З Куп’янською гімназією №7 пов’язане все життя Алли Ковшар. Тут вона навчалась з першого по десятий класи, а згодом 30 років викладала історію, а останні п’ять – ще й географію.
Своїх семикласників пані Алла обіцяла довести до 9-го класу, але усі плани зруйнував напад рф.
“Пам’ятаю нашу останню зустріч у кабінеті історії, – пригадує пані Аллі. – Прийшло небагато учнів і я роздавала їм на пам’ять книжки, наші тематичні газети та плакати. А потім черга дійшла до шафи – там були українські віночки, які ми одягали на свята. В українців є такий звичай – класти на голову дитині віночок і бажати довгого щасливого життєвого шляху і гарної долі. Це ми і зробили, а одна з дівчаток сказала, що у віночку піде додому. Було трохи боязно мені, але дитина каже: “Не бійтеся за нас, ми ще всі зберемося, як раніше. Вони мене підтримували, бо прощалися зі сльозами на очах”.
За майже 120 років існування Куп’янська гімназія №7 дала путівку в життя цілим поколінням куп’янчан. У 2022 році будівлю знищили обстріли російських військових. Місцеві, які не виїхали, розповідали, що заклад горів кілька діб.
До великої війни у гімназії навчалися близько 320 дітей. Дев’ять класів були в основній будівлі по вулиці Жуковського, 10, а чотири початкових і стільки ж дошкільних груп – неподалік по вулиці Тополина, 5.
“У мене за 20 років було кілька випусків. І ось я зустріла своїх учнів в Києві. Вони пропонували допомогу і з транспортом, і з квартирою. Тільки заради цього варто жити і працювати вчителем. Школа – це навіть не стеля, не паркан, не якісь обладнання і техніка. Це все допомагає у навчанні, але найголовніше – це діти”, – розповіла Наталія Пилипенко, заступник директора з навчально-виховної роботи.
З теплом пригадує рідний заклад і Віталій Тарценко, який викладав інформатику з 2014 по 2022 роки:
“Під окупацією гімназія ще була цілою. Десь пошкоджені вікна, але то, як кажуть “квіточки”. Після звільнення в школу прилетіло: стоять три стіни, четверта наполовину зруйнована, дах теж. Майже все вигоріло”.
Коли пан Віталій почав тут працювати, у закладі було три стареньких комп’ютери 2003 року.
“Я підняв своїх друзів-айтішників. Завдяки їм з’явилося 5 нових комп’ютерів. Згодом, коли закладу було 115 років, нам подарували комп’ютерний клас. Це заслуга наших учнів, які були постійними переможцями на олімпіадах. Спільно з вчителями і батьками поставили техніку майже у кожен клас”, – пригадує він.
“Школа пройшла шлях від земської трирічної, заснованої у 1902 році коштом Куп’янського земства, до закладу Нового типу, що об’єднав дітей віком від одного до 17 років”, – розповідає Алла Ковшар.
У будівлі працював шкільний музей, де зберігалося багато фотоматеріалів, документів і спогадів. У тому числі з облаштування подвір’я і висадки фруктових дерев учнями і вчителями у післявоєнні часи. Останні експозиції музею були присвячені випускникам-учасникам АТО/ООС.
На платформі “Свій дім” можна поділитися власними спогадами про зруйновану оселю або заклад, в якому працювали. Для цього є зручна анкета.
Інстаграм https://www.instagram.com/sviy.dimua/
ФБ https://www.facebook.com/sviydimua
Читайте також:
Херсонська багатопрофільна гімназія № 20 імені Бориса Лавреньова. Втрачена памʼятка
Бахмутський міський центр культури та дозвілля імені Євгена Мартинова