Що спонукає європейців відмовитися від огорож довкола житлових будинків, шкіл і навіть… в’язниць? Чи справді малоповерхова архітектура — запорука комфортності європейських міст чи це один із міфів, які продовжують експлуатувати супротивники висотної забудови? І наскільки недоторканним у Бельгії є авторське право архітектора? На запитання PRAGMATIKA.MEDIA відповідали Фредерік Ваєс (Frederik Vaes) і Арсеній Кузнецов (Arsenii Kuznetsov).
PRAGMATIKA.MEDIA: Магістральна тема нашого тому — безпека. І одна з найактуальніших проблем для українських міст — огорожі. Нашу країну можна назвати «країною огорож».
Більшість архітекторів чудово знайомі з глобальним трендом на максимальну відкритість і підтримують його. Але замовник орієнтується на запит, а в суспільстві сьогодні дуже високий запит на закриті території навколо нових житлових комплексів. Які проєктувальні рішення ви практикуєте для забезпечення безпеки в Бельгії?
Фредерік Ваєс: Один із наших завершених проєктів — школа, де ми взагалі відмовилися від будівництва паркану. Ми подумали: можливо, достатньо буде якогось елемента, який просто підказуватиме учням кордон шкільної території? Замість паркану ми створили галерею, що спирається на колони й оточує школу по периметру.
Залишається абсолютно вільний доступ з усіх боків, але завдяки візуальному маркеру кордону у школярів формується почуття безпеки. Проникна галерея дозволила нам відмовитися від такого жорсткого елемента, як паркан.
Архітектори Фредерік Ваєс, партнер-співзасновник бюро UAU collectiv, і Арсеній Кузнецов, асоційований партнер
Другий приклад — це проєкт в’язниці в Бельгії, над яким ми зараз працюємо. Для нас це зовсім новий досвід. Ми сконцентрувалися на деталях, що дозволять зберегти соціальний зв’язок між людьми, які перебувають у в’язниці, і зовнішнім світом. Висота паркану, що оточує установу, знаходиться нижче рівня очей, щоб у в’язнів зберігався візуальний зв’язок із великим світом і вони не відчували себе в повній ізоляції. Завдання пенітенціарної системи — не в тому, щоб повністю відрізати людей від суспільства, а в тому, щоб дати шанс на реабілітацію. Тому зберігати цей зв’язок дуже важливо.
Арсеній Кузнецов: Від себе додав би: ландшафт і його інтеграція з навколишньою забудовою є дуже важливим елементом для створення безпечного середовища. Правильний підбір і організація рослин, дерев, елементів благоустрою в ключових місцях можуть сформувати необхідні візуальні бар’єри та забезпечити почуття безпеки. Найчастіше це унеможливлює створення жорстких огорож і абсолютно замкнутих просторів.
Спортивна школа GO!, спроєктована UAU collectiv відповідно до принципів безбар'єрності. Хасселт, Бельгія. Джерело фото: UAU collectiv
P.M.: Ви вважаєте, що в наш час фізична та фактична безпека досягається не будівництвом фізичних стін і огорож, а іншими способами? Якими саме?
Ф. В.: Ми насамперед говоримо про суспільство, яке здатне об’єднатися заради почуття безпеки. Маленькі спільноти, ком’юніті допомагають людям почуватися захищеними. Люди разом доглядають свій двір, спільний простір, здійснюють «сусідський контроль». І почуття приналежності до групи формує почуття безпеки та загалом загальноміське безпечне середовище. Будуючи огорожі та бар’єри, ми подаємо суспільству сигнал тривоги: «Щось не так! Ми мусимо будувати ці паркани, бо інакше ми в небезпеці!». І ми починаємо будувати ще більше огорож.
Зрештою ми не досягаємо мети, а лише домагаємося роз’єднання та самотності. але якщо ми відкриваємося, то цим даємо знак: «Усе гаразд!». Звичайно, перед тим, як дозволити дітям вільно грати на вулиці, ми намагаємося прибрати звідти автомобілі, щоб знизити ризики. У підсумку ми формуємо спокійне, комфортне середовище.
Ми відштовхуємося від презумпції, що більшість людей мають позитивні наміри. Так, іноді щось негативне відбувається. Але нам як проєктувальникам не можна виходити з припущення, що небезпека — це норма. Це було б дуже неправильно.
Фредерік Ваєс, архітектор, партнер-співзасновник бюро UAU collectiv
P.M: Ще одна резонансна та стабільно актуальна для нас тема — це висотне будівництво. Міста України, як і більшість міст світу, ущільнюються. У Києві, Дніпрі, Одесі та інших центрах зводиться все більше висотних будівель.
Так, це ефектна та енергоефективна архітектура, але будь-який проєкт висотної будівлі збирає масу негативних реакцій. І дуже часто критики наводять як приклад малоповерхову Європу, хоча кількість нових висотних проєктів змушує засумніватися, що малоповерховість залишається головним європейським трендом. Як насправді бельгійці реагують на висотки?
Ф. В.: Зростаюча висотність — не проблема, а реакція у відповідь на процеси, що відбуваються у світі. І здебільшого підвищення висотності є вирішенням актуальних завдань. Наприклад, у містобудівників абсолютно плаского Каїру підхід такий: розширюючись, просто будують нове місто поруч зі старим, але за новими стандартами. У Європі таких можливостей для розширення немає.
Я бачу проблему не у висотних будинках як таких, а в тому, що необхідно паралельно вирішувати питання мобільності. Наскільки комфортно ми пересуваємося містом, наскільки зручні шляхи з’єднують інфраструктурні об’єкти? Щодо Києва, то у вас, безумовно, є проблеми в цьому сенсі, але є й позитив: з’явився пішохідний зв’язок між Подолом і Маріїнським парком по новому скляному мосту, і, в принципі, у людей досить вільного місця, де можна погуляти та провести час.
Крита галерея визначає візуальний кордон шкільної території. Хасселт, Бельгія. Джерело фото: UAU collectiv
Недосконалість громадського транспорту й загалом транспортної системи є набагато серйознішою проблемою для міста, ніж самі хмарочоси. Ми повинні розглядати все в комплексі, і рішення про будівництво кожної нової будівлі має прийматися з урахуванням і зв’язкою з транспортною моделлю: з маршрутами громадського транспорту, пішими й автомобільними — залежно від того, як саме люди воліють пересуватися містом.
Зрештою, саме ці зв’язки формують активне середовище, яке дозволяє тобі переміщатися між локаціями без використання автомобіля: на громадському транспорті, пішки, на велосипеді, за допомогою засобів мікромобільності або каршерингу. Ми у своїй практиці завжди намагаємося формувати середовище, орієнтоване на людину, а не на автомобіль.
Будуючи огорожі та бар’єри, ми подаємо суспільству сигнал тривоги: «Щось не так! Ми мусимо будувати ці паркани, бо інакше ми в небезпеці!»
У Бельгії, в Антверпені, будують тунелі, щоб опустити транспорт у центральній частині міста під землю. Нові висотні будівлі або підключені до цього тунелю, або знаходяться в безпосередній близькості від нього. Тобто люди можуть із цього тунелю під’їхати максимально близько, припаркувати машину в підземному паркінгу та на рівні землі пройти до висотної будівлі.
А. К.: У Києві магістраль, яка проходить уздовж набережної (набережне шосе — прим. ред.), фактично перериває зв’язок між парковою зоною та водою. Але вихід до води є надзвичайно важливим для міста, точніше, для самовідчуття людей у цьому місті. Теоретично можна знайти рішення, за якого можна було б відтворити цей зв’язок, приховавши від очей автомобільний трафік і забезпечивши городян приголомшливим місцем відпочинку, безпечним, вільним від шумового забруднення й реінтегрованим у природу.
Але, звичайно ж, для того, щоб була можливість реалізації такого проєкту, необхідне фінансування. Якщо дозволити девелоперам будувати на певних доречних ділянках у центральній частині міста в обмін на участь у фінансуванні подібних зв’язків, то такі проєкти можуть бути взаємовигідними.
Арсеній Кузнецов, архітектор, асоційований партнер бюро UAU collectiv
P.M.: Прокладання тунелів — дуже ресурсомістке, дороге будівництво. В Антверпені такі проєкти реалізують за рахунок державних інвестицій чи державно-приватних консорціумів?
Ф. В.: Це спільна співпраця, приватні інвестори взяли на себе частину витрат на будівництво тунелю за умови, що в них буде можливість пов’язати свої об’єкти. Це зробить нерухомість привабливішою в очах людей, які хочуть купити квартиру в новобудові чи зняти офіс. Але такі проєкти можна реалізовувати не лише для того, щоб забезпечити зв’язок із водою.
Вони можуть бути реалізовані й у центральній частині міста. Звичайно, з урахуванням специфіки рельєфу та наявного метро. Подібний підхід дозволяє очистити вулиці від автомобільного транспорту і зробити їх пішохідними, сформувавши середовище, максимально комфортне для життя.
Спортивна школа GO!, спроєктована UAU collectiv відповідно до принципів безбар’єрності. Хасселт, Бельгія. Джерело фото: UAU collectiv
Говорячи про висотне будівництво, наголошу на важливому нюансі: краще будувати вежі, ніж стіни. Ми погуляли Києвом, і, як я побачив, на Лівому березі висотні будівлі побудовані так, що між ними практично немає просвіту. Ти не бачиш неба, ти бачиш суцільну стіну, яка тисне на людину, змушуючи почуватися маленькою і нікчемною. Це дуже некомфортне відчуття, оскільки для кожного з нас важливо відчувати зв’язок із природою, бачити небо, зелень.
А. К.: У Бельгії останніми роками виділився тренд: представники влади намагаються стимулювати архітекторів іти вгору, будувати вищі будівлі. Бельгія — маленька, але дуже щільно населена країна, для якої також актуальні проблеми з мобільністю та корками на дорогах. Щоб оптимізувати ці процеси й надати населенню житло більш високого рівня, висотне будівництво виходить у пріоритет. Зокрема це робиться для того, щоб дати шанс природі та залишити незабудовані ділянки незайманими.
Градуйована висотність дозволяє створювати співмасштабні людині будівлі, незважаючи на кількість поверхів. Проєкт Belair. Брюссель, Бельгія. Джерело зображення: UAU collectiv
Сьогодні практично неможливо отримати дозвіл на розроблення нових територій, і ми намагаємося будувати у вже наявній плямі забудови. Така політика дозволяє природі брати своє. Нещодавно в Арденнах навіть з’явилася перша родина вовків, що сталося вперше за 50 років. По всій країні активно будуються екодуки через магістралі, що дозволяє тваринам мігрувати. Відновлення екологічних зв’язків підвищує біологічну різноманітність, що зрештою збагачує й людей.
Ф. В.: У практиці ми часто надихаємося природою. Спостерігаємо, як усе влаштоване в природному середовищі. Наприклад, дерева теж мають певні пропорції, формують під своєю кроною мікроклімат, комфортний для людей. І це можна спроєктувати на архітектуру. Ми маємо звільнити землю під ландшафт, повернути городянам природу, хоча б частково, бо очевидно: якщо ми просто будуємо квадратні метри, забуваючи про оточення, то таке середовище ніколи не буде комфортним для життя.
Скетч до проєкту Belair. Брюссель, Бельгія. Джерело зображення: UAU collectiv
Сучасні будівельні технології дозволяють нам реалізовувати безліч цікавих і амбітних рішень, але державні будівельні компанії старого типу все ще використовують застарілі технології. Такі старі методи не дозволяють дотримуватися нових трендів і тенденцій, створювати гнучку архітектуру, не залишають свободи для креативності архітектора.
P.M.: Ваше бюро проєктує висотні будівлі в країнах Європи? Чи ви орієнтовані насамперед на малоповерхову та середньоповерхову забудову?
Ф. В.: Звичайно, ми в UAU collectiv проєктуємо висотні будівлі. Декілька висотних проєктів для Брюсселя, наприклад, проєкт реконструкції Belair, знаходяться на стадії розгляду. Але те, що диктує контекст одного міста, не завжди прийнятне в іншому. У Брюсселі проживає півтора мільйона людей, тому в столиці, звичайно ж, є висотні будинки. Наше завдання, навіть якщо ми проєктуємо висотну будівлю, зробити її максимально співмасштабною людині.
Ми запроваджуємо градуйовану висотність, щоб на рівні очей люди бачили не стіну, яка йде в небо, а зелену терасу. Середовище навколо вежі чи висотної будівлі так само важливе, як і сама архітектура. Це завжди йде в одному комплекті. Ми ніколи не розглядаємо ділянку, якщо немає можливості створити якісний суспільний простір навколо цієї ділянки, оскільки в цьому випадку втрачається весь сенс висотного будівництва. Якщо місця просто немає, треба знижувати поверховість.
HasHotel. Хасселт, Бельгія. Джерело зображення: UAU collectiv
Ми фокусуємося не лише на ділянці, яка відведена під забудову, а й розглядаємо територію в урбаністичному контексті. Чи є поряд парки в пішій досяжності, громадські простори, куди можна піти людям? Якщо так, то в цьому разі ділянку можна забудовувати щільніше. Якщо поруч таких місць немає, то намагаємося створити їх або в межах ділянки, або ж усередині будівлі.
Ми активно використовуємо покрівлі, галереї й тераси, які резервуємо під суспільні функції: кафе, ресторани, бібліотеки. Це може бути все, що завгодно: місця, де б люди проводили свій вільний час, спілкуючись один з одним. Можна створювати цілі парки всередині самої будівлі. І в контексті Києва можливо трансформувати вже наявні структури в місця, що підходять для комфортного проведення часу.
P.M.: Зараз в українській архітектурній спільноті активно обговорюють ініціативу наших депутатів щодо реформування будівельної галузі. Одна із пропозицій законодавців стосувалася авторського права.
Пропонувалося, щоб архітектор обов’язково передавав авторські майнові права замовнику. Це викликало величезний резонанс, і після довгих дискусій цей пункт із законопроєкту видалили. Але осад залишився. Як у Бельгії ситуація з авторським правом?
Ф. В.: У Бельгії все залежить від контракту, який ми, архітектори, укладаємо з девелопером. Якщо це контракт на всі стадії проєктування, то, безумовно, його треба дотримуватись. Але якщо це лише на певну стадію, то виконавши її, ми розходимося.
У Бельгії останніми роками виділився тренд — представники влади намагаються стимулювати архітекторів іти вгору, будувати вищі будівлі
У Бельгії немає окремого закону, який регулював би відносини між учасниками будівельного процесу. Але є європейське право, де дуже чітко сформульовано, що автор ідеї зберігає всі права на свою ідею. Будь-які зміни концепції мають бути узгоджені з авторами. Тільки архітектор може підписати папір, де зазначено, які зміни можна внести до його концепту, або дозволити передати його на подальше опрацювання.
Девелопери повинні дійти згоди з архітектором. Якщо ж цього не станеться, то архітектор може піти до європейського суду та зі стовідсотковою гарантією виграти справу. Недоторканність авторського права — запорука креативності, а креативність дає розвиток усьому. Без креативності немає інновацій, немає економічного зростання. Ні в країни, ні в міста.
Європейські декларації про авторське право покликані забезпечити захист креативної частини суспільства: кожен має право на самовираження, включаючи захист своїх ідей, своїх комерційних і авторських прав. Відсутність таких гарантій мала б дуже негативний вплив на всю архітектурну сферу.
Архітектори Фредерік Ваєс, партнер-співзасновник бюро UAU collectiv, і Арсеній Кузнецов, асоційований партнер
Якщо авторського права не дотримуватися, Україна знову може повернутися до стандартизованої архітектури, в якій країни радянського блоку прожили 70 років. Бо її покинуть креативні люди. Багатьом цікава робота за кордоном, оскільки це дає перспективу нових можливостей, нових зустрічей, знайомства з новою культурою. Це мікс, що породжує оригінальний, новий погляд на речі та процеси. І він дозволяє людині рости як архітектору. Я вважаю, що без цього розвиток неможливий.
P.M.: Ми обговорили з вами три найболючіші для нашої архітектурної спільноти теми. А що непокоїть і є предметом дискусій в архітектурному середовищі в Бельгії?
Ф. В.: Є кілька глобальних проблем. Зокрема, це надто високий інтерес суспільства до політики. Політики нескінченно сперечаються про різні речі, і в політичному полі всі процеси є дуже тривалими, оскільки необхідно, щоб усі сторони досягли консенсусу.
Щодо архітектурної сфери Бельгії, то сьогодні я не бачу якихось значних проблем. Держава інвестувала великі кошти в освіту, і ця освіта безкоштовна. До того ж у кожному місті є свій баумейстер — це людина, яка контролює будівництво у своєму регіоні та координує розвиток відповідно до сучасних трендів. Ці люди відірвані від політики й не мають із нею прямого зв’язку. Але, безумовно, опосередкований зв’язок є завжди, про що б ми не говорили.
Розмовляла Ірина Ісаченко
Фото: Максим Дробіненко
