«Обережно, пофарбовано!»— це проєкт, створений у партнерстві з брендом Sadolin, який входить до концерну AkzoNobel і є провідним світовим виробником фарби найвищої якості.
Про життєву і творчу палітру ми розмовляємо з найкращими українськими архітекторами та дизайнерами. Один герой — один колір.
Еміль Дервіш відомий завдяки проєктам офісів, київської артгалереї The Naked Room, а також квартир, стилістика яких коливається за спектром від мінімалізму до еклектичної богемності. Його проєкти публікують AD, Yellowtrace, Yatzer, Designboom. У 2019 р. австралійський портал Est Living включив Дервіша до списку 10 найкращих дизайнерів.
Архітектор Еміль Дервіш
Найчастіше в нашій розмові з архітектором Емілем Дервішем траплялися слова «чесність» і «думка». Чесність він протиставляє роздутому маркетингу та гонитві за чужими амбіціями. Наявністю чи відсутністю думки визначає якість будівлі, проєкту чи предмета меблів. Причому в старих кріслах, як і в старих будинках, дизайнер бачить більше думки.
У синьому морі, у білій піні
Моє дитинство пройшло в кримському селищі під Сімферополем. Там гарна природа, навколо скелі та поля, але досить нудно. Зараз мені здається, що нудне дитинство на природі серед курочок — це добре. Коли тебе не водять на мільйон гуртків, бо поруч їх просто немає, ти сам вигадуєш, чим себе зайняти. У твоєї фантазії немає рамок. Я вчився грати на гітарі або вигадував якісь нескінченні ігри: уявляв себе коровою, яка годинами бігає й пасеться в палісаднику.
Квартира Hoffman
Балончик із ультрамарином
Із 6 років я вирішив, що буду художником. Прикладом став старший брат, він пішов навчатися на архітектора.
Коли виповнилося 14, я вступив до коледжу — Кримського художнього училища імені М.С. Самокиша в Сімферополі. Це був цікавий час: я був молодий, навчався й жив у чужому місті, де треба було протистояти спокусам.
На початку шляху я був дуже наївним, ця наївність і працездатність дуже допомогли. Наприклад, мій викладач міг пожартувати, що для того, щоб добре малювати, потрібно зробити 500 начерків на тиждень. Я купував пачку аркушів А4 і за тиждень замальовував їх начерками одногрупників на перервах, людей у тролейбусі, у залі очікування на вокзалі. Із цією метою я повністю перемалював величезну книгу карикатур данського ілюстратора Герлуфа Бідструпа. Так я навчився добре малювати, писати та думати.
Квартира Birdsnest, Київ
У перший рік навчання я потоваришував із хлопцем, який захоплювався графіті. Мене ця культура також поглинула. Ми ходили малювати вночі, залазили на потяги, не знаю, чи можна взагалі про це розповідати. Мені подобалася тема графіті та вся ця історія, але я не міг собі дозволити купувати фарби — на це не було грошей. Не просити ж грошей у батьків на балончик Montana. Тому я малював «шматки» не на стінах, а в товстому зошиті. Потім я передав його одному хлопцеві, який мав можливість купувати фарби, але малювати, як я, він не вмів. Він почав малювати під моїм ніком.
Квартира Birdsnest, Київ
На другому курсі коледжу я почав працювати. Мама моєї одногрупниці була дизайнером і покликала працювати її помічником. Я вже вмів візуалізувати, для Сімферополя на початку нульових це була рідкість.
Синя пігулка
Я поїхав до Києва та вступив до Національної академії образотворчого мистецтва й архітектури. Зрозумів, що не бачу себе в ролі художника, і вирішив обрати більш прикладний і прогнозований напрям — архітектуру.
Раніше в проєктування вкладали більше зусиль, більше енергії та думки. Це відчувається. Зараз все гіперболізоване, часто нерозумне
Щоб бути хорошим художником, недостатньо добре малювати — ти маєш бути ще й цікавою глибокою особистістю, закладати у свої роботи багато смислів. Для цього потрібно пізнати ці смисли, набути життєвого досвіду. Я не думаю, що художником можна бути в юному віці. Хіба що завдяки гарному маркетингу. Молодий архітектор має більше шансів на існування. Тут теж потрібний життєвий досвід, але сьогодні світ змінюється так швидко, що цей досвід можна отримати, не чекаючи шістдесяти років, як це було в минулому.
Квартира Hoffman
Blueprint
Мені подобається працювати в старому житловому фонді, незважаючи на те, що в Києві залишилося мало автентичних будівель. Те, що не було знищене ще раніше під час війни, відремонтоване та перероблене у двохтисячних. Це гіпсокартонні конструкції, багаторівневі стелі, ламінат. По суті, все це потрібно знести й побудувати заново. У Львові, наприклад, ситуація інша: там збереглося багато старих будинків із їхніми оригінальними деталями. У таких об’єктах потрібне мінімальне втручання дизайнера — просто «причесати» простір.
Раніше в проєктування вкладали більше зусиль, більше енергії та думки. Це відчувається. Нині все гіперболізоване, часто нерозумне. Це про обсяги, квадратні метри, техніко-економічні показники, а не про життя чи комфорт. У проєктах нових ЖК немає розуміння, як живе людина і як вона проводить своє дозвілля.
Так само і з меблями. У старих речах багато сенсу та якості. Особливо подобаються зразки меблів і освітлення з п’ятдесятих. Багато фабрик зараз купують права на ці моделі й виробляють їх заново. Раніше дизайн був технологічним, але водночас живим. Тому я люблю вінтаж, він відмінно пожвавлює простір.
Мене дивує, коли сучасні дизайнери створюють якийсь черговий незручний стілець. Таке відчуття, що вони застрягли: продовжують займатися тиражуванням, тупцюють на місці й вирішують ті самі старі завдання. Але світ пішов уперед, і завдання змінилися.
Яйця дрозда
Дизайн залежить від завдання, простору, типу споруди. Функціональна основа для мене є первинною. Проєкт — це завдання, яке, по суті, має лише одне правильне рішення. Є багато гіпотез і припущень, але працює тільки одне, яке збігається з моєю думкою та думкою клієнта. Це рішення — основа, полотно, каркас проєкту. Максимум часу я витрачаю саме на цей етап. Коли основа знайдена, на неї можна накладати все, що завгодно: декорувати, змінювати, прибирати декор.
Проєкт Ed Office, Київ
Буває так, що ти працюєш за якоюсь своєю комфортною схемою, а потім з’являється проєкт, який у неї не вписується. Щоб знайти рішення для нього, потрібно зламати свій мозок, перебудуватися. Ти виходиш за межі зони комфорту, і вже не хочеться до неї повертатися. Так відбувається зростання.
Одним із проєктів, який зламав мій мозок, стала квартира Birdsnest. Вона знаходиться в Києві на вулиці Рейтарській. Верхній поверх кутового будинку з вежею, збудованого архітектором Вербицьким. Це квартира з настроєм, але її планування не дозволяло вичавити з простору максимум корисної функції. Товста несуча стіна ділила квартиру на дві частини.
Нам довелося пожертвувати частиною цієї стіни, прорахувати навантаження та зміцнити конструкцію. Потрібно було здійснити складну операцію: за допомогою скелелазів затягти величезні балки до квартири на верхньому поверсі. Це рішення могло б видатися зайвим, але якби ми так не зробили, то весь настрій квартири загубився б у її простінках.
Делфтська порцеляна
Коли дизайнер каже «мій проєкт», я трохи кривлюся. Ми створюємо проєкти в діалозі з клієнтом, це завжди кооперація. Я не вірю в стиль, я вірю у вирішення завдань. Я створюю каркас, функціональну базу, і нанизую на неї особисту історію клієнта. Найчастіше виходить еклектика, але я не люблю приміряти на себе стилі. Стиль — це рамки. У моїй роботі їх немає.
Проєкт Ed Office, Київ
Декорування зазвичай відбувається саме собою, в декорі міститься особистий досвід клієнтів. Мені цікаво працювати з людьми, які мають якусь історію, якусь думку. Таких клієнтів приємно послухати. Якщо історії немає й немає декору, це теж нормально. Нехай буде видно, що це квартира родини, яка щойно утворилася, яка ще не обросла минулим і не накопичила речей. Це чесно. Коли дизайнер робить «сухий» проєкт, а потім на два дні бере в оренду купу вазочок, розставляє їх із точністю до міліметра, щоб зробити фотосесію, — ця фальш і комерційний складник помітні на фото.
Заморський синій
Ультрамарин асоціюється у мене з улюбленим періодом у дизайні та мистецтві — п’ятдесятими роками минулого століття. Це один із кольорів Мондріана. Він є у світильнику Шарлотти Пер’ян, ніжках стільця Жана Пруве, кінетичних скульптурах Александра Колдера. Тоді архітектори та художники надихалися один одним і підігрували один одному.
Архітектор Еміль Дервіш
Мої стосунки з кольором змінювалися з часом. Працювати я почав із другого курсу академії. Зрозумів, що якщо не буду зайнятий, то розслаблений і сонний ритм академії мене поглине. Кілька років я працював у мого професора Дмитра Івановича Антонюка, потім робив свої приватні проєкти, півроку працював в archimatika.
Архітектурна студія — це завжди рамки. Коли я вийшов із цих рамок, почався період буяння та кольору. Я був молодий і хотів робити якісь сміливі речі. Цим я й займався в перші кілька років сольної кар’єри. Потім я трохи заспокоївся, віддихався, і кольору в проєктах поменшало.
Мені близька концепція, де житло — це фон для твого життя. Акцент має бути не на ньому, а на людині. Я люблю колір, але з ним потрібно поводитися обережно. Ультрамарин добре працює, коли він в акцентах і вкрапленнях. Поряд із сірим і білим кольором він грає на контрасті — стає активним, кричущим.
Блакитний серпанок
Я не ставлю собі довгострокових цілей. Усе навколо змінюється швидко, і сам я також змінююся. Україна та наш ритм життя — не та реальність, де можна щось планувати на роки вперед.
Душова офісу Office P, Київ
Мені подобається філософія швейцарського архітектора Петера Цумтора. Він не поспішає жити, може п’ять років думати про проєкт. Сам я так, напевно, не зроблю, бо перебуваю в інших умовах і в іншій парадигмі. Але зараз я беру менше проєктів, ніж раніше, щоби був час подумати. За рахунок божевільного ритму й поспіху багато чого в процесі втрачається, і в роботі залишається мало думки.
Мені близька концепція, де житло — це певний фон для твого життя. Акцент має бути не на ньому, а на людині
Якщо говорити про проєкт мрії, то я хотів би реконструювати якийсь палац чи музей. В Україні чи за морем. Переосмислити простір, поєднати те, що було, і нове. Щоб відвідувач розумів історію, але водночас відчував дух нашого часу. Як це відбувається в берлінському Neues Museum, який реконструював архітектор Девід Чіпперфільд.
Текст: Надія Шейкіна
Фото: Михайло Лоскутов
