Микола Каблука та його твір: медитативний імерсивний простір The Point of Unity. Фото надане компанією Expolight
Микола Каблука: Мене дійсно зачепила і сама тема, і питання, які там звучали. Я побачив дуже конкретний запит на сенсорні простори із залученням людей — не просто такі, що транслюють певний образ чи повідомлення, а ті, що підсилюють спільноту, ідентичність, спонукають до взаємодії.
Людина може воліти просто подивитися на інсталяції, але сам простір тут організований так, що вона вступає з ним у контакт, стає частиною процесу, отримує персональний досвід і водночас відчуває себе частиною спільноти. І, як виявилося в Лондоні, на такі рішення сьогодні є великий запит.
P.M.: Ви спілкувалися з архітекторами та митцями. Чи було щось у цих розмовах, що змусило вас по-новому подивитися на власну роботу та на те, як сьогодні працює Expolight?
М. К.: Цікаво, що серед учасників і співрозмовників були митці та архітектори з різних країн — із Британії, ЄС, Південної Америки та інших частин світу. І в певний момент ми зрозуміли, що багато з них мають схожий досвід і працюють із таким самим запитом.
Участь Миколи Каблуки в дискусії Civic Futures стала початком розмов про спільні комплексні проєкти з архітекторами з різних країн. Фото надане компанією Expolight
При цьому було приємно побачити, що в наших проєктах ми вже досить далеко просунулися в тому, що інші лише починають збирати в єдину систему. У нас одночасно є архітектурний і культурний складники, медіамистецтво, інтерактивні технології та власні технічні рішення. І це не випадкове поєднання окремих компетенцій — в Expolight така модель уже закладена у філософію роботи команди та структуру її внутрішніх напрямів.
Саме тому нам простіше працювати з комплексними проєктами, де всі ці аспекти мають діяти разом. І, мабуть, показово, що після дискусії до мене підійшли троє архітекторів — двоє британських і один французький — із бажанням і конкретними пропозиціями попрацювати разом.
«Я побачив дуже конкретний запит на сенсорні простори із залученням людей: на ті, що підсилюють спільноту, ідентичність, спонукають до взаємодії», — Микола Каблука
P.M.: Якщо говорити в цілому про London Design Festival 2026, то що саме для вас було принципово важливо продемонструвати міжнародній професійній аудиторії через представлені роботи?
М. К.: Звичайно, нам було важливо показати рівень естетики й технологій, якого сьогодні досягли українські автори та команди. Але ще важливіше — глибину концептуального мислення, здатність працювати із сучасним контекстом і тими тенденціями, які формують світову професійну дискусію.
Soul Миколи Каблуки на фасаді собору Святого Павла: дані нейрофізіологічних досліджень трансформовані в геометрію, світло та звук. Фото: Mark Cocksedge
У Soul, наприклад, нам було важливо показати сам процес народження художнього образу. Є певний стан людського мозку — стан мрійливості, концентрації, внутрішньої уваги. І це — момент, коли народжується думка, human mind. Вона — як фарба, що шукає способу проявитися. Знаєте, божественне світло народилося — і воно шукає форму. Ми провели нейрофізіологічні дослідження, зняли енцефалограми в цьому стані й отримали дані, які потім перевели в геометрію, світло та звук.
А The Point of Unity — вже зовсім інший спосіб розмови з людиною. Інсталяція була встановлена перед центральним фасадом собору, у дуже туристичному місці, де люди постійно проходять повз. Але вони не просто зупинялися подивитися — багато хто повертався до неї знову, приводив друзів. Тобто робота виявилася цікавою не тільки як візуальний об’єкт, а і як досвід, який хочеться пережити ще раз і яким хочеться поділитися.
The Point of Unity в Лондоні: мозаїка відбиттів неба та міської архітектури стає частиною самої роботи. Фото надане компанією Expolight
P.M.: А яким був професійний відгук? Чи отримали ви підтвердження того, що ваші роботи справді вийшли за межі звичного для фестивальної публіки світлового видовища?
М. К.: Для мене важливо, що це підтвердила й команда London Design Festival. Ще до початку фестивалю вони визначили обидві інсталяції серед ключових проєктів. А в останній день фестивалю ми отримали від команди окреме повідомлення з подякою за те, що роботи перевершили їхні очікування. Вони особливо відзначали The Point of Unity як щось принципово нове, яскраве й таке, що активно взаємодіяло з аудиторією протягом усього фестивалю.
Показово й те, що саме наші дві роботи з усіх проєктів фестивалю попросили продовжити ще на тиждень. Причина дуже практична: великий інтерес аудиторії, постійний потік людей і численні прохання залишити їх на довший час. Для мене це один із найконкретніших показників того, що роботи справді вступили в живу взаємодію з містом і людьми.
P.M.: Серед усіх зустрічей і комунікацій під час фестивалю які були для вас найважливішими саме як для людини, що представляла Україну?
М. К.: Я дуже хотів зробити свій внесок у промоцію України саме мовою культури. І радий, що ця присутність вийшла досить різноплановою. Ми спілкувалися з представниками мистецької галузі, архітекторами, арткураторами — і це дуже важливо для репрезентації України в міжнародному професійному середовищі.
Микола Каблука: «Нам було важливо показати рівень естетики й технологій, якого сьогодні досягли українські автори та команди. Але ще важливіше — глибину концептуального мислення»
Водночас серед наших гостей і співрозмовників були представники британського парламенту, урядових структур, міністерств. Для мене важливо, що український проєкт опинився в полі уваги людей із дуже різних середовищ. У цьому сенсі London Design Festival дав можливість говорити про Україну не в одному професійному контексті, а на кількох рівнях одночасно.
P.M.: Що відбувалося, коли ви розповідали про Україну вже не професійній аудиторії, а звичайним відвідувачам?
М. К.: Це теж було неймовірно цікаво. Дуже багато звичайних людей приходили, розпитували, і практично під час кожної екскурсії ми говорили про нашу країну. Коли я пояснював, що ми створили цю роботу як символ того, що навіть живучи в умовах щоденних обстрілів, ми дивимося в небо, мріємо, займаємося наукою, продовжуємо створювати, — розмова часто йшла далі вже безпосередньо про Україну.
Люди починали питати: як зараз живуть українці, що відбувається в країні, як ми сприймаємо війну. І тут було цікаво бачити, наскільки різними були ці люди: різного віку, походження, із різним досвідом і знаннями про Україну. У когось інформації було більше, хтось чув певні російські наративи, хтось узагалі майже нічого не знав.
Бен Еванс, співзасновник і директор London Design Festival, і Микола Каблука всередині The Point of Unity, створеної для взаємодії з людиною та простором. Фото надане компанією Expolight
Тому кожна така розмова ставала ще одним фрагментом загальної картини — про те, що відбувається в Україні, як українці сприймають своє життя і чому, попри війну, зберігають бажання створювати, мріяти й доводити цю боротьбу до завершення.
P.M.: Миколо, українці вже кілька років живуть у війні. Чи змінило це професійне середовище? Чи справді українські художники, дизайнери, архітектори за цей час стали іншими?
М. К.: Я вважаю, що так. Дуже часто сильна, чесна творчість виникає там, де є проблема, яку людина здатна по-справжньому відчути й осмислити. Тому моє розуміння таке: поряд із величезними втратами, яких зазнала Україна, війна стала каталізатором змін, які давно назрівали.
Це стосується і нашого ставлення до влади, і усвідомлення власної ролі в суспільстві, і загалом того, наскільки українці стали суб’єктними. Я бачу це і в мистецтві, і в архітектурі, і в бізнесі. За дуже короткий час ми значно посилили свою присутність у світі й почали говорити з ним уже не з позиції прохача, а як рівноправний учасник діалогу.
Микола Каблука виступає під час дискусії Civic Futures на Global Design Forum. Фото надане компанією Expolight
P.M.: Тобто можна сказати, що за ці роки ми нарешті позбулися комплексу меншовартості?
М. К.: Думаю, ми дуже швидко його долаємо. І це одна з важливих внутрішніх трансформацій, які відбуваються зараз в Україні.
Мені, до речі, було цікаво бачити це і тут, у Лондоні. Україна сьогодні стала помітною, суб’єктною й авторитетною в багатьох сферах. І це змінює не тільки те, як нас сприймають ззовні, а й те, як ми самі себе сприймаємо. Власне, ти не можеш трансформувати світ, якщо сам не відчуваєш себе суб’єктом цієї трансформації.
Тому для мене важливо, що саме додає до цього відчуття кожна наша робота, кожен проєкт, який виходить на міжнародну арену. Ми показуємо не «абстрактну Україну», а конкретну здатність створювати, мислити, експериментувати й говорити з міжнародною аудиторією своєю мовою. І саме це, як мені здається, викликає тут повагу.
P.M.: Ви багато говорили про те, як змінюється роль України в міжнародному професійному діалозі. А що особисто для вас означає Лондон у цьому процесі? Чому саме це місто щоразу стає важливим середовищем для вашого власного руху вперед?
М. К.: Напевно, для мене Лондон — це середовище, яке щоразу допомагає рухатися саме в тому напрямку, про який ми щойно говорили, — до повноцінної, рівноправної суб’єктності України серед найкращих світових практик.
«Для мене один із головних результатів London Design Festival — залишити тут слід України не тільки під українським прапором, а через саму роботу, яка викликає інтерес, захоплення й бажання говорити далі», — Микола Каблука
Я дуже сильно відчуваю це місто саме як простір рівноправного культурного діалогу. Тут люди з різних країн, різного походження та культурного досвіду перебувають у постійному контакті, і ти є його повноцінним учасником. Для мене це сильний мотиватор — щоразу повертатися сюди, щоб сміливіше показувати, що ми можемо робити в Україні, і водночас привозити назад найцінніше із цього міжнародного досвіду.
А ще цього разу я відчув дуже особливе задоволення від того, що мені вдалося чимось віддячити місту, яке багато років надихало мене і значною мірою підштовхувало до власного професійного розвитку. Ти приїжджаєш сюди не тільки для того, щоб учитися й надихатися самому. Важливо зробити щось, що зацікавить і надихне людей тут, у цьому глобальному культурному середовищі.
Для мене це, мабуть, і є один із головних результатів London Design Festival: залишити тут слід України не тільки під українським прапором, а через саму роботу, яка викликає інтерес, захоплення й бажання говорити далі.
Але The Point of Unity після Лондона все ж таки повернеться додому. У мене були пропозиції продати цю інсталяцію, втім, я хочу дотриматися того, що задумав від початку: вона має отримати нове життя в одному з українських міст.
The Point of Unity вночі: світлова скульптура, зоряне небо і люди, які зупиняються, щоб роздивитися роботу. Фото надане компанією Expolight
P.M.: Ви вже згадували про нові контакти й пропозиції. А що з усього цього для вас найважливіше привезти назад в Україну? Що чекає на вас далі? Чи можете вже розповісти про наступну роботу?
М. К.: Я поспішаю в Україну, щойно завершиться робота тут. Лондонські роботи вже починаємо розбирати. Це, до речі, завжди відбувається швидше, ніж монтаж: потрібно буквально кілька днів, щоб усе демонтувати, запакувати й відправити в Україну. Ми повертаємося не з відчуттям завершення, а з новими ідеями, контактами, пропозиціями й бажанням робити далі. Там у мене вже заплановано багато зустрічей, і я дуже хочу продовжити цей рух.
Зокрема, ми готуємо в Чернівцях проєкт із 3D-мепінгу — велику світлову інсталяцію на фасаді пам’ятки архітектури XIX століття, внесеної до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, — Резиденції митрополитів Буковини і Далмації, де нині розташований Чернівецький університет. Це буде артробота такого масштабу й формату, якого ми ще не робили. Тож везу з Лондона новий досвід, нові технології та нове бачення.
