Визначати кольори для вашої ідеальної палітри можна завдяки двом помічникам від Sadolin. Перший — це, власне, сам мобільний застосунок Sadolin Visualizer App. Його можна встановити на системи IOS або Android. Серед функцій є можливість підібрати колір із фарб Sadolin, увімкнувши камеру й навівши її на об’єкт, що вас цікавить. Завдяки спеціальному рухомому пензлику можна пальцем вказати на зображенні конкретний елемент, після чого застосунок визначить спеціальний код кольору і запропонує вам фарби з різних серій. Аналогічні маніпуляції можна виконувати з уже збереженими на телефоні фотографіями.
Мобільний застосунок Sadolin Visualizer приміряє на стіну колір за допомогою технології доповненої реальності. Зображення: Sadolin
Другий помічник — це компактний пристрій для сканування кольору Color Sensor. Його принцип роботи той самий: потрібно прикласти сканер до поверхні стіни, меблів чи текстилю, і він безпомилково визначить колір. Отримані дані відобразяться в заздалегідь установленому застосунку Sadolin Professional Expert App. Всю інформацію можна зберігати і в подальшому формувати власну палітру.
Спеціальний компактний пристрій Color Sensor від Sadolin, який сканує колір будь-якої поверхні. Зображення: Sadolin
Місто комфорту та затишку
Вінниця — одне з небагатьох міст України, яке зберегло свою історичну самобутність і водночас славиться зручними урбаністичними рішеннями, інклюзивністю та екологією. Тому недарма Вінниця майже десяток разів посідала перше місце серед найкомфортніших міст для життя в Україні. За що б можна було ще більше вподобати осередок Східного Поділля та чого ми ще не знаємо, в цьому нам допоможе розібратися історик і директор Музею Вінниці Олександр Федоришен.
Пан Олександр розповідає, що Вінниця історично доволі поліцентрична: «Так вийшло, що зараз середмістя Вінниці — на правому березі, це так зване Нове місто, яке почало розвиватися із XVII століття. Однак дві попередні спроби сформувати центр міста відносять нас на лівий берег і місце, яке вінничани називають Старе місто. І це дуже цікава пастка, адже коли ви, припустимо, сідаєте на залізничному вокзалі в таксі і говорите водієві: “Відвезіть мене у Старе місто”, він завезе вас у район, де майже нічого не нагадує про дідичне середньовічне походження Вінниці. Бо цей район має одноповерхову забудову другої половини XX століття. Винятком тут є Замкова гора або дерев’яна Миколаївська церква XVIII століття», — додає він.
Завдяки хвилястому рельєфу в місті є декілька природних оглядових майданчиків, з яких відкриваються прекрасні краєвиди
Головна вулиця Вінниці — Соборна. Архівне фото, надане Музеєм Вінниці
Знайомитися з містом варто пішки або трамваєм, залежно від погодних умов. Вінницею курсують зручні швейцарські вагони, і якщо хочеться неспішної пізнавальної поїздки, варто обрати маршрути № 4 або № 6 одразу біля залізничного вокзалу. «Якщо ж іти пішки, то, звичайно, це прогулянка проспектом Коцюбинського. Тут ми побачимо Центральний міський ринок і, на жаль, свідчення російської агресії — зруйнований Будинок офіцерів. А потім від цієї зони через міст ми потрапляємо в Нове місто, на вулицю Соборну. І це надзвичайно масивне нагромадження всього найважливішого й найцікавішого, — ділиться Олександр, — тут і три монастирі — монастир єзуїтів, монастир домініканців, монастир капуцинів. Тут і майдан Незалежності перед міською радою. Тут і Європейська площа з одним із головних символів — водонапірною вежею. Прогулянка Соборною закінчується так званою Калічею, або площею Калічанською, яка три століття тому була величезним природним яром, що прикривав Вінницю із заходу, а зараз є важливим транспортним вузлом».
Костельно-монастирський комплекс єзуїтів, споруда сакральної архітектури, збудований у XVII столітті за прикладом феодальної фортеці. Джерело фото: Ihor Shevchenko
Вінницю також прикрашає її унікальний ландшафт, оскільки вона розташована на Подільському плато, яке не має суцільної рівної поверхні. Завдяки хвилястому рельєфу в місті є декілька природних оглядових майданчиків, з яких відкриваються прекрасні краєвиди. Одне з таких місць згадує вінницький архітектор Максим Крамар: «Яскраві спогади з дитинства, коли ми катались на санчатах із найбільшої гірки в Старому місті. Це колишня гірка для тренування лижників, поруч із санаторієм “Радон”, вона не маленька і досить екстремальна, але сама локація дуже гарна — поруч Південний Буг і його природні береги».
Вид на Південний Буг та музичний фонтан. Джерело фото: Ihor Shevchenko
Архітектор додає, що Вінниця у багатьох асоціюється з виразами «компактне», «комфортне» та «зелене місто», але, на його думку, останніми роками «зелене» і «місто» значно віддалилися: «Ці три терміни мені імпонують, напевно, це хороший образ і мета. Звісно, із цим образом потрібно ще багато працювати». Направду, зі стрімким розвитком міст їхній природний складник часто занепадає. На місці скверів з’являються офісні будівлі, а частини парків зникають під фундаментом нових житлових масивів. Але деякі зони все-таки у Вінниці залишилися без втручань.
«Я б описав Вінницю як затишне місто, що потопає в зелені, з великою кількістю фонтанів, парків та велодоріжок», — Богдан Цуркан
«В центрі міста є величезна зелена оаза — це Центральний парк ім. Леонтовича. Небагатьом обласним центрам насправді щастить, коли парк є інтегрованою частиною середмістя. Вінниці дуже із цим пощастило. Осердя парку — це колишня грабова діброва родини Ґрохольських, яка наприкінці ХІХ століття була перетворена на одну з перших відпочинкових зон міста. Вона потрошку розширювалась і зараз є такою великою суперовою зеленою плямою, яка для багатьох є точкою відпочинку, точкою якогось перезавантаження», — говорить Олександр Федоришен.
Центральний парк ім. Леонтовича — пам’ятка садово-паркового мистецтва
Також історик виділяє парк Кумбари, в якому є кілька цікавих локацій. Зокрема, йдеться про кам’яні сходи, які спроєктував тоді вже відомий у Вінниці архітектор Григорій Артинов на початку XX століття. Спустившись ними, можна побачити річку та кам’яні скелі. Поряд зі сходами в гарному стані збереглася вілла Новінського, яка дійсно може претендувати на цей гучний статус.
Вілла Костянтина Новінського, розташована поблизу парку Кумбари
Молодий фотограф Богдан Цуркан розповів про ще один об’єкт, який асоціюється з Вінницею і запам’ятався йому першим після переїзду сюди: «Найяскравіший спогад, що стосується саме міста, — це його музичний фонтан, який вважається найбільшим у Європі. Тоді це було дуже вражаюче та гарно. Я б описав Вінницю як затишне місто, що потопає в зелені, з великою кількістю фонтанів, парків і велодоріжок. Дуже часто Вінницю називають містом фонтанів, бо тут їх дійсно багато, і всі вони різні».
Колористичні акценти
Вочевидь Вінниця має вдосталь зелених акцентів, що не дивно. Але, якщо аналізувати архітектурне тло, то в цьому разі кольорів неймовірно багато, і визначити домінантні — справа не з простих. Максим Крамар вважає, що за останні 10–15 років Вінниця перетворилася на таке собі «іграшкове містечко» через засилля яскраво пофарбованих об’єктів.
Водонапірна вежа та пофарбована в рожевий цегляна основа. Джерело фото: travels.in.ua
«Я не розумію, чому, наприклад, досить потужна основа цегляної водонапірної вежі в центрі міста пофарбована в такий ніжно-рожевий зефірний колір. І ця вежа — офіційно символ міста. А чого варта постійна практика запаковувати історичні цегляні фасади в пінопласт і фарбувати в дивні кольори: інколи враження, що то дитина фасади розфарбувала випадковими олівцями і фломастерами. У нас безліч фасадів бежевого, персикового, салатового кольорів, причому поруч щось ніжно-пастельне, а щось ядуче насичене. Ще приклад: споруду періоду радянського модернізму “Будинок школяра” зараз перетворюють на “замок із печива”, буквально…» — говорить він.
Водонапірна вежа зсередини. Інтер’єр із гвинтовими сходами. Джерело фото: VЕЖА
Колір впливає на сприйняття матеріальних якостей будівлі, тому в історичному центрі все ж діє певна концепція комплексного колористичного вирішення фасадів, затверджена міською радою. Зокрема, переважна більшість будинків на вулиці Соборній повинні мати кольори теплої гами. Це правило стосується непарного боку вулиці, який протягом дня менше освітлений сонцем. А от парний бік Соборної має споруди в холодних відтінках — блакитному, зеленому та сірому. Крім того, центральна вулиця вимощена сірою гранітною плиткою. «Це теж спокійний колір і якісний матеріал, який дарує відчуття надійності та сталості», — додає Максим.
Вулиця Соборна, яка проходить історичним центром і Новим містом. Джерело фото: Ihor Shevchenko
«Дивлячись на центр міста зверху, можна помітити багато фальцевих оцинкованих дахів, як на мене, це саме той простий матеріал, який не створює порожнього пафосу, але дає можливість зробити практичні рішення. Не може не радувати, що міські структури під час заміни шиферних дахів на житлових будинках використовують сірий метал — це добре працює на створення образу цілісного міського середовища».
Вінницький граніт має свою унікальну особливість — в його темному сірому тлі проглядаються рожеві вкраплення
Історія Вінниці тісно пов’язана з гранітом та каменоломнями. На околицях міста все ще діють два гранітних кар’єри — у Сабарові та Стрижавці. Крім бруківки, цей матеріал використовувався для символічних меморіалів, як-от для колони початку XX століття на вулиці Оводова. Цей постамент нині присвячений здобуттю Вінницею магдебурзького права в 1640 році, хоча його значення змінювалося впродовж минулого століття. Олександр Федоришен акцентує на тому, що вінницький граніт має свою унікальну особливість — в його темному сірому тлі проглядаються рожеві вкраплення: «Я думаю, це один зі знакових маркувальних кольорів, за яким можна було б визначати Вінницю як столицю Східного Поділля».
Вінницький граніт, який можна побачити на одному з фонтанів міста. Джерело фото: Ihor Shevchenko
«Також важлива силікатна цегла. Вінницькі будинки із силікату — це своєрідне ноу-хау, яке, я думаю, могло би претендувати на об’єкт нематеріальної культурної спадщини, адже в інших регіонах це не було розповсюдженим. Сумно, що вінничани до кінця не розуміють цієї цінності. Дуже часто цей силікат зафарбований або взагалі знищений. Але в середмісті все ще є будинки, які можна оцінити в такому виконанні: це садиби на вулиці Сковороди (колишня Пушкіна), або будинок Ґрохольських — “Рузін” на вулиці Степана Бандери, колишній вулиці Толстого. Це такі маркери садибної Вінниці», — ділиться пан Олександр.
Будинок Ґрохольських «Рузін» на вулиці Степана Бандери. Тут добре збереглася силікатна цегла, яку виготовляли у Вінниці після 1899 року. Джерело фото: VEЖА
Загалом Вінниця цікава своїми садибами, її особливість — це родинні особняки, які мали на своїй території сформовану особливу зелену зону. Один із таких — садиба Львовича 1913 року. Це одноповерхова будівля з колонами та скульптурними рельєфами, яка в оригіналі була виконана у вохристому кольорі, однак згодом її перефарбували. Або ж легендарний «будинок-корабель» Длуголенцького, спроєктований найвідомішим вінницьким архітектором Григорієм Артиновим. Його асиметричний неординарний фасад дійсно нагадує корабель, і свого часу ця робота була сміливим вчинком майстра.
«Будинок-корабель», де зараз розміщена Вінницька дитяча художня школа. Належить до кращих робіт Артинова й донині залишається однією з найяскравіших архітектурних окрас міста Вінниці. Джерело: фото надане Музеєм Вінниці
Ще однією визначною спорудою є садиба Стаховського. Олександр зазначає, що це чи не єдиний збережений будинок у стилі українського архітектурного модерну (УАМ). Автор проєкту — відомий архітектор і живописець Василь Кричевський, який, до речі, в роки Української революції став творцем великого і малого Державних гербів УНР. На жаль, первозданний вигляд фасаду втрачений. А декілька років тому на ньому з’явився мурал, який хоч трохи нагадує про УАМ.
«Вінницькі будинки із силікату — це своєрідне ноу-хау, яке, я думаю, могло би претендувати на об’єкт нематеріальної культурної спадщини», — Олександр Федоришен
Садиба Стаховського виконана в стилі українського архітектурного модерну. Джерело: фото надане Музеєм Вінниці
Не можна не згадати про споруду, яка стала символом державності для всієї країни й місцем народження правових засад громадянського суспільства. На вулиці Соборній височіє пам’ятка архітектури кольору слонової кістки — готель «Савой». Найімовірніше, це також дітище вищезгаданого архітектора Артинова. Тут розміщувалася Директорія Української Народної Республіки у 1919–1920 роках до остаточного приходу окупаційної радянської влади.
Готель «Савой» був першою спорудою в місті, де запрацював електричний ліфт. Джерело фото: DISCOVER
Додають яскравості Вінниці її мурали — тут їх надзвичайно багато. Більшість робіт створена завдяки одній творчій групі VIN-ART-CITY. Проєкт запустили ще у 2015 році, і в ньому беруть участь митці зі всієї України. Так, Олександр Марченко, художник, що у 2014 році переїхав до Вінниці з Криму, через стінописи розповідає історію свого окупованого краю.
Мурал «Спрямованість» — це великий білосніжний літак на фоні блакитної води, в тіні якого пливе дівчина на дошці для серфінгу
Ініціативи та простори
Для багатьох віддалених від лінії фронту регіонів вже стало звичним явище внутрішньої міграції. Максим Крамар розповів, що Вінниця завжди варилася сама в собі, і тепер, коли з’явився зовнішній вплив, це може позитивно вплинути на розширення її культурних кордонів. «З одного боку, є певний образ міста, а з іншого — переживання. Інколи відчуваєш якийсь потенціал, а інколи — розчарування через втрату цього потенціалу. Останнім часом розчарування більше, маю на увазі в професійному плані, не відчувається міцного професійного архітектурного середовища. Вінниця для мене — місто, що очікує ривка змін. Водночас саме місто має все, що потрібно хорошому місту — неймовірно красива річка, приємний ландшафт, компактний масштаб, розвинений громадський транспорт. Це створює образ оптимального міста. Залишилось наповнити це місто хорошими деталями», — говорить Максим.
Концепція реконструкції площі Перемоги 2019 року. Візуалізація: kotsiuba.com
Про майбутній потенціал для творчого розвитку розповідає Богдан Цуркан: «Вінниця для мене — другий дім, я у 18 років приїхав до цього прекрасного затишного міста, тут я навчався, дорослішав, знайомився з різними людьми та працював. Для мене Вінниця рідна, затишна, дуже комфортна та потопає в зелені. Хотілося б бачити більше творчих ініціатив і просторів, де цю творчість можна реалізувати, адже в місті багато креативної молоді. Це відчуваєш, коли просто йдеш вулицею і звертаєш увагу на цікавих людей. Деякі з них потрапляють у мій об’єктив».
Робота Богдана Цуркана
Серед іншого, Богдан радить відвідати для натхнення та нових знань креативний простір «Артинов», молодіжний центр «Квадрат» або ж камерний кінотеатр «Родина», де часто транслюють фестивальне й авторське кіно. Особисто ж для нього джерелом натхнення була і залишається природа: «Я люблю зустрічати захід сонця біля Вишенського озера. Здавалося б, така банальна річ — але тут у спокої та саморефлексії можна надихнутися на нові ідеї та бачення». Максим Крамар шукає натхнення теж поза межами урбанізованого середовища: «Я переконаний, що суперсилою Вінниці є її околиці. Буквально 15–20 хв — і ви можете потрапити в дуже красиві природні місця. Відзначу, що і в самому місті завжди є можливість знайти локацію в пішій доступності, яка максимально відірве вас від метушні. Скажімо, від споруди міської ради через Староміський місток у бік спортивної бази “Динамо” пройти хвилин 15 пішки, а далі — неймовірно красиві місця з видом на річку».
Інтер’єр у молодіжному центрі «Квадрат»
Щодо ініціатив, Максим розповідає, що наразі доводиться працювати як із приватними замовленнями, так і з міськими проєктами: «Міські проєкти за останні роки мають більш аналітичні та стратегічні цілі, найближчим часом реалізацій побачити не доведеться, на жаль. До війни було кілька цікавих реалізацій, наприклад реконструкція “Арки” — входу в Центральний парк, реконструкція муніципального басейну на вул. Янгеля. В роботі є кілька приватних будинків, це дуже надихає, коли люди втілюють свої мрії в такий складний час».
Реконструйований муніципальний басейн на вулиці Янгеля. Інтер’єр та екстер’єр
Один із найважливіших проєктів для вінничан зараз у процесі реалізації. Йдеться про реконструкцію площі Перемоги поблизу Будинку офіцерів. За планом публічний простір має стати меморіальним і вшановуватиме пам’ять загиблих від російського теракту 14 липня 2022 року. На території висадили 29 сакур, що символізують убитих того дня людей. Це один із незліченних страшних злочинів країни-агресорки, свідчення якого потребують переосмислення та часу на загоєння ран.
