Наш головний інструмент — мобільний застосунок (доступний для iOS та Android), що працює на базі технології доповненої реальності. Достатньо спрямувати камеру смартфона на об’єкт, який вас зацікавив, — чи то фактурний історичний фасад, чи деталь природного ландшафту. Спеціальний «рухомий пензлик» дозволяє одним дотиком зафіксувати конкретний піксель на екрані, після чого програма миттєво ідентифікує код кольору та підбирає відповідні варіанти фарб із різних професійних серій. Так само легко можна експериментувати з колористикою, завантажуючи в інтерфейс уже збережені у вашій галереї фотографії.
Мобільний застосунок Sadolin Visualizer приміряє на стіну колір за допомогою технології доповненої реальності. Зображення: Sadolin
Від Проскурова до Хмельницького
Хмельницький — одночасно стародавнє і молоде місто. Перша письмова згадка про поселення, від якого походить місто та яке існувало між річками Плоскою, Південним Бугом і сучасною вулицею Проскурівського підпілля, — 1431 рік. Воно мало назву Плоскирів (Плоскирівці). Після приєднання Поділля до Російської імперії в 1795 році утворилась Подільська губернія, водночас Проскурів отримав статус повітового міста. Як відбулася зміна назви, достеменно невідомо. Однак саме Проскуровом місто було аж до 1954 року — року, коли в Радянському Союзі святкували 300-ліття «возз’єднання» України з росією внаслідок договору, укладеного на Переяславській раді, скликаній Богданом Хмельницьким. Щоби вшанувати постать гетьмана, Проскурів перейменували на Хмельницький, а Кам’янець-Подільську область — на Хмельницьку.
Олексіївське реальне училище 1904 року, нині — Хмельницька міська рада. Фото: Сергій Козак
Крім назви, Хмельницький зазнав кількох хвиль змін і в самій міській структурі. Важливий етап розпочався після великої пожежі 1822 року, коли місто фактично відбудовували заново. Затверджений у 1824 році план сформував основу сучасної структури центральної частини: вулиці прокладали під прямими кутами та діагоналями, а територію поділили на квартали. Новий поштовх місто отримало після появи залізниці в 1870 році. Проскурів почав розростатися в напрямку вокзалу, а дерев’яна забудова крок за кроком поступалася кам’яній. Саме тоді місто почало набувати рис повітового торговельного й адміністративного центру.
Генеральний план забудови Проскурова 1824 року. Фото: ye.ua
До середини 1950-х років Проскурів поділявся на острівну й материкову частини, які були з’єднані мостом. Згодом річку Плоску завели в колектор, тож острів просто зник. Нині його територію охоплює історичний район Старе місто. Водночас на місці осушеної долини річки в 1955 році заклали центральний парк, відомий як парк імені Чекмана. Після Другої світової війни Хмельницький почав перетворюватися на масштабний обласний центр. У 1960–1970-х роках місто активно розросталося за межі історичного ядра: формувалися нові житлові райони, зокрема Виставка, Зарічанський та Південно-Західний, багатоповерхова забудова з’явилася в Гречанах і Дубовому.
Межа парку імені Чекмана з міською забудовою. Фото: Валентин Панчук
До середини 1950-х років Проскурів поділявся на острівну й материкову частини, які були з’єднані мостом
«Наявність широкої, завширшки 500–600 метрів, зеленої зони обабіч Південного Бугу була одним із визначальних чинників під час розроблення генеральних планів міста. Хмельницький і сьогодні залишається доволі зеленим містом: окрім заплави Південного Бугу, тут є парки, озеленені вулиці та велике міське водосховище. В місті зберігся історичний ареал, планувальна структура якого сформувалася в середині XIX століття, а також зразки тогочасної малоповерхової цегляної повітової архітектури», — розповідає архітектор і член Національної спілки архітекторів України Сергій Козак.
Сергій Козак, архітектор і член Національної спілки архітекторів України
За його словами, місто мало кілька сплесків розвитку, однак виділити якийсь один період навряд чи можливо: «Торгово-ремісничий центр Подільської губернії та військовий опорний пункт кінця XIX — початку XX століття, прибуткові будинки в центральній частині міста, навчальні заклади, лікарні, військове містечко, церкви зробили Проскурів неповторним і впізнаваним».
Майдан Незалежності з будівлею Хмельницької обласної державної адміністрації. Фото: 0381.ua
За часів незалежності, як зазначає Сергій Козак, Хмельницький знову утвердився як торговий центр. Спочатку важливим джерелом надходжень до міського бюджету та місцем працевлаштування став ринок товарів широкого вжитку, відомий серед містян як «Туча». Нині він поступово втрачає своє значення, натомість розвивається мережа великих торговельних центрів. Водночас знаковим для сучасного Хмельницького архітектор називає формування торговельно-розважальної зони у форматі пішохідної вулиці. Проскурівська стала композиційною віссю історичного центру та одним із ключових громадських просторів міста. Сьогодні її функція розширилася: вулиця стала також Алеєю пам’яті загиблих у російсько-українській війні.
Алея памʼяті загиблих у російсько-українській війні на вулиці Проскурівській. Фото: Сергій Козак
Місто в деталях
Розглядаючи архітектуру сучасного Хмельницького, дизайнер інтерʼєру, архітектор і засновник студії DVDesign Володимир Дєдов пропонує дивитися не лише на окремі будівлі, а й на їхнє місце в міському середовищі: «Нечесно сприймати будівлю як картинку, як ізольовану річ. Будівля, її фасад — це завжди частина середовища: рельєфу, ландшафту й озеленення, орієнтації сторін світу, містобудівної ситуації, розгортки вулиці, видових точок, замкнення перспективи та багатьох інших складників мистецтва архітектури. Проте, на жаль, навколо нас таких прикладів досить мало».
Володимир Дєдов, архітектор, дизайнер, засновник студії DVDesign
Розмірковуючи над питанням, чи є в архітектурі Хмельницького свій характерний колір, фахівець відповідає: «Для мене колір Хмельницького — це не якийсь один конкретний відтінок. Це поєднання матеріалів, світла, погоди, зелені, цегли, бетону, міського благоустрою і, зрештою, того, наскільки якісне середовище ми самі створюємо».
Фрагмент історичної забудови на вул. Проскурівського підпілля. Фото: Сергій Козак
Більш-менш цілісно принцип єдиного середовища простежується в історичній частині міста — колишньому Проскурові. Почнімо з найбільш неочікуваної й найстарішої споруди, що збереглась до наших днів: будівлі Хмельницького слідчого ізолятора на вулиці Камʼянецькій, 39. Її звели 1830 року за типовим проєктом архітектора Андреяна Захарова саме як арештантський замок, тож своєї функції вона не втратила. Крім будівлі, збереглися камʼяні мури та вʼїзна брама, однак наприкінці 1970-х років її облицювали плиткою.
«Нечесно сприймати будівлю як картинку, як ізольовану річ. Будівля, її фасад — це завжди частина середовища», — Володимир Дєдов
Тюремний замок (СІЗО) на вул. Кам’янецькій, 39. Фото: Олексій Ярославцев
У сусідньому кварталі розташована друга за віком будівля Хмельницького — мурований собор Різдва Пресвятої Богородиці 1837 року побудови. Це одна з ключових споруд, що репрезентує період перебудови Проскурова в першій половині XIX століття. Будівля цегляна, зовні поштукатурена, нині пофарбована в яскравий блакитний колір. Важливо, що храм був не просто окремою будівлею: його територію оточувала цегляна огорожа з вбудованими торговими рядами, оренда яких забезпечувала фінансування храму. Таким чином, сакральна архітектура була пов’язана з повсякденним міським життям.
Собор Різдва Пресвятої Богородиці на вулиці Вайсера, 15-А. Фото: Мирослава Марич
Ще один яскравий зразок архітектурної спадщини Проскурова — будинок Дєрєвоєда 1890 року на вулиці Проскурівській, 13. Він поєднує елементи історизму, мотиви модерну та ренесансно-барокові деталі. Його фасад прикрашений ліпним декором, окремі елементи якого акцентовані білим кольором. Композицію споруди підкреслює карниз. Будинок належав Людвігу Дєрєвоєду, який відкрив тут аптеку. Згодом споруда виконувала різні адміністративні функції, а її первісне планування зазнавало перебудов.
Будинок на вулиці Проскурівській, 13 — одна з пам’яток архітектури кінця ХІХ століття в місті Хмельницькому. Фото: відкриті джерела
Власне архітектурний ансамбль Проскурівської формують переважно історичні будівлі кінця ХІХ — початку ХХ століття, які створюють цілісний масштаб центральної вулиці. Серед них також будинок № 15, де свого часу працював популярний ресторан «Слон», № 18 — два двоповерхові будинки, з’єднані арковим проїздом. Один став прибутковим будинком, інший — кінотеатром «Модерн». Далі ансамбль продовжують міський Будинок культури (№ 43) — колишній театр, споруджений 1907 року, особняк Маранца (№ 46) із класичним фасадом і чотирма колонами, прибудованими в середині ХХ століття, та готель «Континенталь» (№ 56) — чотириповерхова будівля пізнього модерну з пластичним фасадом, кованими балконами й оздобленням кольоровою смальтою.
Реновація садибного будинку (початок XX століття) під кафе на вул. Проскурівського підпілля. Фото: Сергій Козак
Водночас Сергій Козак бачить певну закономірність у вигляді хмельницьких фасадів, хоча вони й розкидані по всьому місту: «Переважна більшість будинків на межі ХІХ–ХХ сторіч будувалась із керамічної цегли під розшивку швів, без фарбування. Пізніше з’явилася практика фарбувати й навіть штукатурити ці фасади. Останнім часом є приклади, коли фасади вичищаються від нашарувань і відкриваються у своїй первісній красі. Тому для мене, безумовно, колір міста — це теракотовий колір мережива лицьової кладки на фоні зелених рекреаційних зон». Прикладом використання цегляного мережива є будівля Хмельницького обласного художнього музею початку XX століття, водонапірна вежа військового містечка, вʼїзна брама до мистецького дворика та відновлена садиба на вулиці Проскурівського підпілля.
«Переважна більшість будинків на межі ХІХ–ХХ сторіч будувалась із керамічної цегли під розшивку швів, без фарбування», — Сергій Козак
Водонапірна вежа військового містечка (початок XX століття). Фото: Сергій Козак
Знаменитий Хмельницький пивзавод, заснований Леоном Кляве, випадає з тези Козака про нефарбовану цеглу: його корпуси пофарбовані. Але колір обрано той самий, цегляно-червоний. Ця будівля ілюструє, як наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття промисловий розвиток почав змінювати масштаб і характер Проскурова. Підприємство звели на так званому Новому плані, вздовж нинішньої вулиці Чорновола, неподалік залізничного вокзалу; першу продукцію тут випустили наприкінці 1901 року. Комплекс поступово розростався, і до його складу увійшли кілька цегляних виробничих, адміністративних та складських корпусів, частина яких збереглася донині.
Історичний виробничий корпус пивзаводу реставрували, проте зовні він зберіг автентичний вигляд кінця XIX — початку XX століття. Фото: Khmelpyvo\Facebook
Ще один виразний об’єкт міста, який належить уже до іншого етапу його архітектурної історії, — пожежне депо, зведене 1954 року за проєктом місцевого архітектора Гната Чекірди. Його головною архітектурною особливістю стала вежа, що зробила споруду впізнаваною для містян. Згодом депо пристосували під кінотеатр, а тепер будівлю планують перепрофілювати на культурний центр. Її фасад неодноразово фарбували то в блакитний, то в жовтий колір, та сьогодні споруді додали акценту завдяки червоному даху.
Пожежне депо, дитячий кінотеатр (1954 рік, архітектор Гнат Чекірда). Фото: Сергій Козак
Втім, історичні приклади добре показують не лише те, яким місто було, а й ставлять питання про те, яким воно буде надалі. На думку Володимира Дєдова, саме сучасний період варто вважати одним із найважливіших для архітектурного образу Хмельницького, адже рішення, які ухвалюють сьогодні, визначатимуть сприйняття міста в майбутньому.
Будівля банку по вул. Соборній. Єдина в Хмельницькій області будівля — лауреат Державної премії в галузі архітектури (1996 рік, архітектор Володимир Суслов). Фото: Сергій Козак
Серед вдалих сучасних об’єктів Хмельницького — комплекс Urban Street у мікрорайоні Озерна, що задумувався як районний громадський центр із торговими та сервісними закладами. Першу чергу комплексу сформувала будівля, яка завдяки різнорівневій структурі компенсує значний перепад рельєфу: з одного боку вона має два-три рівні, з іншого — один. Через велику довжину фасаду його розділили на окремі блоки з вертикальним членуванням і фасадними зломами. В оздобленні поєднали великі площини скла, цеглу та метал, а на кутовій триповерховій частині використали вертикальні фасадні ребра, що створюють гру світла й тіні. Додатковим колірним акцентом стала кортенова сталь із характерним відтінком іржі.
Комплекс Urban Street від Reifschneider Bureau в Хмельницькому. Фото: Михайло Лукашук
Перспективи розвитку
Сучасний просторовий розвиток Хмельницького не позбавлений складнощів. Аналізуючи поточні реалії, Сергій Козак розмірковує: «Останні роки місто розвивається відповідно до умов воєнного стану та наявного незбалансованого планувального законодавства. Об’єкти, які могли би стати архітектурними родзинками, в правовому полі суперечать пам’яткоохоронному або природоохоронному законодавству. Та й не дивно, бо в місті немає повносправного головного архітектора».
Наслідком цього є зневага до інтересів громади. Зменшення контролю з боку державних інституцій відкрило шлях до хаотичного освоєння зелених ділянок і деградації старої частини міста. Сергій Козак відверто називає головний негативний чинник сьогодення: «Найбільшою помилкою останнього періоду є тотальний наступ забудовників на рекреаційні території та їхні буферні зони. Непоправної шкоди завдають грубі втручання в хитку тканину історичного ареалу. На жаль, центральна влада не посилила вимоги до забудови під час воєнного стану, а навпаки — послабила контроль. Цим, бажаючи заробити на громадських інтересах, користуються сповна».
Музей Проскурівського підпілля на вулиці Шевченка, 3/1. Фото: 0381.ua
Містобудівна криза позначається і на візуальному образі Хмельницького. Через нехтування елементарними принципами комфорту вуличний простір стає незручним для пішоходів, а стандартні підходи позбавляють його оригінальності. Коментуючи якість сучасних об’єктів і прилеглих територій, Володимир Дєдов зазначає: «У нас є зіпсовані розгортки вулиць, постійне перетинання автомобільних і пішохідних потоків, міні-ТЦ та парковки буквально під дверима, знищені видові точки й замикання перспектив вулиць. Ущільнення міського простору часто відбувається без достатнього розуміння самої містобудівної ситуації як складової частини архітектури. Однакові житлові комплекси сьогодні взагалі мігрують не тільки вулицями Хмельницького, а й усією Україною».
«Для мене колір Хмельницького — це не якийсь один конкретний відтінок. Це поєднання матеріалів, світла, погоди, зелені, цегли, бетону, міського благоустрою і, зрештою, того, наскільки якісне середовище ми самі створюємо», — Володимир Дєдов
Родзинка парку імені Чекмана — Бузьке водосховище, де можна поплавати на човнах і катамаранах. Фото: 0381.ua
Не менш гостро постає питання взаємодії девелоперів із фаховою спільнотою та владними структурами. Намагання витиснути максимальну вигоду з кожного квадратного метра призводить до спотворення початкових задумів і неконтрольованого зростання поверховості. «Усе зводиться до того, щоб побудувати вище, щільніше і всупереч чинним нормам, захопити рекреаційні зони й назвати їх величним словом “Спорт-Сіті”. Подібні приклади — на кожному кроці. Найбільша помилка — це будівництво багатоповерхівок. Таке місто, як Хмельницький, просто на це не заслуговує. Не потрібно нищити місто багатоповерхівками, достатньо будувати житлові споруди, наприклад, не вище чотирьох поверхів», — наголошує Володимир Дєдов.
Торгово-офісний центр на вул. Соборній, 2020 рік. Фото: Сергій Козак
Утім, попри безліч накопичених складнощів, місто зберігає пластичність і здатність до трансформації. Підсумовуючи, Володимир Дєдов відзначає життєздатність Хмельницького та позитивні зрушення: «Але, попри все це, у Хмельницького є дуже важлива унікальна риса — він живий і ще формується. Місто розбудовується, з’являються нові громадські простори, нові об’єми, цікаві проєкти, заклади і, що особливо важливо, нарешті з’являється щось, крім чергової багатоповерхівки. Я взагалі вважаю, що Хмельницькому не потрібно нескінченно нарощувати житлову забудову, тим більше висотну. Для міста такого масштабу значно цікавіше було б розвивати якісне середовище, громадські простори, локальні центри тяжіння та людський масштаб забудови. Тому, мабуть, моя відповідь така: унікальність Хмельницького сьогодні — в його потенціалі. Це місто, яке ще не завершене. І ми ще можемо суттєво вплинути на те, яким воно стане. А найбільший успіх — це те, що, попри страшну війну, ми будуємо, створюємо робочі місця й рухаємося далі, незважаючи на проблеми».
