Дмитро Каладжиєв: «Моя увага спрямована на горизонт»

«Архітектори проти війни» — так ми назвали цикл публікацій, де розмовляємо зі справжніми героями: до війни — архітекторами, урбаністами, дизайнерами, декораторами, художниками, а в новій дійсності — військовими, волонтерами, громадськими діячами. Ділимося історіями цих людей і висловлюємо велику подяку всім тим, хто наближає нашу перемогу.

Із Дмитром Каладжиєвим, архітектурним консультантом компанії Reynaers Aluminium, наша редакція спілкувалася не раз. Ми разом брали участь у багатьох фахових зустрічах, зверталися до нього за коментарями щодо архітектурних інновацій, розмовляли про естетику та функціональність засобів виразності архітектурної «мови» — фасадних конструкцій і скління.

Сьогодні побачити Дмитра на звичному робочому місці в офісі можна нечасто — він захищає рідну країну. І теми для розмови з’явилися інші: про думки та досвід, про побачене за ці місяці протистояння. Його енергія, як завжди, сильна й оптимістична, і це відчуваєш у кожній відповіді.

Дмитро Каладжиєв, архітектурний консультант Reynaers

Дмитро Каладжиєв, архітектурний консультант Reynaers

Дев’ять років війни і боротьби України за мирне майбутнє, які після повномасштабного вторгнення росії на нашу землю 24 лютого вийшли на більш складний і запеклий виток. Цей новий час потребує від багатьох із нас надзусиль. Лише оберт стрілки на годиннику історії, та ціла вічність — для кожного українця.

Дмитро Каладжиєв згадує минуле: десять років тому, до 2014 року, працював регіональним менеджером Reynaers Aluminium у Донецьку та Луганську.

«Більшість людей, яких я тоді зустрічав, були вкрай працьовитими, та водночас політично інертними українцями. Таких багато і в моєму рідному Дніпрі. Після 2014 року більшість із них евакуювали свої бізнеси або ж вимушені були їх покинути. Але були й одиниці, що телефонували й казали: “Викусіть, хохли, тєпєрь ми в росії!”. Думка про те, що Донбас і Крим доведеться повертати силою, була тоді примарною й постійно гналася геть».

Незважаючи на те, що часи вже почалися нелегкі, з переїздом із Дніпра до Києва шість років тому архітекторові відкрилися найбільші й найцікавіші проєкти України й закордону. Майже всі думки були віддані родині — коханій дружині і донькам, щастя працювати й будувати сім’ю стало керівним імпульсом у житті.

З переїздом із Дніпра до Києва архітекторові відкрилися найбільші й найцікавіші проєкти України й закордону

«Щодо громадянської позиції, я був чи не єдиним у компанії, хто припинив спілкування з колегами з росії як повсякденно, так і під час міжнародних зустрічей. Іноді це оберталось і конфліктами. В той час за це деякі співробітники вважали мене мало не екстремістом, що не керується високими стандартами толерантності європейської компанії», — згадує Дмитро.

Про 24 лютого Каладжиєв розповідає: вже після перших повідомлень про бомбардування було ясно без сумнівів, що росія пішла у відкритий наступ. «Я попіклувався, щоб у дружини та дітей було все необхідне. Рішення про те, що вони лишаються вдома, було непростим, і я довірився відчуттям дружини, вона виявилася права».

Дмитро Каладжиєв: «Перша думка, що виникла тоді, — зробити все, щоб cтримати ворога, відкинути від міста, де твоя родина. А думка про те, що ти став часточкою спротиву цілої країни, приходить згодом і надихає»

Вечір четверга Дмитро зустрів у черзі до рекрутера в ТРО.

Свої думки і вибір у той момент пояснює так: «Рішення приєднатися до Збройних сил було виключно власним, майже егоїстичним. Перша думка, що виникла тоді, — зробити все, щоб cтримати ворога, відкинути від міста, де твоя родина. Тому піти саме в тероборону видавалося логічним, особливо мені, як цілком цивільній людині. А думка про те, що ти став часточкою спротиву цілої країни, приходить згодом і надихає.

Давнім захопленням Дмитра Каладжиєва була і залишається художня фотографія. Його очі звикли помічати красу навіть у непростих військових умовах. Фото: Дмитро Каладжиєв, воєнний час, 2022 р.

Батько підтримав моє рішення, за що я йому дуже вдячний, він, до речі, теж лишився вдома, хоча має можливість виїхати за кордон. Дружина стійко подолала шок і досі міцно тримається в умовах воєнного часу, чим викликає моє безмірне захоплення».

«Багато хто з колег виказав підтримку, дехто з них уже волонтерив і пропонував допомогу, але, на щастя, нас забезпечили найкращим чином, тож натомість вони змогли допомогти тим, хто цього дійсно потребував. За деякими специфічними інструментами, як, наприклад, «кішки» для розмінування, я звернувся до партнера з колишніх проєктів. Він радо і якісно виконав їх у кількості, що вистачило на цілий батальйон!» — згадує Дмитро.

Дмитро Каладжиєв: «У професійній галузі перед тобою стоять цілі, а засоби їх досягнення ти найчастіше можеш визначати довільно. В армії свободи менше, втім, ідеї тут теж вітаються»

Розповідаючи про коло своїх повноважень, Каладжиєв говорить: найбільш буремні події для нього наразі позаду, ними були оборона Києва та будівництво укріплень у прилеглих районах. Теперішню ж службу в ланці протиповітряної оборони з притаманним йому оптимізмом називає «курортом», порівняно з передовою, де побратими ризикують життями щохвилини.

«Хоча відповідальність від моїх дій теж відчувається неабияк», — ділиться він.

За словами архітектора, система комунікації та виконання задач на військовій службі відрізняються від того, як йому доводилося діяти раніше: «У професійній галузі перед тобою стоять цілі, а засоби їх досягнення ти найчастіше можеш визначати довільно. В армії свободи менше, втім, ідеї тут теж вітаються.

Більшість командирів, яких я зустрів, цінують і залучають індивідуальні здібності кожного солдата, є вихід і творчим силам, наприклад, у будівництві укріплень та облаштуванні польового побуту. В цілому інструктажі, навчання, братерство та взаємна підтримка в Збройних силах допомагають швидко стати органічним членом команди. Звикати до чогось я не схильний, тому перебудовувати себе не було важко».

Фото з особистого архіву Дмитра Каладжиєва, воєнний час, 2022 р.

«Підтримувати бойовий дух найлегше, бо на нашому боці істина. А коли є дух, і решта вдається легко: я бачив тут офіцерів, що приспівуючи прибирали вбиральню, і солдатів, які сварилися, хто з них краще облаштує бліндаж, — розповідає Каладжиєв. — Найважче в сьогоденні — надовго розлучатися з родиною. Все інше — то дрібниці, які в сучасній армії влаштовані добре: харчування, побут, вільний час — усього достатньо».

Питання, яке зараз лунає досить часто і яке стали піднімати як громадські діячі, публічні спікери, так і консультуючі психологи, — звикання до війни. Чи це очікувана, захисна реакція людини на події, що розгортаються, чи те, що нас ослаблює, чи добре це, чи погано. За словами Дмитра, йому складно розмірковувати про психологію звикання, він цього не відчуває або ж не усвідомлює.

«Коли є дух, і решта вдається легко: я бачив тут офіцерів, що приспівуючи прибирали вбиральню, і солдатів, які сварилися, хто з них краще облаштує бліндаж»

Війна є страшною в тій буденності, з якою вона занурює у світ втрат і руйнувань. Вона неможливо далека від будь-якої естетики, проте ми залишаємося людьми, і сутність кожного з нас — творча. Це і є, напевне, найбільш людське, глибинна зернина, притаманна нормальній особистості. Саме це в нас протистоїть деструкції, допомагає відчувати зв’язок із реальністю, вищою за війну, згадувати про те, чим ми надихалися до неї і що відродиться після неї.

Давнім захопленням Дмитра Каладжиєва була і залишається художня фотографія. Його очі звикли помічати красу, виокремлювати її елементи з навколишньої дійсності.

Сам він каже про це так: «Шукати композицію довкола — мабуть, щось типу звички ще з академії. А знайти її — дійсно маленьке задоволення».

Фото з особистого архіву Дмитра Каладжиєва, воєнний час, 2022 р.

Дмитро Каладжиєв: «Шукати композицію довкола — мабуть, щось типу звички ще з академії. А знайти її — дійсно маленьке задоволення»

У частині розповіді про минулі роки і переїзд до столиці для роботи в головному українському офісі Reynaers Дмитро згадував: із того часу вдалося відвідати з родиною багато дійсно вражаючих місць Київщини та всієї України.

Риючи бліндажі глибиною до 3,5 метрів або розчищаючи сотні метрів траншей, і вже знайомі, і нові місця йому вдалося побачити й відчути по-іншому. Дмитро каже, що йому і тут пощастило: робив це поза бойовими діями та під час варти мав розкіш милуватися мальовничими полями й луками, що оточували позиції. В різних куточках України Дмитро Каладжиєв буває і зараз, під час виїзних навчань із тактики, саперної справи й такмеду, у яких регулярно бере участь.

Фото з особистого архіву Дмитра Каладжиєва, воєнний час, 2022 р.

Архітектор, архітектурний експерт, фотограф — до наявних креативних граней особистості Дмитра Каладжиєва додалася ще одна, і активізувалася вона саме під час війни. Він створює сатиричні комікси на «злобу дня», про події, які його «зачепили». Знайшлося місце в цій сатирі і для зображення ворога. Зараз робіт близько двадцяти, і, здається, вони стають дедалі популярнішими: до розмови з Дмитром ми бачили ці замальовки в публікаціях телеграм-каналів і соцмереж, втім, гадки не мали про те, хто їхній автор.

Комікс «Bowl prize». Автор: Дмитро Каладжиєв

«Ідея коміксу виникає від сильного емоційного переживання якоїсь новини або ж як засіб виплеснути зайву емоцію»

Скетч «Оленівка». Автор: Дмитро Каладжиєв

«Ідея коміксу виникає від сильного емоційного переживання якоїсь новини або ж як засіб виплеснути зайву злість, емоцію. Обмежені засоби й польові умови підказали початково примітивістську стилістику, і так і пішло», — пояснює свої роботи Дмитро Каладжиєв.

Комікс «Діти». Автор: Дмитро Каладжиєв

Комікс «Діти». Автор: Дмитро Каладжиєв

Комікс «Здобич». Автор: Дмитро Каладжиєв

Комікс «Папа». Автор: Дмитро Каладжиєв

Комікс «Протести». Автор: Дмитро Каладжиєв

Reynaers Aluminium — бельгійська компанія із шістдесятирічним досвідом роботи, інновації й арсенал рішень якої не раз здійснювали переворот на світовому ринку фасадних систем. Український офіс компанії продовжує працювати в умовах війни, зберігши штат у більш ніж 100 працівників. Мобілізовані співробітники (бо ж у «Рейнарс» це не тільки Дмитро) отримують фінансову підтримку, їх чекають на робочих місцях, як тільки настане мирний час.

«Наш київський офіс не раз створював і реалізовував унікальні ідеї для компанії, ми навіть запровадили кілька інновацій для всього ринку фасадних систем, — розповідає Дмитро Каладжиєв. — Як не дивно, і у війну є сміливі замовники, що закінчують, ба навіть починають нові проєкти. Епізодично у мене є можливість їх консультувати завдяки заздалегідь створеним нами потужним онлайн-інструментам із доступом через смартфон. Що ж до новацій, складається таке враження, що під час війни в Україні європейці в цілому трохи пригальмували з новими розробками, можливо, ще й «привид» ковіду майорить. Не можу знати більше про життя та плани компанії, бо наразі моя увага спрямована на горизонт».

Дмитро Каладжиєв: «Я не просто вірю в успіх, а знаю про нього, знаю про справжні можливості, яких нам не можна соромитися»

Дмитро відзначає велику підтримку компанії, незважаючи на скасування обов’язкових виплат мобілізованим співробітникам у країні: «Я це дуже ціную, це дає більше можливостей для придбання специфічного спорядження та донатів на потреби армії». Роботі в Reynaers Каладжиєв присвятив багато років, він глибоко занурений у професійну специфіку і після перемоги планує поновити роботу рівно там, де вимушений був перерватися.

У міркуваннях про те, що відбуватиметься в нашій країні згодом, після завершення війни, архітектор зазначає: не просто вірить в успіх, а знає про нього, знає про справжні можливості, яких нам не можна соромитися.

«Упевнений, що перемога стане поштовхом для блискучого відродження України. Слава Україні!».

 

 

Читайте також

Ігор Райков: топ-менеджмент для перемоги. Сила управляти своїм життям

Віталій Бойко. Військова й економічна оборона

Архітектори проти війни. Антон Целовальник — про мистецтво, яке знаходить тебе всюди, маленькі буксирчики в буремному морі й найсмачніші апельсини