White city. Біле місто Тель-Авіва. Ода Баугаузу?

У 2003 р. комітет ЮНЕСКО офіційно вніс територію в центрі Тель-Авіва, відому як Біле місто, до списку об'єктів Світової спадщини. Його часто асоціюють зі стилем Баугауза і навіть вважають символом усієї сучасної ізраїльської архітектури. Але є й ті, хто вважає, що вплив легендарної веймарської школи тут, м'яко кажучи, перебільшений. Розбираємось у питанні.

У Тель-Авіві — найвища у світі концентрація модерністських будівель 1930-х–1950-х років. За даними ЮНЕСКО, їх тут понад 4000. Майже половина цих споруд включені як об’єкт «Біле місто в Тель-Авіві — архітектура сучасного руху» до списку Світової спадщини. А для зручності класифікації та ідентифікації фахівці ЮНЕСКО розділили місто на три сектори: Центр (A), бульвар Ротшильда (B) і район вулиці Бяліка (С).

Дім Кір’яті, вул. Рубін, 12–14, архітектор Шмуель Мєстєчкін, 1938 р. Фото: Itzhak Kalter

Про існування у себе в столиці цілого міста в стилі Баугауз ізраїльтяни довідалися відносно недавно — у 1984 р., завдяки виставці архітектора й історика архітектури Міхаеля Левіна, де він намагався продемонструвати паралель між європейським модернізмом і Білим містом Тель-Авіва. Офіційна версія цього парадоксу звучала так: після того, як нацисти закрили школу в 1933 р., її учні розсіялися по всьому світу, несучи із собою авангардні принципи Баугаузу та специфічне бачення архітектури.

Відновлено близько 1 500 об’єктів Білого міста, а на свою чергу чекають ще близько тисячі

Багато хто з них осів тоді в Палестині і побудував Біле місто. Ця ідея припала до душі колезі Левіна, відомій захисниці архітектурної спадщини, архітекторці Ніці Смук. 1994 р. її призначили на посаду головного архітектора-реставратора при муніципалітеті Тель-Авіва. Вона провела вражаючу дослідницьку роботу: ідентифікувала будівлі 30-х років, склала список тих, що варто зберегти, розробила план реставрації міста.

Вулиця Алленбі, Тель-Авів, 1944 р. Носить ім’я британського фельдмаршала Едмунда Алленбі, який завоював Палестину під час Першої світової війни

Плід своїх професійних розвідок Смук опублікувала в книзі «Життя в дюнах». Саме вона подала заявку в ЮНЕСКО на внесення об’єктів Білого міста до списку Всесвітньої спадщини й домоглася його прийняття, що й сталося в 2003 р. З легкої руки Смук міф про «місто в стилі Баугауз» несподівано став реальністю, причому відмінно розрекламованою. Організовувалися фестивалі, художні й архітектурні виставки із залученням маститих іноземних архітекторів, присвячені «тель-авівському Баугаузу», розроблялися цілі кампанії в пресі і навіть прокладалися туристичні маршрути, знімалися та демонструвалися широкому загалу фільми, а газети та рекламні плакати рясніли оголошеннями про нерухомість у стилі Баугауз».

Тель-Авів — це перше у світі місто, майже повністю побудоване в сучасному стилі

«Дім-корабель», або Дім Шимона Леві, вул. Леванда, 56, архітектор Ар’є Коен, 1934

Колосальний плюс від галасу, що піднявся в ті роки, в тому, що «Баугауз у Тель-Авіві» став найбільшим інвестиційним проєктом, завдяки якому вдалося акумулювати солідні кошти на реставрацію. За останніми даними, вже відновлено близько 1500 об’єктів Білого міста, а своєї черги чекають ще близько 1000. Щоб зрозуміти, як це сталося, звернемося до історії.

Конторська будівля Якобсона, вул. Левантін, архітектор Емануель Хальбрехт, 1936 р. Перебудова та реставрація, бюро Nitza Szmuk Architects, 2012 р.

Тель Авів. Батьки-засновники

Для ізраїльської землі, свідка біблійних подій, Тель-Авів зовсім молодий. Це перше у світі місто, майже повністю побудоване в сучасному стилі. З’явився він у 1909 р. на північний схід від стародавнього, тоді ще арабо-турецького, порту Яффа (Яффо).

Подібні модерністські житлові будинки трапляються не тільки в Білому місті Тель-Авіва, а й в інших місцях, наприклад в Алжирі та Касабланці

Тут варто нагадати, що на початку XX ст. Палестина майже чотири століття була частиною Османської імперії. Під час Першої світової вона була захоплена британцями. До 1917 вони взяли Беер-Шеву, Газу, Яффу і, нарешті, Єрусалим. У 1922 р. Ліга Націй видала Великій Британії мандат на управління Палестиною, який тривав до 1948 р. Після закінчення Другої світової різко загострився арабо-єврейський конфлікт. Вирішити його британцям не вдалося, і вони поспішили відмовитися від мандата. Так 15 травня 1948 р. на політичній карті світу з’явилася нова держава — Ізраїль. Мрія всіх сіоністів здійснилася.

Навколо Яффи до 1909 р. з’являлися єврейські поселення. Наприклад, успішний міняйло і ювелір Аарон Челуш, який іммігрував з Алжиру, заснував у своєму будинку школу й синагогу, а з 1870-х почав скуповувати землю навколо Яффи, що, до речі, було непросто: турецька влада забороняла євреям це робити. Завдяки зв’язкам з арабами йому вдалося виторгувати велику ділянку на північ від старого міста. Так у 1887 р. з’явився район Неве-Цедек, а першим єврейським будинком, збудованим за межами Яффи, став власний будинок Челуша, що зберігся досі.

Генплан Патріка Геддеса для Тель-Авіва, 1925 р. Обкладинка його проєкту на 62 сторінки

Фахівці ЮНЕСКО розділили місто на три сектори: Центр (A), бульвар Ротшильда (B) та район вулиці Бяліка (С)

Карта Тель-Авіва зі схемою зон ЮНЕСКО

1890-го виріс Неве-Шалом. Загалом до 1909 р. таких кварталів налічувалося з десяток. Вони б так і залишалися ізольованими районами, якби не заповзятливий бізнесмен і ювелірної справи майстер Аківа Ар’є Вайс, уродженець Гродно. З того моменту, як влітку 1906 р. він зійшов у яффській портовій пристані, Вайс досить швидко набув значної ваги в місцевій єврейській громаді і став ініціатором добровільного товариства Ахузайт-Байт («Домобудівники»), куди увійшли 66 єврейських сімей. Він зумів запалити своїх співвітчизників ідеєю нового світлого ліберального єврейського міста, зведеного з чистого аркуша, де можна було б відродити єврейський спосіб життя та культуру.

Бронзова плита на одній із бруківок Білого міста Тель-Авіва, встановлена у 2003 р. на честь його зарахування до списку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО

То була ідея не традиційної комуни-кібуца, а місця без торгівлі, міста-саду, де вирощується нова міська єврейська еліта. Вайс навіть заручився підтримкою виконавчого відділу Всесвітньої сіоністської організації та Єврейського національного фонду («Керен Каємет ле-Ісраель»).

За допомогою голландського банкіра єврейського походження Якобуса Канна членам Ахузайт-Байта вдалося купити ділянку піщаних дюн загальною площею 11 га на березі Середземного моря, на північ від Яффи та на південь від двох ізольованих єврейських кварталів: Неве Цедека та Єменського. Щоб при розподілі ділянок усе було чесно та прозоро, Вайс влаштував «черепашкову лотерею». Він зібрав на березі 66 білих і 66 чорних раковин, написав на одних імена пайовиків і номери ділянок на інших, а десятирічний хлопчик із громади вибирав по черзі по одній раковині з кожної купи. 11 квітня виповнилося 110 років від дня цієї пам’ятної події.

Наші в Білому місті Ви знали, що Біле місто будували й українці? Наприклад, авторка проєкту площі Дизенгоф Женя Авербух народилася в Смілі. Йосеф Барскі, який побудував знамениту гімназію «Герцлія» в Тель-Авіві й відреставрований нещодавно кіоск на бульварі Ротшильда, був одеситом. Він закінчив Архітектурний коледж при Одеському художньому училищі ім. М. Б. Грекова та Імператорську академію мистецтв у Санкт-Петербурзі. Дов Кармі, який спроєктував понад сотню будівель у Тель-Авіві, теж народився в Одесі. Зеєв Рехтер, для своїх просто Вева, який розробив, крім іншого, проєкт вулиці Алленбі, однієї з головних у столиці, навчався архітектурі в Миколаєві. Один із найплідніших ізраїльських архітекторів Єгуда Мегідович, який збудував у Тель-Авіві близько 500 (!) будівель, — також з України. Це один із перших архітекторів, який працював ще до появи Білого міста

План Геддеса

Досить швидко Тель-Авів із передмістя перетворився на самостійне місто і навіть отримав першого мера. Ним став Меір Дізенгоф, який виношував ідею зробити своє місто сучасним прогресивним мегаполісом. 1919-го розробити генплан Тель-Авіва він запросив містобудівника Патріка Геддеса. Шотландець за походженням, той запропонував ідею, що ґрунтується на традиційній британській концепції «міста-саду».

Роботу над генпланом Геддес розпочав у 1925 р. Його пропозиція на 62 сторінки пов’язувала поселення Ахузайт-Байт з іншими єврейськими районами й охоплювала територію всередині вулиць Мапу, Буграшов та Ібн Гвіроль, а також річку Яркон і узбережжя. «План Геддеса», що передбачав чотири типи вулиць, включаючи дві основні дороги, паралельні береговій лінії, був прийнятий у 1929 р. Поперечні вулиці він планував зробити торговими, а поздовжні перетворити на зелені бульвари чи житлові вулиці, при цьому всіма ними міська структура поєднувалася з морем. Між сіткою цих вулиць Геддес розмістив схожі за типологією міські блоки. В ідеальному варіанті вони являли собою квадрат зі сторонами в 200 м, затиснутий між чотирма головними вулицями, але їхня модифікація злегка змінювалася залежно від місцевості й інших умов.

Геддес не визначав архітектурний стиль будівель, але ядро Тель-Авіва було повністю побудоване відповідно до його проєкту. Саме йому місто завдячує тим, що будинки тут орієнтовані так, щоб їх завжди обдував свіжий морський бриз.

Геддес запланував 60 громадських садів і парків (половина з них була реалізована), вплетених у міську тканину, а також розосередив зелені насадження вздовж вулиць і бульварами. Основна рекреаційна зона — пляжний променад у довжину всього витягнутого вздовж моря міста. Геддес уявляв місто як комплекс взаємодіючих компонентів, структурованих в ієрархічні системи. Він порівняв його зростання із системами переміщення води в листі. При зростанні міста його тканина не повинна розриватися: для цього необхідно було вживити туди полюси тяжіння, навколо яких розвиватимуться вулиці як кровоносні судини в організмі людини.

Реалізувати план Геддеса допомагав Яків Бен-Сіра, який обіймав посаду міського інженера. Разом з архітекторами-євреями з Європи, які повернулися в 1930-х або, як прийнято говорити, здійснили алію, — випускником Баугаузу Ар’є Шароном, колишнім співробітником Еріха Мендельсона Йозефом Нойфельдом, учнем Ле Корбюзьє Зеєвом Рехтером, послідовником Людвига Міса ван дер Рое Ріхардом Кауфманом та іншими — він одразу взяв курс на інтернаціональний стиль як найпрогресивнішу архітектурну течію, послідовно відстоював і впроваджував його в Тель-Авіві. До цього моменту місто було втіленням еклектики.

Будинок № 130 по вул. Бен-Єгуди, архітектори Ар’є Ель-Ханані (Лев Сапожніков) та Яаков Ярост, 1935 р.

Бен-Сіра вважають ініціатором і виконавцем багатьох великих проєктів, які згодом сформували сучасний Тель-Авів, і «творцем» Білого міста. «У 20-х–30-х роках тут виросло шість тисяч будівель, — зазначив в одному зі своїх інтерв’ю історик архітектури Міхаель Левін. — Це місто — послання модерністів і оптимістів, які вірили, що архітектура може покращити суспільство.

З легкої руки Смук міф про «місто в стилі Баугауз» несподівано став реальністю

Люди з різних країн зі своїми традиціями будували нову країну, кращий світ, їм були під силу будь-які утопії. Так, Тель-Авів зводили з вірою в промислову революцію та прогрес, але в основі його плану — протиотрута проти машин: британська ідея міста-саду. У Тель-Авіві багато садів, а будинки стоять так, щоб пропускати середземноморський бриз…».

Ротбард і війна з Баугаузом

Коли в 2003 р. ЮНЕСКО включило Біле місто до списку Світової культурної спадщини, що стало апогеєм піар-компанії, яка розтягнулася на майже два десятиліття під назвою «Баугауз у Тель-Авіві», містом прокотилася низка святкових заходів, зокрема й на державному рівні. Спочатку архітектора, професора, відомого публіциста й письменника Шарона Ротбарда весь цей галас спантеличив, а потім і зовсім почав дратувати. І він спробував розібратися в цьому дивному явищі. Ротбард навіть спеціально переїхав з єврейської частини міста в район Шапіра, один із найбідніших і найнебезпечніших в арабській Яффі. Результатом його досліджень стала книга «Біле місто, Чорне місто. Архітектура та війна в Тель-Авіві і Яффі», що вийшла 2005 р., де він досить емоційно розвінчує міф про «місто в стилі Баугауз».

Будинок Cinema Hotel (колишній кінотеатр «Естер») на площі Дізенгоф, вул. Заменхоф, 1, архітектор Єгуда Мегідович, 1939 р.

Починає він із того, що місто зовсім не біле, а скоріше сіре, і цитує свого наставника Жана Нувеля, який відвідав Тель-Авів у листопаді 1995-го. «Мені говорили, це місто біле. Ви бачите біле? Я — ні», — зауважив француз, розглядаючи панораму Тель-Авіва з даху. Кажуть, він навіть запропонував включити відтінки білого в місцеві ДБН, щоб справді «перетворити місто на симфонію в білих тонах». Через малоповерхову забудову тут мало тіні, і сонце сліпить: від цього губляться всі кольори й місто і справді здається білим. Ротбард вважає, що міф про білизну підтримують для політичної кон’юнктури.

В Ізраїль повернулися лише чотири випускники школи Баугауз і збудували вони не так багато будівель

Що стосується легенди про Тель-Авів як «місто в стилі Баугауз», то вона далека від істини. По-перше, до Ізраїлю повернулися лише чотири випускники школи Баугауз, і за свою кар’єру вони звели не так багато будівель, та й ті не всі в столиці.

«Перший із них — архітектор Шломо Бернштейн; він провчився там два семестри, а потім повернувся до Тель-Авіва, де більшу частину свого професійного життя пропрацював в інженерному відділі муніципалітету. Другий — Муніо Вайнрауб-Гітай — після повернення з Баугаузу працював у Хайфі та в інших місцях на півночі Ізраїлю. Там він побудував низку унікальних споруд у дусі Міса ван дер Рое — вони різко відрізнялися від прийнятих на той час зразків архітектурного дизайну, які затопили країну, а їхньою головною особливістю була підвищена увага до деталей і будівельних технологій. Третім студентом Баугаузу був Шмуель Мєстєчкін, за проєктами якого в Тель-Авіві в той період звели кілька багатоквартирних будинків (Смук пише тільки про один із них), але головно він займався різною діяльністю в підпільній організації «Хагана» і був пов’язаний із популярним на той час рухом кібуцників.

Ескіз однієї з модерністських будівель 30-х років у Білому місті Тель-Авіва

Єдиним місцевим архітектором, який навчався в Баугаузі і явно залишив свій слід у Тель-Авіві (і, ймовірно, в ізраїльській архітектурі в цілому), був Ар’є Шарон. Але для обґрунтування тель-авівської містобудівної легенди він також не зовсім підходив. Головна проблема полягала в тому, що він до самого кінця залишався вірним ідеям Баугаузу, і всі його прямокутні, прагматичні конструкції анітрохи не були схожі на стилізовані коробки, які стали асоціюватися з тель-авівським стилем Баугауз», — пише у своїй книзі Ротбард.

Тель-авівський модернізм і справді відрізняється від європейського насамперед формою: замість звичних корбюзіанських кубів тут закруглені кути, а головним атрибутом місцевих будівель стали м’які лінії округлих бетонних балконів.

По-друге, після повернення з Німеччини Бернстайн, Вейнрауб-Гітай, Мєстєчкін і Шарон ніколи не працювали разом, ніколи не говорили про себе як про колектив. Кожен із них зробив свій внесок в архітектуру Ізраїлю. Крім того, самі представники Баугаузу були категорично проти ідеї ставити знак тотожності між архітектурою Білого міста та Баугаузом. Шарон навіть наполягав, що баугауз, — а вживав він його виключно як загальне ім’я, — це зовсім не стиль. І вже тому позначати їм архітектуру Тель-Авіва безглуздо. «Треба змінити формулювання. Чому? Бо баугауз — це не концепція і навіть не єдиний інститут», — заявив він в інтерв’ю з художником Ігалем Тумаркіним для журналу Kav.

Шарон також зазначає, що епоха Баугаузу закінчилася в 30-ті, тоді як більша частина Білого міста побудована в 50-ті. Зводилося переважно комерційне житло. Тільки один цей факт суперечив філософії тотального щастя Баугаузу, який пропагував доступне житло і якісний естетичний дизайн для всіх. Перші соціальні будинки спроєктував Ар’є Шарон ближче до 1950-х. Це був перший кооперативний гуртожиток для робітників: він переконав власників кількох ділянок об’єднатися та збудувати кооперативні будинки замість приватних. Там же передбачалися побутові установи: їдальня, пральня, дитячий садок. Надихнула його на цю будівлю школа Баугаузу в Дессау. Це одна з небагатьох будівель у Тель-Авіві, яка відповідає принципам Баугаузу.

За словами Шарона Ротбарда, Біле місто як спадщина Баугаузу — архітектурний міф

За словами Ротбарда, Біле місто як спадщина Баугаузу — архітектурний міф, який сформувався з багатьох причин, зокрема й політичних, вигідне воно всім, крім тієї частини міста, яка не бере участі в цьому святі життя, — старої Яффи, пам’ять про яку практично стерта, а розмежування — як фізичне, так і соціально-культурне — дедалі помітніше.

 

 

/Опубліковано в #11 томі Pragmatika, травень 2019/