В українській архітектурі сьогодні часто можна почути тезу про «застарілі ДБН». Я б із нею не поспішав. Проблема, яку я бачу в практичному проєктуванні, складніша: окремі норми можуть бути цілком логічними й обґрунтованими, але, накладаючись одна на одну, вони створюють просторову колізію. Архітектор може правильно виконати кожну вимогу окремо, а в підсумку отримати середовище, яке в реальній надзвичайній ситуації працюватиме не так, як передбачалося. Найкраще це видно на прикладі організації території біля багатоповерхового житлового будинку.
Давайте подивимося на чинні ДБН «Планування і забудова територій». Вони вимагають забезпечити проїзд пожежних автомобілів і доступ особового складу пожежно-рятувальних підрозділів з автодрабин та автопідйомників до квартир і приміщень. Для високих будинків, умовна висота яких перевищує 26,5 метра, відстань від краю пожежного проїзду до зовнішньої стіни має становити 9–11 метрів. І це не формальний показник: пожежній техніці недостатньо просто під’їхати до будинку, вона повинна мати можливість стати в робоче положення, розкласти опори й забезпечити доступ до фасаду.
Сергій Іванов-Костецький, архітектор-девелопер, доцент, засновник архітектурної компанії КРЕАТИВ та платформи Mira
Тепер дивимося на вимоги до відкритих автостоянок. Для житлових будинків чинні норми встановлюють мінімальну відстань 10 метрів для стоянок до 10 автомобілів, 15 метрів — для 11–50 автомобілів, 25 метрів — для 51–100. Важливо, що ці відстані визначаються до житлових будинків за встановленими нормативними правилами, а не просто як довільний «відступ від фасаду».
І ось тут починається цікава геометрія. У високого житлового будинку зона, в якій має бути забезпечена робота пожежної техніки, опиняється приблизно на тих самих відстанях від будинку, де починається допустиме розміщення відкритої автостоянки. Це не означає, що один пункт ДБН буквально наказує поставити автомобілі саме на місце пожежної машини. Але на реальному генеральному плані ці функції починають претендувати на дуже близькі ділянки території. При цьому архітекторові паралельно потрібно забезпечити пішохідні маршрути, озеленення, під’їзди, нормативну кількість машиномісць, доступність, майданчики й десятки інших речей. На кресленні це має вигляд задачі з геометрії. У момент пожежі це вже зовсім не геометрія.
Фото: ДСНС
У моїй практиці ситуація часто розвивається приблизно так. Архітектор намагається розмістити необхідну кількість машиномісць і паралельно забезпечити пожежний доступ. Якщо частина паркування заважає реальній роботі пожежної техніки, схему доводиться корегувати: зменшувати кількість машиномісць або змінювати генеральний план. У проєкті проблема вирішена, необхідний простір залишили вільним, після чого будинок вводять в експлуатацію.
І тут починається вже не проєктна, а побутова реальність. Мешканець повертається додому ввечері й не бачить на асфальті напису «тут має стояти пожежна автодрабина». Він бачить вільний майданчик біля будинку. Спочатку там з’являється одна машина, потім друга, а через певний час простір, який проєктувальник свідомо залишив вільним, фактично перетворюється на стихійну парковку. У підсумку ми повертаємося до тієї самої проблеми, яку вже вирішили на стадії проєкту: у критичний момент простір, необхідний для роботи рятувальників, фізично зайнятий автомобілями.
Це не теоретична ситуація. У ніч проти 23 червня 2025 року після російської атаки на Київ у Шевченківському районі були пошкоджені верхні поверхи й дах п’ятиповерхового житлового будинку, а у дворі горіли автомобілі. ДСНС повідомляла, що мешканців евакуйовували, зокрема, за допомогою автодрабини та триколінної драбини; було врятовано сімох людей, серед них вагітну жінку. Для мене це дуже конкретно пояснює, навіщо взагалі існують усі ці метри на генеральному плані. Автодрабина — не умовний символ у проєкті. У певний момент це фізичний шлях, яким людину забирають із пошкодженого будинку.
Фото: ДСНС
Показовий і інший аспект тієї самої атаки. Уже наступного дня ДСНС окремо повідомляла, що рятувальникам довелося обрізати дерева й прибирати пошкоджені автомобілі, щоб забезпечити доступ важкої інженерної техніки до місця робіт. Тобто доступ — це не абстрактна вимога. Це ресурс, який у реальнійнадзвичайній ситуації може бути втрачений буквально через кілька фізичних перешкод.
Саме тому мене цікавить не питання, яка з норм «правильна», а яка «неправильна». Обидві мають зрозумілу логіку. Значно важливіше запитати, чи можна організувати простір так, щоб його повсякденне використання не суперечило тому, як він повинен працювати в надзвичайній ситуації.
Наприклад, чинні ДБН щодо інклюзивності встановлюють, що ширина пішохідних шляхів із зустрічним рухом має бути не менше 1,8 метра. Це дає нам чітке розуміння мінімальної геометрії повноцінного пішохідного маршруту. А далі вже виникає професійне питання: чи можна по-іншому організовувати взаємне розташування пішохідної зони, паркування й пожежного доступу так, щоб у звичайному житті простір працював ефективно, а в критичній ситуації не блокував рятувальників?
Я навмисно кажу саме про професійну дискусію, а не про готову схему. За чинними нормами просто пересунути парковку ближче до фасаду не можна. Але поставити питання, чи завжди нинішня конфігурація відстаней дає найкращий результат із погляду фактичної роботи рятувальників, — цілком доречно.
Саме тут, на мою думку, і проявляється ширша проблема нормативного мислення. Ми добре навчилися перевіряти окремі параметри: відстань, ширину, радіус, кількість машиномісць. Але будівля й територія навколо не експлуатуються за окремими пунктами ДБН, вони працюють як одна система.
Війна зробила це особливо очевидним. Після ракетного чи дронового удару одночасно можуть бути пошкоджені фасад, під’їзд та інженерні мережі; на території можуть лежати уламки, стояти пошкоджені автомобілі, не працювати ліфти, а один із передбачених під’їздів до будинку може виявитися недоступним. У таких умовах недостатньо знати, що необхідні 9, 10 чи 11 метрів є на кресленні. Потрібно розуміти, чи залишаться вони функціональними в ту мить, коли справді знадобляться.
Фото: ДСНС
Саме тому я не прихильник простої тези «ДБН застаріли, потрібно все переписати». Норми потрібні, і їхня логіка зрозуміла. Але поруч із перевіркою відповідності окремим параметрам нам дедалі важливіше перевіряти працездатність самого середовища. Тобто не лише дивитися, чи витримана необхідна відстань, а запитувати себе, чи зможе тут реально працювати пожежна техніка. Бо пожежі байдуже, чи поставили ми галочку навпроти потрібного пункту ДБН. Людині, яка чекає на допомогу у вікні, — теж.
У критичний момент є лише один показник: чи працює простір так, як ми його спроєктували.
Фото на головній – Ніна Ляшонок / Укрінформ
Читайте також:
На зупинках громадського транспорту в Києві зʼявляться перші мобільні укриття
“Метроград” у центрі Києва пропонують перетворити на підземний паркінг та укриття
У Києві з 46 запланованих укриттів у школах і садочках збудували лише дев’ять