Трансформация железа. Антиконструкции из киевских гаражей для войны и мира

Старый котел превращается в траншейную печь с поверхностью для заваривания кофе на песке. Противотанковый еж трансформируется в мирную уличную мебель, а затем снова превращается в элемент барьерных конструкций. Серия абсолютно функциональных обогревателей выглядит как спонтанная дизайнерская установка. Проектировать? Скорее, это анти-дизайн. Это все еще дизайн? 

Розповідаємо про те, що відбувається з іржавим залізом у руках волонтерів: архітекторів, культурних менеджерів і кастомайзерів, — словом, людей суто творчих, але перекваліфікованих на зварювальників, щоб допомогти воїнам на фронті та в обороні міст.

Справа, яка зігріває

У перші ж дні після повномасштабного вторгнення дизайнер і креативний менеджер Юрій Ліфшиц переобладнав свою майстерню — технічний продакшн — у цех зі зварювання протитанкових їжаків, шипів-часників і буржуйок. Плани відкрити власне архітектурне бюро тимчасово відсунули до перемоги. Втім, суто проєктувальний підхід до волонтерського процесу дозволив максимально ефективно налагодити виробництво.

Буржуйка від майстерні BANYA PRODUCTION. Фото: Ганна Бондар

«Я та мої колеги читали різні стандарти, дивилися технічні і практичні характеристики їжаків, рахували розміри паливних камер, продуктивність тяги для буржуйок. Щось від себе ми почали додавати вже у травні, коли запити перестали бути терміновими. Ці предмети повинні бути максимально простими та практичними з погляду армійців.

Ми не знайомі з кінцевим споживачем, не знаємо, чи вміє він користуватися грубкою, чи є у нього досвід регулювання тяги. Тож ми намагалися все робити простішим. Але оскільки металобази в березні були закриті, то ми користувалися тим металом, що був на складі у нас і у наших партнерів. Тож майже всі наші вироби — це ресайклінг і апсайклінг», — розповідає Юрій Ліфшиц.

Присадкуваті, товстостінні, у потворних зварювальних шрамах — буржуйки BANYA PRODUCTION підкорюють своєю конкретною брутальною ґрунтовністю

Команда BANYA PRODUCTION. Фото: Ганна Бондар

«Мені трохи шкода, що ми не знайшли місце робити щось поза межами естетики потворного. Але оскільки для цих печей використовувався метал набагато товстіший, ніж звичайно (6–10 мм), то вони будуть працювати багато років. Я навіть вбачаю іронічним, що така страшна буржуйка прослужить десятки років», — говорить Юрій.

За кілька тижнів після інтерв’ю Юрій вирушив на фронт, де лавах окремого взводу 93 ОМБР Холодний Яр буде «робити деякі штуки та імплементувати деякі практики щоб наші побратими були ефективніші».

Майстерня Outlaw Garage. Фото: Валерій Десятник

«Красиве сміття» — так Валерій Десятник, кастомайзер і мотомайстер, описує предмет із металу, що має вигляд артскульптури чи основи дизайнерського світильника. Насправді це корпус старого вертикального бойлера-сигари, з якого вирізали деталі для полум’ягасників, що використовуються в буржуйках. Таких заготовок на складі майстерні Outlaw Garage вже кілька, і Десятник обіцяє, що доведе їх до пуття після перемоги.

Відходи виробництва буржуйок. Фото: Валерій Десятник

З кінця зими Валерій перемкнувся зі створення мотоциклів на виробництво буржуйок, водонагрівачів і польових кухонь. Усі вони відрізняються розмірами, які залежать від основи, — старих бойлерів, що відслужили свій вік. Вважалося, що тонкий метал, який використовується для бойлерних корпусів, не витримує високих температур. Але майстерня Десятника вже 6 років опалюється прототипом, створеним із 250-літрового бойлера, тож він упевнений у надійності своєї технології.

У руках Валерія та його помічників старий мотлох перетворюється на пузаті грубки на тонких ніжках із довгими хоботами-трубами та дивними «вусами». Ці інсектні елементи насправді дуже функціональні.

Вироби майстерні Outlaw Garage. Фото: Валерій Десятник

«Вуса, які стирчать, — це сушарка для амуніції. На них кладеться сітка, і можна сушити шкарпетки, білизну. Зверху приварені дві арматурки, між якими засипається пісок, — і ось уже готова плита для приготування кави чи чаю на ранок, — пояснює можливості своїх виробів Десятник. — Довгі ручки відводять тепло, щоб можна було без рукавиць відчинити дверцята. Полум’ягасник економить паливо і дозволяє уникнути іскор, щоб не демаскувати позицію. Тож усе це не про дизайн. Чиста функція».

Буржуйки та кухні «від Десятника» — легкі та компактні. Одна людина може підняти таку піч самостійно

«У разі бойового розгортання чи термінової евакуації це дуже важлива якість», — упевнений Валерій. Ще одна характерна для виробів риса — всі гострі та потенційно травматичні кути згладжені вручну шліфувальною машиною. Школа кастомайзингу проявляється навіть у роботі на армійську кухню.

Команда Outlaw Garage

Майстер пояснює це так: «Технічна культура — це завжди красиво та продумано. І робити гарно треба будь-що, за що берешся. Або не братися взагалі. Навесні ми гнали за кількістю, бо хлопці мерзли в бліндажах. Була велика потреба в пічках. А коли женеш, завжди втрачається якість. Отоді було важко перебороти себе й не виводити ювелірно кожен зварний шов. Мені особисто дуже важко дається халтура «бо треба швидше». Коли займаєшся мотоциклами, двигунами та справами високої технічної культури, то й на елементарних речах, як, скажімо, піч, хочеш застосовувати ті самі методи та відповідальність. Це і є технічна культура».

Незважаючи на педантичність у деталях, #спецпідрозділшкварочка (як називає Десятник свою команду) з початку вторгнення випустив близько 170 буржуйок і пару десятків польових кухонь та водонагрівачів.

У Володимира Ветроградського теж уже сформувався свій унікальний почерк пічних справ майстра. Ветроградський — відомий у Києві арборист, який рятує пошкоджені стихією чи руками комунальників міські дерева. Але навесні він також змінив улюблену справу на волонтерство в майстерні HackLab, а роботу із живим деревом — на роботу з металобрухтом, із якого почав варити буржуйки, що виділяються не лише витонченими формами, а й написами-побажаннями на бортах.

Буржуйки від майстерні HackLab. Фото: Володимир Епіфанов

«Для мене як інженера-практика на першому місці була надійність і практичність виробів для передової. Я маю досвід утилізації вторсировини, в мене завжди був дизайнерський підхід до майбутніх виробів. Це зіграло ключову роль і жодним чином не заважало виконувати необхідний об’єм. Навпаки — був певний стимул виготовляти ще більше, трохи знімаючи ноту напруження від постійних вибухів і сирен рутинністю процесів», — розповідає Володимир про свій досвід роботи на армію.

Володимир Ветроградський – арборист та майстер з виробництва буржуйок. Фото: Володимир Епіфанов

Пічки Ветроградського, мабуть, мали б гарний вигляд навіть в інтер’єрах міських квартир, але вони призначені для фронту

Буржуйки від майстерні HackLab. Фото: Володимир Епіфанов

Володимир не приховує, що, крім функції, його цікавили й зовнішні характеристики об’єктів: «Я вважаю, що дизайн на війні має місце бути. Бо я і мої колеги вкладали в усі необхідні для передової вироби частинку своєї душі. Це відчували бійці, і це підсилювало бойовий дух! Був такий зворотний зв’язок. Написи на тих же польових грубках підбадьорювали. А їхня практичність і водночас легкість усувають додаткові клопоти щодо користування».

Міська лава з протитанкового їжака на фестивалі «Мистецтво — зброя»

Мистецтво — зброя

Парадокс креативних паростків, які пробиваються навіть крізь товстий метал, архітекторка Софія Бондар пояснює для себе так: «Для мистецтва та культури завжди є час. І під час війни теж, оскільки через мистецтво ми сублімуємо не лише свої щасливі переживання, а й важкі, іноді трагічні».

Софія, втративши в перші дні вторгнення улюблену архітектурну роботу, швидко включилася у волонтерський рух і приєдналася до київської спільноти художників «Космос Табір». Незадовго до 24 лютого митці завершили ремонт виставкового артпростору, але він перетворився на маленьку фабрику з виробництва бронежилетів, загороджувальних споруд і знову ж таки буржуйок.

«Я приєдналася до них як швачка — шила броніки й десь місяць ходила туди, як на роботу. Коли російські війська відступили з Київської області, їжаки, зварені в «Космос Табір», почали повертатися до нашого штабу, бо блокпости розбиралися. Михайло Токар, який займався якраз менеджментом і логістикою — скільки потрібно їжаків, куди й чим їх завозити, — звернувся до мене як до проєктувальника з проханням придумати, чи можна якось використовувати ці вироби, щоб не розбирати й не здавати на брухт. Адже хтозна, в який момент вони можуть знову стати в нагоді», — розповідає архітекторка.

Велопарковка з протитанкового їжака від «Космос Табір»

Завдання ускладнювалося тим, що саморобні протитанкові їжаки були різними — і за розмірами, і за вагою. Потрібне було якесь універсальне рішення

У Софії з’явилася ідея: «Я попросила 5 днів на підготовку і склала мануал: інструкцію щодо перетворення їжаків на елементи вуличних меблів, велопарковки, вуличного освітлення для міста. В команді з волонтерами «Космосу» Юрієм і Бобом ми практично реалізували два кейси: побудували лавочку, де їжак служить опорою, та велопарковку. Лавку представили на фестивалі «Мистецтво — зброя», а велопарковка виконує свою функцію біля штабу».

Ілюстрація з “Посібника з використання противотанкових іжаків в мирний час»

Ілюстрація з “Посібника з використання противотанкових іжаків в мирний час»

Софія розцінює свою роботу не як дизайнерський проєкт, а насамперед як практичну пораду для мешканців міст і сіл, підказку, як використовувати елементи барикад у мирний час. Інструкція знаходиться у відкритому доступі. На сайті можна також побачити приклад реалізації.

Міська лава з протитанкового їжака від «Космос Табір» та авторка ідеї Софія Бондар

Попереду волога та холодна осінь. Волонтери готуються до того, що їм доведеться продовжувати виробництво обладнання для фронту й оборони, а можливо, й наростити оберти. У спадок від «весни-яку-у-нас-відібрали» у гаражах і майстернях залишилися верстати, плазморізи, деталі, креслення та запас металобрухту. Прибирати все це поки що зарано.

Набутий досвід роботи з грубим металом архітектори, художники й арбористи не вважають зайвим. Кожен зізнається, що нервова робота, як і процес вибудовування нових комунікацій і логістики, змушувала переживати перепади настрою в полярних амплітудах від «хай вам грець» до «ми неймовірні». Але всі проблеми та складності компенсує відчуття потрібності та зворотний зв’язок, нехай навіть обмежений скупими словами «пришліть іще». Як лаконічно констатував Валерій Десятник: «Ми склалися, як пазл. Ми на своєму місці».

 

 

Смотрите также

Архитекторы против войны. Антон Целовальник — об искусстве, которое находит вас повсюду, маленьких буксирах в бурном море и самых вкусных апельсинах

Архитекторы против войны. Джулия Бартл: верьте и работайте

Сергей Целовальник. Архитектор против войны

Архитекторы против войны. Ольга Клейтман и ее родной Харьков