У професійному середовищі досі поширене уявлення, що освітлення є одним із фінальних етапів роботи над проєктом. Спочатку архітектор формує об’єм, працює з плануванням, фасадами та матеріалами, згодом до процесу долучаються інженери й конструктори, а вже наприкінці настає час для вибору світильників. Така логіка десятиліттями здавалася природною, проте сучасна архітектурна практика все частіше демонструє її обмеженість.
Світло сьогодні стає чи не одним із головних інструментів проєктування, здатним впливати на сприйняття простору не менше, ніж форма будівлі чи матеріал фасаду. Саме навколо цієї думки будувалася дискусія «Світло як частина архітектурного задуму: як зберегти ідею в реалізації», що відбулася в київському шоурумі LOFU.
У червні відбулась камерна подія «Світло як частина архітектурного задуму», під час якої архітектори і світлодизайнери обговорювали роль світла в архітектурному просторі. Фото: Максим Дробіненко
Засновник українського бренду Lights of Ukraine Олександр Максимов і співзасновник архітектурно-проєктної компанії AIMM Максим Мятко запропонували подивитися на світлодизайн як на невідʼємну частину архітектурного мислення. Їхня розмова стосувалася принципів створення простору, у якому світло формує атмосферу, керує увагою людини та навіть здатне створювати новий архітектурний образ.
LOFU: з пташника — в Париж
Олександр Максимов відкрив зустріч історією свого бренду. Компанія родом із Харкова й працює з 2016 року як Solmix Lighting, але прийшла в архітектурне освітлення доволі неочікуваним шляхом: спершу це були світлотехнічні рішення для тваринництва та птахівництва. За словами Олександра, значна частка ферм в Україні, а також у Сербії, Словенії, Словаччині та Польщі досі працює на освітленні, спроєктованому й виготовленому його командою. Саме там народилося розуміння таких речей, як колірна температура, термостійкість, волого- та морозостійкість обладнання — все те, що потім стало основою для архітектурних проєктів.
Світлодизайнер та засновник LOFU Олександр Максимов. Фото: Максим Дробіненко
Перехід у фасадне та інтер’єрне світло відбувся приблизно у 2018–2019 роках: серед перших великих об’єктів — освітлення торговельного центру та ретропростору з вінтажним характером, а пізніше — проєкт площею близько 40 тисяч квадратних метрів, де команда під іменем LOFU відповідала за весь цикл, від технічного розрахунку до фінального декоративного освітлення. Принциповий момент, на якому Олександр наголосив окремо: компанія виробляє практично все самостійно і має власні профілі, власне лиття пластику, власні шприц-преси — тобто кожен світильник, який бачать гості шоуруму, зроблений «у себе», без посередників.
«У нас замкнений цикл і з механообробки, виготовлення корпусів та усіх складових до них. Все, що ви бачите тут, виготовлене фактично на нашому власному виробництві. Без залучення сторонніх виробників», — зазначив Олександр Максимов.
Окремим сюжетом стала історія самого бренду Lights of Ukraine: ідея виникла навесні 2022 року, буквально під час війни, коли дизайнерська команда за лічені дні зібрала першу колекцію світла й повезла її презентувати в Париж, на виставку Maison&Objet. Бренд побував там і у 2022, і у 2023 році, що стало одним зі взірцевих прикладів, як українська творча індустрія продовжувала працювати й виходити на міжнародний рівень навіть у найважчий період.
Ідея створення бренду LOFU виникла навесні 2022 року, буквально під час війни, коли дизайнерська команда за лічені дні зібрала першу колекцію світла й повезла її презентувати в Париж, на виставку Maison&Objet. Фото: Максим Дробіненко
Каустика, «рожеве м’ясо» і чому світло вміє брехати
«Світло — це потік, як вода. Якщо ми ставимо перешкоду на шляху потоку, то отримуємо плями. Це називається трафаретне світло, гобо. Ми можемо надати йому будь-яку форму», — зазначає засновник LOFU.
Наступний крок, за його словами, — це каустика, той самий модний ефект, який зараз масово тиражують у соцмережах. «Каустика — це не тільки про якісь складні алгоритми. Береться спеціальна лінза, відбиваюча поверхня — і ми отримуємо ефект води там, де насправді жодної води немає», — розповідає Олександр.
Він додав, що з погляду практики найскладнішим є те, як саме світло «читає» фактуру матеріалу. «Якщо це кераміка, якщо це фактурний фасад — ми підсвічуємо його боковим світлом. Ми даємо фактуру, бачимо глибину матеріалу. Але якщо матеріал має дефект — ми побачимо і його, одразу. А якщо ми світимо “в лоб”, по фронту, — взагалі нічого цікавого не побачимо, матеріал “з’їдається”».
Гості події «Світло як частина архітектурного задуму: як зберегти ідею в реалізації», що відбулася у шоурумі LOFU. Фото: Максим Дробіненко
Олександр Максимов розповів, що під час роботи з клієнтами його команда насамперед намагається зрозуміти не технічні параметри, а кінцеву мету проєкту. Чи має ресторан бути камерним? Чи повинні гості фотографувати інтер’єр? Яку атмосферу хоче створити власник? Саме відповіді на ці питання визначають майбутній сценарій освітлення.
Олександр Максимов і співзасновник AIMM Максим Мятко говорили про роль світла у формуванні архітектурного простору. Фото: Максим Дробіненко
«Ми починаємо не зі світильника. Ми починаємо з питання: що людина має відчути в цьому просторі?» — пояснив він.
Один із показових прикладів такого «допиту» — ресторан, де команда буквально витягувала з власника справжню мету проєкту: спочатку звучало загальне «хочу, щоб було красиво», і лише після кількох уточнень з’явилося «хочу, щоб людям тут було смачно й комфортно». У підсумку народилося рішення з гнучким керуванням світлом для кожного столу окремо: власник ресторану міг сам, без виклику технічної служби, змінювати сценарій освітлення залежно від денного меню чи настрою відвідувачів.
«Ми починаємо не зі світильника. Ми починаємо з питання: що людина має відчути в цьому просторі?» — Олександр Максимов.
Та не кожен замовник готовий довіряти цьому процесу до кінця. Олександр описав роботу з клієнтом майже як психологічну практику: перш ніж пропонувати рішення, треба зрозуміти, навіщо людині цей простір: це статус, естетика, прагматичний комфорт чи компенсація якоїсь власної історії, і вже потім підбирати рівень ексклюзивності та бюджет, а не нав’язувати дороге рішення там, де клієнтові потрібна простота. Ось приклад із власної практики Олександра, коли замовник, орієнтуючись на готель у Монако, наполягав на світлових лініях у підлозі поза будь-яким логічним зв’язком із простором, і єдиний спосіб утримати проєкт у розумних межах був не сперечатися, а послідовно й терпляче пояснювати наслідки кожного рішення: «Тут треба було боротися — пояснювати, що це інша геометрія, інший бюджет, інша логіка простору. Це працює, тільки якщо постійно розмовляти з клієнтом, а не просто виконувати замовлення», — поділився досвідом Олександр.
Під час події багато говорили про те, як зберегти авторський задум від концепції до реалізації. Фото: Максим Дробіненко
Будівля, яка живе двічі: вдень одна, вночі — інша
Коли архітектор обирає бетон, він розуміє, як той поводитиметься в просторі. Коли працює з деревом, враховує текстуру, колір і здатність матеріалу старіти. Світло ж часто залишається поза цим переліком, хоча саме воно дозволяє людині побачити всі інші матеріали.
Під час демонстрації в шоурумі учасники могли спостерігати, як змінюється сприйняття поверхонь залежно від сценарію освітлення. Та сама текстура каменю чи кераміки за різного напрямку світла мала вигляд двох абсолютно різних матеріалів. Ковзне світло проявляло рельєф і текстуру, фронтальне, навпаки, робило поверхню майже пласкою. Змінювалося й емоційне відчуття простору.
Цей підхід особливо важливий у роботі з громадськими просторами, ресторанами, готелями та житловими комплексами, де атмосфера стає не менш значущою, ніж функціональність. У таких проєктах освітлення здатне посилити архітектурну ідею або повністю її зруйнувати. Центральна теза Олександра — світло здатне подарувати будівлі друге, цілком інше обличчя вночі. Він навів кілька показових кейсів.
Перехід у фасадне та інтер’єрне світло для команди LOFU відбувся приблизно у 2018–2019 роках. Фото: Максим Дробіненко
Об’єкт, де нижня (стилобатна) частина будівлі — комерційні приміщення, що «гаснуть» після десятої вечора, тоді як житлові апартаменти зверху світяться цілодобово. Завдання було не «розрізати» будівлю візуально навпіл, а розробити світловий сценарій, який зберігає враження єдиного ансамблю.
Історична будівля в Харкові з пізнішою надбудовою: вночі освітлення навмисно «вирізає» лише історичний фасад, відсікаючи світло знизу так, щоб неавтентична надбудова просто не читалася в темряві. І будівля набуває свого історичного вигляду після заходу сонця.
«У вас є можливість на одній і тій самій ділянці отримати два, а то й кілька образів. Один — статичний денний фасад. А вночі за рахунок світла — зовсім інший настрій, зовсім інша будівля. Це не доважок до архітектури. Це окрема можливість, яку треба вміти взяти», — сказав експерт.
Фото: Максим Дробіненко
«Заха не побудує квадратну коробку»
Розмова логічно перейшла до теми авторитету в професії. Максим Мятко провів паралель з епохою «архітекторів-зірок»: «Норман Фостер, Сантьяго Калатрава — і ціла плеяда тих, хто ще претендує на це звання. Вони протискали свою позицію в хорошому сенсі слова, бо до них приходили тільки ті, хто розумів, скільки це буде коштувати і який вигляд це матиме. Заха не побудує вам квадратну коробку — і всі це розуміли наперед».
«Наш ринок ще не насичений. Навіть не каламутний — океан прозорий і не сформований. І це добре, тому що саме під час такої “конденсації” з’являються люди, які виконують свої інженерні завдання й мають вихід до творчості», — Максим Мятко.
В Україні, за словами Максима Мятка, такого «жорсткого» авторитету наразі немає і, найімовірніше, ще довго не буде. «Наш ринок ще не насичений. Навіть не каламутний — океан прозорий і ще не сформований. І це добре, тому що саме під час такої “конденсації” з’являються люди, які виконують свої інженерні завдання й мають вихід до творчості. Це показує, що ми творча нація. Питання тільки, чи ми вже дотягуємо до конкуренції зі світом», — підсумував він.
Фото: Максим Дробіненко
Світло раніше за форму
Згодом дискусія переросла у відкритий діалог з аудиторією. Одне з головних запитань — чи може (і чи повинна) ідея світлового сценарію виникати раніше за саму архітектурну форму, за аналогією з тим, як в інтер’єрному дизайні запахи (concept of scent) сьогодні часто проєктують одночасно з простором, а не додають постфактум.
Обидва спікери погодилися: це логічний напрямок розвитку професії. Спочатку — відчуття й сценарій, який має пережити людина в просторі. І лише потім — архітектурне та світлове рішення під це відчуття.
Світловий сценарій, на думку Максима Мятка й Олександра Максимова, має народжуватися в ту саму мить, що й сама ідея простору. Фото: Максим Дробіненко
Саме в цьому, зрештою, і полягає відповідь на питання, з якого почалася дискусія. Оскільки світло здатне визначати, як простір буде сприйматися вдень і вночі — формувати, а не лише підсвічувати архітектурний образ, — то проєктувати його в кінці означає підпорядковувати задум технічній формальності замість творчого рішення. Світловий сценарій, на думку Максима Мятка й Олександра Максимова, має народжуватися в ту саму мить, що й сама ідея простору: поруч з об’ємом, фасадом і матеріалом, а не після них.
