Студія YOD Group була створена у 2004 році та спеціалізується на комерційних інтер’єрах. Для проєктів YOD характерні концептуальні деталі, натуральні фактури, продумана світлова сценографія і акценти, що стають візитівкою закладу. Теплі відтінки охристо-медової гами зустрічаються в інтер’єрах студії частіше за інші кольори. У портфоліо команди є ресторани в Дубаї, Нью-Йорку, Ер-Ріяді, Пунта Кані, Києві, Львові, Харкові, Одесі, Дніпрі та інших містах України.
Засновники студії YOD Group Володимир Непийвода та Дмитро Бонеско створили інтер’єри півтораста закладів, а також запустили два своїх. Win Bar у Києві та шестиповерховий MAD Bars House у Львові — ресторани, в яких вони стали не лише дизайнерами, а й співзасновниками.
Іриски й карамельки
Дмитро: Я виріс у Харкові, і скільки себе пам’ятаю, завжди хотів займатися творчістю. Незважаючи на те, що батьки хотіли бачити мене в технічній професії, вони підтримували мої художні нахили. Спочатку я займався малюванням у гуртку Будинку піонерів, потім закінчив художню школу імені Рєпіна і вступив до ліцею при Худпромі.
Зі шкільними предметами, окрім гуманітарних, справи йшли погано. Але в інституті ці складнощі закінчилися, бо з’явилася мета. Коли розумієш, навіщо ти це вчиш, перешкоди легко долати, це вже не математика заради математики, а частина загального сенсу, який для тебе важливий.
Володимир: Моє дитинство проходило в Київській області в селі. Двоє старших братів і батько були будівельниками. Батько очолював велике будівельно-монтажне управління. З досить раннього віку весь мій вільний час проходив на будівництві.
Брати працювали каменярами, і на вихідні я йшов допомагати їм як підсобний робітник. Пізніше був столярний цех, куди я влаштовувався на літні канікули. Там я мив, прибирав, виносив стружку, а коли робітники йшли на обід — вмикав станки, пробував уже сам щось робити. Такими темпами до кінця школи я опанував ключові будівельні спеціальності на практиці.

Я зрозумів, що власними руками можна щось збудувати, скласти стіну, але твої можливості завжди будуть обмеженими. Інша справа, коли ти креслиш проєкт, видаєш технічне завдання та залучаєш до роботи багатьох людей. Тоді масштаби твоєї діяльності змінюються.
Дорога, вимощена жовтою цеглою
Дмитро: У процесі навчання в ліцеї й потім в інституті я шукав напрям, у якому розвиватимуся. Перший мій підробіток був на будівництві — демонтаж стін у готелі. Мені все було цікаво, і я пробував себе в різних напрямах. Як графічний дизайнер співпрацював із компанією, що займалася тентами, у студії гейм-девелопменту моделював віртуальні міста, ще в одній компанії розробляв дизайн салону для приватних літаків. У кожній із цих сфер були недоліки, з якими я не міг миритися.
Робота над іграми була рутинною, кожна людина там — гвинтик із обмеженими однотипними завданнями. У дизайні салонів літаків від початку проєкту до результату минають роки. Коли я прийшов в інтер’єрний і архітектурний дизайн, сподобалося те, що вирішувати потрібно цілий комплекс завдань, які вимагають різних навичок. Та й самі ці завдання найчастіше нетипові — у кожному ресторані свій масштаб, концепція та сторітелінг. Кожен об’єкт ти починаєш із чистого аркуша.
Володимир: У мене було бажання вийти за рамки роботи будівельником. Я поїхав до Києва та вступив до Коледжу художнього моделювання й дизайну. Там вивчав графіку, ескізування, як подавати свій проєкт, формулювати ідею та доносити її замовнику. Під час навчання з’явилася можливість попрацювати в студії, яка створювала заклади для мережі «Козирна карта».
З нашої групи туди пішло 10 людей, але за пів року залишився тільки я, тому що графік був дійсно жорстким, а вимоги — високими. Там я вивчав ресторанний бізнес на практиці: вів одночасно 4–5 об’єктів у різних містах. Усе змінилося, коли керівник вирішив призначити мене головним декоратором. Мені ця ідея не сподобалася — хотілося робити проєкти від початку до фінішу й розвиватися далі в напрямку архітектури та дизайну.

Buzz Bar — заклад на п’ятому поверсі MAD Bars House, Львів. Фото: Євген Авраменко
Довелося піти в нікуди. Без власних об’єктів у портфоліо, але з амбіціями створювати щось своє. Приблизно за пів року подзвонив замовник, із яким ми познайомилися під час роботи над одним із об’єктів «Козирної карти». Він запропонував нам із колегою взяти участь у тендері за його новим проєктом. Ішлося про розроблення дизайну готелю Cosmopolit у Харкові. Ми виграли цей тендер, тому що запропонували декілька інноваційних, як на 2004 рік, ідей. Наприклад, поєднати спальню з кімнатою або змонтувати душовий злив у підлозі, без піддона. Харківський Cosmopolit Hotel став нашим першим об’єктом.
Золота антилопа
Дмитро: Робота в комерційному дизайні передбачає чіткі дедлайни, бюджет і мету. Якщо клієнт хоче зробити ресторан «для себе» — це, швидше за все, неробоча історія. Коли ми чуємо такий запит, то розуміємо, що перед нами людина, яка не повністю усвідомлює, що вона робить. У комерційних закладах ключовий фактор — це повернення інвестицій.
Для нас важливим є успіх закладу, над яким ми працювали. Частина відповідальності лежить на нас. Створити дизайн проєкту, який стане провальним, було б ударом і по нашій репутації теж.
Дизайн — це не лише про естетику. Зонування впливає на якість сервісу, ергономіка — на формат, світло програмує поведінку клієнтів. Водночас дизайн — це лише один із факторів, які впливають на успіх закладу. Залишається багато «сірих» зон, на які ми як дизайнери не впливаємо. Усвідомлення цього спонукало нас мислити ширше й охопити своєю роботою суміжні ділянки.
Дизайн не може превалювати над доцільністю. Ми ніколи не робимо проєкт задля красивої картинки в журналі. Такий підхід можливий для музею, шоуруму чи концептстору. Ресторани та готелі живуть за іншими правилами
Ми прийшли до того, що, крім створення інтер’єру, консультуємо клієнтів у веденні бізнесу. За роки практики та півтори сотні реалізованих об’єктів ми зібрали команду партнерів, кожен із яких закриває конкретне завдання на етапі запуску ресторану та під час його роботи. Так ми виросли з YOD Design Lab у YOD Group, структуру, яка не тільки про дизайн, а й про бізнес загалом: брендинг, маркетинг, управління.

Формула йоду
Володимир: Ми починаємо роботу над новим об’єктом із дослідження. Вивчаємо місце, де він знаходиться, аналізуємо специфіку простору. Ми створюємо легенду закладу, яка базується на реальних фактах. Хороша легенда — це універсальна історія, яку можна розвивати й поглиблювати протягом років. Наприклад, Deep Bar у Дніпрі, який відкрився на початку осені. Це заклад зі специфічною конфігурацією приміщення.
На першому поверсі лише невеликий зал площею 30 кв. м, а решта простору — це велике підвальне приміщення. Ми створили для нього концепцію Roots and Sprouts. У верхньому залі помістили флористичну крамницю та кав’ярню на декілька столиків, а знизу зробили бар, зі стелі якого звисає коріння. Легенда така, що це коріння рослин із крамниці нагорі. Тема заглиблення — багатогранна й філософська, її можна розвивати та проявляти безмежно.
Для нас важливі продумана світлова сценографія, тактильність, а також певна неординарність дизайну. Хоча останнє — це умовна категорія. Тому що дизайн не може превалювати над доцільністю. Ми ніколи не робимо дизайн задля красивої картинки в журналі. Такий підхід можливий лише для музею, шоуруму чи концептстору. Ресторани та готелі живуть за іншими правилами.
Гості, як правило, відмічають не дизайн, а атмосферу закладу. Атмосфера працює, коли все збалансовано. Комфорт, тактильні відчуття, звук, ароматика, світло, яке щось відкриває, а щось приховує. Правильне світло у вечірньому закладі створює певну недомовленість, воно занурює клієнта в казку. Не якусь конкретну, а таку, яку він сам дофантазує на межі світла й тіні. Завдяки цьому гість опиняється в ідеальному інтер’єрі, який існує лише в його голові. Саме так продумане світло в київських Samna, Win Bar, у дніпровському Deep Bar.
Дмитро: Ми любимо натуральні матеріали й таймлес-рішення, робимо дизайн таким, щоб він міг жити довго. Заклади, що відкриваються під тиском трендів, досить швидко закриваються. Це природний процес. Наш креатив народжується з обмежень. Клієнт визначає бюджет, метраж, спрямованість. Комплекс цих вихідних даних визначає вектор для дизайну.
Тепла гама
Дмитро: У наших проєктах колір ніколи не з’являється просто тому, що подобається. Він завжди пов’язаний із форматом, концепцією та філософією закладу. Наприклад, візьмемо Win Bar. Він про природність, виноградну лозу та землю. Тому в інтер’єрі переважають теракотові відтінки, дерево, теплі землисті тони.
У First Casino інші завдання. Потрібно підтримувати в гості відчуття драйву й динаміки. Робити так, щоб йому не хотілося йти якомога довше. Це як «Діснейленд» для дорослих. На вирішення цього завдання працюють унікальний патерн на килимі, інсталяція зі скляних медуз на стелі, схема освітлення й ароматика.
Колір не існує у вакуумі. Важко зрозуміти, наскільки він вдалий, дивлячись на картинку в інтернеті. Поки ти не побуваєш у цьому закладі, не торкнешся його поверхонь, не відчуєш аромати, ти не знатимеш, хороший це дизайн чи ні. Наприклад, наш улюблений глибокий гірчичний колір сприймається як теплий і комфортний. Але можна нанести його на скляну стільницю, яка буде холодною, коли торкаєшся її ліктями. Ти обов’язково поставиш келих повз костера і почуєш звук зіткнення скла зі склом. Це некомфортні емоції, і колір їх не змінить. До того ж він змінюється залежно від освітлення.
Правила спектрального кола, яким нас навчали в інституті, у реальному житті так не працюють. Немає універсальної таблетки. Я категорично проти посередніх рішень на основі стереотипів про те, що стрип-клуб має бути бордовим, а паб — коричневим. Потрібно знати ці правила та коди для того, щоб порушувати їх і виходити за рамки. Щоразу потрібно знаходити унікальні поєднання і спиратися на прагматичні рішення.
Володимир: Якщо в закладі потрібен акцентний колір, ми часто досягаємо його не фарбуванням, а певним хімічним шляхом. У Buddha-Bar New York є блакитні акценти — окислена мідна стіна та інсталяція з так само окислених пластинок. Завдяки цьому підходу колір вийшов цікавий і багатошаровий, на нього хочеться дивитися. Якщо потрібна велика маса охристого відтінку, ми використовуємо кортен. Це робить історію візуально складнішою, дає не лише колір, але й тактильність, 3D-ефект.
Колір працює на атмосферу. Тому в наших закладах багато медових, цегляних, охристих відтінків. Вони заспокоюють, огортають, створюють відчуття тепла. Ці кольори схожі на підрум’янену їжу, на віскі чи бурбон — усе це приємні та спокійні асоціації.
Дикий мед
Володимир: У якусь мить ми прийшли до того, що хочемо вивчити ресторанний бізнес ізсередини й відкрити власний заклад. Цей досвід дозволив економити час і ресурси на помилки нашим клієнтам. Це окрема глибока тема, в якій є калькуляційні карти, собівартість меню, логістика, кількість людей, змін, вартість роботи персоналу, багато інших деталей. Нам потрібно було з’ясувати, що на що впливає. Коли ми пройшли цей шлях, отримали багато інсайтів. Зрозуміли, скільки може коштувати оренда, які моменти в організації неприпустимі, як має працювати зонування, та мільйон інших нюансів.
Win Bar окупився менше, ніж за два роки, що для ресторанної галузі успішний показник. Також він зібрав усі профільні нагороди. Після цього ми стали говорити із замовниками їхньою мовою — тепер вони бачили, що нашим порадам можна довіряти.

Наш другий проєкт став іще амбіційнішим. MAD Bars House — це новий бренд, який ми запустили в перерві між двома локдаунами в надконкурентному Львові. П’ять барів під одним дахом, унікальна концепція підвищення градуса з кожним поверхом. В інтер’єрі MAD Bars House ми проявили повагу до старої будівлі, де він розміщений, а також до історичного бекграунду — взуттєвих майстерень, які дали назву вулиці Шевській.
Дмитро: Коли ми анонсували Win Bar, усі очікували, що як дизайнери для себе ми зробимо яскравий іміджевий проєкт, про який усі говоритимуть, і про нього надрукують у всіх журналах. Натомість ми зробили спокійний заклад, куди люди хочуть повертатися. Не про картинку, а про зміст. Це теж іміджевий проєкт із погляду його комерційної успішності та постійної аудиторії, але дизайну там мінімум.
Марсіанські хроніки
Дмитро: Для мене важливо виходити за межі, працювати кросдисциплінарно та створювати інновації. Ми й зараз запроваджуємо їх у наші проєкти, але хотілося б зробити радикальний крок. Створити об’єкт, який докорінно переверне культуру гостинності, встановить нові правила та нові стандарти. Використати технології, яких ще не існує. Це може бути простір нейтрального білого кольору, де немає ні світла, ні тіні, нічого такого, що відволікало б від продукту. І сама їжа з’являється, наприклад, прямо зі стільниці через мембрану.
Сьогодні дизайн — це клей між функцією та естетикою. Ми йдемо до того, що цей зв’язуючий елемент зникне. Наші звички змінюються, і простори поступово трансформуються. Я хочу створити інноваційний заклад, який зруйнує стереотипи щодо того, яким має бути об’єкт сфери гостинності.
Володимир: У школі нас запитували, ким ми хочемо бути, і багато хто мріяв стати космонавтом. Хто б міг подумати, що за якийсь час гостьові польоти в космос стануть реальністю. Недалеко той час, коли можна буде реалізувати перший бар на іншій планеті. Ми готові створити дизайн для нього.
Текст: Надія Шейкіна