YODEZEEN. 10 років Young. Behind the curtains

Як змінилося сприйняття архітектури та дизайну після розроблення понад 800 проєктів у 127 містах, що таке гарний бюджет, які клієнти обирають YODEZEEN і яких клієнтів обирає студія? І як розпізнати «хімію» у відносинах між архітекторами та замовниками? Ми шукали відповіді на ці запитання за лаштунками YODEZEEN.

У старому, кінця ХІХ ст., особняку з високими стелями та величезними вікнами, де розташовується студія YODEZEEN, ми були вперше. Зізнаємося, чекали від інтер’єру якогось драматичного напруження — вітринної демонстративності чи що. Усе виявилося дещо простіше й водночас цікавіше. Класичний black&white, дбайливо збережені ліпні карнизи, актуальне українське мистецтво на стінах і між вікнами, стрункі ряди робочих столів і металеві стелажі, заставлені робочими матеріалами. Спарта.

Костянтин Ковшевацький: Наразі у вас близько ста проєктів у роботі. Як це все подужати?

Артур Шарф: Ну як… Працювати. З ранку до вечора.

К. К.: На життя час лишається?

А. Ш.: Так робота і є життя.

К. К.: А щодо вашої непублічності?

А. Ш.: Ми ніде не виступаємо, нікому не розповідаємо, як проєктувати.

К. К.: Бережете себе?

А. Ш.: Просто фокусуємося на роботі й ідеях.

Ми ніколи не були придворними архітекторами, яким можна вказувати, що і як робити

Артурові й Артемові було по двадцять років, коли вони починали. У той період ще не мали нічого — ні замовлень, ні команди, ні офісу. Це були молоді хлопці, мрійники, які хотіли створювати видатний дизайн. Саме так, видатний. І зараз, через десять років, вони залишаються тими ж мрійниками. Різниця — гарний тил і велика історія. Кажуть, оглядаючись назад, розуміють, що мрії можуть привести куди завгодно.

К. К.: Якщо говорити про мрії — про яких замовників ви мрієте? Чи має це бути людина, яка точно знає, чого хоче? Чи все ж таки той, хто дає найбільшу свободу, який каже: ось стіни, хлопці, робіть?

Артем Звєрев: Ми ніколи не були придворними архітекторами, яким можна вказувати, що та як робити. Серед наших замовників є ті, хто глибоко розуміється на дизайні й архітектурі, і є ті, хто чітко розуміє, що їм необхідно, а нам залишається тільки їх спрямувати. Але з кожним із них ми проходимо складний шлях колаборації, притираємося, десь сперечаємося, наполягаємо.

Ми не поступливі — ми про результат. Саме тому, якщо йдеться про щось суттєве, що може вплинути на результат, тут ми намагаємося переконувати. Часом доводиться витрачати на це величезну кількість часу. Іноді на якомусь етапі доводиться розвертати проєкт у зворотний бік, бо всередині він не складається. І ти чітко розумієш: ні, треба інакше, незважаючи на те, що вже все роздрукували і на об’єкт уже вийшли будівельники.

І тоді ти приходиш до замовника зі словами: «Пам’ятаєш, я кілька місяців тому наполягав, що треба інакше, а ти все-таки наполіг. Ось ходімо. Подивимося». І проєкт знову летить у кошик для сміття, і ми починаємо пиляти його заново. Зате на душі спокійно.

Якщо ви прийшли в цей бізнес і на цей ринок не на 1–2 роки, потрібно будувати ком’юніті навколо свого бренду

К. К.: Про що найчастіше суперечки із замовником — про технічну площину чи про естетику?

А. Ш.: Швидше, про бюджети. Ми заточені на те, щоб зробити все круто та якісно.

К. К.: Давайте поговоримо про бюджети. Які це суми?

А. З.: Наприклад, у проєкті, який ми зараз робимо в Лос-Анджелесі, вартість матеріалів десь 6–7 млн (доларів. — Прим. ред.), вартість робіт — 20 млн. Тобто він лише в собівартості буде від 25 до 30 млн., а на маркет вийде в рамках 40–45.

К. К.: Що він являє собою за функціоналом?

А. Ш.: Це великий приватний будинок у Західному Голлівуді, у найдорожчій його точці.

А. З.: Такий дизайнерський особняк на скелі, із видом. 40+ мільйонів. Гарна цифра. І треба розуміти, що це означає. Є архітектори, які працюють із бюджетами у 500–600 тис. доларів, є ті, що працюють із бюджетом у мільйон чи два. Але коли ти робиш проєкт, який лише в собівартості матеріалів 6 млн, будь-які зміни в проєкті, матеріалах, втрачені дні спричиняють значні додаткові витрати для замовника, тому така робота вимагає дуже чіткої системи, де все заздалегідь зважено до дрібниць.

А. Ш.: Скажу, що сьогодні ситуація з бюджетами набагато краща, ніж два-три роки тому. Наші клієнти стали потужнішими, ми напрацювали сильне портфоліо. І можемо відразу більш-менш точно сказати, у скільки обійдеться реалізація проєкту. І звичайно, сьогодні ми можемо будувати в будь-якій точці світу, дотримуючись високої якості. Звичайно, рівнозначні проєкти вимагатимуть різних бюджетів — у Києві дешевші, у Лондоні дорожчі.

К. К.: У Лондоні та Києві — різні клієнти? Ви відчуваєте відмінності у вимогах до якості, підготовленості самих замовників?

А. Ш.: Ні. Люди скрізь однакові. Швидше за все, різні регіони накладають відбиток на самі інтер’єри. Маямі, наприклад, більш світла, пляжна історія. Київ — темніша, міська тема. Все залежить від міста, від того, де знаходиться ця квартира чи будинок. І від регіону, якщо говорити про стиль. А так, у принципі, замовники по всьому світу такі ж вимогливі, як і в нас. Напевно, тому й обирають нашу студію.

К. К.: А що такі проєкти з такими цифрами в бюджеті означають для вас як для компанії? Чи є особливі емоції? Або пофіг?

А. З.: Не пофіг, звичайно! Але немає в нас такого, що помани шматком пожирніше — і вже побігли. Ми однаково трепетно ставимося до проєктів і за мільйон, і за 40 мільйонів. Якщо клієнт і там і тут наш, коли нам комфортно, кайфово, ми однаково рвемо дупу, щоб досягти крутого результату.

А. Ш.: Ти розумієш, що маєш справу із замовником, який входить у 1% у світі — топ серед топів. І якщо ти потрапив туди, значить, потрібно втриматися, зробити все настільки якісно та круто, щоб залишитись у вищій лізі. Це як у баскетболі.

К. К.: Тобто сам факт роботи з такими замовниками не є квитком до вищої ліги? Розслаблятися не можна?

А. Ш.: Ні, звичайно, тебе можуть викинути. Треба йти далі, реалізувати ще два-три-чотири найкращі проєкти.

При цьому Артур і Артем упевнені, що найважчий період у розвитку студії вже позаду. Складно — це коли доводиться братися за будь-які замовлення. Кажуть, що перехід до тієї ситуації, коли головною метою стало створення крутого продукту, а не просто заробіток, був важким і болючим. Щоб залучити потенційних клієнтів, показати, на що здатні, доводилося розробляти одну за одною безкоштовні концепції.

Це дозволило врешті-решт знайти саме свого замовника — того, хто може оцінити унікальний і якісний дизайн. Але найголовнішим виявилося інше: знайти свою команду, групу однодумців. Хлопці із властивою їм сміливістю кажуть: знайти таких самих «задротів», як вони самі. Це складно, але здійсненно.

А. З.: Щоб досягти задуманого, в реалізації ти маєш контролювати абсолютно все. Ми звикли до необхідності фільтрувати, відбирати, вести… Адже, зрештою, клієнт приходить не за паперами, кресленнями та візуалізаціями, а за результатом, за готовим продуктом. І технологію створення продукту ми знайшли — це контроль всіх процесів.

Ми маємо дуже потужну команду. Не тільки в офісі — я маю на увазі коло наших постачальників у різних точках світу. Сьогодні ми впевнені в логістиці, знаємо, куди піти за латунню, у кого взяти мармур. Ми напрацьовували ці зв’язки роками — усі 10 років. Це ті знання та люди, які роблять нас. Ми організували процес, вклали частку своєї творчості. Але результат — плід нашої спільної з командою та партнерами праці.

Наші результати — плід нашої спільної з командою та партнерами праці

К. К.: Коли до вас прийшло розуміння, що для чудового результату важливі не тільки ви як двигун процесів, а й чудова команда?

А. Ш.: Напевно, коли ми вийшли на міжнародний рівень і почали працювати в Європі й Америці. Саме тоді стало зрозуміло, що все передбачити, самостійно проконтролювати всі процеси неможливо. Повинні бути люди. Це питання довіри та спільних цінностей, одного на всіх розуміння якості та масштабів. Адже навіть об’єкти в Саудівській Аравії та Японії ми комплектуємо звідси.

У нас працюють команди: це такі міні-студії, у кожній із яких є тімлідер, архітектор, дизайнер, комплектатор. Є керуючий проєктом. Звичайно, є питання, які ми вирішуємо разом: планування, ескізи, ідеї, підбір матеріалів. Скажімо, із 300 пунктів ми контролюємо 100 основних. Решта — завдання команди. Це якраз і роблять групи. Пропустити через себе все неможливо.

А. З.: Я згадую наш перший американський проєкт. Ми поїхали до Маямі працювати над створенням ресторану. Через різницю в часі ми з командою працювали позмінно: там прокидалися та вносили корегування в те, що хлопці робили тут. І такі цикли повторювалися кілька разів. Зараз у нас у Маямі вже є офіс, з’явився і партнер, і менеджер проєкту, реалізуємо там 3–4 проєкти на рік і сподіваємось, що це матиме розвиток. Така сама історія відбувається в Лос-Анджелесі.

Ми хочемо, щоб студія розвивалася після нас. Зрештою, ми ж не назвали компанію Артем & Артур! Тут працюють люди, що створюють дизайн. Хочеться, щоб це лишилося в майбутньому. Ми створили її задля заробітку. Звичайно, гроші мають значення, і ми їх заробляємо — хтось міг би сказати, цієї стадії вже достатньо, щоб прожити життя. Але для нас важливим є процес творчості, який може залишити свій слід у житті.

К. К.: Коли до вашої команди приходять нові люди, багато часу йде на те, щоб їх «переполірувати»? Чи готові ви до того нового, що вони можуть принести із собою?

А. З.: Ми готові, нам потрібна ця молода кров.

А. Ш.: Нам потрібне те, що було в нас у наші 20. Вільна думка, незашорений погляд. Адже так чи інакше, сьогодні ми все одно в якомусь потоці, звідки складно вирватися. Нам потрібні нові хлопці й дівчата, які мають зерно, які готові літати. А ми можемо їх лише трохи причесати. Але заземляти точно не будемо.

К. К.: Тобто якір до ніг обіцяєте не прив’язувати?

А. Ш.: А навіщо це потрібно? Звичайно, ми оцінюємо ідею, дивимося, чи можна її відпускати у світ. У нас склався кістяк команди. Початківцям допоможуть, але якщо у них світлі голови — все одно засвітяться самі. У нас є, наприклад, хлопці, які перебралися з Москви до Києва, щоб працювати з нами. У нашому офісі в Маямі працюють іспанці, нам часто пишуть архітектори з-за кордону із запитами про вакансії.

YODEZEEN не боїться рости — швидше, студія побоюється втратити проєкти. Це новий виток розвитку, через який хлопці зараз проходять: як масштабуватись і при цьому підвищити якість проєктів, що реалізуються. Над цим вони працюють щоденно.

У наших роботах чітко видно нашу лінію. Наші клієнти кажуть: «О, відразу зрозуміло, що це ви робили»

К. К.: Як ви підтримуєте свою актуальність? Вивчаєте інтернет, гортаєте журнали, спілкуєтеся з архітекторами, відвідуєте профільні івенти?

А. Ш.: Звичайно, їздимо, дивимось, подорожуємо. І якісь речі, коли їх вивчаєш, фотографуєш, — намагаєшся міксанути. По суті, у нас є своя «болванка», і ми її підживлюємо тим, що побачимо.

А. З.: Що стосується нашої «болванки», то в ній є якась сезонність, фішка, властиві нам комбінації матеріалів. Ми юзаємо їх два-три роки, потім відмовляємось і знаходимо щось нове. Раніше казали, що ми маємо темні інтер’єри. Зараз у нас виходять круті світлі проєкти.

А. Ш.: Зараз у наших проєктах плавні форми. Ще нещодавно у них можна було бачити просту геометрію. Сьогодні відчуваємо, що тренд помінявся. І це відчуття ми підтягуємо до своєї роботи.

К. К.: А що таке «тренд» для вас? Ви якось відстежуєте «напрям вітру» чи це якесь чуття, що допомагає зрозуміти актуальність тієї чи іншої штуки, прийому?

А. Ш.: Ми дивимося на всі боки, а потім відображаємо це в собі. Тренди легко простежити не тільки в дизайні… В якомусь автомобілі, що проїжджає, в рекламному ролику: як він знятий, в якій гамі або з яким світлом. Ухопити це можна будь-де.

А. З.: Утебе так уже працює мозок — сам того не усвідомлюючи, щось цікаве можеш помітити під час прогулянки. І, можливо, воно відкладеться десь у підсвідомості. А потім, коли постане завдання, ти це використовуєш.

А. Ш.: Та ось, наприклад, шоуруми одягу. Вони найчастіше найбільш потужні в цьому питанні. Модні бренди можуть дозволити собі запросити найкрутіших дизайнерів і архітекторів світу. І ось ти вже дивишся на магазини Louis Vuitton чи Chanel: які матеріали вони використовували в інтер’єрах. Наприклад, там з’явилися підлоги-терраццо — і це стало трендом. На них ти теж рівняєшся. Або в інтер’єр шоуруму Dolce & Gabbana ввели колотий камінь — і ми у своєму дизайні також розвинули цю тему.

Ми однаково трепетно ставимося до проєктів і за мільйон, і за 40 мільйонів

К. К.: Запозичувати нормально? Початківцям–архітекторам не варто цього соромитися?

А. Ш.: Зрозуміло, все давно вже придумано до нас, але важливим є те, як ти пропустиш це через себе. І як це подаси — теж важливо.

К. К.: Чи має архітектор, дизайнер власний почерк? Його треба культивувати? Чи тут важливіше перейматися побажаннями замовника?

А. З.: Я вважаю, що почерк повинен бути. Це стосується самих принципів проєктування. Набити руку — це просто питання часу. А ось розвинути власний почерк — завдання іншого порядку. Думаю, в наших роботах чітко видно лінію. Клієнти так і кажуть: «О, відразу зрозуміло, що це ви робили».

А. Ш.: І тепер наступне завдання — утримати цей почерк на такому рівні, щоб не отримувати коментарів зі звинуваченнями в тому, що ми робимо те саме, повторюємося. Це також важливий момент.

А. З.: Так, у нас такий обсяг замовлень, за якого дуже складно, якщо не неможливо, передбачити радикальні відмінності в кожному з проєктів.

К. К.: Є якась фішка, яку ви використовуєте щороку і яка все ще продовжує вам подобатися?

А. З.: Фішки постійно змінюються. Ось ми два роки постійно використовували латунь у різних фінішах — від золота до темної бронзи. Вже витратили цей ресурс і тепер хочемо відмовитися від неї, незважаючи на те, що це благородний і гнучкий матеріал. У нас є якесь розуміння того, яким ми бачимо інтер’єр — у плануванні, в обсязі, в обробленні.

Сьогодні ми намагаємося використовувати лише натуральні матеріали. Ще роки три тому ми працювали з великоформатним керамогранітом. А тепер близько 80% наших проєктів оздоблені натуральним каменем. І навіть якщо замовник може дозволити собі лише 80 євро за квадрат, то ми сядемо у шпагат, доставимо камінь з Ірану чи Туреччини, але отримаємо в підсумку потрібну енергетику, іншої якості результат.

Сьогодні ми можемо будувати в будь-якій точці світу, дотримуючись високої якості

К. К.: Поділіться архітектурними практиками, за якими спостерігаєте і, можливо, на рівень яких орієнтуєтесь?

А. З.: Спостерігаємо за SAOTA — це студія з Кейптауна. Мабуть, вони нам близькі.

А. Ш.: Ми робимо разом один із будинків у Лос-Анджелесі. Вони займаються архітектурою, ми — дизайном.

А. З.: Це була несподіванка: ми відкрили документацію щодо проєкту, а там SAOTA. Потім я назвав би ще Pitsou Kedem Architects — це практика з Ізраїлю. Теж дуже потужні. Вони дещо локальніші, чи що, але теж добре працюють. Бразильці Studio MK27 щільно співпрацюють із Minotti.

К. К.: Якого масштабу ці компанії?

А. З.: На нас схожі. Близько 50 людей у штаті, у SAOTA близько 100, мабуть.

К. К.: Як у вас справи з вільним часом? На що його витрачаєте?

А. Ш.: Торік я мав близько 80 перельотів. Ми постійно кудись літаємо по роботі. Але при цьому бачимо щось нове, відпочиваємо — все в кайф. Ти здійснив авторський нагляд у Маямі, ввечері покатався на серфі чи полетів на два дні на острови. Потім повернувся до Нью-Йорка. На мою думку, про краще і мріяти не можна! І звісно — сім’ї. Артем одружився нещодавно. Я — два роки тому. Тож наші дружини з нами завжди мандрують.

А. З.: Навіть якщо ми вирішили просто поїхати кудись на відпочинок, обов’язково складаємо список локацій, які треба обов’язково відвідати: ресторани, бари, готелі тощо. І ще є одна ідея: створити щось подібне до міжнародного конгломерату — з наших співробітників, замовників, підрядників. Щоб, наприклад, через десять років ми збудували готель на Мальдівах, у якому була б наша частка. Потім реалізували для наших підрядників чи клієнтів віллу в Куршевелі, де могли б не лише працювати, а й відпочивати. І це класно — ти можеш обирати собі те, що потрібно.

К. К.: Від яких проєктів вас більше драйвить — житлових, комерційних?

А. З.: Драйвить від готелів. Це для нас зараз мета номер один. Готель — симбіоз житла, ресторанів і комерції. При цьому такі проєкти задають найвищу планку відповідальності: ти реалізуєш об’єкт не для якогось одного замовника — кожен із постояльців його оцінюватиме, обговорюватиме. Нам хотілося б знайти крутого інвестора, налаштованого на створення чогось нового, унікального, єдиного у своєму роді. Того, хто готовий вкласти гроші, сили та душу. Ось тоді це буде ідеальна колаборація.

К. К.: В який момент ви усвідомили, що готові робити готелі? Адже такого досвіду у вас немає?

А. Ш.: У нас є бачення, як створювати якісний продукт і як за допомогою дизайну підвищити вартість об’єкта нерухомості в будь-якому сегменті. Що стосується готельного сектора, ми дуже довго й ретельно вивчаємо цей сегмент нерухомості — щодо проєктування, функціонального використання, створення унікальних концепцій. І я впевнений, що нам уже є що запропонувати потенційному інвесторові.

Щоб досягти задуманого, у реалізації ти маєш контролювати абсолютно все

К. К.: Чи можете ви згадати найкращий готель, у якому зупинялися?

А. З.: Мій топ — це Blue Lagoon Iceland. Готель невеликий, 48 номерів, весь із бетону, дерева та скла. Навколо лавові поля та природні гейзерні джерела. Білі ночі. Розсуваєш штори на вікнах, а там — молочно-блакитна вода з температурою 36 градусів. Два ресторани з мішленівською зіркою. Погріб, де зібрані вина всього світу.

Продумано все до дрібниць, аж до того, як вони подають охолоджений фреш на сніданок. Там неймовірні SPA! Ти заходиш у SPA-ретрит — кімнату без вікон, лягаєш на уркіолівський шезлонг. Над тобою — скляна стеля з бортом у 5 см, а там — вода. І рандомно падають краплі. Холодне підсвічування. І ти лежиш і слухаєш посилений через динаміки звук цих крапель.

К. К.: Це приклад крутої роботи архітекторів?

А. З.: Так, це фішка готелю. Це крута робота і архітекторів, і маркетологів.

К. К.: Архітектура стає архітектурою, коли про неї починають говорити. Інакше це просто стіни. Мені завжди було цікаво, що ще має бути за картинкою, за тим, що ви називаєте фішками? Якісь додаткові сенси? Якісь історії?

А. З.: Звісно, вони є. Тому що кожен із клієнтів приходить зі своєю якоюсь класною історією, зі своєю ідеєю, завданням. Ми в такому божевільному потоці: загорілися фішкою, реалізували й побігли далі. Напевно, треба якось зберігати, записувати, фіксувати.

Коли ти робиш проєкт, який лише у собівартості матеріалів 6 млн, — це зовсім інший рівень завдання

А. Ш.: Ось ми, наприклад, робили квартиру в Грузії. У них класна грузинська цегла. Вирішили: а давайте її зміксуємо з бетоном! Потім додали ще трохи металу. З’явився знайомий майстер, який робить паркет із винних бочок, — давайте його сюди! Ось такі речі, скоріше, пов’язані з якоюсь локацією та її автентикою, нам дуже імпонують.

Ми не прагнемо багато говорити про свої проєкти, роз’яснювати, які глибокі думки лежать у їхній основі. Розповідати про те, що символізують камінь чи дерево, використані в роботі. У нас немає символів і немає історичних речей. Простір працює як тло. Але всі звернуть увагу на крутий паркет. Ось тоді ти можеш розповісти про те, що дерево колись було винною бочкою. І це збільшує розуміння краси.

К. К.: Вам цікаво знати, що відбувається із завершеними інтер’єрами через рік чи два?

А. З.: Не часто таке буває, але якщо є можливість, то підглядаємо, звісно. Зрозуміло, нам цікаво, це ж наше обличчя. Коли до власника приходять друзі та питають: «Хто тобі робив такий крутий інтер’єр?» А от якщо він його за півроку зіпсував — мабуть, це камінь у наш город.

Ми маємо створювати такі простори, які складно зіпсувати. Наше завдання — проєктувати так, щоб через роки інтер’єр мав правильний вигляд. Так, сьогодні клієнти все частіше кажуть, мовляв, ви створили крутий каркас, але я зайду в нього зі своєю тигровою постільною білизною — і кінець! Тому ми підбираємо все: посуд, чайники, аж до вішалок.

А. Ш.: Зараз ми допомагаємо замовникам навіть із мистецтвом.

К. К.: Щодо мистецтва: що купували для свіжих проєктів?

А. Ш.: Сидоренка, Криволапа, Білика — українську класику. Ми любимо таке мистецтво. Можливо, хтось дивиться на нього крізь призму інвестицій.

К. К.: А Білика можна вважати інвестицією?

А. З.: Навіть більшою мірою, ніж Криволапа. На нього зростає цінник. «Дощ» у бронзі 5 років тому коштував десятку. Зараз ми купили його в пластиці за 120.

А. Ш.: Щоб краще розуміти мистецтво, останні три роки ми із задоволенням їздимо на Art Basel.

А. З.: Там теж черпаємо якісь історії, фішки: фактури, обсяги, які могли б перерости у фасад, наприклад.

А. Ш.: Потужна виставка за рівнем натхнення. Перший і другий рік узагалі підривав мозок. За рівнем майже як і Saloni.

К. К.: Мені здається, навіть серйознішим буде. До і Saloni ми вже якось звикли.

А. З.: Ідеться навіть не про емоції. I Saloni це must have. Там треба просто бути. Не вивчати щось там у каталогах, а просто приїхати, подивитися і поїхати із цим працювати.

К. К.: Із висоти прожитих десяти років вашої студії що порадите молодим: чого боятися, чого не боятися, що обов’язково робити на початку шляху?

А. Ш.: Напрацьовувати команду, збирати навколо себе потужних, талановитих людей з унікальним баченням, будувати з ними довгострокові міцні творчі стосунки та з кожним роком ці стосунки зміцнювати. Якщо ви прийшли в цей бізнес і на цей ринок не на 1–2 роки, то будувати ком’юніті навколо свого бренду, постійно працювати над створенням і зміцненням зовнішніх і внутрішніх комунікацій однаково важливо. Ваша команда — це основа вашого бізнесу.

 

 

Фото проєктів: Андрій Шурпенков, Андрій Безуглов