Петиція за знесення 6-метрової вигнутої стіни, що є частиною скульптурного павільйону Тадао Андо, зібрала 20 тисяч підписів від мешканців Манчестера.

«Берлінська стіна» — так жителі Манчестера назвали відокремлений фрагмент павільйону, побудованого за проєктом Тадао Андо

Стіна, що проєктувалась як шумоізоляційний екран між сквером і транспортною розв’язкою, використовується місцевими вандалами як поверхня для графіті. Фото: Ardfern
«Бетонна антиутопія», «найгірша з пам’яток», «Берлінська стіна» — якщо перерахувати всі епітети, вживані в місцевій пресі відносно дизайну громадської площі в самому центрі Манчестера, то стає очевидно: мешканці щиро ненавидять Piccadilly Gardens у їхній сучасній інкарнації. І не лише мешканці, а й туристи — на Tripadvisor ця визначна локація Манчестера має мінімальний рейтинг і масу негативних відгуків.

Такий вигляд мав Piccadilly Gardens у Манчестері до реконструкції 2002 року. Джерело фото: manchestereveningnews.co.uk

Такий вигляд мав Piccadilly Gardens у Манчестері до реконструкції 2002 року. Джерело фото: manchestereveningnews.co.uk
До 2002 року сади Пікаділлі протягом півсторіччя були сквером у традиційному стилі — з геометрично правильними клумбами, фонтаном у центрі та лавами під тінистими деревами по периметру. Територія скверу, завбільшки з футбольне поле, була розташована в заглибленні — на пару метрів нижче за рівень вулиць навкруги. І в певний момент, розробляючи програму заходів із громадської безпеки, влада Манчестера (нагадаємо, Манчестер неодноразово ставав ціллю атак бойовиків ІРА) визнала площу небезпечним місцем.
У міжнародному конкурсі на реконструкцію Piccadilly Gardens у 2002 році переміг проєкт архітектора Тадао Андо, якого часто називають у профільній пресі «японським Ле Корбюзьє» і «поетом бетону». Тадао Андо запропонував підняти площу на рівень вулиць та екранізувати простір від шумної транспортної розв’язки павільйоном у формі півмісяця з відокремленою деталлю — вигнутою бетонною стіною. Великий овальний плаский басейн зі 180-ма форсунками й підсвічуванням став фокусним центром площі.

Фонтан зі 180-ма форсунками та підсвічуванням — гордість Arup. Джерело фото: manchestereveningnews.co.uk
Замість клумб з однолітниками землю засіяли газоном. Інженерно-будівельними роботами займалися проєктувальники такої авторитетної компанії, як Arup. «Лаконічний, прозорий простір, що заохочує до спілкування» — такі характеристики отримала нова площа Манчестера після реконструкції. Прем’єр-міністр Великої Британії назвав його «кращим громадським простором країни». І, варто зазначити, це єдиний об’єкт Тадао Андо у Великій Британії.
Втім… люди не змогли полюбити скульптурну брутальність споруд японського модерніста. Павільйон став прихистком для безхатьків і маргіналів. Його стіни, а особливо окремо розташований фрагмент стіни, регулярно вкривалися графіті, і комунальним службам навіть довелося внести очистку поверхонь до графіку постійних робіт. Фонтан, яким так пишалися в Arup, виявився вандалонестійким.
Скляні плафони підсвічування часто розбивали, і вже за пару років ідилічні картинки дітлахів, що бавляться серед водяних струменів, лишилися хіба тільки на архівних фото. Суцільні газони так швидко витоптувалися перехожими, що міські садівники не встигали їх оновлювати. Незважаючи на заяви, що пішохідні маршрути були ретельно змодельовані ще на передпроєктному рівні, люди чомусь нехтували брукованими доріжками.

Частину павільйону Тадао Андо займає кафе, частина використовується як транзитна зона для проходу від транспортної розв’язки на площу. Фото: Wojtek Gurak
В якусь мить у місцевій міській раді не лишилося захисників дизайну Тадао Андо, і муніципалітет вирішив, що окремо розташована стіна буде знесена вже в листопаді 2020 року, а ландшафт скверу — радикально змінений. Цю задачу доручили LDA Design — їм треба буде повернути Piccadilly Gardens більш «садовий» вигляд, додавши дерев і квітів, а також, за можливості, пом’якшити бруталізм бетонного павільйону Тадао Андо за допомогою витких рослин. Незважаючи на бажання місцевих активістів повністю позбутися непривабливого (на їхню думку) архітектурного об’єкта, знесення павільйону не вдалося узгодити з його приватним власником, тоді як скульптурний фрагмент «стіна» виявився на балансі муніципалітету.
Кейс манчестерських Piccadilly Gardens заслуговує на детальний професійний аналіз. На якому етапі і яких саме помилок припустилися? Чи справді так кардинально змінилися смаки мешканців з 2002 по 2020 рік, чи від початку їхню думку не взяли до уваги? Чи все простіше, і вуличний вандалізм обнуляє всі соціологічні плани архітекторів щодо якісного поліпшення середовища?