Проєкт MALEVICH від Lauri Brothers. Свіже трактування звичних форматів

Сьогодні від інтер’єрів очікують людяності. Очікують поступливості та гнучкості у сплетіннях зі способом життя, характером і вподобаннями замовника навіть тоді, коли він не проводить у цих стінах кожен день. Тимчасове чи так зване буферне житло перестало бути рідкістю, коли зріс попит на заміське житло, але потреба вибиратися в місто лишилася. Цей проєкт ілюструє саме таку ситуацію, а також демонструє, як можна оформити «чоловічу» студію, не наслідуючи стереотипи про темний лофт і цегляні стіни.

Буде нечесно заявити, що від лофту в цьому дизайн-проєкті Lauri Brothers відмовилися на 100%. Однак ці елементи у візуальній концепції житла представлені лише акцентами й розосереджені за функціональними зонами, не перетягуючи на себе стилістичну пріоритетність. У цілому ж квартира набагато ближча до мінімалізму, грамотно доповненого акцентами світла й дерева. Замовник купував квартиру «під себе», а тому на етапі реалізації перевага надавалася виключно якісним матеріалам. На виході був утілений проєкт, у кожній деталі якого відслідковувався елегантний, самодостатній характер.

У відкритих студійних просторах візуальна ритміка будується на зламах і контрастах — як кольорових, так і функціональних

Замовник — сімейна людина. Його постійне житло — заміський будинок. Квартира була йому потрібна як «перевалочний пункт» неподалік від роботи, щоб можна було там переночувати після занадто довгого робочого дня, відпочити на вихідних із друзями або ж просто побути наодинці із собою. Подібне житло позбавлене умовностей, притаманних сімейним квартирам: таких, як, скажімо, неодмінне розділення простору на приватний і спільний блоки.

У вихідному ж плануванні вся квартира була розбита на кімнати, і рішення відмовитися від них на користь безбар’єрного студійного простору було прийняте одностайно. Стіни, що відділяли одне від одного приміщення кухні, спальні й передпокою, були знесені. Натомість звели лише нішеву перегородку під шафу біля входу до квартири й невелике продовження стіни навпроти, аби сховати торець кухонного гарнітура.

Увесь дизайн-проєкт пронизаний чіткою візуальною ритмікою, і це невипадково. У квартирах, розділених на підпростори, архітектурні ритми задають самі стіни й будь-які інші перегородки. Якщо ж ідеться про відкриті студійні приміщення, цю задачу виконують злами й контрасти: кольорові, текстурні, функціональні — і в проєкті все це є. Гама вибудувана на поєднанні білого кольору з графітовими відтінками.

Яскравий приклад такого тандему — двоколірний диван Interia, розташований у самому центрі вітальні. Він по праву є головною точкою тяжіння в інтер’єрі. Ту саму кольорову послідовність повторює сам простір кухні-вітальні, в якому біле базове забарвлення зони відпочинку переходить у кухню, де превалює чорний колір і текстура темного каменю.

Контрасти помітні не лише в окремих предметах умеблювання, а й у зонуванні як такому. Візуально чіткі стики функціональних плям задають тон усьому інтер’єру

Ще один яскравий прийом у зонуванні квартири — «голе» оздоблення стелі над кухнею й передпокоєм, а також видиме розведення дротів під стельові споти в тих самих зонах. Тоді як у зонах відпочинку стеля має гладку білу поверхню, тут вона оздоблена декоративною штукатуркою «під бетон». На етапі розроблення проєкту дизайнери припускали, що оздоблення там не знадобиться в принципі, та при першому ж знайомстві з об’єктом стало ясно, що вихідний стан стелі насилу можна назвати задовільним, і рішення про використання штукатурки для досягнення потрібного ефекту було прийняте практично одразу.

У дизайн-проєкті співіснують як явні контрасти, так і сполучні елементи, котрі не лише підтримують утворювану ритміку, а й дозволяють інтер’єрним рішенням різних зон гармонійно взаємодіяти одне з одним. Головною сполучною ланкою у візуальній концепції цієї квартири стали поверхні, вкриті шпоном горіха. Системи зберігання у санвузлі, відкриті полиці та міждверні зазори в кухонному гарнітурі, виділена частина стіни з телевізором і насамкінець подіум з узголів’ям у спальній зоні — всі вони мають благородну текстуру натурального дерева і в такий спосіб додають, здавалося б, чоловічому інтер’єру більшої вишуканості та солідності.

Спальна зона не є відокремленою — навпаки, вона знаходиться у відкритій ніші і служить логічним продовженням зони відпочинку, облаштованої у вітальні

До речі, про подіум. Зона сну в цьому проєкті заслуговує на окрему увагу. Оскільки квартира не призначена для постійного проживання, спальне місце вирішили не робити особливо приватним — саме тому воно розташоване у відкритій ніші, утвореній внаслідок перепланування. Як і весь проєкт, місце для сну позбавлене декоративних надмірностей, ба навіть навпаки — претендує на певну аскетичність. Замість ліжка віддали перевагу матрасу на подіумі, а приліжкову тумбу замінили на більш нестандартне рішення: дизайнери просто розширили узголів’я. Спальна зона має кілька варіантів освітлення: стельове світло, приліжкові бра, а також акцентне світло, розташоване у відкритих системах зберігання і приховане під подіумом.

Шаф у квартирі небагато, оскільки в такому «буферному» житлі в них відсутня велика потреба. Нечисленні системи зберігання розташовані в передпокої і в торці спальної ніші — їхні дверцята забарвлені в білий, а контрастні чорні ручки підкреслюють ритміку стулок і тим самим доповнюють загальну геометрію інтер’єру.

Мінімалістичні меблі, строга геометрія ліній і базові кольорові рішення в комплексі утворюють медитативний простір, позбавлений нав’язливих деталей

Що справді має значення в проєкті, то це сценарії освітлення. Кожна зона, крім стельового світла, має кілька варіантів освітлення, відмінних за температурою та інтенсивністю. Таке розмаїття дозволяє господареві максимально підлаштувати інтер’єр під себе і свої очікування від того чи іншого свого візиту — буде це перегляд футбольного матчу в компанії друзів, читання книги в тиші або ж вечірка. Втім, незважаючи на те, що квартира може бути призначена для кожної з вищезазначених опцій, складно не помітити, як усім своїм виглядом вона запрошує до відпочинку.

Мінімалістичні меблі, строга геометрія ліній і базові кольорові рішення в комплексі утворюють медитативний простір, позбавлений нав’язливих деталей, наповнений лише чистим функціоналом. Хіба це не ідеальні умови, щоб приїхати після довгого трудового дня, як сказано ще на початку, і нарешті видихнути?

Проєкт MALEVICH — це строгість і гармонія геометричних ритмів, стриманий стиль, подекуди близький до dark minimal, а також безбар’єрні простори, що створюють атмосферу свободи й автономності. Це історія про те, наскільки привітним, комфортним і елегантним у своїй лаконічності може бути непостійне житло.

 

Текст: Дарина Карапетян

Фото: Сабухі Новрузов