Anna Flamand. Лазуровий бриз під дахом будинку

Дизайнер Анна Фламанд обрала у професії особливий напрям — рестайлінг інтер’єру. Нещодавно вона переробила мансардну частину заміської резиденції в Київській області, надавши оновленому простору схожість із середземноморським готелем.

Є в кінематографічному середовищі така професія — script doctor, «сценарний лікар», якщо дослівно. Запрошують його, коли потрібно усунути слабкі місця вже готового сценарію, посилити лінії персонажів, скорегувати структуру, одним словом — «підлікувати». В оформленні внутрішніх просторів є подібний напрям. Дизайнер Анна Фламанд спеціалізується на рестайлінгу інтер’єрів. Її кличуть тоді, коли начебто й ремонт готовий, і комунікації прокладені, і навіть меблі на місцях, але щось не так.

Господиня цього будинку в Боярці — молода жінка, яка активно розвиває власний бізнес. Весь робочий тиждень вона проводить у столиці, а у вихідні приїжджає сюди. Для неї будинок став місцем, де можна відновити сили та «перевантажитися». Тому їй хотілося, щоби тут панувала атмосфера середземноморського готелю.

До моменту, коли Анна приступила до роботи, було вже завершене чистове оздоблення й навіть завезені деякі меблі. З дизайном інших приміщень усе було в повному порядку, а от із мансардною частиною щось не складалося. Нею Анна й зайнялася. «До приміщення вели несподівано веселі лазурові двері, — згадує вона. — А центр кімнати займало велике ліжко, оббите м’якою тканиною бірюзового кольору. Ще в торцях мансарди один навпроти одного я виявила величезні арочні вікна в підлогу. Для мене це було кохання з першого погляду!». Лазур на тлі безтурботної білизни стін і віконних отворів, що впускають сюди природне світло, і стала відправною точкою для автора.

«Для мене це було кохання з першого погляду!» — Анна Фламанд

Головна складність полягала в тому, що приміщення прямо посередині перетинала камінна труба, що проходить із вітальні першого поверху через мансарду, як і належить, прямо на дах. Додайте сюди невід’ємну скатну стелю й колонаду опор, відстань між якими всього метр (!). Але Анна сприйняла всі ці непрості нюанси як творчий виклик, що породжує ненудні рішення.

«Було очевидно, що якщо приставити до опор диван, він перегородить собою весь простір до камінної труби, а якщо розмістити його між колонами, то співрозмовники просто не бачитимуть один одного: їм доведеться для цього по черзі виглядати з-за колони. Так народилася ідея круглого пуфу навколо однієї зі стійок. Справа ще й у тому, що схил даху настільки різко опускається за опорами, що зайти за них неможливо. Але за рахунок яскраво-білої світловідбивної фарби вдалося досягти ілюзії безмежного простору. І важливо було її підтримати, тому що ширина кімнати до колон склала всього 3,5 м при довжині 9 м», — розповідає Анна.

Найпомітніший елемент приміщення — камінна труба — вимагав особливого підходу. Спочатку хотіли зробити імітацію кахельної печі, проте виявилося, що глинобитні стіни та старий фундамент будинку не витримають навантаження. Продумувався й варіант із мінікухнею в цьому місці, але якщо обшити трубу, тоді тепло від неї перестане надходити в кімнату. Щоб уникнути цього, потрібен був надійний, естетичний, але при цьому проникний матеріал. Анна зупинилася на перфометалі.

«Ви такий часто бачите в конструкціях рецепцій або на виставкових стендах. Лист металу перфорований отворами у вигляді кружечків або квадратиків. Щоправда, за рахунок цього матеріал має дещо техногенний вигляд, що створювало б зовсім іншу естетику, ніж нам хотілося. Але на одному із сайтів я побачила зразок, на якому був малюнок із дуже впізнаваною комбінацією — чотирилистник і кружечок… Та це ж Louis Vuitton! Таку красу довелося чекати півтора місяця із заводу в Чехії», — ділиться Анна.

А ось щоб облицювати таким листом круглу трубу, довелося розробити цілу інженерну конструкцію. Завдання ускладнювалося ще й тим, що виникла ідея обладнати в ній паровий камін. «По суті, це парозволожувач із підсвічуванням, який дає повну ілюзію живого вогню, — говорить автор. — Простий і зовсім не витратний пристрій, який не потребує нічого, окрім води та підключення до мережі».

Жодна з компаній із виробництва металоконструкцій за таке замовлення братися не хотіла. Воно й зрозуміло: одиничний виріб, до того ж нестандартний. Але Анні вдалося знайти сміливого стажера інженера-конструктора, який чудово реалізував її ідею. До речі, за трубою залишався простір не більше метра, і Анна вирішила, що він ідеально підійде для мінікухні. «Ми ризикнули і зробили комод глибиною 35 см. А для практичності і в естетичних цілях накрили його стільницею зі штучного каменю».

Щоб забалочний простір під схилом залишився не лише вільним, а й функціональним, там організували відкриті полиці. За однією з таких секцій поруч із ліжком навіть обладнали крихітну гардеробну для перевдягання. «З великими труднощами вдалося знайти поворотне дзеркало 140 × 40 см — усе, що туди помістилося. А перед радіатором поставили низький пуф, щоб обіграти крутий схил покрівлі. За другою такою самою книжковою полицею в протилежному кінці мансарди облаштували винний стелаж. Скажу, що алкоголь дуже прикрашає інтер’єр, і я часто використовувала його в декоративних цілях у цьому просторі. Так з’явився круглий сервірувальний столик на колесах і ще секція для пляшок у мінікухні», — ділиться дизайнер.

На ділянці між круглим пуфом і камінною трубою Анна задумала покласти килимок із сизалю, але знайти справжній виявилося не так просто: у нас часто пропонують акрилові імітації. Рішення знайшлося в шоурумі Al Décor — букльований вовняний килим із сизалем, що тепер прикрашає зону відпочинку біля каміна. Центральна яскраво-синя подушка на ліжку, декоративні подушки й валики на пуфі та стільцях зі вставками кольору індиго, чорно-білий кант покривала — текстильному декору тут відводиться особлива роль: він розширює та поглиблює обрану автором колірну гаму, роблячи інтер’єр об’ємнішим і фактурнішим.

Фінальний акорд усієї композиції — живі рослини. Без них інтер’єр втратив би свою барвистість. А щоб алюзія на середземноморське узбережжя набула повноти, Анна Фламанд спеціально підібрала сюди кімнатні квіти з такими ж соковитими малиновими квітками, як у грецьких бугенвілій. Вона зізнається, що без довіри з боку замовниці не змогла б утілити задумане. Кожна деталь — від подушок у хутряному канті та дзеркальця із золотими прожилками до фото в рамках і ручок столу — підібрана буквально вручну. Тому мансарда вийшла не просто великою та світлою: навряд чи когось здивує, якщо тут раптом почується шурхіт хвиль і повіє теплий бриз із моря.

 

Текст: Надія Богата

Фото: Наталія Беремеш