Стандарти гідності. Соціальне житло для повоєнної України

Житло — основна одиниця, Datum (точка відліку) кожного з міст. Дефіцит житла в умовах глобальної урбанізації — це чи не головний виклик, який постає перед людством. Для зруйнованої України подолання кризи стане критичним випробуванням. Порівняно з місією «вижити й перемогти», завдання забезпечити мільйони громадян не просто дахом над головою, а гідними умовами для повноцінного життя, видається не таким уже й складним. Але саме від результату залежить головне: чи стане післявоєнна Україна країною для життя, чи залишиться територією виживання.

Чи для всіх очевидна різниця між тимчасовим і постійним житлом? У чому різниця між поняттями «соціальне» та «бюджетне» житло? Які варіанти пропонують українські архітектори та які реальні кроки вже зроблені?

Якщо понад 30% доходу людини або сім’ї витрачається на оренду чи утримання житла, то виникає брак коштів на харчування, лікування, освіту чи відпочинок — обирайте самі. Історично саме Перша та Друга світові війни стимулювали країни до будівництва соціального (бюджетного, державного) житла. Навіть уряди країн, які давно й міцно взяли капіталістичний курс, не могли проігнорувати соціальний запит.

Солдати, їхні родини, сім’ї тих, хто самовіддано працював у тилу, а також люди, які втратили свої домівки внаслідок військових дій, повинні були отримати якісне житло. Придбати його самостійно вони, звичайно, не могли. Цій темі PRAGMATIKA.MEDIA присвятила цілий цикл матеріалів у спецпроєкті «Повоєнна відбудова міст». Усі програми відновлення в різних країнах і містах Європи об’єднувало одне: архітектори підняли планку якості житла на новий рівень.

Збірні будинки для лондонців, які втратили житло під час Другої світової війни. За перші три повоєнні роки було зібрано 157 тисяч таких будиночків. Фото: Keystone Features

Селище Excalibur на півдні Лондона. Планувалося, що збірні будиночки, збудовані в перші три роки після Другої світової війни, прослужать людям не більше 10 років, але британці так звикли до них, що досі використовують їх як літнє житло із садом. Фото: Elisabeth Blanchet

Нездатність політиків вирішити питання розселення могла мати трагічні наслідки, аж до втрати влади. Обставини змусили держави перейти на більш високий рівень соціальної відповідальності і згадати про те, що турбота про розміщення своїх людей — це фундаментальний обов’язок будь-якого уряду й перших осіб держави.

У повоєнній Великій Британії цим питанням особисто займався Вінстон Черчилль, ініціювавши програму швидкого зведення тимчасового збірного житла — таунхаусів, а потім — постійної середньоповерхової та високоповерхової забудови з бетонних панелей на залізному каркасі.

Поселення в резервацію, навіть за умови пільгової оренди чи безкоштовно, означало б якісне погіршення життя на довгі роки

Вимагаючи негайно надати знедоленим дах над головою, люди часто плутають два принципово різних поняття: тимчасове житло і постійне. Звучать також пропозиції будувати «соціальне житло», сегрегуючи людей за соціальними категоріями: виключно для інвалідів, вагітних жінок і пенсіонерів. Люди ніби забувають про те, що вагітність жінки триває всього 9 місяців, після чого вона автоматично переходить в іншу соціальну категорію. А також про те, що вона може мати велику родину, із членами якої вона хотіла б жити під одним дахом.

Принцип заселення робочих чи студентських гуртожитків і створення резервацій із людей однієї соціальної категорії неприйнятний, коли йдеться про громадян, які вели нормальне життя до російської агресії. Поселення в резервацію, навіть за умови пільгової оренди чи безкоштовно, означало б якісне погіршення їхнього життя на довгі роки.

 

(Не) Хвилюйтесь, це тимчасово!

Екстремальна архітектура та модульні технології дозволяють зводити притулки за лічені дні. Досвід розгортання шпиталів на піку пандемії коронавірусу підтвердив це наочно. Архітектори навіть намагаються прикрасити промисловий вид контейнерів якимись дизайнерськими елементами.

Модульні містечка з побутівок чи морських контейнерів, незважаючи на пластикові інтер’єри а-ля «Ікеа» та герметичні вікна-двері, комфортні лише трохи більше, ніж бараки з профільованого металу, так звані хатини Ніссена — найпоширеніший тип притулку часів Другої світової війни та перших повоєнних років. Ці ангари з характерним гнутим дахом із профнастилу досі можна знайти на дачних ділянках німців чи поляків, де їх пристосували для зберігання інвентарю.

Модульне містечко у Харкові, відкрите ще 2015 року, визнали непридатним для проживання, але в ньому продовжують жити переселенці. Джерело фото: 2day.kh.ua

Після 2014 року сотні вимушених переселенців із Донецької та Луганської областей роками жили в контейнерних тимчасових поселеннях, задихаючись улітку та замерзаючи взимку. Містечко під Харковом із мобільних збірних будиночків-побутівок, подарованих Німеччиною, відкрили у 2015 році, і воно заселене й досі, хоча максимальний строк експлуатації контейнерів становив лише 3 роки. Ще в січні цього року мер Харкова Ігор Терехов переконував міністра Ірину Верещук, що з бараками, в яких продовжували жити 200 людей із дітьми, таки треба щось робити. За 7 років у державі не знайшлося коштів і волі вирішити навіть таку проблему — таку незначну, порівняно з викликами, які стоять перед Україною сьогодні.

Навесні 2022 року на територію містечка прилетіли чотири снаряди, уламки від яких наскрізь прошили коробки з пластику, металу та тирси, перетворивши їх на остаточно непридатні для проживання. Інженери, які обстежили містечко після нальоту, з’ясували, що через ударну хвилю модулі «підстрибнули й відірвалися від систем водовідведення», а «проводка, зашита в стіни, порвалася». Але в містечку й зараз продовжують жити сім’ї.

Тільки у Львові встановили три нові подібні містечка. Житлові та санітарні модулі, передані урядом Польщі, встановлені на посипаних гравієм майданчиках, на яких немає місця зелені чи деревам, які б забезпечували хоч якусь тінь. Притулок у них отримали понад 1000 переселенців. Загалом в Україні за найближчі місяці планують розгорнути подібні модульні поселення на 5 тисяч людей.

Навесні, коли відкривалося перше містечко, чиновники обіцяли журналістам: «У таких модульних містечках переселенці зможуть жити щонайменше до середини осені — до перших серйозних холодів». Уже з травня подібних обіцянок уникають, вважаючи швидке переселення у капітальне житло нереалістичним.

Модульне містечко для переселенців у Львові. Джерело фото: zaxid.net

Розуміння того, що подібні модульні рішення, а також розміщення людей на літніх турбазах, у залізничних вагонах і спорткомплексах може бути лише короткочасним вирішенням проблеми, змушує українських архітекторів активно пропонувати чиновникам різноманітні альтернативи створення як якісного тимчасового, так і постійного соціального житла.

 

Модульні містечка: пропозиції від українських архітекторів

Типологія tiny house, як і сама технологія збирання житлових і промислових будівель із модулів, пропонує величезну кількість варіантів і часто досить високий рівень комфорту.

У постанові Кабінету Міністрів № 495 від 29 квітня 2022 р. «Деякі заходи з формування фондів житла, призначеного для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб» зазначено нижню межу площі на одну особу — 6 квадратних метрів. Ця норма мігрувала із законодавства, що регулює проживання в гуртожитках. Що може компенсувати дефіцит особистого простору? Дизайн? Благоустрій?

Проєкт модульного містечка RE:Ukraine. Автори проєкту - balbek bureau та Ars Longa

Гідність за будь-яких умов — так звучить девіз проєкту RE:Ukraine. Команда архітекторів (balbek bureau та Ars Longa), яку очолив засновник balbek bureau Слава Балбек, займається реалізацією пілоту з будівництва поселення на 15 сімей у Бучі під Києвом. Також balbek bureau виступає  автором проєкту, веде авторський супровід і надає посильну допомогу в будівництві цілого містечка на 5,5 тисяч осіб у Збаражі в Тернопільській області.

Стандартний модуль має площу 14,4 кв. м. У ньому не повинно проживати більше двох осіб або сімейної пари з немовлям. Для сім’ї з чотирьох осіб можна об’єднати два юніти й додати третій, у якому розташується кухонний блок і невеликий санвузол. У цьому разі в розпорядженні сім’ї буде приватна площа 43,2 кв. м. Така типологія пропонується для «сімейної секції». Поодинокі житлові юніти RE:Ukraine будуть скомпоновані в блоки, з просторами загального користування — вітальнями, де можуть спілкуватися дорослі та грати діти.

Проєкт модульного містечка RE:Ukraine. Автори проєкту – balbek bureau та Ars Longa

Слава Балбек анонсував будівництво пілотного модульного поселення RE:Ukraine

Щоб з’ясувати, яка технологія будівництва буде найоптимальнішою з погляду бюджету та кліматичних умов, на ділянці в Бучі протестують три варіанти: дерев’яно-каркасну систему, SIP-панелі та сендвіч-панелі.

«Експеримент дозволить відпрацювати логістику, подивитися, наскільки ці будинки зручні в експлуатації, оцінити, що для нас означає «гідне життя» і який рівень комфорту ми можемо запропонувати», — каже Слава Балбек.

У Збаражі місцева влада заявила про готовність виділити ділянку площею 40 гектарів поряд із Базаринецьким ставом, а в Бучі вже виконали інженерно-геологічні дослідження на земельній ділянці.

Для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб» визначено нижню межу площі на одну особу — 6 квадратних метрів. Ця норма мігрувала із законодавства, що регулює проживання в гуртожитках

Архітектурне бюро Aranchii Architects і його засновник Дмитро Аранчій, чий проєкт зайняв перше місце на конкурсі Re:Create UA, пропонує не прив’язуватися до стандартних розмірів модуля та площі 14,4 кв. м. Архітектори розробили свій варіант: Unit E у формі куба, де площа підлоги становить 9 квадратних метрів. Із цих кубиків можна складати різні комбінації, набираючи їх по горизонталі та по вертикалі.

Unit E – кубічна модифікація модульного будинку від Aranchii Architects

Unit E – кубічна модифікація модульного будинку від Aranchii Architects

Перевага такої системи — високий рівень адаптивності. Модулі легко транспортувати, вони призначені для установки на геопальові фундаменти, що дозволяє розміщувати їх на ділянках із перепадами висот, доставляти в гори чи навіть установлювати на дахах, що експлуатуються в місті. Кластери з кубиків Unit E можуть підключатися до міських комунікацій, але також розраховані на автономне функціонування. Після того, як переселенці переїдуть у постійне житло, такі містечка можуть легко переміщатися, наприклад, у рекреаційні зони, і використовуватися як бази відпочинку.

Отже, контейнери чи юніти-куби добрі тим, що їх можна швидко переміщувати з місця на місце та компонувати в різних варіаціях, що суттєво продовжує життєвий цикл проєкту. Втім, технології дозволяють швидко зводити житло інших конфігурацій — менш мобільне. Наприклад, черкаські архітектори Євген Лисун і Володимир Волошин запропонували концепцію гуртожитку, де секції розміром 18 на 12 метрів (збірна металоконструкція, утеплення мінватою, фасади із сендвіч-панелей) вміщують 6 житлових кімнат, загальну кухню та два санвузли.

Home. Hope. Future – варіант модульного містечка від команди архітекторів Євгена Лисуна та Володимира Волошина

Home. Hope. Future – варіант модульного містечка від команди архітекторів Євгена Лисуна та Володимира Волошина

Акцент проєкту Home. Hope. Future — на благоустрої внутрішнього двору та прилеглої території. Для розробників очевидно, що «просто перебування-проживання в модулях буде гнітючим на психологічному рівні». Слабке місце Home. Hope. Future — спільні санвузли. Сьогодні навіть у студентських гуртожитках і лікарнях туалети та душові роблять індивідуальними. Зрозуміло, що і бюджет проєкту зростає.

 

Соціальне житло: економне, але якісне

В українському законодавстві відсутнє виражене в цифрах визначення поняття тимчасовості. Фактично люди, які втратили дах над головою, житимуть у модульних містечках-гуртожитках доти, доки держава не запропонує їм квартири в капітальній будівлі — безкоштовно, за ціною, нижчою за ринкову чи за пільговою орендною ставкою (з правом подальшого викупу чи без нього).

Очевидно, що фантазії про безкоштовні окремі квартири для всіх постраждалих — це утопія. Винятки можливі: політичні рішення, коли житло отримують сім’ї загиблих воїнів, або ж меценати та фонди викуповують квартири й передають у дар. Але загальний порядок доведеться ще затверджувати.

Житловий комплекс Alexandra Road, Лондон. Проект британського архітектора Ніва Брауна – це переосмислення традиційного вікторіанського будинку. Архітектор вважав: «Кожен будинок повинен мати свої власні вхідні двері, що виходять прямо на мережу маршрутів і вулиць, а також свій власний зовнішній простір, відкритий небу, у формі саду на даху або тераси»

Житловий комплекс Dunboyne Road, Лондон. Цей проект Ніва Брауна – з терасами та садами на дахах – залишається енциклопедичним прикладом якісного малоповерхового житла з високою щільністю забудови

Сьогодні поняття «соціальне житло» в українському суспільстві розмите, але енциклопедично соціальне житло — це орендне житло з пільговою ставкою. Власником соціального житла може бути місто чи корпорації, але місто регулює прибутковість бізнесу. Схема працює відносно успішно, хоч і не так швидко, як хотілося б, тому урбаністи закликають девелоперів і муніципалітети активніше інвестувати в доступне соціальне житло, а не в нерухомість для викупу у власність.

Михайло Василенко, розробник концепцій і продуктів компанії «Нерухомість від Ковальської», вважає, що українським політикам, девелоперам і звичайним українцям для початку настав час припинити стигматизувати соціальне житло. Про це він заявив у рамках онлайн-марафону «Відбудуємо разом», організованому Urbanland.pm.

У Великій Британії, наприклад, площа соціального житла для родини з 4 осіб не може бути меншою за 70 квадратних метрів

І місто, і власник зацікавлені в тому, щоб життєвий цикл об’єктів був максимально довгим та енергоефективним, а отже, тотальна економія недоречна, пояснює Михайло Василенко. «В Україні побутує стереотип, що соціальне житло — це економклас, типова забудова і відсутність архітектури. А тим часом проєкти Бофілла в Барселоні — це також соціальне житло, — нагадує Василенко. — Соціальне житло — це не смарт-квартири. Смарт-квартири — це скоріше студентське житло, тоді як соціальне розраховане на проживання сімей».

Житловий комплекс Walden 7, Барселона. Блоки та вежі з’єднані безліччю коридорів та балконів, що використовуються як суспільні простори. Рікардо Бофілл спеціалізувався на соціальному житлі та подарував світу десятки шедеврів архітектури

Для тимчасових поселень, як ми писали вище, нижня планка площі на особу — це 6 квадратних метрів, що явно недостатньо для повноцінного життя. У Великій Британії, наприклад, площа соціального житла для родини з 4 осіб не може бути меншою за 70 квадратних метрів. Українські законодавці мають ще визначитися з актуальною нормою.

Загальна особливість соціального житла — обмежений бюджет. Як правило, це передбачає економію на інженерії, зокрема на ліфтах, тому таке житло переважно малоповерхове. Але в центрі міста, з урахуванням вартості землі, все одно вигідніше зводити висотні будинки. Щоб вписатися до обмеженого бюджету, проєктувальники мають закласти високий показник ефективності площі: скорочувати транзитні зони, збільшувати зони спільного використання. Будівельні матеріали будуть стандартними та переважно місцевими — щоб відсікти витрати на доставку.

Украй важлива швидкість реалізації й технологічність будівництва. У Європі дорога робоча сила, тож розвивається модульне будівництво. На заводах збирають не просто панелі, а й цілі блоки. Такий підхід заощаджує 20–30% бюджету, пояснив Михайло Василенко.

Щодо стигми «гетто», то у світі цю проблему вирішують, створюючи змішані спільноти. Приміром, у вежах The Grace від Mecanoo 30% квартир — це соціальне житло, що сусідить з елітними апартаментами. В принципі, житлова концепція The Grace відштовхується від зростаючого попиту на доступне житло й заснована на вихованні почуття спільності.

Башти The Grace від Mecanoo, спроектовані для центру Гааги, Нідерланди. Джерело зображення: Mecanoo

Стандарти гідності

Decent Homes Standard, «стандарт гідного житла», був запроваджений у Великій Британії у 2000 році і з того часу переглядається (посилюється) раз на кілька років. Лейбористська партія Тоні Блера пролобіювала такий закон, мотивуючи його необхідність двома обставинами.

По-перше, британський уряд часто замовляє приватним корпораціям будівництво муніципальних квартир. Щоб девелопери не намагалися шахраювати та не економили на «квартирах для неплатоспроможних», необхідно визначити нижню планку якості.

По-друге, 20% усієї нерухомості UK — це муніципальне житло, яке зводилося протягом останнього століття. Ревізія 1997 року показала, що більшість житлового фонду перебуває в жалюгідному стані, морально й технічно застаріло й потребує реновації.

Житловий комплекс Park Hill у Шеффілді. Блок ліворуч – до реновації, блок праворуч – після реновації

«Небесна вулиця» – відкритий балкон замість коридору у житловому комплексі Park Hill. Рішення, запропоноване архітекторами-модерністами Джеком Лінном та Айвором Смітом, дозволяло девелоперам суттєво заощадити на будівництві

Поява Decent Homes Standard не означає, що до 2000 року у Великій Британії були відсутні санітарні та технічні норми. Навпаки, норм і правил, загальних і місцевих — величезна кількість. У цьому сенсі британці виявляють себе як ультрабюрократи. Але лейбористи хотіли сформулювати підхід до регенерації, який закріплює на законодавчому рівні визначення, що житло — це ланка екосистеми «гідні будинки — змішані райони — стійке місто». Визначення того, що таке гідний чи пристойний будинок, а також посібник з упровадження стандарту гідного житла можна знайти на урядовому сайті.

Якщо коротко, то гідне житло відповідає нижченаведеним чотирьом критеріям.

  1. Воно відповідає всім чинним установленим законом мінімальним санітарним і будівельним стандартам для житла.
  2. Стан житлових просторів задовільний: немає конструктивних компонентів чи обладнання, що потребує ремонту або заміни.
  3. Зручності, планування, послуги (зокрема й місця загального користування у багатоквартирних будинках) — сучасні, тобто відповідають вимогам часу. Наприклад, кухонне обладнання не старіше за 20 років, а сантехніка у ванній — не старіше за 30 років. Ураховується також акустична ізоляція від шуму. Тобто кінематографічна будка під гуркотливим мостом метро не може вважатися «пристойною».
  4. Житло має забезпечувати розумний рівень теплового комфорту, мати ефективну тепло- і вологоізоляцію та ефективну систему опалення.

Автори посібника наголошують, що ці умови є нижньою планкою, мінімумом, нижче якого опускатися неприпустимо. А щоб його підвищити, відсилають до прогресивних концепцій: Lifetime Homes Standard, Community Gateway Model, цілей сталого розвитку тощо. Реалізація програми визнана успішною, і старий фонд вдалося оперативно модернізувати. До квітня 2020 року лише 10,2% соціального фонду були «непристойними».

Житловий комплекс Trellick Tower, Лондон, спроєктований модерністом Ерно Голдфінгером

Просторі лоджії дозволяють мешканцям Trellick Tower розширювати житловий простір у теплу пору року

Але не все так райдужно. Дослідження Good Home Inquiry показало, що й зараз понад 4,3 мільйони будинків (квартир) в Англії не відповідають основним стандартам гідності. За даними організації Shelter, майже 17,5 мільйонів британців не мають надійного, постійного та комфортного житла. І це у п’ятій найбагатшій країні світу.

Уряд Бориса Джонсона розширив дію Decent Homes Standard не лише на соціальне житло, а й на приватну орендну нерухомість

Британські забудовники та лендлорди обурюються, що стандарти радикально ускладнили їм життя через обтічні формулювання, які допускають суб’єктивне тлумачення. Часто мешканці на власний розсуд трактують такі поняття, як «розумний рівень теплового комфорту», «достатній розмір місць загального користування», або скаржаться на шум від автомагістралей чи будівництв по сусідству (а як без них?). А ось прогресивні архітектори вважають ці стандарти скандально заниженими.

Кілька років тому Школа планування Бартлетта провела незалежний аудит 140 нових житлових комплексів по всій території Великої Британії та забракувала понад 70% із них. Неекологічні матеріали, відсутність озеленення та ландшафтного дизайну, надмірне мощення чи асфальтування, що призводить до появи теплових островів, тісні кімнати, типові планування й архітектура.

 

Будувати краще, але водночас дешевше

Архітектурне бюро archimatika, фахівці якого беруть участь у семінарах і брейн-штормах із розроблення концепцій повоєнного відновлення, на волонтерських засадах розробило проєкт комплексної забудови постійного житла для українців, які втратили будинок унаслідок військової агресії. І, за твердженням Миколи Морозова, керівника кріейторського відділу компанії, досягли 25% зниження собівартості будівництва.

Проєкт повоєнної комплексної забудови від archimatika

Розробники розставили пріоритети в такий спосіб: комфортність, економічність, швидкість реалізації. У питанні комфортності та гнучкості планувань archimatika залишається вірною своїм принципам. Комфорт проживання забезпечується плануваннями квартир: за рахунок якісних кухонь, майстер-спальні в триспаленних квартирах, зручних передпокоїв, вбиралень. Односпаленні квартири матимуть площу 41–43 кв. м, двоспаленні — 56–68 кв. м.

Проєкт повоєнної комплексної забудови від archimatika

Проєкт повоєнної комплексної забудови від archimatika

Різновелика висотність і різноманітний дизайн фасадів виключать сенсорну депривацію, яку викликає моноархітектура. Усі квартири перших поверхів мають бути з приватними палісадниками. Кожен квартал повинен мати свою локальну площу, вулиці, а між кварталами є обов’язковим парк, який розріджуватиме щільність забудови. А щільність буде високою, оскільки це одна з умов економічності. В деяких місцях відстань між будинками пропонується скоротити с 25+ до 15–16 метрів, дотримуючись європейської практики.

Середня поверховість, пласкі фасади з малим відсотком балконів, кухня та санвузли, нанизані на один стояк, теж дозволять заощадити. Простори загального користування — дворові, вуличні та внутрішньобудинкові (велосипедні та ландромати) — будуть типовими.

Різновелика висотність і різноманітний дизайн фасадів виключать сенсорну депривацію, яку викликає моноархітектура

Ще одна можливість суттєво заощадити, підвищивши при цьому поверховість, — створити відкрите комунікаційне ядро, неопалювану галерею зі сходами, на яку «нанизуватимуться» житлові секції. Це дозволить скоротити кількість ліфтів, сходових маршів, інженерних приміщень, довжину зовнішніх комунікацій, довжину проїздів, тротуарів.

«Наприклад, є два комунікаційних ядра, два ліфти, відкрита галерея, і з неї, відчиняючи двері, ви вже потрапляєте у свою теплу секцію. В принципі, у вас виходить не так багато сусідів у блоці. Фактично на цю холодну галерею ми можемо нанизувати будь-яку кількість блоків і просто мультиплікувати комунікаційні вузли», — каже Микола Морозов.

Проєкт повоєнної комплексної забудови від archimatika

Розробка archimatika — це не те, що в буквальному значенні називається «соціальним житлом», оскільки все ж таки передбачає перехід нерухомості у власність. Але сам підхід цілком може бути використаний і для соціальних проєктів.

 

«Проєкти на опенсорс»

Колектив архітектурної студії Антона Черкашина büro A24D абсолютно солідарний зі своїми колегами в тому, що економія на якості, комфорті та житловій площі неприпустима.

Візуалізація будинку з відкритого каталогу büro A24D

План будинку з відкритого каталогу büro A24D

Економія має здійснюватися за рахунок індустріалізації та уніфікації будівництва, максимально ефективних планувань, розумного використання кожного квадратного сантиметра, ефективності інженерних і будівельних рішень, вважають у büro A24D.

Архітектори закликали колег ділитися своїми розробками та повідомили, що команда вже розробила 12 типових проєктів повноцінного приватного житла (+ іще 3 у стадії розроблення), а також бюджетного капітального житла. Ці проєкти будуть викладені у відкритий доступ, щоб ними могли скористатися як приватні особи, так і організації, які можуть консолідувати кошти на будівництво житла знедоленим українцям.

Візуалізація будинку з відкритого каталогу büro A24D

План будинку з відкритого каталогу büro A24D

Мета такого «опенсорс проєкту» — децентралізація проєктування та будівництва, що сприятиме задоволенню масового попиту на житло та запобігатиме появі аварійних чи енергонеефективних самобудів.

 

Соціальне житло починається не з архітектури

Отже, соціальне житло — це не архітектура, а скоріше формат замовлення та управління нерухомістю. І починається воно не з дизайну фасадів чи інтер’єрів. Перші дві найважливіші умови — місце та контекст. І це справедливо як для тимчасового, так і для капітального житла. «Модульні містечка посеред поля — це як поселення на Марсі. Тобто штучне. Маємо зробити умови гідними. Штучне не стане гідним», — вважає Ігор Райков, засновник Школи професійного девелопменту Urbanland.pm.

Європейські урбаністи, зокрема фахівці Лондонської академії урбанізму, рекомендують обирати ділянку для розміщення тимчасового житла чи капітального будівництва там, де вже є зручний доступ до місцевих послуг і повсякденних зручностей: офіси, лікарні, магазини, школи, зупинки громадського транспорту.

Ігор Райков вважає, що знайти місце для розміщення містечка у структурі міста, що вже склалася, не так важко: «У Києві багато закинутих промислових територій, які швидко можна адаптувати під містечко. Життєвий цикл містечка має бути не менше 15 років, щоб після 1–3 років проживання там тимчасово переміщених осіб ці квартири можна було б надати працівникам соціальної сфери: вчителям, лікарям, військовим як перше житло. Або передати містечко оператору для організації готелю».

Житловий комплекс White Clouds у Санті, Франція. POGGI & MORE architecture. Фото: Javier Callejas

Лаконічне планування та світлі просторі кімнати – ось очевидні переваги квартир житлового комплексу White Clouds. POGGI & MORE architecture. Фото: Javier Callejas

Доступність повинна мати пріоритет порівняно з іншими міркуваннями дизайну. Проєкт соціального житла можна назвати таким тільки якщо він залишається в межах передбаченого бюджету не лише будівельника чи проєктувальника, а й кінцевого користувача, мешканця.

Ігор Райков: «Модульні містечка посеред поля — це як поселення на Марсі. Тобто штучне. Маємо зробити умови гідними. Штучне не стане гідним»

Збудувати 560 будинків і викупити 2000 квартир для мешканців Київщини в найближчий термін обіцяє голова Київської обласної державної адміністрації Олексій Кулеба. Поки терміни не названі точно, така заява не може вважатися зобов’язанням. Як і коли забезпечать житлом мешканців населених пунктів в інших містах — поки що теж невідомо. Не виключено, що деякі девелопери спробують спекулювати на людському горі, а політики, зацікавлені в тому, щоб максимально швидко закрити тему, погодяться на варіант «погано й дешево».

Щоб цього не сталося, українські архітектори консолідують зусилля та продовжують роботу над концепціями, які дають змогу не жертвувати якістю, проте суттєво знизити собівартість капітального будівництва. PRAGMATIKA.MEDIA інформуватиме про подібні ініціативи й надалі.

 

/Матеріал є частиною спецтеми “Хаос та відбудова. Майбутнє всупереч війні”/

 

 

Читайте також

Сергій Целовальник. Архітектор проти війни

Архітектори проти війни. Ольга Клейтман і її рідний Харків

Упорядкувати хаос. Складні питання для архітекторів

Повоєнний Лондон: затягнувши Зелений пояс