в ексклюзивному інтерв’ю Тетяна Лисюк, головний архітектор девелоперської компанії А Development.
Складна геометрія просторів будівлі колишньої комендатури стимулювала проєктувальників до пошуку оригінальних рішень. Фото: Юрій Ферендович
PRAGMATIKA.MEDIA: Власне будівельні роботи на локації зайняли лише кілька років. Адже йшлося про великий обсяг реставрації та цілий комплекс будівель, зокрема зі статусом пам’яток архітектури. Нам так часто пояснювали, що будь-яка робота зі спадщиною потребує майже десятиліть, що ми й самі в це повірили. У чому секрет швидкості A Development у реалізації такого складного проєкту?
Тетяна Лисюк: Для мене A-Station — проєкт довжиною три з половиною роки. Приходячи до нас на локацію зараз, відвідувачі бачать і оцінюють комфортний, атмосферний простір, відреставровані історичні будівлі. Але це лише верхівка айсберга.
Із чого починається проєкт для нас як для девелопера, коли ми заходимо на майданчик? Насамперед з оцінки ризиків, з’ясування містобудівних обмежень. Потім починаємо розробляти концепцію розвитку ділянки й території. За підсумками концепції розраховується фінансова модель. Далі девелопер переходить безпосередньо до стадії проєктування: ескіз, проєкт, робоча документація. Паралельно тривають переговори з потенційними орендарями.
У партнерстві з UDP під управлінням Quarter Partners ми розвиваємо проєкт A-Station за тим самим принципом.
Резиденти комплексу — це найсильніші гравці ринку, кожен із яких є унікальним у своїй сфері. A-Station — це історія про їхню синергію та взаємодію, де кожен доповнює та посилює один одного.
Серед резидентів A-Station представлені найбільші мережі ресторанів TARANTINO family, Bulldozer Group Ukraine, Холдинг емоцій «! FEST», Макдоналдс. Фото: Юрій Ферендович
Р.M.: Збоку здається, що все сталося майже блискавично і якось дуже легко.
Т. Л.: У Європі та світі редевелопмент історичних територій не є чимось унікальним. В Україні ж ми в якомусь сенсі першопрохідники в цій сфері. Тому для нас дуже важливо задати правильний формат у підходах до розвитку міста.
Наприклад, корпус будівлі Kyiv Food Market, пам’ятку місцевого значення, свого часу хотіли знести в нуль і звести 7-поверховий будинок. На жаль, це стандартний підхід більшості забудовників. Ну що, по суті, для девелопера пляма забудови в одну тисячу квадратних метрів? Звичайно, у більшості виникає бажання побудувати щось масштабніше, заробити швидко й більше. І тут важлива особиста позиція девелопера та співінвестора, готовність до «довгих» інвестицій, почуття відповідальності перед містом та розуміння суті того, чого він прагне.
Kyiv Food Market ми розвивали за рахунок перегляду функціональності й ергономіки внутрішнього простору, зберігши при цьому історичний вигляд промислової будівлі, збільшивши корисну площу майже вдвічі. І незважаючи на скепсис гравців ринку, саме такий підхід якраз і зробив цей об’єкт таким привабливим в очах киян і туристів.
Громадські простори A-Station можна використовувати як для ділових, так і для неформальних зустрічей. Фото: Юрій Ферендович
Р.M.: Простори наповнюються життям завдяки людям, і часто інвестори намагаються залучати як резидентів представників креативних галузей. Чи був якийсь добір, конкурс для A-Station? Якоїсь гучної рекламної кампанії начебто не було, і збоку все виглядало як чари — раптом усі численні кафе та коворкінги просто відкрилися.
Т. Л.: Тут представлені найбільші мережі ресторанів: TARANTINO family, Bulldozer Group Ukraine, Холдинг емоцій «! FEST», Макдоналдс; два креативних освітніх простори «Освіторія Хаб» і Tumo Kyiv, найбільш актуальний на ринку коворкінг просторів Creative States. Жодної рекламної кампанії, звичайно, не проводилося. Були особисті комунікації з кожним із резидентів. Визначивши для себе бажаний набір функцій A-Station, ми зверталися до найсильніших гравців ринку. Наприклад, Creative States — один із небагатьох коворкінгів із вакантністю всього в 2%. Це суто технічна вакантність, на відміну від інших коворкінгів на ринку, які під час карантину сильно просіли. І зараз хлопці розширюють свою локацію в наступному корпусі до 7 тис. кв. м.
Р.M.: Стиль нового простору — жовта цегла, чорний шрифт. Хто розробляв дизайн-коди для A-Station — вивіски, навігацію, малі форми? Слід зазначити, що вони вийшли вкрай тактовними і не затьмарюють архітектуру. Зазвичай кожен із резидентів вимагає, щоб його реклама та вивіска була яскравішою, і в підсумку на вулицях у нас суцільний візуальний хаос. Як вам вдалося попередити подібне?
Т. Л.: A Development — автор концепції. І все те, що ви бачите — вивіски, малі архітектурні форми, лавочки, освітлювальні прилади тощо — розробляли ми самі за допомогою генпроєктувальників. Ми завжди пам’ятаємо ту картинку, до якої прагнемо. Вона відображена у візуалізаціях, у передпроєктній документації. Ми представляли наше бачення майбутнім резидентам. Оскільки всі вони усвідомлювали важливість і знаковість локації, ні в кого не виникало бурхливого опору нашим кодам і вимогам, які ми пред’являли до вивісок і оформлення літніх майданчиків. Всі оператори йшли нам назустріч і готові були поступатися айдентикою, щоб створити цілісний комплекс.
Склепінні стелі в будівлі колишньої комендатури вимагали кропіткої реставрації та посилення. Фото: Юрій Ферендович
Р.M.: Вже пройшли перші випробування реальністю: Kyiv Food Market працює майже два роки, A-Station прийняла архітектурний фестиваль. Що проєктувальники відзначили для себе, які висновки зробили?
Т. Л.: Безумовно, ми робимо висновки, спираючись на новітній досвід, і щось змінюємо, корегуємо на наступних етапах. Якщо вдаватися до деталей, то, наприклад, спочатку ми прокладали зливи відкритого монтажу, а якщо ви подивитеся на площу перед комендатурою, то там приховали труби під бруківкою.
Коли ми тільки-но відкрили Kyiv Food Market, до нас звернулися з Офісу Президента з пропозицією провести там прес-конференцію Володимира Зеленського. Для нас цей запит був несподіванкою. Але все вийшло. Або ж цієї зими до нас звернулися організатори фестивалю PROSTONEBA. Подібні звернення та пропозиції, які надходять органічним шляхом, є підтвердженням того, що ми рухаємося в правильному напрямку. У майбутньому плануємо розширювати івент-функцію та вже ведемо діалог із виконавчою владою про розширення локації. Хочемо інтегрувати в A-Station конгрес-хол, івент-арену, можливо, музей сучасного мистецтва, гастромаркет, доповнити це місце об’єктами, яких потребує місто.
Р.M.: Коли всі роботи над проєктом на Арсеналі можна буде вважати повністю завершеними?
Т. Л.: Вже восени ми відкриємо паркінг на 100 місць. Він перебуватиме в частині одного з історичних корпусів. Зробити підземне паркування було неможливо з технічних причин, тому ми пішли шляхом автоматизованого багаторівневого паркінгу. М’яко кажучи, нестандартний підхід девелопера до вирішення питання паркомісць у центрі міста для нашої країни. Ми усвідомлюємо важливість вирішення питання трафіку, що зріс у рази, і в той же час прагнемо, щоб площа між корпусами була виключно для пішоходів.
Також восени ми плануємо відкрити другу чергу Creative States і завершити роботи з благоустрою арсенальної площі, зокрема облаштування сухого фонтану з тильного боку будівлі метро.
Наступний етап — нове будівництво за комендатурою: об’єкт із найбільшою критою галереєю в Україні на 3 тис. м2. Супермаркет, ресторани, бізнес-центр класу A й апартаменти. Це плани на найближчі три роки.
Резиденція освітньої платформи TUMO Kyiv у будівлі колишньої комендатури. Фото: Юрій Ферендович
Р.M.: До речі, на фестивалі PROSTONEBA ви розповідали, що прикрасою Арсенальної площі стане унікальний фонтан. Чи можна про нього докладніше?
Т. Л.: Ведуться роботи з будівництва світломузичного фонтану на 28 форсунок. Фонтан буде «сухий» — без ставка, резервуар для води знаходиться під бруківкою. Такий формат найбільш зручний для публічних міських просторів, оскільки у вимкненому стані він може використовуватись і під інші функції, наприклад, зимові ярмарки або як простір для тимчасових виставок артоб’єктів.
Р.M.: Наскільки надійним він буде? Фонтан на Поштовій площі, якому так раділи кияни, на жаль, більшу частину часу не функціонує.
Т. Л.: Обладнання для нашого фонтану — від німецької компанії OASE. Це найбільший виробник і постачальник не лише в Європі, а й у світі. Із 65-річним досвідом. І що важливо, вони пропонують якісний постгарантійний сервіс. Усе це і стало основними критеріями під час вибору постачальника.
Р.M.: Чи довелося у процесі роботи над громадськими просторами реконструювати міські комунікації? І хто обслуговуватиме пабліки? Власник розділить ці витрати з містом чи вони повністю лягають на нього?
Т. Л.: Наразі в рамках роботи на локації ми впорядкували близько 17 тис. кв. м міської території. І це, безумовно, разом із ремонтом комунікацій. Адже що таке благоустрій? Це означає зняти весь старий шар тротуарного покриття, провести всі технічні роботи — нову гідроізоляцію, нову бетонну підготовку, злив, щілинні лотки тощо. Це перегляд серії старих рішень, які колись реалізували комунальні служби міста. І якщо девелопер виконує подібні роботи для міста власним коштом, то він повинен усвідомлювати, що управління й експлуатацію йому доведеться взяти на себе.
З одного боку, може здатися, що деякі рішення занадто дорогі, адже можна було проєктувати простіші зливи, не укладати клінкер вартістю 30 євро за кв. м, а використовувати ФЕМ. Але ми воліли відразу інвестувати в довговічні рішення та врахувати вартість їхньої експлуатації. У А Development є своя служба експлуатації, яка стежить за всім, що відбувається на локації, і відповідає за прибирання території, полив дерев, газонів, вивезення снігу тощо. Крім того, ми відповідаємо за всі зелені насадження на локації. Якщо з ними раптом щось станеться — замінюємо власним коштом.
Микільська брама після завершення реставраційних робіт. Фото: А Development
Р.M.: Ви взяли на себе дуже ресурсомісткі зобов’язання. Свідомо?
Т. Л.: Неможливо реалізовувати подібні проєкти в міському історичному середовищі, залишаючись при цьому байдужим до розрухи навколо. Сьогодні ти приїжджаєш на метро, виходиш і потрапляєш у гарне, європейське середовище. Незабаром з’явиться наземний перехід через вулицю Грушевського, який зшиє воєдино Арсенальну площу та пабліки на вулиці Московській. Тому так, потрібно мислити ширше, ніж диктують межі землевідведення. У масштабах сприйняття території загалом.
Андрій Пашенько:
«Зруйнувати міф — урятувати пам’ятку»
Андрій Пашенько, архітектор, засновник Творчої Архітектурної Майстерні А. Пашенька
«Якби два роки тому мене запитали, з чого почати екскурсію Києвом, то моя відповідь була б зовсім іншою. Сьогодні я порекомендую: почнемо з Лаври, пройдемо через Парк Слави, вийдемо на терасу, щоби оцінити структуру міста, а тепер вирушимо до колишнього заводу «Арсенал», де можна багато цікавого побачити!» — так архітектор Андрій Пашенько розпочав свій виступ на фестивалі PROSTONEBA.
Проєктувальникам Творчої Архітектурної Майстерні А. Пашенька дістався найскладніший сегмент роботи в рамках проєкту A-Station. Будівлю, знайому киянам як військова комендатура, було збудовано в середині XIX ст. за проєктом Івана Таманського. Вона внесена до реєстрів як пам’ятка фортифікаційної архітектури національного значення та частина комплексу оборонних споруд Київської фортеці. Знаменита Микільська брама, два високі арочні отвори, колись були головним в’їздом до Києва. Півтора століття в будівлі розташовувалися військові, але у 2007 р. Київрада продала ділянку під будівлею приватному інвесторові. Власник із того часу кілька разів змінився.
Після зведення на землі, вилученій у Міністерства оборони, 24-поверхової висотки (Грушевського, 9-А) та негативного громадського резонансу в КМДА стали вкрай ретельно розглядати всі пропозиції, що стосуються будівлі комендатури та можливості нового будівництва між нею і будинком на Грушевського.
Микільська брама — частина Київської фортеці та головний в’їзд до Києва в середині та наприкінці XIX століття
«На цьому майданчику пропонувалося звести і 26 поверхів, і 12 поверхів… І була інша група девелоперів, яка сказала: «А почнемо з переговорів з істориками! Яка охоронна зона цієї пам’ятки нині? Якою може бути висота нової будівлі, щоб проєктові дали зелене світло? Чи можна змінити функцію для будівлі комендатури?». Андрій Пашенько вважає, що правильно сформульовані питання дозволили розробити грамотну стратегію.
«Ми входили до цієї будівлі — ще закритої для сторонніх військової комендатури — оштукатуреної, пофарбованої в червону фарбу. Реставратори пояснили нам, чому будівля виділялася на тлі типового старого Києва зі світло-жовтої цегли. Завжди говорили: «От містечковий Київ — жовтий, не те, що Москва — червона!» У той період вважалося модним відштукатурити цеглу, пофарбувати будівлю в червоний колір, зробити білі арочки і пишатися — ми майже Москва. Так комендатура стала червоною. А ми вирішили оголити та відреставрувати київську цеглу».
Нині перший етап проєкту — реставрацію пам’ятки архітектури (екскомендатури) — завершено. Наприкінці липня було підписано документи щодо введення в експлуатацію.
PRAGMATIKA.MEDIA вирішила з’ясувати у Андрія Пашенька не лише деталі концепції, а й знайти відповідь на головне питання — як саме вдалося досягти компромісу між інвесторами, компанією A Development та представниками інституцій з охорони пам’яток. Чи може цей кейс стати дорожньою картою реновації для багатьох найцінніших зразків київської архітектури?
PRAGMATIKA.MEDIA: Ваш проєкт на Арсенальній спростовує міф, що девелоперам немає сенсу зв’язуватися з пам’ятками архітектури, оскільки з ними нічого не можна зробити. Як вам вдалося пролобіювати сміливі ідеї для проєктування?
Андрій Пашенько: Ще близько 4-х років тому ми почали працювати над концепцією для цього майданчика під керівництвом іншого девелопера. Але на той момент ні в кого не було впевненості в успіху і, можливо, певної сміливості клієнта. Тому нічого не відбулося.
А цього разу рух розпочався з розширеної наради за участю представників усіх інстанцій і охоронних організацій, на якій ми представили ретельно підготовлену дорожню карту. Для її розроблення ми залучили до співпраці Наталю Диховичну, головного архітектора проєкту інституту «УкрНДІпроєктреставрація». Окрім неї, працювала ще ціла команда спеціалістів, вони шукали інформацію в архівах, займалися обґрунтуваннями. Нам вдалося отримати оригінальні авторські креслення з архівів у Санкт-Петербурзі, за якими будувалася ця комендатура. І на їхній основі ми склали план реставраційних робіт.
Далі відступили на ділянці необхідну охоронну відстань від пам’ятки та спроєктували нову будівлю в одній висоті зі старою. Охоронний відступ ми плануємо перекрити склом і отримати криту комфортну всесезонну вулицю з кафе та ресторанами.
Оригінальні креслення архітектора Івана Таманського послужили для реставраторів основою для проведення робіт
Р.M.: І вже на етапі презентації дорожньої карти ви були готові захистити проєкт за всіма статтями?
А. П.: Ні. Всі розуміли, що в процесі просування можливі нові ризики, оскільки йшлося про те, щоб не просто зберегти пам’ятку національного значення, а й вдихнути в ці стіни життя, повернути його місту. Таких прецедентів не було в Києві. Наприклад, коли цей проєкт розглядався в одному з органів, рішення ухвалювалося шляхом голосування. І перевага була лише в три голоси. Все дуже тендітно. Ми дотримувалися максимальної толерантності, і якщо нам важливо було відстояти якусь деталь, то збирали аргументи й переконували. Наші пропозиції не зустрічали оплесками. Частина опонентів у категоричній формі висловлювала свою незгоду, вважаючи, що проєкт докорінно порушує принципи реставрації пам’яток.
Чавунні накладки з мордами левів, що прикрашали Микільську браму, збереглися і були відреставровані. Фото: Юрій Ферендович
Р. M.: Чи не звучала фраза «ми відкриваємо скриньку Пандори»?
А. П.: Було-було. Якщо ви звернете увагу, на перших поверхах, де зараз розташовані «Реберня», інші кафе та ресторани, раніше були не дверні отвори, а маленькі бійнички, увійти до яких було фізично неможливо. І ми на прикладі однієї з них показали, як можна безболісно розтесати, розширити ці отвори. Виходимо на містобудівну раду, показуємо, і десь третина членів ради нам каже: «Ви вбиваєте пам’ятку!».
Встає директор інституту «УкрНДІпроєктреставрація» і розповідає: «Ми зараз працюємо з німцями і там прийнято так: якщо є приватний інвестор, то держава має зробити все, щоб ці інвестиції були реалізовані». Свою роль зіграв той факт, що тоді вже на локації A-Station успішно запустили Kyiv Food Market. Там же черги стоять! І неможливо не захоплюватися роботою реставраторів, які руками обтесували кожну цеглину.
Р.M.: Виступаючи на фестивалі PROSTONEBA, ви сказали, що саме такий покроковий підхід дозволив вам змінити паспорт проєкту з «реставрації» на «реставрацію з пристосуванням». Що саме це вам дало?
А. П.: Насамперед це було необхідно, оскільки ми не могли зберегти функцію. Наприклад, Маріїнський палац — також пам’ятка національного значення. Там можлива виключно реставрація. Палац залишився палацом для президентських прийомів. Але що ми могли б зробити з комендатурою? Під час захисту проєкту звучала пропозиція: «А давайте там зробимо музей!». Чудово, але хто за нього заплатить? Поправка до паспорта дозволила нам створити простори, які можуть успішно використовуватися сьогодні, дотриматись вимог безпеки та при цьому зберегти автентичність.
Проєкт мультифункціонального комплексу та критої галереї, пов’язаної з історичною будівлею комендатури. Творча Архітектурна Майстерня А. Пашенька на замовлення А Development
Проєкт мультифункціонального комплексу та критої галереї, пов’язаної з історичною будівлею комендатури. Творча Архітектурна Майстерня А. Пашенька на замовлення А Development
Проєкт мультифункціонального комплексу та критої галереї, пов’язаної з історичною будівлею комендатури. Творча Архітектурна Майстерня А. Пашенька на замовлення А Development
Р. M.: Тобто ви прагнули не просто зберегти цеглу, а зробити цей простір функціональним, корисним для мешканців? Подібних прикладів реновації безліч у Європі, і ми про них часто пишемо у PRAGMATIKA.MEDIA, але для України це новинка. Чи була у вас особисто впевненість в успіху?
А. П.: На початку шляху, коли цю дорожню карту було намальовано, я сам іронічно ставився до проєкту. Якби тоді мені хтось сказав, що за такий короткий час ми встигнемо все узгодити, відреставрувати та ввести в експлуатацію, я б сам не повірив. Командна робота, воля інвестора та частка везіння. Фактично все те, що було закладено у стартовому проєкті, успішно пройшло всі погоджувальні інстанції.
Р. M.: Ваша робота на самому початку частково була дослідницькою. Що ви виявили під час входу на об’єкт? Які відкриття, зроблені у процесі, особисто вас здивували та порадували?
А. П.: Унікальний арочний ряд зовсім не прочитувався. Якому радянському офіцерові спаде на думку залишати голу цеглу на стінах? Звичайно, все заштукатурено та зафарбовано. Коли ми зняли всі нашарування, що спотворювали будівлю ззовні і зсередини, виявилося, що сам кістяк зберігся. Майже. Як ви знаєте, будівля збудована на схилі, і виявилося, що вона тріснула навпіл, і частина сповзає в бік Дніпра. Тому нам довелося капітально укріплювати фундамент. На посилення внутрішніх склепінь потрібні були тонни металу — ви побачите цей каркас на арках усередині.
Щодо самої Микільської брами, я не вірив, що там щось залишилося. Стільки разів усе змінювалося — то білі, то червоні, то німці, дверні полотна напевно спалили чи зламали… Коли нам вперше показали комендатуру, я, чесно кажучи, Микільської брами навіть не побачив. Вона була закрита листами фанери та завалена сміттям. Але, розібравши все це, ми виявили чавунні морди левів, що повністю збереглися. І величезного розміру латунний замок, на який закривали Київ проти ночі ще в середині XIX ст.
А ось чавунні капітелі на колонах з боку Арсенальної площі довелося заново відливати за оригінальними ескізами — від них залишилися одні кріплення. Зверху над арками висів двоголовий орел — ми його замінили на архангела Михаїла. Під час реставрації покинутого мансардного поверху нам дозволили зробити вікна в даху — так з’явився ще один функціональний рівень.
Фрагмент цегляної кладки одного з цехів колишнього заводу «Арсенал» збережено, щоби продемонструвати стан будівель до проведення реставрації. Фото: Юрій Ферендович
Р.M.: Отже, роботи на комендатурі завершено, що тепер? Приступаєте до будівництва нової будівлі між Грушевського, 9-А та комендатурою?
А. П.: Коли комендатура виконувала фортифікаційну функцію, за нею знаходився рів із підйомним мостом. Цей міст ми, до речі, подумуємо відновити і як елемент шоу, і як функціонал. На новій ділянці, яка за формою майже повторює пляму комендатури, ми опускаємось на позначку рову та зводимо мультифункціональний комплекс з офісами, апартаментами, великим торговим центром, купою кафе та ресторанів.
Ми свідомо пішли шляхом створення контрасту між історичною та сучасною архітектурою — спроєктували зовсім новий об’єкт XXI ст. Простір між будинками перетворимо на галерею, криту вулицю з прозорим дахом площею понад 3 тис. кв. м. Враховуючи таку велику площу галереї, перед нами постало завдання вирішити проблему вітрового навантаження з боку Дніпра, яка була вирішена з виконанням аеродинамічних розрахунків.
Р. M.: Ідея перетворити вулицю на взірець всесезонної архітектури належить до глобальних трендів, а прикладів реалізації не так багато, тому ця частина проєкту дуже цікава. Наскільки складно в інженерному сенсі спорудження такого даху? До речі, він буде зі скла чи оберете якийсь інший прозорий матеріал, щоб зменшити вагу?
А. П.: Інженерні питання щодо облаштування цього гігантського світлового ліхтаря ще перебувають у стадії опрацювання. Ми співпрацюємо з кількома інжиніринговими компаніями, зокрема й зарубіжними, які пропонують свої рішення. Свого часу, коли ми показували 3D-візуалізації на фасаді ТРЦ Ocean Plaza, всі сумнівалися, що це може бути реалізовано. Фахівці, які працюють зі склом, знають, як це зробити. Так і тут: завдання дуже складне з інженерного погляду, але розрахунки показали, що реалізація можлива.
Ми ще розглядаємо варіанти, оскільки розуміємо всю відповідальність, адже дах має витримувати вітрове навантаження, сніг, воду та власну вагу. Так, у мене підготовлений варіант без прозорого даху. Чи це буде добре? Буде. Але все ж таки хочеться зробити таку фішку, яка ідеально об’єднає дві частини — історичну та сучасну — і при цьому буде надфункціональною.
Реставрація мансарди у приміщенні комендатури дозволила додати до загальної площі ще один функціональний рівень. Фото: Юрій Ферендович
Р. M.: Ви плануєте не лише «зшити» галереєю стару та нову будівлі, а й зробити Микільську браму прохідною, тим самим відновивши пішохідну вісь Києва періоду XIX ст. Але для того, щоб пішоходи потрапляли до Маріїнського парку, необхідно, як ви сказали на лекції, «пройти під будівлею на Грушевського, 9-А». Яким чином?
А. П.: Сама планувальна структура будівлі, її майстер-план побудований дуже грамотно. Архітектор Бабушкін заклав у проєкт можливість відновлення цієї історичної осі. У центральній частині є пішохідна арка. І не потрібно нічого розбирати чи переробляти. Необхідно ухвалити виключно організаційне, адміністративне рішення: погодити, перенести паркан, переставити сек’юріті та переналаштувати системи безпеки. І тоді можна буде, вийшовши з метро, пройти крізь будівлю комендатури через Микільську браму, через майбутню галерею до Маріїнського парку.
Дуже хотілося б, щоби кияни отримали таку можливість. Відкривши прохід, ми створимо не один, а зв’яжемо докупи відразу кілька пішохідних маршрутів, зокрема й майбутній маршрут від Києво-Печерської лаври краєм схилу. Щоб не провокувати наш улюблений диспут про відкритість і закритість, додам: у Лондоні безліч громадських зон і парків відкриті вдень, але після десятої закриваються на ключ. Така контрольована відкритість характерна для приватних громадських просторів. Сподіваюся, ми досягнемо компромісу й у цьому питанні.
