Містяни усвідомили, що принцип takeaway можна застосувати не тільки до ланчу, а й до більшості повсякденних занять. Спробуємо розібратися, які сценарії використання парків, вулиць і площ є найкращими. І чим архітектори та дизайнери можуть відповісти на нові запити.
UX-дизайн як ключ до взаєморозуміння
Навіть Ле Корбюзьє, який мріяв побудувати місто-машину, усвідомлював: «Людське серце шукає емоцій поза утилітарністю». Усі, хто хоч частково небайдужий до самопрезентації, свідомо та несвідомо сприймають вулиці та площі як сцену. І це чудово, інакше у світі не існувало б вуличної моди та дизайну, а наша взаємодія з містом зводилася б до найкоротших переміщень між пунктами відправлення та призначення.
Площа Тарг Венглови у Гданську, тимчасово перетворена за допомогою «конструктора для площ» — наборів модульних меблів, які містяни використовували так, як їм було зручно. Дизайн: Група Gdyby. Фото: © Bogna Kociumbas
Взаємодіючи з містом, люди також приймають поведінкові установки, що диктуються середовищем. Установки можуть бути різними — маргіналізовані території часто провокують ризиковану поведінку, а благополучні вулиці та friendly-дизайн налаштовують на творчий лад. Артоб’єкти формують у людини творчий настрій, присутність спортивних тренажерів і бігових доріжок змусить задуматися про переваги здорового способу життя, а гамаки, підвішені в тіні між деревами, налаштують на релакс.
Дизайн покликаний підказати людині, де саме вона опинилася: на спортмайданчику чи в лаунж-зоні. Принаймні такий взаємозв’язок між середовищем і людиною відзначали основоположники екологічної психології Роджер Баркер і Джеймс Гібсон. А Дональд Норман у своїх бестселерах «Дизайн звичних речей» і «Емоційний дизайн: Чому ми любимо (або ненавидимо) речі навколо нас» розвинув тему, запропонувавши шляхи оптимізації зв’язків між елементами середовища та людиною.
Він пояснив «на пальцях», як використання аффордансів (маркерів, що підказують сценарії використання речі чи простору) моделює поведінку. Те, що ми часто називаємо інтуїтивно зрозумілим дизайном, насправді означає, що розробники добре попрацювали над тим, щоб предмет або об’єкт сам розповів нам, як ним користуватися.
Громадська площа в Боготі, Колумбія. Оригінальний ландшафтний дизайн від Obraestudio, натхненний водно-болотними угіддями Боготської савани, приваблює містян і туристів. Фото: Jairo Llano
На траві можна лежати, стояти на голові, спостерігати, як вона росте, з трав’янистих пагорбів можна наввипередки катати сир або самим скочуватися шкереберть. Бетонні парапети можуть ставати чим завгодно: сидінням, ліжком, робочим столом. Лавки є джерелами вбудованого світла, а вуличні ліхтарі — опорами для витких рослин. Щось має натякнути нам — «так можна!». При цьому важливо, щоб простір залишав можливість і для спонтанних дій. Людям подобається імпровізувати та самим виступати в ролі сценаристів. Усім подобається грати.
Площа Karen Blixens Plads у Копенгагені, реконструйована у 2019 р. за проєктом студії COBE. Фото: Rasmus Hjortsnø
Варто замислитися про існування внутрішніх і культурних блоків. Наприклад, людина з глибокої пострадянської провінції, виїхавши одного разу до столиці, може й не знати, що тепер газони дедалі частіше використовуються для відпочинку містян. У цьому разі сценарій використання підкажуть меблі, встановлені на траві. Або табличка з буквальним поясненням, що це лужок для релаксу.
Для зумерів цілком природно, коли місто спілкується з ними за допомогою QR-кодів, але для людей похилого віку важливі традиційна навігація та інтуїтивний дизайн. І оскільки надлишок вербальної навігації — плакати, таблички, інструкції — теж дратує, створює відчуття несвободи та візуально перевантажує середовище, то інтуїтивний дизайн — у пріоритеті!
Порожнини між інфраструктурою й архітектурою — своєрідна сполучна тканина не тільки міста, а й людських відносин
Ось чому великі проєктувальні компанії сьогодні залучають до розроблення концепцій UX-дизайнерів (від user experience — користувацький досвід), які вивчають, який вигляд повинна мати архітектура або яким має бути дизайн громадського простору — набережної, площі, вулиці, парку. Все для того, щоб люди, які вперше потрапили сюди, отримали якісно новий досвід, що принесло б їм задоволення, спонукало б залишитися чи повернутися.
Нові інструменти: перформанс-дизайн і робота зі сценографією
У перші місяці пандемії, коли міста практикували заборони відвідування людьми парків та інших відкритих громадських місць, плейсмейкери навіть рекомендували девелоперам тимчасово зробити пабліки менш привабливими, щоб запобігти надмірному скупченню людей. Але коли стало очевидно, що негативні наслідки ізоляції та роз’єднання перевищують ризики передачі вірусу під час перебування на свіжому повітрі, ці антиміри пом’якшили до прохань уникати щільного розсадження шляхом створення дистанцій між вуличними меблями.
Художник Юрій Сузукі демонструє, як можна взаємодіяти з його інсталяцією Sonic Bloom, яка встановлена в районі Мейфейр у Лондоні. Джерело фото: thetimes.co.uk
Тема створення якісних та успішних публічних просторів, для якої Вільям Уайт, автор книги «Соціальне життя малих міських просторів», якось вигадав термін «плейсмейкінг», виявилася абсолютно невичерпною. І будь-яке локальне чи глобальне (як пандемія) потрясіння надає їй нового звучання.
З ініціативи PPS у різних містах світу щорічно проводяться Placemaking Week — міжнародні заходи, які збирають фахівців зі створення публічних просторів. Окрім лекцій, на яких особлива увага приділялася практичному навчанню та інноваційним соціальним заходам, фестивалі залишають після себе спадщину — нові об’єкти та пабліки в містах. У Європі Placemaking Week Europe проводилися з 2017 р. — в Амстердамі, Стокгольмі, Валенсії. У 2020 р. конференція пройшла в онлайн-форматі, а в жовтні 2021 відбулася в Барселоні і була присвячена постковідній реальності.
Паралельно у різних точках світу проводяться сотні заходів державного чи міського масштабу, які мають вирішити як глобальні теоретичні завдання, так і проблеми конкретного місця.
Markthal — житлова та офісна будівля у Роттердамі з «вбудованою» ринковою площею, яка використовується також для виставок і концертів. Проєкт – один із ключових прикладів глобальної реалізованої стратегії Market Cities. Архітектура та дизайн: MVRDV. Фото: Daria Scagliola & Stijn Brakkee / MVRDV
Розширюється і набір інструментів. Про UX-дизайн ми вже згадували, а ось нідерландська дослідницька організація Platform-Scenography пропонує виділити сценографію в окремий напрям міського дизайну та міждисциплінарну практику. Свого часу художники-авангардисти та футуристи зробили революцію на театральній сцені, створюючи багатоваріантні декорації за допомогою світла, символів, універсальних форм. У Platform-Scenography пропонують використовувати щось подібне для того, щоб зробити міські пабліки різноманітнішими.
Люди, небайдужі до самопрезентації, несвідомо сприймають вулиці та площі як сцену
Іноді архітектоніка сучасної архітектури — всі ці багатошарові площі з пагорбами та прихованими порожнинами для велопаркувань, відпочинку чи дитячих ігор, які так люблять практикувати студії Cobe, SelgasCano, JKMM Architects і багато інших, може здатися складною для недосвідченого чи боязкого глядача. Pop-up інсталяції, театралізовані акції, перформанси, вуличний арт — усе це різновиди дизайну, які можуть наочно підказувати різні варіанти просторових практик і неочевидні можливості використання звичних предметів і середовища.
Гібридний підхід і п’ять доданків успіху
Перераховуючи всі можливі сценарії, запрограмовані проєктувальниками для сучасних гібридних суспільних просторів, можна звести їх до п’яти найбільш актуальних варіантів.
- Оздоровлення та відпочинок. Про біофільний дизайн і його вплив на наше здоров’я ми писали у статті «Total biophilia. Кінець конкуренції між містом та природою?», а також у безлічі матеріалів, присвячених ландшафтному дизайну, озелененню.
- Прояв громадських ініціатив і корпоративної соціальної відповідальності. Власне, сам процес створення та вдосконалення нового громадського місця може стати таким проявом, якщо до нього залучаються містяни. А потім сам простір пропонує умови для зборів і концертів.
- Гра — не тільки для дітей, а й для дорослих. І йдеться не лише про буквальну інтеграцію ігрових майданчиків. Public Play Space — проєкт, який під егідою програми Європейського Союзу «Креативна Європа» просуває інноваційні та творчі методи спільного проєктування інклюзивних, згуртованих і стійких суспільних просторів за допомогою ігор і цифрових технологій. Відкриті перформанси, інтерактивні інсталяції також можна вважати ігровим складником.
- Маркет. Глобальна стратегія Market Cities — спосіб пожвавлення економіки, підвищення міської активності та привабливості місць набирає популярності останніми роками. Почасти це перегукується з темою урбан-фермерства, яку ми неодноразово висвітлювали на сторінках журналу, але заслуговує і на великий аналітичний матеріал у майбутньому.
- Репрезентації об’єктів мистецтва. Цю тему ми частково розкрили у статті «Публічний простір як дисплей» у 34-му томі PRAGMATIKA.MEDIA.
Павільйон, установлений на площі іспанського міста Логроньйо, у рамках урбан-фестивалю Concéntrico. Дизайн: sauermartins + Mauricio Méndez. Джерело фото: arquitecturaviva.com
Кінець епохи монофункціональності позначився і на проєктуванні пабліків. Сьогодні архітектори створюють складносурядні, гібридні суспільні простори, які, наче хамелеони, підлаштовуються під актуальне завдання чи пору року. Якщо архітекторам недостатньо місця для створення повноцінного та оригінального пабліка на землі — особливо це актуально для щільних міських центрів, — то в хід ідуть залишки старої інфраструктури: мости, акведуки, доки, залізничні гілки. Площі стають багатоповерховими — виростають нагору шарами, піднімаються на дах чи опускаються під землю. На воду спускаються сезонні та навіть усесезонні понтони.
Архітектуру малих форм можна використовувати як сполучну ланку для розрізнених функцій і об’єктів
Архітектуру малих форм — павільйони, інсталяції — можна використовувати не тільки як самодостатні елементи, але і як сполучну ланку для розрізнених функцій і об’єктів. Наприклад, у рамках вересневого урбан-фестивалю Concéntrico у центрі іспанського міста Логроньйо з’явився оригінальний павільйон від студій sauermartins + Mauricio Méndez. Він розташований на міській площі, «населеній» різноманітними елементами — кілька видів міських меблів, статуї, старе дерево. Новий павільйон упорядковує цей візуальний хаос. Усього дві лінії — діагональ і коло — зв’язують усі розрізнені елементи докупи і створюють цілісний орієнтир, значно змінюючи сприйняття місця. Люди з більшою ймовірністю запам’ятають (внесуть до своїх когнітивних карт) цю площу завдяки павільйону.
Під штучними пагорбами громадської площі Karen Blixens Plads у Копенгагені приховане велопаркування на 2 тис. місць. Проєкт студії COBE. Фото: Rasmus Hjortsnø
Було б надмірним намагатися заповнити один, навіть найпросторіший парк, усіма можливими функціями чи інфраструктурою. Будь-який стадіон є публічним місцем, не кожен паблік має бути стадіоном. Із віком спортивні вподобання можуть змінитися, наприклад, скейтбординг залишається прерогативою молоді, а ось їзда на велосипеді популярна серед усіх вікових категорій. Незважаючи на позірну архаїчність вуличних шахів, — для нас вони є атрибутом старих радянських парків — європейські архітектори активно вписують їх у сучасні ландшафти.
Наприклад, соціальний проєкт Urban Chess у Нідерландах, що стартував у 2018 р., призвів до появи більш ніж двох десятків нових майданчиків для гри в шахи на площах і в парках Амстердама, Утрехта, Лейдена та інших. Словом, варіантів інтеграції спортивної функції є безліч, а кількість квадратних метрів завжди обмежена. Опитування, проведене серед місцевих жителів, допоможе проєктувальникам зробити вибір, і в підсумку, можливо, замість уніфікованих силових тренажерів чи футбольного поля у кварталі з’явиться єдиний у місті майданчик для керлінгу.
Важливо, щоб простір залишав можливість для спонтанних дій. Людям подобається імпровізувати
У багатьох країнах Європи території державних шкіл є в буквальному значенні публічним місцем, яке під час канікул, у вихідні та вечорами використовується як загальноміська інфраструктура для спортивних ігор, проведення заходів і вечірок. Подібний підхід дозволяє громаді, з одного боку, суттєво заощадити на створенні окремого культурного центру, а з іншого — інвестувати ресурси та свої ініціативи в облаштування шкільних просторів. Заради справедливості слід зазначити, що це практикується в невеликих спокійних містечках, де сусіди знайомі один з одним. У центрах мегаполісів, де високий потік транзитних пішоходів, школи, а іноді й університети часто обмежують чи дозують доступ на територію з міркувань безпеки.
Немає межі досконалості
«Вже півтора року пандемії я буваю так рідко на Манхеттені, а коли буваю — це для мене як ковток міцної кави чи енергетика! — розповідає українська журналістка Лідія Пліске, яка живе із родиною в Нью-Йорку. — Я відчуваю його. У мене загоряються очі, в голові народжується купа ідей, які хочеться відразу бігти й реалізовувати. Я не можу передати, яка божевільна енергія пре з кожного перехрестя будь-якої стріт із будь-якою авеню, з кожного хмарочоса та brownstone, з кожного жовтого таксі та кофішопу. Який він різний, який спірний, який прямий і загадковий, який страшенно неідеальний!»
Гібридний, мультифункціональний громадський простір Superklein у Копенгагені, створений за проєктом BIG і Superflex. Фото: Ivan Baan
Енергія, ідеї, враження та контакти — ось чого всі ми чекаємо від відкритих міських просторів. Українці можуть заздрити громадським просторам Нью-Йорка, його креативним і стильним POP’S (приватно-публічним просторам) і його громадським паркам. Але самі жителі американського мегаполіса вважають, що все може бути набагато кращим.
Гібридні суспільні простори, наче хамелеони, підлаштовуються під актуальне завдання
Урбаністи Нью-Йорка, де в листопаді обиратимуть нового мера, нещодавно провели міжнародний брейншторм на тему міського перезавантаження. Інститут «Центр міського майбутнього» доповнив звіти аналітичного центру Re: New York City 250 ідеями щодо оновлення міської політики від прогресивних архітекторів, проєктувальників і візіонерів.
Серед них порада від Б’ярке Інгельса з компанії BIG: «Перетворіть кожну десяту вулицю Нью-Йорка на «вулицю для людей»». Данський архітектор упевнений, що створення безлічі живих і приємних відкритих просторів стимулює міську економіку, відібравши набагато менше часу та ресурсів, ніж великомасштабні втручання. А також Б’ярке пропонує закрити для приватного автотранспорту дорогу над Іст-Рівер, перетворивши її на мультифункціональну набережну для пішоходів і велосипедистів.
Архітектурна інсталяція на одній із вуличок у Логроньйо, Іспанія, встановлена в рамках урбан-фестивалю Concéntrico. Джерело фото: arquitecturaviva.com
Загалом консультанти сходяться на думці, що ініціативи щодо створення громадських місць, ефективних у сенсі розвитку економіки та формування позитивного іміджу, варто віддати на відкуп приватному бізнесу та громадським ініціативам. Муніципалітет може відмовитися від глобальних і дорогих проєктів і виконувати роль адміністратора та оператора, що створює умови для девелоперів і активістів. Міським планувальникам краще б сконцентруватися на інфраструктурних питаннях і складанні виразних полісі. І хоча Україні, з її унікальною у всіх аспектах ситуацією, найменше варто захоплюватися карго-культом, подібні рекомендації варті того, щоб їх внести до місцевого чек-листу.
Із видом на річку
Київ поки що лише на початку великого шляху з переформатування суспільних просторів. Але все частіше саме публічні зони є стрижнем нових девелоперських проєктів. А оскільки життя біля води має особливу цінність, то публічні простори, розташовані на березі річки чи озера, мають більше шансів опинитися на вершині рейтингу успішності. Саме тому київські девелопери останніми роками так активно розробляють проєкти розвитку постпромислових територій уздовж Дніпра.
І для проєкту поліфункціонального кварталу «Новий Поділ» на території колишнього річкового порту в Києві набережна — один із головних формо- та смислотворчих просторів. Майстер-план і концепцію розробляло архітектурне бюро Гриші Зотова Architectural Prescription, що базується в Амстердамі — місті, де все життя зосереджене на берегах каналів.
Променад уздовж берега Папроканського озера в Польщі. Дизайн: RS+ Robert Skitek. Джерело фото: RS+ Robert Skitek
Архітектор розповів, що візією, покладеною в ідею проєктування набережної «Нового Подолу», став, як не дивно б прозвучало, «постапокаліптичний індустріальний пейзаж» — трендова естетика, що має великий попит у європейських містах, які прагнуть дистанціюватися від дистильованого, штучного модерністського середовища.
«Промислова архітектура, бетон, цегла, іржаве залізо — все справжнє, живе, з патиною. Місто, поступово захоплене абсолютно дикою зеленню: польовими травами, злаками, ліанами — ось асоціативний ряд, який ми хотіли б відтворити. Тому розраховуючи співвідношення бруківки та зелені, ми виділяємо під озеленення значно більшу площу. І навіть кілька ділянок, ближче до судноремонтного заводу, плануємо виділити під урбан-фермерство. Два старих іржавих крани, що нагадують про історію, залишаються як якорі, що формують айдентику місця. Їх можна сприймати як скульптури. Я не виключаю, що в майбутньому з’явиться ще якась функція», — розповів Гриша Зотов.
Гриша Зотов, архітектор, засновник архітектурного бюро Architectural Prescription
Ширина пішохідної (це принципово!) набережної становитиме 30 м. В Architectural Prescription провели ресерч містами Європи, порівнюючи щільність і висотність забудови із шириною променаду, яка коливається від 20 до 60 м. 30 метрів — це збалансований компроміс, який дозволить реалізувати практично всі ключові сценарії. Головна умова — ніяких бар’єрів, набережна спланована як open space.
Енергія, ідеї, враження та контакти — ось чого всі ми чекаємо від відкритих міських просторів
«Не можна будувати жодних МАФів, ані тимчасових, ані постійних. Так, можна буде організувати якийсь фермерський ринок у pop-up форматі — з ранку до обіду. Але нічого стаціонарного — жодний ресторан не зможе винести на набережну свою терасу. Комерція, ритейл, кафе — все це «вшито» в активні перші поверхи будівель. У Києві достатньо засмічених публічних просторів, якими складно пройти, на кшталт Майдану. Ми категорично проти подібного. У центральній частині променаду, де ми хочемо зробити підхід до води, з’явиться культурний центр. Саме там буде осередок суспільного життя. Можливо, з’являться плавучі понтони, які будуть використовуватися для проведення заходів або для встановлення басейну», — пояснює архітектор.
Набережна нового поліфункціонального кварталу «Новий Поділ» на місці колишнього річкового порту в Києві. Проєкт Architectural Prescription. Джерело зображення: «Новий Поділ»
У найзахіднішій точці набережної, де закінчується 6-метрова підпірна стіна, є можливість організувати невеликий пляж. Сама стіна суттєво обмежила плани проєктувальників, каже Зотов: «Нині практична функція цієї гідротехнічної споруди вже відсутня. Ця стіна не має жодного сенсу, крім хіба що історичного. Ми дуже хотіли б зробити терасовану набережну зі спусками просто до води. Але перепад по висоті виявився надто великим. Тому ми покладаємося на інші рішення, щоб наблизити людей до води, зокрема понтони та якісь тимчасові інсталяції».
Набережна — один із головних формо- та смислотворчих просторів нового кварталу на київському Подолі
Набережна нового кварталу буде повністю відкрита для всіх містян. Працюючи над проєктом, в Architectural Prescription відштовхувалися від досліджень і планів розвитку різних частин Подолу, зокрема концепцій щодо Контрактової площі, Валів тощо. «Коли ми проєктуємо, то кілька разів міняємо фокусну відстань, дивимося на весь Київ, наближаємось і дивимось на весь Поділ, потім на наш план. Набережна призначається для містян загалом, а не лише для мешканців кварталу. Це єдине місце на всьому Подолі, де може вийти повноцінна набережна — без шуму та смердіння автомобілів. Наші будівлі, подібно до захисного бар’єру, відгороджують квартал від автомагістралі Набережно-Лугової, і це можливість створити абсолютно унікальну атмосферу і свій мікроклімат», — вважає архітектор.
Набережна кварталу «Новий Поділ» буде повністю відкрита та доступна для всіх містян. Проєкт Architectural Prescription. Джерело зображення: «Новий Поділ»
Соціальна близькість в епоху фізичної дистанції
«На погано облаштованих міських просторах відбувається мінімум активності: люди поспішають додому. У хорошій навколишній обстановці можливий інший, ширший спектр видів людської діяльності», — Ян Гейл ще 1971 р. сформулював основний критерій якісних просторів у книзі «Життя серед будівель».
Громадські заходи у ЖК RYBALSKY формують активне та доброзичливе ком’юніті. Джерело зображення: RYBALSKY
Із «погано облаштованими» просторами все зрозуміло. У міській п’єсі антагоніст успішного пабліка — це простір-привид. Таким терміном західні урбаністи часто позначають маловикористовувані чи занедбані громадські місця в міській зоні. І сходяться на думці, що основна причина деградації — поганий дизайн, якому не вистачає привабливості, безпеки, доступності.
«У хорошій навколишній обстановці можливий більш широкий спектр видів людської діяльності», — Ян Гейл
Життя у великому місті багато в чому можна вважати корисним у сенсі досягнення добробуту — тут простіше реалізувати себе, збудувати кар’єру, завести знайомства, заробити гроші. Але чи багато хто може назвати приємним життя в Києві загалом, за межами його нових, побудованих за принципами сучасного плейсмейкінгу, кварталів? Подібно до того, як річ, наділена виключно функціональністю, не завжди подарує приємні емоції, так і міське середовище, позбавлене уваги UХ-дизайнерів, не здатне сформувати «почуття місця», стати домом або хоча б точкою призначення.
Внутрішні двори ЖК RYBALSKY — приватно-громадська територія, доступна резидентам комплексу. Джерело зображення: RYBALSKY
Підземні камери на набережній Влтави в Празі, які використовувалися колись для зберігання льоду, переобладнали в художні галереї, майстерні й кафе з метою активізувати суспільне життя району. Дизайн: Brainwork. Фото: Tomáš Vodñanský
Підвісний парк-павільйон на березі річки Маочжоу в Шенчжень, Китай. Промислова естетика надає споруді виразності. Архітектура і дизайн: TJAD Original Design Studio
Сенси, які ми вкладаємо в поняття «хороше середовище», щорічно і щодня піддаються перегляду. Розширюється і спектр видів діяльності, якими ми хотіли б займатися на відкритому повітрі. З’являються нові, про які Ян Гейл раніше й не підозрював. І на додачу до численних сценаріїв і критеріїв існує ще одна невід’ємна умова якості, яка, можливо, є основною: доброзичлива атмосфера, вона ж — атмосфера прийняття. Було б наївно стверджувати, що її створення повністю залежить від дизайну.
Як часто досконалі в естетиці дизайнерські простори викликають у нас належне захоплення, але не викликають бажання затриматися в них. Ключовими інфлюенсерами атмосфери, що втягує, все одно залишаються люди і ком’юніті, відкрите для участі.
