Orphans of Time. Поетика руїн

Присутність

«Але я подивилася навколо і уявила, як із повного хаосу цим місцям вдалося відродитися, і я заспокоїлася. Може, це не моє життя хаотичне, це сам світ такий. І головна пастка — прив’язатися до чогось у ньому. Руїни — дар, руїни — шлях до перетворення. Ми завжди маємо бути готовими до нескінченних хвиль змін», — так про минуле міркує Елізабет Гілберт — героїня Джулії Робертс у фільмі «Їж, молись, люби».

Руїни завжди були присутні в житті людей: ми не тільки щодня проходимо повз руїни, вони живуть навколо нас. Архітектура, що занепала, інстальована в міські полотна. Вона свідчить про наше минуле, викликає почуття цікавості, страху, спонукає нас до її дослідження та спроб зрозуміти, як жили наші попередники.

Переосмислення архітектури імперій

Архітектурна спадщина попередніх епох дає можливість зазирнути в минуле. Зі свого боку величні та привабливі руїни — результат руйнування складної та прекрасної будівлі. Прикладом цього є частково зруйновані античні давньогрецькі та римські споруди, руїни романської епохи чи періоду готики — вони відбивають початкову зухвалу красу задумів архітекторів. Цю естетику особливо цінував Альберт Шпеєр, особистий архітектор Гітлера й родоначальник одного з наймасштабніших виявів тоталітарної архітектури.

Шпеєр сформулював теорію, описану в його «Спогадах»: «Після вибуху нюрнберзького трамвайного депо я проходив повз цей хаос зі зруйнованих залізобетонних конструкцій; арматура стирчала назовні й уже почала іржавіти… Пізніше я виклав Гітлеру свої роздуми, назвавши їх «Теорією цінності руїн».

Читайте також: Післявоєнний Хрещатик. Ціна питання

Відповідно до неї сучасні будівлі, змонтовані з будівельних конструкцій, без сумніву, мало підходили для того, щоб стати «мостом традиції», перекинутим до майбутніх поколінь: іржаві купи уламків не викликали б те героїчне натхнення, яке захоплювало в монументах минулого.

Цю дилему має вирішити моя теорія: використання особливих матеріалів, а також урахування їхніх особливих статичних властивостей дозволять створити такі споруди, руїни яких через століття або тисячоліття приблизно відповідали б зразкам Стародавнього Риму».

Для більшої наочності Шпеєр наказав художнику зобразити монументальну трибуну Цеппелінфельда зі зруйнованими колонами, закинуту й обвиту плющем. Фюрера захопила ідея архітектора будувати будівлі з надміцних матеріалів, і він розпорядився, щоб у майбутньому важливі об’єкти рейху зводилися відповідно до «закону руїн».

Я відчуваю неймовірні емоції, знімаючи ці будівлі, покинуті людьми.

Ребекка Ліліт Баторі

Прийом Альберта Шпеєра, щоправда, не був новим: наприкінці XVIII століття англійський архітектор Джон Суон, проєктуючи Банк Англії, доручив художнику Джозефу Ганді написати майбутні руїни цієї будівлі. Картина із зображенням руїн фінансової установи, оточеної чагарниками, була створена як доповнення до креслень. Полотно служило візуалізацією та свідченням детально продуманого проєкту Суона — навіть майбутні руїни будівлі матимуть величний вигляд.

Вдивляючись у минуле

Умберто Еко описує феномен ruinenlust у книзі «Історія краси». За його словами, руїни цінують саме за їхню фрагментарність — за «сліди, що залишив на них невблаганний час, за дикі рослини, що їх обвивають, за мох і тріщини».

В епоху Відродження, за словами Еко, «давньогрецькими руїнами захоплювалися тому, що за ними можна було здогадатися про початкову форму оригінальних творінь. А в період неокласицизму намагалися ці форми відтворювати (згадаймо Канову та Вінкельмана)».

На початку ХІХ століття символіст Каспар Давид Фрідріх писав живописні полотна, зображуючи руїни монастирів. Подібні твори вважалися не просто романтичними пейзажами, а й акцентували увагу глядача на швидкоплинності життя й тлінності буття.

Гуманісти епохи Ренесансу розглядали руїни як ностальгічні образи втрати величі Античного світу, а християнські полемісти оцінювали античні руїни як алегорію самого християнства, що витіснило язичницькі релігії. Узагальнюючи сприйняття стародавніх руїн, можна сказати, що вони завжди існували ніби поза часом.

Читайте також: Війна та мир Леббеуса Вудса

Ретроспектива епох і ставлення людей до руїн вишуканих рукотворних споруд зводиться до одного: ностальгії за Золотим віком — міфологічною кращою епохою людства. Кожне наступне покоління озирається назад, розглядаючи апогеї розвитку попередніх цивілізацій, намагаючись досягти показників попередників і примножити їх. Інше питання — чи нам вдасться це зробити?

Щоб створити багатство країни, дуже багато потрібно перетворити на руїни.

Адам Сміт, шотландський економіст і філософ-етик, засновник сучасної економічної теорії

Витоки ностальгії

Саму основу концепції Золотої доби описав давньогрецький поет Гесіод у поемі «Роботи і дні»: «Люди Золотої доби не знали ні горя, ні турбот, ні старості, проводячи дні в застіллях. Земля сама приносила плоди, і на ній паслися численні стада».

Він писав про утопічне минуле, засноване на легендах. І був не єдиним, хто звертався до псевдоминулої епохи. Усю подальшу античну літературу пронизує ностальгійне ставлення до щасливого минулого: давньоримські поети Вергілій і Овідій також зверталися до ідеї Золотого віку Сатурна у своїх творах.

Четверта еклога «Буколік» Вергілія оповідає про сподівання римлян, записані у книгах провидиці Сивіли. Відповідно до книг, є цикл зміни періодів часу — кіл, що знаходяться під заступництвом певних божеств. Час написання еклоги припав на кінець кола Діани, так званого Залізного віку — заходу людства. А потім починалося нове коло Аполлона — повернення Золотого віку процвітання.

Мені подобаються руїни — це залишки цілісного проєкту, ясності думки, голої структури та духу об’єкта.

Тадао Андо, знаменитий японський архітектор, лауреат Прітцкерівської премії

Ітерація

Сучасні руїни — наче незаперечний факт існування того самого величного минулого, осяжні та відчутні фрагменти цілої низки «Золотих віків» людства.

Зображення руїн більше не вимагає опанування навичок живопису, адже фотографії руїн здатні викликати ті самі емоції, що й полотна в жанрі капріччо.

«Я знімаю не будівлі, а характерні риси історії й колись старанно скомпоновану архітектуру, додаючи їй романтики», — розповідає британський фотограф Ребекка Ліліт Баторі про свій фотопроєкт Orphans of Time. За словами фотографа, покинутими будівлями вона зацікавилася в процесі роботи над фешн-зйомками.

Читайте також: Квіти з гармат. Конверсія військових об’єктів як творчий акт

Пошук локацій із відповідним застарілим інтер’єром підштовхнув дівчину до створення цілого проєкту. Так 5 років тому народилася ідея серії Orphans of Time, яку Ребекка створила, подорожуючи світом. Вона відобразила понад 500 занепалих об’єктів, серед яких будівлі в Англії, Німеччині, США, Румунії й навіть в Україні.

Чарівність руїн полягає в тому, що в них витвір людини сприймається зрештою як продукт природи.

Філософ Георг Зіммель, есе «Споглядання життя», 1918 р.

У Британії альбом Orphans of Time з’явився на початку грудня [2017 року. — Прим. ред.]. «Моя книга — результат п’яти років зйомок. Можливо, саме так вийде «зупинити мить» і показати одну зі стадій перетворення колись розкішних залів на порох», — розмірковує Баторі.

«Ці будівлі перестануть існувати швидше, ніж ми думаємо. Коли вони зникнуть і будуть забуті, навряд чи хтось згадуватиме про їхнє фундаментальне значення й цінність в історії та культурі ХХ століття», — співчуває Ребекка будівлям, наче живим легендам.

В Orphans of Time увійшли знімки занедбаних маєтків, лікарень, театрів і церков. «Вони безликі для перехожих, але це таємний, прихований внутрішній світ. Ці чудові будівлі заслуговують на те, щоб їх увічнили для майбутніх поколінь, перш ніж час перетворить їх на пил», — розповідає Баторі про відображену архітектуру — нагадування про закінчення всього. А якщо поставити собі за мету відреставрувати їх? Ребекка вважає, що вони втратять свій шарм і емоційність. Забути не можна помилувати?

І спорожніли руїни. І лише жебрак у лахмітті, сивий, обтяжений гіркотою, безчестям і ганьбою, один із тих, чиє чоло зборознили турботи, який у двадцять років увібрав у себе всі болі століття, сидів там біля підніжжя колони.

Гюстав Флобер, книга «Подорож до Пекла», 1835 р.

Світ розутілюється у своїх оболонках, перевтілюється. І мистецтво не може зберегтися у старих своїх утіленнях…

Микола Бердяєв, релігійний і політичний філософ, публічна лекція «Криза мистецтва», 1917 рік.

Руїни завжди навіюють смуток, але ще сумніше, коли знаєш, чим вони були раніше.

Джордж Р. Р. Мартін, книга «Танець із драконами» із циклу «Пісня льоду та полум’я», 2011 р.

Читайте також: Зикурати та лабіринти. Архітектура пам’яті

Чим складнішою й прекраснішою є будівля, тим величніші й привабливіші руїни.

Олівер Сакс, американський нейропсихолог, книга «Чоловік, який переплутав дружину з капелюхом», 1958 р.

Ти можеш побудувати своє майбутнє із чого завгодно. З якоїсь крихти чи іскри. З бажання рухатися вперед, повільно, один крок за іншим. Ти можеш збудувати на руїнах просторе місто.

Лорен Олівер, американська письменниця, книга «Пандемоніум» із серії «Деліріум», 2012 р.

Руїни — собори часу.

Марті Рубін, канадський письменник, книга «Синдром звареної жаби», 1988 р.

Споглядання цих незліченних руїн знищує будь-яке бажання будувати халупи; весь цей пил віків робить тебе нечутливим до величі.

Гюстав Флобер, дорожні нотатки, 1849 р.

От i ми життя здолали половину.
Як сказав похилий раб коло таверни:
«Озираючись, ми бачим лишь руїни»,
Погляд, справдi, надто варварський, та певний.

Йосип Бродський, «Листи до римського друга», 1972 р., переклад — Сергiй Злючий.