До беззаперечних переваг можна зарахувати формування консолідованої та ефективної громади. Місцеві жителі, можливо, не мають професійних навичок архітекторів і містобудівників, але мають цілком унікальну компетенцію — володіють інформацією про реальні потреби та прихований потенціал території.
Процеси міського планування можуть бути прозорими, і в них є місце для приватних і громадських ініціатив
Краудсорсинг — теж порівняно новий термін, який уперше ввів письменник Джефф Хау у 2006 р. Технологія передбачає, що робота виконується добровольцями-активістами або за символічну оплату, або безоплатно. Зацікавлені в результаті жителі готові витрачати власний час і ресурси, зокрема й на те, щоб облаштовувати свої райони. Професійний рівень виконавців при цьому відіграє незначну роль — що чисельніша група людей, які працюють над проєктом, то вища ймовірність, що серед них знайдуться ті, хто має потрібний досвід і навички. Краудсорсинг активно використовують у маркетингових дослідженнях, рекламних кампаніях, розробленні дизайну. Цей інструмент підходить для реалізації безлічі урбаністичних проєктів, починаючи зі збору ідей, наприклад, як зробити місто, район, вулицю комфортнішими та чистішими. Підтримуючи низові ініціативи, влада не лише розділяє відповідальність із містянами, а й економить ресурси та бюджет, адже кошти спрямовуються на дійсно необхідні людям реформи.
Щоб максимізувати цінність громадської участі, людей необхідно інформувати та навчати. Пересічні громадяни мають переконатися, що процеси міського планування можуть бути прозорими і в них є місце для приватних та громадських ініціатив. Наприклад, можна законодавчо зобов’язати жителів сортувати сміття. Але як тільки контроль послабшає, вони, можливо, не захочуть завдавати собі зайвого клопоту. Водночас, якщо люди зрозуміли, в чому сенс таких щоденних дій, вони виконуватимуть їх свідомо й отримуватимуть задоволення, усвідомлюючи зменшення навантаження на екологію.
Бульвар уздовж віадука Viaduc des Arts у Парижі з кожним роком стає дедалі привабливішим маршрутом завдяки участі містян у проєктах із його благоустрою. Фото: Bruno De Hogues/Getty Images. Джерело фото: gaurani.almightywind.info
Civic Tech та їхні безмежні можливості
З 2013 р. в США, а слідом і в усьому світі почали використовувати термін «громадські технології» (Civic Tech) — так тепер називають мобільні застосунки, платформи громадських бюджетів або сайти для створення онлайн-петицій чи реєстрації ідей від жителів.
Підтримуючи низові ініціативи, влада розділяє відповідальність із містянами, а також економить ресурси та бюджет
Онлайн-платформи корисні ще й тим, що дають науковцям та урбаністам-практикам доступ до масивів даних. Кожен із нас може дізнатися, який проєкт і наскільки успішно просувають жителі міст у різних країнах. Наприклад, просто зараз парижани збирають голоси для виділення бюджетних коштів на створення артмаршруту уздовж старого віадука Viaduc des Arts на авеню Доменіль (Daumesnil). Віадук було відновлено наприкінці 90-х за проєктом архітектора Патріка Берже, а колишні складські приміщення під арками перепрофільовані під мистецькі крамниці та майстерні. Тепер уже самі власники крамничок — дизайнери та ремісники — об’єдналися, щоб зробити вулицю зеленішою, додати «точки відпочинку» з вуличними меблями та прикрасити арки світловими інсталяціями.
Проспект Грасіа в Барселоні. Фото: Zambrano González, Vicente
Festes de Gràcia. Фестивалі та унікальна архітектура приваблюють у район Грасія в Барселоні мільйони туристів. Але самі жителі не надто раді такому напливу гостей. Джерело зображення: europea-travel.com
А в Барселоні активно збирають інформацію та ідеї для реабілітації історичної спадщини в районі Грасія, знаменитого парку Гуель, який створив Антоніо Гауді. Але крім парку-пам’ятки в Грасії безліч старовинних будинків, деякі з них не внесені до охоронних списків, що викликає в місцевих жителів тривогу. У муніципалітеті занепокоєні: «Спостерігається поступове зникнення традиційної тканини та суттєва зміна образу первісного міста-саду». А крім того, історична структура Грасії може постраждати через спекуляції з боку забудовників.
Влада Барселони просить містян брати участь у складанні карти ідентичності району Грасія для його розвитку та захисту
Містян просять приєднуватися до складання дорожньої карти розвитку району та його захисту й надсилати на сайт описи прикметних «атмосферних» локацій і просторових орієнтирів. Ними можуть бути невеликі внутрішні сади, старі дерева, історичні інтер’єри, незвично прикрашені фасади, ремісничі майстерні, нестандартні рекламні таблички — усе, що має унікальну ауру. Завдання проєкту полягає в тому, щоб із цих невеликих деталей, яких зазвичай не помічають туристи й офіційні містобудівники, скласти карту ідентичності району. За два місяці жителі залишили понад 100 заміток — вони звертають увагу на місцеві традиції та особливості побуту, просять узяти під захист дерева-довгожителі, відновити сади на терасах між вулицями, реставрувати ліпнину на фасадах тощо.
Жителі Рейк’явіка прагнуть, щоб вулиці міста були не транзитними зонами для транспорту, а місцем для відпочинку та спілкування. Джерело зображення: Wikimedia Commons
Влада ж Рейк’явіка підходить до залучення жителів до урбаністичних процесів зразково-структуровано. З лютого по березень 2018 р. там проходив збір ідей — загалом акумулювали понад тисячу пропозицій із благоустрою міста й околиць. Після оцінки ідей і консультацій з експертами проєкти виставили на голосування — провели так звані сусідські вибори. Проєкти-переможці були затверджені, муніципалітет підписав договори з підрядниками і вже в травні 2019 р. приступив до реалізації. Всі документи опубліковані на сайті муніципалітету reykjavik.is. Серед ідей — створення зон для занять спортом, будівництво велосипедних доріжок, ремонт тротуарів, встановлення сміттєвих баків, озеленення, розпис будівель графіті, висаджування фруктових садів, створення розплідника для собак, спорудження сауни тощо. Нічого надприродного та високобюджетного — прості дрібниці, такі важливі для того, щоб люди почувалися комфортно.
Більшість громадських проєктів — це недорогі прості пропозиції з благоустрою, такі важливі для комфорту містян
Стрітарт — одна з безлічі громадських ініціатив, які підтримує міська влада Рейк’явіка. Джерело зображення: Wikimedia Commons
Київ теж не залишився осторонь. КМДА вперше впровадила практику партисипації та запропонувала киянам узяти участь в розподілі коштів місцевого бюджету у 2016 р., запустивши онлайн-платформу «Громадський бюджет». Спершу на реалізацію проєктів виділили 50 млн грн, а на «Громадський бюджет-2020» запланували виділення вже втричі більшої суми. Гроші підуть на реалізацію 554 проєктів, які отримали найбільшу підтримку громади. Переможців система визначила в червні. Переважна більшість проєктів — про облаштування дитячих і спортивних майданчиків, купівлю обладнання до шкіл і дитячих садків. Схвалене ще й фінансування кількох фестивалів — SolomaFest 2020, Snіgfest, артфестивалю «Повидло», Kyiv Extreme Fest 2020. Планується облаштування кількох майданчиків для вигулу тварин, велопішохідних переходів, зелених стежок, освітлення вздовж паркових доріжок, благоустрій кількох ділянок набережної Дніпра, створення публічних просторів, встановлення дефібриляторів на станціях метрополітену в межах проєкту «РеаніМетро» та навіть запуск в озеро Тельбін рослин-гідробіонтів, які очищають воду й запобігають її цвітінню.
Креативний простір на території промзони КАРЗ-12 у Києві розвивається як урбан-інкубатор, де урбаністи проводять обговорення проєктів і зустрічі з місцевими жителями. Джерело зображення: karz-12.com.ua
Олександр Рак, урбаніст і транспортний експерт, подавав на «Громадський бюджет-2020» два проєкти, і обидва були схвалені: 156 тис. грн виділять на влаштування підвищеного пішохідного переходу і 365 тис. грн — на озеленення та благоустрій публічного простору на місці стихійного паркування біля станції швидкісного трамвая на КПІ. На думку Олександра, виділених коштів достатньо для того, щоб повністю реалізувати задумане навіть з урахуванням можливої інфляції: «Підрядника для виконання робіт обиратиме балансоутримувач (КП ШЕУ Солом’янського району) через ProZorro. Я заклав у бюджет проєкту 20% резерву, тому грошей має вистачити. До самої платформи є зауваження: щоб проголосувати за проєкт, який сподобався, необхідно зробити занадто багато дій, багато кліків. Також зіткнувся з тим, що можливі організаційні проблеми з реалізацією, наприклад, Київавтодор зараз планує капремонт вулиці Борщагівської, але вони не хочуть узгоджувати роботи з моїм проєктом. Зараз пробую із цим боротися».
Сквер Небесної Сотні в Києві силами волонтерів було перетворено на громадський парк із дитячим майданчиком. Графіті з портретом Сергія Нігояна на стіні старої будівлі створив португальський художник Алешандре Фарту з ініціативи громадської організації «Місто-сад». Джерело зображення: wikipedia.org
Створити та запустити онлайн-платформу «Громадський бюджет» у Києві допомагав Офіс Ради Європи в Україні. За його ж підтримки в Києві відкрилася «Академія громадської участі», де чиновників і громадських активістів знайомитимуть з інструментами й методами партисипації.
Ми називаємо це Gamicipation!
Гра «Монополія», що стала хітом за часів Великої депресії, була не першою економічною грою, як заведено вважати. Чарльз Дарроу використав як прототип настільну гру «Землевласник», створену Ліззі Філліпс ще в 1903 р. Попри вторинність ідеї та «52 помилки в дизайні», які помітили в оформленні «Монополії» критики й експерти, розробка Дарроу стала справжньою іконою ігрових симуляторів. З її допомогою юні американці знайомилися з основами ринкової економіки та принципами роботи ринку нерухомості.
re:publica — це масштабна конференція, яка щороку збирає в Берліні тисячі урбаністів і кріейторів. Темами заходу стають громадські ініціативи та життя в цифровому світі. Джерело зображення: re-publica.com
Сьогодні існують десятки онлайн-ігор і платформ із відкритим кодом, які дозволяють у доступній формі зрозуміти, як працює міське планування, і навіть тестувати нові моделі архітектурних та урбаністичних рішень. Ще перспективніший напрям — це використання онлайн-інструментів і доповненої реальності в публічному просторі з прив’язкою до місця.
У 2017 р. на фестивалі re:publica цифровий дизайнер Даніель Бой і професійний міський планувальник Карстен Міхель Дрозель презентували ігровий підхід до залучення жителів німецьких міст до процесів розвитку та благоустрою.
На думку авторів концепції Gamicipation, спільна участь у міських іграх дозволяє налагодити діалог між посадовцями, архітекторами, урбаністами та звичайними жителями: «Ігри дають людям можливість взаємодіяти. Вони відкривають нові двері, руйнують соціальні бар’єри».
Мобільні застосунки слугують інструментами для проведення урбаністичних ігор, які дозволяють вивчати місто, розвивати його та консолідувати громади. Джерело зображення: re-publica.com
Урбаністичні ігри дають людям можливість взаємодіяти. Вони відкривають нові двері, усувають соціальні бар’єри
Карстен Міхель Дрозель ще у 2008 р. заснував «Мобільний університет», який комбінує проведення урбаністичних ігор з освітніми курсами та публічними дискусіями, а в 2013-му — компанію IMPULSBÜRO BERLIN, яка займається розробленням навчальних ігор. Наразі Карстен Міхель Дрозель і Даніель Бой проводять у Німеччині серії ігор NEU-Stadt, які самі вони характеризують як «дикий коктейль із міста, гри та перформансу». По суті, кожен NEU-Stadt — це мікрофестиваль, насичений квестами, вікторинами на найкраще знання місцевих традицій, архітектурного контексту, культурними та розважальними заходами. Він проводиться в нетипових локаціях і дозволяє містянам змоделювати реалізацію креативних підходів до використання будівель, дворів і вулиць. Сценарій для кожного NEU-Stadt розробляється індивідуально, і вже на цьому етапі організатори намагаються залучити місцевих активістів.
Чому ігровий підхід став популярним інструментом public participation? Тому що він ефективний: гра стимулює допитливість, творчість і розвиває пристрасть та мотивацію до дій. Людям подобається грати.
Практична мета гри — налагодити довірчі стосунки між формальними урбаністами й жителями
Головна практична мета гри — налагодити довірчі стосунки між формальними урбаністами та жителями. Саме відсутність довіри найчастіше стає перешкодою для впровадження навіть найперспективніших реформ. Жителі районів воліють блокувати будь-які ідеї, якщо не довіряють тим, хто ці ідеї висуває. Криза довіри, як виявилося, симптоматична не лише для пострадянських територій, а й для зовні благополучних країн у Європі та Америці. Але якщо в Європі посадовці, архітектори, девелопери, політики та мери не соромляться брати участь у міському квесті чи вікторині нарівні зі звичайними жителями, в Україні вони дуже рідко спускаються зі своїх веж на землю. Максимум участі — вийти на суботник і закопати берізку в оточенні журналістів.
Учасниками конференції re:publica 2018 у Берліні стали близько 9 тис. осіб. Головними темами обговорень були медіакультура, мережева політика та технологічні тренди в Європі, зокрема в урбаністиці. Джерело зображення: re-publica.com
Ефект Can Vies
«Барселонський кейс» часто наводять як приклад успішної креативної та інфраструктурної трансформації міста. Значною мірою це сталося завдяки ексмеру Жорді Ереу, який добре знайомий і українцям, оскільки не раз приїздив до Києва для участі в економічних форумах, конгресах і читав лекції з урбаністики. У свою каденцію (2006–2011 рр.) Ереу фокусувався на розв’язанні інфраструктурних проблем. Він модернізував системи водопостачання та електромережі, лобіював державне інвестування в будівництво таких ресурсомістких об’єктів, як авіа- та портові термінали, залізничні станції. Ці перетворення зробили Барселону привабливою туристичною локацією — за рік місто приймає понад 7,5 млн туристів. Але попри те, що Ереу часто говорив, ніби «коли жителі згодні з проєктом розвитку, трансформації в місті реальні», його взаємодія з містянами, можливо, була не такою вже й тісною. У 2011 р. виборці проголосували за Хав’єра Тріаса. Як і Ереу, він робив ставку на розвиток креативної економіки, але ще більше дистанціювався від барселонців, які у відповідь збунтувалися та відправили його у відставку.
Будівля Can Vies у Барселоні була зайнята сквотерами у 1997 р. і перетворена на неформальний культурний центр. Джерело зображення: Wikimedia Commons
Каталізатором масових протестів, які торкнулися навіть Валенсії та Майорки, стала спроба знести Can Vies у центрі Барселони. Досить стару будівлю, що належала муніципальній транспортній компанії, з 1997 р. займали сквотери, які перетворили її на неформальний соціальний і культурний центр. Міська влада планувала знести Can Vies, щоб на її місці створити рекреаційну зелену пішохідну зону, що відповідало раніше затвердженому генплану. Несподівано для мера жителі міста заявили: парк не потрібен, а стара будівля, розписана графіті, має залишитися. Подібна логіка не вкладалася в уявлення мера та його прибічників про комфортне місто. Розпочалися тривалі переговори. Влада пропонувала сквотерам переселитися до постпромзони Can Batlló, де подібний неформальний культурний центр існував із 2011 р. Але захисники Can Vies категорично відмовилися. Тоді Тріас доручив виселити сквотерів і знести будівлю. Це призвело до соціального вибуху — на вулиці вийшли тисячі протестувальників, які трощили все довкола та підпалили техніку, що руйнувала Can Vies.
Ефект Can Vies у контексті урбаністичної політики — одна з найобговорюваніших тем серед соціологів і конфліктологів
Зляканий Тріас скасував рішення про знесення, але жителі вимагали відставки, а згодом посадили в крісло мера каталонської столиці Аду Колау. Вона починала як активістка муніципальної громадської платформи Barcelona en Comú та членкиня руху Let’s Win Barcelona. Саме ці організації якраз і стояли за кампанією громадського спротиву політиці Тріаса та змогли за допомогою краудфандингових платформ миттєво зібрати фінанси для захисту активістів у судах.
Волонтери відновлюють Can Vies після закінчення масових акцій протесту. Згорілий екскаватор став символом перемоги містян у протистоянні з мерією Барселони. Джерело зображення: Wikimedia Commons
У червні 2019-го жителі міста вдруге підтримали Аду, яка сьогодні проводить радикальну урбаністичну революцію, згортаючи туристичну модель розвитку, і намагається побудувати соціальне місто рівних можливостей. Така політика викликає смуток у представників великого девелопменту та барселонських рантьє — нова влада безжально штрафує їх за спробу виставити пропозиції з оренди квартир на платформах на кшталт Airbnb без ліцензії. Жертвами нової політики стали також автомобілісти, яким закрили в’їзд до центру міста (на радість пішоходам, велосипедистам і місцевим жителям, незадоволеним шумом та якістю повітря).
Колау виділила кошти на реставрацію будівлі Can Vies, що стала знаменитою, а навесні 2019 р., якраз напередодні виборів, передала територію в 13 тис. кв. м у промзоні Can Batlló сквотерам-активістам у безоплатне користування на 50 років.
Поразка в конфліктах із містянами подається владою як перемога й тріумф демократії
Попри критику, звинувачення в популізмі, утопізмі та відверто лівому векторі, секрет популярності Ади Колау, на думку політичних експертів, полягає у відкритості та доступності. Вона стала першою з очільників Барселони, хто не боїться проведення багатогодинних зустрічей із жителями.
Барселона — не єдине місто, де влада воліє втратити обличчя в очах місцевих еліт, але зберегти посади та вплив.
Ада Колау перемогла на виборах мера Барселони у 2015 та 2019 роках завдяки відкритому діалогу з містянами. Джерело зображення: eltemps.cat / efe
Наприклад, берлінці заблокували проєкти з редевелопменту аеропорту Tempelhof і зажадали, щоб територію площею понад 300 га в центрі міста не віддавали під будівництво комерційної нерухомості та житла, а виділили під громадський парк. Навесні 2019 р. влада Берліна затвердила виділення 100 млн євро для перетворення Tempelhof, який у новітній історії Німеччини став символом громадянських свобод, на новий творчий квартал.
Пошук балансу та конструктивних рішень вимагає від модераторів професіоналізму на рівні дипломатів у зоні воєнних конфліктів
Найчастіше поразка в конфліктах із містянами подається владою як перемога та тріумф демократії. Але ж частина громади теж опиняється серед тих, хто програв. Для багатьох берлінців нове доступне житло на території Tempelhof потрібніше, ніж артквартал. А для багатьох жителів Барселони туристи є основним джерелом доходу.
Дах будівлі аеропорту Tempelhof перетвориться на оглядовий майданчик. Джерело зображення: Tempelhof Projekt GmbH
Територія зачиненого аеропорту Tempelhof у Берліні перетворилася на громадський парк The Tempelhof Field усупереч початковим планам забудовників і влади. Джерело зображення: Wikimedia Commons
Легалізація самозахоплень і відмова від перспективних планів розвитку — це гра з вогнем, яка лякає власників активів, господарів нерухомості та підриває законодавчий фундамент. Але подібне трапляється дедалі частіше. Тому цілком логічно, що ефект Can Vies у контексті урбаністичної політики — сьогодні одна з найобговорюваніших тем серед соціологів і конфліктологів. Пошук балансу пріоритетів і конструктивних рішень за очевидного конфлікту інтересів вимагає від модераторів професіоналізму на рівні переговорників і дипломатів у зоні воєнних конфліктів.
Мистецтво діалогу, або «Хто за старшого?»
Спроби практичної партисипації в Україні дуже часто мають такий вигляд: після двогодинної презентації проєктів урбаністів та архітекторів хтось із місцевих жителів запитує: «А хтось зі старших тут є?..». Подібним чином відреагували жителі київських Подолу та Воздвиженки на концепцію розвитку Валів, представлену в середині липня в креативному просторі КАРЗ-12. Студенти курсу Urban Design дизайн-школи Projector під кураторством команди «Агенти змін» запропонували ревіталізувати територію між схилами Щекавиці, Замкової гори та Подолом, яка колись називалася Кожум’яцькою площею, впровадити нову транспортну модель і частково відкрити русло річки Глибочиці, закутої в колектор під бульваром між Верхнім і Нижнім Валом. Жителі Подолу та Воздвиженки насамперед поцікавилися, а чи погодили студенти проєкт із КМДА, чи це просто «мультики», які не мають нічого спільного з реальністю? «Агенти змін» переконані, що це нормальна й цілком типова реакція для першої зустрічі, і збирають думки жителів, щоб підкорегувати проєкт.
Практично кожен проєкт розвитку викликає шквал критики. Особливо якщо йдеться про зелені зони
Недовіра до молодих урбаністів не означає, що проєкти від офіційних містобудівників кияни зустрічають прихильніше. Практично кожен викликає шквал критики. Особливо якщо йдеться про втручання в зелені зони. Пропозицію щодо розвитку частини території столичного Гідропарку (Венеційського та Долобецького островів) від КП «Київміськрозвиток» одразу охрестили «асфальтопарком».
Концепцію розвитку історичної місцевості Китаїв, розроблену SAGA Development та Perfect Group спільно з архітектурними бюро Architectural Prescription і ZOTOV&CO, високо оцінили та підтримали в архітектурному середовищі. Автор концепції створення ідеального щасливого поселення архітектор Гриша Зотов вважає проєкт інноваційним не лише для України: «Він може сміливо конкурувати з європейськими чи світовими аналогами». PRAGMATIKA.MEDIA детально розповідала про нові сценарії для Китаєва в попередніх томах журналу. Розробники відштовхувалися від даних, отриманих у результаті просторових досліджень, і, здавалося, передбачили все, щоб проєкт прозвучав відповіддю на суспільний запит. Але попри проривний дизайн, гуманістичний стрижень концепції та відповідність вимогам «Нового порядку денного розвитку міст» ООН, жителі прилеглих територій зустріли її багнетами.
Концепція розвитку історичної місцевості Китаїв передбачає збереження ділянок для «міського городництва». Фото: Андрій Ветошкін
Наша мета полягає в тому, щоб використати дії кожного зі стейкхолдерів для досягнення взаємовигідного результату
Фото: Андрій Ветошкін
Завдання з модерації в «зоні конфлікту» покладені на команду «Агенти змін». Їм належить проявити «вищий пілотаж» — зруйнувати стіну недовіри між сторонами та налагодити продуктивний діалог. Про те, як просувається партисипативний процес, нам розповів UX-дизайнер команди «Агенти змін» Юрій Грановський.
PRAGMATIKA.MEDIA: Ми звернули увагу, що діалогу із жителями дуже заважає одна деталь. Люди побоюються, що підсумки зустрічей і переговорів з архітекторами та забудовниками будуть оформлені як результат якихось «громадських обговорень». Чи передбачає ваше завдання на цьому етапі (до речі, як його можна назвати?) складання та підписання якихось документів? І чому жителі цього так бояться?
Юрій Грановський: Це середовище, у якому всі всього бояться, оскільки, по-перше, ціна помилки занадто висока, а по-друге, девелоперський бізнес занадто довго компрометував сам себе. Тому місцеві жителі, здійснюючи будь-яку дію, за замовчуванням думають, що ця дія обернеться проти них. У це складно повірити, але наша мета полягає у зворотному: використати дії кожного зі стейкхолдерів (місцевих, адміністрації, забудовника) для досягнення взаємовигідного результату.
Юрій Грановський, UX-дизайнер команди «Агенти змін»
Поточний етап можна назвати знайомством. Ми знайомимося з місцевими активістами, лідерами думок і звичайними жителями. Знайомимося з їхніми потребами, страхами та болями — через презентації, особисті зустрічі, аналіз обговорень у Facebook. Знайомимося з місцем: його історією, значущістю для міста й місцевих, його влаштуванням, потенціалом і проблемами — через аналіз великої кількості документів і спілкування з профільними експертами.
У нас, «Агентів змін», немає завдання щось із кимось підписати. Ми ставимо перед собою завдання краще зрозуміти, як тут улаштоване життя. Визначити, на які проблеми та запити може дати відповідь концепція розвитку. І в підсумку налагодити конструктивний діалог між стейкхолдерами для вироблення спільних рішень щодо подальшого розвитку цієї території.
Територія вздовж китаївських ставків має залишитися закритою для автомобільного транспорту, вважають в Architectural Prescription. Джерело зображення: Architectural Prescription
P.M.: Яка з нагальних проблем хвилює жителів районів, прилеглих до місцевості Китаїв, найсильніше? І чи закладене в проєкт розвитку її рішення?
Ю. Г.: Ми дізналися про велику кількість проблем — від напівживого транспортного сполучення до відсутності нормального продуктового магазину. Наша цінність в усьому цьому — дізнатися про ці проблеми й відповідним чином вплинути на концепцію.
Ініціатива забудовника могла б стати відповіддю на консолідований запит громади
P.M.: Можливо, у вас є певний сценарій, який міг би сприяти консолідації сторін, — чи не передбачаєте ви проведення якихось спільних заходів (прибрати територію навколо ставків чи щось інше)?
Ю. Г.: Сценарій є, але він постійно змінюється. З кожним етапом ми краще дізнаємося, з ким і з чим маємо справу. Ці нові дані, звісно ж, впливають на подальший план. У будь-якому разі, що б ми не робили, наші зусилля так чи інакше будуть спрямовані на посилення територіальної громади. Зараз вона консолідувалася навколо завдання будь-якою ціною дати відсіч усім девелоперським ініціативам. Було б чудово, щоб надалі громада перейшла в більш творчий режим. Щоб місцеві жителі виробляли альтернативні точки зору на важливі для них питання, визначали та пріоритезували проблеми, шукали б можливості для їхнього вирішення. Тоді б ініціатива забудовника (як і будь-яка інша ініціатива ззовні) могла б стати відповіддю (однією з) на консолідований запит громади. Думаємо, це було б конструктивніше та продуктивніше середовище.
Велосипедні та пішохідні маршрути Китаєва й Голосіївського лісу передбачається об’єднати в спільну мережу. Фото: Андрій Ветошкін
P.M.: Як часто необхідно проводити зустрічі з мешканцями? Чи мають вони бути повністю відкритими — з можливою присутністю журналістів або активістів з інших районів? Участь ЗМІ допомагає чи, навпаки, заважає?
Ю. Г.: Для створення конструктивної атмосфери насамперед мають відбуватися зустрічі не з мешканцями, а зустрічі мешканців. У якому форматі та із залученням яких сторін — залежить від мети кожної конкретної зустрічі. Думаю, вони мають відбуватися регулярно й незалежно від зовнішньої ініціативи.
Проєкт архітектурних бюро Architectural Prescription та ZOTOV&CO передбачає благоустрій рекреаційної зони. Джерело зображення: Architectural Prescription
P.M.: Коли можна говорити про те, що процес партисипації та модерації діалогу між сторонами йде успішно? Який відсоток місцевих жителів має долучитися?
Ю. Г.: Думаю, що тут потрібно вимірювати не числами, а продуктивністю діалогу. Якщо ми можемо фіксувати планомірний прогрес, партисипація відбувається успішно. Коли сторони стали готові слухати одна одну, після цього — чути, потім — дослухатися й робити висновки, а ще краще — спільно створювати. Коли в підсумку громада отримує все більший вплив на вироблення рішень щодо території.
Експертна думка
Ромеа Мурін: для кого ми це проєктуємо?
Ромеа Мурін — архітекторка та міська планувальниця з Польщі. Після навчання в Польщі та Данії вона 8 років працювала в провідних бюро Копенгагена, Нью-Йорка та Роттердама. Також Ромеа успішно завершила програму післядипломної освіти «Гібридний урбанізм» в Strelka Institute for Media, Architecture and Design та працювала провідним архітектором у Strelka KB у Москві. Крім того, вона була запрошеним професором в межах INDA International Program in Design and Architecture Університету Чулалонгкорна в Бангкоку, Таїланд. Зараз Ромеа менторка освітньої програми «Інтегроване просторове планування для об’єднаних територіальних громад» і програмна директорка CANactions School. PRAGMATIKA.MEDIA звернулася до Ромеа як до експертки в теорії й практиці партисипації, щоб дізнатися, як більш ефективно використовувати інструменти культури участі та залучення жителів українських міст до процесу спільного планування.
Ромеа Мурін
PRAGMATIKA.MEDIA: Про що свідчить діяльність CANactions School: які методи найкращі для залучення громади та не тільки місцевих активістів, а й представників громадських організацій?
Ромеа Мурін: Сам проєкт повинен випливати та розвиватись із взаєморозуміння та співпраці між усіма сторонами — громадами, містобудівниками та адміністрацією міста. Для створення відповідної та адекватної стратегії необхідно взаємодіяти з людьми, які часто користуються цими просторами протягом усього процесу міської стратегії та у вирішальному ухваленні рішень. Початковим моментом у розробці концепції будь-якого порядку денного громадського простору повинно бути визначення талантів та ресурсів у межах громади — людей, що можуть надати історичну перспективу, зрозуміти, як функціонує ця територія та визначити, що справді має значення для місцевого населення. Використання цієї інформації на початку процесу допоможе створити відчуття причетності та приналежності громади до проєкту та забезпечити його успіх на довгі роки.
PRAGMATIKA.MEDIA: Які основні проблеми виникають на шляху до реалізації проекту?
Р. М.: Є низка труднощів, з якими можуть зіткнутися міста під час реалізації своїх стратегій.
- Забезпечення комплексного підходу в реалізації стратегії та пов’язаних з нею дій чи проєктів.
- Залучення місцевих зацікавлених сторін та організація ухвалення рішень для їх виконання.
- Створення ефективних індикаторів та систем моніторингу для вимірювання ефективності.
- Перехід від інтегрованої міської стратегії до оперативних планів дій.
- Налагодження державно-приватного партнерства.
- Посилення фінансування міської політики шляхом вивчення фінансових інновацій (фонди міського розвитку, краудфандинг і т. под.).
Цей перелік викликів, безумовно, не охоплює всіх проблем, з якими стикаються міста на етапі впровадження стратегії. Важливо забезпечити обмін та передачу знань між містами та регіонами — обмін досвідом та результатами цих етапів може підвищити ефективність стратегії та допоможе уникнути труднощів, з якими зіткнуться всі задіяні сторони.
В Україні дуже рідко використовують моделі участі або залучають мешканців до процесу планування
PRAGMATIKA.MEDIA: Які існують шляхи подолання взаємної недовіри та нерозуміння між агентами впливу та населенням? Ми часто стаємо свідками того, як люди відмовляються сприймати урбаністів серйозно і часто впевнені, що архітектори та дизайнери, що представляють нову концепцію розвитку, заангажовані («Хто вам платить?»).
Р. М.: Недовіра має вагомі підстави. По-перше, в Україні дуже рідко використовують моделі участі або залучають мешканців до процесу планування. Перші справжні громадські слухання були організовані в межах програми ISPAH (Integrated Spatial Planning for Amalgamated Hromadas program — «Інтегроване просторове планування для об’єднаних територіальних громад» CANactions School). Як старший ментор цієї програми, я бачу її успішним прикладом реалізації міської стратегії. По-друге, містобудівникам важливо визнати той факт, що є агенції, які досить добре знають свої території, просто використовуючи їх щодня. Вони є найбільш авторитетним джерелом інформації. Якщо вони залучені у процес або процес міської забудови є досить прозорим у плані спілкування, недовіри не виникне. Зрештою, ми працюємо для користувачів, і якщо вони не бачать корисності, то для кого ми це проєктуємо взагалі?
PRAGMATIKA.MEDIA: Чи є випадки, коли добрі наміри урбаністів справді перетворюються на проблеми для місцевих жителів? Що робити, якщо девелопери перехоплюють добру ідею, спотворюють її та негатив обертають проти активістів?
Р. М.: Як я вже згадувала, якщо процес впровадження визначає пріоритетність залучення громадськості та прозорість процесу, будь-які «переклади» та модифікації з боку девелоперів будуть негайно викриті.
Із випадків, про який я можу згадати, — це один із проєктів, у якому я брала участь у Польщі. Концепція була розроблена шляхом партисипації, і всі ключові стратегічні дії були обговорені та затверджені жителями міста. Зміни з боку проєктувальників та підрядників, які були запропоновані та оголошені, швидко стали полемічними, проєкт зупинили за декілька тижнів. Це був вирішальний момент в історії проєкту, жителі зреагували ефективніше та рішучіше, ніж містобудівники та архітектори, які брали участь у його розробці.
Старший ментор програми ISPAH Ромеа Мурін у CANactions School. Фото: Марго Дідіченко
PRAGMATIKA.MEDIA: Краудфандинг, гранти або громадські бюджети — який спосіб фінансування проєктів сьогодні найчастіше обирають ініціатори ідей? Якщо ми говоримо про соціальний проєкт, в якому немає комерційної складової — він приречений?
Р. М.: Останніми роками позиція краудфандингу поступово зміщувалася від просто альтернативного варіанту до переходу на чітко встановлений та зрілий механізм фінансування. Починаючи з обмеженого кола інноваторів, краудфандинг неухильно розширював свою сферу охоплення як з точки зору інвесторів / прихильників, так і з точки зору територій, для яких розроблялися проєкти та кампанії. Це дає можливість попросити фінансування і забезпечити його за рахунок громади, а також гарантує доброчесні процеси спільного ухвалення рішення, співтворчості, залучення та власності, які виникають у всіх зацікавлених сторін. Подальша еволюція такого механізму представлена так званим громадянським краудфандингом, завдяки якому громадяни часто співпрацюють з урядом.
Особливістю громадянського краудфандингу є те, що він може сприяти виникненню у залучених почуття причетності та приналежності завдяки внеску у створення суспільної цінності на їхніх територіях. Це може привернути увагу широкого кола державних та приватних зацікавлених сторін, таких як місцеві та регіональні органи влади, агенції розвитку, банки та приватні фонди. Краудфандинг пропонує новий процес, у якому уряди можуть реалізовувати рішення певних соціальних проблем за допомогою некомерційних організацій (НГО) та ефективніше збирати внески від великої кількості донорів. Це також дозволяє отримати нову форму спільного управління.
