Рятуючи спадщину. Чернігівщина: земля старих секретів

Україна — одна велика історична локація, але, на жаль, ми поволі втрачаємо наші культурні пам’ятки. Якщо до повномасштабної війни вже існувала проблема зникнення об’єктів спадщини з ментальної мапи, то зараз ми зіткнулися з більшим ризиком їх фізичної втрати. Особливо гостро це питання постає в малих містах, насамперед прифронтових регіонів. Щоб зберегти архітектурне та історичне надбання, потрібні миттєве реагування, централізована державна політика, потужна підтримка як із середини країни, так і ззовні.

Що із цього відбувається фактично — говоримо з нашими експертами. Про масштаби руйнацій і воєнні злочини, про охорону будівель та евакуацію музейних експонатів, про сучасні технології, діджиталізацію, методи відновлення й досвід співпраці з іноземними колегами, про плани на відбудову, допомогу митцям, про культурний потенціал і популяризацію пам’яток. Зокрема фокусуємося на стародавній українській землі — Чернігівщині.

Коли загарбники з країни-агресорки вторгаються на наші землі, чи не перше, що вони коять на окупованих територіях, — спотворюють дороговкази, змінюючи українські назви на російські аналоги: боротьба з ворогом іде не лише за кордони, міста та села, а й за право мати свою державність, мову, культуру, за право називатися Україною. Саме тому окупанти цинічно обстрілюють меморіали, знищують книжки та історичні архіви, руйнують ракетами університети, собори, пам’ятники, крадуть і вивозять найцінніші твори мистецтва.

За словами міністра культури та інформаційної політики Олександра Ткаченко, за 100 діб війни було знищено 370 пам’яток культурної спадщини. Станом на 15 липня Міністерство культури зафіксувало 423 випадки ушкодження чи руйнування об’єктів. На сьогодні, за даними Штабу порятунку спадщини, рф зруйнувала 22 пам’ятки національного значення, близько 130 нерухомих об’єктів, півтори сотні культових споруд християнської, мусульманської та єврейської конфесій включно, понад три десятки музеїв та чотири десятки бібліотек, із півсотні пам’ятників, близько шістдесяти театрів, кінотеатрів і культурних центрів. Загальний збиток у цій сфері становить понад 6 мільярдів євро.

Найбільших утрат культурна спадщина, звичайно ж, зазнала в прикордонних регіонах. Серед них опинилася й Чернігівська область. А саме вона має надзвичайну концентрацію природних, історичних, археологічних, архітектурних і мистецьких пам’яток не тільки всеукраїнського, але й світового рівня.

Садиба Галаганів біля села Сокиринці. Фото: Олександр К. / Unsplash

Земля Тичини й Довженка. Культурно-туристичний потенціал

Історія Чернігівщини нараховує багато тисячоліть. Чернігів — одне з найстаріших міст України та найбільших європейських міст Середньовіччя, якому понад 1300 років. Тут збереглися храми ХІ–ХІІ століть, які становлять найбільшу концентрацію архітектурних пам’яток цього періоду в Центрально-Східній Європі. Та, окрім самого центру, в малих містах і селах зосереджена рекордна кількість об’єктів культурної спадщини, зокрема національного значення. Це земля, де формувалася наша мова й культура. Чернігівщина подарувала нам Павла Тичину й Івана Кочергу, Григорія Верьовку та Лева Ревуцького. Саме тут, на берегах Десни, народився й провів дитинство Олександр Довженко, свою акторську діяльність почала Марія Заньковецька, тут писали Михайло Коцюбинський, Марко Вовчок і Микола Вербицький.

Тетяна Коржинська

Юрій Ткач

Сергій Лаєвський

Артем Глущенко

Цей регіон має потужний культурно-туристичний потенціал, бо є унікальним як в історичному, так і в рекреаційному напрямах, вважає Тетяна Коржинська, керівник Чернігівського обласного центру розвитку туризму. «Тут «розпорошені» такі унікальності, яких практично нема ніде, — розповідає Тетяна, — у Чернігові знаходиться найбільша підземна церква Східної Європи — Феодосія Тотемського в Антонієвих печерах, у селі Мізин — найвідоміша палеолітична стоянка первісних людей і найдавніші та єдині у світі її знахідки — ударні музичні інструменти, виготовлені з бивня мамонта. У Межирічинському парку на Козелеччині розташоване найбільше в Україні верхове болото, унікальна природна пам’ятка, залишки тундри льодовикового періоду. А ще — велика кількість дерев’яних храмів, рідкісні палацово-паркові комплекси в місті Батурин, селах Сокиринці та Вишеньки…».

Юрій Ткач, директор Чернігівського обласного художнього музею імені Григорія Галагана, серед малих міст краю виділив Новгород-Сіверський і Ніжин, через цікаву й багату архітектуру. Сергій Лаєвський, директор Чернігівського історичного обласного музею імені Василя Тарновського, до чималого переліку додав Седнів, Любеч, Прилуки, Качанівку й Сосницю. «Унікальним на Чернігівщині є дерев’яне мереживо будинків, вишуканий різьблений декор фасадів, — розповідає Артем Глущенко, начальник Управління містобудування та архітектури обласної державної адміністрації Чернігова, — також варто зазначити, що в архітектурі Чернігівщини класицизм запроваджено раніше, ніж в інших областях країни. До речі у Качанівці збудований у 1770 році, а Білий дім у США, з яким його часто порівнюють, — у 1800-му».

«Недаремно Михайло Грушевський казав, що в Чернігові поховані секрети Старої України і зародки Нової, — розповідає Сергій Лаєвський, — усі перераховані міста дійсно приваблюють мальовничою природою, пам’ятками археології, дерев’яною та кам’яною архітектурою, неабиякою князівською та козацькою історією». Лаєвський згадує садибу родини Лизогубів у Седневі, де збереглися маєток, кам’яниця, дерев’яна церква (до речі, тут знімали знаменитого «Вія»). «Краєвиди, мальовані ще Тарасом Шевченком та Андрієм Лизогубом, уже понад 70 років приваблюють художників із різних куточків світу, — розповідає Сергій, — ці сюжети представлені в багатьох музейних і приватних збірках».

Величезну туристично-фестивальну перспективу, на думку Лаєвського, має і Шестовицький археологічний комплекс, найбільший в Україні табір вікінгів, що складається з городища ІХ–Х століть, курганного могильника, посаду. «Роками на березі Десни тут відбувався фестиваль історичної реконструкції «Коровель», на який з’їжджалися з України, Польщі, Швеції, Норвегії, — розповідає Сергій, — ми створювали виставки, було живе спілкування, потужні наукові форуми і, звісно, реконструкції боїв». Протягом багатьох років комплекс досліджувався археологами: наукові матеріали зберігаються в київських музеях і Чернігівському історичному музеї імені Василя Тарновського. І просто зараз скандинавські матеріали з чернігівського музею експонуються в Данії.

Втрати війни

У 1945 році Чернігів визнали одним із найбільш покалічених міст Європи, його було знищено майже на 70%. У 2022-му стародавнє місто знову зазнало масштабних бомбардувань, але вже російськими окупантами. Наразі зруйновано близько чверті його площі.

Вже в перші дні війни внаслідок ракетного обстрілу в Чернігові палало управління Служби безпеки України, розташоване в будівлі 1904 року. В підсумку знищений архів Служби безпеки, де зберігалися справи репресованих громадян Чернігівщини, а також документи радянської спецслужби. 27 лютого російські війська спотворили будівлю Чернігівського обласного молодіжного центру (колишній кінотеатр ім. Щорса). Зведений у 1939 році, він був зруйнований під час Другої світової, а в 1947-му — відбудований. Символічно, що у стінах цієї будівлі свого часу проходив судовий процес щодо німецьких та угорських військовополонених. На Чернігівщині знищена історична пам’ятка — альтанка на схилі Болдиних гір, що була зведена в 1911 році на честь візиту Миколи ІІ.

Будівля Чернігівського обласного молодіжного центру (кінотеатр Щорса). Фото: Виноградов А. И. / Wikipedia.org

Пошкоджень зазнало чимало релігійних споруд. Постраждав ансамбль Троїцько-Іллінського монастиря та Єлецький Успенський монастир, наполовину зруйнована церква святителя Феодосія. Пошкоджено Воскресенську, Катерининську та Свято-Казанську церкви й меморіал із каплицею архангела Михаїла на кладовищі «Яцево». Храми ХІ–ХІІ століть у Дитинці, незважаючи на бомбардування, серйозно не постраждали. Значних втрат зазнала Вознесенська церква в Лукашівці.

Втрачено декілька бібліотек. Частково зруйновані центральна міська бібліотека імені Михайла Коцюбинського, бібліотека для дітей імені Олександра Довженка, які розташовані в одній будівлі. Пошкоджено будівлю Дворянського земельного банку початку ХХ століття, що належить до рідкісного північного українського модерну. Тут знаходиться обласна універсальна наукова бібліотека імені Короленка. Це найбільша книгозбірня регіону, загальний фонд якої налічує 868 тисяч примірників.

Ворог нещадно руйнує музеї Чернігова. Був пошкоджений фасад і частина експозиції Військово-історичного музею, музей-заповідник Михайла Коцюбинського. Пошкодження отримав обласний художній музей імені Григорія Галагана: постраждав фасад і третина вікон будівлі. Музей було створено в 1983 році. У його колекції понад 9000 творів мистецтва від XVI століття й до сьогодення. «Наш музей зосереджує свою діяльність на демонструванні мистецької спадщини краю, це стосується як живопису, графіки, іконописної спадщини, так і декоративно-ужиткового мистецтва та скульптури. Ну і, звісно, є й саме зібрання родини Галаганів, — розповідає Юрій Ткач, директор Чернігівського обласного художнього музею імені Григорія Галагана. — Звичайна діяльність музею наразі призупинена, робота перемістилася в онлайн-формат, у рамках якого ми готуємо виставки та публікації, також продовжуємо надавати експертні висновки щодо творів мистецтва».

Музей українських старожитностей Тарновського. Фото: Nomad0212 / wikimedia.org

Садиба родини Лизогубів (філія Чернігівського обласного історичного музею імені В. В. Тарновського). Джерело зображення: Туристичний портал Чернігівської області «Чернігівщина туристична»

Качанівка. Палац і парк в садибі Тарновських. Фото: segodnya.ua

Будівля Чернігівського обласного художнього музею імені Григорія Галагана. Фото: Юрій Ткач / Wikipedia.org

Музей українських старожитностей Тарновського. Фото: Nomad0212 / wikimedia.org

Садиба родини Лизогубів (філія Чернігівського обласного історичного музею імені В. В. Тарновського). Джерело зображення: Туристичний портал Чернігівської області «Чернігівщина туристична»

Качанівка. Палац і парк в садибі Тарновських. Фото: segodnya.ua

Будівля Чернігівського обласного художнього музею імені Григорія Галагана. Фото: Юрій Ткач / Wikipedia.org

Собор Різдва Богородиці в Козельці. Фото: segodnya.ua

Собор Різдва Богородиці в Козельці. Фото: segodnya.ua

Окупанти зруйнували будинок Музею українських старожитностей Василя Тарновського, в якому наразі розміщена Чернігівська обласна бібліотека для юнацтва. Цінні предмети музею — картини, археологічні знахідки, зброю, зібрання «шевченкіани», артефакти козацької доби — родина Тарновських збирала протягом ХІХ століття. На щастя, цінна колекція не постраждала, оскільки останнім часом будівля функціонувала як бібліотека, а всі експонати зберігалися в Чернігівському історичному обласному музеї Тарновського. «Ця будівля — найболючіша втрата серед поранених рашистами пам’яток, — розповідає Сергій Лаєвський, директор Чернігівського історичного обласного музею імені Василя Тарновського, — її звели в середині ХІХ століття як майстерні, а наприкінці 1890-х років перебудували спеціально для музею. Будівля витримала захоплення міста більшовиками у 1918 і 1919 роках і Другу світову. Але дві 500-кілограмові фугасні бомби перетворили споруду на руїну. Фото цього ошатного, збудованого в готичному стилі будинку облетіли світ. Я не знаю, на чому цей будинок тримається зараз, майже без даху і без однієї стіни. Можливо музейний і бібліотечний дух не дає йому впасти. Там, усередині, на залишках стіни вціліла кам’яна плита з написом «Памяти Василия Васильевича Тарновского, Черниговское Губернское Земство»».

Фіксація злочинів і облік в інформаційно-культурному просторі

Владислав Берковський

Ігор Пошивайло

«Наразі ніхто не може визначити загальну кількість пам’яток культурної спадщини України, — наголошує Владислав Берковський, виконавчий директор Українського культурного фонду(УКФ), — бо цілеспрямованої державної політики з виявлення об’єктів і внесення в державний реєстр не було, і це велика проблема». Також Владислав зауважив, що, окрім архітектурної спадщини, є й звичайні будівлі, які містять культурне надбання, але їхнього обліку теж не було в культурно-інформаційному просторі. Особливо трагічною ця картина є в маленьких містечках, зокрема на Чернігівщині. І з початку повномасштабного вторгнення ситуація, звичайно, ще більше загострилася. Тому документація руйнацій (хоча б зареєстрованих об’єктів) украй важлива, бо вона є підставою для переходу цих пошкоджень у юридичну площину. Це докази воєнних злочинів країни-агресорки проти української культурної спадщини.

9 березня Міністерство культури та інформаційної політики України оголосило збір інформації про руйнування об’єктів культурної спадщини України. 5 квітня Український культурний фонд запустив інтерактивну «Мапу культурних втрат». За словами Берковського, об’єкти, які там позначаються, проходять дуже сувору перевірку щодо відповідності фактичним пошкодженням. Тому мапа оновлюється раз на тиждень. Окрім цього обліку, УКФ працює над фіксуванням загальних утрат у сфері культури, зокрема ведеться облік трагічно загиблих культурних діячів. УКФ був першою організацією, що провела таке соціальне дослідження. Його взяли за основу Британська Рада, House of Europe та інші міжнародні спільноти для подальшого надання гуманітарної допомоги Україні.

Про аналіз втрат і стану культурної інфраструктури розповів Ігор Пошивайло, генеральний директор Національного музею Революції Гідності, координатор Штабу порятунку спадщини (HERI — Heritage Emergency Response Initiative): «Потужно в цьому питанні нам допомагає Смітсонівський інститут. Американці створили систему супутникового моніторингу 26 тисяч наших культурних об’єктів і допомагають відслідковувати загрозливі ситуації або факти злочинів, особливо в тих місцях, куди у нас немає доступу. Так, лабораторія у Вірджинському музеї природи надала фотознімки першого знищеного рашистами музею в Іванкові. І таких напрацювань чимало. Рано чи пізно, сподіваюся, вони стануть матеріалами в міжнародному суді».

Наслідки воєнних злочинів щодо культурної спадщини фіксують різноманітні громади, волонтери, місцеві ініціативи. Так командою Українського інституту за підтримки проєкту USAID і за участі креативної агенції Green Penguin Media було створено спецпроєкт «Листівки з України», який ілюструє різницю між станом будівель до й після бомбардувань і обстрілів. До листівок увійшли й архітектурні пам’ятки Чернігівської області.

Вознесенська церква в Лукашівці до та після 20.03.2022

Обласне управління СБУ до та після 25.03.2022

Свято-Казанська церква до та після 06.03.2022

Стадіон ім. Ю. Гагаріна до та після 05.03.2022

Чернігівська обласна бібліотека юнацтва до та після 11.03.2022

Елецький Успенський монастир до та після 07.03.2022

Джерело зображень: Ukrainian Institute

Чернігівський обласний молодіжний центр (кінотеатр Щорса) до та після 27.02.2022

Створенням віртуальних музеїв війни займається команда київських волонтерів «Війна впритул», координатором якої є Дмитро Матяш. Проєкт із самого початку був погоджений із Київською міською державною адміністрацією та ДСНС України. Команда співпрацює з МНС, МВС і Міністерством культури. Ці 3D-тури забезпечують ефект присутності в жахливій дійсності, передають болючу хроніку результатів ударів російських окупантів. Нещодавно команда проєкту разом із Discоver UA за підтримки Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської облдержадміністрації та Чернігівського обласного центру розвитку туризму презентувала частину турів, присвячених Чернігівській області. «Перша частина віртуального музею вже доступна для перегляду широкому загалу на нашому сайті «Чернігівщина туристична», — розповідає Тетяна Коржинська, — тут можна побачити руйнації Чернігова та села Новоселівки. Наразі вже проведена зйомка в селах Ягідному, Іванівці, Лукашівці, Анисові, Новому Бикові, Новій Басані, Великій Дорозі, Припутнях та інших селах центральної та південної частин області. Триває їхнє опрацювання та створення відповідних турів. Поки залишається неможливим доступ до північних громад через майже щоденні обстріли ворога. Там також є пошкодження пам’яток, зокрема в Новгород-Сіверському, у Городнянській громаді».

Евакуація культурного надбання

Одним із першочергових завдань культурного сектора в умовах війни є забезпечення евакуації культурного надбання. Але виявилося, що тут країна була не готова ані нормативно, ані кадрово, ані психологічно, запевняє Владислав Берковський. Ось що каже із цього приводу Катерина Чуєва, заступниця Міністра культури та інформаційної політики України з питань європейської інтеграції: «Наявні евакуаційні плани та можливості мусили б бути швидко відкореговані. І щоб зробити всі ці кроки вчасно, треба мати величезну безпечну територію для переміщення предметів». Також Чуєва зауважила, що світова практика наразі схиляється до збереження археологічних пам’яток на місцях (без перевезення в центральні музеї), що робить їх більш вразливими, особливо коли йдеться про невеликі колекції, які розташовані в зонах складного доступу.

Попри офіційний лист Мінкульту про заборону самовільної евакуації музейних експонатів без письмового наказу та відсутність нормативів щодо охорони експозицій в екстрених ситуаціях, деякі керівники музеїв проявляють ініціативу, ризикуючи власним життям. Про свій досвід у цьому питанні нам розповів Сергій Лаєвський. Процес підготовки до евакуації культурного надбання колектив Чернігівського історичного обласного музею імені Василя Тарновського розпочав ще у 2014 році: складалися списки експонатів, проводилися наради та тренування, був розроблений алгоритм дій, закуповувалися пакувальні матеріали. Це повторювалося у 2015 та 2018 роках. У середині січня 2022 року Лаєвський розмовляв із міністерством і просив надати чіткі рекомендації щодо евакуації, але так і не отримав відповідей. Розраховувати довелося на власні сили та площі. Зібравшись 24 лютого, співробітники музею запакували та перенесли у сховище найбільш цінні предмети. Протягом березня-квітня демонтували решту експонатів. «Ідеться про декілька тисяч об’єктів: кераміку, фарфор, скло, метал, тканину, дерево, — розповідає Сергій Лаєвський, — важка, але щоденна, по декілька годин, робота відволікала від страху. Це було важливо не тільки для збереження колекцій, а й для збереження самого себе. А питання про евакуацію виникають і сьогодні. І все це, на жаль, традиційно залишається словами».

Директор Чернігівського обласного музею імені Григорія Галагана Юрій Ткач повідомив, що 24 лютого їхньому колективу вдалося перемістити найціннішу частину музейної колекції в максимально безпечне місце з доступних. «У перші тижні війни міністерство було не на зв’язку і жодної видимої для нас роботи не проводило. Розумію, дуже важко тримати контакт із кількома тисячами музеїв, але за всі попередні роки не було напрацьовано механізмів, які можна було б застосувати одразу після початку вторгнення», — коментує ситуацію Юрій.

Сергій Лаєвський: «Серед мистецьких творів, тисячі з яких зберігаються в музеях Чернігівщини, на думку спадає шата кіота чудотворної ікони Троїцько-Іллінської Богородиці. Цей срібний витвір мистецтва кінця XVII століття зберігається в Чернігівському історичному музеї імені Василя Тарновського. Створена невідомими майстрами в 1695 році, шата складається з 18 срібних пластин. Її нижня частина містить герб гетьмана Івана Мазепи, який і замовив цей шедевр. Ікона, вміщена в шату, зберігалася в Троїцькому соборі, збудованому наприкінці XVII століття коштом того ж Івана Мазепи. У середині 1920-х років ікона зникла, а шату дивом урятували співробітники нашого музею. Розідрана на пластини, вона пережила Другу світову з евакуацією та повоєнні часи. Шата була відреставрована у 2010 році під час підготовки до виставки в Українському музеї в Нью-Йорку. Реставрацію здійснили фахівці Національного науково-дослідного реставраційного центру України (реставратор Віктор Голуб і колеги) коштом родини професора Ярослава Лешка із США».

Cрібна шата кіота чудотворної ікони Троїцько-Іллінської Богородиці, виготовлена коштом гетьмана Івана Мазепи. Джерело фото: відкриті джерела.

Окрім музеїв, цінним складником історико-культурного надбання є архіви. І саме ситуація з порятунком документів є просто катастрофічною. Про це з нами поспілкувався Владислав Берковський: «Наразі не маємо жодного нормативного документа, який би визначав, куди вивозити архів. У підсумку маємо повністю знищений галузевий архів Служби безпеки в Чернігові. Якщо ви хотіли дізнатися, за що репресували вашого діда, то вам уже ніколи це не вдасться. І це провина державної архівної служби, яка мала забезпечити заходи з евакуації та збереження». На жаль, навіть створивши ідеальні умови для евакуації документів та експонатів, ми не можемо вплинути на охорону решти культурного надбання. «Коли на Чернігівщині російські танки заїхали на пам’ятку археології, і рашисти почали копати окопи на історичних курганах, то з нашого, українського боку, винних немає, — наголошує Владислав, — що б ми не робили, які б заборони не встановлювали, це варвари, яке все знищують».

Руїни музею українських старожитностей Тарновського. Фото: Богдан Пошивайло

Консервація. Реставрація. Реконструкція

«Обмеження щодо стабілізації, реставрації чи відбудови пошкоджених будівель визначають самі будівлі, тобто стан, у якому вони перебувають, — пояснює Ігор Пошивайло, — у більшості випадків може й не бути вибору, якщо будівля в аварійному стані. Тут доволі відповідальна й вузькопрофільна робота команд рятувальників, архітекторів, інженерів-конструкторів, реставраторів, які й мають розробити план заходів на коротку та середню перспективу щодо відновлення». Виходячи з категорій «знищено», «пошкоджено», «зруйновано» ми маємо три підходи: консервацію, реставрацію та відбудову. Який із методів застосовувати, буде зрозуміло після закінчення аналізу стану та надання звіту експертів, зазначає Артем Глущенко. За його словами, наразі проводяться підготовчі роботи на пошкоджених пам’ятках архітектури: обстеження на виявлення вибухонебезпечних предметів, візуальні обстеження, комісійні обстеження із залученням фахівців для визначення подальших шляхів відновлення.

Головна мета консервації — припинення подальшої руйнації та фізичне збереження споруди, але в умовах війни цей підхід іще переводить постраждалі об’єкти в іншу площину — площину меморіалізації. «Місцеві громади воліють якнайшвидше позбутися травматичної пам’яті та загоїти всі «рани» в публічному просторі, — розповідає Ігор Пошивайло. — Я — за музеєфікацію війни в архітектурі та публічному просторі. Вважаю, що потрібно зберегти для дітей і наступних поколінь, а може й часом для «ватних» громадян зруйнований Ірпінський міст, фрагменти літака «Мрія», будинок Тарновського в Чернігові, Вознесенську церкву в селі Лукашівка, підвал школи, де окупанти утримували заручників, у сусідньому селі Ягідне… Збереження не означає залишити об’єкти в тому стані, в якому вони є після руйнувань, а зберегти найважливіші автентичні елементи для пам’яті про трагічні події та створити нову ідентичність цих місць, куди після війни приїдуть тисячі туристів, щоб віддати шану героїзму та стійкості українців, укотре пересвідчитися у злочинах окупантів та варварстві рф і залишити відчуття для подальших дій, аби справді «ніколи знову»».

Щодо пошкоджених об’єктів буде здійснюватися реставрація або реконструкція, пояснює Владислав Берковський. Прикладом тут може стати одна зі старовинних залізничних станцій на Чернігівщині. Унаслідок вибухів вокзал згорів, але стіни залишилися. Їх треба відновити, пофарбувати, зчистити обгоріле, зробити дах — будівля збережена. Головна особливість такої реставрації — пам’ятка архітектури повинна зберегти свою унікальність, автентичність, наголошує Артем Глущенко. «На жаль, це не завжди можливо, а в законодавстві немає відповідних нормативів щодо таких випадків, тому нормативні акти потрібно переглянути з метою внесення винятків, особливо враховуючи ситуацію в країні й те, що Чернігівщина й надалі піддається регулярним обстрілам».

Наразі 70 об’єктів української культурної спадщини повністю знищені. Тут рішення щодо подальших дій будуть приймати архітектори, історики, урбаністи. «Наприклад, житловий будинок ХIХ сторіччя, який був у Чернігові. Після влучення ракети від нього залишилася купа цегли. Відбудовувати його є сенс, але в місті Чернігів таких будівель є декілька, — розповідає Берковський, — і є ймовірність, що на його місці будуватиметься нова споруда. Найважливіша проблема, щоб оцей шлях, особливо в малих містечках, не став найпопулярнішим».

Експедиція Штабу порятунку спадщини у Чернігівську область. Фото: Богдан Пошивайло

Долучення міжнародної спільноти

Одразу після деблокади Чернігова та відступу росіян обласний центр і весь регіон почали налагоджувати партнерські стосунки як з окремими організаціями, містами, так і з цілими країнами. У середині липня представники світових організацій, які опікуються збереженням і охороною культурно-історичних місць у світі, відвідали зруйновані містечка Чернігівщини. Польське місто Жешув стало новим містом-побратимом Чернігова. Про готовність допомогти у відновленні Чернігівщини оголосили Франція, Норвегія, Латвія. Латвійські партнери готові надати допомогу із бізнесових кіл, а також звернутися до ЄС щодо додаткового фінансування.

Залучення міжнародної спільноти є дуже важливим кроком до відновлення культурної спадщини. У цьому напрямку титанічну роботу виконує Штаб порятунку спадщини. На міжнародному рівні він співпрацює з Організацією Об’єднаних Націй із питань освіти, науки і культури (UNESCO), Міжнародним центром із дослідження, збереження та реставрації культурних цінностей (ICCROM), Міжнародною радою музеїв (ІCOM), Міжнародною радою з охорони пам’яток та історичних місць (ІСОМОS), Комітетом ICOM з підвищення стійкості музеїв до надзвичайних ситуацій (ICOM-DRMC), Смітсонівською ініціативою з порятунку культурної спадщини (SCRI), Загальноєвропейською федерацією асоціацій із захисту культурної спадщини Europa Nostra, Heritage for Peace (Нідерланди-Сирія)… І це тільки третина переліку. Ігор Пошивайло розповів, що співпраця охоплює чимало напрямків: координацію із надання інституціям пакувальних чи реставраційних матеріалів, захисного обладнання та фінансової допомоги, проведення тренінгів, адаптування та поширення в Україні світового методичного та практичного досвіду захисту спадщини під час війни, документування пошкоджених об’єктів, накладення санкцій на культурний сектор країни-агресорки.

Тереза Патрісіо, Президентка Міжнародної ради з охорони пам’яток та історичних місць (ICOMOS). Фото: Богдан Пошивайло

Тереза Патрісіо, президентка та Зейнеп Гюль Унал, віцепрезидентка Міжнародної ради з охорони пам’яток та історичних місць (ICOMOS). Фото: Богдан Пошивайло

Чималий внесок зробив УКФ. Владислав Берковський зазначив, що з перших днів повномасштабної війни Український культурний фонд почав звертатися до всієї міжнародної спільноти із закликом зупинити російську агресію та посприяти охороні культурної спадщини України. У перший місяць співробітниками фонду було надіслано більше п’яти тисяч звернень про припинення співпраці з росією, з російськими культурними агенціями. «Російська культура має опинитися в ізоляції. Її не повинно бути у світовому просторі», — коментує ситуацію Берковський. Саме завдяки УКФ багато інституцій виключили росіян зі свого складу і підтримали Україну.

Сергій Лаєвський розповів про роль міжнародної спільноти та українських фондів щодо підтримки музеїв: «Завдяки грантовій допомозі Міжнародного альянсу для захисту спадщини в зонах конфлікту (ALIPH) ми закупили обладнання для облаштування фондосховищ у приміщеннях музею і сьогодні переміщуємо наші колекції. Крім того, велику допомогу надають численні партнери: Ukraine Art Aid Center, пан Штефан Домпке та його команда і цілий ланцюжок волонтерів в Україні, Штаб порятунку спадщини та їхня неймовірна команда. Неможливо переоцінити їхню працю. Я навіть не уявляю всі ці зусилля. Музеї зазвичай бачать кінцевий результат — машину з усім необхідним біля порогу».

За словами Юрія Ткача, Чернігівський обласний художній музей імені Григорія Галагана отримав фінансову допомогу від фонду ALIPH на пакувальні матеріали, автономне джерело живлення (сонячну станцію) та обладнання для захисту вікон. Окрім цього, від Комітету допомоги українським музеям, безпосередньо від інституту Павла Владковіца (Польща), — на обладнання для оцифрування музейної колекції.

Діджиталізація культурної спадщини та 3D-сканування

Фото: Богдан Пошивайло

В умовах війни важко спрогнозувати, який об’єкт культурної спадщини може опинитися в зоні бойових дій і що станеться з тим, який уже опинився. Тому гострим питанням наразі є створення цифрових архівів. 12 липня 2022 року Міністерство культури та інформаційної політики анонсувало створення цифрової платформи управління національною культурною спадщиною у співпраці з ЮНЕСКО для збереження, генерації та контролю інформації про культурну спадщину у відкритому доступі. Збереження даних на фізичних носіях або серверах в Україні не гарантує безпеки, тому світова спільнота надає свої серверні потужності й цифровий простір.

До оцифрування спадщини долучилася низка українських ініціатив. Волонтери та креативні команди створюють електронні версії документів, мап, книг, живопису, музики, кіно, будинків. Команда Skeiron працює над візуальним архівом 3D-моделей пам’яток України. Команда Pixelated Realities удосконалює методи збереження об’єктів через цифрове виробництво. Під час повномасштабного вторгнення вони втілюють проєкт Museum of Ukrainian Victory.

«Оцінка втрат і ризиків може допомогти швидко визначити план дій щодо стабілізації та раннього відновлення зруйнованих об’єктів, а отже, допомогти визначити пріоритети для відбудови, зорієнтувати щодо обсягу робіт», — розповідає Ігор Пошивайло

Фото: Богдан Пошивайло

Одним із найсучасніших і найбільш ефективних методів аналізу із залученням діджиталізації є 3D-сканування. Воно дає змогу максимально детально та якісно задокументувати стан об’єкта, щоб потім працювати з програмою його реставрації, реконструкції чи відновлення. «Ця інформація лягає в основу реставраційних проєктів, — пояснила Катерина Чуєва, — наприклад, у будівлі бібліотеки в Чернігові, яка є одним із перших музеїв на території України, 3D-сканування дає змогу максимально повно зафіксувати пошкодження, проаналізувати їх. Сканування проводиться ззовні та зсередини, фахівці обстежують конструкції та можуть дати певні висновки й рекомендації».

«Оцінка втрат і ризиків може допомогти швидко визначити план дій щодо стабілізації та раннього відновлення зруйнованих об’єктів, а отже, допомогти визначити пріоритети для відбудови, зорієнтувати щодо обсягу робіт», — розповідає Ігор Пошивайло. Він вважає, що необхідно активніше запроваджувати системне лазерне сканування та фотограмметрію об’єктів, створення їхніх 3D-моделей, що дозволить не лише фіксувати пошкодження, але й відстежувати подальші зміни, застосовувати ці дані для процесів музеєфікації. «У нас уже активно застосовується аерофотографування пам’яток. Лазерне сканування — наступний важливий етап, і насправді це не так і складно, необхідно пройти певний вишкіл і придбати дороговартісний сканер і програму, — розповідає Пошивайло, — один із наших партнерів, французький архітектор зі Швейцарії Еммануель Дюранд у кількох експедиціях зі Штабом продемонстрував можливість і необхідність опановувати цю спеціальність більшості українських фахівців».

Штаб порятунку спадщини під час фіксації руйнувань будівель у Чернігівській області

Французький архітектор, партнер Штабу порятунку спадщини, Еммануель Дюранд у Чернігові

Експедиція Штабу порятунку спадщини на Чернігівщину, Вознесенська церква в селі Лукашівка

3D-сканування дає змогу максимально повно зафіксувати та проаналізувати пошкодження

В експедиції Штабу порятунку спадщини на Чернігівщину спеціалісти задокументували такі об’єкти, як Вознесенська церква в селі Лукашівка, Чернігівський обласний молодіжний центр, будівля Музею українських старожитностей Василя Тарновського. «Ці об’єкти разом із нами документували представники міжнародних організацій ІСОМОS та ICCROM, а лазерне сканування здійснювали швейцарські та литовські експерти. Тож є сподівання, що вони увійдуть у план відновлення України, представлений у Лугано, і весь цивілізований світ допоможе нам відбудувати пам’ятки та зберегти нашу культурну й національну ідентичність», — говорить Ігор Пошивайло.

Допомога митцям

Окрім допомоги, спрямованої безпосередньо на збереження архітектури та культурного надбання, наразі ведеться активна робота з підтримки заходів культури й окремих митців. Культура може та повинна розвиватися навіть в умовах війни. Мистецький фронт — не менш важливий сектор у наближенні нашої перемоги.

За перші чотири місяці Штаб порятунку спадщини надав допомогу 120 музеям і культурним установам із 22-х областей. Він ініціював Стипендію солідарності в збереженні культурної спадщини України, яку фінансово забезпечують загальноєвропейська федерація асоціацій культури Europa Nostra та Фонд світової спадщини (Global Heritage Fund) у партнерстві з Міжнародним альянсом із захисту спадщини в зонах конфлікту — фондом АЛІФ (ALIPH Foundation). «Перший транш зібраних коштів сягає 100 000 євро, з яких українські активні музейники, бібліотекарі, архівісти, художники-реставратори, культурні активісти отримають одноразову стипендію у 500 євро», — повідомив Ігор Пошивайло.

УКФ розробив платформу «Культурний простір», яка охоплює три напрямки: допомогу митцям; допомогу установам і організаціям; підтримку проєктів, які пов’язані з війною, поширенням інформації про Україну за кордоном. Допомога митцям передбачає виділення коштів на відновлення митецької діяльності у різних сферах: літературі та видавництві, архітектурі та дизайні, кінематографі, музиці, моді тощо. До липня включно УКФ шукав донорів і виступав інформаційним посередником між ними та українськими митцями. Із липня, коли у фонд надійшли бюджетні кошти, УКФ зміг відновити грантову діяльність, тобто виділити стипендії митцям (із розрахунку 50–150 тисяч гривень на одного діяча). «Учора у нас завершився етап прийому заявок: усього ми отримали 360 звернень, — розповідає Владислав Берковський, — наразі почали технічний відбір, далі буде експертний відбір. На кінець серпня плануємо вийти на підписання договорів на виділення коштів. Орієнтуємось приблизно на 40 стипендій».

Про забуті міста та популяризацію пам’яток

Одна з головних проблем малих міст — це відсутність об’єктів культури на ментальній мапі як жителів місцевих обласних центрів, так і закордонних туристів. Ми вже говорили про те, що чимала кількість пам’яток не зареєстрована на державному рівні. Але так само вони поступово зникають і в культурно-інформаційному просторі. Щоб цього уникнути, потрібна, по-перше, централізована державна політика, по-друге — злагоджена робота локальних діячів: краєзнавців, науковців, архітектурної спільноти, волонтерів, а також туристичного сектора.

Що стосується Чернігівщини, наші експерти відзначають у регіоні «розкручені» та забуті місця. Серед популярних називають Качанівку, Ніжин, Батурин і сам Чернігів. «Деякі місця мають свою постійну аудиторію, яка хвилями географічно розширюється та зростає. У кейсах пропозицій і проєктів заклади культури й туристична сфера мають чимало цікавих речей: фестивалі, маршрути, розваги, гастрономію, пізнавальний туризм, який охоплює пам’ятки та музеї. Є напрацьовані зв’язки, є бачення, яким чином заохочувати приїжджати на Чернігівщину, а також інвестувати в цю галузь», — говорить Сергій Лаєвський. Але поза туристично-інформаційним полем залишається більшість міст і сіл регіону. Юрій Ткач звертає увагу на палацово-паркову архітектуру, а також заклади освіти та соціальні установи кінця ХIХ — початку ХХ століття, які «приваблюють своїм модерновим стилем і здебільшого зберегли просту вишуканість».

До недооцінених пам’яток Чернігівщини Артем Глущенко відносить палац Рум’янцева-Задунайського в селі Вишеньки, взірець класицизму, унікальну за своєю архітектурою будівлю. «Обмежене фінансування не дає можливості здійснити її реставрацію», — зазначає Артем. Сергій Лаєвський вважає недооціненим місто Любеч. «Містечко, що згадується в літописах раніше за Чернігів, під 882 роком, розміщене на пагорбах лівого берега Дніпра, — розповідає Сергій, — декілька важливих історичних подій там відбулося у князівські часи. Містечко пов’язане з Малушею, Добринею, Антонієм Печерським, Іваном Мазепою, родинами Полуботків і Милорадовичів. Останні залишили по собі архітектурні комплекси. Доля не була до Любеча прихильною. Він поволі перетворився на звичайнісіньке село, причому не кращого штибу. Але його слава не забута, і кращі часи повернуться на любецькі затишні вулички та пагорби».

Спасо-Преображенський монастир, м. Новгород-Сіверський, Україна. Фото: Арсеній Хоменко / Wikipedia.org

Що треба робити для промоції українських культурних локацій? Владислав Берковський вважає дуже важливим створення умов для туризму: необхідно налагоджувати інфраструктуру для подорожей і систематизувати важливу інформацію для туристів у єдиних інформаційних порталах, зокрема створювати загальні туристичні каталоги різними мовами. Це має зацікавити туристів з усіх куточків світу. «Питання позиціонування турпотенціалу та культурної спадщини — це дуже важливе питання, — зазначає Тетяна Коржинська. — І ми приділяємо йому чи не найбільше уваги. По-перше, це інтернет-позиціонування, проте воно має бути правильним. Для цього є певні методи та алгоритми. І зараз, в умовах війни, ми на цьому фокусуємо нашу увагу, адже ані промотурів для туроператорів і блогерів, ані участі в туристичних виставках, ані власних заходів ми не проводимо. Проте постійно поширюємо інформацію про Чернігівщину як край із неймовірними туристичними можливостями, гостинністю та готовністю приймати туристів навіть у цей складний для країни час, адже маємо давати собі хоч на короткий час перепочинок і перезавантаження».

Війна завдала чималих втрат українській культурній спадщині та культурному сектору в цілому, який і до того вимагав значної уваги. Ми опинилися в ситуації неналагоджених зв’язків, відсутності чи застарілості нормативної бази, невідпрацьованих алгоритмів дій у екстрених умовах. Не кажучи вже про фізичні руйнації будівель і творів мистецтва. Але разом із тим маємо напівабсурдний, напівфеноменальний, просто вражаючий бік питання. Трагічні події навколо музею Сковороди, картин Примаченко, скіфського золота спрацювали як «реклама» для світової спільноти. Неабияка небезпека, організаційні перешкоди, недоопрацювання державних установ змусили миттєво відреагувати й об’єднатися велику кількість фондів, організацій, громад. Страх утратити культурне надбання активізував ресурс, запустивши нескінченну кількість програм, дискусій і проєктів. Людська гідність та відданість окремих діячів і митців укорінили ідею, що ворогу не вдасться зруйнувати ані українську історію, ані культуру, ані спадщину.

Ця публікація була створена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Вміст публікації є одноосібною відповідальністю DW Akademie / Програми Медіафіт для Південної та Східної України та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.