Операція «Хафенсіті». Найбільшому урбан-проєкту Європи 20 років

Гамбург — ганзейський і вільний

Гамбург — місто торговців і моряків, і цьому підпорядковується вся його історія й типологія. Найбільше в Європі місто-порт на Ельбі було й залишається важливим транзитним і перевалочним пунктом на торговому шляху з Лондона до Швеції та в більш широкому розумінні — між Сходом і Заходом. Заснований ще Карлом Великим у VIII ст. як фортеця для захисту від північних слов’ян, Гамбург усе ж веде свій літопис із 7 травня 1189, коли імператор Священної Римської імперії Фрідріх I Барбаросса дарував жителям право збирати мита з вантажів, що перевозяться Ельбою.

Особливий статус вільного міста, отриманий в 1510, дозволив Гамбургу стати величезним оптовим ринком — торговим центром Європи. Тут купували і продавали французькі та рейнські вина, лляні тканини та полотно із Сілезії, сталевий і латунний дріт із Саксонії, дерево та зерно із Бранденбурга, мідне начиння з Угорщини. А також товари з Півночі — в’ялену рибу, шерсть, шкури, та зі Сходу — порцеляну, килими та колоніальні товари.

Вільне місто було відкрите для заповзятливих людей з усього світу. Кальвіністські біженці з Нідерландів торгували вовною, оксамитом і шовком, а євреї з Португалії — цукром, тютюном, кавою та какао. У Гамбурзі з’явилися перші європейські кав’ярні, про що сьогодні нагадує бронзове кавове зерно — скульптура, встановлена на площі Coffee Plaza в Хафенсіті. Прошарок ремісників був не дуже великий, проте вони постачали ринку товари місцевого виробництва — пиво, мед, залізні вироби, текстиль.

Історичні греблі та причали Хафенсіті стали основою для нових будівель

У середні віки територія нинішнього Хафенсіті знаходилася за межами фортечної стіни та експлуатувалася в основному як пасовища. Її нинішня складна топографія пояснюється тим, що після приєднання до міста ці землі використовувалися як порт і зазнали безлічі втручань: споруджувалася мережа штучних каналів, будувалися берегозміцнюючі споруди та греблі, покликані захистити Гамбург від повеней. Після першої промислової революції в Хафенсіті, крім торгових складів і верфі, з’явилися десятки фабрик і промислових цехів.

 

Шпайхерштадт для ЮНЕСКО

Наприкінці XX ст. переведення торгового флоту на контейнерні перевезення викликало справжню революцію в містах-портах і в Гамбурзі зокрема (детальніше про трансформацію міст біля води читайте у статті «Баньолі, Аліканте, Роттердам і Одеса. «Курортний роман» міста й порту» в томі #03 PRAGMATIKA.MEDIA). По-перше, змінилася логістика — тепер торгові судна швартувались у порту на нетривалий час, достатній для того, щоб вивантажити кранами контейнери.

По-друге, зникла потреба у складських приміщеннях, але виникла потреба у відкритих майданчиках для штабелювання. А наприкінці 80-х змінилася й геополітична ситуація: возз’єднання Східної та Західної Німеччини спровокувало різке економічне піднесення, що для Гамбурга означало таке ж різке збільшення товарообігу. Стара гавань уже не відповідала актуальним технічним вимогам, і міська влада почала обговорювати питання будівництва нового порту та вирішувати долю складського кварталу Шпайхерштадт у північній частині Хафенсіті.

Квартал було побудовано на межі XIX–XX ст. як зону безмитної торгівлі, після того, як Гамбург добився від залізного канцлера Отто фон Бісмарка повернення статусу вільного порту. Спорудженню складського кварталу передувало безжальне знесення більш ніж тисячі будівель із переселенням на околиці Гамбурга 20 тис. мешканців.

Склади, адміністративні будівлі та банки в неоготичному стилі з червоної цеглини вздовж штучних каналів зводилися за особливою технологією — на дубових палях. Вони з’єднувалися між собою арковими сталевими мостами.

Стара гавань — головна туристична точка тяжіння Гамбурга

Архітектурний комплекс Шпайхерштадту серйозно постраждав від бомбардувань у період Другої світової війни і вимагав кропіткої реконструкції, яка тривала до 1967 р. Реставратори відновлювали найдрібніші деталі будівель, включаючи орнаменти на фасадах.

До 80-х цегляні склади Шпайхерштадту використовувалися як найбільше в Європі сховище східних килимів — особливий температурний режим і вологість у цих історичних будівлях якнайкраще підходили для збереження дорогого та ніжного товару.

Усі ці роки з моменту будівництва землі та будівлі Шпайхерштадту перебували у власності міста. У 1988 р. Сенат Гамбурга спробував винести на голосування проєкт, який передбачав приватизацію нерухомості складського кварталу. Але цей намір викликав серію громадських протестів, після чого від ідеї приватизації відмовилися. Квартал отримав статус об’єкта спадщини Гамбурга, що охороняється, а пізніше увійшов до списку світової спадщини ЮНЕСКО.

 

Таємний план

Не можна виключати, що протести проти приватизації Шпайхерштадту наприкінці 80-х передували секретному плану Хафенсіті. Хеннінг Фошерау, мер Гамбурга, звернув увагу на новий глобальний тренд — втомлені від тиші та одноманітності старих житлових районів люди охоче перебиралися жити та працювати в колишні промислові зони. Фабрики вже не шуміли та не забруднювали повітря, як і старий порт Гамбурга.

Території старої гавані стали придатними для конверсії та потенційно комерційно привабливими. У той же час корпорації Hamburger Hafen- und Lagerhaus AG (HHLA), що управляє портом, були життєво необхідні нові території в Альтенвердері та інвестиції для будівництва контейнерного терміналу.

Розроблення концепції Хафенсіті замаскували під навчальний проєкт

Директор HHLA Пітер Дітріх вирішив, що між корпорацією та містом можлива взаємовигідна угода, обмін території та нерухомості у старій гавані на території Альтенвердера, а також інвестиції з міського бюджету. В умовах суворої таємності HHLA почали скуповувати склади в старій гавані. Головно це були занедбані промпідприємства, і власники були раді їх позбутися. Якби, звичайно, вони знали плани влади на Хафенсіті, то заправили б за свої старі склади та пустирі астрономічні суми! Саме тому влада пішла на те, що хтось може назвати обманом або як мінімум зловживанням владою і впливом.

Коли вся нерухомість була зосереджена в одних руках, мер Гамбурга Хеннінг Фошерау неофіційно замовив створення концепції розвитку портового району Хафенсіті одному з найвпливовіших німецьких архітекторів повоєнного періоду — Фольквінові Маргу. До речі, саме Марг був найактивнішим учасником кампанії за збереження цілісності Шпайхерштадту. Можна припустити, що вже тоді він знав про довгострокові плани Фошерау. У 1995 році Марг викладав урбаністику в університеті Аахена. Він замаскував розроблення концепції під навчальний проєкт, залучив до роботи своїх асистентів і студентів.

Будівля Ельбської філармонії — ідеальний символ Гамбурга ХХІ ст.

Презентація проєкту ревіталізації Хафенсіті та перетворення його на новий центральний район змішаного використання відбулася в 1997 р. у клубі Übersee на вечірці, де зібралися «батьки міста». Момент був вибраний надзвичайно вдало, і мер Хеннінг Фошерау отримав повну підтримку.

Пакет нерухомості «Гавань і місто» передали новій муніципальній компанії HafenCity Hamburg GmbH, яка й зайнялася управлінням і розвитком району. А HHLA отримали фінансову підтримку та карт-бланш на будівництво нового терміналу в Альтенвердері. Через кілька років новий контейнерний термінал було визнано найінноваційнішим портом Європи. Навіть у посткризовому 2009 р. річний оборот HHLA склав 110 млн євро.

Ця історія могла б стати чудовим сюжетом для детективного фільму, і не виключено, що такий фільм знімуть, принаймні вона вже надихнула публіциста і архітектурного критика Герта Келера на створення книги «Секретний проєкт HafenCity», яка вийшла у 2017 р. Хоча ініціатори проєкту Пітер Дітріх, Хеннінг Фошерау та Фольквін Марг безпосередньо не порушили закон, із погляду сучасної ділової та політичної етики, в епоху прозорості та партисипації, їхні дії балансують на межі дозволеного. Втім, переможців не судять.

 

Від постпромзони до флагманського району

Міжнародний конкурс на майстер-план Хафенсіті, який проводився в 1999 р., виграла команда архітекторів під керівництвом Кейса Крістіансе. Він узяв за основу концепцію Фольквіна Марга, але зробив район раціональнішим, щільнішим і різноманітнішим, дозволивши кожному з нових власників ділянок самостійно обирати архітектора для проєктування конкретного об’єкта (Докладніше читайте у статті «Наш waterfront. Візитна картка міста та простір для всіх» у томі # 18 PRAGMATIKA.MEDIA).

Оскільки історичний і охоронюваний Шпайхерштадт був частиною HafenCity, то вирішено було максимально зберегти та відновити історичні стіни набережної, адміністративні будівлі та портове управління, мости та навіть старі портові крани. Акцентним об’єктом стала Ельбська філармонія, надбудована на даху історичного пакгауза.

Сьогодні Хафенсіті вважається флагманським районом Гамбурга, каталізатором міського розвитку, який задає нові стандарти для Європи. Невипадково у 2006 р. тут було засновано архітектурний університет HafenCity Universität Hamburg, який, незважаючи на свою молодість, уже здобув репутацію урбан-лабораторії у масштабах Німеччини. Сюди перемістили свої штаб-квартири Der Spiegel, німецьке відділення Lloyd і компанія Unilever.

До 2025 р. в Хафенсіті проживатимуть 15 тис. осіб

Туристам Хафенсіті пропонує масу сценаріїв проведення часу: можна слухати музику у філармонії, пити каву на Coffee Plaza, засмагати на терасах, здійснити водну прогулянку по гавані, шукати скарби в портовому музеї-базарі або Морському музеї, відвідати музей мініатюрної залізниці, відпочити в Лозепарку чи Грасбрукпарку, помилуватися круїзними лайнерами, що пришвартовані в терміналі Массіміліано Фуксаса.

Планується, що до 2025 р. у Хафенсіті проживатимуть 15 тис. осіб. Нині тут налічується 4600 мешканців. І хоча ціни на нерухомість у районі навіть вищі, ніж у центрі Гамбурга, місто будує також соціальне житло для мігрантів, бажаючи уникнути перетворення Хафенсіті на гетто для заможних. Близько третини сімей — це сім’ї з дітьми, для яких уже відкрито 6 дитячих садків. Прагматичні німці планують інфраструктуру із запасом на майбутнє — до 2022 р. у Хафенсіті з’явиться нове шкільне містечко та сімейний центр, до структури яких входить як школа, так і дитячий садок.

Оскільки Хафенсіті знаходиться за межами головної дамби Гамбурга, всі будівлі та майже всі вулиці збудовані на цоколях висотою від 7,5 до 8 м. У цокольних поверхах розташовуються магазини, кафе та автопаркінги. Стіни цоколів захищені водоізоляційними покриттями, а двері та вікна в разі повені можна закрити водонепроникними жалюзі.

А ось громадські простори та набережні є затоплюваними — стратегія захисту від повеней полягає в тому, щоб дати річці простір для розливу, що зменшить штормове навантаження на місто. З урахуванням цієї обставини барселонська архітектурна студія EMBT розробляла дизайн терас Магеллана та Марко Поло — з багаторівневою топографією та масивними вбудованими вуличними меблями, які не повинні постраждати під час розливу Ельби.

Місцеві жителі, зокрема урбаністи й архітектори, часто виступають із критикою архітектури нових об’єктів у Хафенсіті. Авторитетний архітектор Хаді Тегерані в інтерв’ю Der Spiegel заявив, що нові будинки Хафенсіті заселяються переважно експатами, а ось корінні гамбуржці не захочуть жити в щільному районі, де можуть порушуватися їхні особисті межі.

Сама архітектура будівель і громадських місць, на думку Тегерані, часто балансує на межі кітчу: «Я справді ціную архітекторку Бенедетту Тальябу з офісу EMBT у Барселоні (розробники дизайну громадських просторів у Хафенсіті. — Прим. ред). Але їхні ліхтарі, стилізовані під портові крани, і кам’яні лавки, що імітують океанські хвилі, видаються вульгарними».

Громадські простори Хафенсіті періодично піддаються затопленню

Критики вважають, що еклектичність і глобалізм цього «міста в місті» вступає в дисонанс із англофільною елегантністю та стриманістю автентичних гамбурзьких кварталів із червоної цегли. У той же час матеріальне втілення цього дисонансу — будівля Ельбської філармонії — вже стало ідеальним символом для Гамбурга XXI ст., демонстрацією майже безмежних можливостей і спадкоємності в архітектурі, коли історичний прошарок служить фундаментом для футуристичного нового.