Коли ми домовлялися про інтерв’ю з дизайнером Юрієм Зименком, він без вагань обрав темно-синій колір. А вже під час розмови виявилося, що синій в інтер’єрі він не надто любить і застосовує дозовано. Суперсила Юрія — вибудовувати баланс. Це ключовий термін у його системі координат. Баланс між інтер’єром і фасадом, між роботою і особистим часом, баланс кольорів, сенсів і текстур у просторі.
Індиго
Думаю, що в дитинстві я недоотримав естетичних вражень, які були мені так потрібні. Я виріс у Радянському Союзі, де панував дефіцит гарних картинок. Краси не було ані в архітектурі, ані в одязі, ані в журналах, ані в телевізорі. Мені подобалися дорогі іграшки, які не могли собі дозволити мої батьки: літаки, залізниця, будиночки, які можна було склеювати. Вже потім я збагнув, що вони приваблювали мене дрібними деталями, досконалістю форм і технічною складністю.
Color Object від Design Studio of Yuriy Zimenko. Фото: Андрій Авдєєнко
Людям було не до естетики, вони оцінювали речі за країною-виробником: «італійські чоботи», «чеська стінка». І ніхто не питав про колір чи розмір — їх одразу купували. І це навіть вважалося удачею.
У дитинстві мені подобались іграшки з дрібними деталями, досконалістю форм і технічною складністю
У дитинстві я відвідував радіогурток у Будинку піонерів. Радіотехніка тоді була популярною серед хлопчиків, і я пішов за компанію з другом. Гурток виявився для мене абсолютно чужим. Але це був привід для мене з’їздити на «Арсенальну», прогулятися красивими вулицями центру Києва, потрапити до будівлі Будинку піонерів. Я пам’ятаю його невеликі сходи, килими, вікна з приголомшливим видом на Дніпро. А ще мені подобався Пам’ятник Слави й вулиця Городецького.
Синій птах
Свого синього птаха я спіймав, коли почав працювати в дизайні. Втім, мій життєвий вибір був передбачений, просто до певної миті я не бачив цього й не ставився до власного хобі серйозно.
Я закінчив медичний інститут і збирався працювати лікарем. Після восьми років тяжкого навчання просто взяти й передумати було складним кроком.
У той період я вже пробував себе в оформленні вітрин. Ця справа радувала мене значно більше, ніж робота на прийомі з пацієнтом. Я відчув, що можу бути щасливою людиною, котра займається улюбленою справою, або ж працювати за спеціальністю, яка в той час вважалася престижною, проте не приносила мені задоволення. Зрозумів, що робота без задоволення шкодитиме і моєму професійному розвитку, і людям, яких я лікуватиму, а це велика відповідальність.
Color Object від Design Studio of Yuriy Zimenko. Фото: Андрій Авдєєнко
Усе вирішилося протягом десяти хвилин. Я сів у коридорі лікарні, подивився на синій колір зі слідами грибка, на людей у жовтуватих халатах із відсутніми фігурами. В їхньому житті не було місця мріям, подорожам і всьому тому, що було потрібно мені. У багатьох із цих людей були щасливі очі — їм подобалося те, де вони знаходяться і що роблять. А я відчув, що мені не подобається знаходитися там і що я нещасливий. На цій емоції я взяв аркуш паперу й написав заяву про звільнення.
У часи, коли я навчався в інституті, не було й натяку на професію дизайнера. Не існувало таких навчальних закладів, курсів чи людей, які б цим займались. Я не знав, що такий шлях можливий, у нашій країні його не існувало як такого.
Зараз для мене важливо зберігати інтерес і відчуття новизни у професії. Я хочу максимально реалізувати свій творчий потенціал, досягти того рівня успішності, який дає більше свободи.
Блакитна кров
Я поділяю гарний смак на вроджений і набутий. Вроджений дозволяє йти у творчу професію, розвиватись у ній і досягати кращих результатів. А от набутий допомагає гарно вдягатись, отримувати задоволення від подорожей, гарних готелів, кухні, спілкування з людьми, формувати власне бачення. Надивленість із дитинства дає набутий гарний смак.
Поганий смак виникає, коли нема надивленості і зв’язку з культурною спадщиною
На Заході набагато більше долучених до естетики людей, аніж у нас. В Італії, наприклад, багато хто виріс у гарних кварталах, відвідував красиві парки й музеї, жив у гарних інтер’єрах і насичувався культурною спадщиною. Важко уявити, що такі люди потім будуватимуть панельні дев’ятиповерхові будинки чи фарбуватимуть 20-поверхову будівлю в персиковий колір. Ті, хто здатен на таке, є меншістю, і їм не дозволять будувати те, що заманеться. Поганий смак виникає, коли нема надивленості, спадкоємності й культурної спадщини, коли бракує виховання.
Також люди на Заході можуть самі собі створити приємний і комфортний для життя інтер’єр. Вони мають для цього достатню естетичну базу. Дизайнери там теж працюють, але вони потрібні для більш складних завдань. Робота в дизайні передбачає фундаментальні знання, глибинний підхід і яскраву творчу індивідуальність, яку неможливо тиражувати. В багатьох країнах є певна архітектурна еліта, що формує міста, веде за собою, дає орієнтири. А в нас є хіба лише окремі самородки, винятки з правил.
Fashion-апартаменти в Києві від Design Studio of Yuriy Zimenko. Фото: Андрій Авдєєнко
У Мілані ти виходиш зранку й занурюєшся в метушню людей, котрі купують газету, п’ють каву, хрумтять круасанами, відчуваєш запах парфуму, квітучих рослин, свіжості, чуєш гамір ранкового натовпу. І зовсім інша історія, коли ти виходиш зранку в спальному районі Києва й бачиш величезну бірюзову вивіску б’юті-салону. А ще є парадне, вулиця, ґанок, громадський транспорт, газони вздовж дороги. В Києві, коли бачиш якусь красу, що тебе підживлює, краще завмерти. Бо найменший порух голови — і твій погляд уже наштовхується на щось таке, що повертає тебе до реальності.
Баланс синього
На початку своєї роботи дизайнером я створив декілька стриманих бежево-коричневих інтер’єрів. Я не сприймав колір, і найяскравішою річчю в гардеробі був сірий трикотажний светр. Але у творчості так далеко не підеш, я це розумів.
Мені було потрібно впустити в себе колір, і в цьому допомогли художники-імпресіоністи. Їхній живопис мене привабив, в одну мить зламав і змінив щось усередині. Одразу після цього з’явився клієнт, готовий до розмаїття кольорів. Я тоді щойно повернувся з Таїланду в наше безбарвне місто, була зима. Так виник інтер’єр Color Object із синіми стінами. Мабуть, я одним із перших серед колег зробив настільки яскравий за барвами інтер’єр.
Синій в інтер’єрі — як золото. Вимагає помірності й більше пасує до деталей
Я полюбляю складні багатокомпонентні кольори. Іноді фабрики дають їм незвичайні назви, бо такі кольори складно якось визначити, описати чи якось однозначно назвати. Як-от, скажімо, колір, у якому є відтінки сірого, бежевого, рожевого. В ньому може бути змішано десять чи навіть п’ятнадцять пігментів. Якщо довго дивитися на такий колір, можна зчитати їх усі.
На пласкому й однозначному тлі кольорові предмети є ніякими. Прості кольори не дають витонченості, в них нема розвитку. А складні відтінки мають різний вигляд у різний час доби.
Однак складнощі починаються, коли берешся за підбір меблів, які будуть вигідним тандемом із тлом у складному кольорі. Справа в тому, що далеко не всі фабрики працюють на такому глибинному рівні. З такими кольорами в текстилі працюють недешеві фабрики, а ті, що не настільки дорогі, просто не можуть собі дозволити такі складні технології.
Темно-синій — мій улюблений колір в одязі. Особливо складний синій, як у тканинах Ralph Lauren. Колір неба, в якому відбивається бірюза. Мені цікаві відтінки з таким ступенем складності, коли вони добре поєднуються з багатьма іншими кольорами. У фешн-індустрії їх використовують для сумок, щоб можна було носити з найрізноманітнішим одягом.
Апартаменти «Американська класика в Києві» від Design Studio of Yuriy Zimenko. Фото: Андрій Авдєєнко
В інтер’єрі синій — як золото: вимагає помірності й більше пасує до деталей. Суцільний синій у якості тла — це занадто для мене. Ба більше, синій у чистому вигляді — це сумно, його обов’язково треба балансувати.
Синій має добрий вигляд в інтер’єрі, де багато дерева. Вони заспокоюють і доповнюють одне одного. Адже обрій радує нас, коли в ньому присутній баланс піщаного берега й синього неба. А ще гарно, коли в цьому пейзажі виникають сірий колір гір і зелень на цих горах.
Я вмію працювати з будь-якою палітрою — від чорно-білої до таїландського буяння барв. Мені цікаво бути різним одночасно й вести паралельно об’єкти, в яких є запит на колір і на монохром. Тоді я реалізую себе в декількох площинах.
Рівень і кількість кольору в кожному проєкті залежить від конкретного клієнта. Інтер’єр — це його світ, його цінності та відчуття. Клієнт може дозволити мені додати щось, якщо ми однаково відчуваємо й погоджуємося в певних предметах. Та насамперед як професіонал я створюю комфорт для клієнта, не для себе.
Тільняшка
Світ моди нескінченно надихає мене. Нещодавно я передивлявся документальні фільми про Іва Сен-Лорана й досі вражений колосальною працездатністю цього модельєра. Складно уявити собі, яких зусиль потребує створення п’яти колекцій на рік, коли потрібно видавати такий об’єм творчості й витримувати цей шалений ритм.
Серед улюблених модельєрів є ті, чиї роботи я співвідношу із самим собою. Моя улюблена річ наразі — чорне пальто Dior, це підкреслений силует, проте абсолютна відсутність нав’язливої ефектності. Для мене важливо, щоб людина не зникала в одязі. Адже буває так, що йде людина, а ти бачиш передусім окуляри, сумку чи навіть маску.
Надихають дизайнери, в чиїх колекціях присутня складність, багатоколірність і багатство фактур
Апартаменти в Києві від Design Studio of Yuriy Zimenko. Фото: Андрій Авдєєнко
Апартаменти в Києві від Design Studio of Yuriy Zimenko. Фото: Андрій Авдєєнко
Є дизайнери, чиїми роботами я надихаюсь як професіонал. Це Макквін, Вів’єн Вествуд, модний дім Balenciaga. У їхніх колекціях звучить складність, багатоколірність і багатство фактур. Вони цілісні, осмислені, естетичні. Вражає ще й те, якого емоційного розпалу їм вдається досягти під час показів. Подібні емоції в мене може викликати глибокий і професійно виконаний вокальний твір. Це мистецтво, інакше не назвеш. Саме такі проєкти я б хотів створювати, але в дизайні це навряд чи можливо. Потрібен достатній бюджет і замовник, що не буде втручатися.
Блакитний карбункул
Я маю особливість — навіть у цілком звичайному магазині я неусвідомлено обираю найдорожчу річ. Можливо, це чуття на розкіш, або ж справа в тому, що мене приваблюють складні речі, дорогі у виробництві та матеріалах.
Я б хотів створити інтер’єр, подібний до мистецтва
Для кожної людини розкіш полягає в чомусь своєму. Для когось це приголомшливий краєвид за вікном будинку з аскетичним інтер’єром. Особисто для мене розкіш — це натуральні матеріали. Мармур, онікс, масив дерева, складні тканини з переплетенням багатьох ниток, багатокомпонентні кольори. Це завжди було відсилання до природи, чию красу ми переносимо й відтворюємо в інтер’єрі. Наприклад, малюнок натурального каменю на килимі. В ньому є блискучі й матові нитки, розмаїття відтінків, складна технологія й кропітка робота.
Fashion-апартаменти в Києві від Design Studio of Yuriy Zimenko. Фото: Андрій Авдєєнко
Розкіш — це можливість професійного самовдосконалення. Я б хотів створити інтер’єр, подібний до мистецтва. З мінімальною кількістю предметів, кожен з яких вписаний у простір так, що його неможливо переставити чи прибрати. Це вищий пілотаж в естетиці, візуальна розкіш, у якій функція відходить на другий план. Мені б хотілося відточити цю навичку на практиці й розвивати її в собі.
Текст: Надія Шейкіна
