Варшава. Місто, яке збудував народ

За часів Другої світової війни з усіх європейських столиць, мабуть, найбільше постраждала Варшава. Відновлення польської столиці стало першою в історії спробою повної реконструкції не лише найцінніших архітектурних пам’яток, а й цілісного історичного ядра міста.

Варшаву не знищили миттєво. Її руйнація відбувалася поетапно. Перших утрат місто зазнало в 1939 році, коли був здійснений перший наліт німецької авіації. Із цього моменту аж до здачі міста ворогові бомбардування повторюватимуться щодня. Із початком облоги Варшави горять Королівський замок, кафедральний собор, будівля філармонії та велика кількість житлових будинків. 25 вересня столицю атакують одразу 400 літаків: на місто скинуто 562 тонни фугасних і 72 тонни запалювальних бомб. Через порушене водопостачання під час пожеж безліч вулиць згоряють повністю, по всій протяжності.

Коли німецькі війська входять до столиці, забудову зруйновано вже на 12%. Далі ситуація лише погіршується: винищення мирних жителів, створення Варшавського гетто та масові жертви. Усе населення «єврейського кварталу» поступово вивозиться до таборів смерті, старих та інвалідів окупанти позбавляються одразу.

У лютому 1940 року Гітлерові поданий план Варшави як «нового німецького міста», після чого починається планомірне знищення польської столиці. За задумами проєктувальників, на правому березі Вісли тепер мають розміщуватися трудові табори для кількох сотень тисяч поляків. Історичній забудові в новому генплані місця не знайшлося: її планували повністю знищити, за винятком визнаного німцями типово своїм Старого міста.

Будинки підривають за чітко розписаною схемою. Особлива увага приділяється архітектурним пам’яткам, спеціальний опис яких склали німецькі мистецтвознавці. За тією самою схемою винищуються музейні колекції, бібліотеки й архіви, малу частку яких дивом удалося врятувати. За ланцюжком зникає й типова забудова.

Читайте також: Хто відновлював Дрезден: реформатори та охоронці руїн

Так само методично німці руйнують міську інфраструктуру: електричні та водопровідні станції, кабельну мережу й навіть озеленення вулиць. До 1944 після Варшавського повстання райони Старого міста, Повіслє, Середмістя, Волі, де йшли активні бої, майже повністю зруйновані, а територія колишнього Варшавського гетто стерта з лиця землі.

1945 року, за оцінками фахівців, Варшава була зруйнована на 84%, причому промислова інфраструктура та визначні пам’ятки — на 90%, а житлові будинки — на 72%. Із 25,5 тисяч будівель, що існували в 1939 році, трохи менше половини зруйновано повністю, близько чотирьох тисяч об’єктів — частково. Щодо пам’яток архітектури, то з 957 одиниць 782 зазнали повного знищення, 141 — часткового й лише 34 — уціліли.

Руйнування забудови було розподілене не рівномірно. Якщо лівобережна Варшава є гігантським звалищем щебеню (20 млн кубометрів), то в правобережній спостерігалися пошкодження різного ступеня тяжкості. Тут переважно постраждали будинки району Прага та фонова забудова периферії. Великих утрат зазнав міський центр, де переважали старі будинки з дерев’яними перекриттями.

Після пожежі від таких будівель залишалися лише несучі конструкції, що час від часу обвалювалися під вагою обгорілих останків. Завдяки ж міцній конструктивній основі будівель сучасних районів (Жолібож, Мокотув і частково Охота) частина житлового фонду мала шанс на відновлення.

Настільки ж плачевним був стан міської інфраструктури. Безповоротно знищені всі мости, 98,5% вуличних ліхтарів, 85% трамвайних ліній, 90% промислових підприємств і 70% кабельних мереж.

 

Ціна дихання

17 січня 1945 року радянські та польські війська вступають на територію, де колись стояла Варшава. На той момент влада ПНР серйозно замислювалася над тим, щоб перенести державну столицю в Лодзь, а Варшаву залишити недоторканою, щоб цей жахливий «місячний» ландшафт служив наступним поколінням антивоєнною пам’яткою. Пустельний і безлюдний, він був би наочною сторінкою історії, що нагадує про велику трагедію.

Але столицю вирішили відбудувати, відновити з нуля. Третього лютого 1945 року Державна рада ухвалила резолюцію про реконструкцію Варшави. Головною причиною цього були амбіції Сталіна, який бажав заручитися польською підтримкою в подальшому розподілі території Німеччини. Але ентузіазм, із яким поляки взялися за справу, не був заснований лише на радянській комуністичній пропаганді. Бажання повернути собі місто, яке жорстоко відібрали, а потім знищили, походило від самих городян. Змучені холодом і голодом люди, які втратили своїх близьких і домівки, почали масово стікатися до Варшави.

Важко повірити, але єдиним джерелом фінансування реконструкції Варшави були добровільні пожертвування жителів, які збирав Громадський фонд відновлення столиці (Społeczny Fundusz Odbudowy Stolicy), що діяв із 1945 до 1965 року. Пожертви надходили з усієї країни. З різних регіонів Польщі приїжджали робітники, багато хто працював добровільно. Ті, хто не був професіоналом, розчищали вулиці від завалів і сміття. Незважаючи на морози, процес було запущено.

Щебінь із колишнього гетто використовували для виробництва нової цегли та будівництва сучасних кварталів. Коли щебеню стало не вистачати, його привозили із сусідніх зруйнованих міст. На початковому етапі проводили інвентаризацію втрат, розміщували інформаційні таблички на руїнах найцінніших будівель, ремонтували найменш постраждалі будинки, насамперед у Жолібожі та Мокотуві. Планова акція з розчищення центральних міських артерій розгортається на території Маршалковської вулиці, Краківського передмістя та Новего Швята.

“Потрібно дуже любити місто, щоб відновлювати його ціною власного дихання”, – Леопольд Тірманд

Ми часто чуємо вираз «Варшаву побудував народ». Так і є. Варшав’яни, які залишилися в місті, жили серед уламків, де нерідко знаходили вбитих. Мешканці швидше скидалися на прозорі тіні зі згаслими, сповненими страху очима. Повітря в місті було настільки забруднене, що хмари пилу фактично душили городян.

Читайте також: 85-річчя Герніки. Трагедія, яка не повинна була повторитися

Польський письменник Леопольд Тірманд із цього приводу сказав: «Один філософ підрахував, що кожен варшав’янин вдихає чотири цеглини на рік. Потрібно дуже любити місто, щоб відновлювати його ціною власного дихання. Ймовірно, саме тому з руїн і уламків Варшава знову повстала старою Варшавою, вічною Варшавою… Варшав’яни по цеглинці повернули її до життя, наповнюючи власним гарячим диханням».

 

Любителі історії vs модернізатори

Аж до 1952 року в Бюро відновлення столиці продовжувався конфлікт між двома таборами. Перший захищав історичну архітектурну спадщину. Його лідером був професор Ян Захватович. Фракцію «модернізаторів», які підтримували абсолютно новий вигляд Варшави, представляли Роман Петровський і його заступник Юзеф Сігалін. Очевидно, що такий поділ відображав політичні настрої архітекторів.

Комуністично орієнтовані Петровський і Сігалін відстоювали проєкт, який передбачав повне знищення старої Варшави на догоду новому зразковому соціалістичному місту. Цей план означав руйнування довоєнної забудови та націоналізацію земель. Ідеї ж Захватовича розгорталися довкола повної реконструкції пам’яток. Нове місто мало стати копією колишньої Варшави. Цей масштабний проєкт був згодом прийнятий, але значно урізаний. І лише завдяки наполегливості фахівців, усієї професійної команди величезну частину Старого міста та Королівського тракту все-таки було відтворено.

 

Етапи відновлення

У період з 1945 по 1949 роки в будівництві міста переважав принцип «форма слідує за функцією». У 1946 році в основу нового генплану було покладено концепцію «Варшавський міський комплекс», згідно з якою райони Варшави відповідали певним функціональним зонам. Так, у районі річки Вісла передбачалося розміщення адміністративних будівель і палаців культури.

Центр Варшави призначався для ділових і торгових кварталів, а житлові масиви будувалися на периферії міста. Поєднувати нові архітектурні ансамблі мали великі транспортні артерії. Так, будівництво траси W-Z вважається визначним досягненням інженерної думки, насамперед завдяки тунелю під Замковою площею. Для візуальної єдності правого та лівого берегів пропонувалося розмістити висотні домінанти, що не затуляли собою вид на Старе місто.

Перевагами цього проєкту були: розвиток міста у східно-західному напрямку, збереження історичного скелета вулиць, фокус на житловій забудові та розвиток інфраструктури для неї. Проте більшість фахівців схилялася до того, що місто не витримає суворого функціонального зонування.

Паралельно з новим будівництвом будинків і доріг відновлюється колишня стара забудова та інфраструктура. Насамперед — мости та будівлі культурних установ. 1946 року відкривається Театр Польський. Триває спонтанне відновлення десятків будинків силами їхніх колишніх власників — зокрема, на вулицях Нови Швят, Хмельна, Брацька та Маршалковська. Остання поступово перетворюється на торговий центр, магазини та лавки займають перші поверхи погорілих і розібраних будівель, а вулична торгівля з рук відходить у минуле.

“Все це нібито мало воскрешати традиції народного мистецтва, а насправді служило реплікацією совкових шаблонів”, – Ярослав Зелінський

 

Однак багато споруд, які ще можна було б відновити, піддаються демонтажу. Одна з причин — дефіцит якісної цегли серед тисяч тонн сміття, яке вивозиться чи переробляється. Друга, як говорилося раніше, — соціалістична ідея відмови від «творінь бездушного капіталізму», архітектури епохи ХIХ–ХХ століть.

1950 року затверджений шестирічний план відновлення Варшави. Тоді в архітектурі та мистецтві починає насаджуватися доктрина соцреалізму. У книзі «Варшава: загибель і відродження» Ярослав Зелінський пише: «Її [сталінської доктрини] проєктне втілення — ідея перетворити центр Варшави на подобу античного форуму, що надмірно розрісся, з надмірними просторовими рішеннями й чужими сформованому вигляду міста архітектурними формами. Все це нібито мало воскрешати традиції народного мистецтва, а насправді служило реплікацією совкових шаблонів».

Одним зі знакових об’єктів соціалістичної архітектури є Палац культури та науки, будівництво якого завершилося в 1955 році. Цей велетень підпорядкував собі систему вулиць у центрі Варшави і вплинув на знесення багатьох будівель, що вибивалися із загального ансамблю. Інший типовий соціалістичний прийом — панельне будівництво.

Читайте також: Післявоєнний Хрещатик. Ціна питання

Сюди воно прийшло через кампанію «Цегла для Варшави»: для вирішення проблеми гострої нестачі житла швидко зводилися великі збірні будинки. Багатоквартирні будинки Plattenbau дозволили уникнути колишньої проблеми колосальної щільності столиці та звільнили простір для зелених насаджень.

 

Згідно з оригіналом

Старе місто відбудовували за пам’яттю, а також за малюнками, ілюстраціями, фотографіями. Варшава справила враження не лише масштабом виконаних робіт, а й точністю, з якою місто було відновлене. До уваги брали найдрібніші деталі. Особливе значення для повернення будівлям первісного вигляду мали знамениті пейзажі італійського художника Джованні Антоніо Каналя (Каналетто), а також роботи його співвітчизника та колеги Бернардо Беллотто.

Для перших олівцевих ескізів Беллотто користувався камерою-обскурою, тому точність була дещо спотворена. Однак це все одно дозволило максимально наблизити відтворений образ міста до оригіналу. І хоча багато предметів мистецтва, що зафіксували історію Польщі, були знищені нацистами з метою «онімечування» держави, роботам Беллотто пощастило більше. Після бомбардування 1939 року співробітники журналу Burlington Magazine писали про свій страх за картини італійського художника, проте всі 22 полотна пережили війну. Із 1984 року вони виставляються в залі Каналетто Королівського замку.

Відновити деякі оригінальні фрагменти будівель Старого міста вдалося завдяки використанню уламків будівель, що залишилися. Під час реконструкції використовувалися всі вцілілі фрагменти фасадів, дрібні архітектурні деталі, а також елементи інтер’єрів.

Незважаючи на руйнування під час війни та повоєнну реконструкцію, багато історичних вулиць, будівель і церков були відтворені в їхньому первісному вигляді. У 1980 році історичне Старе місто Варшави було внесене до списку спадщини ЮНЕСКО.

Проєкт відновлення Варшави дійсно можна назвати феноменом в історії. Якщо ідея відновити та закріпити чільну позицію столиці була мотивацією політичної влади, то втілення цієї ідеї в життя більшою мірою лягло на плечі простих городян, які голими руками відбудовували своє місто з нуля. Це приклад людського подвигу та істинного патріотизму, як би це пафосно не звучало.

У формуванні образу післявоєнної Варшави брали участь дві протилежні за філософією групи фахівців: захисники архітектурної спадщини й прихильники зразкового соціалістичного міста. Компроміс між двома цими концепціями дозволив, з одного боку, зберегти цінні історичні будівлі, а з іншого — швидкими темпами створити комфорт для мешканців столиці.

 

 

Читайте також

Ковентрі: брутальна повоєнна архітектура на межі знищення

Хіросіма. Реконструкція та нова ідентифікація міста після Другої світової війни

Берлін. Можливість абсолютної архітектури

Нове серце Роттердама. Післявоєнна реконструкція зруйнованого міста