Відроджуючи Genius Loci. 7CI Group у реалізації проєкту Jam Factory Art Center у Львові

Із 2017 р. на ментальній карті мешканців Львова з’явився об’єкт Jam Factory Art Center. На території промислового району, де збереглася цінна історична будівля колишньої фабрики, у 2022 р. планується відкрити Центр сучасного мистецтва, який об’єднає музичні програми, театр, художні галереї, освітні практики та безліч інших проявів творчості. Ідея відродження пам’ятки архітектури — лише верхній рівень багатошарової історії цього проєкту, вивчати яку слід із трепетною уважністю археолога, що послідовно розкриває пласт за пластом у пошуках дивовижних «артефактів».

Серед них — енергетика місця, унікальність створюваного майданчика, небайдужість мецената, філософія інституції артцентру, неординарний підхід архітекторів, свіжий погляд досвідчених будівельних компаній, інтуїція дизайнерів, а ще безліч, безліч креативних ідей і людських історій. Опис культурного ґрунту Jam Factory почнемо з найдавнішого, найнижчого шару — історії місця.

Шар перший

Історія місця

Промисловий район Львова Підзамче розташований неподалік центру. Незважаючи на занедбаний стан, корінні мешканці міста знаходять у ньому genius loci — справжній дух Львова. Тут на вул. Хмельницького розташувалася унікальна пам’ятка архітектури, збудована наприкінці ХІХ — на поч. XX ст. Будівля пережила дві світові війни, зміни політичних режимів, різних власників.

Історія місця почала розвиватися разом з історією сімейної компанії. У 1826 р. підприємець Мойзес Кронік купує тут земельну ділянку. У 1871 р. його син Лейб Кронік купує сусідній шмат землі, щоб побудувати синагогу для єврейської громади. Через рік син Лейба, Йозеф, засновує фабрику алкогольних напоїв. Після пожежі 1908 р. частина зруйнованих корпусів заводу перебудовується у неоготичному стилі.

У сорокові роки під час радянської та німецької окупації архітектура комплексу залишається практично незмінною, але більшість сім’ї гине під час Голокосту. У п’ятдесяті тут розміщується філія державної компанії «Укрголоввино», а в дев’яності роки фабрика змінює орієнтир на виробництво повидла та овочевих консервів. На початку 2000-х виробництво закривають. А у 2008 р. фабрика переходить у приватне володіння львівського підприємця, який надає приміщення для проведення різноманітних культурних заходів.

Тут проходить Тиждень актуального мистецтва, театральний фестиваль, Fashion Week та інші заходи. У 2014 р. інтерес до простору фабрики зростає завдяки ініціативі «Перетворення індустріальних просторів», організованій Боженою Пеленською (нинішньою директоркою і засновницею інституції артцентру Jam Factory) спільно з архітекторами, виникає ідея перетворення фабрики на Центр сучасного мистецтва.

У 2015 році будівлю «Фабрики Повидла» купує Гаральд Біндер, австрійський історик, меценат, засновник незалежного дослідницького інституту «Центр міської історії», що існує з 2005 року. Перейнявшись проєктом ревіталізації, який вже активно обговорювався на той момент, Гаральд створює Harald Binder Cultural Enterprises і пропонує Божені Пеленській бути його координаторкою. У 2017 році вони створюють організацію Jam Factory Art Center, розпочинають інституційну діяльність і за період з 2017 по 2020 роки формують команду, яка ще розширюватиметься цього року.

 

Шар другий

Історія артцентру

Із 2015 до 2020 р. учасники проєкту виконали колосальну роботу, заклавши фундамент для майбутнього артцентру. Докладніше про те, що змінилося за ці п’ять років, розмовляємо з директоркою інституції Jam Factory Art Center Боженою Пеленською.

PRAGMATIKA.MEDIA: Як виникла ідея створення артцентру?

Божена Пеленська: Ідея створення у Львові артцентру обговорювалася вже віддавна, але її не вдавалося реалізувати. Вона не була новою, але ми намагалися об’єднати в цьому проєкті різні прояви творчості й вивести сучасне мистецтво на новий рівень. До 2015 р. було вже напрацьовано багато матеріалу, і нарешті зібралися люди з певним досвідом, знанням і бажанням. Щодо орієнтирів, то я давно працюю в освітньо-культурній сфері, тому багато подорожувала і, звичайно, надихалася світовими об’єктами, які вже існують.

Серед реалізованих проєктів, що охоплюють реновацію старих будівель і створення креативних просторів, на думку спадає декілька прикладів: «Артінкубатор» у Лодзі (Польща), де люди мають можливість навчатися з учасниками з різних країн, Melkweg, Pakhuis de Zwijger, Wow Amsterdam (Нідерланди), декілька прикладів у Лейпцигу (Німеччина) та інші. Відвідувала багато цікавих об’єктів у Нью-Йорку та Ліверпулі, які не є частиною ревіталізації пам’яток архітектури, а зведені як окремі будівлі.

У своєму спостереженні ми не намагаємося копіювати досвід інших, а прагнемо зрозуміти, яким чином організована їхня робота, можливо, запозичити вдалі підходи.

P.M.: У Львові ми знаємо такі приклади створення креативних просторів із реновацією промислових будівель, як Fest.Repablic, Re-Zavod, запланований LEM Station. Чим проєкт артцентру Jam Factory відрізняється від уже наявних у місті творчих майданчиків?

Б. П.: Мета нашого проєкту — непроста й амбітна: підіймати актуальні важливі теми для суспільства через мистецтво, через сучасні практики. У процесі створення артцентру ми прагнемо також трансформувати наше суспільство за допомогою діалогів, висловлювання складних запитань і пошуку відповідей на них. Наш проєкт відрізняється від інших тим, що це насамперед не розважальна програма, а така, що дозволяє задуматися й поміркувати над запропонованою темою, отримати нові знання, переосмислити щось. У Києві з виставками подібно працюють «Мистецький Арсенал» і PinchukArtCentre.

Ми бачимо розвиток наших ідей у колаборації з різними інституціями нашого міста та країни, а особливо в міжнародній співпраці. Вже маємо декілька міжнародних і українських партнерів, з якими реалізовуємо проєкти і в подальшому плануємо розвивати та масштабувати свої напрацювання.

У майбутньому просторі артцентру ми плануємо презентувати різні форми сучасного візуального, перформативного мистецтва, музичні події, лекції, конференції, фестивалі. Але насамперед ми фокусуємося на важливості теми, а тоді — на формах подачі інформації.

P.M.: Які програми ви вже провели, з ким співпрацювали, хто вас підтримував?

Б. П.: Оскільки раніше ми не мали достатньо власного фізичного простору, то стратегічним завданням нашої команди було створювати точкові проєкти, які б давали змогу започаткувати базу для подальшого розвитку програм, налаштовувати зв’язки.

Але також ми маємо й довгострокові проєкти. FACE to FAITH — це трирічний проєкт, створений, щоб відповісти на питання: «У що ми віримо?». Ми розглядаємо поняття віри в глобальному сенсі — релігійному, політичному, спіритуальному. Віра може започаткувати змістовний діалог між різними європейськими культурами. FACE to FAITH створений для співпраці театрів із Чехії, Фінляндії, Німеччини, Італії, Ізраїлю, Польщі та України. Результатом проєкту стануть сім перформансів, прем’єри яких будуть представлені в країнах резиденцій, а потім помандрують далі.

Уже три роки поспіль ми співпрацювали з Британською Радою (British Council Ukraine), яка взаємодіє з найбільш передовими інституціями України. Ми були учасниками програми SWAP, спрямованої на обмін між британськими та українськими митцями. Першою майстринею, яка побувала на резиденції у Львові, стала британська режисерка Дана Венеція. У творчості авторка поєднує документальне з художнім, досліджує тонку межу між реальністю та вигадкою. Робота Дани у Львові — короткометражний фільм, у якому беруть участь мешканці району Підзамче.

Зараз ми готуємося до повномасштабного відкриття у 2022 р., у майбутньому плануємо запрошувати кураторів, режисерів, митців і акторів — як українських, так і міжнародних.

«Я часто дозволяю дуже швидкій випадковій послідовності подій вести мене кудись. Думаю, ці моменти справді магічні», — Дана Венеція

P.M.: Цікавою буде ваша відповідь на питання, що дублює назву документального фільму 2018 р. незалежного режисера з Німеччини Германа Васка, який упродовж 30 років розмовляв із відомими творчими постатями (музикантами, архітекторами, фешн-дизайнерами, письменниками): чому ми креативні?

Б. П.: Це питання належить до складних базових на кшталт «чому ми дихаємо?» або «чому ми мислимо?». Мені здається, кожна людина з дитинства наділена цією властивістю — бути креативною. Це невід’ємна частина людської особистості, її прагнення створити щось і залишити в цьому світі. З часом ця здатність у багатьох втрачається, бо ми не дозволяємо собі виходити за межі, створені самими для себе чи суспільством.

Яскравість, непересічність життя визначає нашу можливість побачити щось під іншим кутом, обирати нестандартний шлях, шукати нові сенси для звичних речей. І все залежить від нас — чи ми дозволимо собі бути креативними, виходити за межі можливого у своїй свідомості.

FACE to FAITH — проєкт інституції Jam Factory Art Center, створений, щоб відповісти на запитання: «У що ми віримо?»

Шар третій

Історія проєктування майбутнього простору артцентру

Наприкінці 2015 року команда Jam Factory Art Center запрошує до участі в конкурсі проєктів майбутнього архітектурного комплексу п’ять студій: Baumhauer Architekten (Берлін), Drozdov & Partners (Харків), Atelier Stephan Rindler (Відень), Urban Curators (Київ), Zelemin (Львів). Головним у виборі архітектурного концепту було зосередження на цінності будівлі, повага до культурної спадщини та одночасно впровадження інноваційних рішень для сучасних потреб.

«Коли держава видає якийсь папірець із обмеженнями стосовно пам’ятки архітектури — це не просто формальність. Для нас дуже важливо зрозуміти роль цього об’єкта на культурній мапі міста», — пояснює Божена Пеленська.

Переможцем стало австрійське бюро Стефана Ріндлера, яке у своєму концепті пропонує зробити акцент на пам’ятці архітектури, знести застарілу споруду радянського періоду, замінивши її новим мінімалістичним об’ємом чорного куба, наголосивши на значущості історичної пам’ятки та розширивши межі для розміщення нової функції. Майбутній арткомплекс — це тисячі квадратних метрів, що містять багатоцільовий майданчик для культурно-освітніх програм, сувенірний магазин, зону відпочинку та ресторан.

Розроблений студією Стефана Ріндлера проєкт реконструкції був адаптований під українські державні будівельні норми та правила місцевою архітектурною компанією AVR Development, що виконала робочу документацію за участю експерта з Австрії Герберта Пастерка, який є технічним директором проєкту.

 

Шар четвертий

Історія пам’ятки

Великий акцент у проєкті поставлений на збереженні будівлі, тому перед початком будівельних робіт була здійснена оцінка її стану, на майданчику працюють з археологами, зразки кожної стіни проходять подвійну експертизу — в Україні й Австрії, а всі конструкції та матеріали використовують повторно. Про те, чим цікава ця історична пам’ятка, розмовляємо з технічним директором проєкту Гербертом Пастерком.

PRAGMATIKA.MEDIA: Чим унікальна ця історична пам’ятка?

Герберт Пастерк: Що ж, це справді незрівнянний об’єкт. Він цікавий як свідок часу, документ із цегли, каменю та дерева. Цей проєкт — ризик, на який ми пішли з ентузіазмом дослідників. Коли Гаральд купив його, ми зрозуміли, що він може стати важливою віхою для цієї частини Львова.

P.M.: Розкажіть про початковий стан пам’ятки до реставрації.

Г. П.: Початковий стан був більш ніж поганим. Безліч втрачених елементів стель, усюди тріщини, стара конструкція даху, вікна майже не функціонували, були відсутні сходи й були зовсім непрофесійно додані вікна і двері там, де їх не повинно бути.

P.M.: Як здійснювалася експертиза будівлі?

Г. П.: У нас були архітектори та спеціалісти з різних країн, пам’ятку оглядали і фахівці-конструктори з Відня. Вони оцінили частину будівлі як небезпечну для людей, що там працюють.

P.M.: У чому різниця в підході до реставрації в Україні й Австрії?

Г. П.: Коротко відповідаючи на це питання, я сказав би, що, наприклад, в Австрії більше традицій у ремонті, відновленні та реставрації. У нас там дуже суворі норми. Найбільшу кількість відреставрованих історичних будівель і пам’яток покриває держава. Я бачу, що в Україні, порівняно з Австрією, це все ще складно для проєктувальників і архітекторів зі схожими проєктами, оскільки тут інвестори можуть бути трохи більше зацікавлені у швидкому та менш затратному рішенні. Тому деякі архітектори в Україні не дуже мотивовані у збереженні старих елементів. На мій погляд, ця тема в Україні стає дедалі чутливішою для професіоналів і громадськості. І це добре.

Герберт Пастерк: «Фабрика Повидла» — це свідок часу, документ із цегли, каменю та дерева»

P.M.: Що найцінніше в будівлі? Які унікальні артефакти на території пам’ятки вдалося виявити на перших етапах роботи?

Г. П.: Найцінніше — все (сміється). Я можу й хочу відповісти на це питання лише для себе. Усі мають різний підхід до історії. Мені особливо подобається цей структурований фасад і вежа, те, як це було зроблено. Ще — любов, яку вклали в роботу з дерев’яними сходами, деякими заіржавленими металевими деталями — там, де проступає час, де видно, що ці елементи виконали свою функцію. Наприклад, стара кам’яна арка та гарна патина на стінах у будівлі вежі. Ви знайдете це все тут, коли проєкт буде завершений, і ви приїдете до нас у гості.

Найкраща родзинка, яку ми побачили на першому огляді будівлі: на іржавих блакитних металевих розсувних дверях був напис: Keine angst for grossen dingen («Жодного страху перед великими справами»). Це справді змусило нас усміхнутися.

P.M.: Що спільного між усіма учасниками цього складного масштабного проєкту?

Г. П.: Наш командний дух — наша сила. Кожен із нас має свій підхід, але у всіх — одна мета. Для мене велика честь бути частиною такого проєкту.

 

Шар п’ятий

Історія будівництва та надійні партнери

Після визначення архітекторів Jam Factory Art Center почав шукати надійних партнерів для початку будівництва. «Ми працюємо на довірі. Під час вибору партнерів — архітекторів, будівельних компаній, дизайнерів — нам було важливо знайти тих, хто нас почує, кому буде близькою наша філософія, наші цінності. Ми шукали висококваліфікованих спеціалістів, які зможуть запропонувати свіжий погляд, сучасне мислення, якесь нове бачення, щоб наповнити цей унікальний простір», — розповідає Божена Пеленська.

DELTA Ukraine у проєкті Jam Factory

Управління проєктом очолила DELTA Ukraine — офіційний представник австрійської компанії в Україні.

Компанія DELTA Ukraine відповідає за менеджмент будівельного процесу, надаючи повний комплекс супроводу замовника: перевірку та погодження проєктної документації, організацію тендерів і передачу підрядів, контроль бюджету, термінів і якості, управління ризиками та можливостями проєкту. Робота компанії над проєктом розпочалася у середині 2019 р. на етапі підготовки до будівництва. Команду DELTA Ukraine на майданчику представляють керівник проєкту Юрій Забава, заступник керівника проєкту Юрій Сколоздра та Василь Турба, який працює в DELTA Ukraine понад 10 років і відповідає за технічний нагляд на об’єкті.

Про підходи до роботи та вибір підрядників розмовляємо з Вікторією Бережною, операційним директором компанії DELTA Ukraine.

PRAGMATIKA.MEDIA: Якою є концепція проєкту Jam Factory? Чим він цікавий для вашої компанії?

Вікторія Бережна: Ми пишаємося участю в такому знаменному проєкті, адже тут задіяна будівля з приголомшливим архітектурним та історичним потенціалом. Ревіталізація пам’ятки архітектури — дуже відповідальне технічне завдання для всієї команди проєкту. Ми раді, що можемо реалізувати в Україні проєкт, аналогічний, наприклад, такому центру культури, творчості та креативності, як Тютюнова фабрика в австрійському Лінці, де DELTA відновлювала всю територію об’єкта загальною площею близько 50 000 кв. м.

P.M.: У цьому проєкті величезна команда учасників. Що, на вашу думку, спільного в меті й інтересах замовника, мецената, інституції артцентру, архітекторів, дизайнерів, будівельних компаній, що працюють над Jam Factory? Що робить для всіх цю роботу надихаючим, цікавим завданням?

В. Б.: Я б сказала, що можливість створювати — це найцінніше, що дарує нам усім цей проєкт. Кожна знахідка на майданчику — чи то старовинна кришка від пляшки, чи гіпсовий маскарон — будить уяву. Ми всі вже зараз мислимо образами, створюючи майбутні звукові та світлові інсталяції, використовуючи конструктивні елементи в інтер’єрах, продумуючи до дрібниць функціонал smart building.

Дуже важливо, що це об’єкт некомерційного призначення. Це артмайданчик для мешканців як району Підзамче, так і для Львова та всієї України, де можна долучитися до мистецтва в усіх його проявах. Замовник захоплює й заражає всіх учасників проєкту своєю любов’ю до мистецтва, міста, України, талановитих і креативних людей. І, головне, збирає навколо себе чудову, професійну та небайдужу команду, яка завжди готова пройти «екстрамилю», щоби проєкт був успішно реалізований.

Вікторія Бережна: «Професіоналізм, надійність, орієнтованість на результат, спільні цінності — це ключові якості компанії — переможця в тендері»

P.M.: Розкажіть трохи про цю небайдужу команду. Які кваліфікаційні вимоги висувалися до учасників проєкту?

В. Б.: Професіоналізм, надійність, орієнтованість на результат, спільні цінності — це ті вимоги, які викристалізовуються в процесі проведення тендеру та роботи над проєктом. Важливою компетенцією DELTA Ukraine є взаємоповага, довіра, культура, людяність, і нам приємно, що наші замовники та партнери поділяють із нами ці цінності. Коли ми всі «в одному човні», знаходити спільну мову й дотримуватися принципу win-win набагато простіше. Практично в кожному нашому проєкті ми проводимо воркшоп, присвячений командоутворенню, що призводить до більшої згуртованості та розуміння процесів.

Хочу особливо відзначити, що в цьому проєкті зібралася чудова команда однодумців. З генеральним підрядником — компанією 7CI — ми маємо дуже успішний досвід реалізації вже чотирьох кейсів. Ми завжди знаходимо взаєморозуміння в будь-яких ситуаціях і спільно діємо в інтересах проєкту та замовника.

P.M.: Скільки часу пішло на вибір генерального підрядника? Які фактори були ключовими під час прийняття фінального рішення про вибір генерального підрядника на проєкті?

В. Б.: Вибір генерального підрядника був непростим. Весь процес загалом тривав понад півроку. По-перше, тендер проходив на підставі проєктної документації стадії «П», коли ще не всі рішення були остаточно прийняті й узгоджені. Крім того, за участь боролися дуже сильні будівельні організації, зокрема місцеві. З багатьма DELTA Ukraine вже й раніше брала участь у спільних будівельних проєктах. Гнучкість компанії-переможця, клієнтоорієнтованість, уміння чути замовника були, мабуть, ключовими за практично рівних професіоналізму та надійності інших учасників тендеру.

 

7CI Group — генеральний підрядник у проєкті Jam Factory

За результатами тендеру реалізацію проєкту довірили генпідрядній компанії 7CI Group, яка понад 10 років займається проєктуванням і будівництвом знакових об’єктів комерційної нерухомості на ринку України.

У проєкті Jam Factory 70% обсягів робіт 7СI Group виконує власними виробничими силами. Для спеціалізованих видів робіт, як-от монтаж системи вентиляції та кондиціювання, протипожежної системи безпеки, а також зовнішніх інженерних мереж, компанія залучає партнерів.

Про особливості роботи з об’єктами реконструкції, унікальні рішення в проєкті Jam Factory розповідають співзасновниця компанії 7CI Group Ольга Гавура та керівник проєкту Сергій Чухрай.

PRAGMATIKA.MEDIA: Які найбільші складнощі в реалізації цього проєкту? І як попередній досвід компанії допомагає впоратися з ними?

Ольга Гавура: Jam Factory — це проєкт, у якому всі рішення індивідуальні, тут постійно доводиться експериментувати, винаходити нові рішення та шукати нестандартні шляхи. Крім того, в цьому проєкті, з одного боку, необхідно максимально зберегти автентичність пам’ятки архітектури, з особливим трепетом підійти до його історичної цінності, а з іншого — зробити об’єкт сучасним, застосувавши інноваційні технічні рішення, зокрема ті, які в Україні раніше не використовувалися.

Керівник проєкту Сергій Чухрай далі поділиться прикладами таких рішень, які вже реалізовані. Звичайно, для цього потрібна сильна технічна експертиза в команди проєкту.

P.M.: Які особливості роботи з іноземним замовником?

О. Г.: Виконання проєкту для такого замовника вимагає вміння знаходити спільну мову з іноземними клієнтами, бачення яких, культура та методологія реалізації будівельних проєктів багато в чому відрізняються від прийнятих в українських реаліях. Наприклад, це стосується і формування договірної ціни, де ми все будуємо на принципах чесності, відкритості, прозорості. Для багатьох іноземних замовників прийнятною вважається лише співпраця за фіксованою договірною ціною проєкту: погодивши його вартість заздалегідь, замовник упевнений у тому, що не вийде за межі бюджету.

Робота за фікс-прайс неможлива без подібного досвіду та сильної компетенції в оцінці вартості проєкту, урахування ризиків, що впливають на підвищення вартості робіт, і навички балансування статей видатків усередині бюджету, якщо ризик спрацює. Оцінку вартості проєкту ми виконували на підставі проєктної документації стадії «П». Як ви розумієте, у цьому є певна складність, яка посилюється факторами невідомості, притаманними проєктам реставрації та реконструкції. Це підхід, поширений у західних країнах, і ми успішно застосовуємо його в Україні.

Для Гаральда й Герберта дуже важливе глибоке розуміння підрядником ролі пам’ятки архітектури, історії місця й те, наскільки він поділяє філософію клієнта, вміє його почути, вести діалог, як реагує на ключові вимоги.

P.M.: Як організована комунікація із замовником в умовах віддаленого контролю будівництва?

О. Г.: Оскільки замовник віддалений, дуже важливо, щоб щотижня ми надавали інформацію про поточний стан, стадію проєкту, календарні графіки робіт, можливі ризики для досягнення цілей проєкту. Для виконання цієї вимоги ми створюємо кабінет проєкту в автоматизованій системі управління проєктами на базі ПЗ Microsoft, де з будь-якого мобільного пристрою в режимі онлайн можна отримати актуальну інформацію про статус проєкту.

P.M.: Розкажіть про унікальні рішення в цьому проєкті.

Сергій Чухрай: Один із прикладів — лицьові монолітні колони з текстурою, які не підлягають подальшому оздобленню. Гербертові сподобався текстурний бетон, побачений у музеї Коена в Тель-Авіві, і він запропонував Гаральду застосувати його на об’єкті. Для цього ми використовували спеціальну форму — еластичну текстурну матрицю, розробили проєкт опалубки, тому що для досягнення однорідності поверхні бетону виникла потреба в заливці за один підхід семиметрової колони, що викликає певні технологічні складності, і, звичайно, використовували бетон спеціально розробленої рецептури.

Усі конструктивні елементи з бетону в зонах для відвідувачів також будуть виконані як чистова деталь, ніякої додаткової штукатурки в якості фініша ми не використовуємо. В Україні це унікальне рішення, яке ще ніде не застосовувалося. Так, у багатьох великих суспільних проєктах у стилістиці лофт використовують бетон, але він промисловий і не має такого естетичного вигляду та вимог до якості, як у цьому проєкті. Фактура такого бетону просто приголомшлива.

P.M.: Які ще будівельні матеріали та технології будуть застосовуватися на об’єкті?

С. Ч.: Щодо матеріалів загалом, то ми наближаємося до складу, характерного для матеріалів історичної будівлі. Наявні цегляні стіни максимально зберігаємо, чистимо історичну кладку та наносимо захисне покриття. Усі внутрішні оздоблення будуть виконані вручну — жодного машинного нанесення. Це дасть можливість максимально відповідати збереженому автентичному оздобленню.

P.M.: Розкажіть про повторне використання матеріалів і знайдені артефакти на об’єкті.

С. Ч.: Стіни, які неможливо зберегти, розбираються та збираються знову з використанням наявної цегли. Що стосується дерев’яних дверних і віконних конструкцій, то всі вони будуть відреставровані. Внутрішні дерев’яні сходи вже зараз у процесі реставрації, відновлюються втрачені та зруйновані елементи. Чавунна плитка, якою викладена промислова підлога в будівлі фабрики, знову буде використана в інтер’єрі.

Команда проєкту Jam Factory створює нове майбутнє, віддаючи шану історії, культурній спадщині

Цікаво, що на підготовчому етапі робіт об’єкт робив нам різні сюрпризи. Під час демонтажу зруйнованої часом дерев’яної покрівлі будівлі пам’ятки архітектури ми виявили гіпсовий маскарон. Раніше він розташовувався на фронтоні фасаду, але потім, за радянських часів, будівлю добудували, і він опинився на горищі. Ми зробили відбиток форми для можливості його відтворення, а сам маскарон обережно витягли та зберегли. Як цей цінний архітектурний елемент буде переосмислений і використаний в інтер’єрі — про це подумають дизайнери.

 

«Жодного страху перед великими справами або цілями»

Розмовляючи з різними учасниками цього складного масштабного проєкту, так чи інакше розумієш, що всі вони перетнулися в загальному розумінні цінностей і бажанні створювати, і створювати не просто архітектурний, дизайнерський, дослідницький, культурний чи бізнес-проєкт. Ці люди, кожен із них — зі своєю власною унікальною креативністю — намагаються створювати нове майбутнє, віддаючи шану історії, культурній спадщині.

І на запитання, що ж усе-таки об’єднує цю команду, згадується фраза зі старовинних іржавих дверей, про яку розповідав Герберт: «Жодного страху перед великими справами або цілями».

 

/Матеріал опубліковано на сторінках #28 тому PRAGMATIKA.MEDIA/