(Не) Згубне місце. Реабілітація болотних ландшафтів у міському контексті

Гнила драговина, комарі розміром із чаплю, болотяні гази та виття собаки Баскервілів ночами. Приблизно такі картини наша уява малює при слові «болото». Образ, сформований тисячолітньою боротьбою людини за місце під сонцем і гіперболізований у літературі та кінематографі, досі залишається лякаючим. Проте все частіше ми зустрічаємо приклади болотно-водних ландшафтів у контексті зелено-блакитної міської інфраструктури, а архітектурні журнали публікують надихаючі фото комплексів в оточенні болотної флори та фауни. Що відбувається і чому заповіт «стережіться виходити на болото в нічний час, коли сили зла панують нероздільно» втрачає свою актуальність?

Про реабілітацію боліт у громадській думці, інтерпретації, що надихають, у міських ландшафтах і практичну користь для інфраструктури великого міста розповідає Людмила Білодід, засновниця бюро Beloded Landscaping, дійсний член Society of Garden Designers (SGD) і член правління Гільдії ландшафтних архітекторів.

 

Боротися з природою — все одно, що стріляти в себе

Вивчати особливості болотних ландшафтів я розпочала у процесі розроблення стратегії трансформації історичного центру Луцька та проєкту реконструкції території навколо замку Любарта. Ми готували стратегію спільно з Urban Sustain Architects та Aldis Blicsons. Стародавня столиця Галицько-Волинського князівства знаходиться в закруті річки Стир. Вона була оточена заболоченими лісами й луками — ці природні перепони захищали місто надійніше за будь-які фортечні стіни. У середині XX століття меліоратори засипали річку Глушець та осушили низинне болото, щоб прокласти автомагістраль і побудувати ринок. У ті роки такий обмін здавався виправданим.

Оскільки ландшафтний архітектор завжди повинен орієнтуватися на історичну ДНК місцевості, а Beloded Landscaping відповідали саме за ландшафтну частину проєкту, то я заглибилася в ресерч, щоб запропонувати найкращі варіанти озеленення та благоустрою для територій із високим рівнем ґрунтових вод. «Болотна тема» виявилася практично невичерпною.

Qunli Stormwater Wetland Park – болотяний парк площею понад 34 га в центрі китайського Харбіна працює як фільтрувальна станція, що очищає зливові стоки. Проєкт студії Turenscape. Фото: Turenscape

Чого варта історія епічної 2-тисячолітньої боротьби римлян із Понтійськими болотами. До речі, історики часто забувають уточнити, що самі болота утворилися на місці колись благодатної для античної людини місцевості внаслідок екологічної катастрофи — тотальної вирубки лісів. Природа таким чином помстилася спадкоємцям лісорубів, змусивши каравани, що йшли Аппієвою дорогою, боротися з хмарами малярійних комарів.

Болота безуспішно намагалися осушити римські імператори, зокрема Юлій Цезар, і римські папи. Переміг Понтійські болота Муссоліні, рішуче і без жодних сентиментів осушивши їх за допомогою меліоративних каналів. Диктатура вимагала термінової продовольчої незалежності Італії, і для цього всі методи були добрими. Щоб придушити протести вчених, які попереджали про небезпеку таких радикальних заходів, Беніто Муссоліні залишив на згадку про болота невеликий заповідник Чирчео. Урожаї 30-х і 40-х років на осушених землях справді були багатими. Але тепер провінція Лаціо систематично страждає то від руйнівних повеней, то від масштабних пожеж.

Повчальна й історія титанічних зусиль військового інженера Йосипа Жилінського, який намагався осушити Полісся наприкінці XIX століття, відводячи воду з трясовини в Дніпро. У підсумку утворилися пустки, а ліси знищувалися пожежами. Експеримент визнали невдалим, а ось збитки природі були завдані колосальні. Але і цей урок люди не засвоїли. У 60-х роках XX століття в гонитві за швидким прибутком від видобутку торфу Полісся знову зазнало атаки «меліораторів». Беру слово в лапки, адже меліорація означає покращення, а насправді поліським болотам, які називають зеленими легенями Європи, було завдано величезної шкоди. Усього за 20 років їхня площа скоротилася втричі. Було практично знищено флору та фауну низинних боліт, постраждали заплавні луки. Сьогодні Глобальний екологічний фонд ООН підтримує програму заболочування й обводнення Полісся, але екологам протистоїть потужне лобі торфовидобувачів.

Болота відіграють унікальну роль в екосистемі нашої планети. Вони фільтрують воду, накопичують її, немов гігантська губка, під час весняних повеней і дощів, а потім дозовано повертають у річки й озера в сухі періоди

Що не менш важливо — болотяна рослинність активно поглинає вуглекислий газ. Болото — це результат природної еволюції водойми, яка поступово заростає, а донні відкладення згодом перетворюються на торф. На таку трансформацію витрачаються сотні років. Вік боліт визначають за товщиною шару торфу. Він повільно утворюється, повільно висихає. Однак будь-який садівник знає, як складно знову просочити водою пересохлий торф.

У природних умовах висохлі болота — це мертва земля без шансів на відновлення. Це одна з причин, через яку заболочування обходиться набагато дорожче, ніж осушення. Зараз у багатьох країнах власники заболочених територій отримують від держави компенсації — аби не намагалися осушити ці ділянки для ведення фермерського господарства.

Поліські болота – дикі, мальовничі та повні життя

Сухі болота перетворюються на поїдений ерозією виморочний ландшафт, зате чудово горять. Власне, всі жителі Києва знайомі з наслідками знищення боліт на півночі області — коли регіон накриває задушливим смогом із запахом гару. Як і торф’яники, що горять, пилові бурі — теж симптом того, що древні поліські болота повільно, але впевнено перетворюються на пустелю.

Вчені та фахівці міжнародної організації Wetlands International вважають, що пожежі та повені, від яких страждають країни Західної Європи, — це прямий наслідок тисячолітньої боротьби з болотами. 6 листопада 2022 року на зборах COP14 (14-те засідання Конференції Договірних Сторін Конвенції про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення. — Прим. ред.) було прийнято Уханьську декларацію, яка «визнає невідкладну необхідність зупинити і повернути назад процес втрати водно-болотних угідь як найбільш вразливої з екосистем і такої, що найбільш цінна для пом’якшення наслідків зміни клімату, адаптації, збереження біорізноманіття та сталого розвитку».

 

5 причин створити болото в місті

Отже, я розповіла про глобальну роль боліт в екосистемі, тепер перейдемо до питання, навіщо нам болотяні ландшафти в місті та, власне, як їх створюють?

Міста — це наші, вибачте за новомову, «центри ухвалення рішень». Адже ж не пересічні мешканці Полісся виступали за осушення? Меліоратори знищили ягідники, знизилася кількість промислової риби у водоймах, зникли птахи. Щедрі врожаї зернових осушена земля давала максимум перші п’ять років, а потім її не можна було використовувати навіть як пасовища. Тож якщо вже починати просвітницьку роботу, то саме з міст.

По-перше, болото — це красиво. Чи може воно бути емоційним твором мистецтва, викликати захоплення? Дзюнья Ісігамі довів, що так. «Art Biotop Water Garden стирає кордони між ландшафтною архітектурою, мистецтвом і захистом навколишнього середовища», — так члени журі Obel Award, одного з найавторитетніших міжнародних конкурсів у світі, мотивували присудження премії Дзюнья Ісігамі у 2019 році.

Art Biotop Water Garden – рукотворне болото Дзюнья Ісігамі. Фото: Nikissimo Inc.

Біля підніжжя гори Насу в Тотігі, на території артрезиденції, куди люди приїжджають, щоб малювати, вчитися гончарній справі чи працювати зі склом, японський архітектор створив затоплений ліс — імпресію художника на болота, що зникають.

Схема пересадки дерев та облаштування водойм в Art Biotop Water Garden

Він пересадив на колишнє рисове поле дерева з ділянки, відведеної під забудову. А між замшілими стовбурами створив мереживо струмків із болотними рослинами. Рівень води регулюється системою шлюзів. Безумовно, це штучний, артистичний ландшафт — компіляція природної краси та фантазії людини. Але він нагадує нам про таке диво, як природне лісове болото.

Art Biotop Water Garden. Фото: через Nikissimo Inc.

По-друге, болото — це престижно. Суто міська інтерпретація лугового болотного пейзажу — це площа в бізнес-центрі колумбійської Боготи, перетворена архітекторами студії Obraestudio. Вони надихалися водно-болотними угіддями боготської савани. Дикі болотяні трави контрастують із регламентованою геометрією лінійних водойм, наповнених очищеною дощовою водою, що створює ефектний ландшафт. Слід зазначити, що цей ландшафт має дуже дорогий і престижний вигляд, наголошуючи на статусі фінансових веж по периметру площі.

Громадський простір Usaquén Urban Wetland в Боготі, спроєктований Obraestudio. Фото: Daniel Segura

Площа Usaquén Urban Wetland оточена фінансовими вежами. Фото: Daniel Segura

Багато хто досі вважає небажаним близькість житла до води, навіть до річки чи озера, а надто до болота. Мовляв, вогкість, пліснява, комарі. Я навіть не заглиблюватимусь в історію і не розповідатиму про тисячолітні практики пальового будівництва на підтоплюваних територіях і заболочених ґрунтах, а просто наведу приклад преміального житлового комплексу Xixi, спроєктованого знаменитим Девідом Чіпперфілдом у Ханчжоу на території водно-болотного заповідника. Очерет і бамбук буквально стукають у вікна котеджів, «занурених» у болото. Цей комплекс — один із найдорожчих у китайському мегаполісі. Нерухомість на мільярди.

Xixi Wetland Estate - "болотний" житловий комплекс, спроєктований David Chipperfield Architects. Фото: Simon Menges

Рудиментарний страх перед комарами вже малоактуальний. Є технології, що дозволяють мінімізувати цю неприємність. Я не маю на увазі застосування хімічного обприскування. Існують безпечніші технології захисту. Наприклад, цього літа в місті Ченду на південному заході Китаю відкрився для публіки Free-mosquitoes park, де встановлені пастки для цих комах, що імітують запах людини.

Пастки для комарів у міському парку Ченду, Китай

По-третє, болото — це прогресивно та вигідно. Хочу розповісти про перший зелено-блакитний інфраструктурний проєкт Сінгапуру, де 2012 року ревіталізували річку Калланг. У природі річки не течуть прямо. Але раціоналізаторська парадигма у XX столітті підштовхувала архітекторів і планувальників до простих ефективних рішень. Щоб протистояти підтопленням і звільнити територію для будівництва, русла річок у межах міста сковували бетоном і випрямляли. Іноді навіть опускали під землю.

Нині ці містобудівні реформи визнані помилковими, і ситуацію намагаються виправити. І хоча за натуралізацію доводиться платити, у прогресивних суспільствах такі заходи мають загальну підтримку. У середині XX століття річку Калланг у Сінгапурі теж перетворили на канал із бетонованим руслом. Цей канал, що відокремлює житловий район від парку, виглядав досить нудно: ні рослин, ні риб, ні птахів, ні можливості спуститися до плеса — просто проточна каламутна вода.

Минуле та сьогодення річки Калланг у Сінгапурі. Фото: Dreiseitl consulting

На початку 2000-х з’ясувалося, що бетонна обшивка з роками зруйнувалася, і русло потребує капітального ремонту. Герберт Драйзайтль, ландшафтний архітектор, планувальник і художник, запропонував принципово нове бачення можливого перетворення парку на основі натуралізації річки: звільнення русла від бетону та повернення меандрів — звивів із заболоченими ділянками, що підтоплюються.

Bishan-Ang Mo Kio Park – громадський парк навколо відродженої річки Калланґ. Фото: Dreiseitl consulting

Драйзайтль — унікальна особа, справжній герой нового часу. Він не лише надихає своїм естетичним і філософським поглядом на ландшафтну архітектуру міст, а й уміє переконувати політиків і чиновників інвестувати в інфраструктурні проєкти, де вода та рослини відіграють головну роль. Драйзайтль перекладає гуманістичні та екологічні обґрунтування на мову цифр, наочно демонструючи вигоди та переваги від упровадження таких інноваційних підходів.

Архітектор, спільно з командою Національного університету Сінгапуру, підготував фінансове обґрунтування: відновлення бетонного русла коштуватиме $94 мільйони, а натуралізація — $50 мільйонів. Так, щорічні витрати на обслуговування нового ландшафту становитимуть $4,5 мільйонів (раніше у статті «Сад малого догляду. Небезпечний міф, у який так легко повірити» я пояснювала, чому бездоглядних міських ландшафтів не буває).

А ось прямі та непрямі соціально-економічні й екологічні бенефіти від звільнення річки та модернізації Bishan-Ang Mo Kio Park складуть близько $100 мільйонів на рік. Архітектор підрахував не лише капіталізацію нерухомості та поглинання СО2 в обсязі 9 тонн на рік, але й обчислив вигоди від фізичної активності мешканців і туристів. Проєкт із подібним обґрунтуванням, погодьтеся, просто приречений на підтримку!

Bishan-Ang Mo Kio Park – серце житлового району у центрі Сінгапуру. Фото: Dreiseitl consulting

У 2010–2012 роках бетонний дренажний канал довжиною 2,7 км перетворили на звивисту річку довжиною 3 км, із тихими, порослими осокою та водяними ліліями заводями, що кишать усякою живністю — рибками, жабами, тритонами, черепахами. Через рік тут з’явилися водоплавні птахи, кількість яких усе зростає. А з бетонних плит колишнього каналу архітектори зібрали чудову терасу, що піднімається до оглядового майданчика. Згідно зі звітом 2015 року економічні прогнози Драйзайтля справдилися.

По-четверте, болото — це жива лабораторія та природний фільтр.

Лондонський центр водно-болотних угідь — це близько 47 гектарів у закруті Темзи, у західній частині британської столиці. Тут мешкають 2300 видів птахів, ссавців, амфібій, рептилій і комах, зокрема рідкісних і червонокнижних. Видається, ніби це дикий, заповідний пейзаж, адаптований для освітніх екскурсій і бьордвотчингу. Насправді це — рукотворний ландшафт, створений 20 років тому на місці покинутих вікторіанських водосховищ. Чотири квадратні величезні водоймища виглядали як виключно промисловий пейзаж, позбавлений будь-якої чарівності.

Квітучі болотяні трави в Лондонському центрі водно-болотних угідь. Фото: WWT London Wetland Centre

Лондонський центр водно-болотних угідь виконує функції освітнього центру та наукової лабораторії. Фото: WWT London Wetland Centre

Благодійна організація Wildfowl & Wetlands Trust запросила архітекторів студії JPT і девелоперів Berkeley Group, які спеціалізуються на нестандартних проєктах, щоб створити «куточок дикої природи в центрі Лондона». 500 тисяч кубометрів ґрунту перерозподілили, щоб створити химерну та максимально натуралістичну мережу каналів і озер. Протягом п’яти наступних років садівники займалися озелененням: вручну висадили 300 тисяч водних рослин, 8 тисяч квітучих диких багаторічників і 27 тисяч дерев. Обсяг вражає, чи не так? Результат виявився також вражаючим.

Ілюмінація в Лондонському центрі водно-болотних угідь. Фото: WWT London Wetland Centre

Сьогодні туристи та жителі Лондона приїжджають сюди сім’ями на цілий день. За будь-якої погоди є чим зайнятися. Можна спостерігати за птахами або місцевими видрами, які зовсім не бояться людей, або ж вивчати, як влаштований дощовий сад чи сад на даху. І, звичайно, співробітники центру розповідають про роль боліт в екосистемі. До речі, мешканці найближчого котеджного селища стверджують, що дихають найчистішим повітрям у Лондоні, і вважають це заслугою болота.

По-п’яте, болото може стати гордістю міста.

Найвдалішим прикладом мультипідходу до заболочування в особливо великих масштабах я вважаю Hunter’s Point South Waterfront Park у Нью-Йорку. Двісті років тому низинні болота між Іст-Рівер і Ньютаун-Крік вважалися дійсно згубним місцем, тому їх використовували як промислове звалище, зокрема для сміття під час будівництва тунелю під Іст-Рівер. Але покинута промзона за кілька сотень метрів від центрального вокзалу в найдорожчому місті континенту — це дуже дивно, погодьтеся. Можна було б просто утрамбувати сміття та забудувати ділянку хмарочосами, але ні, американські капіталісти вирішили піти стежкою екологічної та суспільної свідомості й відновити природні болота. При тому, що на Лонг-Айленді вже було кілька болотних заказників і заповідників.

Hunter’s Point South Waterfront Park – болото з найкращим видом на Мангеттен. Фото: David Lloyd/SWA

Розчистити завали шлаку та ґрунту й засадити берег очеретом — явно недостатньо. Оскільки відновлений біотоп дуже тендітний, і до стійкого стану йому треба «дозріти», то спочатку берег захистили від сильних припливів дамбою. І передбачили в парку тераси. Нижні затоплюються за сильного північного вітру з річки, але таким чином запобігають розмиву берегової лінії. А верхні тераси збирають і фільтрують паводкову та дощову води з вулиць. Іноді частина парку йде під воду, що абсолютно не позначається на функціоналі: містки та доріжки на палях дозволяють пішоходам і велосипедистам почуватися комфортно.

Схема об’єктів та затоплюваних зон в Hunter’s Point South Waterfront Park

Все озеленення в парку намагалися зробити максимально сталим. Зрозуміло, болотяний парк не потребує поливу, а дерева обирали максимально життєстійкі — клени, берези, гледичії, болотяні дуби, японські дзелькви. Акцентна скульптурна композиція парку — інсталяція «Люмінесценція» художниці Нобухо Нагасави. Нагасава — майстриня соціально-інтерактивної скульптури. Роботу для Hunter’s Point South Waterfront Park вона присвятила припливам і відпливам. Ще один місцевий лендмарк — пірс, що ширяє над Іст-Рівер, з якого в променях призахідного сонця виходять найефектніші фото з видом на Мангеттен.

Інсталяція «Люмінесценція» художниці Нобухо Нагасави в Hunter’s Point South Waterfront Park. Фото: David Lloyd/SWA

Реалізацією проєкту займалися такі монстри, як SWA/Balsley (ландшафтні архітектори), Weiss/Manfredi (архітектори), Arup (технічне проєктування, інфраструктура). У команді працювали також гідрологи, ґрунтознавці, геологи, інженери, ботаніки. Але зверну увагу, що керівну роль віддали ландшафтним архітекторам, які здійснювали авторський нагляд, стежили за тим, щоб будівельники не відхилялися від проєкту на користь простих рішень.

Hunter’s Point South Waterfront Park уже став культовим місцем. Додам, що, попри свою натуралістичність, це повноцінно впорядкований громадський парк, із кафе, ресторанами, дитячими та спортивними майданчиками. А в глибині парку — житлові будинки. Результат win-win — виграли і природа, і люди.

 

Не робити помилок — дешевше

Повернуся до нашого проєкту для територій довкола замку Любарта в Луцьку, про який розповідала на самому початку. Ми запропонували ревіталізувати територію центрального парку, створивши повітряні переходи над каналами та заболоченими ділянками, помости для спостереження за птахами на рівні крон дерев, а з боку замку — озеленити схили та рів.

Проєкт ревіталізації територій довкола замку Любарта в Луцьку. Джерело зображення: Beloded Landscaping

Проєкт ревіталізації територій довкола замку Любарта в Луцьку. Джерело зображення: Beloded Landscaping

Щоб підвищити біорізноманіття, ми запропонували доповнити вже наявні паркові насадження новими рослинами — деревами та чагарниками, що витримують замокання коріння, як-от бузина чорна, червоний дерен, береза низька, а також вологолюбними багаторічниками, декоративними осоками. І хоч наша концепція не перемогла, журі обрало ще сміливіший проєкт, який передбачає відкриття річки Малий Глушець і відновлення на місці ринкових павільйонів історичного ландшафту. Але поки що ця ідея зустрічає запеклий опір місцевих ринкових підприємців. На жаль, суспільство ще не дозріло.

Чи легко повернути до життя річку? Заболотити промзону? Створити живу лабораторію, та так, щоб цей рукотворний пейзаж жив, дихав, розвивався як стійкий біотоп? Ні, це не палісадник облаштувати

Це завдання для фахівця найвищого рівня. Точніше — для команди фахівців. Навіть найосвіченіший і найдосвідченіший ландшафтний архітектор не візьметься за створення болотного ландшафту самостійно. Необхідні знання та допомога ґрунтознавців, гідрологів, гідробіологів. Проєкти ревіталізації коштують дорого, особливо для нашої економіки. Ось чому дешевше не робити помилок. Дбайливо зберігати ділянки дикої природи, які ще можна знайти в містах, навіть якщо вони заважають освоєнню територій під житлове чи дорожнє будівництво.

А якщо вони не заважають, а навпаки, створюють додаткову цінність? Коли йдеться про будівництво біля води, а рано чи пізно, як мені здається, українські девелопери досягнуть пом’якшення норм про 100-метрову недоторканну зону, то навіщо застосовувати інженерні рішення середини минулого століття і зміцнювати берег бетоном? Найбанальнішим варіантом буде «очистити ставок й облаштувати пляж». Іноді очистити ставок означає знищити біотоп.

Qunli Stormwater Wetland Park – болотяний парк в центрі китайського Харбіна. Фото: Turenscape

Чому не залишити недоторканими очерет, де звикли гніздитися птахи, і не виявити турботу про збереження природи, що лише підвищить переваги проєкту? Я спостерігала приклади, коли лише пара лебедів, що оселилися на ставку, стає магнітом для мешканців житлового комплексу, і за квартири «з видом на птахів» розгорається справжня битва. Болотисті ділянки лідирують за кількістю живих істот на квадратний метр, а водяні рослини своєю витонченою красою можуть затьмарити найвишуканіші культурні троянди.

Невипадково ж суцвіття дикої моркви поетично називають «мереживом королеви Анни». Можна й надалі підвищувати біорізноманіття, додаючи квітучі орхідеї або висаджуючи ягідники. Зробити болота комфортними для людини, не борючись із природою, а використовуючи її як союзника, — ось у чому я бачу актуальне для ландшафтних архітекторів завдання.

 

 

Читайте також

Floriade Expo 2022: взяти стільки знань, скільки зможемо забрати

Продавці часу. Кожному ландшафтному архітекторові — свій садівник

Каліграфія на узбіччі. Зелені коридори вздовж вулиць і трас