Не ріжте по живому! Українські реалії та європейські стандарти догляду за міськими деревами

Що це за стандарти?

Ідея про створення єдиних для ЄС стандартів догляду за міськими деревами обговорювалася європейськими арбористами починаючи з 2004 року, коли Чехія, Словаччина, Польща та ще 7 країн вступили до складу ЄС. Загальні Стандарти були потрібні для того, щоб фахівці з різних країн могли вільно працювати на території всього Євросоюзу, обговорювати ідеї та проблеми, використовуючи єдину термінологію.

У 2019 році міжнародна команда арбористів завершила роботу над першими трьома документами: Tree Planting Standard присвячений правилам посадки дерев у місті, Tree Pruning Standard — обрізці та догляду, а третій документ, European Cabling & Bracing Standard, — специфіці фіксації крони. 12 країн додали до цих документів свої національні програми. До 2024 року планується випуск ще трьох не менш важливих Стандартів: Tree assessment — оцінка або діагностика стану дерев, Tree value calculation — розрахунок цінності дерев, Protection of trees during development activities — захист дерев під час будівельних робіт.

Відмінність у підходах

Людмила Білодід: Якщо ми бачимо себе повноправними членами європейської спільноти, то зрозуміло, що опубліковані Стандарти, особливо перші два, присвячені посадці та обрізці, мають бути вже зараз прочитані та вивчені всіма, хто хоч якось причетний до зеленої сфери: від керівника до молодшого техніка. Чим більше ми зволікатимемо в нерішучості, а чи потрібно імплементувати ці Стандарти, чи можна поки що розслабитися, тим більших зусиль від нас це вимагатиме, коли Україна стане членом ЄС. Чим раніше почнемо працювати за євростандартами, тим легше пройде процес адаптації.

У чому я бачу основний конфлікт між європейським та українським підходом до міського озеленення? Ми діємо ситуативно, а європейці — стратегічно. Прямий зв’язок між якістю життя та якістю міського середовища, цінність зелених просторів, зокрема чисто матеріальна, не піддається сумніву в Європі. У нас озеленення досі розглядається як додаток і формальна опція до будівельного проєкту.

Європейці вважають за краще орієнтуватися на майбутнє, робити дорого і надовго. Тому вони на стадіях передпроєктної підготовки та проєктування намагаються врахувати всі фактори не тільки сучасності, а й майбутнього: припускають, що клімат ставатиме жорсткішим, літні температури зростатимуть. Вони орієнтуються на образ міста через 20–50 років, тому не скупляться на дороге мощення з натурального каменю, яке може експлуатуватися століттями, на інженерні системи з надійних матеріалів, щоб не перекладати через ремонти мереж покриття кожні кілька років, і, зрозуміло, на зелену інфраструктуру, яка має прослужити від 40 років і більше, а не два-три сезони до наступних виборів до міської ради.

У нас ландшафтне проєктування — це радше формальна частина, яку треба реалізувати з урахуванням сьогоднішніх завдань і бюджетів. Поточні проблеми ми теж вирішуємо ситуативно: зрізаємо дорослі дуби, тополі чи липи, щоб гілки гіпотетично не пошкодили машини на паркуванні, замість того, щоб зробити якісну обрізку, за потреби фіксацію крони, чи взагалі перенести паркування. Наші пріоритети, давайте чесно, споживчі та орієнтовані на те, щоб максимально спростити життя собі тут і зараз, не заглядаючи в майбутнє.

У європейських Стандартах у пріоритеті не інфраструктура, а дерево. Це сьогодні рішення про видалення дерев, які заважають будівництву, закривають вікна від сонця або з віком розрослися та виявилися надто близько до фундаменту, приймаються легко й однозначно на користь та бажання людини. Але згідно з Tree Pruning Standard, навіть обрізка не рекомендується для вирішення таких проблем, як алергія, затінення, порушення сигналів мобільного зв’язку, опадання листя і плодів. Це не привід для втручання в екосистему. Якщо на дереві виявлене пташине гніздо чи білоче дупло — будьте ласкаві, відкладіть пилки та викликайте консультанта. Ціла комісія вирішуватиме, що робити, щоб не заважати птахам.

Але я не розглядала б Стандарти як звуження прав містянина. Насамперед ці нормативні документи є результатом ретельних розрахунків, багаторічних спостережень і моделювання ситуацій. Це не збірка гіпотез і не збірка етичних наративів, а інструкція, яка допомагає у створенні якісного міського середовища. Стандарти полегшують завдання проєктувальникам, гарантують довге життя ландшафтам і безпеку людям. Вони є однозначним авторитетом для вирішення конфліктів між учасниками з різним баченням щодо обрізки дерев.

Олександра Сладкова: У рамках програми зі створення єдиних для ЄС стандартів витрачено багато зусиль. Чим принципово відрізняються європейські Стандарти та українські національні «Правила утримання зелених насаджень у населених пунктах України»? Не лише тим, що європейці уважніші до здоров’я дерев: благополуччя дерев — основа цих документів, а наші правила орієнтовані насамперед на безпеку людини та збереження майна. Європейські Стандарти логічні, перевірені досвідом, є компромісом думок багатьох фахівців. Їхні положення чітко прописані й не суперечать одне одному. Вони дають чіткі відповіді на запитання. Якщо ми подивимося на наші Правила, то очевидно, що їх писали різні люди, і туди записували все, що могли. Відповідно нашими Правилами можна виправдати будь-що. В принципі, можна взяти дерево, яке пройшло обрізування за європейським стандартом, і обґрунтувати Правилами утримання зелених насаджень. Але в той самий час можна обрізати дерево під стовп і теж обґрунтувати нашими Правилами. Ці Правила — «ми за все добре і проти всього поганого», але їхні положення суперечать одне одному. Це найбільший їхній недолік.

Дереву як такому обрізка не потрібна взагалі. Дерева жили мільйон років до нас і якось справлялися. Обрізка потрібна людям, щоб співіснувати з деревами. Дерева роблять величезну послугу нам, що взагалі ростуть у місті, де їм дуже складно. Вони утворюють тінь, зменшують температуру повітря як кондиціонер, збирають пил, зменшують шум. Тому наше завдання — прибирати лише ті гілки, які вступають у конфлікт із оточенням. При цьому пам’ятати, що дерево після нашого втручання має залишитися максимально здоровим.

Чи варто коригувати й адаптувати європейські Стандарти з урахуванням нашої національної специфіки? Слухайте, якщо країни ЕС із різним кліматом, різними підходами та різними школами примудрилися між собою домовитися, що вони будуть мати єдиний Стандарт, як вони будуть поводитися з деревами, то їй-богу, українські реалії не настільки особливі.

Як помилки при посадці й обрізуванні вбивають дерева

Людмила Білодід: Ми вважаємо за краще в наших проєктах працювати з дорослими деревами саме тому, що процес формування відбувається не на вулиці, а в розпліднику. Коли дерево вже висаджене в місті на постійне місце, воно потребує мінімальної корекції. Так, доросле дерево дорожче обходиться, але саме тому потім до нього і ставляться уважніше, відповідальність вища.

На кожному з етапів розвитку дерева — своя агротехніка. З розплідника дерево приходить уже з правильною кроною. Саме там формують крону, піднімають її на потрібну висоту залежно від призначення, обрізають чи обмежують зростання скелетних гілок. У цьому полягає функція розсадника. Це не просто склад, де рослини чекають на свою чергу. Це шкілка, де фахівці стежать за правильним розвитком дерева та формують його під функцію: алейне дерево та паркове дерево обрізуються за різними схемами. Нормується кілька рівнів висоти крони, залежно від призначення. Якщо дерева готують для висаджування вздовж вулиці, то крона піднімається високо, на 2,5 або на 4,5 метри, щоб дерево не заважало перехожим і транспорту.

Говорячи про формування, я, звичайно, не маю на увазі фігурне формування крони, полардинг або створення топіарів і бонсай — це окреме мистецтво. Від природи кожне дерево має власну, унікальну архітектуру крони. Взимку ми можемо бачити цю чудову графіку. Але часто буває, що одні гілки випереджають у рості інші, ростуть усередину крони, під аварійним кутом — більш ніж 45 градусів від вертикального стовбура. Така гілка вже вважається нестійкою, і її необхідно побачити та зрізати максимально рано. З віком вона набирає маси і може порушити стійкість усього дерева. З гарного розплідника ви не отримаєте дерево з потенційно небезпечною гілкою. З поганого розплідника ви можете отримати все, що завгодно. Міське дерево — це водночас результат інтелектуальної праці людини та живий організм. У розведенні й вирощуванні рослин ми ніколи не досягнемо повної уніфікації.

Європейський Стандарт забороняє нам обрізати, як це відбувається у нас повсюдно під час посадки, коріння дерева, якщо воно не влазить у посадкову яму. Посадкова яма повинна бути розширена і має в півтора рази перевищувати ширину коренів або діаметр кореневої грудки. Дерева зі штамбом вище за 1,5 метри необхідно обов’язково закріплювати під час посадки, навіть якщо тут «вітер не дме» і «рівний майданчик». Як правильно закріплювати — для цього є окремий, третій стандарт – European Cabling & Bracing Standard.

Стовбури дерев із тонкою корою слід захищати від механічних пошкоджень і сонячних опіків. До речі, побілка стовбурів, яку наші співгромадяни сприймають чи не як пропаганду радянського способу життя й піддали анафемі, — це лише один зі способів профілактики сонячних опіків, і про це ми також можемо прочитати в європейських Стандартах.

Ціла глава присвячена технічним рішенням, які допоможуть «подружити» коріння вуличних дерев та інфраструктуру, зокрема ґрунтові комірки, ґрати, бар’єри та напрямні для коренів (Soil cells and tree bunkers, root bridges). Про переваги їх використання та нашу практику я розповідала ще у 2019 році у статті «Місія — вижити. “Рецепти щастя” для міських дерев».

Якщо все зроблено правильно, то здорове дерево з гарного розплідника не потребує жодних хірургічних операцій у найближчі роки

Ми могли б давно перейти від традиційного екстенсивного міського озеленення до розумного, якби підрахували матеріальні збитки від помилок під час висаджування, некваліфікованого обрізування, а також витрати на адекватну заміну загубленим деревам (доросле дерево на доросле дерево). Інвестуючи у кваліфікований догляд, ми зберігаємо кошти та здоров’я містян. Так що з нетерпінням чекаю на вихід Стандарту оцінки — Tree value calculation.

Олександра Сладкова: В українському законодавстві є кваліфікація ушкодження міського дерева й розписані ступені цього ушкодження — до неприпинення росту та до припинення росту. Топінг або омолоджуючу обрізку, якою повсюдно зловживали як у Львові, так і в інших містах, можна інтерпретувати як пошкодження до припинення росту. Хіба є різниця, чи зрізали гілки, чи просто екскаватором їх обламали? Фактично дерево залишилося без гілок. Екоінспекція рада оштрафувати за подібні дії, це їхня робота. Штраф — не такі великі гроші, але все одно неприємність. Ми чотири роки складали подібні протоколи й висвітлювали ці випадки в пресі, щоб балансоутримувачі усвідомили, що таке радикальне обрізування пов’язане з неприємностями.

Цієї весни ми зафіксували лише один випадок, коли на території військового шпиталю обрізали дерева. Вони виглядають настільки дико на фоні нормальної обрізки, що містянам уже очевидне це порушення. З такими поодинокими випадками, винятками з правил, простіше боротися. Але коли в усьому місті дерева обрізані під стовбур, то екологічна інспекція просто не має можливості пред’явити претензію всім.

Якщо дерево було правильно посаджене і благополучно прижилося, то у нього попереду «золотий період життя» протягом кількох десятиліть, коли воно в принципі не потребує жодного догляду та не створює жодних проблем. Втручання людини буде потрібно, коли дерево досягає 60–70 років і починає частково руйнуватись.

Але нашим деревам золотий вік не світить. Висаджують часом чорт знає що й чорт знає звідки

Наприклад, у Києві я бачу безліч молодих дерев із конкуруючими розвилками, які вчасно ніхто не прибрав. І я розумію, що ці дерева створять проблеми не після 50-річного віку, а почнуть розвалюватись у 30 років. Уже зараз вони конфліктують з оточенням, але на це мало хто звертає увагу: дерево зелене, отже, все гаразд. Коли у віці 30–40 років проблема стає очевидною, дерево починають шматувати. Кромсають абсолютно бездумно, без урахування анатомії дерева. На місці спилювання відростають віники, пагони, які слабо прикріплені до стовбура. Дерево стає небезпечним.

Так і виходить, що замість дерев, які могли б жити в місті без особливих проблем 70–80 років, ми маємо закатовані дерева-інваліди, які передчасно постаріли. Те, що називається омолоджуючою обрізкою, насправді вбиває дерево.

Подібною практикою ми радикально скорочуємо життя міського дерева та збільшуємо ризики. Особливо небезпечні масові акції з кронування. Хіба що липа більш-менш переносить його благополучно, але теж хворіє. А решту порід через 10 років точно доведеться замінювати. Якщо нам одного разу доведеться замінити половину дерев у місті, то в контексті зміни клімату ми це дуже сильно відчуємо.

Щоб об’єктивно оцінити стан зелених насаджень, необхідна інвентаризація. Інвентаризація у тому вигляді, як її проводять у нас, — це інвентаризація не дерев, а деревини. Відчуття, що рахують і оцінюють не дерева з їх особливостями розвитку, а скільки деревини та якого сорту можна заготовити: «№ 337 — клен звичайний, стан задовільний». Узагальнення таких даних нам нічого не дає. Інструкцію з інвентаризації міських дерев було розроблено у 2001 році, і вона досі не змінювалася. Просто зразок, який використовується в лісництвах, взяли й застосували на місто. Звичайно, ні про які онлайн-карти тоді не йшлося.

Помилки та проблеми виростають із недоліків проєкту

Людмила Білодід: Зміни в Україні відбуваються, але порівняно з європейською практикою — ми ще на самому початку шляху. Багато забудовників, прагнучи, щоб новий житловий квартал одразу мав вигляд красивих проєктних візуалізацій, інвестують в озеленення дорослими деревами і згодні з тим, що ця дорога зелена інфраструктура заслуговує на якісні умови життєзабезпечення: родючий ґрунт, «структурні комірки», які запобігають ущільненню, інтегровані системи поливу та дренажу. І все ж таки це та стаття витрат, на якій намагаються максимально заощадити.

Традиція — заощаджувати на етапах, які не помітні оку на фініші. Наприклад, на складі й обсязі ґрунту. Дерево не поскаржиться. Через кілька років воно почне хворіти й усихати, і ми навіть не зможемо одразу визначити причину. Засипати майбутню зону озеленення будівельним сміттям, щоб його не вивозити, — звичайна практика для будь-якого українського виконроба. Так, зверху це сміття припудрять чорноземом, але дереву буде дуже складно дістатися корінням до живильних шарів ґрунту. Типова ситуація: житловий масив уже збудували, сміття утрамбували і вже тепер вигадують — як би нам озеленити цей пустир чи дах над паркінгом? Чи можна взагалі там висадити щось, крім трави? Як організувати полив? У місті ми майже завжди маємо справу з деградованими ґрунтами, а отже, необхідно покращувати склад ґрунту.

У девелоперських компаніях люди, які відповідають за озеленення, зазвичай не мають жодних спеціальних знань у цій сфері. Наприклад, ми подаємо пропозицію щодо висадки дорослих екземплярів сосни гірської з перевіреного розплідника. Менеджер компанії проводить дослідження в інтернеті і стверджує, що середня ціна на ринку нижча. Але дерева не виготовляються на конвеєрі. І порівнювати якість дерев може лише фахівець, знайомий із тонкощами їхнього вирощування в розпліднику та з досвідом спостереження за їхнім зростанням у місті.

Українські архітектори роками борються за те, щоби змінити правила відкритих торгів на проєктування, в яких замовник автоматично орієнтується на критерій ціни. Боротьба здавалася безнадійною, але нещодавно представники Світового банку вимагали від уряду України, щоб для інвестиційних об’єктів проєктувальники відбиралися за кваліфікаційними критеріями. Я вважаю, це має стати основною практикою і в питанні озеленення теж. Якщо для проєкту необхідні 10 однакових сосен, то ми повинні орієнтуватися не на ціну, а на реальний стан дерев, їхню якість і репутацію розплідника. Ландшафтний архітектор не обирає рослини за картинками в інтернеті.

Всі заходи — будівництво, експлуатація й обслуговування, розстановка, посадка рослин, облаштування ями, кріплення, системи поливу, вентиляції, дренажу тощо — все закладається на стадії проєктування

Нам важливо розуміти, як саме замовник передбачає обслуговування цих дерев. Чи можна підігнати вишку, щоб працювати з кроною? Ландшафтні архітектори все частіше починають використовувати BIM-проєктування. Будь-яка зміна архітектурного проєкту чи інженерії має супроводжуватися коригуванням ландшафтного проєкту. Це важлива складова успіху, коли всі дані вносяться до однієї бази, коли архітектори та ландшафтники працюють однією командою.

Олександра Сладкова: Більшість помилок трапляється саме на рівні проєктування. Коли я прийшла працювати в управління екології та природних ресурсів Львівської міської ради, то була вражена: під час проєктування громадських просторів, вулиці ти зобов’язаний збирати технічні умови на всі комунікації — воду, газ, електрику, дорожній рух, відомості про охорону історичної спадщини. Але не існує зобов’язання отримувати технічні умови на озеленення та дерева! Немає жодних вимог! Ми вирішили, що це потрібно. Зараз львівські проєктувальники, перед тим як розпочати роботу, приходять до нас, і ми разом обстежуємо кожне дерево на території. Вирішуємо: ці дерева явно не переживуть реконструкції, їх необхідно буде замінити, а ось ці ви зобов’язані зберегти та зробити все, щоб не пошкодити коріння чи гілки.

Наприклад, у Львові, на вулицях, які реконструювали до 2015–2016 рр., практично відсутні дерева. Коли перепрокладали комунікації, то коріння заважало. Їх обрізали, і дерева гинули, внаслідок чого цілі вулиці залишилися лисими. А шанс зробити якісне озеленення вже втрачений, тому що реконструкція не передбачала жодних умов для висаджування нових дерев. Зараз ми намагаємося змінити ситуацію. Якщо вулиця підлягає реконструкції та заміні комунікацій, то на етапі наших дискусій із замовником і проєктувальником ми вимагаємо залишити вільний від комунікацій коридор для висаджування дерев, прибрати там будівельне сміття та замінити ґрунт. Так, ця робота поки що нічим не нормована, оскільки в Україні абсолютний вакуум у цій сфері законодавства. У нашій міській політиці ми орієнтуємося на польський стандарт щодо догляду за рослинами під час інвестиційних робіт, де якраз і формалізовані подібні ситуації.

Схожого європейського стандарту наразі немає. Як немає ще й дуже важливого та потрібного стандарту з діагностики. Оцінка стану дерев виявилася найскладнішим питанням, оскільки думки європейських арбористів розділилися. Одні наполягають на тому, щоб зберігати кожне дерево за будь-яку ціну, інші стоять на тому, щоб оновлювати посадки новими деревами. Це різні підходи. У Нідерландах, наприклад, я була свідком того, як на вулиці під час реконструкції зрізають здорові липи. Там раз на 50 років замінюють дерева незалежно від того, в якому вони стані. А в Німеччині боротимуться за кожне дерево до останнього. Дві сусідні країни, а такий діаметрально різний підхід.

Арбористика та міські арбористи. Що з кадрами?

Людмила Білодід: Я особисто знаю буквально пару людей, яких можу називати арбористами, і ті — самоучки. Наприклад, нещодавно ми в Києві відвідували територію змішаного кварталу, де брали участь в озелененні однієї з площ. Є компанія, яка займається сервісом, доглядом за територією та ландшафтами зокрема. Перед ними стоїть складне завдання, оскільки в дизайнерському озелененні — а ним займалося кілька фірм — використано різноманітні дерева, які постачалися з різних розсадників. Відповідно якість цих рослин різна, є й проблемні. Деякі дерева – дерева першої величини (доросла висота 8-10м, ширина крони 6-8м) – висаджені на відстані півтора – два метра одне від одного, що є очевидною помилкою. «Ущільнені» рослини зростаються корінням, конкурують кронами. Догляд за таким ландшафтом не в змозі виправити проєктні помилки. Для догляду за таким різноплановим ландшафтом або потрібні спеціальні знання та кваліфікований персонал, а його не вистачає навіть у комерційній сфері. Що вже казати про дефіцит кадрів у комунальних структурах.

Ресурси нашої компанії не безмежні, ми не зможемо охопити сервісним обслуговуванням усі наші ландшафти, ми сфокусовані на проєктуванні та відповідаємо за нього. Але ми кровно зацікавлені в тому, щоб зростав професіоналізм наших суміжників, компаній, які займаються сервісом. Євростандарти — це той мінімум, який співробітники цих компаній уже мають вивчити. Звичайно, для догляду за бонсай або догляду за старими чи аварійними деревами потрібні будуть більш глибокі та специфічні знання.

У моїй практиці, на жаль, було чимало випадків, коли наші проєкти страждали від неякісного обслуговування. Іноді відсутня навіть банальна культура поводження із садовим інструментом. Професійний інструмент коштує дорого. Усі різальні інструменти треба дезінфікувати після кожної обрізки, щоб не переносити захворювання. Леза повинні бути гострими, оскільки від якості зрізу залежить, як швидко загоїться рана. Якщо обрізувачі працюють тупими пилками або секатором, якщо змучили деревину, обдерли кору, то з’являються ворота для інфекції та гниття. Я говорю банальні речі, але чомусь ці прості правила повсюдно ігнорують. У Стандартах нагадують про правила біобезпеки, але їхнє практичне дотримання — питання цілком і повністю відповідальності та свідомості виконавців. Це внутрішня кухня, яку не побачить інспектор, а дерево, на жаль, мовчазне.

Олександра Сладкова: Арбористика — дуже молода наука, вона розглядає дерево як індивідуальний живий організм. На другій сторінці Стандартів ми читаємо, що вони не стосуються лісових, фруктових дерев і бонсай. Вони орієнтовані виключно на міські дерева, у цьому їхня специфіка.

Освіта, здобута у сфері сільського господарства, мало що дасть у роботі з міськими деревами. Дерево, яке вирощується у фруктовому саду, має бути впевнене, що кожен рік — це його останній, тому воно родить, намагаючись залишити максимально великий спадок. Столітній і здичавілий яблуневий садок урожай яблук не дає. Усі хитрощі, які провокують багатий урожай, виправдані в сільському господарстві, де дерева замінюють раз на 30 років. Але ці прийоми зовсім не застосовні в догляді за міськими деревами.

Щодо наших зелених господарств, мені здається, що їхні співробітники взагалі нічим не керуються

Існують якісь традиції обрізування, що передаються від однієї людини до іншої. Організовано співробітників навчають хіба що висотним роботам. Працюючи, вони не міркують, як краще обрізати, а просто повторюють так, як раніше це робили до них.

У плані освіти ми маємо величезну кількість роботи. В Європі теж не кожен співробітник служби догляду за насадженнями має стратегічно осмислювати процес — досить чітко працювати, дотримуючись Стандарту, щоб йому заплатили й не оштрафували. Тому перед тим як розпочати роботу, люди повинні вивчити Стандарт.

У нас немає стандартів обрізки, тому робітники орієнтуються на швидкість і норму. Вишку піднімають і закріплюють в одній точці. Куди дотягуються руки робітника, там він і ріже. Він повинен укластися в 20–30 хвилин на дерево. Тому ніхто не пересуватиме люльку туди-сюди. І, будьмо чесні, цим людям дуже мало платять.

Ми двічі на рік проводимо навчання для озеленювачів — як рядових співробітників, що працюють на автовишках, так і інженерів. Для лекції всю теорію я максимально спростила, написала список: 10 речей, які треба припинити робити, і 8 речей, які необхідно робити.

Припинити шкідництво:

1. забути про «омолоджуючу» обрізку та «топінг»;
2. не зрізати більше 20% маси крони;
3. не робити пристовбурні зрізи більше 10 см у діаметрі;
4. жодних «пеньків» від зрізаних гілок;
5. не робити обрізку при температурі нижче 0° С;
6. слідкувати за правильним місцем і кутом пристовбурних зрізів;
7. тільки гладенький зріз, жодної пошкодженої чи обірваної кори;
8. не забирати гілки середнього рівня (не робити з дерев «левʼячі хвости»);
9. не використовувати «шипи» для того, щоб залізти на дерево (якщо дерево не зрізається повністю);
10. не використовувати мотовисоторізи для зрізання живих гілок.

Що потрібно робити?

1. прибрати конфлікт гілок дерева з учасниками руху, елементами вуличної інфраструктури, будівлями;
2. вкоротити гілки, що дійсно заважають, до пагона заміщення;
3. прибрати небезпечні «гострі» розвилки та конкуруючі пагони (стосується тільки молодих дерев);
4. видалити сухі, зламані, тріснуті та пошкоджені грибами гілки, гілки, спрямовані всередину крони, дикі пагони на стовбурі;
5. забезпечити баланс та оптимальну масу крони;
6. прорідити крону за допомогою усунення всередині неї слабких гілок;
7. обробити зрізи більше 5 см у діаметрі лак-бальзамом;
8. використовувати секатор або гілкоріз для обрізування гілок діаметром до 3 см, ручну пилку для гілок діаметром від 3 до 7 см.

Працівникам насправді все одно, як обрізати дерево, — вони виконуватимуть поставлене завдання. Раніше перевіряльники та безпосередній замовник робіт зазвичай вважали так: якщо робітники зрізали купу гілок, то це означає, що вони добре попрацювали. Після наших пояснень від працівників уже не вимагають нарізати купу гілок. І вони в принципі перестали це робити.

Сьогодні в Україні нуль сертифікованих у Європі арбористів, які мають право здійснювати обрізування за європейськими Стандартами

Немає українців, які б отримали цей сертифікат і повернулися працювати в Україну. Зазвичай у нас люди в арбористику приходять із різних сфер. І серед них знайти ентузіастів, які самостійно склали сертифікацію в одній із країн ЄС, — малоймовірно. Ми не хочемо, щоб це залишалося самодіяльністю, ми хочемо полегшити людям вхід до професії. Тож ми подали заявку на грант, запланували навчання. Для початку нам треба сертифікувати хоча б кілька людей. На першому етапі ми зможемо навчити 12 арбористів стандартам обрізки. Якщо вони складуть іспит, то зможуть працювати інструкторами, навчати інших. Також хочемо навчити 12 осіб діагностиці дерев за польським стандартом.

Що робити з тисячами дерев, які постраждали від війни?

Людмила Білодід: Потерпілі від війни дерева — такі ж жертви, як і люди. Наразі вони не просто об’єкт зеленої архітектури — їх можна розглядати як пам’ять війни. Поранені дерева, дерева, що вижили, дерева-захисники, які прийняли на себе уламки, захистивши людей та їхні будинки. Я вважаю, буде неправильно позбуватися їх, немов сміття. Буде чудово, якби знайшлися люди, які візьмуть на себе турботу про поранені, але живі дерева, і вбережуть їх від пилки надміру жвавих озеленювачів. Я розумію бажання деяких людей швидше забути пережитий жах і повернути «все як було», але давайте візьмемо паузу і поспостерігаємо: можливо, ці поранені дерева якраз і стануть взірцем життєвої сили.

Замовник надсилав нам фотографії зі Святогірська: величезні сосни стоять як зламані сірники, снаряди начисто зносили верхівки. Можна спробувати їх урятувати, це було б зокрема унікальним науковим дослідженням. Але знову ж таки — ми стикаємося з дефіцитом арбористів. Імовірно, нам потрібна якась школа польової арбористики, знання, як лікувати поранені дерева. Оскільки її немає, припускаю, що в містах просто викорчовуватимуть поранені дерева та замінятимуть їх молодими.

Тому єдиний шлях, щоб змінити ситуацію, — це створювати, навчати та підвищувати престиж професії всіма способами: за допомогою медіа та реклами зокрема.

Олександра Сладкова: Не кожне дерево-ветеран — старе, але кожне старе — ветеран. Тому щодо поранених війною дерев можна застосовувати стандарти догляду за ветеранськими рослинами. Моя мрія — отримати такий сертифікат. Це дуже цікава робота — навчитися поводитися з пошкодженими та віковими деревами. Поки що ми їх тільки втрачаємо. Коли я читаю, що роблять із нашими пам’ятками природи, то просто плачу. Наприклад, під нещасний 700-річний запорізький дуб, щоб його оживити, закопували коров’ячі туші. Можливо, якби його ніхто не чіпав, то дуб зараз був би здоровим. А люди сприймали природні вікові зміни дерева як щось, що потребує їхнього особистого втручання. В результаті 30-річної кампанії з порятунку дерево загинуло, залишилася лише одна жива гілка. Головне в поводженні з деревами-ветеранами — не зашкодити.

Польський арборист і експерт Пйотр Тижко-Хмєловець (Piotr Tyszko-Chmielowiec) — великий друг України та людина, яка щиро прагне допомогти, — часто розповідає на своїх лекціях історію про те, як у 2000 році рахували вікові-дерева в Західному та Східному Берліні. Виявилося, що у Східному Берліні їх збереглося більше, при тому, що жодного спеціального догляду за ними не здійснювали, а ось у Західному Берліні арбористи-хірурги працювали дуже активно. Іноді найкраще, що ми можемо зробити, — нічого не робити.

Так що головне правило, справедливе для всіх дерев — нам треба не заважати деревам, а допомагати їм: дуже кваліфіковано і лише тоді, коли вони цього вимагають.