Вогні великого міста: дизайн-активізм у дії

Світлові інсталяції здатні висвітлити ту чи іншу соціальну проблему та надати їжу для роздумів. Такий сценарій роботи визначила для себе анонімна група художників і фотографів Luzinterruptus із Мадриду, яка використовує світло як основний інструмент, а темряву як полотно для своїх міських інтервенцій.

Першу свою акцію Luzinterruptus (luz — від лат. «світло», interruptus — «переривання») провели на мадридських вулицях наприкінці 2008 р. Усе починалося з актуальних для городян тем, таких як ухвалення закону про безпеку громадян, що насправді мав на увазі обмеження громадянських свобод, або перетворення на звалище невеликого скверу в спальному районі.

Інсталяція «Hojas por Hojas», Інститут Сервантеса, Франкфурт, 2021. Проєкт присвячений споживчому ставленню до природи. 4000 білих аркушів паперу, прикріплених до гілок трьох дерев, символізують квитки до умовного тематичного парку. Восени дерева скидають листя, а підсвічені аркуші паперу перетворюють їх на піксельне зображення. Згодом світло згасне, папір зноситься — штучно створені об’єкти втратять свій блиск, що має змусити глядачів замислитися: мистецтво імітує життя чи життя — мистецтво. Фото: Melisa Hernandez

У першому випадку «інтервенти» розмістили на дахах випадкових машин, припаркованих на одній із вулиць, муляжі поліцейських блимавок, у другому — 30 іграшкових екскаваторів на тому місці, де нещодавно був сквер. Найбільшу популярність отримали інсталяції на тему екології, складені з пластикових пляшок і поліетиленових пакетів, з якими Luzinterruptus почали запрошувати на арт-фестивалі та виставки в Європі й Америці. Але мадридські «світлові інтервенти» не збираються відмовлятися від своїх акцій — взаємодія з містом і його мешканцями, як і раніше, має визначальне для їхньої практики значення.

Найбільшу популярність здобули інсталяції на тему екології, складені з пластикових пляшок і поліетиленових пакетів, із якими Luzinterruptus часто запрошують на артфестивалі та виставки

Кожна інсталяція ретельно документується на сайті Luzinterruptus з обов’язковою фіксацією часу, який було витрачено на установку, зазначенням нульової шкоди міському середовищу та часу дії самої експозиції, що коливається від 12 до 1 години, залежно від терміну дії LED-підсвічування та задуму.

Степан Рябченко. Архитектор цифровой вселенной

У недовговічності своїх втручань група бачить можливість додаткової інтерпретації — виявивши вранці дорогою на роботу вже згаслі елементи інсталяції, перехожі можуть знайти в них свої сенси чи просто сприйняти їх як несподіванку. Обидва варіанти вітаються авторами.

Інсталяція «Death by Plastic», Мадрид, 2019. Після закінчення Всесвітнього кліматичного саміту COP25художники Luzinterruptus, незадоволені його результатами, розклали на вулицях міста фігури, начинені пластиковим сміттям, яке утворилося внаслідок різдвяних покупок. «Тіла» обведені по контуру, як на місці злочину. Фото: Melisa Hernandez

Про те, що ними рухає та як на практиці відбуваються акції, Luzinterruptus розповіли в інтерв’ю нашому виданню.

PRAGMATIKA.MEDIA: Перша ваша акція була здійснена у 2008 р. Як відтоді змінилися ваші цілі, сам гурт Luzinterruptus і місця проведення міських інтервенцій?

Luzinterruptus: Усе почалося з того, що ми, група друзів із Мадриду, вирішили проводити акції протесту у форматі партизанських вилазок, натхненних міським мистецтвом. Наша мета полягала в тому, щоб поділитися нашими ідеями з людьми поза стінами галерей, не завдаючи при цьому шкоди навколишньому середовищу. Тому ми зайнялися створенням ефемерного мистецтва, використовуючи світло як свого союзника: воно гасне й не залишає після себе слідів.

Ми діяли без дозволу й не мали потреби прив’язуватися до якогось певного місця. Ми робили це для розваги та закликали інших людей приєднатися до нас, вибирали місця для своїх інтервенцій залежно від того, що ми хотіли сказати. Оскільки нам не потрібно було питати дозволу, ми могли робити все, що хочемо, в будь-якому місці, що не охороняється. Єдиним визначальним чинником був бюджет.

Інсталяція «Literature vs Traffic», установлена на запрошення Гуманітарного інституту університету Мічігану, Анн-Арбор (Мічиган, США), 2018. Раніше проєкт уже демонструвався в Торонто, Мельбурні, Мадриді та Нью-Йорку. Анн-Арбор — тихе студентське містечко з невеликим трафіком, яке знаходиться недалеко від Детройта — колись столиці автомобільної промисловості США, зануреної сьогодні в глибоку кризу. Месседж Luzinterruptus: «Ми хочемо, щоб література захопила вулиці, запропонувавши перехожим зону, вільну від руху на кілька годин». У монтажі 11 тис. «запалених» книг, заздалегідь зібраних у місцевих мешканців і книгарень, брали участь 90 волонтерів. Через дві години бруківка була вільною для проїзду — книги розібрали перехожі. Фото: John Eikost

Зараз, через 14 років, ми «трохи» професіоналізувалися, і, хоча ми продовжуємо виходити на вулиці, коли є така можливість, здебільшого ми працюємо на фестивалях чи публічних арт-заходах. Це означає, що ми беремо на себе вирішення великих логістичних і фінансових завдань, які, з одного боку, позбавляють нас волі, а з іншого — дозволяють робити такі ж божевільні речі, як і раніше, але з більшим бюджетом і більшою відповідальністю.

Иммерсивные и интерактивные. Ландшафты, которые мы зажигаем

І, звичайно, тепер місця проведення наших акцій пов’язані з далекою логістикою, тому ми прагнемо говорити на більш універсальні теми, які адаптуються до будь-якого суспільного простору.

P.M.: Є безліч важливих соціальних і екологічних проблем локального та глобального значення. Як ви обираєте теми для своїх проєктів, за якими критеріями?

Luzinterruptus: Ми слухаємо новини, думки експертів, спостерігаємо за тим, що відбувається на міських вулицях і розмовляємо з людьми навколо. У певний момент, завдяки якомусь візуальному імпульсу чи стимулу, виникає ідея. Зазвичай це трапляється в місті, але іноді й у природному середовищі. Усе, що оточує нас, є джерелом натхнення.

P.M.: Яку роль у ваших інсталяціях відіграють місто та глядачі? Яку взаємодію з людьми ви застосовуєте у своїх проєктах?

Luzinterruptus: Ми завжди дбаємо про те, щоб наші проєкти були доступні всім без винятку й абсолютно безкоштовні. Тому ми ніколи не працюємо в комерційних або приватних просторах, віддаючи перевагу міським вулицям і публічним місцям.

«Сьогодні ми прагнемо говорити на більш універсальні теми, які легко адаптуються до будь-якого суспільного простору»

Для нас важливо, щоб інтерактивність виявлялася у наших проєктах із самого початку. Зазвичай ми звертаємося до людей за допомогою у зборі матеріалів для інсталяції, іноді даруємо невеликі подарунки всім, хто нам допомагає. На другому етапі, коли збираються окремі частини інсталяції, ми залучаємо для цього волонтерів, і кожен може наперед побачити кінцевий результат, а потім забрати собі частину на згадку.

Зеркальные шары и сети. Аргентинский художник предлагает людям брать пример с пауков

Досвід взаємодії з місцевими спільнотами є надзвичайно важливим для нас, оскільки він допомагає нам зрозуміти контекст, у якому буде розміщена інсталяція. Зрештою, витвір мистецтва належатиме не нам, а глядачам — перехожим і городянам.

P.M.: Як саме ви прагнете вплинути на глядачів? Чи були у вашій практиці випадки непорозуміння?

Luzinterruptus: Спочатку ми прагнемо викликати шок, і світло для цього — ідеальний інструмент. Ми не використовуємо ні новітні технології, ні складні матеріали, лише звичайні речі, які є у всіх. Завдяки світлу вони набувають нового значення й цінності. Нам важливо, щоб меседж проєкту був зрозумілий без пояснень із нашого боку. Ми не хочемо давати глядачам якісь «інструкції із застосування», тому обираємо універсальні теми та зрозумілу всім реалізацію.

Інсталяція Nipples перед офісом Facebook у Мадриді, 2016. Це іронічне висловлення Luzinterruptus із приводу цензури та подвійних стандартів відомої соціальної мережі, яка, з одного боку, блокує публікації із зображенням оголеного тіла, зокрема жіночих грудей, а з іншого — допускає фото зі сценами смерті, насильства, руйнувань, хвороб тощо — «все, що завгодно, тільки не соски». Фото: Lola Martinez

Досі проблем із розумінням наших проєктів не виникало. Ми хочемо привернути увагу до питань, які торкаються всіх, і робимо це так, щоб, розглядаючи інсталяцію, людина замислилася про щось, і між глядачами відбулася розмова. Ми не сподіваємося змінити світ своїми інсталяціями, а лише говоримо про проблему та ділимося своєю заклопотаністю, роблячи це з гумором та іронією.

P.M.: Якщо оцінювати всі ваші проєкти за силою впливу на глядачів, який із них найточніше потрапив у ціль?

Luzinterruptus: Щиро кажучи, нам пощастило: все, що ми робили в рамках публічних заходів, мало великий вплив на глядачів і було чудово сприйняте. Кожен наш проєкт відправив просте та наочне повідомлення, яке було легко «прочитати».

«Спочатку ми прагнемо викликати шок, і світло для цього є ідеальним інструментом. Ми не використовуємо ні новітні технології, ні складні матеріали, лише звичайні речі, які є у всіх»

Комусь найбільше запам’ятався «Лабіринт пластикових відходів», іншим — «Пластик, із яким ми живемо» та «Література проти руху». «Пластикові острови» були дуже популярними, цей проєкт ми повторювали кілька разів на різних локаціях саме через гарні результати. Наші особисті фаворити — вуличні інсталяції, які ми несанкціоновано розміщуємо в міському просторі. Серед них — «Поліція присутня», яка найточніше відображає наші цінності.

P.M.: У вас багато нереалізованих проєктів. Чому вони так і не відбулися?

Luzinterruptus: Ми не можемо не думати про нові інсталяції, які ми хотіли б утілити в життя. Ілюстратор допомагає надати їм форму та зафіксувати, щоб у майбутньому, можливо, реалізувати.

Проєкт «The plastic which we live with», Єлса, Хорватія, 2021. У рамках фестивалю сучасного мистецтва Jelsa Art Biennial іспанці Luzinterruptus заповнили вікна готелю пластиковими відходами, як вони вже це робили у 2018 році в Бордо: «Це відображення нашого сьогодення, оскільки все, що ми споживаємо, так чи інакше зроблене з пластику: або упаковане в нього, або міститься в їжі у вигляді найдрібніших частинок». Фото: Montaña Pulido

Ми пропонуємо ці ескізи організаторам фестивалів, але часто замість того, щоб ризикнути з новим проєктом, вони обирають щось із наших старих напрацювань, які вже технічно обкатані та перевірені. Нелегко зважитися на нововведення, коли проводиш великий захід за участю великої кількості різних художників. Щороку ми намагаємося реалізувати хоча б один новий проєкт, а решту відкладаємо до наступного разу, коли з’явиться сміливий організатор, який захоче щось нове, незважаючи на масштабність свого заходу.

P.M.: Ви брали участь у багатьох фестивалях і співпрацювали з різними організаціями, але при цьому все ще зберігаєте свою анонімність. Чому?

Luzinterruptus: Як і багато інших міських художників, ми розпочинали свою діяльність анонімно. І нас досі влаштовує цей формат. До того ж, коли йдеться про велику кількість учасників-волонтерів, анонімність перетворюється на важливу перевагу.

«Кожного, хто допомагає нам збирати інсталяції в різних містах і країнах, у які ми подорожуємо з проєктами, ми вважаємо членами нашого колективу Luzinterruptus»

Нам не потрібен головний герой або щоб люди знали про всіх засновників Luzinterruptus — це погано поєднується з нашим стилем роботи. Кожного, хто допомагає нам збирати інсталяції в різних містах і країнах, у які ми подорожуємо з проєктами, ми вважаємо членами нашого колективу, і наша анонімність — це в якомусь сенсі спосіб подякувати всім за допомогу й активну участь на різних етапах проєкту. Всі разом ми є Luzinterruptus.

P.M.: Чи змінила пандемія спосіб вашої взаємодії з глядачами? Чи збираєтесь ви переосмислити свою діяльність? Які нові проблеми, на вашу думку, необхідно висвітлити в постпандемічному світі?

Luzinterruptus: Пандемія підтвердила, що ми вміємо працювати, співпрацювати та використовувати прості матеріали. Це спонукає нас не бути просто естетично цікавими, але використати наші проєкти для роздумів і діалогу. Продовжувати говорити сьогодні про те, про що ми говорили раніше, здається ще важливішим, ніж будь-коли.

Інсталяція Shitty Christmas, Мадрид, 2018. 300 чуррос у формі какашок були розкладені напередодні Різдва у вигляді освітленої святкової ялинки, що символізувало не найкращий рік із погляду екології та заходів, що вживаються для її відновлення. Фото: Melisa Hernández

Єдине, що змінилося — з’явилося почуття невпевненості, що ширяє в повітрі. Нам ніколи не було легко працювати в публічних просторах, але тепер з усіма COVID-протоколами й обмеженнями наша місія здається майже нездійсненною.

Але, незважаючи на це, ми продовжуємо розмірковувати, куди поставити наші «прожектори», щоб вони говорили про те, що нам видається важливим.

 

Текст: Катерина Ошемкова