Про Нью-Йорк, Лондон, Париж та інші великі мегаполіси кажуть: «Це місто ніколи не спить». Вертаючись до Києва, ви можете подумати, що саме це місто, навпаки, спить завжди.
Дорожні будівельники, не просинаючись, лунатиками переміщуються огородженими у зв’язку з роботами ділянками доріг і мостів, а повз сунуть авто- й електромобілісти, що сплять прямо за кермом своїх машин, і, звісно, сплять пасажири в маршрутках і метро — в дорозі. Аби дістатися на роботу і там теж подрімати стафажем післяобідніх нарад і навіть вранці зі стаканчиком кави в руці. Співробітники кол-центрів сфери обслуговування засинають під час розмов із клієнтами. Школярі дрімають на уроках. Студенти — на лекціях, а депутати, що з них виростають, — у залах засідань.
Можливо, причина загальноміської сонливості криється у великій кількості спальних районів, де нема чого робити, крім як спати з ранку до вечора, а можливо, корені глибші, і дві вежі — Софії та Печерської лаври — резонують над містом замовляння, що його ще за дохристиянської епохи навіяли Дрімота (богиня дрімоти й відпочинку) та її божественний чоловік Сон (або Унос, що відносить засинаючого до царства сновидінь).
Можливо, причина загальноміської сонливості криється у великій кількості спальних районів
І поки ЮНЕСКО та прибічники збереження історичної спадщини це замовляння підтримують, забороняючи підійматись поверхам новобудов, створюючи перепони для дрімотних вібрацій, Київ продовжуватиме спати!
І допоки місто спить, в нас не буде Київ-сіті, навіть якщо поталанить відшукати ділянку вдалині від дзвіниць. Бо люди, що сплять, не можуть збудувати сіті — міста, що не сплять ніколи.
А справді, чи варто будити киян? Можливо, деяким сняться прекрасні сни, в яких нема заторів і неблагоустроєних вулиць, і дезархітектури комфорт-класу, і занедбаних витворів минулого під нашаруваннями засклень, кондиціонерів і реклам! Можливо, у своїх снах вони спускаються Андріївським узвозом разом із Булгаковим і ведуть неспішну бесіду про кровні зв’язки з вітчизною? А можливо, вони, подібно до Менделєєва, вивчають якусь таблицю всесвітнього роз’яснення?
Можливо. Та хоч ми й не здатні без психоаналізу визначити, що інші бачать уві сні, за деякими зовнішніми ознаками можна цілком упевнено припустити, що деяким киянам точно сняться жахи.
Люди, що сплять, не можуть збудувати сіті — міста, що не сплять ніколи
І ці сни розуму справді породжують чудовиськ. Четвертий кошмар архітектора «подільського монстра»: замовник попросив збільшити поверховість… учетверте. Виконуючи три попередніх прохання, архітектор уже вичерпав увесь свій інструментарій. У відповідь на перші він додавав і множив мансардні поверхи. На третій — відкрив (!) можливість добудувати над мансардою аттиковий поверх. І тут же подвоїв успіх. Проте додати ще два поверхи? Як?..
Еврика! А може, спробувати трансформацію п’ятого і шостого поверхів аттикової групи у двоповерхову групу другої мансарди? Так, це прорив! Це Нова Мансарда!
149-й кошмар ландшафтного дизайнера Київзеленбуду: як створити новий зелений лендмарк для нового парку? Ейфелева вежа — бонсай? Було… Слоненята? Було. Підсніжники! А чом би й ні? Хай будуть бетонні підсніжники!
Веломобіліст як симбіоз людини й велосипеда приходить на зміну автомобілістові
222-й кошмар урбаніста: велодоріжка! велоалея! велоестакада! велорозв’язка! велоплоща! велопаркінг! велопарк! велосад! велопарад! велоурбанізм! веломісто! Веломобіліст як симбіоз людини й велосипеда приходить на зміну автомобілістові — симбіозу людини й автомобіля. Нове століття — новий симбіоз.
457-й кошмар активіста: на мітинг-протест проти самовільної забудови на ділянці, на якій волевиявленням громадян було вирішено розбити сквер (в ім’я чого напередодні й був повалений паркан та розбиті вікна в будівельному вагончику забудовника), прийшли із зареєстрованих у Фейсбуці 459 учасників… два!
666-й кошмар депутата: ми провалили голосування поправки 666 до закону 665. Але ж заради можливості внесення цієї поправки увесь закон і було написано! Хіба можна лишити корупційні назви вулиць, корупційно перейменованих корумпованою (попередньою) владою? Зрада! Кличемо активістів!

847-й кошмар мера: «…Сьогодні я запросив вас, колеги, для обговорення шляхів реалізації підтриманої більшістю депутатів Київради петиції активістів № 847 про реконструкцію греблі Київського моря з метою перекриття ріки Дніпро до параметрів, що не перешкоджають перельоту птахів, а також рідкісних видів комарів та інших занесених до Червоної книги комах, будівництву бобрових гребель і заводей, а також економічно доцільному зведенню мостів та інших транспортних споруд»…
Перебуваючи в просторі сновидіння, людина не розуміє, що все, що її оточує та відбувається з нею, — то лиш ілюзія. І опинившись у просторі нестерпного кошмару, продовжує діяти відповідно до його ірраціональної логіки, допоки не прокинеться!
Чи варто місту не спати ночами? І якщо так, то навіщо?
Що ж порекомендувати людям, які, перебуваючи, судячи з усіх фізіологічних показників, у стані неспання, тим не менш, діють подібно до героїв ірраціональних сюжетів жахливих сновидінь?
Вірогідно, те ж саме: прокинутись!
Авжеж, людині час від часу необхідно спати, і навіть дрімотний стан гібернації як захисна реакція на реальність подекуди не менш абсурдну, ніж кошмарний сон, — це насправді спосіб збереження здоров’я психіки.
Та чи варто спати водночас мільйонам людей, що зібралися разом, аби жити в одному місті? Чи певною мірою по черзі? Чи варто місту не спати ночами? І якщо так, то навіщо?
На мій погляд, так, не спати варто! І базова мета цього неспання полягає в тому, щоб віднести в ніч, геть із денного поля зору, все те, що заважає нормальному міському денному життю, те, що має бути зроблене до початку дня. І ще прибрати те, на що дивитися вдень не надто цікаво.
Вночі варто не спати і працювати дорожнім будівельникам, що ремонтують дороги, а на ділянках робіт, де ніяк не встигнути скінчити за ніч, зранку передати естафету ранковій зміні. А ще водіям фур варто транзитно проїжджати місто вночі, аби не тягнутись у денних заторах і не погіршувати їх. Варто не спати ночами також доставці будівельних матеріалів і різноманітним іншим доставкам, що забезпечують роботу вдень.
І, звісно ж, мають працювати вночі поліція, медичні заклади та всі інші служби, час звернення до яких не обирають. А також пекарі, що випікають до світанку дивовижно ароматні теплі булочки. І всі нічні метелики, що купчаться довкола яскравих, мерехтливих і переливчастих на тлі нічного мороку вогнів.
Звісно, якщо хтось опинився в цьому стані, краще вИлітати вночі увесь заряд, аніж потім гальмувати сублімацією несправджених хвилювань наступний день.
Віднести в ніч, геть з денного поля зору, все те, що заважає нормальному міському денному життю
І ще я б запропонувала перемістити на нічний час мітинги протестів біля Верховної Ради й решту акцій активістів, авжеж, витримуючи шумоізоляційні дистанції до житла. І при цьому такі заходи лише виграють: буде нівельовано негативний складник через створювані протестами транспортні затори і додано елементів молодіжної студентської романтики: пісні під гітару, нічні селфі.
Усе вищезгадане — закономірна логіка, застосовна для всіх міст: у будь-якому місті варто так робити! Проте чому насправді в одних містах так виходить, а в інших «навіть заправки засинають із заходом сонця»?
Виходить, що не спати місту — здорово, та це треба ще опанувати
Я думаю, що вся справа тут у звичці людей, з яких складається міська спільнота, організовувати ефективні, технологічні, надійні взаємодії. Адже для того, щоб частина містян ефективно виконувала свою роботу вночі, інша частина містян має надати їм так само надійно й точно супроводжуючі послуги: і нагодувати, коли зголодніють, і привезти-відвезти, коли треба, — а це потребує на додачу до цілодобового таксі, за винятком технічної години, ще й метро, а також автобусів, тролейбусів і маршруток, що курсують усю ніч основними маршрутами. А ще можливості доставити й отримати потрібне для продовження діяльності замовлення!
Виходить, що не спати місту — здорово, та це треба ще опанувати.
Треба навчитися вночі надавати сервіс — не гірший, ніж удень, в усіх галузях, важливих для життєдіяльності тих, хто змушений не спати.