PRAGMATIKA.MEDIA неодноразово вивчала це питання з різних боків і свого часу присвятила цьому цілий цикл матеріалів. Головний редактор нашої платформи Костянтин Ковшевацький прочитав лекцію про видатних жінок, котрі лишили помітний слід в історії архітектури, і про те, як протягом останніх ста років їм доводилося боротись із шовіністичними поглядами та нерозумінням громадськості, відстоюючи право ствердитись у професії. А потім учасниці дискусії поділилися особистим досвідом.
Катерина Васильєва, архітектор
«Якщо людина в професії ідентифікує себе як професіонал, то, незалежно від її положення, від гендерної приналежності, як архітектор вона затвердиться, і її буде почуто. Залежить усе лише від особистості. Поставити опонента на місце своїми професійними знаннями, навичками, досвідом, харизмою, врешті-решт, переконаністю у власній правоті може і чоловік, і жінка.
Повага до іншого криється всередині самої людини. Якщо нема внутрішнього стрижня поважного ставлення до себе як до людини і професіонала, то очікувати на це від когось стороннього не варто. І я в цьому абсолютно переконана.
Катерина Васильєва, архітектор
Велика подяка Олені Фатєєвій — молодій жінці, що веде запеклу боротьбу і з керівними органами, і з тітушками, і з рештою (йдеться про захист заказника «Горбачиха». — Прим. ред.), а також Юлії Кононенко. Вони відстоюють «зелені легені» міста, і той факт, що вони жінки, їм аніскільки не заважає. Це внутрішня сила, характер і абсолютна переконаність у правоті — в тому, що саме так має бути.
Я за народженням жінка, і цього не змінити, проте по життю і за покликанням я — архітектор. Бо у світі ти є тим, ким ти є в кожен окремий момент, а далі — обирай сам, як і з ким тобі більше подобається взаємодіяти.
Я абсолютно переконана, що в кожній людині присутні як чоловічі, так і жіночі якості. Виходячи з того, наскільки гнучкою вона може виявитись у тій чи іншій ситуації, вона виявляє ті чи інші якості. Від цього я як людина не стаю більшою мірою чоловіком чи жінкою. Залежно від того, як я сприймаю ситуацію, я обираю ту модель поведінки, яка буде вирішальною відносно конкретної задачі. Звісно, я жива людина, можу помилятися, можу не прорахувати опонента, але, повторюсь, у мені присутнє як одне, так і інше».
Антоніна Капля, Архітектурна група ЦЕХ
«З ейджизмом я зіткнулася в першому ж своєму проєкті. 15 років тому ми випадково потрапили на тендер на серйозний об’єкт і виграли його. Тоді я була ще зовсім молодою, худенькою дівчинкою в джинсах і кедах, із дитячим личком. Можете уявити, як мене сприймали прораб і будівельники на об’єкті. Проте я вирішила, що такий шанс на початку кар’єри випадає раз на життя, і я обов’язково доведу проєкт до кінця, чого б це не коштувало.
Саме тоді я навчилася підвищувати голос, відстоювати свою правоту, змушувати робити на об’єкті те, що потрібно, при цьому носити підбори, не з’являтися на майданчику без макіяжу — і 50% пресингу враз зникло. Я зробила висновки і на наступні проєкти приходила вже з певним багажем.
Антоніна Капля, Архітектурна група ЦЕХ
Довго жінок не пускали до цієї професії, і, якщо порівнювати, відсоток успішних жінок-архітекторів досі критично малий — усього лише 6%. І в чоловіків, і у жінок відклалося в підсвідомості, що архітектор — чоловіча професія. І якщо жінка хоче досягти успіху в сучасному світі, їй доводиться примірювати на себе роль чоловіка. Певна, що із часом ця ситуація кардинально зміниться.
По-перше, жінки сьогодні мають можливість здобути відповідну освіту, а також значно полегшити свій сімейний побут. По-друге, не будемо забувати про технологічний прогрес: зараз архітектор — це комп’ютер, мізки, освіта й талант, незалежно від статі. В чомусь чоловіки нам поступаються: ми, наприклад, багатозадачні. Може, тому вони й бояться нас у професії.
Потрібно навчитися — в притомних межах — користуватися тим, що ти жінка. В чомусь ми розумніші і хитріші, і деякі питання можемо пролобіювати більш витончено та легко. Якщо ж чисто жіночі прийоми не спрацьовують — тиснути аргументами і професіоналізмом. Із цієї причини в глобальному масштабі я не бачу проблеми шовінізму в архітектурному середовищі. Дівчата в нас розумні, всі на своєму місці. Найважливіше — бути здатною приймати відповідальні рішення».
Олена Фатєєва, Fateeva Design
«Тиск, який я на собі відчуваю, починається в той момент, щойно ми підходимо до прийняття серйозних рішень на рівні міста. Питання життєзабезпечення міського середовища, його функціонування в нас вирішують чоловіки, «заточені» на те, щоб заробити грошей, і неважливо, якою ціною. При цьому ми як архітектори, як матері, що вимушені розбиратись із тим, в яких екологічних умовах жити й чим дихати нашим дітям, чомусь продовжуємо мовчати.
Олена Фатєєва, Fateeva Design
Давайте разом зробимо щось, щоб забезпечити собі майбутнє
Коли мене питають, чому я витрачаю час на речі, які не приносять мені прибутку, а лише проблеми натомість, і з’їдають частину мого життя, я пояснюю так: у певний момент я чітко усвідомила, що життя коротке, і дійшла думки, що можу й мушу чимось займатися з двох причин. Перша — бо не можу цього не робити. Друга — бо не можу без цього жити. Так і вчиняю. Родина, кохана людина, проєктування інтер’єрів — те, без чого я жити не можу, це частина мене. І тут мене вмовляти не треба. Якщо ж казати про «Горбачиху», про наші соціальні проєкти, — це важливі речі, якими я не можу не займатися, просто бо не бачу, на чиї ще плечі їх звалити. Давайте разом зробимо щось, щоб забезпечити собі майбутнє».
Ольга Новікова, Martin’s
«Багато років тому, здобувши перемогу в якомусь черговому вітчизняному конкурсі, ми задоволені і з дипломами в руках стояли з Ігорем (Ігор Мартін, архітектор, співзасновник студії Martin’s, чоловік Ольги Новікової. — Прим. ред.), і тут до нас підійшла жінка-дизайнер і привітала з перемогою чоловіка, хоча проєкт ми робили разом. Звертаючись до мене, вона спитала: «А ви муза?».
В принципі — так. Незважаючи на те, що автором 85% ідей у тому проєкті була я. Я дипломований архітектор і працюю з 2-го курсу університету. І я аж ніяк не є лише музою для свого чоловіка й партнера. Маючи трьох дітей, фактично не була в декреті, а продовжувала натомість вести проєкти, глибоко занурюючись у кожен із них.
Ольга Новікова, Martin’s
У нашій компанії напрями розділені: Ігор займається більше архітектурою, а я відповідаю за дизайн. Певний час я активно просувала бренд Martin`s, займалася піаром, написанням статей, публікаціями, проте коли усвідомила, що це б’є по мені особисто, стала гучно заявляти про те, що проєкт робила я».
Ольга Богданова, Bogdanova Bureau
«Боротьба за право існування починається з нашої сім’ї. Щойно ми виходимо заміж, чоловіки вирішують, що, мовляв, оскільки це моя жінка — вона буде берегинею родинного вогнища, домогосподаркою, буде народжувати дітей. 8 років я боролася з власним чоловіком за право працювати. Ми жбурлялися паспортами, я погрожувала розлученням. Він зрозумів усю невідворотність моменту і припинив заїкатися про мою роботу. Відтак ми щасливі разом уже 14 років.
Ольга Богданова, Bogdanova Bureau
Потрібно слідувати за собою, чути себе. Це не завжди легко й іноді справді варто серйозно покопатися в собі, щоб зрозуміти, чого ж ти хочеш. Та мені б дуже хотілось, аби ми не перегинали палку і не впадали в крайнощі. Важливо дотримуватися балансу між чоловіком і жінкою. Мені, як дружині і матері, подобається почуватись іноді маленькою тендітною дівчинкою поряд із сильним чоловіком, і я не хочу обирати між чоловіком і роботою, між білим і чорним, дурним і розумним. Я хочу обирати за своїм внутрішнім відчуттям тих, із ким хочу працювати. Головне — лишатися вірною собі».
Жанна Кисельова, JK Lab Architects
«Я думаю, що найголовніше, чого бракує тим 20% жінок (статистика з прочитаної головредом PRAGMATIKA.MEDIA Костянтином Ковшевацьким лекції перед дискусією. — Прим. ред.), котрі «пірнули» кудись із професії, отримавши освіту архітектора, — то це сміливості, хоробрості, певної хлоп’ячості. Ми всі маленькі хлопчики й дівчатка всередині, і оцю внутрішню дитину важливо пам’ятати.
Ще, думаю, проблема слов’янських жінок — у невмінні розділяти з чоловіками свої обов’язки. Мене б не було тут на цій зустрічі, якби мій чоловік не брав іноді на себе мої функції, а я — його. Ми самі не даємо їм мити посуд, прибирати, тобто допомогати нам у побуті, з дітьми, бо вважаємо, що маємо це робити виключно самі. Так ми відбираємо в себе можливість розслабитись і побути тією самою маленькою дівчинкою, про яку піклуються.
Жанна Кисельова, JK Lab Architects
У нашій компанії всі основні функції поділені нами навпіл. Мій чоловік виявився геніальним фінансистом, тож усім, що стосується грошей, займається він. Я ж відповідаю за творчий бік проєктів. І вважаю, що, якби його не було, мені було б набагато складніше.
У мене є улюблене подружжя архітекторів, котрими я захоплююсь: автори приголомшливих об’єктів дизайну Рей і Чарльз Імзи. Вони разом на всіх фотографіях! Вони, напевно, першими показали світові, що можна бути успішними архітекторами і при цьому щасливою парою. Це той вектор, який варто обирати».
Ріна Ловко, Rina Lovko Design
«Коли я усвідомила, що життя коротке і кількість проєктів, які я можу зробити якісно, — обмежена, я прийняла рішення займатися лише тим, що вмію робити добре, де зможу принести користь. Це характер. Хтось назве його чоловічим. Не те щоб я це обирала — ти таким народжуєшся, потім тебе виховують, зокрема й твої опоненти.
Ріна Ловко, Rina Lovko Design
Я завжди вважала, що якби світом керували жінки, то в нас взагалі не було б війн
У цілому я не бачу взагалі жодної проблеми. Усе залежить від тебе самої. Наша професія — велика праця. Це покликання. Маєш сили — працюй. Ти або архітектор, або ні. Не вірю, що можна прийти додому й відключити голову. Або ж мені ще доведеться навчитися. Тому, напевно, я і боялася свого часу вагітніти: це означало покинути всі справи, полишити проєкти. Але ж тоді виходило, що ти взагалі не знайдеш часу на материнство!
І моє найбільше побажання тим, хто лишається в професії та не має поки дітей, — не боятися народжувати. Бо робота нікуди не подінеться, а діти якраз стимулюють тебе більш свідомо ставитися до всього. Я завжди вважала, що якби світом керували жінки, то в нас взагалі не було б війн. Для нас протиприродно вбивати навколишнє середовище. Ми вміємо створювати і при цьому «жонглювати» двомастами справами водночас».
/Матеріал опубліковано на сторінках #32 тому PRAGMATIKA.MEDIA/
